Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

" Відплив умів" у сучасних міграційних процесах

Зміст

Вступ

”Відплив умів” як одна з особливостей міжн міграції робочої сили.
Проблема ”відпливу умів”.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Міграція робочої сили - це переміщення працездатного населення, що викликається причинами економічного характеру. Якщо таке переміщення переходить національні межі, то міграція робочої сили є міжнародною. Міграція робочої сили відбиває процес перерозподілу трудових ресурсів між національними економіками.

Існують різні критерії класифікації форм міжнародної міграції робочої сили. За напрямами її руху розрізняють еміграцію (виїзд робочої сили за межі країни) й імміграцію (її в'їзд у країну). Залежно від рівня кваліфікації можлива міграція як малокваліфікованої робочої сили, так і висококваліфікованих спеціалістів. Перший із цих потоків спрямований переважно з країн, що розвиваються, в розвинуті.

Для другого потоку характерне переміщення спеціалістів між розвинутими країнами, наприклад, всередині ЄС, а також їхня імміграція в розвинуті країни з країн, що розвиваються. Цей процес дістав назву "відплив умів". Він може відбуватися як у явній формі, коли спеціаліст переїжджає в іншу країну, або ж залишається в ній після завершення освіти, так і в прихованій, коли він нікуди не виїжджає, але влаштовується на роботу на підприємство, яке належить іноземному капіталу.

”Відплив умів” як одна з особливостей міжн міграції робочої сили.

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру.

Одним із важливих елементів глобальної економічної системи, на яку перетворився світ наприкінці другого тисячоліття, є міжнародний ринок праці з його уніфікованою шкалою критеріїв щодо якості трудових ресурсів, розвитком нових форм зайнятості, гнучкістю та надзвичайною мобільністю сукупної робочої сили.

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва - капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили. Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша від робочої сили в країні-експортері. Найбільш повно міжнародний ринок праці характеризують наступні ключові поняття:

Економічні причини міжнародної міграції робочої сили:

*нерівномірний економічний розвиток країн світового господарства;

*рівень розвитку НТП;

*рівень економічного розвитку держави;

*рівень соціального розвитку;

*рівень зайнятості населення (безробіття);

*рівень доходів населення;

Соціально-політичні причини міжнародної міграції робочої сили:

- соціально-політичний розвиток окремих регіонів;

- політична нестабільність;

-військові перевороти;

-політичні перевороти;

Досвід країн ЄС показує, що внутрішній ринок робочої сили може бути ефективним лише при умові його відкритості по відношенню до зовнішнього ринка. При цьому необхідно зазначити, що це можливе при умові відносної рівності економічного та соціального стану розвитку країн. Якщо ця умова не виконується то спостерігається процес “відпливу умів”. Цей процес у широкому розумінні слад розглядати з 2-х сторін:

1.Внутрішня (характеризується виходом вчених та спеціалістів з науково-технічної сфери у інші сфери національної економіки, безпосередньо не пов’язанні із науковою дільністю.)

2.Зовнішня (найбільш кваліфіковані кадри меньш розвинутих країн залучаються на роботу у досліднецькі центри та наукові лабораторії більш розвинутих країн. Вона може мати постійний та тимчасовий характер.

Тимчасовий відплив набагато перевищує постійний. Інтелект завжди, на будь-яких стадіях розвитку людського суспільства, цінувався високо, але особливо він подорожчав на порозі 21ст. Нині успіх будь-якої компанії, що динамічно розвивається, пов'язаний із пошуком висококваліфікованих спеціалістів. З'явився попит, який швидко зростає, на таланти незалежно від країни походження й інших даних. Для реалізації цих завдань по всьому світові створена мережа рекрутингових фірм, що спеціалізуються на пошуку найбільш здібних фахівців, аж до добору вищого управлінського персоналу. З метою зміцнення своїх науково-технічних позицій у світі багато західних компаній не останню роль відводять залученню умів із країн колишнього СРСР. У Сполучених Штатах на 1990-і роки були визначені пріоритети в науково-технічній політиці, в рамках якої відверто заплановані обсяги поставок іноземних спеціалістів. У числі цих пріоритетів — 22 технологічні напрями, що позначені як критично важливі для національної безпеки і довгострокової якісної переваги систем озброєння США. До цього списку, зокрема, ввійшли технології виробництва сучасних композиційних матеріалів, технологія лазерного випромінювання, біотехнології та ін.

