Земельне право. 2

ВСТУП

земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою  охороною держави. Цінність землі як національного багатства полягає  в її багатофункціональному призначенні.

Земля є насамперед територією держави України, яка відмежовується кордонами від інших держав. Земля  як територія держави є ознакою  її цілісності, на яку поширюється  суверенітет українського народу як носія незалежності і самостійності. Виходячи з цих конституційних положень, земля як територія держави є  об'єктом права власності Українського народу.

І нарешті, земля є основним засобом сільськогосподарського виробництва, а також засобом виробництва  в інших галузях економіки. На землі будується не лише житло  для людей, а й заводи і фабрики, залізниці, морські і річні порти, аеродроми. Без землі ні про яке  виробництво не може бути й мови.

Усе зазначене свідчить про  унікальні властивості землі, про  її надзвичайну цінність для існування  людей, для створення суспільства. Саме тому земля має перебувати і  перебуває під особливою охороною держави.

Будучи засобом виробництва, засобом створення умов для соціального  розвитку суспільства, його економіки, земля використовується для розташування і будівництва об'єктів соціального  і економічного призначення, для  виробництва сільськогосподарської  продукції. Держава в особі законодавчих органів вирішує питання про  порядок, умови використання землі.

Проголошуючи землю об'єктом  права власності Українського народу, в особі органів державної  влади і місцевого самоврядування держава як суб'єкт права державної  власності законодавчо розпоряджається  землею, у відповідності до ст. 14 Конституції України вирішує  питання приватної і комунальної  власності, розмежування земель на державну і комунальну власність та надання  земельних ділянок у приватну власність громадян із земель державної  і комунальної власності, поділяє  всі землі на відповідні категорії  і закріплює у законах правовий режим кожної категорії земель.

Статтею 14 Конституції України  визначено, що право власності громадян, юридичних осіб і держави реалізується виключно законами України. Встановлюючи право власності на землю громадян і юридичних осіб, Основний Закон  держави тим самим визнає право  приватної власності на землю  в Україні. Така форма власності  на земельні ділянки визнана Земельним  кодексом України (статті 80—82).

Таким чином, в Україні  існує право приватної, комунальної  і державної власності. Згідно зі ст. 13 Конституції України суб'єкти всіх форм власності визнаються рівноправними  і держава забезпечує їх захист. Конституція України (ст. 41 ч. 1) надає  кожній людині право володіти, користуватися  і розпоряджатися своїм майном та результатами своєї інтелектуальної  діяльності. Конституція України  не визначає і не надає перелік  об'єктів приватної власності. За загальними цивільно-правовими принципами об'єктом права приватної власності  є: майно, природні ресурси, які можуть перебувати у цивільному обігу, а  також результати інтелектуальної  творчої діяльності. Згідно з проектом нового Цивільного кодексу України  земля є об'єктом права власності. Це узгоджується зі ст. 13 Конституції  України, яка передбачає можливість набуття землі у власність  громадянами і юридичними особами.

Гарантування і захист права приватної власності —  одна з важливих функцій держави. Конституція України (ст. 41) проголошує непорушність права приватної власності  і покладає на державу обов'язок забезпечити захист права усіх суб'єктів  права власності (ст. 13). Згідно з  Основним Законом ніхто не може бути протиправно позбавлений своєї  власності. У цьому сутність гарантій права власності. Гарантіям прав на землю присвячено  розділ ЗК України, згідно з яким держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні  умови захисту права власності  на землю і підтверджує конституційну  норму, за якою власник не може бути позбавлений права

на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Конституція України, визнаючи право приватної власності на землю, одночасно визначає необхідність охорони її як об'єкта природи і  встановлює захист прав усіх громадян і юридичних осіб.

На підставі цих конституційних вимог ЗК України встановлює порядок  та умови використання (правовий режим) землі як об'єкта природи, як засобу виробництва і як об'єкта, що має  задовольняти інші потреби людини шляхом раціонального використання корисних властивостей землі, зокрема, оздоровчих, рекреаційних тощо.

З цією метою в ЗК України  визначені склад і категорії  земель (статті 18, 19), порядок встановлення та зміни цільового призначення  земель, наслідки порушення цього  порядку. Категорії земель України  мають особливий правовий режим, і всі власники і землекористувачі зобов'язані суворо його дотримуватися.

Надаючи власникам землі  широкі права щодо розпорядження  земельними ділянками і можливості самостійно господарювати і використовувати  їх для власних та інших потреб, ЗК України водночас покладає на них  обов'язки щодо використання земельних  ділянок за цільовим призначенням, не порушувати прав власників суміжних ділянок, прав і свобод інших громадян і юридичних осіб.

