Аналіз діяльності комерційних банків на фондовому ринку

ПЛАН 

Вступ

Розділ 1. Фінансовий ринок як механізм перерозподілу  капіталу

        1.1 Фондовий ринок, як складова частина фінансового ринку

        1.2 Вплив банківської системи на фондовий ринок

Розділ 2. Аналіз діяльності комерційних банків на фондовому ринку

        2.1 Роль та місце комерційних банків на прикладі зарубіжних країн

        2.2 Основні операції комерційних банків на ринку цінних паперів

Висновки

Список  використаних джерел

     Вступ 

     Ринок цінних паперів є важливим елементом  ринкової інфраструктури і об’єктом державного регулювання. В Україні він перебуває в стадії формування, якій властивий пошук форм та інструментів, що визначили б норми поведінки основних учасників обміну специфічного товару – цінних паперів.

     Великий потенціал активізації інвестиційної політики має банківська система. До останнього часу комерційні банки значною мірою усувалися від кредитування реального сектора економіки. Більша частина комерційних банків не мають достатнього капіталу для фінансування серйозних і довгострокових проектів у виробничiй сфері. Вони в основному зорiєнтованi на здiйснення операцiй чи кредитування переважно “своїх” невеликих i середніх торговельних пiдприємств, власних фiрм, структур, або придбання цінних паперiв.

     Даними  питаннями займалися такі вітчизняні вчені як Маркова О.М., Сахарова Л.С., Сідоров В.М., та зарубіжні автори О’Брайєн Дж., Чарльз М. Хігер, Х’ю К. Паттон.

     Незначна  ж кiлькiсть провiдних банкiв, здатних  здiйснювати весь спектр банкiвських операцiй, переживають великi труднощi. Передусiм це пов’язано із значними обсягами неповернених кредитiв, у результатi чого чимала частка банкiвських активiв виявилася розпорошеною та знецiненою. До того ж, по - сутi вiдсутнiй дiйовий механiзм санації, реструктуризації i банкрутства банкiв, пiдвищення рiвня їх капiталiзації. Тому тривалий час операції з цінними паперами залишались або взагалі поза увагою комерційних банків, або обмежувались їх купівлею – продажем.

     Але останнім часом ситуація значно змінилася  і на сучасному етапі розвитку ринкових відносин до компетенції українських банків можна віднести широкий спектр операцій з цінними паперами. Ці операції є відносно новими, але надзвичайно перспективними, беручи до уваги активізацію фондового ринку України, основними учасниками якого виступають комерційні банки. Саме тому дана робота присвячена двом актуальним питанням: фондовому ринку та комерційним банкам, а саме їх взаємодії – операціям комерційних банків на фондовому ринку України. 
 

     РОЗДІЛ 1. ФІНАНСОВИЙ РИНОК ЯК МЕХАНІЗМ ПЕРЕРОЗПОДІЛУ КАПІТАЛУ

     1.1 Фондовий ринок, як складова частина фінансового ринку

     Фінансовий  ринок – це механізм перерозподілу  капіталу між кредиторами та заставодавцями за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал. Фінансовий ринок є сукупністю кредитно-фінансових інститутів, що спрямовують потік грошових коштів від власників до заставодавців і назад.

     Сучасний  фінансовий ринок – це складна  структура з багатьма учасниками, фінансовими посередниками, що оперують різноманітними фінансовими інструментами  та виконують широкий набір функцій з обслуговування та управління, як інвестиційними зокрема, так і взагалі економічними процесами.

      Фінансовий  ринок поділяється на грошовий ринок та ринок капіталів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Рис. 1.1.Структура фінансового ринку

     Таким чином, ринок цінних паперів являється тією частиною фінансового ринку яка охоплює, як кредитні відносини так і відносини співвласності. Учасниками ринку цінних паперів є емітенти цінних паперів, інвестори та інвестиційні інститути.

     Емітент цінних паперів – це юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску. В ролі емітенту може виступати держава, державні органи, підприємства, спільні підприємства та підприємства з іноземним капіталом, зареєстровані на території України.

