Акцизний збір як форма спецефічних акцизій

ВИШКА 

      У горах навдивовижу примхлива  погода:інколи в одному кінці села сонячно,а в другому-справжня  злива. Про це існує безліч приказок, повір’їв ,жартів. Наприклад,у Вишці люблять розповідати,як  лютянські пастухи  питали щодня про  погоду в  сусідів . На запитання,»Чи йшов у вас дощ»?, - ті казали « Ніти » . Відтоді й почали жартувати,що у Лютій дощ,а у Вишці – ніти .А словом »ніти» у довколишніх селах називають заклепки.

                         Що ж до походження назви  села,то існує такий переказ  . Мовляв ,одного разу між жителями  Лютої і  теперішньої Вишки  зав’язалася гостра суперечка  про межі  . Вона  точилася  доти,поки  громадський суд не вирішив  встановити  між  населеними  пунктами кордон ( границю ) .  Неспроста   до сьогоднішнього дня, вїжджаючи  в Люту,перетинаєте  Границю .А щоб та межа ніким не порушувалася,то на видному місці поставили вишку ( знак ).А село,що розбудувалося нижче тої вишки, так і назвали Вишкою. Жителі цього гірського села дуже люблять зелений колір.

                     Легені завжди носили капелюхи,а  дівчата спідниці. Зеленим гіллям  прикрашають тут тини,хати.

                                                 Приказки з давен іде,

                                                 Й ніде  правди  діти,      

                                                 Що  у Лютій  дощ паде,  

                                                 А у Вишці ніти,                                     

                                                На коні чи пішки,

                                                Приходить до Вишки ,

                                              В хату завітайте.

                                                Вам скатерть постелять,

                                                І за  стіл  попросять,

                                               Найкращі гостинці,

                                               Зразу понаносять,

                                               Бо віщани зроду,

                                               Щедрі і гостинні,

                                               А свої звичаї,

                                              Бережуть донині. 
 

Згідно з переказами,перша  дерев’яна церква стояла на пагорбі Розтоцький Верх,але згоріла,а хрест,нібито,перекинули на Михайлівський пагорб,де спорудили другу церкву,яка теж згоріла.

     Сучасна  церква св.архангела Михайла була збудована близько 1700 року. Спочатку вона мала класичний бойківський стиль з трьома ступінчастими шатровими верхами,з яких центральний був найвищим.

     У другій  половині ХVIII століття шатровий  верх над бабинцем замінили  каркасною дзвіницею вищою за  центральний верх.

     Дерев’яна  церква  у с. Вишка - це зразок  будівлі,де виразно виступає перехід  від бойківського до лемківського  стилю з його високою бароковою  вежею . Церква св.архангела  Михайла - це прекрасний об’єкт творіння народних архітекторів – будівничих.

     
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  ХОЧ НЕ РАЙ,ЗАТЕ  СВІЙ КРАЙ

(ПЕРЕКАЗИ ТА ЛЕГЕНДИ МОГО КРАЮ) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Записано  від Чорнак Миколи

1928р.С.Вишка

ЧОМУ  ПІСЛЯ ПЕТРІВКИ ЗОЗУЛЯ ПЕРЕСТАЄ КУВАТИ

   З давніх - давен по наших селах звикли були печи (пекти,значить) мандрики,такі собі калачики з сиром і яйцями . Пекли їх в основному  на розговини після Петрівки,тобто Петрового посту.

    Кажуть,колись апостоли Петро і Павло зайшли в якесь село до однієї газдині . Були дуже втомлені й голодні. Попросилися відпочити,а коли б щось було,то й поїсти.

Сідайте ,- газдиня показала їм лавицю біля столу,що стояла під деревом біля хати . Далі зайшла до хати й винесла миску з двома мандриками .-Що маю,тим вас і вгощаю,- сказала й поклала перед ними на стіл.

   Петро і Павел перед тим,як  присісти їсти,забажали помити руки й помолитися Богу. Поки це робили,зозуля,що сиділа на дереві,скоренько злетіла,схопила один мандрівник і зникла. 

    Коли Петро  і Павло сіли за стіл,аби їсти,у мисці був уже тільки один мандрик,його довелося ділити. Але Петро дуже розгнівався через пропажу мандрика й проговорив:

       -А бодай той  удавився,хто  на наш мандрик спокусився!

        Не встиг ті слова й повісти,як  зозуля,що смакувала вкраденим   мандриком ,вдавилася: шматок  застряв у горлі. Вже й не  рада була,що вкрала . На щастя, поблизу був дятел і  швиденько своїм дзьобом видовбав їй той шматок з горлянки. Стало їй  легше,але вже кувати не могла.