Україна, на думку іноземних фахівців, має у своєму розпорядженні чимало сучасних технологій у таких принципово важливих галузях, як ядерна енергетика, зварювальна технологія, космічна енергетика, виробництво сучасних керамічних матеріалів, виробництво штучних алмазів, одержання надчистих рідкісноземельних елементів. На жаль, багато з цих видатних наукових досягнень не були доведені до технічного втілення, тим більше до масового виробництва. А на Заході механізм впровадження нових розробок у виробництво цілком налагоджений. Одніє з форм відпливу є відплив через діяльнітсь спільних підприємств за участю західних фірм. Іншою прихованою формою є запрошення наших студентів, аспірантів і фахівців західними фірмами та університетами виїхати на навчання, причому нерідко за рахунок сторони, яка запрошує.

Експерти відзначають, що виїзд кваліфікованої робочої сили за кордон традиційно вважається проблемою країн, які розвиваються, вони програють у конкуренції за кадри більш розвиненим державам. Водночас, в умовах глобалізації з`явився новий погляд на дане питання: еміграція кваліфікованих кадрів несе істотні вигоди країнам-донорам. У сучасному світі вони можуть розвиватися як за рахунок внутрішнього кадрового потенціалу, так і за рахунок використання своїх людських ресурсів за кордоном.

Українські професіонали, емігрувавши в більш розвинені країни, надалі сприяють залученню інвестицій, технологій, ідей та більш ефективних стандартів ведення бізнесу на батьківщину. А тимчасовий виїзд студентів і вчених для участі в дослідженнях і проектах підвищує їх кваліфікацію, що інтегрує Україну у світове науково-технічне та освітнє співтовариство. Крім того, емігранти просувають вітчизняні товари та послуги на світовому ринку.

У той же час, «витік умів» призводить до деградації людського капіталу та економіки країни. Створюється «грішне коло», коли кожному наступному поколінню доводиться вчитися і переймати навички у людей з нижчою кваліфікацією. У результаті, в країні знижується продуктивність праці, падає конкурентоспроможність, економіка замикається на виробництві товарів з низькою доданою вартістю. Для виходу із ситуації будуть потрібні набагато більші ресурси, ніж для створення умов для роботи талановитим людям, поки в країні вони ще є.

Через виїзд висококваліфікованих фахівців, які зросли всередині країни, в тому числі завдяки державній підтримці, Україна втрачає можливість капіталізувати свої витрати - плодами його вкладень скористаються економіки інших країн

Проблема ”відпливу умів”.

В сучасних умовах, коли національну конкурентоспроможність визначає не тільки нагромадження матеріальних активів, а й розвиток "людського капіталу", велику загрозу економічній безпеці країни становить "відплив умів". Мається на увазі і внутрішній перелив інтелекту з освіти, науки, культури в менш інтелектуальні сфери діяльності, а також "відплив умів" за кордон, який здійснюється двома основними шляхами.

Перший шлях — безпосередньо через еміграцію інтелектуалів в інші країни. За офіційною статистикою, протягом 1992—1995 рр. з України емігрувало 265 докторів наук (40 % — фізико-математичних та медичних, 20 % — технічних). У 1996—1999 рр. Україну залишили 700 докторів і кандидатів наук, чверть з яких були перспективними фахівцями у віці до 40 років і третина -у віці 41—50 років. Після трирічного зниження темпів еміграції вітчизняних висококваліфікованих фахівців у 1999 р. відбувся новий її сплеск: за межі України виїхало 136 докторів і кандидатів наук, що на 16.2 % більше, ніж у 1998 р. З України від'їжджають фахівці у галузях математичного аналізу, фізики твердого тіла, фізики напівпровідників, будівельної механіки, механіки твердого тіла, хірургії та інших спеціальностей, попит на які стабільно високий.

