Засади грошово-кредитної політики України

Національний Університет

«Києво-Могилянська академія»

Факультет економічних наук

Кафедра фінансів

Курсова робота на тему

«Засади грошово-кредитної політики України»

                          Виконав :

Студент ФЕН-4                                                               Крамаренко Павло                                                                               Олександрович

Науковий керівник:

Старший викладач кафедри фінансів, кандидат економічних наук

Прімєрова Олена Костянтинівна

Київ – 2010

Зміст

Вступ.........................................................................................................................3

1 Розділ

Теоретичні засади грошово-кредитної політики.

1.1 Поняття і цілі грошово-кредитної політики.................................................6

1.2 Механізми грошово-кредитної політики....................................................11

1.3 Принципи грошово-кредитної політики.....................................................26

Розділ 2

Особливості грошово-кредитної політики в Україні.

  2.1 Аналіз і Оцінка ефективності грошово-кредитної політики НБУ підчас становлення ринкової економіки.......................................................................29

  2.2 Характеристика  грошово-кредитної політики НБУ на сучасному етапі......................................................................................................................49

Розділ 3

3. Напрямки грошово-кредитної політики на 2010 рік...................................52

Висновки................................................................................................................56

Література..............................................................................................................58

Вступ

Розглядаючі грошово-кредитну політику в умовах ринкової економіки особливо важливим є розуміння її суті, цілей, механізму і інструментів реалізації. Грошово-кредитна політика є складовою економічної політики держави, одночасно реалізує як політичні, так і економічні цілі.

Суть грошово-кредитної політики полягає в сукупності економічних і адміністративних заходів держави і Національного банку, направлених на використання економічних інструментів грошово-кредитного механізму для здійсненню впливу на суб'єкти грошово-кредитного ринку з метою стабілізації національної грошової одиниці, регулювання пропозиції грошової маси, ліквідності і кредитоспроможність банківських інститутів для забезпечення необхідного економічного зростання, зайнятості і заборони інфляційних процесів.

Наразі, грошово-кредитна політика ототожнюється з монетарною політикою НБУ. Основною метою такої політики є стабілізація національної грошової одиниці і грошового ринку за рахунок контролю і управління емісією грошей і банківською системою. Але реалізувати це завдання в умовах перехідної економіки монетарна політика може тільки в сукупності з фіскальною політикою держави, причому і фіскальна, і грошово-кредитна політика повинні складати єдиний механізм досягнення конкретної мети на відповідному етапі. Хоча грошово-кредитна і фіскальна політика виступають як окремі складені досягши кінцевого макроекономічного результату, ефективність їх дій полягає у визначенні тактичних цілей і у взаємодії в ході їх реалізації. Таку взаємодію визначає ефективність і дієвість як кожній окремою складеною, так і в цілому економічної політики держави.

Актуальність дослідження засад грошово кредитної політики України має наукову та економічну актуальність:

Наукова актуальність зумовлена потребою в дослідженні досвіду та тенденцій здійснення грошово-кредитної політики в Україні на всіх пройдених етапах формування та становлення грошово-кредитної системи України та економіки країни в цілому. В можливості викристалізувати певні дієві інструменти та механізми з урахуванням особливостей України, та їх вдале застосування для розробки стратегіїї подальшого розвитку грошової системи України та впровадження цієї стртегії.

Економічна актуальність базується на тому, що НБУ наразі є одним з  головних чинників при виході країни з фінансово-економчної кризи та від ефективності теперішніх та майбутніх дій залежить не лише внутрішній стан грошово-кредитної системи, економіки України але й можлива спвіпраця із міжнародними фінансовими інституціями, чия допомога може виявитись вирішальною при вирішенні поточних проблем  та складнощів, із якими вітчизняна фінансова система може зіткнутися у майбутньому.

Мета і завдання дослідження. Метою курсового дослідження є теоретико-методологічний аналіз сутності й особливостей механізмів грошово-кредитної політики України, її субєктів також аналіз засад політики у минулому, теперішньому та прогнозування певних напрямів та аспектів здійснення грошово-кредитної політики у майбутньому.

Обєктом дослідження у своїй роботі , а саме у першому розділі, автор обрав теоретичні засади грошово-кредитної політики, розглянувши її види та її інструменти.

У другому розділі увага приділяється саме головному субєкту грошово-кредитної політики , НБУ, та досвіду здійснення ним відповідної політики на певних часових проміжках.