       Відтоді,як кажуть у народі,зозуля  на свято Петра і Павла завжди  змовкає й не кує більше  до наступної весни. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЯК  КРАШАНКА ПЕРЕТВОРИЛАСЯ В ПИСАНКУ

    Коли  Христа розп’яли на хресті,з його ран потекла кров. Вона стікала його тілом і цяпкала на землю. А на землі з кожної тої краплини  утворювалась крашанка,подібна до потячого  яйця,пофарбованого начервено .

              А під розп’яттям стояла Мати Ісуса-Діва Марія. Вона гірко плакала,її  густі сльози,немов дощ,котилися долі її лиця й падали на ті крашанки .І там,де крашанку впала сльоза й потекла,лишився гарячий  білий слід . На очах  у челяді ті крашанки перетворювались у писанки.

              Так, кажуть,утворювались крашанки й писанки ,котрі фарбуємо й розписує-малюємо до Великодня-Христового Воскресіння! 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ОПРИШКИ 

Опришки були такі люди,які  ми із вами .У день робили, газдували ,а як починало темніти,йшли розбійничати:перестрівали на великих дорогах панів і забирали од них усі гроші . Таких опришків люди називали між собою «домашніми ». Але були й такі опришки,котрі не сміли й наблизитися до свого домівства ,до своєї хати. Це такі, котрі втекли з війська або втекли з горя до панського ярма,бо не хотіли служити ні цісарю,ні пану. Ховалися вони по темних хащах,недалеко від головних доріг,якими верталися купці і пани з торгів . Звідти й нападали. Бідних не рушали. А було й так,що від багатого забирали,а бідному давали . Такі то були опришки!… 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ДЗВОНИ ГОВЕРЛИ 

      Якось  давно,коли  була війна,австрійський  цісар видав наказ здати всі  дзвони,які є на церквах і  на дзвіницях.

       Вояки ходили від села до  села,від церкви до церкви й,  де бачили дзвони,знімали, терхали на вози і відвозили. Казали:будуть їх переплавляти і виливати в них канони ( гармати ),аби перемогти ворога .Челядь сварилася,не хотіла віддати дзвони . Та що могли зробити проти цісаря?

      А   в одному селі не стали чекати ,поки вояки прийдуть за дзвонами .Самі  познімали із дзвіниці  й відвезли в гори,щоб  сховати. Доручили це двом дідам,які знали гори,як свої п’ять пальців,бо були колись опришками . Вони покликали на поміч ще кількох своїх приятелів і вночі,коли люди спали,потай повезли дзвони на Говерлу й там десь закопали. Де саме - ніхто ,крім тих самих,не знав . Довго тігали людей ,допитуючи, де дзвони . Та ніхто нічого не знав,а з дідів жоден словом не промовився ,не прозрадив .

      А  час ішов .Ті діди були вже старі й скоро повмирали . Не стало і цісаря . Люди згадали про дзвони й почали їх шукати . Шукали скрізь:і біля Говерли,і на самій Говерлі,але точного місця,де закопані ,не знали,то й не знайшли . Вони й досі лежать десь там, закопані на Говерлі. Інколи їх можна почути,якщо уважно прислухатися:здається,ніби Говерла бринить на сонці під легким подихом полонинського вітру . Люди чують ті звуки і кажуть:

-То Говерла  співає ,схід сонця вітають!... 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Колядки 
 
 
 

Записано  від Гайданки Марії

1918р.С.Вишка 
 
 
 

ОЙ  ТЕМНАЯ НІЧКА 
 

Ой темная нічка тьмою світ залила,

На небеснім полі зорі запалила.

Лиш одна зірочка  понад усе сяє,

Понад Віфлеємом  проміння зливає. 

А у Віфлеємі нині мир явився :

«Люди,веселімся  – Син Божий родився!» 
 

Вчули вівчарики  голос той з неба,

Зібрались на раду ,куди  йти їм треба. 

Пішли вони шляхом,тою дорогою,

Куди ясність слалась за тою звіздою. 

І ми підем  з ними,поклон їм віддаймо,

Радісну колядку  усі заспіваймо. 
 
 
 
 

НЕБО  І ЗЕМЛЯ

Небо і  земля(2) нині торжествують,

Ангели й  люди(2) весело празнують.

