Аналіз агропромислового комплексу національної економіки

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра економічної теорії   
 
 
 
 
 

Реферат на тему:

«Аналіз агропромислового комплексу національної економіки» 
 
 
 
 
 

ЧЕРКАСИ – 2010

ЗМІСТ 

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ  РОЗВИТКУ  І СТАНОВЛЕННЯ АПК

1.1. Загальна  характеристика  АПК  України   в  сучасних  умовах…………..4

1.2. Природні  умови та фактори розвитку  і розміщення галузей АПК……….8

1.3. Державна  підтримка  сільського господарства…………………………..12

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА  АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ГАЛУЗЕЙ АПК.15

РОЗДІЛ 3. Перспективи розвитку АПК

3.1. Основні  проблеми та перспективи розвитку  АПК……………………….23

3.2. Основні  проблеми інвестування агропромислового  сектору України….25

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..28

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….30 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

       Кожна країна має власний агропромисловий комплекс, який незалежно від соціально-політичного ладу виконує унікальну, незалежну роль в національному господарстві – забезпечує продовольством населення своєї країни.

      Сьогодні сільськогосподарське  виробництво і в цілому агропромисловий  комплекс України перебувають  у центрі суспільної уваги,  оскільки і без того небагатий  наш стіл останнім часом особливо  збіднів, стрімко зросли ціни  на продовольство — такі явища  викликають у населення України  велику стурбованість і загострюють  соціальну напруженість.

      Дана тема є досить актуальною, так як в зв’язку з економічною  кризою всі сектори економіки  зазнали значного послаблення,  в тому числі й АПК. Головне   завдання, яке стоїть  перед  галузями  АПК – це зростання  сільськогосподарського  виробництва,  надійне забезпечення країни продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною, об’єднання  зусиль  усіх  галузей  комплексу для одержання високих кінцевих результатів, надавати  можливості виходу  продукції  АПК  України  на  світовий  ринок.

        Метою реферату є аналіз агропромислового  комплексу національної економіки.

     Завданням даного реферату є  :

1. Дослідити теоретичні аспекти становлення та розвитку АПК
2. Проаналізувати сучасний стан основних галузей АПК
3. Визначити основні перспективи та проблеми інвестування агропромислового комплексу України

РОЗДІЛ 1.  ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ  РОЗВИТКУ  І СТАНОВЛЕННЯ  АПК 

1. Загальна  характеристика  АПК  України  в  сучасних  умовах.

         Агропромисловий комплекс (АПК) — це сукупність ланок народного господарства, діяльність яких тісно пов'язана з виробництвом, зберіганням, транспортуванням, переробкою та збутом продукції.

        Україна продовжує залишатися великою аграрною державою. Цьому сприяли унікально цінні родючі землі, природні умови ведення сільського господарства. Аграрний сектор (сільське господарство, харчова і переробна промисловість) забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, формує 17 відсотків валового внутрішнього продукту та близько 60 відсотків фонду споживання населення. У Білорусії та Казахстані, наприклад,  показник валового внутрішнього продукту становить 13%, в Росії - майже 7%, в Грузії -  більше половини, Вірменії,  Киргистані та Узбекистані - близько третини. Але економічні можливості аграрного сектора України використовується не повністю. Економічні реформи проводяться послідовно і поки що не забезпечили підвищення ефективності і продуктивності праці.

         Крім того, аграрний сектор є  одним з основних бюджетоутворювальних  секторів національної економіки,  частка якого у зведеному бюджеті  України за останні роки становить  8—9 відсотків, а також займає  друге місце серед секторів  економіки у товарній структурі  експорту.     

      Сільське господарство сприяє розвитку інших галузей, які поставляють засоби виробництва та споживають продукцію сільського господарства як сировину, а також надають транспортні, торговельні та інші послуги.          

 Сільськогосподарська  діяльність провадиться майже  на всій території країни. У  сільській місцевості проживає  третина загальної кількості  населення. У галузі зайнято  4 млн. осіб із числа сільського  населення [8].

