Акцизний збір і мито в системі непрямого оподаткування

 

 

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні основи непрямого оподаткування
2. Податок на додану вартість в системі непрямого оподаткування
3. Акцизний збір і мито в системі непрямого оподаткування

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Україна як держава, як і будь-яка інша, не може існувати без доходів, необхідних для виконання покладених на неї функцій. Головним джерелом доходів України є податкові надходження, що формують найбільшу частку доходів бюджету.

 Найбільші доходи Україні  приносять непрямі податки, які  характеризуються стійкими надходженнями. В інтересах держави є збільшення  її доходів, значною мірою шляхом  підвищення ставок непрямих податків  з одного боку та недопущенням  різкого зростання податкового  навантаження на споживання, з  іншого боку, оскільки при підвищенні  податкового навантаження на  економіку країни відбувається  зниження платоспроможності споживачів, зменшення споживання на ринку  товарів і послуг та, зрештою, зменшення сплачуваних сум непрямих  податків.

 Основною специфікою  непрямих податків, що вони можуть  використовуватись як регулятор  цін. Саме через рівень цін  держава справляє вплив на  реальні доходи споживачів. Врешті-решт  непрямі податки дають змогу  регулювати платоспроможний попит  як невід’ємну складову ринкової  рівноваги.

 За допомогою ставок  податку на додану вартість  держава може як стимулювати  попит споживачів, в період кризової  економіки, так і стримувати –  в період надмірного піднесення  економіки. За допомогою ставок  акцизного збору держава обмежує  споживання шкідливих для населення  товарів, а також обкладає товари  розкоші, споживачі яких спроможні  сплатити ці податки. За допомогою  ставок мита, держава регулює  експортно-імпортні операції, стимулюючи  експорт та захищаючи національних  товаровиробників від конкуренції  імпортованих товарів.

 Непряме оподаткування  в сучасних умовах повинне  стимулювати економічний розвиток  країни, сприяти створенню умов  для залучення інвестицій, розвитку  приватного бізнесу.

 

1. Теоретичні основи непрямого оподаткування

 

Оподаткування є одним з основним умов існування держави, що формує її доходи для здійснення покладених на неї загальносуспільних завдань. А оскільки держава є інститутом загальносуспільного представництва, то й її невід’ємна складова – податки – мають загальносуспільне значення

 Система оподаткування - це сукупність податків і  платежів, а також принципів, методів  та засобів справляння і контролю  за їх надходженням до централізованих фондів.

 Суспільне призначення  податкової системи виявляється  в її функціях:

1) фіскальна – за допомогою  податків держава мобілізує кошти  для утворення грошових фондів, які забезпечують виконання покладених  на неї функцій;

2) розподільча функція  – забезпечує розподіл вартісних  пропорцій між платниками податків  і державою, тобто саме за допомогою  податків держава встановлює  вартісні пропорції такого перерозподілу;

3) регулююча функція –  полягає у впливі податків  на різні види діяльності та  безпосередньо на платників податків, чим держава регулює процеси  виробництва та споживання в  суспільстві;

 4) контрольна функція – за її допомогою можна оцінити ефективність податкового механізму, раціональність, збалансованість податкової системи та забезпечити контроль за рухом фінансових ресурсів.

 За економічним змістом  податки – це фінансові відносини  між державою і платниками  податків з примусового відчуження  частини знову створеної вартості  з метою формування централізованих  фондів грошових ресурсів, необхідних  для виконання державою своїх  функцій .

 За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі податки:

 

1) прямі (прибутково-майнові) податки – податки, що встановлюються  безпосередньо щодо платників, їх  розмір прямо пропорційно залежить  від результатів фінансової діяльності ;

2) непрямі податки (податки  на споживання) – податки, що обчислюються  на основі цін або фізичних  характеристик товарів та послуг, розмір яких безпосередньо не  залежить від доходів платника, а визначається за вартісними  або кількісними характеристиками  здійснюваних ним оподатковуваних  операцій .

 При непрямому оподаткуванні  формальним платником є продавець  товару (робіт, послуг), що виступає  посередником між державою й  споживачем цього товару, тоді  як останній виступає реальним  платником податку.

 При відповідних умовах  непрямі податки не завжди  повністю перекладаються на споживача, якщо попит на реалізовані  товари є досить еластичним, тобто  обсяг реалізації зменшується  при підвищення цін, тоді як  прямі податки можуть бути  перекладені на споживача продукції  через механізм росту цін .