Як приклад було вивчено та аналізовано дії НБУ в період кризи 1992-1993 рр, дефолту 1998 року та сучасної фінансово-економічної кризи.

У третьму розділі мова йдеться про сучасний стан країни разом із аналізом засад грошово-кредитної політики на 2010 рік.

Предмет дослідження – грошово-кредитна політика НБУ як явище процесу управління фінансовою системою України.

Методи дослідження.

Вибір методів дослідження зумовлений поставленою метою та особливостями об’єкта пізнання. Для реалізації мети й завдань дослідження був використаний комплекс сучасних загальнонаукових методів і підходів, а саме: системний підхід та системний аналіз – для вивчення інструментів та типів грошово-кредитної політики залежно від економічної ситуації; історичний і логічний методи – для аналізу літературних і документальних джерел в історичній ретроспективі; порівняльний аналіз – для порівняння різних видів та методів впровадження грошово-кредитної політики НБУ залежно від історичного неріоду та тогочасної фінансово-економічної ситуації; контент-аналіз – для вивчення нормативно-правової бази України, аналітики та статистики щодо макроекономічних показників України та результатів діяльності НБУ; діалектичний і комплексний аналіз та метод систематизації – для вивчення основних теорій, концепцій, ідей, поглядів, визначення вихідних умов, конкретизації напрямів та методики проведення дослідження.

Отже, метою  даної роботи є розгляд і дослідження грошово-кредитної політики України та визначення пріоритетних напрямів її вдосконалення.

Розділ 1

Теоретичні засади грошово-кредитної політики.

1.1

Поняття і цілі грошово-кредитної політики

Кожна країна, залежно від форми політичного устрою, визначає основні напрями свого соціально-економічного розвитку. Товарна форма господарювання базується на ринковому механізмі взаємозв'язку між суб'єктами господарської діяльності. Даний взаємозв'язок грунтується, з одного боку, на дії об'єктивних економічних законів товарного виробництва, з іншого боку, на прагненні реалізації своїх суб'єктивних потреб і інтересів кожним індивідуумом. Об'єднання об'єктивного і суб'єктивного в конкретній формі господарювання породжує одну з головних суперечностей ринкової економіки. Функціонуючи на дії об'єктивних економічних законів, ринкова економіка прагне розвиватися, використовуючи механізм саморегулювання. Така точка зору була в основі економічних концепцій саморегулювання і економічної рівноваги ринку. Так, Ж-Б. Сей в своїй роботі «Трактат політичної економії» (1803 р.), розглядаючи процес функціонування ринкових відносин, стверджува, що кожен товаровиробник виготовивши продукт прагне його реалізувати, а отримавши гроші старається їх позбавитися. купивши необхідні йому товари. Ж-Б Сей встановив, що у сфері реалізації існує тотожність, яка автоматично встановлює економічну рівновагу в ринковому господарстві. Слабкий розвиток продуктивних сил і товарного виробництва не породжував характерних для ринкового виробництва суперечностей, пов'язаних з кризами перевиробництва, періодичного порушення економічної рівноваги і структурної диспропорції в ринковому господарстві. У такій схемі реалізовувалися інтереси кожного товаровиробника, який виробляв стільки продукції, скільки міг реалізувати на ринку з прибутком для себе. Своєю чергою об'єктивні економічні закони ринку, механізм ринкового ціноутворення визначали необхідна кількість продукції для споживання. Реалізація такого взаємозв'язку породжувала теоретичні концепції про досконалість ринкового механізму саморегуляції.

Класична політична економія в роботах А. Сміта і д. Рікардо, грунтуючись на трудовій теорії вартості, прагнула визначити механізм ринкового саморегулювання як пропорційність між кількістю грошей, які знаходяться в обороту і загальною сумою цін товарної маси. Якщо дана пропорція піднімається, вступають в дію закони кількісної теорії і вартість грошей, як визначав Д. Рікардо, змінюється виключно залежно від їх кількості.

