Засади здійснення амортизаційної політики

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………... 3 РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади здійснення амортизаційної політики.

     1.1. Механізм відтворення основних засобів……………………………..5

     1.2. Економічна сутність амортизації та її види…………………………11

     1.3. Методи розрахунку амортизації основних засобів ……………18

РОЗДІЛ  2. Аналіз  амортизаційної політики на ЗАТ НВЦ "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод".

     2.1. Загальна характеристика підприємства ЗАТ НВЦ "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод"…………………………….………………26

     2.2. Аналіз фінансових результатів на підприємстві …………………31

     2.3. Аналіз амортизаційної політики на підприємстві…………………47

РОЗДІЛ  3.  Шляхи та напрямки удосконалення амортизаційної політики.

3.1.Поліпшення амортизаційної політики в Україні. …………………52

Висновки……………………………………………………………………56

 Список використаної літератури…………………………………………58

ДОДАТКИ

                                       Вступ

Однією з  найважливіших сфер економічних  відносин в державі є процес відтворення виробничого апарату. На шляху побудови ринкових відносин у нашій державі, поряд з формуванням ринку капіталу, цілеспрямованого регулювання потребує процес відтворення основних засобів, оскільки вони великою мірою визначають ефективність суспільного виробництва, темпи впровадження науково – технічного прогресу, зростання національного доходу і добробуту населення. Усунувшись від прямого втручання в діяльність підприємств, держава зберігає за собою головну регулюючу функцію – встановлення  певних правил, обов’язкових для всіх без винятку учасників ринку.

Невід’ємними  складовими державного управління є  адміністративні та економічні методи. Однак, якщо перші передбачають прямий централізований вплив на об’єкт, яким управляють, і є обов’язковими, то економічні методи реалізуються на основі поєднання прямих та непрямих регуляторів. Їх співвідношення в окремі періоди різні. Перехід від централізованої економіки до економіки ринкового типу передбачає ширше залучення непрямих економічних регуляторів бюджетно – податкової, грошово – кредитної, амортизаційної політики.

Данна курсова робота  направлена на дослідження та визначення оптимальних методів амортизації та визначення найсуттєвіших проблем управління основними засобами.

Актуальність теми полягає у необхідності здійснення підприємствами такої амортизаційної політики, що призведе до ефективного використання основних засобів та до зменшення витрат, і тим самим до збільшення прибутку.

 Амортизація в певній мірі виконує стимулюючу функцію, передбачаючи найбільш повне використання основних засобів: чим довший період функціонування обладнання, тим більше виробляється продукції і тим швидше буде перенесена вартість основних засобів. Це дозволить зменшити їх моральний знос і знизити втрати підприємства, що дуже важливо в умовах ринку.

 Основною  метою даної курсової роботи  є розкриття сутності амортизаційних  відрахувань, механізму відрахування та практичних проблем управління відтворенням основних засобів на підприємстві..

Проблема, досліджувана в даній роботі є актуальною для виробничих галузей економіки держави, і особливо для підприємств харчової промисловості.

                                          Розділ 1

 Теоретичні  засади здійснення амортизаційної  політики.

            1.1.Механізм відтворення основних засобів

Безперервний  процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних засобів. Необхідною умовою відновлення засобів праці є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію.

Амортизація основних засобів [1] – це процес перенесення авансової раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її повного відшкодування.

Згідно нового Податкового кодексу [2]  пп. 14.1.3 п. 14.1 ст. 14 Розділу І Податкового кодексу під амортизацією розуміють систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Для відшкодування вартості зношеної частини основних засобів кожне підприємство здійснює амортизаційні відрахування, тобто певних сум грошей відповідно до розмірів фізичного спрацювання і технічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують при продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що слугує для відновлення основних засобів.

Амортизаційні відрахування здійснюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних засобів, розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних засобів здійснюють централізовано за формулою:

Н ав =  (БВ  – ЛВ ) / ( А н * БВ ) * 100      (формула 1.1)

де  ЛВ  – ліквідаційна вартість  основних фондів;   

 А н – амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

При встановленні норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних  середніх строків функціонування засобів  праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко – економічного їх старіння.