     Інвесторами є юридичні та фізичні особи, які  купують цінні папери від свого  імені та за власний рахунок з  метою отримання прибутку.

     Інвестиційними  інститутами є юридичні особи  які здійснюють діяльність виключно з цінними паперами (наприклад, банки, фінансові посередники, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди тощо). 

     1.2 Вплив банківської  системи на фондовий  ринок

     Процес  організації, формування та розвитку фінансового  ринку як важливого елемента системи  ринкової моделі економіки спричинив активізацію діяльності банків не тільки в ролі головних депозиторів і кредиторів, а й вимагає якнайширшого та досконалого виконання банками ролі головних професіоналів підсистем фінансових ринків. Необхідність розвитку цього напрямку банківської діяльності спричинено потребами у здійсненні комплексного обслуговування. Проте особливо посилилась необхідність у виконанні ролі професіоналів фінансових ринків банками у зв’язку з формуванням та розвитком ринку цінних паперів в Україні.

     За  таких умов на сучасному етапі розвитку банківської діяльності особливо важлива роль банків з виконання функцій професіоналів фінансових ринків, що реалізується через здійснення ними посередницької діяльності. Серед фінансових посередників, що виконують роль професіоналів фінансових ринків, банки мають ряд особливостей. Так, зокрема, інвестиційні компанії, фонди, трастові та фінансові компанії, акумулюючи кошти приватних інвесторів, шляхом емісії власних цінних паперів розміщують їх в акції та облігації держави та підприємств. Вони є посередниками між позичальниками та індивідуальними інвесторами, що виражають їхні інтереси, але не мають права контролювати їхню діяльність. Більшість комерційних банків займаються не тільки посередництвом, наприклад з емісії цінних паперів та їх розміщення, але й мають можливість організовувати спеціальні банківські синдикати – гаранти, надають кредити покупцям цінних паперів, сприяють формуванню вторинного ринку тощо. Цей вид діяльності має важливе значення для ефективного функціонування фінансових ринків, оскільки банки опосередковано активно формують первинний ринок цінних паперів, забезпечують ліквідність фінансових інструментів, що призводить до організації та функціонування вторинного ринку, важливої частини фондового ринку. Банки є саме тими фінансовими інститутами, які за допомогою посередницької діяльності найбільш гармонійно поєднують інтереси емітентів та інвесторів з одночасним розв’язанням завдань банку щодо здійснення комерційної діяльності у найрізноманітніших її формах з використанням усіх необхідних сегментів та підсистем фінансових ринків. Отже банки слід вважати саме тими інститутами, що із виконанням ролі професіоналів при наданні посередницьких послуг спроможні забезпечити комплексне обслуговування контрагентів, що демонструє переваги банківських установ та визначає їхнє провідне місце у виконанні ролі професіоналів як на фінансових ринках взагалі, так і на фондовому ринку України зокрема.

          Банки спроможні надавати найрізноманітніші види та форми посередницьких послуг. На основі аналізу емітента та спільно з його керівництвом комерційний банк визначає оптимальну суму коштів, яку мобілізувати за допомогою емісії на фінансування певного проекту, визначають найкращі види цінних паперів, які необхідно використати, а також способи і терміни їх розміщення, тобто забезпечують технічне виконання проекту фінансування. В сфері трастових операцій банки виступають як професіонали агентських послуг, як правило, стосовно обігу цінних паперів. За своєю структурою банківська система України характеризується переважанням універсальних, а не спеціалізованих установ, найближчим часом саме банки здатні будуть стати основною ланкою між вільними фінансовими коштами та інвестиційними потребами. Вагомий потенціал комерційних банків в активізації інвестиційної діяльності пояснюється можливістю діяти одночасно у двох важливих напрямках – на ринку цінних паперів та кредитному ринку, які відповідають за переливання заощаджень населення в інвестиції.

