Журналистика как творчество

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ  СКОРОЧЕНЬ 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТВОРЧІСТЬ – ОСНОВНА СКЛАДОВА ЖУРНАЛІСТИКИ 5

1.1. Аналітичний огляд  літератури 5

1.2. Розуміння та тлумачення терміну «Творчість» 5

1.3. Обов’язки журналіста  в справі виготовлення інформації. Умови спеціалізації журналіста  9

Висновки до першого  розділу 13

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ  МАСОВО – КОМУНІКАТИВНОЇ ТВОРЧОСТІ 14

2.1. Творчий процес у журналістиці та його стадії 14

2.2. Психологічний аспект людської творчості  18

Висновки до другого  розділу  24

РОЗДІЛ 3. ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ ЖУРНАЛІСТА  25

3.1. Якості творчої  особистості 24

3.2. Творча особистість Леоніда Парфьонова  31

Висновки до третього розділу  37

ВИСНОВКИ  38

ДОДАТКИ  41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ  44

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

СНД – Співдружність Незалежних Держав

ТБ – телебачення

ВСТУП

Журналістика неодмінно  асоціюється з творчими, креативними  та швидко мислячими людьми – елітою сучасного суспільства. На жаль, є  і такі журналісти, які  не в змозі  довести ці слова, а скоріш навпаки. Тож, в даній роботі ми намагалися розкрити поняття творчості, творчості журналіста та творчої особистості журналіста, як неодмінної умови для вдалого творчого процесу.

Актуальність  теми. Існує багато думок стосовно особистісних та творчих якостей представників настільки відповідальної професії, як працівник ЗМІ. Існують різні підходи до журналістики. На сьогодні найбільш поширеними є західна модель, де метою журналістики є лише інформування без оцінок, і навпаки, модель, яка вбачає в журналістові людину спроможну дати свою оцінку реальній конкретній ситуації, масштабній проблемі, яка б допомогла аудиторії орієнтуватися у дійсності.

Всі люди різні за своїми фізичними та психічними показниками, але в професійній діяльності певні кола спеціальностей мають характерні особливості своєї особистості. У математиків, фізиків, інженерів, наприклад, це чітке математичне мислення, прагматизм; у людей, які пов’язані з соціальною сферою – розвинута комунікація, розуміння інших; у митців (літератори, художники, актори, драматурги, та ін.) – розвинуте образне бачення світу, оригінальність у сприйнятті прекрасного. З цього боку журналістика є настільки полісемічною, адже вона має справу з усіма процесами в суспільстві. Журналіст у своїй практиці стикається з ситуаціями і коли потрібна чітка математична логіка, і коли потрібно проявити свої комунікативні здібності, а коли й образне мислення.

Ступінь дослідження  проблеми. Методологічна та теоретична основа дослідження складається з праць В. Здоровеги, Г. Лазутіної,  
О. Нерух, В. Моїсеєва, В. Олешка, а також психологів таких як Р. Солсо, В. А. Роменець, Я. Пономарьов, А. Лук та інших.

Мета курсової роботи - дослідити журналістику як творчість.

Мета роботи передбачає розв’язання таких основних завдань:

• проаналізувати літературу з досліджуваної теми;
• розглянути розуміння та тлумачення терміну «Творчість»
• визначити обов’язки журналіста в справі виготовлення інформації та умови спеціалізації журналіста;
• проаналізувати творчий процес у журналістиці та його стадії;
• розглянути психологічний аспект людської творчості;
• розкрити якості творчої особистості;
• дослідити практику відомого російського журналіста Леоніда Парфьонова.

Об’єкт дослідження – журналістика .

Предмет дослідження – журналістка як творчість.

У процесі дослідження  були використані такі методи: аналізу та синтезу у формулюванні теоретичного матеріалу, також метод аналізу застосовувався і під час роботи над практичною частиною й елементи компаративного (порівняльного) методу у ході всієї роботи та опитування.

Практична значущість роботи полягає у тому, що вона може послугувати базою для подальшого дослідження цієї теми у наукових роботах.