 Непряме оподаткування  України передбачає сальдовий  розподіл доходів громадян. У  процесі становлення ринкової  економіки непрямі податки виступають  інструментом мобілізації валового  внутрішнього продукту до державного бюджету України. Надходження від непрямих податків повністю зараховуються до державного бюджету України, за винятком частини акцизного збору, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим (дод. А).

 За економічною природою  непрямі податки поділяються  на (рис. 1.1):

 акцизи;

 мита .

 Акцизи – це непрямі  податки на операції з реалізації  товарів і послуг, що встановлюються  у вигляді надбавки до ціни  їх реалізації. У податковій системі України застосовується два види акцизів – податок на додану вартість і акцизний збір [2, с. 12].

 Мита – це непрямі  податки на операції з переміщення  товарів через митний кордон  держави і встановлюються у  вигляді надбавки на митну  вартість цих товарів. В податковій  системі України розрізняють  вивізне і ввізне мита [2, с. 12].

 

 

 Рис. 1.1. Класифікація  непрямих податків

 

 Відповідно до бюджетної  класифікації України мито (ввізне  та вивізне) є податком на зовнішню  торгівлю, а податок на додану  вартість і акцизний збір є внутрішніми податками [3, с. 161].

За сферою застосування непрямі податки поділяються на універсальні та специфічні (рис. 1.1). Універсальними є непрямі податки, що справляються з усіх товарів і послуг, окрім тих, які звільнено від оподаткування. Універсальними непрямими податками в українській податковій системі є податок на додану вартість. У світовій практиці роль універсальних непрямих податків виконують також податок з обороту і податок з продажу [9, с. 14].

 

 Специфічними є непрямі  податки, що справляються лише  з тих товарів і послуг, перелік  яких визначено законодавством. Специфічними непрямими податками  в податковій системі України  є акцизний збір і мито [9, с. 14].

 За механізмом стягнення  непрямі податки поділяються  на одностадійні і багатостадійні. Одностадійними є непрямі податки, що одноразово стягуються на  певному етапі товарообігу. Одностадійними  непрямими податками є акцизний  збір і мито [8, с. 14].

 Багатостадійними є  непрямі податки, що підлягають  стягненню на кожному етапі  товарообігу - податок на додану  вартість, який підлягає сплаті  на кожній стадії реалізації  товарів і послуг [10, с. 14].

 За наявністю кумулятивного (каскадного) ефекту непрямі податки поділяють на:

1) кумулятивні (каскадні) –  непрямі податки, механізм стягнення  яких передбачає повторне оподаткування  товарів і послуг на всіх  стадіях їх обігу;

2) некумулятивні (некаскадні) - непрямі податки, механізм стягнення  яких виключає можливість повторного  оподаткування товарів і послуг, забезпечуючи однакові податкові  надходження за однаковими товарами  і послугами незалежно від  кількості етапів їх обігу  на шляху від виробника до  споживача [10, с. 14-15].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Податок на додану вартість в системі непрямого оподаткування

 

Одним з основних джерел формування Державного бюджету України є податок на додану вартість. На частку ПДВ у доходах Державного бюджету припадає близько 35 %.

 Податок на додану  вартість — один з основних  непрямих податків в Україні. Сутність ПДВ полягає в тому, що він є частиною новоствореної  вартості, яка стягується з покупців  у вигляді цін на товари  і послуги, що продаються (надаються) на кожному етапі їх виробництва  і продажу.

 Податок на додану  вартість — це податок, що стягується  з покупців у вигляді надбавки  до ціни на товари, роботи, послуги, які їм продаються, а сплачується  в бюджет продавцями цих товарів, робіт та послуг.

 Відповідно до законів  України платниками ПДВ є всі  юридичні та фізичні особи, які  здійснюють від свого імені  виробничу чи іншу підприємницьку  діяльність на території України, незалежно від форм власності  та господарювання.

 До платників ПДВ  належать:

 • особи, якщо обсяг  виконуваних ними операцій, що  підлягають оподаткуванню з продажу  товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого  періоду за останні 12 календарних  місяців, перевищує 3600* неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян;

 • особи, які ввозять (пересилають) товари на митну  територію України або отримують  від нерезидента роботи (послуги) для їх використання чи споживання  на митній території України, за винятком фізичних осіб, що  не зареєстровані як платники  податку, у випадках, коли такі  особи ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах, що не оподатковуються  згідно із законодавством;

 • особи, які здійснюють  на митній території України  підприємницьку торговельну діяльність  за готівку незалежно від обсягів  продажу, за винятком фізичних осіб, що здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому законодавством;

 • особи, які на  митній території України надають  послуги, пов'язані з транзитом  пасажирів або вантажів через  митну територію України;

 • особи, які несуть  відповідальність за внесення  податку в бюджет за об'єктами  оподаткування на залізничному  транспорті, що визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів  України;

 • особи, які надають  послуги зв'язку і здійснюють  консолідований облік доходів  і витрат, пов'язаних з наданням  згаданих послуг і отриманих  іншими особами, які підпорядковані  таким особам.

