Аналітичні радіожанри

Міністерство освіти, молоді та спорту України

Національний університет «Львівська політехніка»

Інститут права та психології

Кафедра журналістики та засобів масової комунікації

Виконала:

Мар’яна Опшитош

Група: ЖР-21

Підпис____________

Львів 2014
1. Специфіка аналітичних радіожанрів.
Основою аналітичних радіожанрів є оцінювання фактів, подій, явищ.

Аналітика в радіожурналістиці належить до складних і суперечливих явищ. Слово "аналіз" грецького походження і у буквальному перекладі значає розкладання, розчленування. "Аналізом називають процес мисленнєвого, а також частково реального розчленування предмета, явища зокрема і відношення між предметами) на частини, з метою ліпшого, детальнішого їх розгляду. Протилежний аналізу синтез, тобто поєднання різних елементів, сторін, предметів, явищ у єдине ціле, систему. Аналіз і синтез здійснюється як у практичній діяльності, так і у процесі пізнання"

Основні ознаки аналітичних радіожанрів:

• пояснення причин і наслідків події чи явища (чому так сталося, що треба чекати і чого бажано уникнути у тому чи іншому процесі тощо);
• радіожурналіст має глибоко й компетентно проникнути в суть події, явища, критично осмислити зміст, спрогнозувати наслідки;
• аналітичні радіожанри за хронометражем триваліші в ефірі, ніж інформаційні;
• вживання публіцистичного стилю, що дозволяє інтерпретувати актуальні повідомлення на суспільно-політичну, соціально-економічну, науково-культурну, спортивну тематику тощо.
• поєднання об'єктивності, правдивості з авторськими оцінками (за допомогою інтонації, прямого звернення до думок і почуттів слухачів).

Радіокореспонденція.

Радіокореспонденція – аналітичний радіожанр, який за допомогою достовірних, об'єднаних спільністю теми фактів, публіцистичних засобів відображає певну сторону сучасної дійсності, обмежену місцем і часом.

Жанрові ознаки:

хронометраж радіокомпозиції – 2 – 4 хвилини;
поєднання розповіді й аналізу та оцінки фактів;
за формою викладу матеріалу і часом звучання в ефірі радіокореспонденція близька до радіовиступу, але радіокореспонденцію, зазвичай, оприлюднює радіожурналіст, і це посилює емоційний вплив на аудиторію: слухачам розповідає безпосередній очевидець чи учасник, і це збільшує їхню довіру до радіоматеріалу.

Вимоги до радіокореспонденції:

1) Із великої кількості відомих журналісту фактів потрібно відібрати, осмислити, узагальнити такі, які би у взаємозв'язку правдиво, всебічно розкривали "шматок життя", викликати зацікавленість, спонукати слухачів до вироблення активної громадянської позиції;
2) природність спілкування, розмовний стиль викладу матеріалу (ніби журналіст розмовляє із добрим знайомим);
3) стислість, компактність викладу, що забезпечує інформаційну насиченість. Розповідь повинна бути гранично зрозумілою і доступною.

Різновиди радіокореспонденції:

1. Інформаційна радіокореспонденція – це повідомлення про тематично згруповані факти без ґрунтовної їх оцінки. Її основна мета – привернути увагу радіослухачів до суспільно важливих подій, явищ, наштовхнути їх на роздуми. У такій радіокореспонденції переважає констатація події, явища, процесу, розповідь містить пояснення позитивних або негативних фактів. Характерною особливістю є інформаційна новизна, наведення свіжих прикладів, зіставлення фактів, використання лаконічних екскурсів у минуле;

2..Аналітична радіокореспонденція. Головна особливість – аналіз фактів, подій, явищ. В аналітичних радіокореспонденціях порушують актуальні, важливі питання трансформації суспільства в усіх сферах життєдіяльності, розкривають їх внутрішню суть. Встановивши причинно-наслідкові зв'язки між фактами й явищами, осмисливши і проаналізувавши можливість впливу конкретного чинника на конкретну ситуацію, радіожурналіст нерідко висуває на розгляд громадськості насущну проблему, яка потребує розв'язання, тобто спрямовує радіослухачів до активної діяльності.