Ключові терміни, що використовуються у роботі: журналістика, творчість, масово-комунікативна творчість, творчий процес, психологія творчості.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, які розкривають тему даної роботи, висновків до кожного розділу, загальних висновків, а також додатків і списку використаних джерел, що доповнюють основний зміст роботи.

РОЗДІЛ 1.

ТВОРЧІСТЬ – ОСНОВНА СКЛАДОВА ЖУРНАЛІСТИКИ

1.1. Аналітичний  огляд літератури

В. Здоровега зазначає, що в вузькому професійному колі літератори й журналісти поділяють людей на тих, хто вміє добре писати, і тих, хто не вміє добре писати, навіть, якщо у кишені два дипломи. Здатність ця може бути більшою або меншою – продовжує дослідник. Вона може усвідомлюватись самим особою або не усвідомлюватись, ця здатність може бути розкритою змолоду, а нерідко так і залишитися нерозкритою [3, с. 120].

Але ми вважаємо, що вміння писати не є основною задачею творчого журналіста. В. Ученова у своїй книзі «Бесіди з журналістики» подає думку практикуючої журналістки Т. Чугай яка висловилася на цей рахунок на сторінках журналу «Журналіст»: «Звичайно, уміти писати – обов'язково, причому це уміння удосконалюється за життя. Але воно не мета, а засіб, не результат журналістської справи, а тільки умова для того, щоб займатися цією справою. Ви не скажете, наприклад, що зір – суть роботи шофера. Проте сліпого шофера бути не може, зір – обов'язкова умова для водіння автомобіля. Так і тут» [18, с. 56].

Методологічна та теоретична основа дослідження складається з праць В. Здоровеги, Г. Лазутіної, О. Нерух, В. Моїсеєв, В. Олешка та інших журналістикознавців, а також психологів таких як Р. Солсо,  
В. А. Роменець, Я. Пономарьов, А. Лук та інших.

1.2. Розуміння та тлумачення терміну «Творчість»

Поняття «творчість» знайоме нам всім, воно є активною складовою лексикону людини, але перед тим як розкривати питання творчої особистості ми мусимо як найглибше й найповніше розкрити поняття «творчість», користуючись компетентними джерелами різних галузей пізнання.

Історико-філософська  та соціологічна традиція розгляду творчості має давню історію. Вона виникає з народженням філософської рефлексії взагалі. Так в античній свідомості творчість виступає в двох формах: як божественне – акт народження (творіння) космосу, та як людське – мистецтво, ремесло. У Середньовіччі творчість вже бачиться як викликання буття з небуття за допомогою вольового акту божественної особи. Тим самим створюється передумова розуміння творчості як створення чогось небувалого, унікального й неповторного. У епоху Відродження посилюється його антропологічне звучання: космічним по масштабах був сам крок від культу релігійного початку – до культу генія як носія творчого початку. Завершена концепція творчості створюється в XVIII столітті Еммануїлом Кантом. Творчою діяльністю називається продуктивна здатність уяви. Посилюється наочно-практичне, діяльне бачення творчості. Структура творчого процесу визнається найважливішим моментом структури свідомості. Фрідріх Шеллінґ акцентував увагу на тому, що творча здатність уяви – це єдність свідомої і несвідомої діяльності [9].

В. Роменець, доктор психологічних наук, професор Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, вважає, що у своїх найзагальніших та найістотніших рисах творчість слід визначати як виробництво певного оригінального продукту для комунікаційної мети. Ці два моменти – оригінальність і комунікація – стосуються будь якого виду творчості – додає вчений [15, с. 87].

Електронна вільна всесвітня  енциклопедія «Вікіпедія» подає  наступне визначення: творчість (креативність) — ментальний феномен, сутність якого полягає у здатності людини створювати нове, до того невідоме (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у  створенні образу кінцевого продукту (результату творчості) [20].