При цьому найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду ( доцільного строку використання ) конкретних видів  засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох факторів, що впливають на строк доцільного використання, зокрема загальної фізичної довговічності і економічності капітального ремонту засобів праці, умов їх експлуатації, строків настання техніко – економічного старіння, можливих темпів оновлення, доцільності застосування методу прискореної амортизації тощо.

В міру розвитку техніки, удосконалення  технології і організації виробництва  змінюються тривалість та характер використання окремих видів основних засобів, виникає об’єктивна необхідність скорочення нормативних строків їх функціонування. У зв’язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично переглядають, уточнюють. Можливі розробка і запровадження нових норм амортизаційних відрахувань або ж лише коефіцієнтів зміни  (збільшення, зменшення ) діючих норм.

Оцінка наявності та руху основних засобів торговельного підприємства проводиться по окремих інвентарних об'єктах основних засобів в натуральному та вартісному вимірі.

Натуральні показники  характеризують кількість одиниць, що входять у склад кожного виду основних засобів, їх параметри – по тужність, продуктивність, вантажність, рік введення в експлуатацію та інше.

Натуральні показники  використовуються для оцінки технічного стану та морального зносу основних засобів, оцінки продуктивної потужності та пропускної спроможності.

Кожна одиниця основних засобів має також визначену грошову вартість. Вартісні показники оцінки основних засобів дозволяють вести облік загального обсягу, відображати знос основних засобів та враховувати його при оподаткуванні, здійснювати фінансування відтворення основних засобів, оцінювати ефективність їх використання.

Для оцінки основних засобів використовується первісна, відновна та залишкова вартість.

Первісна вартіcть - це вартість засобів в момент їх створення або придбання.

Первісна вартість відображає суму витрат підприємства на їх створення та введення в дію: витрати на зведення будівель, споруд; придбання машин та обладнання (включаючи витрати на доставку та монтаж), страхування. За первісною вартістю основні засоби враховуються на балансі підприємства, тому її називають також балансовою вартістю.

Відновна  вартість основних засобів - це вартість їх відтворення у сучасних умовах. Вона визначається у процесі переоцінки. Тобто вона являє собою суму витрат, яку зазнало б підприємство при формуванні аналогічних основних засобів в певний проміжок часу. Зміна вартості основних засобів відбувається під впливом зміни цін на сировину та матеріали, зміни трудових витрат на їх виробництво, а також під впливом інфляційних процесів в економіці. Виникаюча розбіжність між первісною та відновлювальною вартістю основних засобів ускладнює їх оцінку та регулювання процесів відтворення, призводить до викривлення показників оцінки ефективності використання.

Для забезпечення об'єктивності оцінки проводиться періодична переоцінка основних засобів за відновлювальною вартістю. До 1997 року рішення про проведення переоцінки основних засобів приймалось на державному рівні, з затвердженням централізовано визначних диференційованих коефіцієнтів індексації основних засобів (залежно від їх виду та строку введення в експлуатацію). В результаті проведення переоцінки всі основні засоби підприємства отримували єдину оцінку з повноти вартості їх відтворення на момент індексації. Переоцінці підлягала і сума нарахованої амортизації.

Починаючи з 1998 року відповідно до Закону "Про оподаткування  прибутку" підприємства отримали право  на самостійну щорічну переоцінку основних засобів виходячи з офіційно опублікованого індексу інфляції.

Залишкова вартість основних засобів характеризує їх реально існуючу вартість, яка ще не перенесена на вартість продукції (робіт, послуг). Кількісно вона дорівнює різниці між первісною вартістю та сумою накопиченого на момент оцінки зносу основних засобів в зв'язку з їх спрацюванням. Розмір останнього дорівнює сумі нарахованих амортизаційних відрахувань.

З метою оцінки та аналізу розрізняють:

• бухгалтерську залишкову вартість основних засобів, яка враховує вплив на вартість основних засобів діючого (державно визначеного) механізму її амортизації;
• реальну залишкову вартість, яка враховує втрату споживчої вартості основних засобів в результаті фізичного та морального зносу.