ЗК України передбачає також систему правових заходів  щодо, охорони земель, спрямованих  на раціональне використання земель, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, на охорону земель від забруднення небезпечними речовинами, встановлює особливості використання техногенно забруднених земель сільськогосподарського призначення. Земельне законодавство зобов'язує власників земельних ділянок забезпечувати виконання встановлених норм з тим, щоб реалізація права власності на землю і землекористування не завдавало шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, не погіршувало екологічну ситуацію і природні якості землі.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

ЗЕМЕЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ЩОДО ПОСВІДЧЕННЯ ПРАВА НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ

У процесі проведення в  Україні земельної та аграрної реформ важливого значення набуває така форма земле використання, як оренда. Відродження її повноцінного змісту має в умовах переходу України  до ринкової економіки винятково  важливе практичне значення.

Все законодавство, що становить  сучасну правову базу оренди земель, можна умовно поділити на групи: загальне законодавство, на основі якого здійснюється функціонування і розвиток усіх правових інститутів; галузеве (зокрема, земельне, аграрне, екологічне, цивільне та ін.) законодавство, яке закріплює певні однорідні  суспільні відносини та має на меті їх врегулювання і поряд з  цим визначає основні засади земельних  орендних відносин; спеціалізоване земельне законодавство про оренду земель.

Центральне місце у  системі законодавства про оренду земель поряд із ст. 93 «Право оренди земельної ділянки» ЗК України і  має в основному банкетний характер, посідає спеціальне законодавство про оренду земель, серцевиною якого є Закон України «Про оренду землі». Це спеціалізований нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні умови оренди земель в Україні.

Стаття 3 Закону України «Про оренду землі» визначає оренду землі  як «засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною  ділянкою, необхідною орендареві для  здійснення підприємницької та іншої  діяльності».

Крім основних ознак поняття  оренди земель існують і додаткові  ознаки цього правового інституту. По-перше, оренда — це окрема форма  землекористування. По-друге, орендодавцями  земельних ділянок є держава, територіальні громади, громадяни  та юридичні особи України. У той  же час згідно зі ст. 81 ЗК України  власниками земель можуть бути й іноземні громадяни та особи без громадянства. Отже, вони теж можуть виступати  орендодавцями земельних ділянок. Відповідно до ст. 93 ЗК України орендодавцями  земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. По-третє, орендар земель набуває право  власності на одержану з орендованих  земель продукцію і доходи. По-четверте, оренда не повинна змінювати цільове  призначення земельної ділянки.

Сторонами договору оренди є орендодавець і орендар. Орендодавцями  земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Орендодавцями  земельних ділянок, що перебувають  у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради. 
Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. 
Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. 
Закон визначає перелік істотних умов договору оренди земельної ділянки, відсутність однієї з яких може бути підставою для відмови у державній реєстрації цього договору або для визнання його недійсним. 
Істотними умовами договору оренди земельної ділянки є:

1) об'єкт оренди (місце  розташування та розмір земельної  ділянки);

2)строк дії договору  оренди;

3) орендна плата із  зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку  її внесення і перегляду, та  відповідальності за її несплату;

4) цільове призначення,  та умови використання земельної  ділянки, яка передається в  оренду;

5)умови збереження стану  об'єкта оренди;

6)умови повернення земельної  ділянки орендодавцеві;

7) існуючі обмеження (обтяження)  щодо використання земельної  ділянки;

8) сторона (орендодавець  чи орендар), яка несе ризик  випадкового пошкодження або  знищення об'єкта оренди чи  його частини; 

відповідальність сторін. За згодою сторін у договорі оренди земельної ділянки можуть бути зазначені  й інші умови, наприклад, якісний  стан земельних угідь, порядок виконання  зобов'язань сторін. 
Порядок укладення договору оренди земельної ділянки визначається законом. 
Договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації. 
За загальним правилом зміна умов договору оренди земельної ділянки можлива за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення сторонами згоди щодо зміни умов договору оренди спір вирішується у судовому порядку.

Відповідно до вимог Закону України “Про оренду землі” договір  оренди землі – це угода сторін про взаємні зобов’язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає  орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором  строк.

За згодою сторін у договорі оренди земельної ділянки можуть бути зазначені й інші умови (якісний  стан земельних угідь, порядок виконання  зобов’язань сторін, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або  припинення договору оренди тощо).