У енциклопедичному словнику Брокґауза та Єфрона знаходимо таке визначення: «Творчість – в прямому сенсі – є створення нового. У такому значенні це слово могло бути застосоване до всіх процесів органічного і неорганічного життя, бо життя – ряд безперервних змін і що все оновлюється і все зароджується в природі є продукт творчих сил. Але поняття творчості припускає особистий початок відповідне йому слово уживається по перевазі в застосуванні діяльності людини. У цьому загальноприйнятому сенсі творчість – умовний термін  для позначення психічного акту, що виражається у втіленні, відтворенні або комбінації даних нашої свідомості». Звідси виходить, що значення слова значно ширше, ніж ми це собі уявляли. Якщо зробити морфологічний розбір слова «творчість», то стане наявним корінь «твор», який є характерним для слов’янських мов і означає «дію, яка спрямована на виникнення чогось нового», це доводить, що значення творчості охоплює великий пласт людської діяльності, а не тільки інтелектуальну або мистецьку. Я. Пономарьов у книзі «Психологія творчості» зазначає, що творчість є характерною як живій так і не живій природі – до виникнення людини, і людині, і суспільству. Творчість – є необхідною умовою розвитку матерії, виникнення у неї нових форм, разом з виникненням яких змінюються і самі форми творчості, творчість людини – також одна з таких форм. Я. Пономарьов висуває гіпотезу, згідно з якою творчість в самому широкому значенні виступає як механізм розвитку, як взаємодія, яке веде до розвитку.

В. Ф. Олешко у книзі  «Журналістика, як творчість» каже, що під творчістю слід розуміти процес творення, в якому особа пізнає в світі нове для себе і свідомо створює в навколишньому середовищі нове, тобто те, чого раніше не було. Індивідуальний процес відкриття і перетворення духовного і матеріального світу складає зміст процесу становлення особи. Як базисна форма творчості виступає наочна перетворююча діяльність, яка є джерелом як наочного «світу багатств», так і внутрішнього «багатства здібностей» індивіда. Творчість як «натхненну дію» піднімає особа на якісно новий рівень, обумовлений не логікою «зовнішнього багатства», а логікою виявлення творчих можливостей людини, розвитку всіх його сил як таких, відкриття нових наочно-соціально-смислових відносин. Сучасне розуміння творчості як сутнісної характеристики людини достатньо повно виявляє характер змін, що здійснюються в соціальному світі. Отже, творчість можна визначити як форму самодіяльності і саморозвитку індивіда, розгортання його сутнісних сил по мірках свободи, як залучення до вищих сенсів буття. Більшість сучасних зарубіжних вчених, що займаються питаннями творчості, одностайно вважають, що в області проблеми критеріїв творчості виконана велика робота, але до сьогодні ще не отримано бажаних результатів [13, с. 201].

Г. Лазутіна, дослідниця журналістики та журналістської творчості каже, що творчість як феноменальна властивість людини полягає в здатності створювати і об'єктивно нове – те, що не існувало раніше в світі взагалі, і суб'єктивно нове – що вже є в реальності, але для даної людини нове, створюється ним вперше, без жорсткої орієнтації на існуючі аналоги. У цьому сенсі «винайти велосипед» – теж акт творчості, прояв здатності творити (якщо, звичайно, мова саме про винахід, а не про копіювання або «збірку за зразком»). Можна з упевненістю стверджувати, що творчістю пронизано все наше життя – гру, учення, працю. Але у різних людей – різна міра здібності до творчості (креативності, кажучи мовою науки). Проте, ця здатність піддається розвитку, може і зростати за сприятливих умов [6, с. 187].

Американський психолог Р. Солсо у визначенні творчості не відходить від вищезазначеного, кажучи, що творчість є когнітивна діяльність, яка веде до нового або незвичайного бачення проблеми або ситуації, додаючи, що  таке визначення не обмежує творчі процеси утилітарними діями, хоча в якості прикладу творчих людей майже завжди приводять творців якого-небудь корисного винаходу, рукопису або теорії [17, с. 480].

Тож, бачимо, що в більшості  визначення слова «творчість» різними дослідниками збігаються. До цього переліку визначень ми додамо  ще одне, більш конкретне і дотичне саме до журналістики, зроблене доцентом кафедри журналістської творчості Запорізького національного університету В. Костюком: «журналістська творчість – це здатність і бажання побачити дійсність, донести її до аудиторії так як вона не може бути побачена  і донесена при звичайному сприйнятті, побачити те, що не всі можуть побачити».