Потреба в амортизації  основних засобів обумовлена тим, що термін використання основних засобів в діяльності підприємства має певні обмеження в зв'язку з поступовим зношуванням основних засобів та втратою їх споживчої вартості (корисності).

Прийнято виділяти два  види зносу - фізичний та моральний.

Під фізичним зносом основних засобів розуміють втрату ними техніко - експлуатаційних властивостей внаслідок їх використання або впливу на них природних сил.

На швидкість  та розміри фізичного зносу основних засобів впливають їх надійність та довговічність, рівень використання, особливості матеріалів, що застосовуються в їх виробництві, технології виробництва, рівень використання в діяльності торгівельного підприємства, якість технічного догляду та ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

  Моральний знос (техніко-економічне старіння основних засобів) - це процес знецінення діючих засобів праці до настання їх повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Причиною морального зносу є створення принципово нових або більш продуктивних та економічних основних засобів, впровадження нових технологій та матеріалів у виробництво тощо.

Фізичний знос (спрацювання) поділяють на усувний (тимчасовий) та неусувний (нагромаджувальний).

Перша частина  фізичного зносу періодично усувається шляхом капітального ремонту основних засобів.

Друга не може бути усунена таким  шляхом. З часом неусувний фізичний знос нагромаджується та зумовлює такий  стан основних засобів, при якому подальше їх використання є неможливим. Настає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни об'єктів основних засобів на нові.

Моральний знос (техніко-економічне старіння) також  може бути повним та частковим.

Частковий моральний  знос може бути усунений шляхом проведення модернізації основних засобів, під якою розуміють внесення певних конструктивних змін в об'єкти основних засобів з метою покращення їх техніко-економічних характеристик.

Настання повного  морального зносу обумовлює потребу  в заміні об'єктів основних засобів підприємства.

Залежно від результатів зміни споживчої вартості основних засобів виділяють:

- просте відтворення,  при якому досягається збереження  споживчої вартості основних засобів;

- розширене  відтворення, при здійсненні якого  споживча вартість та кількість  основних засобів підприємства зростає.

Просте відтворення  відбувається шляхом проведення капітального ремонту та заміни застарілих об'єктів  основних засобів, розширене -шляхом проведення нового будівництва, реконструкції та технічного оновлення, модернізації основних засобів. Вибір форми відтворення здійснюється в процесі управління інвестиційною діяльністю торговельного підприємства.

Проміжок часу, протягом якого відбувається процес формування, використання та відновлення  споживчої вартості основних засобів, характеризується поняттям цикл відтворення основних засобів.

Якщо цикл відтворення  основних засобів більш тривалий, ніж обіг основних засобів, то підприємство отримує додатковий дохід за рахунок використання накопиченої амортизації.

 Якщо ж  в разі неефективного використання цикл відтворення коротший за обіг засобів, то підприємство не має фінансових джерел для відновлення основних засобів (в зв'язку з незавершенням амортизаційного періоду) і несе збитки через списання залишкової вартості основних засобів на фінансові результати діяльності.

                 1.2. Економічна сутність амортизації та її види.

Зміст амортизаційної політики підприємства та держави складає  взаємодія економічних категорій  та важелів, які виявляють свою дію  через сутність і функції амортизації. Це досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозподілу національного доходу як на мікроекономічному, так і на макроекономічному рівні, тобто на рівні підприємств та на загальнодержавному рівні.

На макроекономічному  рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди.  На мікроекономічному рівні під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є у розпорядженні підприємств.

Необхідно зосередити свою увагу на тому, що управління амортизаційною політикою являється найважливішою сферою діяльності будь-якого суб'єкта ринкового господарства. Передусім це зумовлено швидкими змінами у технології виробництва, у якій основу складають сучасні обладнання. Для розв'язання існуючої проблеми в амортизаційній політиці, необхідно опиратися на сам термін «амортизація», а потім вже починати з відповідних рахунків проведених за період визначеного моменту часу. І це не випадково, тому що багато хто із фахівців цього напрямку і досі не мають навіть єдиної точки зору щодо визначення поняття «амортизація» яке представляє собою основу амортизаційної теорії економічного розвитку.