    Проте не можна не помітити певних позитивних зрушень в аграрному секторі. Багато колишніх колгоспів і радгоспів  після реорганізації земельних  і виробничих відносин адаптувалось до вимог ринкової економіки. В цих  господарствах спостерігається  зростання обсягів виробництва. Замість матеріалоємних та трудозатратних впроваджуються високоефективні технології, що дозволяють виробляти конкурентоспроможну  продукцію для внутрішнього і  зовнішнього продовольчого ринку. Не можна однозначно стверджувати, що для цієї категорії підприємств  всі питання вирішені. Підтримувати високий рівень господарювання на землі непросто.Є в них претензії до органів виконавчої влади, законодавчих структур стосовно несвоєчасних розрахунків за продану продукцію, нестабільного матеріально-технічного забезпечення, відсутність паритету у міжгалузевих відносинах тощо. Не менш важлива також ринкова орієнтація приватного сектора і, особливо, присадибного господарства населення. Це призводить до того що втрати сільськогосподарської продукції щорічно складають близько 40% вирощеного урожаю. Сьогодні сільське господарство поряд з іншими галузями знаходиться у стані економічної кризи. За останні роки виробництво валової продукції сільського господарства скоротилося майже вдвічі. Хронічно не вистачає паливо-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин і тварин. Висока розораність угідь, яка досягла 80% ,не завжди обгрунтоване застосуваня мінерільних добрив і хімічних засобів призвели до порушення екологічного стану природних ресурсів та стійкості агроландшафту: посилюється деградація грунтів, знизилася їх родючість.          

      Значної  шкоди  сільському  господарству  завдала  аварія  на  Чорнобильській АЕС. Вона  призвела  до  забруднення   радіонуклідами  3,5 млн.га  угідь,  з  яких  70 тис. га  виведено  з  сільськогосподарського  використання.

    Великі  проблеми  виникли  із використанням  природних  ресурсів.  Якість навколишнього  середовища,  його відтворювальний  і   відновлюваний  потенціал  значно зменшується з нарощуванням масштабів  ресурсовикористання  і  обсягів  забруднюючих  речовин  та  відходів.

    І  все це  аж  ніяк  не  пов’язане  із  збільшенням  населення   або  підвищенням  його  життєвого  рівня. Навпаки, приріст  населення  падає, а  життєвий  рівень  погіршується. Кризовий  стан, що  склався  в  аграрному  секторі, та  використання  природних  ресурсів  вимагають  концептуального  визначення  основних  напрямів  та  змісту  аграрної  реформи, взаємоузгодження експлуатації  природних ресурсів, сфер  вкладення  капіталу з урахуванням    чисельності  населення  та  майбутніми  потребами  людей.

           З  розвитком  продуктивних  сил  суспільства  великого  значення  у  збільшені  виробництва   продукції  рослинництва  і   тваринництва  набувають  використання  досягнень  науково-технічного  прогресу, розробка   та  впровадження  високоефективних  науково  обгрунтованих   систем  ведення   сільського  господарства, спеціалізація  та  раціональне  використання  матеріальних, фінансових  і   трудових  ресурсів. Процес  відтворення  в  сільському  господарстві   досить  складний  і  залежить  від  природних,  науково-технічних, біологічних,  соціальних  та  економічних   факторів. Все  це  вимагає   глибоких  економічних  знань,  постійного аналізу, застосування  економічних  законів.

          До  складу  АПК  входять:  сільське  господарство, харчова,  м’ясо-молочна, борошномельно-круп’яна, комбікормова, мікробіологічна   промисловості, а  також   ряд  обслуговуючих  підрозділів   машинобудування, виробництво   мінеральних  добрив  і хімікатів,  сільське  будівництво  та  допоміжні  галузі, котрі  забезпечують  спорудження  об’єктів, транспортування,  зберігання й реалізацію  сільськогосподарської   продукції. За  сучасних   умов  для  успішного  розвитку  всіх  галузей  АПК  створюються   нові  форми  організації   агропромислового  виробництва –  агропромислові  об’єднання, агрокомбінати,  агрофірми, асоціації, виробничі   й  науково-виробничі  системи.