Умови договору оренди земельної  ділянки діють у випадках, коли після набрання договором чинності законами України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені договором, а також випадків, визначених законами України, якщо вони підвищують рівень захисту прав орендарів, орендодавців, третіх осіб.

Договір оренди земельної  ділянки, що перебуває у власності  громадян або юридичних осіб, укладається  між власником і особою, яка  бажає одержати земельну ділянку  в оренду, в порядку, визначеному  Законом.

Особа, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування заяву (клопотання).

Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки  в оренду провадяться у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

У разі згоди орендодавця  надати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір, в  якому обумовлюють істотні та інші умови оренди землі.

Надання земельної ділянки  в оренду без зміни її цільового  призначення, межі якої визначені в  натурі, здійснюється без розроблення  проекту її відведення.

У разі зміни цільового  призначення земельної ділянки  надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, зазначеному  Земельним кодексом України. Проект відведення земельної ділянки є  невід’ємним додатком до договору оренди.

Умови, строки, а також  плата за розроблення проекту  відведення земельної ділянки, що перебуває  у власності громадян та юридичних  осіб, визначаються за згодою сторін.

У разі надходження двох або більше клопотань (заяв) на оренду однієї і тієї ж земельної ділянки, що є у державній або комунальній  власності, відповідні орендодавці  проводять земельний аукціон (конкурс) щодо набуття права оренди земельної  ділянки, якщо законом не встановлено  інший спеціальний порядок.

Порядок набуття права  оренди земельної ділянки на конкурентних засадах визначається орендодавцями  з дотриманням вимог законодавства  про добросовісну конкуренцію.

Договір оренди земельної  ділянки набирає чинності після  досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і  державної реєстрації.

У Конституції України (ст. 14) вказується: земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою  охороною держави.

Земельним кодексом України  визначено, що право власності на землю — це право володіти, користуватися  і розпоряджатися земельними ділянками. В той же час, право користування землею – це право володіти та користуватися, але не розпоряджатись земельними ділянками. Зважаючи на визначення земельної ділянки – «Земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, та визначеними правами щодо неї» під час відведення земельної ділянки маємо визначитись саме з правами на землю.

Згідно з Кодексом власність  на землю має такі форми: приватну, комунальну і державну. Вони визнаються рівними.

Відповідно до ст. 84 Земельного Кодексу України – у  державній  власності перебувають усі землі  України, крім земель комунальної та приватної власності. Стаття 83 наголошує, що землі, які належать на праві власності  територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Розмежування цих двох форм власності відбувається відповідно до закону України «Про розмежування земель державної та комунальної  власності».

Розмежування земель державної  і комунальної форм власності  відбулось у м. Костянтинівка  в 2002 році.

Земельна ділянка, передбачена  до відведення земельної ділянки для експлуатації об’єктів нерухомого майна та майданчика для зберігання вугілля,будівельних,та інших сипучих матеріалів. знаходиться у комунальній власності Перевальської міської ради.

ЮРИДИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ ДОКУМЕНТАЦІЇ ЩО ПОСВІДЧУЮТЬПРАВО НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ

Згідно до ст. 50 закону України «Про землеустрій» Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або як їх називають спрощено- проектів відведення земельних ділянок затверджений постановою кабінету міністрів України № 677 від 26.05.2004 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду розроблений у відповідності до вимог діючого законодавства та порядку розроблення.

Проект відведення земельної ділянки не розробляється уразі, коли:

• земельна ділянка,межі якої визначено в натурі(на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення;
• земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі-продажу, дарування,міни,на підставі інших цивільно-правових угод,успадкування,без зміни її меж та цільового призначення;
• земельна ділянка придбана на конкурентних засадах(за результатами земельних торгів).
• Проект відведення земельної ділянки може не розроблятися також в інших випадках, передбачених законом.

У випадку відведення земель виготовлення проекту відведення обов’язкове, бо межі земельної ділянки а також площа початковo не були встановлені, і як слід земельна ділянка, як кадастрова одиниця не існувала.

Проект відведення земельної ділянки був розроблений на підставі рішення Перевальської міської ради від 21.12.2006р. № 5/10-175,до повноважень якої належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

Розробником проекту відведення земельної ділянки є юридична особа ПП „Регіональний центр сприяння підприємництву" Свідоцтво про державну реєстрацію Серія АОО N2545677 від 24.01.2001 №12421200000000157, ЄДРПОу 30615551,яка має ліцензії на проведення робіт із землеустрою та геодезії відповідно до закону, та на базі якого мною була пройдена переддипломна практика.