В дискусії про економічну сутність амортизації  виділяють три основні позиції, а саме:

одна  група вчених вважає, що амортизація - це просто грошовий вираз зносу основних засобів;

прихильники другої позиції вважають амортизацією не що інше, як процес перенесення вартості зносу основних засобів на собівартість продукції;

третя група вчених стверджує, що амортизація - це прийом або метод бухгалтерського обліку.

Причому така різноманітність поглядів є  характерною не лише для початкового  періоду розвитку теорії амортизації, а й для сучасного періоду. Наприклад, Кантор Е.Л. відмічає, що «процесс переноса возмещения износа называется амортизацией» і вважає основним завданням амортизації – «возмещение износа основных средств». А Борисенко З.Н. в свою чергу висловлює зовсім протилежну думку «неверно отождествлять амортизацию с возмещением износа основных производственных средств. Возмещение износа происходит не в процессе формирования амортнзационного фонда, а при последующем его использовании для замены устаревшего оборудования и в ходе капитального ремонта и модернизации».

Пелих А.С. дає наступне визначення амортизації «механизм переноса части стоимости основных средств на вновь созданный продукт носит название амортизации и позволяет ко времени полного износа накопить денежные средства для воспроизводства». При цьому він вважає, що "амортизация в денежной форме выражает износ основних средств и отчисляется на издержки производства на основе нормы. Ці два визначення суперечать одне одному. Спочатку автор представляє амортизацію як певний механізм. Любий механізм складається з конкретних елементів, які мають свої специфічні особливості, призначення та виконують в його складі свої функції. До таких складових елементів, слід віднести знос, зношення, амортизаційні відрахування, амортизаційний фонд. В другому ж визначенні ототожнюється поняття амортизації з поняттям амортизаційних відрахувань, а вони є зовсім різними, хоча і тісно пов'язані між собою. Амортизаційні відрахування — це та частина вартості засобів праці, яка переноситься на вироблену продукцію, це складова амортизаційного механізму, яка показує ступінь зношення засобів праці. Не є економічно обгрунтованим і ототожнення амортизації з амортизаційним фондом. Амортизаційний фонд - це фінансовий результат накопичення послідовно здійснюваних амортизаційних відрахувань. Він утворюється лише після реалізації готової продукції, а амортизація представляє собою процесі перенесення частинами вартості основних засобів на виготовлену продукцію, тобто вона є передумовою утворення амортизаційного фонду. Отже утворення амортизаційного фонду та амортизація — це різні поняття.

В статті «Теоретичний аспект аналізу амортизації як основи формування амортизаційної політики». В. Й. Бакай дає визначення амортизації як: «Амортизація - це складний економічний механізм, що кількісно відображає втрату знаряддями праці вартості основних засобів, які амортизуються, протягом строку їх корисного використання (експлуатації), і поступове перенесення й на новостворений продукт з наступним нагромадженням коштів для відтворення (придбання) основних засобів». Головна відмінність запропонованого визначення від інших є те, що амортизація, насамперед, це економічний механізм. А більшістю авторів вона розглядається як процес, який має під собою значно вузьке твердження, ніж механізм.

Досить  не зрозумілим вважається і те, що більшість  фахівців зводять амортизацію до відшкодування зносу основних фондів, причому значно змішуючи ці поняття. Але це зовсім не так, тому що ці обидва поняття різні між собою за змістом та характеристикою. Тому слід виділяти ототожнення таких процесів, як знос та амортизація.

Основою амортизації являється зношення основних засобів. Поняття зношення і зносу не є ідентичними. Знос - це втрата засобами праці своїх властивостей чи характеристик внаслідок певних обставин (експлуатації, впливу науково-технічного прогресу і т.п.), тобто це об'єктивно існуюче явище. Зносу підлягають всі засоби праці як діючі, так і не діючі, незалежно від їх участі в процесі виробництва (виробничі і невиробничі). Зношення - це економічний процес, відображення зносу в економічній дійсності. Зношення представляє собою процес втрати засобами праці своєї вартості. Причиною зношення може бути як фізичний так і моральний знос.