У подальших дослідженнях функціонування ринкового механізму в роботах Л. Мізеру, Е. Бем-баверка, Л. Вальраса були зроблені спроби поєднати принципи маржіналізма з теоріями грошей. Так, в своїй роботі «Елементи чистої політичної економії» Л. Вальрас вперше побудував систему рівнянь, за допомогою яких показав взаємозв'язок в економічній системі різних ринків. Він доводив, що вільна ринкова економіка може самостійно, без регулювання досягти стану загальної рівноваги, тобто, одночасної рівноваги на всіх ринках і в економічній системі в цілому. Дослідження Л. Вальраса мали фундаментальне значення для подальшого розвитку західної політичної економії. Так, Й. Шумпетер назвав головну роботу Вальраса «священним писанням» політичній економії. У подальшому теорію економічної рівноваги використовував в своїх дослідженнях один із засновників англійської політичної економії А. Маршалл, який в роботі «Принципи політичної економії» використовував математичний аналіз при вивченні попиту і пропозиції на ринках. Він виходив з позиції, що суперечність ринку вирішуються врівноваженістю між попитом і пропозицією, тобто відстоював можливість саморегуляції ринку[5, c.95].

Подальший розвиток товарного виробництва довів неможливість концепції про саморегуляцію ринкового механізму. Надзвичайний розвиток виробничих сил, зростання кількості товаровиробників- заглиблювали спеціалізацію і кооперацію, що створювало об'єктивні умови для появи великої кількості фінансово-кредитних інститутів, які, з одного боку, вирішувало суперечності взаємозв'язку між суб'єктами господарювання, а, з іншого, робили цей взаємозв'язок складнішим. Все це і, перш за все, впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, необхідність структурної перебудови, поява нових технологій служить об'єктивною основою циклічності економічного розвитку товарного виробництва. Ринкова економіка, як визначив в своїх роботах Й. Шумпетер. в процесі свого розвитку підлягає обов'язковому впливу інституційних і політичних чинників Держави. У своїй роботі «Соціалізм, капіталізм і демократія» (1942 р.), він доводив, що для прогресу економіки головним з не стільки кількісні зростання, а якісні зміни і інновації. Відповідно зростає роль підприємця, його вплив на економічні процеси. Суб'єктивність такого впливу об'єктивно вимагає державного втручання.

Різні економічні школи неоднозначне підійшли до форм втручання держави в економічні процеси і цілей грошово-кредитної політики держави. Представники Кейнсіанської доктрини і прихильники школи Чікагського монетаризму М. Фрідмена по-різному визначали причини економічних суперечностей і форми державної грошово-кредитної і фіскальної політики. Але як показав наступний розвиток економічної теорії, прихильники цих шкіл в сучасних умовах прийшли до загального висновку, який об'єднує ці напрями в економічній теорії неокласичного синтезу.

Для визначення об'єктивної необхідності грошово-кредитної політики особливо важливо правильно зрозуміти її суть, цілі, інструменти і механізм реалізації. Кожна грошово-кредитна політика, яка проводиться державою одночасно реалізує як політичні, так і економічні цілі. Політичні цілі визначаються державним пристроєм, існуючою законодавчою базою і соціально-політичним напрямом розвитку суспільства, які реалізують органи державної влади і державного управління. І сьогодні досягнення політичних цілей неможливе без вирішення соціально-економічних проблем. Відповідній дійсності стан економіки є матеріальною базою для політичного розвитку суспільства, не можливо побудувати матеріально високорозвинуте суспільство з високим ступенем соціального захисту кожного громадянина в умовах загострення економічних суперечностей і падіння виробництва. Тому політичні і економічні цілі сьогодні не можна розглядати і реалізовувати окремо, а тільки в сукупності, як одне ціле.

При цьому необхідно вказати, що можна визначити загальноекономічні цілі економічної політики держави, які носять стратегічний характер, і конкретні цілі грошово-кредитної політики, які мають тактичне значення, чи носять автономний характер.

За своєю суттю грошово-кредитна політика - це державне регулювання сфери грошового звернення і кредитного відношення. Основна мета такої політики підпорядкована загальноекономічній політиці держави і направлена на досягнення економічної стабільності і прогресу в умовах оптимального рівня основних макроекономічних показників. Ми бачимо, то цілі загальноекономічної політики держави і грошово-кредитної політики в кінцевій меті збігаються, але при цьому слід зазначити, що на короткострокових етапах вони можуть не збігатися. Слід відзначити, що загальна цільова спрямованість грошово-кредитної політики не тільки не заперечує, а передбачає визначення її автономних цілей. Останні прийнято розглядати в теорії грошей як тактичні цілі грошово-кредитної політики. Цим визначенням знову ж таки можна підкреслити структурну підлеглість всього комплексу грошово-кредитної політики макроекономічним завданням. Але при цьому необхідно вказати, що в конкретній економічній ситуації, грошово-кредитна політика може не збігатися з кінцевою метою. Ми бачимо, що грошово-кредитна політика має гнучкіші важелі для оперативного втручання держави з метою реалізації тактичних цілей, які можуть бути проміжним етапом на шляху до макроекономічної стабільності.