Згідно проекту відводиться  в короткострокову оренду земельна ділянка по вул. Ємельянова.12, площею  0,1924га. Основна мета використання земельної  ділянки - майданчик для зберігання вугілля,будівельних,та інших сипучих матеріалів. Форма плати за використання землі орендна плата, яка встановлюється у розмірі вказаному в рішенні Перевальської міської ради про затвердження проекту відведення земельної ділянки, але не більшому ніж 3% від грошової оцінки земель.

Проект відведення земельної ділянки розробляється на основі завдання,затвердженого замовником,що є невід'ємною частиною договору на проведення відповідних робіт.

Договір про розроблення проекту землеустрою що до відведення земельної ділянки був укладений між ПП „Регіональний центр сприяння підприємництву" та

До договору замовник додав вихідну документацію,необхідну для розроблення проекту землеустрою, а саме: викопіювання з генерального плану містобудування м. Перевальськ та завдання на виконання робіт.

У встановлений договором строк був розроблений проектземлеустрою,якийвключаєтекстовітаграфічніматеріали,обов'язковіположення,встановленізавданнямнарозробленняпроекту,іншідані,необхіднідлявирішенняпитаннящодовідведення земельної ділянки.

Вимоги до складу,змісту та оформлення проекту відведення земельної ділянки встановлені нормативно-технічною документацією із землеустрою.

Проект відведення земельної ділянки був погоджений  із СЕС м. Перевальськ від 29.03.2007р. №459/03, Державною екологічною інспекцією Перевальською регіональною від 23.03.2007р. №70, Відділом (управлінням) містобудування і архітектури м. Костянтинівка від 30.01.2007р. №16 , Відділом (управлінням) земельних ресурсів м. Костянтинівка від 11.04.2007 №500, Відділом (управлінням) культури м. Перевальськ від 23.03.2007р. №17

Погоджений проект відведення земельної ділянки підлягає державній реєстрації  та державній експертизі,яка проводиться органом земельних ресурсів відповідно до законодавства.

Після отримання виконавцем проекту позитивного висновку державної землевпорядної експертизи щодо проекту відведення земельної ділянки в короткострокову оренду розглядається Перевальської міською радою, та затверджується нею.

Висновок

Офіційне визначення поняття  оренди земель дає Закон України  “Про оренду землі” (ст.3). З нього  випливають такі її юридичні ознаки, як: 1) це виключно договірна форма використання земель; 2) оренда земель оформляється договором оренди земельної ділянки; 3) зміст оренди земель становлять правомочності  володіння і користування орендаря (без надання права розпоряджатися нею); 4) це користування та володіння  є платним; 5) оренда передбачає передачу земельної ділянки обов’язково  у строкове (тимчасове) користування; 6) об’єктом оренди за договором виступає певна земельна ділянка, яка може використовуватися орендарем для  здійснення перш за все підприємницької  діяльності, а також і для іншої  діяльності (ведення особистого підсобного господарства тощо); 7) повна господарська самостійність орендаря.

Аналіз змісту Закону дає  можливість виділити ще й інші, додаткові (які повинні увійти у офіційне визначення поняття) юридичні ознаки оренди земель, зокрема: а) це — окрема форма  земле використання; б) орендодавцями  земельних ділянок є громадяни  та юридичні особи України; в) орендар  земель набуває право власності  на одержану з орендованих земель сільськогосподарську продукцію і  доходи; г) оренда не повинна змінювати  цільове призначення земельної  ділянки.

На основі наведених юридичних  ознак у дисертації запропоноване  більш повне, аніж у законі, визначення поняття оренди земель, як окремої  організаційно-правової договірної форми  використання земельної ділянки, яка  передбачає передачу її власником-орендодавцем (державою, громадянином чи юридичною  особою України) у тимчасове строкове володіння та користування іншій  особі-орендареві за плату для здійснення переважно підприємницької або  іншої діяльності з привласненням  останнім одержаної продукції і  доходів.

Вперше на законодавчому  рівні певні особливості оренди земель сільськогосподарського призначення  виділені Законом України “Про оренду землі”, що є безумовно його позитивною рисою. Основні ознаки, які визначають оренду земель сільськогосподарського призначення, випливають із природних  особливостей сільського господарства. До особливостей оренди земель сільськогосподарського призначення можна віднести: 1) орендодавцями  земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути чітко визначені  суб’єкти, які отримали земельні ділянки  для визначених законодавством цілей (ст.48 Земельного кодексу України); 2) орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні відповідати  певним вимогам, встановленим земельним  законодавством України; 3) передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення у користування (зокрема, оренду) дозволено лише із збереженням  їх цільового призначення — для  сільськогосподарського використання; 4) спеціальний характер правомочностей суб’єктів даних земельних орендних відносин; 5) орендовані земельні ділянки сільськогосподарського призначення, за невеликим винятком, заборонено передавати в суборенду.