     Оскільки  сьогодні банки є найбільш активними учасниками фондового ринку, що мають до того ж належний імідж і довіру з боку інвесторів, ДКЦПФР звернулась до АУБ із проханням сформулювати основні концептуальні підходи до розвитку фондового ринку і принципи, що повинні бути закладені у відповідні законодавчі акти 
 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ НА ФОНДОВОМУ РИНКУ

2.1 Роль та місце комерційних банків в зарубіжних країнах

        Комерційний банк — невід’ємний і обов’язковий елемент будь-якої схеми фінансової трансакції за умов централізованого ринку цінних паперів. Банки як фінансові посередники акумулюють кошти вкладників і забезпечують спрямування заощаджених капіталів у інвестиції. У більшості країн на сьогодні доходи комерційних банків від операцій із цінними паперами відіграють дедалі більшу роль у формуванні прибутку. Проте в різних країнах роль і місце комерційних банків на фондовому ринку різні. Так, залежно від розмежування функцій фінансового посередництва (депозитно-позикової, емісійної й інвестиційної) між фінансово-кредитними установами, доволі чітко вирізняють три моделі: німецьку, англійську й американську.

         Для британських фінансових інститутів притаманна чітка спеціалізація. Депозитно-позикова й емісійна функції закріплені за банківським сектором. Усередині банківського сектору теж існує очевидне розмежування, зокрема емісійна функція — це прерогатива торгових банків. Хоча їхня діяльність не зумовлена жодними законодавчими нормами, британські торгові банки завжди займалися операціями, відмінними від тих, що проводять комерційні. Вони надто компетентні стосовно випуску цінних паперів і з питань злиття та поглинання. Їхні ресурси утворені переважно власними фондами, пропорційними позиковим капіталам, а віднедавна — й депозитами, які перевищують 2500 фунтів стерлінгів. Британським комерційним банкам законодавчо не заборонялося мати промислові акції, утім, вони дуже неохоче беруться за такі операції, бо вважають їх дуже ризиковими. Принципи організації британського ринку цінних паперів не надають певних переваг конкретним типам фінансових інститутів. Утім, саме небанківські фінансові інститути є провідними фігурантами на фондовому ринку країни, виконуючи функцію контролера з боку фінансового ринку над виробничим сектором економіки. Головний принцип володіння акціями — формування дисперсного портфеля. Останнім часом спостерігається тенденція до диверсифікації діяльності комерційних банків — вони почали проникати на ринки інвестиційних банків, скуповуючи або створюючи торгові банки. 

            У США існує законодавче розмежування функцій фінансового посередництва. Під впливом кризових явищ за часів Великої депресії у країні виникла потреба захисту інтересів суспільства й окремих інвесторів від ризиків на фінансовому ринку. З огляду на це було ухвалено Закон Гласса-Стігала (1933 р.) та Закон про цінні папери (1933 р.). Закон Гласса-Стігала обмежував участь комерційних банків в операціях із цінними паперами. Федеральним банкам було заборонено гарантувати розміщення цінних паперів (за винятком зобов’язань казначейства США і деяких урядових зобов’язань), а також здійснювати операції із цінними паперами за свій рахунок. Обмеження поширюються й на банки штатів, які входять до ФРС. Дозвіл існує лише на деякі види висококласних боргових зобов’язань, включно з паперами корпорацій, проте заборонено гарантувати розміщення їх. Саме тому 90 % інвестиційного портфеля банків становлять зобов’язання федерального уряду і федеральних агенцій, цінні папери штатів і муніципальні облігації. Банкам також дозволено виконувати деякі функції брокерів, купуючи й продаючи акції та облігації промислових компаній за рахунок клієнтів. Американські комерційні банки також здійснюють значний обсяг трастових послуг (операції з управління портфелем цінних паперів за дорученням клієнтів), фактично виступають власниками великих пакетів акцій промислових фірм.

          Після обмеження діяльності універсальних банків у США, поряд із комерційними з’явилися інвестиційні банки (Investment Banks), які спеціалізуються переважно на довготермінових вкладеннях у фінансові активи та емісійних операціях (ролі класичних комерційних банків вони не виконують).

         Останнім часом загострилися суперечності між комерційними та інвестиційними банками. За сучасних умов ізоляція будь-яких банківських інститутів від фондового ринку визнається недоречною, що зумовлює необхідність перегляду чинних законодавчих актів.