Приспів:

Христос родився,

Бог воплотився,

Ангели співають,

Царі вітають,

Поклони оддають,

А пастирі  грають,

Чудо,чудо повідають.

(Приспів повторюється після кожних двох рядків).

У Віфлеємі(2) весела новина:

Пречиста  Діва(2) породила Сина!

Словом Отчеє(2) взяло на ся тіло:

В темряві  земній (2) сонця засвітило.

Ангели служать (2) своєму Королю,

Та у вертепі(2) творить Його волю.

Три славні царі(2)поклонитись просять,

Ладан і смирну,(2)золото приносять.

Царю і  Богу(2) тоє все дарують,

Пастирі людям(2)дивну  вість сказують.

І ми рожденному (2)Богу поклін даймо,

«Слава вовишніх!»-(2)Йому заспіваймо. 
 
 
 

У ЧИСТІМ ПОЛІ РОСТЕ  ЯБЛІНКА

У чистім полі росте  яблінка

На  радість,

Нянькові  й мамці,і всій родині

На  радість.

На  яблінці золота гільця,

А на тій гільці висить колиска,

Мала  дитинка на ім’я  Анця

Її  колишуть-на поміч  кличуть.

Нянько  її кличе пшеницю  жати,

Мамка її кличе куделю прясти .

Братик  її кличе води принести,

Сестра  її кличе хижку  підмести.

Красна  дівонька,росте велика

Вшиткій родині на услужечку,

На  радість,

Нянькові  й мамці,і всій родині

На  радість. 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЦИ ДОМА ,ДОМА ПАН ГОСПОДАРЬ!

Ци  дома,дома ,пан господарь?

Ой  є він дома,в  новій стодольниці.

Що  ж він там робить?Пшеницю  віє.

Ходімо  йому заколядуймо.

Чей же він дасть нам  хоч відвій очки,

Ци  дома,дома господинечка?

Є вона дома в новій  світлонці.

Що  ж вона робить? Колачі пече.

Ходімо  ми їй заколядуймо,

Чей вона дасть нам  по колачеві,

По  колачеві і по книшеві,

Ци  дома,дома його синойко?

Ой  є він дома ,в  новій стаєниці.

Що  ж він там робить?Конини чеше

Ходімо  йому заколядуймо,

Чей же він нам дасть  хоть по конику.

Ци  дома,дома доненька його?

Є вона дома в новій  світлиці.

Що  ж вона там робить?Шитінко  шиє.

Ходімо  ми їй заколядуймо,

Чей вона дасть нам хоч по хусточці. 
 

ВЕСНЯНКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Записано  від Каганець  Івана

1933р.  c.Вишка 
 
 
 

ГОВОРИЛА НИВКА

Говорила  нивка

Щоб не боліла спинка.

Ні  спина,ні голова,

Щоб була ціле літо здорова.

Ой  жнися,загоне,жнися,

На  мене не дивися,

Бо  я женчик маленький,

А в мене серпик тупенький. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ОЙ  ВЖЕ ВЕЧІР ВЕЧОРІЄ 

Ой  вже вечір, вечоріє,

Сонце над вербами.

Пускай,пане отамане,

Додому  з серпами!

Ой  вже вечір,вечоріє,

Уже сонце низько.

Пускай,пане отамане,

Додому  близенько!

Скажи мені ,отамане,

Скажи мені,пане,

А хто вийде жито жати,

Коли  нас не стане? 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ДИВУВАЛАСЯ  ЯЛИЦЯ 
 

Дивувалася  ялиця,-

Де  поділася пшениця?(2)

Чудувалася  ще й ліси,-,,,

Куди  вибралися вівси ?(2)

Стало сумно і калині,

Що  сама у лузі нині.(2)-

• Не сумуй,моя калино,-

Я одну тебе не кину .(2)

Як  жнива ми кінчали ,-

Сніп  тобою уквітчали.(2)

Сніп  поставим на долівку,-

Звеселяй  усю домівку!(2) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

НАША  ХОЗЯЙКА ДОБРА 

Наша хазяйка  добра,

Зловила в  житі бобра

На три  кухні варила,

На три  столи ставила,

За четвертим  сама сіла -

Та й  усього бобра з’їла. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ОЙ  ЖНИ, ДІВЧА,ПШЕНИЧЕНЬКУ

  Ой жни, дівча,пшениченьку

Та не думай  собі,

Буде тота пшениченька

На коровай  тобі!

А як будеш,дівчинонько,

Думати,думати,

Буде твоя пшениченька

В полі зимувати,

Ти дівчино  чорнявая,

Ти дівчино  біла,

Чи ти в полі не робила,

Що не обгоріла.