На  сучасному етапі суспільного  і технічного розвитку особливої  актуальності набуває соціальний знос засобів праці, який визначається ступенем розбіжності соціальних характеристик засобів праці з їх суспільно нормальним рівнем. Такі розбіжності можуть виникати внаслідок двох причин: якщо внаслідок кричного зносу об'єкта основних засобів змінились його соціальні характеристики (знизилась безпечність, збільшились шкідливі викиди і т.п.) або якщо змінився сам рівень суспільно нормальних соціальних характеристик (підвищились вимоги дотримання умов техніки безпеки, зменшились норми максимально допустимих концентрацій шкідливих речовин). В першому випадку соціальний знос являється елементом фізичного зносу, а в другому - морального. Соціальна форма як фізичного, так і морального зносу разом складає єдине поняття соціального зносу. Таким чином, поняття "соціальний знос засобів праці" має відносну самостійність і відіграє суттєву роль при аналізі соціально-економічних процесів, які відбуваються при оновленні виробничого потенціалу.

Розглядаючи економічну природу амортизації  доцільно виділити три концепції  амортизації: класичну, економічну та фіскальну.

Класична  концепція базується на принципах теорії вартості та об'єктивних закономірних процесах обігу засобів праці. В її основі лежить ідея постійної заміни основних засобів, їх відтворення в любій новій натуральній формі, яка б відображала досягнення науково-технічного прогресу, а не забезпечення повернення авансованої вартості на створення засобів праці. Характерною рисою є відсутність технічної прив'язки зановостворених основних засобів з їх попередньою натуральною формою. Згідно цієї концепції амортизація повинна забезпечити відтворення основних засобів по вартості, яка б відображала сучасні суспільно-необхідні затрати праці на їх створення. Амортизаційний фонд формується в залежності від потреб відтворення засобів праці. Тому нарахування амортизаційних відрахувань, в даному випадку, здійснюється з відтворювальної вартості основних засобів, базою для визначення якої являється балансова вартість. Остання приводиться у відповідність грошовим потребам відтворення засобів праці у новій натуральній формі шляхом періодичних переоцінок. Це може бути як дооцінка так і уцінка.

На  перший погляд, негативним моментом класичної  концепції амортизації можна  вважати те, що у випадку зменшення  початкової вартості основних засобів, внаслідок морального зносу (проведення уцінки) буде мати місце недонарахування амортизації. Таке явище не дає змоги акумулювати в амортизаційному фонді такий обсяг фінансових ресурсів, який би за своєю величиною відповідав розміру раніше авансованих грошових коштів. Це в свою чергу змушує виробника до прискорення обороту основних засобів та інтенсифікації процесу їх відтворення, що характеризується вже позитивно. Отже, класична концепція амортизації передбачає необхідність відтворення зношених засобів праці за однаковою відновлювальною вартістю.

Економічна (бухгалтерська) концепція амортизації грунтується не на потребах відтворення, а на необхідності перенесення частини вартості основних засобів на вартість продукції, виробленої за їх допомогою у такій величині, яка б точно відображала втрату вартості засобів праці в процесі виробництва та внаслідок морального зносу. Економічна концепція менш вимоглива стосовно критеріїв ефективності використання амортизаційного фонду. Її завданням є покриття затрат понесених на виготовлення продукції.

Фіскальна (податкова) концепція амортизації  передбачає звільнення від оподаткування частини прибутку на суму нарахованої амортизації. Норми амортизаційних відрахувань та методика їх нарахування встановлюється податковим законодавством. Як правило, в такому випадку норми амортизаційних відрахувань перевищують економічно обгрунтовані норми. Даній концепції більш притаманний регулюючий характер.

Шляхом  збільшення норм амортизаційних відрахувань  можна посилити внутрішній інвестиційний  потенціал та покращити фінансове  становище підприємств. А внаслідок  їх зменшення будуть збільшенні надходження до державного бюджету. Таким чином, нарахування амортизації в податкових цілях регулює відносини підприємств з бюджетом у відповідності з державною політикою економічного розвитку.