Список використаної літератури

1. Конституція України.
2. Земельний кодекс України, м. Київ, 25.10.2001р.
3. Закон України “Про форми власності на землю”. № 2073-ХП,м.Київ, 30.01.1992р.
4. Закон України “Про власність”. № 697-ХП 7.02.1991р.
5. Закон України “Про підприємництво”. № 698-ХП 7.02.1991р.
6. Закон України “Про підприємства в Україні”. № 887-ХП 27.03.1991р.
7. Закон України “Про господарські товариства”. № 1576-Х 19.09.1991р.
8. Закон України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” від 14.02.1992р.
9. Закон України “Про плату за землю”. №2535-XII 3.07.1992р.
10. Закон України “Про оренду землі”. №161-XIV 6.10.1998р.
11. Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування сектора економіки” № 1529/99, м. Київ, 03.12.99р.
12. Указ Президента України “Про Основні напрямки земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки №372/2001, м. Київ, 30.05.2001р.
13. Постанова Кабінету Міністрів України “Про методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення і населених пунктів”. № 213, м. Київ,23.03.1995р.
14. Постанова Кабінету Міністрів України “Про внесення доповнень у методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення і населених пунктів”. № 864, м. Київ, 31.10.1995р.
15. Постанова Кабінету Міністрів України “Про першочергові заходи щодо підготовки і проведення земельної реформи”. №334 7.04.1993р.
16. Декрет Кабінету Міністрів України “Про приватизацію земельних ділянок” від 26.12.1992р.
17. Постанова Верховної Ради України “Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею” від 13.03.1992р.
18. Постанова Верховної Ради України “Про земельну реформу” від 18.12.1990р.
19. Постанова Верховної Ради України “Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі” від 13.03.1992р.
20. Постанова Верховної Ради України “Про першочергові заходи щодо підготовки і проведення земельної реформи” №334 7.04.1993р.
21. Методичні рекомендації щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям, Держкомзем України, 1996р.
22. Тимчасові методичні рекомендації щодо формування землеволодінь і землекористувань недержавних сільськогосподарських підприємств у процесі реорганізації існуючих господарств, Держкомзем України, 1997р.
23. Збірник наукових праць Харківського державного аграрного університету, №5, 1999р.
24. Землевпорядні роботи при реорганізації недержавних сільськогосподарських підприємств. К.: Вид–во “Століття”, 2000.
25. Землевпорядний вісник. Науково – виробничий журнал №3, 2000.
26. Земельні відносини в Україні. Законодавчі акти і нормативні документи, Держкомзем України, Київ, “Урожай”, 1998р.
27. Довідник ”Паювання сільськогосподарських земель і структурної перебудови в сільському господарстві України”. Київ, Україна. Вересень 1996р.
28. Практичний посібник із питань земельної реформи. м. Київ,1996р.
29. Практикум “Приватизація землі і реструктуризація колективних сільськогосподарських підприємств в Україні”. (Том 1-2). Донецьк, Травень 1997р.
30. Практикум “Посібник для комісій із реформування КСП”. Частина 3. Донецьк, 26.04.97р.
31. Практикум “Збірник додатків по приватизації землі і реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств в Україні”. Донецьк, травень 1997р.
32. Булигін С.Ю., Бураков В.І., Кривов В.М., Пятакова О.В. Грунтозахисна просторова основа масового паювання земель//Вісник аграрної науки. - №3 (551). – 1999. – с. 7 – 10.
33. Дитковский А.А., Куценко Т.А., Чернов В.В., при консультациях Вишневецкого В.В. «Применение геоинформационных технологий при паевании пахотных земель» Материалы ГИС – форума – 99, Киев, 1999г.
34. “Історія міст і сіл Української ССР. Ворошиловградська область. Інститут історії Академії наук УРСР, Київ 1976р.
35. "Інструкція з топографічного знімання у М 1:5000,1:2000,1:1000,1:500 (ГКНТА-2.04-02-98)", затверджена наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України від 9 квітня 1998р. № 56 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23 червня 1998р. за №393/2833.
36. "Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів оренди землі", затверджена наказом Держкомзему України від 4 травня 1999р. №43.
37. СНИП 1.02.07.87 м. і ГКНТА - 03.01.05-93