-А я в  полі,легінику,

Жала і  в’язала,

Але своє біле личко

Хустков закривала.

• Якби ж була,дівчинонько

Того не казала,

Була-бись ,моя любко,

Сих м’ясниць оддала,

• Ой я в полі та робила

І робити буду.

      Але-м  роду біленького 

Та й біленька буду. 
 

,

ЖНИВАРСЬКІ  ПІСНІ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Записано  від Годованець Олени

1955р.С Вишка 
 
 
 

СИДІЛА  РУСАЛКА НА БІЛІЙ  БЕРЕЗІ

Сиділа  русалка на білій  березі,

Просила русалка в жіночки  намітки:

-Жіночки-сестрички,

Дайте мені намітки,

Хоч не тоненької,

Аби біленької.

Сиділа  русалка на білій  березі,

Просила русалка в дівочок сорочки:

Дівочки-сестрички,

Дайте мені сорочки.

Хоч не біленької,

Аби тоненької. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ОЙ,ТИ ДІВКО-СИМИЛІТКО

Ой  ти,дівко – семилітко,

Одгадаєш  сім загадок:

Одгадаєш  моя будеш,

Не  одгадаєш-чужа будеш:

А що грає-голос має?

А що плаче-сліз не має?

А що біжить без пригону?

А що світить в ясну пору?

А що в’ється вкруг деревця?

А що горить без полум’я?

А що росте без кореня?

Хіба  би я не дівчина,

Що  я того не одгадала:

Скрипка грає-голос має,

Сокіл плаче-сліз не має,

Вода  біжить без пригону,

Місять  світить в ясну пору,

А хміль в’ється круг деревця,

Сонце горить без полум’я,

Камінь  росте без кореня. 
 
 
 
 
 

РУСАЛЬСЬКІ  ПІСНІ 
 
 
 
 
 
 
 
 

Записано  від Чорнак Миколи

1928р. С.Вишка 

НАША  МАРИНКА-КУПАЛОЧКА

Посеред моря купалась(2)

На  бережку білилась(2)

Вийшла  на вулицю,хвалилась:

У мене личко,як яблучко,(2)

У мене брови чорнесенькі,(2)

Зовсім  я дівка складнесенька. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЗАПЛЕТУ ВІНОЧОК

Заплету віночок,

Заплету шовковий,

На  щастя,на долю.

На  чорні брови,

Ой  пущу віночок,

На  биструю воду,

На  щастя,на долю,

На  милого вроду,

Ай  поплинь, віночку,

Прудко  за водою,

На  щастя, на долю,

Милому  зо мною. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ОЙ  ВИЙДИ, МІСЯЦЮ

Ой  вийди,місяцю,(2)

Та  на нашу вулицю(2)

Ой  на нашій вулиці(2)

А всі хлопці - молодці.(2)

Ой  нема найкращого(2)

Як  молодий Іванко.(2)

Ой  нема найкращої,

Як:молода Галюня. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ОЙ  КУВАЛА ЗОЗУЛЕНЬКА

Ой  кувала зозуленька,

Сівши на лелії.

Співай,співай,товаришко,

Минає неділя,

Ой  кувала зозуленька,

Сівши на барвінок.

Співай,співай ,товаришко,

Минув понеділок.

Ой  кувала зозуленька,

Та  й кувала сорок.

Співай,співай,товаришко,

Минає вівторок,

Ой  кувала зозуленька,

Сіла  на віконце,

Співай,співай,товаришко,

Бо  заходить сонце,

Співай,співай,товаришко,

Бо  вже не будемо,

Та  не знаєм ,товаришко,

Чи  на рік діждемось.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

КУПАЛЬСЬКІ  ПІСНІ 
 
 
 
 
 
 

Записано  від Гайданки Марії

1918р.,с.Вишка 
 

ВАСИЛЮ,ВАСИЛЮ Я ТОБІ НЕ ВІРЮ

«Василю,Василю,я  тобі не вірю,(2)

Зрубав  ти калину(2)на моїм подвір’ї.(2) 

Зрубав  ти калину,гілляву,гілляву(2)

Зрадив  ти дівчину(2) на личко  біляву».(2) 

«А  я її не зрадив,сама ся зрадила,(2)

Нічка була темна,(2)сама виходила.(2) 

Я вів коня пасти  на росу,на росу,(2)

А вна виходила,(2)до мене на босу.(2)