Таким чином, враховуючи наявність різних точок зору, розкритих в економічній літературі, та узагальнюючи велику кількість поглядів на окремі сторони амортизації, можна відмітити наступні її риси:

1. Амортизація  являється найбільш важливішим  моментом кругообігу основних  засобів.

2. Одні  автори ототожнюють поняття "амортизації" з поняттям "амортизаційні відрахування”. Але ж амортизація представляє собою процес перенесення вартості засобів праці на заново створений продукт, а амортизаційні відрахування являються вартісним вираженням втраченої вартості основних засобів в процесі виробництва продукції та внаслідок їх морального зносу.

3. Завдячуючи амортизації як економічному процесу, втрачена вартість основних засобів в процесі виробництва продукції, не втрачається, а зберігається, акумулюючись в амортизаційному фонді.

4. Теорія амортизації не повинна протиставляти одну концепцію амортизації іншій. Кожна з них є важливою з точки зору забезпечення ефективної заміни засобів праці.

Методи нарахування  амортизації умовно можна поділити на два види:

• методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів. До них відносяться прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;
• метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єктів основних засобів. До нього відноситься виробничий метод нарахування амортизації.

1.3.Методи розрахунку  амортизації основних засобів

В країнах з  розвиненою економікою підприємства мають  можливість самостійного вибору методу амортизації та розробки на цій підставі власної амортизаційної політики [20].

Амортизаційна політика підприємства — це цілеспрямована діяльність підприємства з вибору та застосування одного з можливих (законодозволених) методів амортизації з метою максимізації обсягу власних фінансових ресурсів протягом амортизаційного періоду.

П(С)БО 7 «Основні засоби», передбачає використання таких  методів амортизації. До них належать:

• метод прямолінійного списання;
• метод зменшення залишкової вартості;
• метод прискореного зменшення залишкової вартості;
• кумулятивний метод;
• виробничий метод;

Методи нарахування  амортизації умовно можна поділити на два види:

методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів. До них відносяться  прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;

метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єктів основних засобів. До нього відноситься  виробничий метод нарахування амортизації.

Відмінність застосовуваних методів амортизації полягає  в різному рівні нарахованих  амортизаційних відрахувань, а також  у способі їх розподілу. Залежно  від виду основних засобів, умов експлуатації, моральної зношуваності підприємством на власний розсуд застосовується найбільш економічно доцільний метод амортизації. Наприклад, метод прямолінійного списання характерний рівномірним розподілом вартості основних засобів протягом усього періоду експлуатації. Цей метод найдоцільніше застосовувати для пасивної частини основних засобів, таких, як будівлі, споруди, меблі тощо.

Застосування  методу прискореного зменшення залишкової вартості найбільш економічно виправдане стосовно активної частини, зокрема  машин, механізмів, верстатів, іншого виробничого обладнання. Справа в тому, що при використанні цього методу амортизаційні відрахування в перші роки експлуатації, коли об'єкт основних засобів експлуатується найбільш інтенсивно, досить високі, але з часом знижуються. В результаті цього значна частина вартості основних засобів амортизується вже в перші роки експлуатації об'єкта. Те ж саме стосується і кумулятивного методу.

Метод зменшення залишкової вартості характерний тим же: з часом амортизаційні відрахування мають тенденцію до зменшення. Його використання з урахуванням умов та інтенсивності експлуатації, морального зносу, інших факторів. Така самостійність цілком виправдана: для кожного підприємства перелічені фактори будуть різні, тому і термін експлуатації одного і того ж об'єкта основних засобів на різних підприємствах буде відрізнятися.

Розглянемо  особливості використання кожного  з методів [13]:

1. Прямолінійний  метод

Прямолінійний метод амортизації за ПБО-7 полягає  у тому, що «річна сума амортизації  визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об’єкта основних засобів.

Нарахування амортизації  проводиться щомісячно.”

Порядок нарахування  амортизації при застосування прямолінійного методу можна подати у вигляді  двох простих формул:

Річна сума амортизації визначається так:

А = Ca : Т (Формула 1.2)

де А –  річна сума амортизаційних відрахувань, грн.;