         Сьогодні   в  окремих   областях  України  створені  і  успішно  діють  агропромислові  об’єднання. До  їх  складу  входять  на  добровільних  засадах   радгоспи, міжгосподарські  підприємства, підприємства  й  організації  по  обслуговуванню  сільськогосподарського  виробництва  і  переробці   сировини, а  також   підприємства  торгівлі, які  реалізують  вироблену  об’єднанням   продукцію. При  цьому  підприємства  зберігають  свою  господарську  самостійність  і  юридичні  права.

         Агропромислові   комбінати   являють  собою  виробничо-економічні   формування, головне  завдання  яких  полягає  в  об’єднанні  зусиль  усіх  підприємств   і  організацій, котрі  входять   до  їх  складу, по  забезпеченню  виробництва, заготівлі, переробки  й реалізації  сільськогосподарської   продукції  та  високо  якісних   продовольчих  товарів. Вони  можуть  створюватися  або  завдяки   інтеграції  всіх  технологічно  взаємозв’язаних  виробничих  підрозділів  одного  адміністративного   району, або  входженням  до  складу   агропромислового   комбінату  та  організацій,  які  розміщені в  кількох   районах.

          Конструктивно  новою  формою  організації   агропромислового  виробництва  є   агрофірми.  Вони   забезпечують  виробництво,  зберігання, проектування  і  будівництво   об’єктів  виробничого  та  соціального  призначення, виступають  як  єдиний  організаційно-економічний   комплекс.

         За   сучасних  умов  розвитку  науково-технічного  прогресу  здійснюється   інтеграція  науки  й  виробництва   на  базі  створення  науково-виробничих  систем.

    Агропромисловий  комплекс України складна виробничо-економічна система, яка становить групу  технологічно й економічно взаємозв’язаних галузей народного господарства, промисловості. В його складі три основні сфери. Перша забезпечує сільське господарство різним устаткуванням і засобами виробництва; друга-сільське господарство; до третьої входять заготівля, збереження й переробка сільськогосподарської продукції. Центральна ланка  АПК – сільське господарство [6]. 
 

2. Природні  умови та фактори розвитку і розміщення галузей АПК.

       Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно-географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

    Для формування АПК України дуже велике значення мають природно-географічні  фактори, особливо для розміщення і  спеціалізації сільського господарства. Під впливом природних умов формується територіальна структура АПК  України.

    Серед природно-кліматичних факторів найважливіше значення мають агрокліматичні, грунтові і водні ресурси.

    Агрокліматичні  ресурси характеризують ступінь забезпечення сільськогосподарських культур теплом і вологою. Для України характерна зональність у розподілі тепла і вологи.

    Агрокліматичні  ресурси Полісся характеризуються середнім рівнем теплозабезпеченості та доброю вологозабезпеченістю. Суми температур понад 10° становлять від 2300° до 2600°. Вегетаційний період збільшується зі сходу на захід і триває відповідно 190 — 215 днів. Річна сума опадів становить 550 — 750 мм. Кількість їх збільшується зі сходу на захід.

    У Лісостепу агрокліматичні ресурси  більш сприятливі для вирощування  сільськогосподарських культур. Суми температур понад 10° становлять від 2600° до 2800°, що дає змогу вирощувати основні теплолюбні культури ранніх і пізніх строків дозрівання. Кількість опадів коливається від 700 мм на заході до 450 мм на сході. Переважна їх більшість випадає в теплий період року.

    Степова зона характеризується високим ступенем теплозабезпеченості. Суми температур понад 10° коливаються від 2900° на півночі до 3600° на півдні. Середньорічна кількість опадів зменшується у цьому ж напрямку від 500 мм до 300 мм. Недостатня вологозабезпеченість степової зони є одним з факторів, що стримують розвиток сільського господарства.