Методика підготовки радіокореспонденції:
Під час підготовки радіо-кореспонденції суттєву роль відіграє вибір теми. Радіожурналіст, безумовно, повинен розповідати про такі факти, події, явища, соціально-економічні процеси, які привертають увагу слухачів. Тема радіокореспонденції — це її стрижень, головний предмет оповіді, коло життєвих явищ і пов'язаних з ним проблем. Після вибору теми настає час її розробки (часто ці два етапи здійснюються паралельно). У реалізації теми особливе значення має

її конкретизація, визначення найсуттєвішого. Кожну тему можна по-різному розробити. З'ясувати, як саме це здійснити — одне з перших важливих завдань автора. Потрібно визначити відповідний ракурс, сформулювати чітку авторську позицію, а це зумовлене дотриманням демократичних засад розвитку суспільства, вимогами свободи слова, плюралізму думок, українськими національними інтересами.

Вибрана і розроблена тема (вибір об'єкта, аналіз, систематизація, осмислення

фактів) втілюється у належну словесну форму. Спосіб викладу (використання мовностилістичних засобів) — не самодостатній фактор, а чітка відповідність життєвому матеріалу. Досі серед професіоналів – радіо - журналістів триває дискусія про те, чи обов'язково в радіо кореспонденції використовувати "додатковий звук", тобто документальні записи учасників події або акустичні засоби, що характеризують атмосферу події. Цю суперечку розв'язує кожний радіожурналіст по-різному, залежно від творчого задуму. Інколи потрібно підсилити позицію автора живим голосом авторитетної людини, її аргументацією, оцінкою. Але це треба робити вміло, щоб не руйнувати плину, ритму розповіді радіожурналіста. Якщо врахувати, що хронометраж радіокореспонденції невеликий, то можна і без документального запису; достатньо переконливої оповіді радіожурналіста, який

повинен обрати оптимальний композиційний варіант радіокореспонденції, щоб зацікавити слухача і втримати його увагу. Недосконалість композиції іноді є результатом невмілого використання зібраного матеріалу, недостатнього осмислення взаємозв'язків фактів та їхньої суті.

Під час висвітлення важливих подій радіожурналісти часто готують

два види матеріалів: інформаційне радіоповідомлення і радіокореспонденцію,

яку можна використати не лише у новинних випусках, а й у різних оглядових передачах за день, тиждень, місяць. Адже радіокореспонденція повніше і переконливіше висвітлює суспільно значущу подію.

Радіокоментар.

Радіокоментар – це думка компетентної людини (журналіста або спеціаліста) про явище, подію, факт.
Коментатор (від лат. commentator) – винахідник, вигадник-особа, що пояснює соціально-політичні та інші події й явища, закони, тексти з деякими оцінками їх; укладач, автор коментаря.
Радіокоментар – це роздум, тлумачення, аргументоване осмислення факту, події, явища з метою впливу на свідомість слухачів, створення громадської думки.

Завдання радіокоментатора – за допомогою вмілого, об'єктивного добору і зіставлення фактів створити у слухачів певну думку про стан справ, правильно зорієнтувати їх в оцінці подій.

Особливості жанру:

• завжди має подієвий привід (не обов’язково прив'язаний до останніх подій);
• радіокоментатору не обов'язково бути на місці події – бути її учасником або очевидцем, але він повинен знати все детально про цю чи аналогічну подію;
• характеризується оперативністю, злободенністю, аргументованістю.

Вимоги до радіокоментаря:

кожне твердження коментатора повинно бути обґрунтованим, тактовно, без нав'язливості висловленим;
радіокоментатор повинен володіти даром слова, журналістським і літературним чуттям, приємним тембром голосу, говорити повільно і розбірливо, розповідати образно, захоплено, переконливо.

Різновиди радіокоментаря:

1. За тематичним спрямуванням:

- зовнішньополітичні (якщо відбулася важлива політична подія, зміст якої не може бути зрозумілим із інформаційного радіоповідомлення);
- внутрішньополітичні (коментування важливих фактів,подій,суспільно-політичних документів,які є актуальними і викликають громадський інтерес).

2. За способом використання радіокоментарів у програмі мовлення:

- розширений радіокоментар як самостійна передача або закінчена структурна частина програми;
- короткий радіокоментар, що є складовою частиною (елементом) тієї чи іншої складної передачі (випуск новин, спортивний щоденник, радіоогляд, у якому підсумовують найважливіші події дня, тижня, місяця).