У економічній літературі загальноприйнятим є твердження, що вища кінцева мета грошово-кредитної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повній зайнятості і зростанні реального обсягу виробництва. Положення, згідно якого грошові стосунки є одними з складових сукупності всіх ринкових відносин, дозволяє зробити вивід, що цілі грошово-кредитної політики є похідними від загальноекономічних цілей і визначаються пріоритетами останніх. Одним з постулатів такого взаємозв'язку є положення, яке однією з цільових функцій грошово-кредитної політики є досягнення стабільності національної грошової одиниці. Разом з тим ми бачимо, що така стабільність є обов'язковою необхідною умовою при вирішенні макроекономічних завдань.

На сьогодні грошово-кредитна політика ототожнюється з монетарною політикою. Основною метою такої політики є стабільність національної грошової одиниці і грошового звернення за рахунок контролю за емісією грошей і кредитним механізмом. Але реалізовувати це завдання монетарна політика може лише в сукупності з фіскальною політикою держави, при чому і фіскальна, і грошово-кредитна політика повинні скласти єдиний механізм досягнення конкретної мети на певному етапі. Хоча грошово-кредитна і фіскальна політика виступають як окремі складені для досягнення кінцевого макроекономічного результату, ефективність їх дій полягає у визначенні тактичних цілей і взаємодії в ході їх реалізації. Тому, хоча монетарна і фіскальна політика відносно автономні, мають власний інструментарій і механізм реалізації, їх взаємодія є одним з головних чинників економічної стабільності і зростання.

1.2

Інструменти реалізації грошово-кредитної політики

              Грошово-кредитна політика в промислово розвинених країнах розглядається як інструмент «тонкого налаштування» економічної кон'юнктури, як оперативне і гнучке доповнення бюджетної політики. Світова практика, що склалася, показує, що через грошово-кредитну політику держава впливає на грошову масу і процентні ставки, а вони, у свою чергу - на споживчий і інвестиційний попит.

              Грошово-кредитна політика базується на принципах монетаризму і має ряд переваг перед фіскальною політикою. Перш за все, вона володіє швидкістю і гнучкістю, а оскільки проводиться Центральним банком, а не Парламентом країни, то значною мірою, зазвичай, ізольована від політичного лобізму.

              Негативні моменти грошово-кредитної політики полягають в тому, що вона робить лише непрямий вплив на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей і, відповідно, не може безпосередньо змусити їх скоротити або розширити кредити.

              Стосовно України, що переживає наслідки глибокої кризи, яка характеризується стійкою інфляцією, завдання грошово-кредитної політики полягає в такому управлінні грошовою масою, яке сприяло б фінансовій стабілізації, поступовому зниженню інфляції і в той же час стимулювало зростання виробництва.

Основоположною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, повною зайнятістю, що характеризується, і відсутністю інфляції. Кредитно-грошова політика полягає в зміні грошової пропозиції з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості і рівня цін.

Здійснюючи грошово-кредитну політику, Центральний банк, впливаючи на кредитну діяльність комерційних банків і направляючи регулювання на розширення або скорочення кредитування економіки, досягає стабільного розвитку внутрішньої економіки, зміцнення грошового звернення, збалансованості внутрішніх економічних процесів. Таким чином, дія на кредит дозволяє досягти глибших стратегічних завдань розвитку всього господарства в цілому.

За допомогою грошово-кредитного регулювання держава прагне пом'якшити економічні кризи, стримати зростання інфляції, в цілях підтримки кон'юнктури державу використовує кредит для стимулювання капіталовкладень в різні галузі економіки країни.

Потрібно відзначити, що грошово-кредитна політика здійснюється як непрямими (економічними), так і прямими (адміністративними) методами дії. Відмінність між ними полягає в тому, що центральний банк або надає непряма дія через ліквідність кредитних установ, або встановлює ліміти відносно кількісних і якісних параметрів діяльності банків.