1.3. Обов’язки журналіста в справі виготовлення інформації. Умови спеціалізації журналіста

Сучасна газета і журнал, радіопрограма чи телепередача продукт колективної творчості, але це не знімає проблему таланту, творчої індивідуальності в журналістській праці. Яскрава особистість, що має глибокі знання, уміння викладати інформацію просто й зрозуміло, гарну мову, загальнолюдську привабливість, потрібна в будь-якій галузі журналістики.

Професійні обов'язки журналіста в справі виготовлення інформації можуть бути зведені до такого:

1. Участь у плануванні, поточному й перспективному, що включає висунення своїх оригінальних ідей, пошук інформації, жанрового розв'язання матеріалу, проведення інформаційних кампаній, відкриття нових рубрик, оновлення оформлення видання.

2. Організаторська робота передбачає налагодження контактів з усіма, хто може поставляти новини, інформувати про майбутні події, брати участь у виявленні проблем та пошуку шляхів їхнього розв'язання. Іншими словами, до цього виду обов'язків журналіста відноситься створення ним міцної джерельної бази для своєї масово-інформаційної діяльності та постійне її поповнення й вдосконалення. Сюди ж належить робота з авторами, та утворення каналів зворотного зв'язку (тобто від читачів до газети).

Джерельна мережа – основа професійної діяльності журналіста, до неї він звертається щодня для збирання новин або перевірки справжності вже віднайдених фактів.

3. Участь у підготовці до випуску інформації, створення власних інформаційних текстів. Звернімо увагу майбутнього журналіста, що розпочинається цей етап після завершення збирання інформації, тоді, коли джерела інформації вичерпані, журналіст познайомився з усіма можливими версіями подій, витлумаченнями фактів спеціалістами. Лише тоді він має право взятися за створення власного журналістського твору.

4. Аналіз власної діяльності, що може мати індивідуальний і колективний характер, здійснюватися на самоті чи на різного роду «летючках», нарадах. Журналіст кожну свою публікацію мусить сприймати як маленьке чудо, цінувати кожне слово, що з'являється за його підписом.  Нову публікацію він повинен уважно перечитати, проаналізувати редакторські виправлення, якщо такі мали місце, ще раз замислитися над тим, чи всі інформаційні джерела він використав для створення цього матеріалу, чи правильно побудував композиційно свій текст, чи всі аргументи навів для доведення своєї позиції.

5. Індивідуальна літературна  творчість. Цей пункт нібито містить вимоги, нездійсненні для певної частини працівників пера, які літературною творчістю не займаються [8, с. 143].

Творча робота журналіста досягає найбільшого ефекту за умови  його спеціалізації. Сучасна масово-інформаційна діяльність передбачає різні види спеціалізації: галузеву (газетна, фото, радіо й тележурналістика, паблік рилейшнз), тематичну (політика, соціум, економіка, культура і т. д.) та рольову (репортер, кореспондент, оглядач, ведучий телепрограми, редактор напрямку, головний редактор та ін.). Оскільки в основу підготовки журналіста в українських вищих навчальних закладах покладена газетна журналістика, а інші галузеві спеціалізації мусять реалізовуватися на її базі, то далі викладемо закони тематичної спеціалізації. Вона передбачає:

1) вивчення своєї теми, глибоке оволодіння наявними  знаннями і способами ознайомлення з новинками в даній галузі; журналіст повинен відвідувати наукові бібліотеки, що дозволить на професійну основу поставити його тематичну спеціалізацію;

2) створення власного  досьє з висвітлюваної теми, а  можливо, й архіву; у систематизовані  за певними рубриками папки він складає газетні та журнальні вирізки, виписки з книжок, власні публікації та блокноти з матеріалами інтерв'ю, бібліографію наукових праць, які регулярно поповнює;