        У Німеччині діють універсальні банки, в яких зосереджено всі три функції фінансового посередництва. Універсальні банки надають довготермінові кредити, вкладають кошти у власний капітал підприємства, що дає змогу банкам стежити за фінансовим станом підприємства, його виробничою діяльністю й підвищує конкурентоспроможність німецьких корпорацій на світовому ринку. Комерційні банки мають право здійснювати всі види операцій із цінними паперами. Оскільки в країні не існує посередницьких брокерських фірм, усі їхні функції перебрали на себе банки. Вони виступають найбільшими інвесторами і власниками інвестиційних груп, здійснюють більшість операцій із цінними паперами, включно із розповсюдженням їх.

Загалом 67 % акцій, що перебувають у національних фінансових установах, припадає на банки. Небанківські фінансові інститути  не зорієнтовані на інвестиційну функцію (частка акцій у їхніх активах  становить близько 5 %). Принцип володіння акціями у німецьких банках — формування концентрованого портфеля (найчастіше блоками по 25 % акцій капіталу компанії плюс одна акція, бо відповідно до німецького законодавства ця частка дає право вето при голосуванні) [26]. Банки є головними учасниками торгів, реєстрація цінних паперів на біржі дозволяється лише після спільного звернення компанії та діючого на біржі банку. Фізичні особи можуть укладати угоди лише за участі банківського посередництва. У Німеччині також існує перехресна система володіння акціями, яка посилює вплив банків на промисловість, бо дає їм змогу тримати великі блоки акцій у невеликій групі ключових компаній. Таким чином, універсальні банки посідають провідне місце у грошово-кредитній системі Німеччини.

      Окрім Німеччини принцип універсалізму втілено в банківському законодавстві Франції, Швейцарії та інших країнах континентальної Європи — Бельгії, Італії, Австрії тощо. Банки в цих країнах мають статус прямого учасника фондового ринку і можливість відкривати власні брокерські та дилерські підрозділи, здійснювати відповідне зберігання цінних паперів і кліринг. 

2.2 Основні операції  комерційних банків  на ринку цінних  паперів

     Згідно  із Законом України “Про банки  і банківську діяльність” комерційним  банкам дозволено:

     - випускати, купувати, продавати i зберігати платіжні документи (акції, облігації, векселі тощо) та проводити інші операції з ними;

     - залучати і розміщувати кошти  та управляти цінними паперами  за дорученням клієнта (довірчі  операції);

     - надавати консультаційні послуги;

     - проводити розрахунки за дорученнями  клієнтів (це стосується і операцій  із цінними паперами).

     Перелічені  види діяльності охоплюють майже  всі можливі операції із цінними  паперами, оплачувані власними коштами  і за дорученнями. Комерційний банк може бути професійним учасником ринку цінних паперів, виконуючи функції інвестиційного посередника (фінансового брокера), інвестиційного консультанта; може працювати у режимі, властивому інвестиційній компанії або інвестиційному фондові. Основними видами операцій, що їх виконують комерційнi банки на ринку цінних паперів є активні та пасивні.

     До  активних насамперед належать операції, пов’язані з інвестуванням у цінні папери, та обліково-позикові операції. До пасивних - випуск комерційними банками цінних паперів, насамперед - акцій для формування статутного капіталу, крім того, акумуляція залучених коштів (див. 2.1).

     Комерційні  банки здійснюють також цілу серію  позабалансових операцій.

     З даної схеми можна побачити, що пересічний український комерційний  банк здатен здійснювати практично всі операції на ринку цінних паперів, одночасно виконуючи роль емітента, інвестора, фінансового посередника та консультанта.

          Існують різні класифікації банківських операцій із цінними паперами залежно від об’єкта операцій, отриманого доходу або мети проведення операцій. Детальніше спинимося на основних операціях банків на фондовому ринку.

          Емісійна діяльність комерційних банків полягає у випуску власних цінних паперів з метою залучення коштів для формування і поповнення статутного капіталу, а також з метою тимчасового залучення ресурсів для проведення окремих банківських операцій, фінансування певних програм чи напрямів діяльності. Випуск банком цінних паперів відбивається у пасивних операціях банків.