Суб’єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої представницькі органи – Центральний банк і відповідні урядові структури – міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду задіяльністю банківі контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів. а також інші установи.

Створення ринкової економіки вимагає переходу до економічних методів управління. Їх важливою складовою є фінансово-кредитні важелі. Ринкова модель економіки передбачає створення розвинутих фінансових ринків. Значно посилюється роль банків, що потребує зміцнення банківської системи та створення ефективного механізму грошово-кредитного регулювання. Узгоджене проведення грошово-кредитної та податкової політик робить ще більш ефективним їх використання як регуляторів у реалізації економічної політики.

В умовах ринкової економіки грошово-кредитна політика постає важливим чинником досягнення економічної стабільності. Регулюючу функцію  грошово-кредитна політика виконує шляхом зміни грошової пропорції та використання різних монетарних інструментів.

Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в рамках своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, єдині у переважній більшості країн 1) забезпечення високого рівня зайнятості робочої сили; 2) стабілзація цін і, відповідно, вартості грошей; 3) постійне економічне зростання 4) врівноважений платіжний баланс та підтримання стабільності валютного курсу. Оскільки центральний банк не обслуговує безпосередньо господарюючих суб`єктів, можливості його впливу на економічні процеси та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії та визначають обсяг і структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків.

Можливість ефективної реалізації основних завдань, аргументованих монетарною політикою, визначається напрацьованим інструментарієм управління грошовим обігом і кредитного регулювання. Відрізняють дві групи інструментів, за допомогою яких здійснюється необхідний комплекс заходів в реалізації головних цілей монетарної політики. Йдеться про інструменти прямого та опосередкованого впливу на основні параметри грошового обігу.

До найважливіших засобів першої групи інструментів прямого впливу можна віднести :

- механізм готівкової емісії;

-  встановлення “стелі” кредиту Центрального банку, що надається урядові та банківським установам;

- пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, стелі на вартість кредитних ресурсів.

        Застосування методів прямого регулювання обсягів і структури грошового обігу має найбільше поширення у країнах з перехідною економікою, де механізми опосередненого впливу на способи реалізації монетарної політики ще не набули достатньої зрілості. Слід зауважити, що при тривалому застосуванні інструментів прямого впливу на основні параметри грошового обігу їхня дієвість знижується.

Система опосередненого регулювання грошового обігу є елементом економічних методів державного управління. Вона охоплює три класичні за змістом механізми монетарної політики. Це, по-перше, регулювання облікової ставки відсотка на позики, що надаються Центральним банком, здійснення операцій на відкритому ринку - це по-друге, і по-третє - регулювання норми банківських резервів.

На початкових етапах реформування перехідних економік, засоби фіскальної та монетарної політики виявляються не дуже ефективними, пріоритетне значення мають адміністративні засоби дерегулювання економіки та інституційна реформа. Але поступово із реформуванням економіки масштаби державного втручання зменшуються, збільшується роль ринкових механізмів, залишаючи фіскальну та монетарну політику головними важелями регулювання економіки держави.

Процентна політика центрального банку — це інструмент грошово-кредитної політики, який є широко відомим і застосовується центральними банками практично всіх розвинених країн. Дія цього інструмента полягає в установленні і періодичній зміні центральним банком процентної ставки, за якою він здійснює рефінансування комерційних банків. Офіційна процентна ставка центрального банку часто називається обліковою, або дисконтною.

Облікова ставка центрального банку має особливий статус в економіці. Вона є ціною, за якою центральний банк емітує гроші в оборот у процесі первинної безготівкової (кредитної) емісії, що дає підстави вважати облікову ставку офіційною ціною грошей, на яку орієнтуються всі інші суб’єкти грошового ринку.

Рівень облікової ставки центрального банку — це одна із головних умов рефінансування комерційних банків, тобто забезпечення їх додатковими резервами на кредитній основі. Змінюючи рівень облікової ставки, центральний банк впливає на пропозицію грошей.