    Сільськогосподарська  зона південного Криму характеризується субтропічним кліматом середземноморського типу. Середньорічні температури становлять 11° — 130°, а кількість опадів від 400 до 500 мм за рік. Опади переважають в осінньо-зимовий період. Тому літо тут сухе і жарке. 

    У гірських районах Карпат суми температур повітря понад 10° не перевищують 1600° — 1800°. Період вегетації триває в середньому 136 днів. За рік випадає від 800 до 1000 мм і більше опадів.

    Грунтові  ресурси України дуже різноманітні. На її території виділяють Поліську, Лісостепову і Степову грунтові зони, а також Карпатську і Кримську гірські області, з властивими для кожної з них грунтами.

    На  Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті і болотні грунти, серед яких переважають торфо-болотні. Ці грунти здебільшого бідні на перегній. 

    Грунтово-кліматичні ресурси Полісся сприяють вирощуванню озимого жита, льону-довгунця, картоплі.

    У Лісостепу України поширені різні  типи чорноземних грунтів. Крім цих  грунтів, значні площі лучно-чорноземні та сірі лісові грунти. Тут склалися найкращі умови для вирощування зернових культур, особливо озимої пшениці, цукрових буряків, кукурудзи.

    Грунтові  ресурси Степу України досить однорідні та представлені, головним чином, чорноземами. Ці грунти мають  найвищу природну родючість. Провідними культурами тут є озима пшениця, соняшник, баштанні та ефіроолійні культури. Наявність великої кількості тепла сприяє розвитку виноградарства, а з розширенням мережі зрошення створюються умови для вирощування рису і овочів. У Степу, як і на Поліссі та в Лісостепу, добрі умови для скотарства, вівчарства і птахівництва.

    У Карпатах грунтовий покрив змінюється як у широтному, так і в вертикальному напрямках. Найбільш придатними для сільського господарства є Закарпатська низовина і Передкарпаття. У гірських районах землеробство розвивається лише у вузьких долинах річок.

    Для Закарпатської низовини характерні, головним чином, дерново-опідзолені та дерново-глеєві грунти. Грунти Передкарпаття в основному дерново-середньоопідзолені і поверхневооглеєні. У гірській зоні переважають бурі лісові грунти.

    Важливою  галуззю сільського господарства є тваринництво, особливо скотарство, а в гірських районах ще й вівчарство, що зумовлено великими площами природних пасовищ — полонин.

      Водні ресурси відіграють важливу  роль у розвитку аграрно- промислового комплексу. Основними джерелами задоволення сучасних і перспективних потреб господарства України в прісній воді є водні ресурси поверхневого стоку (річки, озера і водойми) і підземного стоку.

    Україна має досить обмежені ресурси поверхневих  вод. Загальне водоспоживання в країні досягло 65% її середнього багаторічного поверхневого стоку. Забезпеченість водними ресурсами місцевого стоку у розрахунку на одну людину становить 1000 м³ на рік. Найвищим є цей показник в Карпатах, на Поліссі та в західній частині Лісостепу, найменшим — у Степу.

    Найбільшим  споживачем води в господарстві України  є сільське господарство. Його частка становить більш як 2/3. Основний водоспоживач — зрошуване землеробство. Особливо висока його питома вага в південних  областях.

    Отже, природні умови і ресурси України  в цілому сприятливі для розвитку сільського господарства. Переважно рівнинний рельєф, достатня кількість тепла і вологи в період активної вегетації, великі площі родючих грунтів дають змогу вирощувати найрізноманітніші сільськогосподарські культури помірної зони і розвивати всі основні галузі тваринництва.

    Земельний фонд України характеризується високим ступенем освоєння. Сільськогосподарські угіддя займають 38150,3 тис. га, або 70% загальної земельної площі. Землі, які потребують освоєння, займають лише 2,5% її території. У сільському господарстві земля є найважливішим засобом виробництва.

    Характерною особливістю структури сільськогосподарських  угідь є висока питома вага орних  земель (більше 80%). Інші площі використовуються під багаторічні насадження (2,7%), сінокоси (5,1%) і пасовища (11,4%). Найбільше розорані сільськогосподарські угіддя в Лісостеповій зоні (85,4%), а найменше — на Поліссі (68,9%). У Поліській зоні майже третину площ сільськогосподарських угідь займають природні кормові угіддя.