3. За метою, характером матеріалу:

- оперативні
- конкретно-подієві (у таких радіокоментарях відбувається розтлумачення, оцінка найактуальніших подій дня);
- проблемні (призначений,щоб розглянути важливу соціально-політичну проблему, яка зачіпає інтереси великої кількості людей, дослідити, розтлумачити широку панораму суспільних подій, діяльності партій, уряду, визначних осіб. В основі-події не нинішні, а типові факти,події, явища, що відображають певні тенденції тощо. Час звучання від 5 до 10 хв.

Модифікації радіокоментаря:

1. коментар-довідка (притаманний оцінно-констатуючий характер);
2. коментар-репліка (завжди присвячена найважливішим, найгострішим життєвим питанням, досить експресивна, насичена гумором, іронією, сарказмом, нерідко в'їдлива. звучить в ефірі 1,5 – хв.).

Методика підготовки радіокоментаря:

Сила впливу радіокоментарів на слухачів — в аналізі, в незаперечних фактах,

які розкривають і висвітлюють суть того, що роз'яснюється, в авторських умовиводах. Інтерес радіослухачів живиться відкритим процесом мислення

радіокоментатора, глибоко продуманою аргументацією, послідовністю і вмотивованістю висновків. Підготовка радіокоментаря також складається із загального, конкретного і психологічного осмислення предмета коментування.

Потрібно глибоко вивчити матеріал (різні документи, спеціальна література, ухвали партій та уряду, рушійні сили подій і явищ тощо), морально і психологічно налаштуватись на оптимальний варіант виступу перед мікрофоном. Досвідчений радіокоментатор щоденно присвячує дві - три години читанню газет та інших періодичних видань, "спілкуванню" з інтернетом, телевізором.

Радіобесіда.

  Радіобесіда – це жанр, в якому розглядаються, роз'яснюються гуманістичні засади української національної ідеї, актуальні проблеми у політичній, соціальній, економічній, науковій, освітній, культурній та інших сферах життєдіяльності суспільства і держави.
Радіобесіда є важливою формою пропаганди, популяризації історичних, духовних, культурних, мистецьких, наукових, економічних та інших цінностей українців. Це спокійна, довірлива розмова зі слухачами. Головне у радіобесіді – широке теоретичне і практичне узагальнення на основі популярного, чітко визначеного роздумування, розмислення, співвідношення певних фактів, явищ, поглядів про ту чи іншу проблему, насамперед, цим радіобесіда відрізняється від радіокоментаря.

Особливості жанру:

1. Використовується тільки один виражальний засіб радіо – слово (усна мова);
2. Співбесідники фізично не присутні в одному місці, а відділені один від одного простором;
3. Автор залучає слухачів до участі в аналізі свого матеріалу;
4. Радіобесіда звучить в один і той же відведений час, день, протягом 15 – 20, а то й 25 хв. Вона не може бути складовою частиною іншої радіопередачі.

Різновиди радіобесіди:

• громадсько-політичні,
• соціально-економічні,
• історико-культурологічні,
• науково-освітні,
• міжнародного життя.

Типи радіобесід:

- монологічна (риси, як у радіокоментаря);
- діалогічна (дружня розмови зацікавлених людей).

Вимоги до радіобесіди:

зрозумілість (тема повинна бути чітко визначена, конкретна, коли автор викладає свої думки від простого до складного, від відомого до невідомого);
послідовний логічний розвиток однієї головної ідеї;
створення ефекту присутності (безпосереднє звертання до слухача,подібне зверненню до співбесідника);
всебічне розкриття теми (потрібно запрошувати до мікрофона авторитетних, компетентних людей, які здатні вільно висловлювати свої думки, займають патріотично-громадянську позицію, щиро вболівають за долю Української держави).

Методика підготовки радіобесіди.