3) створення бібліотеки  за своєю темою, підбір спеціальної  літератури, яка править журналістові за щоденний довідковий апарат, з якою він систематично ознайомлюється й звіряється у своїй інформаційній діяльності; сюди ж маємо віднести передплату на загальні й фахові видання, що правлять для автора за джерело оперативної інформації;

4) вивчення кола науковців та службових осіб, що можуть дати інформацію з даного напрямку спеціалізації; з ними слід познайомитися особисто, час від часу підтримувати контакти й нагадувати про себе, цікавитися їхньою діяльністю й писати не тільки про проблеми, але й про людей, які ними займаються й вирішують їх; такі люди не лише ваші стабільні постачальники інформації, але й консультанти, за допомогою яких ви можете завжди розібратися в новому для себе матеріалі, зрозуміти проблеми та шляхи їх найкращого розв'язання;

5) організацію навколо  себе кола позаштатних авторів, спроможних створювати журналістські тексти з вашої тематики; у цьому сенсі вже журналіст виступає вихователем і педагогом, навчає молодих колег масово-інформаційній діяльності в своєму тематичному напрямкові, консультує й пояснює; занедбання роботи з позаштатними авторами в сучасній масово-інформаційній ситуації навряд чи виправдане, навколо редакцій, як правило, скупчується чимало обдарованих осіб, які не проти спробувати себе в журналістиці; навряд чи варто їх відштовхувати з огляду на все ту ж відкритість нашої професії, її творчий характер і можливість працювати в її межах для всіх, хто має нахил і обдарованість для того.

Проблеми творчості  журналіста сьогодні розглядаються  в трьох аспектах:

1) семантичному, тобто змістовно-значеннєвому, передбачає розгляд питань, що в творі відібрано й відображено з мільйонної дійсності, які епізоди зображено, який сюжет побудовано, що за проблеми піднято;

2) синтаксичному, тобто композиційно-текстовому, передбачає розгляд питань, пов'язаних з побудовою журналістського тексту, використанням у ньому образно-художніх і науково-понятійних частин, майстерністю заголовків і лідів;

3) прагматичному, передбачає розгляд питань – як сприйнято текст аудиторією, які відгуки надходять із поштою, що особливо зачепило читачів і т. ін. [8, с. 156].

Висновки до першого розділу

Творчість – діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості).

Творчість може розглядатися у двох аспектах: психологічному й філософському. Психологія творчості досліджує процес, психологічний «механізм» протікання акту творчості як суб'єктивного акту індивіда. Філософія розглядає питання про сутність творчості, що по-різному ставилося в різні історичні епохи.

Професійні обов'язки журналіста:

подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію;

• задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства;
• відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону;
• представлятися та пред'являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації;
• утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.

РОЗДІЛ 2.

ОСОБЛИВОСТІ МАСОВО-КОМУНІКАТИВНОЇ ТВОРЧОСТІ

2.1. Творчий  процес у журналістиці та його  стадії

Доречно почати з висвітлення  основних стадій творчого процесу будь-якої галузі.   Одна з перших та найвідоміших спроб розкрити етапи творчого процесу  належить російському інженерові П. К. Енґельмаєру. В своїх дослідженнях він зближує психологічну структуру творчості технічної, наукової та художньої. У появі кожного винаходу  спостерігається триакт, що складається з бажання, знання та вміння, тобто з накресленої мети, плану досягнення цієї мети  і матеріального виконання. Відповідно до своїх вихідних позицій Енґельмаєр накреслює ступені творчого процесу. Першою дією виступає зародження задуму, акт, в якому головним діячем є інтуїтивне мислення, пов’язане з певними бажанням, стимулом. Для журналіста таким стимулом слугує редакційне завдання, або власне відкриття, яке спричинило зародження задуму, хоча вчені – журналістикознавці не завжди погоджуються з думкою, що завжди початком творчої діяльності журналіста над матеріалом є задум, інколи першою з’являється тема, особливо, якщо це редакційне завдання, інколи – концепція, а інколи реальна конкретна ситуація. (Але це стосується журналістики,  на разі розглядається спільні риси етапів творчого процесу всіх галузей творчої діяльності.) Другий етап – це дискурсивне мислення, логіка, міркування та емпіричне дослідження. Із задуму, який свідчить лише про те, чого людина хоче, виробляється те, що вона може. На третьому етапі винахідник вступає у двобій з матерією, аби свій план виконати реально. П. Енґельмаєр каже: «ми розглядаємо будь-який винахід як тричлен: принцип, схема (система, план) і конструкція».