      Одним з головних чинників, що  впливають на формування і територіальну організацію АПК і споживання його кінцевої продукції є характер розселення, густота сільського населення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

    Розвиток  великих систем розселення впливає  на величину і структуру різних аграрно-промислових комплексів. Найбільші та великі міста є одним з найважливіших факторів формування приміських АПК. Навколо цих міст створюються спеціалізовані підприємства приміського типу для забезпечення міського населення свіжими овочами, молоком та іншою малотранспортабельною сільськогосподарською продукцією.

    Різні природно-географічні зони України  нерівномірно забезпечені трудовими  ресурсами. В результаті одні регіони  України мають надлишок трудових ресурсів у сільському господарстві, а інші відчувають їх недостачу. Найкраще забезпечені трудовими ресурсами  лісостепові області, де найвищою є  густота сільського населення. Найбільша  потреба в трудових ресурсах відчувається у степових областях, де густота сільського населення найменша [6].  

3. Державна  підтримка сільського господарства

       З метою подолання негативних  тенденцій та створення умов  для позитивної динаміки розвитку  аграрного сектору, за період  незалежності України Верховною  Радою було прийнято 15 базових  законів.

    Обсяг коштів, який щорічно направляється  з державного бюджету на підтримку  розвитку  с.г., щорічно зростає, однак  аграрний сектор економіки працює на межі збитковості, а окремі його галузі, насамперед тваринництво, є хронічно збитковими, заробітна плата сільськогосподарських  товаровиробників залишається найнижчою  серед виробничих галузей економіки. Все це не забезпечує розширеного  відтворення виробництва та оновлення  основних засобів.

    Фінансова підтримка сільськогосподарських  товаровиробників з державного бюджету  здійснюється за 16 основними бюджетними програми, які охоплюють всі напрями  діяльності аграрних підприємств, включаючи  надання безвідсоткових кредитів фермерським  господарствам, здешевлення банківських  кредитів і страхових премій, надання  допомоги в придбанні складної сільськогосподарської  техніки вітчизняного виробництва.

    Основну суму становить підтримка сільгоспвиробників у вирощуванні продукції  рослинництва і тваринництва, зокрема, найбільш питому вагу у видатках загального фонду  державного бюджету має тваринницька дотація та підтримка виробництва  продукції рослинництва, яка коливалась у 2007-2008 роках від 40% до 60% загальної  суми підтримки.

    Підтримка аграрного виробництва щорічно  збільшувалась і за останні 5 років  зросла більше ніж у 9 разів. Державна фінансова підтримка сільськогосподарських  товаровиробників за останні 5 років  зросла більш як у 4 рази і становила  у 2008 році 16%  від обсягу валового виробництва сільськогосподарської  продукції. У 2008 році такий обсяг  порівняно з 2004 роком зріс на 13, 6%, тоді як у 2007 році порівняно з 2004 зменшився  на 3,2% або на 3 млн грн..

    Дані  Держкомстату України свідчать, що виробництво продукції рослинництва в аграрних підприємствах, які одержали у 2007-2008 роках основну суму державної  фінансової  фінансової  підтримки  , зросло на 84,1%,  а в господарствах  населення, які такої підтримки  не мали на 73,7 %. Урожайність зернових культур зросла в сільськогосподарських  підприємствах – на 59, 2%, а в  господарствах населення на 57,9%.

    В 2007-2008 роках була недостатня фінансова  підтримка фермерським господарствам. В 2007 році фінансовою допомогою були наділені 1996 фермерських господарств, тобто 4,6% від загальної їх кількості. У 2008 році   зазначеною допомогою  скористалися 2188 фермерських господарств, що становили 5%.