Що стосується кадрів Національної Академії наук, то за період 1991—1999 рр. вони теж значно скоротилися. Тільки за 1999 р. Національна Академія наук втратила 2,5 тис. осіб.

Молоде поповнення наукових установ Академії, як правило, не компенсує втрати висококваліфікованих науковців. Кадри Академії невпинно старіють: середній вік кандидатів наук становить 49 років, докторів наук — 58 років. Характерно, що еміграційні преференції українських учених — це не тільки далеке зарубіжжя (США. Німеччина, Ізраїль. Канада. Франція), а й країни СНД (насамперед Росія) і Балтії. на які припадає майже 50 % українських мігрантів-науковців. Україна ж як місце постійного проживання і наукової діяльності не приваблює вчених як ближнього, так і далекого зарубіжжя. Наукова імміграція в Україну — це лише поодинокі випадки переїзду вчених з Росії.

Таким чином, властива сучасному світу мобільність наукових кадрів у нас виявляється як односторонній процес знекровлення вітчизняної науки.

Головною причиною "відпливу умів", особливо з академічної фундаментальної науки, є усталена тенденція щорічного зменшення бюджетних витрат на науку. Темпи скорочення витрат на науку в останні роки були в 1,5—2,8 рази більші, ніж темпи скорочення валового внутрішнього продукту та фактичних обсягів державного бюджету. Частка валового внутрішнього продукту, спрямована на розвиток науки, неухильно зменшувалася: 1990 р. — 3.07 % ВВП; 1991 р. — 0.87; 1992 р. — 0.77; 1993 р. 0.3; 1994 р. 0.4. 1995 р. —0,45; 1996 р. — 0,47; 1997 р. — 0.5; 1998 р. —0,31; 1999 р. —0,22: 2000 р. — 0,34 %. Як бачимо, в 1999 р. номінальні обсяги бюджетного фінансування української науки були у відсотках до валового внутрішнього продукту найнижчі за останні десять років. Для порівняння: бюджетні витрати на науку становили у США — 2,54 %. ФРН — 2,26. Франції — 2.34. Росії 0,53 %.

Падіння асигнувань на розвиток науки призвело до згортання багатьох науково-дослідних програм, падіння престижності наукової роботи, швидкого та некерованого скорочення чисельності наукових кадрів, зниження рівня матеріального стимулювання науковців.

Середньомісячна номінальна заробітна плата на одного працівника в галузі "Наука та наукове обслуговування" в 1999 р. дорівнювала 218.91 грн. Це становило 123,3 % середньомісячної номінальної заробітної плати в Україні (177.52 грн), але 98,8 % середньомісячної номінальної заробітної плати в українській промисловості. За одну відпрацьовану годину зайнятий у галузі "Наука та наукове обслуговування" отримував у середньому 1,86 грн (в економіці загалом — 1.38 грн. у промисловості — 1.96 грн). Низька заробітна плата в галузі поєднувалася з незначною диференціацією заробітної плати. Так. більш як 1/5 працівників галузі у грудні 1999 р. нараховувалося до 105 гри заробітної плати. Майже 30% працівників заробітну плату нараховано в межах 105—195 грн. 1/5 — від 195 до 300 грн. Лише 9.0 % працівників у грудні отримали заробітну плату від 500 до понад 1000 грн.

Розрив у заробітній платі українського і. наприклад, американського спеціаліста однакової кваліфікації вимірюється десятками й сотнями разів. Запрошені в Японію українські вчені-фізики отримують 6.5 тис. дол. на місяць. Еміграція українських інтелектуалів підриває науковий потенціал країни: адже варто науковому закладу втратити лише 2—3 "генераторів ідей", як розпадається робота цілих творчих колективів, а іноді й інститутів.