Чи не найпопулярнішою  стала чотири стадійна теорія «творчого  мислення», створена Г. Воллесом. Він  розмежував такі його стадії: підготовка, визрівання, натхнення (осяяння) та перевірка істинності. На його думку ці чотири стадії в повсякденному потоці мислення перекривають одна одну, коли ми досліджуємо різні проблеми.

Психолог Е. Гетчинсон  провів інтерв’ю з 250 знаменитими сучасними  мислителями Англії та Сполучених Штатів Америки, чиї наукові досягнення без сумніву були названі творчими. Аналізуючи ці інтерв’ю, Гетчинсон   розрізняє «систематичне» мислення і творчий «інсайт». У першому – об’єктивність, проблема і метод чітко визначені, емоції та фрустрація мало відчуваються.  Існують чотири істотні стадії у творчому інсайті: стадія підготовки або орієнтації, яка характеризується тривалим зосередженням на проблемі з оживленням минулого досвіду; стадія фрустрації – характеризується емоційною напруженістю, неспокоєм, чуттям приниженості, (у журналістиці та письменстві подібний стан називають «синдромом білого аркушу», який пов'язаний з творчими муками); період або момент інсайту. Його не  можна передбачити! Він супроводжується потоком ідей, альтернативним навіюванням рішень та швидким успіхом (тут також можна навести приклад, коли скажімо публіцист після мук шукання нових форм вираження авторської думки, враз так би мовити «за один присіст» пише відмінний, насичений матеріал); стадія перевірки, розробки, оцінки. Тут використовуються технічні та експліцитні правила практики [14, с. 45].

Звичайно, що всі ці стадії – річ досить умовна, бо навряд чи можна повністю розкласти «по  поличкам» настільки багатогранне явище людського буття як творчість.

На разі ми зараз спробуємо більш детально проаналізувати творчий процес саме журналіста, щоб далі більш повно охарактеризувати саму творчу особистість журналістського «Я».

Г. Лазутіна у книзі «Основи творчої діяльності журналіста» каже, що творчий процес у людини у будь-якому вигляді діяльності безперервний. Його внутрішня, протікаюча на рівні психіки сторона – прихована від очей лабораторія переробки інформації, що не знає передиху. Але зовні він виявляється переривистим, дискретним: продукція видається порціями – окремими творами. Це дозволяє нам роботу над окремим твором узяти за одиницю спостереження творчого процесу, визначивши її як творчий акт. Особливості творчого процесу відбиваються в нім, як море в краплі морської води [6, с. 132].