    Охоплення фермерської допомоги  в різних регіонах неоднакове. Найбільша кількість  фермерських господарств, які отримали допомогу мали: Рівненська-5,7% у 2007  році та 7,2 % у 2008 році, Тернопільська –  відповідно 4,1 та 6,1, Чернігівська -  4,3% і 6,3%, тоді як АР Крим, Донецька, Одеська  і Миколаївська обл. – менше 2%.

    Одним із основних напрямків підтримки  сільськогосподарських товаровиробників є бюджетна тваринницька дотація  й державна підтримка виробництва  продукції рослинництва, яка у 2007-2008 роках становила – 2222, 5 млн. грн. і 2721, 8 млн.грн, що становило 59,3 та 39 % загальної  суми підтримки.

    Державна  підтримка виробництва тваринництва у 2007 році становила 1392,2 млн.грн, у 2008 році – 1858,8% млн.. грн. , що становить відповідно 62 та 68% загальної суми видатків за даною  бюджетною програмою.

    У 2008 році підтримка на птахівництво порівняно з попередніми роками збільшилась майже в 2 рази і досягла 527, 6 млн. грн. , яку одержали 109 с.г. підприємств. В результаті такої підтримки  значно збільшилось виробництво  м’яса птиці.

    Проведений  моніторинг ринку м’яса в  Україні  засвідчив, що у 2008 році імпортовано 550 тис. т. м’яса, що в 2,2 раза більше, ніж  у 2007 році. Зокрема імпортовано свинини  в 3,4 раза більше т майже 86 тис. голів  забійних свиней: птиці в 1, 8 рази більше, яловичини – в 1,9 раза більше.

    При цьому у 2008 році порівняно з 2007 в  Україні зменшилося виробництво  яловичини та телятини мороженої  – на 36%, яловичини і телятини свіжої або охолодженої  - на 20, 4 % свинини свіжої чи охолодженої  - на 18, 5 %, свинини мороженої – на  42 %.

    Отже, нині державна підтримка сільськогосподарського господарства має важливе значення. Проте збільшення її обсягів  не стимулює товаровиробників до зростання  обсягів та ефективності виробництва  сільськогосподарської продукції. Тому фінансова підтримка має  бути зорієнтована на стимулювання аграрного  виробництва і надаватися передусім  товаровиробникам,  які забезпечують ефективне використання наявних  ресурсів [4,74-81]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА  АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ГАЛУЗЕЙ АПК 

      Для описання сучасного стану та характеру розміщення агропромислового комплексу перш за все необхідно вказати, які галузі АПК являються провідними. Такими галузями є сільське господарство та галузі первинної обробки сільськогосподарської продукції (або харчової промисловості). Розглянемо відповідно кожну з цих галузей.

    Сільське  господарство є найважливішою ланкою агропромислового комплексу.

       У структурі сільського господарства домінують такі галузі: рослинництво і тваринництво. Обсяг виробництва валової продукції у  січні-вересні 2010 року галузі рослинництва зменшився на 4 %, галузі тваринництва – збільшився на 3 %.

        Рослинництво є базовою галуззю сільськогосподарського виробництва України, однією з провідних ланок усього АПК країни. Частка рослинницьких галузей у вартості всієї продукції сільського господарства становить 51,7%.

    Основа  розвитку рослинництва — це земля, яка використовується як окремі угіддя для певних виробничих цілей. Певна кількість землі відведена під  присадибні та садово-городні ділянки колгоспників, робітників та службовців. Для сільськогосподарського виробництва найбільш цінні орні землі, які складають понад 80% усіх сільськогосподарських угідь України.

    Провідне  місце в структурі посівів  займають зернові культури.  Найбільший валовий збір зерна станом на 15.10.2010 р. одержали хлібороби Одеської та Вінницької областей – по 2,9 млн. тонн,  у Дніпропетровської області намолочено 2,8 млн. тонн,  Полтавській та Черкаській – по 2,4 млн. тонн, Кіровоградській та Миколаївській – по 2,3 млн. тонн, Запорізькій – 2,1 млн. тонн. Мільйонний рубіж намолоту зерна перевищено ще у 9 регіонах.