Складність роботи над радіо бесідою полягає в тому, що, на відміну, скажімо, від радіорепортажу, радіовиступу, радіокореспонденції, в яких, зазвичай, досліджується конкретна подія, явище, в радіобесіді домінує думка, логічно-абстрактне мислення. Під час радіобесіди (монологічної чи діалогічної) здійснюється такий розумовий

процес її учасників, що радіослухачі на підставі тих чи інших уже наявних знань здобувають нові знання від авторів радіобесіди. Процес мислення перед мікрофоном під час радіобесіди охоплює не лише аналіз (розкладання предметів на окремі ознаки, виявлення їх зв'язку з іншими предметами) та синтез (відтворення предметів і явищ, розчленованих у процесі аналізу за окремими ознаками, подання їх як системи виділених властивостей і відношень), а й порівняння (виявлення подібностей і відмінностей між предметами), узагальнення (об'єднання предметів за їхніми подібними рисами) та абстрагування, тобто формування образів реальності (уявлень, понять, суджень). До загальних методичних засад підготовки радіобесіди належить розуміння автором (авторами) її специфіки: бесіда (крім прямоефірної) відрізняється від безпосередньої живої бесіди тим, що слухач не може перервати

виступаючого, задати йому запитання, перепитати, уточнити, тому виступаючий (виступаючі) повинен передбачити можливі запитання і відповідати на них так, як він би відповідав "живій" аудиторії. Для того, щоб контакт виступаючого і слухаючого був дійсно міцним, стійким, корисно застосовувати форми прямого звернення до радіослухачів. Ця, на перший погляд, формальна методична вимога психологічно глибоко вмотивована. Хоча радіобесіді як жанру притаманні широкі узагальнення, вона, зазвичай, буває вдалою лише тоді, коли в ній розглядається одна основна, наскрізна тема. Взаємозв'язок подій нерідко викликає спокусу показати

цю широку взаємозалежність. Але тут автора підстерігає небезпека багатотемності,

а, отже, поверхової, поспішливої, побіжної розмови про все потроху. У радіобесіді доцільно послідовно розглядати нові факти й явища. Кожний новий термін, який може бути невідомий радіослухачеві, треба пояснювати з допомогою понять, які йому вже відомі. Допускається мінімальне використання цифр за умови їх порівняння. Під час підготовки монологічної радіобесіди журналіст разом з її автором (це повинна бути авторитетна людина, яка не лише знає, що сказати,

а й знає, як сказати, щоб зацікавити слухачів) визначає тематичну спрямованість

бесіди, її обсяг, день, годину запису в студії. Далі основний тягар лягає на автора: він розробляє тему, обдумує логіку викладу матеріалу. Адже радіобесіда повинна бути не лише актуальною, а й композиційно оригінальною, насиченою позитивною енергією. її динамічний сюжет складається з початку, викладу теми (основної частини) і висновків. Кожна радіобесіда (монологічна, діалогічна) починається з оголошення теми, прізвищ (прізвища) її учасників. Мовиться про важливість проблеми, яку будуть розглядати, осмислювати компетентні люди (учасники діалогічної радіобесіди) або один автор (монологічна бесіда). Початок бесіди, зазвичай, спокійний, але з підтекстовим, драматичним напруженням. Та яким

би не був початок, він повинен зацікавлювати радіослухачів, привертати увагу до радіо бесіди.

Радіоогляд.

Радіоогляд – це жанр, в якому розглядають, аналізують, оцінюють найхарактерніші, найтиповіші факти, події, явища реальної дійсності, які об'єднують однією темою, часом (тиждень, місяць, рік, п'ятиліття) або географічним місцем (територією) з метою дати радіослухачам об'єктивну і цілісну картину, панораму тієї чи іншої сфери життєдіяльності людей.

Особливості жанру радіоогляд:

• Радіооглядач, на основі аналізу фактів, подій,явищ ,створює радіослухачам можливість ширше, панорамніше побачити, відчути, збагнути сучасні тенденції розвитку політичного, економічного, соціального, культурного, мистецького, спортивного та інших сфер життя в Україні і за кордоном;
• Кожний факт у радіоогляді розглядають не окремо, а лише в системі взаємозв'язків;
• Можуть бути використані компоненти різних жанрів: радіоповідомлення, радіоінтерв'ю, радіорепортажу, радіонарису, а також документальні записи художніх творів (все об’єднує коментар журналіста);
• В радіооглядах побутують публіцистичні, ліричні відступи, портретні характеристики, зарисовки, пейзажні описи, акустичні засоби.

Вимоги до радіоогляду:

радіоогляд повинен бути емоційно багатим, інформаційно насиченим, ідейно цілеспрямованим;
важливим є не коментування окремих фактів і подій, а виявлення тенденцій і закономірностей їх розвитку і створення на цій основі об'єктивної картини реальної дійсності у тій чи іншій сфері життєдіяльності протягом певного періоду;
обираючи тему, автор насамперед повинен оцінити її суспільно-політичне значення на цьому часовому етапі та аналізувати явища, події, факти у контексті українських національних інтересів.