Другий шлях — використання нашого наукового потенціалу зарубіжними інститутами і корпораціями в Україні. В останні роки у зв'язку зі зниженням попиту вітчизняної виробничої сфери на науково-технічну продукцію спостерігається поступове збільшення питомої ваги робіт, виконаних на замовлення зарубіжних фірм: у 1999 р. вона становила 21 % проти 17,7 % у 1998 р. та 11 % — у 1995 р. Таким чином. НДДКР України стають фактором інноваційного прогресу в інших державах.

Який можна запропонувати механізм стримання "відпливу умів"? Насамперед слід підвищити ефективність науки й освіти. Враховуючи складність ситуації, мабуть, є сенс тимчасово відмовитися від частини програм і зосередити зусилля і кошти на виконанні окремих досліджень, що можуть дати кінцевий результат у вигляді сучасних технологій, конкурентоспроможних товарів; скоротити кількість вищих навчальних закладів, які не мають достатньої наукової бази і викладацьких кадрів, а зекономлений фонд заробітної плати використати на підвищення зарплати викладачів.

Вагомою противагою "відпливу умів" може стати використання і рантової системи. До речі, американська наука багато в чому базується на грантах, іншими словами, на коштах, які виділяються приватною фірмою-за мовником на строго визначені дослідження.

Ще один напрям вирішення даної проблеми — здійснення системи заходів щодо тих учених і спеціалістів, які здобули міжнародне визнання, — аж до створення для них нових лабораторій і навіть інститутів.

В цілому на сьогодні важливо запобігти стихійному "відпливу умів", акцентувати увагу на регулюванні інтелектуального обміну, упередженні нелегальної міграції, захисті українських працівників за кордоном.

Висновок

Відплив умів - переїзд в інші регіони даної держави чи в інші країни на тимчасове або постійне проживання висококваліфікованих фахівців, учених які не знаходять можливості реалізації своїх професійних надбань за місцем проживання з незалежних від них причин (фінансових, соціальних, політичних та ін.). Здебільшого це міграція висококваліфікованих фахівців в основному з країн, що розвиваються, до промислове розвинутих країн.

Таким чином, інтеграція України у світовий ринок праці передбачає всебічне врахування тенденцій розвитку сучасної міжнародної трудової міграції, її форм та особливостей, механізму її державного регулювання.

Таким чином, хоча пріоритети міграційної політики в Україні визначені, її практичне здійснення утруднене, насамперед, через хронічну недостачу бюджетних засобів. Першочерговими задачами є скорочення масштабів еміграції, перетворення безповоротної еміграції в поворотну, забезпечення гідних умов прийому іммігрантів і політичних біженців, усунення причин, що штовхають людей до нелегальної міграції.

Список використаної літератури

1. Буртяк Г.Я. Міжнародна політика та міжнародні відносини в сучасному світі: Навч. посіб. для студ. техн. вузів. - Вінниця: ВДТУ, 2006. – 60 с.

2. Галкина В.А., Маруев С.А. Мировая экономика и международные экономические отношения: Учебно-практ. пособ. для дистанционного обучения. – М., 2006. – 108 с.

3. Герасимчук З.В., Горбач Л.М. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. - Луцьк: Надстир’я, 2001. – 328 с.

4. Дахно І. І., Бовтрук Ю.А. Міжнародна економіка: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – 216 с.

5. Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини України: історія і сучасність. - Л.: Видавництво Національного ун-ту "Львівська політехніка", 2007. – 424 с.

6. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. - К.: Освіта, 2006. – 352 с.

7. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. – 4. вид., стер. – К: Знання-Прес, 2005. – 407с.

8. Лазебник Л.Л. Міжнародна економіка: Курс лекцій: Навч. посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2006. – 218 с.

9. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.

10. Румянцев А.П., Климко Г.Н., Рокоча В.В., Савчук В.І., Дідківський М.І. Міжнародна економіка. – К.: Знання-Прес, 2006. – 448 с.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський державний університет внутрішніх справ

Реферат на тему:

«" Відплив умів" у сучасних міграційних процесах»

Виконала:

Львів 2013

Відплив умів у сучасних міграційних процесах 📙 Реферат → 🆔 53002