Підвищення рівня облікової ставки веде до подорожчання кредитів центрального банку для комерційних банків. У цьому випадку комерційні банки прагнутимуть компенсувати свої втрати, викликані зростанням облікової ставки, тобто подорожчанням кредиту, шляхом підвищення ставок за кредитами, яких вони надають суб’єктам економіки (позичальникам). Крім того, подорожчання кредитів центрального банку стримує попит на кредит з боку комерційних банків. У кінцевому підсумку підвищення рівня облікової ставки призводить до падіння обсягів рефінансування, зменшення грошової бази і звуження пропозиції грошей. Зниження центральним банком рівня облікової ставки має зворотний вплив. Воно стимулює зростання попиту на кредит з боку комерційних банків, веде до зростання обсягів рефінансування, збільшує грошову базу і розширює пропозицію грошей.

Через зміну пропозиції грошей процентна політика центрального банку впливає на ринкові процентні ставки, тобто на ставки за всіма іншими видами операцій на грошовому ринку. Так, розширення пропозиції грошей сприяє зниженню процентних ставок комерційних банків, що веде до зростання кредитних вкладень в економіку і стимулює у такий спосіб економічну активність, і навпаки.

Процентна політика центрального банку має вплив на динаміку кон’юнктури на ринку цінних паперів, а отже, і на дохідність цінних паперів. Так, підвищення центральним банком облікової ставки веде до зростання процентних ставок комерційних банків за кредитами і депозитами. У цих умовах для суб’єктів економіки (небанківський сектор) зростає привабливість розміщення коштів на депозитах у банках у зв’язку із збільшенням їх дохідності, а для банків зростає привабливість прямого кредитування суб’єктів економіки у зв’язку зі зростанням вартості кредитування. Під впливом наведених чинників попит на цінні папери скорочується, ринкова вартість цінних паперів має тенденцію до зниження, а дохідність цінних паперів — до зростання.

Зниження центральним банком облікової ставки спричиняє підвищення попиту на цінні папери, зростання їх ринкової вартості, а отже, зниження дохідності.

Процентна політика центрального банку впливає на динаміку обмінного курсу національної валюти через стимулювання припливу або ж відпливу короткострокових капіталів, які переміщуються між країнами у пошуку найбільш прибуткового розміщення. Підвищення центральним банком облікової ставки стимулює приплив короткострокових капіталів у країну з тих країн, де облікова ставка нижча, і сприяє таким чином поліпшенню стану платіжного балансу і зростанню обмінного курсу національної валюти. У разі зниження центральним банком облікової ставки має місце відплив капіталів із країни у ті країни, де облікова ставка вища, що зумовлює падіння обмінного курсу національної валюти.

Центральні банки визначають рівень облікової ставки на основі аналізу поточного стану економіки і, зокрема, грошового ринку, перспектив його розвитку, а також з урахуванням цільових орієнтирів грошово-кредитної політики. Основний принцип, якого дотримуються центральні банки, визначаючи рівень облікової ставки, полягає у встановленні її на більш високому рівні відносно інфляції, тобто на позитивному рівні.

Облікова ставка центрального банку тісно пов’язана і взаємодіє з усіма процентними ставками грошового ринку, і насамперед з процентною ставкою за міжбанківськими кредитами. В умовах стабільної ситуації на грошовому ринку облікова ставка коливається в межах, близьких до рівня процентної ставки за міжбанківськими кредитами. Співвідношення між цими ставками різниться по країнах, залежить від стану економіки, від політики, яку проводить центральний банк.

Наприклад, Європейський центральний банк установлює за кредитом «овернайт», яким комерційні банки єврозони можуть користуватись у межах постійно відкритої лінії рефінансування, найвищу процентну ставку на грошовому ринку. Мета такої процентної політики ЄЦБ полягає в обмеженні доступу до лінії рефінансування. Комерційні банки єврозони повинні розглядати кредит «овернайт» як останню можливість миттєвого регулювання своєї ліквідності. Федеральні резервні банки США видають кредити комерційним банкам за процентною ставкою, рівень якої часто буває нижчим за рівень процентної ставки за міжбанківськими кредитами (федеральної резервної ставки). Для того щоб обмежити доступ комерційних банків до емісійних кредитів, Федеральна резервна система визначає спеціальні правила, що регламентують кредитування, зокрема суму, регулярність виплат і термін погашення позичок для банків різної величини. Важливою умовою кредитування є те, що банки не мають права отримувати прибутки з кредитів, наданих Федеральними резервними банками. Таким чином ФРС обмежує доступ до емісійних кредитів на відміну від ЄЦБ не ціновими, а адміністративними методами.