Різновиди радіоогляду:

• загальні (розглядається сукупність проблем у певному регіоні за певний проміжок часу);
• тематичні (належать радіоогляди на політичні, економічні, наукові, освітні, соціальні, культурні, мистецькі, спортивні та інші теми).

Методика підготовки радіоогляду:
Щоб підготувати змістовний, глибокий і цікавий радіоогляд, автор повинен бути інтелектуально розвиненим, всебічно поінформованим, володіти аналітичним мисленням, уміти про складні, абстрактні речі говорити компетентно, грамотно, переконливо.

Особливість журналістської роботи над радіооглядом полягає в тому,

що автор повинен не лише визначити цікаву і важливу тему та знайти різні матеріали. Потрібно знайти оптимальні композиційні прийоми радіоогляду,

виявити і вибудувати у радіотексті логічні зв'язки, що з'єднують факти історії із сучасністю, колективні прагнення із самовираженням тієї чи іншої особистості, часткові події із характерними загальними тенденціями. Такий методичний творчий підхід є передумовою сприймання радіоогляду, який допоможе радіослухачам за окремими фактами побачити, відчути діалектичну взаємозалежність і взаємозв'язок тих чи інших ситуацій у складних українських життєвих процесах.

Використана література:

1. Багиров Э., Ружников В. Основы радиожурналистики: учебник / Э. Багиров, В. Ружников. – М., 1984. – 348 с.
2. Бараневич Ю. Жанры радиовещания: проблемы становлення, формирования, развития / Ю. Д. Бараневич. – К.: Высшая школа, 1978. – 194 с.
3. Барноу Є. Как писать для радио / Єрик Барноу. – М., 1960. – 38 с.
4. Гальперин Ю. Слово в эфире / Ю. Гальперин. – М., 1962. – 75 с.
5. Дворянин П. Звукова атмосфера у радіотворчості // Теле- та радіожурналістика. – 2009. – № 8. – С 145 – 150.
6. Здоровега В. Теорія і практика журналістської творчості: підручник / В. Й. Здоровега. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Львів : ПАІС, 2005. – 268 с.
7. Качкан В. А., Лизанчук В. В. Особливості підготовки матеріалів для радіо і телебачення : навч. посібн. / В. А. Качкан, В. В. Лизанчук. – Львів : Редакційно-видавнича група ун-та, 1987. – 68 с.
8. Лизанчук В. В. Радіожурналістика: засади функціонування : підручник / В. В. Лизанчук – Львів: ПАІС, 2000. – 366 с.
9. Лизанчук В. Основи радіожурналістики : підручник / В. В. Лизанчук. – К.: Знання, 2006. – 689 с.
10. Лизанчук В. Радіоінтерв’ю: чи це найпростіший жанр? // Теле- та радіожурналістика. – 2011. – №10. – С. 14-30.
11. Ляшенко Б. Радио без тайн / Б. Ляшенко. – М. : Искусство, 1990. – 222 с.
12. Миронченко В. Основи інформаційного радіомовлення : підручник / В. Миронченко. – К., 1996. – 400 с.
13. Омельяненко Ю. І. Телерадіомовлення України: шляхи становлення і розвитку / Ю. І. Омельяненко. – К., 1997. – 198 с.
14. Радиожурналистика : учебник /Под ред. А. Шереля. – М.: Изд-во Московського ун-та, 2000. – 400 с.
15. Смирнов В. Формы вещания: Функции, типология, структура радиопрограмм: учеб. пособие / В. Смирнов. – М. : Аспект-Пресс, 2002. – 234 с.
16. Смирнов В. В. Жанры радиожурналистики : учеб. пособ. для вузов / В. В. Смирнов. – М. : Аспект Пресс, 2002. – 288 с.
17. Шеин В. Н. Информационные и аналитические жанрырадиожурналистики: учебно-методический комплекс в 2 частях для студентов факультета журналистики специальности Е 23 01 08 «Журналистика» / В. Н. Шеин. – Минск : БГУ 2002. – 75 с.

Аналітичні радіожанри 📙 Реферат → 🆔 26005