Тож  журналіст, працює не як, скажімо, робочий на заводі – 8 годин, його мозок спрямований на творчу діяльність всі 24 години. 24 години на добу він знаходиться у творчих пошуках і результатом такої діяльності є якісний матеріал. В. Аграновський писав, що коли що всі оточуючі легко відключаються від різних турбот, у тому числі і професійних, журналісти продовжують працювати, їх мозок постійно «відбирає» і фіксує те, що повинне увійти до майбутнього нарису, статтю репортаж і т. д. [1, с. 88]. Але так чи інакше, журналіст неодмінно проходить деякі типові етапи творчого процесу і першим, зрозуміло, є початок діяльності. Г. Лазутіна далі говорить, що початок будь-якого творчого процесу пов'язаний з накопиченням інформації. Освоєння дійсності – обов'язкова умова подолання тієї проблемної ситуації, яка є початковим моментом творчого акту: є творча потреба, є орієнтовне завдання, але відповіді на питання про її рішення у вигляді конкретного задуму твору немає [6, с. 75]. Накопичення інформації є дуже відповідальним для журналіста процесом, адже від правдивості, інформативної насиченості і яскравості фактів залежить подальша доля матеріалу. Він або стане вдалим зразком журналістської творчості, або ще одним «прісним» твором. Дослідниця вказує на яскраво виражену стадіальність творчого акту у журналістиці, який постає як єдність двох самостійних частин – стадії отримання інформації так і стадії створення тексту. І хоча «залізної стіни» між ними немає (своєю внутрішньою, суб'єктивною стороною вони частково накладаються одна на одну), зовні їх відносна самостійність очевидна. Нерідко вона навіть підтверджується командировочним посвідченням, що відносить журналіста на певний час в певну точку простору, де і розгортається його робота по здобичі даних, на основі яких в ході наступної стадії творчого акту він створить свій матеріал. Тож, перший етап – збір інформації, і хочу наголосити на наступних словах дослідниці, яка вказує на те, що умови освоєння життя у журналістів специфічні: процес пізнання часто починається при недостатньому рівні компетентності, нетривалий за часом, а головне – невід’ємній від спілкування, зв'язаній з активним емоційним переживанням ситуації. Дійсно, журналіст – це не одноманітна професія писання чогось, за потребою журналіст стає тим ким зобов’язує його тема майбутньої публікації й політологом, й економістом, й психологом, й екологом. Впродовж першої стадії журналіст розв’язує наступні завдання:

1) виявити (або уточнити) адресу шуканої реальної ситуації  – конкретний об'єкт дійсності,  про який журналіст писатиме (тому  іноді цю операцію так і називають – «вибір об'єкта»);

2) визначити ті масштабні  проблеми, в контексті яких може  бути значуща дана ситуація, і  розглянути можливі варіанти  їх зв'язку;

3) спланувати і організувати практичне забезпечення ходу роботи.

Наступна частина роботи, це, звичайно, написання самого журналістського твору. І тут дослідниця виділяє такі операції, які проробляє журналіст при створенні тексту, називаючи їх сходинками на драбинці, яка веде до успішного журналістського твору.

Перша сходинка цієї «драбинки» – операція «остаточне формування задуму». В ході творчого акту журналіста вона має на увазі народження цілісного, хоча поки що і не цілком виразного бачення майбутнього твору. Виникає таке бачення на базі отриманої під час вивчення ситуації концепції. Концепція – це знання про дійсність плюс її трактування, відношення до неї. А задум – вже уявний образ майбутнього твору, що включає в згорнутому вигляді і тему його, і ідею, і принцип його організації. Тобто задум і є та конкретна мета, виробленню якої присвячена початкова стадія творчого акту і якою була присвячена початкова стадія творчого акту і якою під час його завершуючої стадії належить утілитися в текст [6, 90]. Наступна операція це –«конкретизація задуму», коли журналіст вже бачить у голові текст твору, вирішує, як він почнеться і як закінчиться, на яких проблемах треба зробити особливий акцент. Ще одна операція – «авторське редагування тексту». Постійно йде пошук якнайкращих варіантів. У даному ж випадку мається на увазі усвідомлена завершальна процедура творчого процесу, що має контрольний характер.

Зрозуміло, що всі стадії творчого процесу мають умовний  характер, адже це не є чітко регламентованою  дією, більш того, творчий процес доволі абстрактне і багатопланове  поняття у всіх сферах діяльності людини в тому числі і в журналістиці.

2.2. Психологічний аспект людської творчості

Протягом усього психічного розвитку людини виявляються дві  взаємопов’язані тенденції. Людина, по-перше , шукає своєї спільності зі світом, свого єднання з ним, і вона тим більше стає особистістю, чим більше вбирає в себе багатство світу. Розвиваючись у колективах , усвідомлюючи інтереси своєї держави і всього людства – вона стає громадянином. Усе краще, всі заслуги цього великого цілого стають її надбанням. Будь-яке нехтування цього єдиного спільного людина сприймає як приниження, втрату власної гідності. По-друге, вона прагне поєднати себе з цим великим спільним не як незначна, невиразна істота, а як неповторна індивідуальність [12, с. 220].