          Комерційні банки можуть емітувати акції, боргові зобов’язання (облігації, депозитні, ощадні сертифікати, векселі), похідні цінні папери. Принципова відмінність банківських цінних паперів від акцій і векселів, випущених небанківськими установами, полягає в тому, що банківські цінні папери емітуються установами, за якими встановлений жорсткий контроль з боку Центрального банку. У своїй роботі комерційний банк спирається на низку обов’язкових нормативів, які забороняють йому довільно знижувати ліквідність балансу і достатність капіталу. Також порядок ліцензування і контроль за комерційними банками істотно підвищує позиції банківських цінних паперів. Єдину серйозну конкуренцію банківським паперам можуть становити боргові зобов’язання або акції великих промислових підприємств.

      Функції банку як емітента з обслуговування власних цінних паперів полягають у:

• випуску цінних паперів;
• організації розміщення цінних паперів на первинному ринку;
• забезпеченні ліквідності;
• виплаті дивідендів акціонерам;
• веденні реєстру за іменними цінними паперами;
• купівлі-продажу акцій банку на вторинному ринку.

Емітуючи  власні цінні папери, банки спираються на закони й положення регулювальних  органів.

      Банки можуть виступати інвесторами на фондовому ринку.

 В  процесі інвестиційної діяльності банки формують власний портфель цінних паперів.

       Банківський портфель цінних паперів — це сукупність усіх придбаних банком цінних паперів, паїв та вкладень в інші компанії, які здійснені за рахунок коштів, що перебувають у розпорядженні банку, з метою отримання доходів у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів.

Наразі  комерційні банки, окрім традиційних  кредитних операцій, активно займаються портфельними інвестиціями. Це зумовлено  передусім суттєвим розвитком ринку цінних паперів, можливостями отримати додаткові доходи від операцій із цінними паперами, постійною конкуренцією банків з іншими фінансово-кредитними установами. Разом із тим портфель цінних паперів виконує низку важливих функцій, які впливають на формування структури банківських активів.

       Виокремлюють такі основні функції банківського портфеля цінних паперів:

• компенсація кредитного ризику з портфеля банківських позик. Цінні папери високої якості можуть бути придбані і зберігатися з метою врівноваження ризику за банківськими позиками;
• генерування доходів банку незалежно від фаз ділового циклу: коли доходи за позиками знижуються, доходи від цінних паперів можуть зростати;
• забезпечення географічної диверсифікації. Цінні папери, як правило, пов’язані з іншими регіонами більше, ніж об’єкти банківського кредитування, що сприяє ефективнішій диверсифікації банківських доходів;
• підтримка ліквідності, оскільки цінні папери можуть бути продані для отримання необхідних грошових коштів або використані як застава в разі залучення банком додаткових фондів;
• зниження податкових виплат банку;
• забезпечення гнучкості портфеля активів, оскільки інвестиційні цінні папери, на відміну від більшості кредитів, можуть бути швидко придбані або продані для реструктуризації активів банку відповідно до поточної ринкової кон’юнктури;
• поліпшення фінансових показників банківського балансу завдяки високій якості більшості цінних паперів, які зберігає банк.

Особливістю формування інвестиційного портфеля комерційних банків є включення до нього цінних паперів двох рівнів:

1. первинних резервів, призначених для отримання доходу;
2. вторинних резервів, що можуть бути реалізовані з метою підтримки ліквідності.

       Цінні папери вторинного резерву реалізують у разі спонтанного вилучення вкладів або різкого підвищення відсотка за позиками. Однак продаж активів вторинного резерву веде до зниження ліквідності комерційних банків, тому останні віддають перевагу залученню додаткових коштів або реалізації цінних паперів первинного резерву. Таким чином, активи первинного резерву слугують інструментом розв’язання проблем отримання доходу і підтримки ліквідності банку. Виконуючи роль амортизатора, інвестиційна політика банків спрямована на підтримку пропорцій між первинним і вторинним резервами. Інші операції банку спрямовані на зниження сукупного ризику придбаних цінних паперів, а саме — підтримку збалансованості портфеля за термінами погашення шляхом реінвестування частини вивільнених коштів в інші цінні папери.