 Об'єктом оподаткування  при нарахуванні ПДВ є обороти  з продажу продукції, товарів, виконання  робіт і надання послуг. При  цьому при продажу товарів  об'єктом оподаткування є обороти  не лише з продажу товарів  власного виробництва, а й купованих. При продажу робіт об'єктом  оподаткування є вартість виконаних  будівельно-монтажних, ремонтних, науково-дослідних  та інших робіт, у тому числі  робіт, виконаних господарським  способом. При продажу послуг  об'єктом оподаткування є вартість  послуг, наданих автотранспортом, вантажно-розвантажувальних, зв'язку, побутових, рекламних та  ін. Крім того, до складу об'єктів  оподаткування ПДВ належать такі  обороти:

 • з продажу товарів (робіт, послуг) без сплати їх вартості  в межах підприємства для потреб  власного споживання, витрати на  які не відносяться на собівартість  виробництва, а також для своїх  працівників;

 • з передачі товарів (робіт, послуг) без сплати їх вартості  в обмін на інші товари (роботи, послуги);

 • з передачі безоплатно  або з частковою оплатою товарів (робіт, послуг) іншим підприємствам  чи громадянам;

 • з реалізації  предметів застави, ураховуючи їх  передачу заставоутримувачу при  невиконанні зобов'язання, забезпеченого  заставою.

 Згідно із Законом  України "Про податок на додану  вартість" об'єктом оподаткування  є такі операції платника:

 • продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому числі операції, пов'язані  з оплатою вартості послуг  за угодами оперативної оренди (лізингом) і передаванням права  власності на об'єкти застави  позичальнику (кредитору) для погашення  кредиторської заборгованості заставодавця;

 • ввезення (пересилання) товарів на митну територію  України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для  їх використання або споживання  на митній території України, у тому числі операції, пов'язані  з ввезенням (пересиланням) майна  за угодами оренди (лізингу), застави  та іпотеки;

 • вивезення (пересилання) товарів за межі митної території  України та надання послуг (виконання  робіт) для їх споживання за  межами митної території України.

 Водночас до об'єктів  оподаткування не належать такі  операції:

 • випуск, розміщення  та продаж за грошові кошти  цінних паперів, емітованих (випущених  в обіг) суб'єктами підприємницької  діяльності, Національним банком  України, Міністерством фінансів  України, органами місцевого самоврядування, у тому числі приватизаційні, компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати та  ін.;

 • сплата орендних (лізингових) платежів за умовами  угод фінансової оренди (лізингу) або оренди житлового фонду, що  є основним місцем проживання  орендаря;

 • передавання майна  в заставу позикодавцю (кредитору) згідно з договором позики  та його повернення заставодавцю  після завершення дії договору;

 • надання послуг  із страхування і перестрахування, передбачених Законом України "Про  страхування", соціального і пенсійного  страхування;

 

 • випуск, обіг і  погашення державних лотерейних  білетів, випущених в обіг з  дозволу Міністерства фінансів  та Міністерства з питань європейської  інтеграції України; виплати грошових  виграшів, призів і винагород; продаж  непогашених поштових марок України, конвертів і листівок з непогашеними  поштовими марками України, крім  колекційних марок, листівок і  конвертів для філателістичних  потреб;

 • надання послуг  з інкасації, розрахунково-касового  обслуговування, залучення, розміщення  і повернення грошових коштів  згідно з угодами позики, депозиту, вкладу, страхування або доручення; надання, управління і перевідступлення  фінансових кредитів, кредитних  гарантій і банківських поручництв  особою, що надала такі кредити, гарантії або поручництва;

 • торгівля за грошові  кошти або цінні папери борговими  зобов'язаннями, за винятком операцій  з інкасації боргових вимог  та факторингу (факторингові операції);

 • оплата вартості  державних платних послуг, які  надаються фізичним або юридичним  особам органами виконавчої влади  і місцевого самоврядування, обов'язковість  отримання (надання) яких встановлюється  законодавством, у тому числі  плата за реєстрацію, отримання  ліцензії (дозволу), сертифікатів у  вигляді зборів, державного мита;

 • виплати заробітної  плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інші грошові або майнові виплати  фізичним особам за рахунок  бюджетів або соціальних чи  страхових фондів у порядку, встановленому  законом; виплати дивідендів у  грошовій формі або у формі  цінних паперів (корпоративних прав), надання брокерських, дилерських  послуг з торгівлі або управління  цінними паперами та деривативами  на фондових і товарних біржах, створених у порядку, передбаченому  законами України "Про цінні  папери і фондову біржу" та "Про товарну біржу";

 

 

 

3. Акцизний збір і мито в системі непрямого оподаткування

 

Іншими непрямими податками в Україні є акцизний збір та мито.

Акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законодавством як підакцизні, який включається до ціни цих товарів [2].

Акцизний збір є загальнодержавним податком України. Основним нормативним актом, що визначає порядок стягнення акцизного збору є Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір». Розмір ставок акцизного збору регулюють такі закони:

       Основними цілями податкової політики, досягнення яких можливе шляхом застосування акцизних податків, є:

§ обмеження споживання шкідливих товарів і послуг;

§ спрощення механізму податкового адміністрування (запровадження акцизів може бути обумовленим простою адміністрування, оскільки такі податки як податок на прибуток та ПДВ є складними в адмініструванні);

§ встановлення бар'єрів для імпортних товарів і послуг;

§ реалізація принципу платоспроможності при оподаткуванні (прикладом застосування такого підходу є оподаткування акцизним збором предметів розкоші);

§ реалізація принципу отриманої вигоди при оподаткуванні (прикладом такого принципу є акцизи на бензин, адже, якщо зібрані акцизи з виробництва та імпортування бензину спрямовуються на підтримання автомобільних доріг у належному стані, то існує прямий зв'язок між сумою сплачених податків та обсягом отриманих вигод від користування автомобільними дорогами) [7, с. 39-40].

Акцизний збір поєднує в собі риси закріпленого і регуляторного податку. Суми акцизного збору з ввезених на територію України товарів зараховуються до державного бюджету України, а отже, є закріпленим, а з товарів вироблених в Україні - до місцевого бюджету за місцем їх виробництва і державного бюджету у затверджених співвідношеннях законом України про державний бюджет на відповідний рік. Ставки акцизного збору є єдиними на всій території України.

Акцизний збір є загальним (знеособленим) податком, оскільки податковим законодавством не встановлено його цільового призначення [10, с. 46].

Хоча акцизний збір є податком на споживання, як і податок на додану вартість, проте механізми стягнення цих податків зі споживачів істотно різняться. Якщо ПДВ сплачується до бюджету поступово на кожному етапі продажу певного товару, починаючи з виробника і закінчуючи суб'єктом роздрібної торгівлі, то акцизний збір сплачується одноразово на етапі, коли товари стали потенційно доступними для споживання на території України - під час їх реалізації виробником, або при ввезенні їх на митну територію імпортерами.

Платниками акцизного збору є особи, які отримують (купують, імортують) чи виготовляють (ввозять, пересилають) підакцизну продукцію .

Об'єктом оподаткування акцизним збором є:

а) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), в тому числі з давальницької сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовлених з давальницької сировини;

б) обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки (крім оборотів з реалізації (передачі) для виробництва підакцизних товарів, за виключенням нафтопродуктів), а також для своїх працівників;

в) вартість товарів (продукції), які імпортуються (ввозяться, пересилаються) на митну територію України, у тому числі в межах бартерних (товарообмінних) операцій або без оплати їх вартості чи з частковою оплатою.

При продажу (інших видах відчуження) податковими агентами підакцизних товарів (продукції) об'єктом оподаткування є:

§ для вироблених на території України товарів (продукції) - обороти з реалізації таких підакцизних товарів (продукції), включаючи вартість будь-яких додаткових послуг або робіт, пов'язаних із такою реалізацією;

§ для імпортованих (ввезених, пересланих) на митну територію України товарів (продукції) - обороти з реалізації таких підакцизних товарів (продукції), включаючи вартість будь-яких додаткових послуг або робіт, пов'язаних із такою реалізацією на митній території України, але не менше митної вартості таких підакцизних товарів (продукції), з урахуванням сум сплаченого або нарахованого, але не сплаченого ввізного (імпортного) мита .

Акцизний збір обчислюється:

а) за ставками у процентах до обороту з продажу:

Ш товарів, що вироблені на митній території України, - виходячи з їх вартості, за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами на товари, які він виробляє, без податку на додану вартість та з урахуванням акцизного збору;

Ш товарів, що імпортуються на митну територію України, - виходячи з їх вартості, за встановленими імпортером максимальними роздрібними цінами на товари, які він імпортує, без податку на додану вартість та з урахуванням акцизного збору (але не менше митної вартості таких товарів з урахуванням сум ввізного мита без податку на додану вартість та з урахуванням акцизного збору)

б) у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції);

в) одночасно за ставками у процентах до обороту з продажу та у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції);

 

г) комбіновано, тобто за ставками у процентах до обороту з ціни реалізації, але не менше установленої твердої суми з одиниці реалізованого товару (продукції).

Податкові пільги з акцизного збору встановлені у формі вилучень з об'єкта оподаткування. Акцизний збір не справляється з:

v товарів, що були ввезені (переслані) фізичними особами - резиденти  або нерезиденти на митну територію  України в обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного  провезення (пересилання) для таких  фізичних осіб, визначені митним  законодавством, що станом на 2012 рік становлять 200 євро;

v товарів, що були вивезені (експортовані) платником акцизного  збору за межі митної території  України, засвідченими належно оформленою  митною вантажною декларацією;

v підакцизних товарів, що  імпортуються на митну територію  України, якщо з таких товарів  згідно із законодавством України  не справляється ПДВ у зв'язку  із звільненням, передбаченим для  транзитних товарів, товарів на  митних складах, реекспортованих  товарів, товарів, що спрямовуються  до магазинів безмитної торгівлі, товарів, що призначаються для  переробки під митним контролем. У разі коли в зазначених  випадках митним законодавством  України передбачається вимога  надання банківської гарантії  чи інша вимога, така вимога  застосовується і для цілей  акцизного збору. Акцизний збір  справляється органами митної  служби України з таких товарів, якщо пізніше щодо них виникає  зобов'язання із сплати податку  на додану вартість.

v обороту з реалізаії легкових автомобілів спеціального призначення для інвалідів, оплата вартості яких провадиться органами соціального забезпечення, а також легкових автомобілів спеціального призначення (швидка медична допомога та для потреб підрозділів МНС), оплата вартості яких здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

 

v підакцизної продукції, вивезеної з митної території  України, набутої інвестором у  власність на умовах угоди  про розподіл продукції.

Товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України і вивозяться за межі цієї території, підлягають обкладенню митом, метою справляння якого є, перш за все, захист внутрішнього товаровиробника від конкуренції з імпортованими товарами, шляхом збільшення їхньої вартості. Мито є інструментом державного регулювання зовнішньої торгівлі, тоді як інші непрямі податки використовуються переважно з метою внесення до бюджету максимально можливих надходжень. Водночас мита задовольняють і фіскальні потреби держави, складаючи одне з найстабільніших джерел доходів, так як вноситься до доходів державного бюджету України .

Мито має багато спільного з непрямими податками, передусім, з таким непрямим податком як акцизним збором:

1) мито як і акциз, сплачується  в кінцевому підсумку за рахунок  споживача;

2) збільшує ціну товару  на стадії формування ціни  реалізації;

3) контроль за правильністю  сплати як акцизу, так і мита  здійснюється податковими органами.

Єдиний митний тариф України - це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Він базується на міжнародно визнаних нормах і розвивається у напрямі максимальної відповідності до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і правил митної справи, що затверджується разом із встановлення пільг та зміною ставок мита, в тому числі на предмети особистого користування Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України .

 

 

 

ВИСНОВКИ

1.На основі аналізу  системи непрямого оподаткування  виявлено його регулюючий вплив  на характер розвитку соціально-економічних  процесів в Україні та визначені  чинники його посилюючої дії, а саме через оптимізацію співвідношення  між прямими і непрямими податками  створюється можливість економічними  методами регулювати рівень ділової  активності, прискорення накопичення  капіталу, загальний рівень активності  споживчого ринку. У перспективі мірою економічної стабілізації, скорочення обсягів тіньового сектору, підвищення рівня податкової культури співвідношення між прямими і непрямими податками має поступово змінюватись на користь перших. Використовуючи комплекс переваг, а також за сприятливих макроекономічних умов непрямі податки спроможні виконувати роль ефективного “вбудованого стабілізатора” нарівні з податками, надходження від яких прямо залежать від величини валового внутрішнього продукту. Це можливо, передусім, після подолання властивих податковій системі України таких недоліків, як: постійне ухилення від системи автоматичного податкового регулювання через безсистемне втручання органів влади до формування податкової політики шляхом постійних змін податкових ставок, розширення кількості необгрунтованих податкових пільг та їх користувачів.