        Управління портфелем цінних паперів комерційними банками практично не відрізняється від управління портфелями іншими інвесторами. Воно передбачає планування, аналіз і регулювання структури портфеля, діяльність щодо його формування й підтримки з метою досягнення певних цілей. Вибір інвестиційної політики банки здійснюють за традиційними показниками: ліквідність, дохідність, ризиковість. Основними цілями є отримання відсотків, збереження капіталу і забезпечення приросту капіталу на підставі збільшення курсової вартості цінних паперів.

     Українське законодавство передбачає таку класифікацію інвестиційного портфеля комерційних банків. Відповідно до ст. 3 «Інструкції з бухгалтерського обліку операцій із цінними паперами в банках України» від 20.08.2003 р. № 355 вкладення банку в цінні папери класифікуються таким чином:

1) операції  з цінними паперами в торговому  портфелі;

2) операції  з цінними паперами в портфелі  банку на продаж;

3) операції  з цінними паперами в портфелі  банку до погашення;

4) інвестиції  в асоційовані та дочірні компанії.

     Торговий портфель цінних паперів — це цінні папери, придбані банком для перепродажу та переважно з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань їх ринкової ціни. До торгового портфеля цінних паперів можуть бути віднесені лише високоліквідні цінні папери.

     Цінні папери в портфелі на продаж — це цінні папери, до яких не належать торгові цінні папери та цінні папери, що утримуються до погашення.

     Цінні папери в портфелі до погашення — це боргові цінні папери, щодо яких є намір і здатність банку утримувати їх до строку погашення.

Усі цінні  папери, придбані банком, мають обліковуватися на балансі залежно від того, до якого портфеля вони належать. У разі зміни намірів та здатності банку утримувати базові цінні папери з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань їх ціни, такі цінні папери можуть бути переведені з торгового портфеля до портфеля цінних паперів на продаж. І навпаки, цінні папери з портфеля на продаж переводяться до торгового портфеля, якщо банк приймає рішення про отримання прибутку від короткотермінових коливань ринкових цін або дилерської маржі.

      У портфелі до погашення обліковуються придбані боргові цінні папери з фіксованим строком погашення, також з фіксованими платежками або з платежками, що можна вилучити. Переведення цінних паперів з портфеля до погашення до портфеля на продаж можливе, якщо в банку виник сумнів щодо здатності утримувать цінні папери до строку погашення і це було пов’язано зокрема з: погіршенням кредитоспроможності емітента, зміною податкового законодавства, об’єднанням або ліквідацією банку, зміною законодавств та регулятивних вимог, зміною вимог до капіталу, збільшенням ризиків.

        До інвестицій в асоційовані та дочірні компанії належать пайові цінні папери емітентів, які відповідають визначенням асоційованої або дочірньої компанії банку, за винятком таких цінних паперів, що придбані та утримуються виключно для продажу протягом 12 місяців з дат придбання (обліковуються у портфелі банку на продаж).

З метою  забезпечення контролю за прямими інвестиціями банку та обмеження інвестиційного ризику, пов’язаного зі здійсненням інвестиційної діяльності, НБУ встановлює вимоги до цієї діяльності банків. Банки мають право здійснювати інвестиції у статутні фонди й акції інших юридичних осіб на підставі письмового дозволу НБУ (за винятком випадків, коли інвестиції в юридичну особу не перевищують 5 % від регулятивного капіталу банку, а також якщо діяльність юридичної особи обмежується наданням фінансових послуг). Банкам забороняється інвестувати кошти у підприємства, статутом яких передбачено цілковиту відповідальність його власників. Пряма чи опосередкована участь банку в капіталі будь-якого підприємства не має перевищувати 15 % від капіталу банку, а його сукупні інвестиції — 60 %. Ці обмеження не поширюються на діяльність інвестиційних банків. Крім того, вказані обмеження не застосовуються, якщо банки придбали акції та інші цінні папери у таких випадках: