Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Англійська буржуазна революція XVII ст.

Київський Національний Університет імені Т. Шевченка

Історичний факультет

Нова історія зарубіжних країн

РЕФЕРАТ

«Англійська буржуазна революція XVII ст.»

Виконала: студентка 3 курсу 6 групи Тимофєєва Любов

Викладач: Папенко Н. С.

Київ, 2012

Зміст

Вступ
Економічний розвиток Англії у першій половині XVIIст. та інші передумови революції (пуританізм, левелери).
Перша громадянська війна.
Друга громадянська війна й Індепендентська республіка.
Відновлення монархії.
Висновок.
Список джерел та літератури.
Додатки:

Додаток 1. Основні події Англійської революції

Додаток 2. Олівер Кромвель. Портрет

1.Вступ

Термін «Англійська громадянська війна» є загальновідомою назвою революції, проте історики часто поділяють її на 2 або 3 різні війни. Незважаючи на те, що поняття описує події, що відбувалися в Англії, конфлікт також включав в себе війни проти Шотландії та Ірландії і їх громадянські війни.

Історію англійської буржуазної революції прийнято ділити на чотири етапи:

1. Конституційний етап (1640 - 1642 рр.);

2. Перша громадянська війна (1642 - 1646 рр..);

3. Друга громадянська війна (1646 - 1649 рр..);

4. Індепендентська республіка (1649 - 1653 рр..);

Кінцевим етапом цієї революції можна назвати - реставрацію монархії.

Серед економічних передумов революції слід особливо відзначити наступні:

Процес першопочаткового накопичення капіталу
Перевага сільського господарства над промисловістю Англії XVII ст.
Процес огородження, осушення та селянські невдоволення
Розвиток промисловості
Зовнішня торгівля та кредит.

При цьому варто зазначити також, що каталізаторами революції також виступав пуританізм та зрівнялівці позиції левелерів, які отримали влучну нагоду зля реалізації своїх задумів в ході революції.

Звісно, не останню роль відігравали абсолютистські позиції монархії та орієнтації капіталістичного (буржуазного) і великого землевласницького кіл. В результаті їх взаємодії, перед населенням постав вибір між «найменшою бідою» - монархією чи державою-церквою на чолі з лордом-протектором, узурпувавши владу.

Щоб краще зрозуміти причини, хід і лейтмотиви однієї з перших (і першої, що мала загальноєвропейське значення) революції, необхідно докладніше розглянуті наведені мною вище позиції, що в данному випадку виступає головним завданням даного реферату.

2. Економічний розвиток Англії у першій половині XVIIст. та інші передумови революції (пуританізм, левелери).

У першій половині XVII ст. в Англії все ще переважав феодальний лад.Земля була основним засобом виробництва, була феодальною власністю, що перебувала в руках дворян, церкви та короля. Манор, як феодальне помістя, що підкорило собі всю старовинну селянську общину, з її звичаями та судово-адміністративним органом – маноріальною курією – продовжував існувати в усіх графствах Англії.

Лорди манорів здавали в аренду значну частину землі, але ця аренда не рідко виступала архаїчною у питаннях строків та розмірів платежів. Строки здачі в аренду визначалися не роками, а життями кількох поколінь, плату феодал нерідко брав довільну, особливо у випадку переходу землі до іншої особи.

Але феодалізм в Англії вже перебував на стадії розкладу, ріс і укріплювався капіталістичний лад. Важливу роль у розвитку капіталістичних відносин відіграли заміна оброків та барщини грошовими платежами (комутаціями), ліквідація кріпосної залежності, розшарування селянства, зростання міжселянської аренди землі, практика короткострокових земельних тримань,виникнення та розвиток фермерства.

Процес початкового нагромадження капіталу формувався на основі обезземелення селян і експропріації сільськогосподарського виробника. В класичній формі ця експропріація здійснилася лише в Англії, але не була завершена в XVII ст.

Це багатосторонній процес. Руйнується дрібна домашня селянська промисловість, що виготовляла речі для власного вжитку родини селянин, що відігравала роль підсобного виробництва при землеробстві, яку складало базис. Зростає капіталістична форма промисловості – мануфактура, розкладається середньовічне міське ремесло, руйнується цеховий устрій.але руйнується лад не одразу: може входити в розпорошену мануфактуру.

Капіталізм, що зароджується в надрах феодальної формації, породжує ряд нових явищ в царині економіки: привілейовані монопольні торгові компанії, систему міжнародного кредиту і систему державного боргу, сучасну податкову систему, протекціонізм, торгові війни, колоніальну систему.

При всіх названих успіхах капіталізму Англія XVII століття залишалася переважно аграрною країною.

Англійській економіст та статист XVII ст. Кінг визначав все населення Англії на той час в 5, 5 млн. осіб; на його думку, в цїй цифрі було 1400 міських жителів і 4100 сільських. Ці данні повідомлюять про значне переважання сільського господарства над промисловістю.

У Глостерширі на початку XVII ст., за даними перепису населення по заняттям («Occupational census») 42% населення чоловічої статі працювали у сільському господарстві, а 53% - в різного роду промислових підприємствах та промислах. Це свідчить про появу графств з явно вираженим промисловим спрямуванням.

Економічний розвиток окремих частин Англії протікав нерівномірно і неоднаково. Водночас з областями, де розклад феодальних відносин відбувався досить швидко, де вже розвивалися мануфактури зростала торгівля ( в першу чергу це області на сході і південному заходу Англії) – були області, де феодальні відносини мали більший базис (слабо заселена північ і північний захід країни, ряд центральних графств).

Ця нерівномірність краще за все прослідковується на прикладі Лондона, який на XVII ст. вже був найбільшим містом в Англії. До кінця століття в ньому проживало близько 10% всього населення країни, у той час як на інші міста Англії припадало в кращому випадку 15%.

На сході та південному сході країни знаходились найрозвиненіші у сільськогосподарському плані області. Але і тут все ще були широкі полоси необроблених земель. На сході, який виділявся своїми успіхами в сільському господарстві та ремеслах (Норфолк – старовинний центр шерстяної промисловості), знаходились заболочені простори, що називалися Великі болота. Вони охоплювали території 6 графств – Норфолк, Сеффолк, Кембріджшир, Гентінгдоншир, Нортгемптоншир і Лінкольншир; питання про іх осушеня обговорювалося ще у першому парламенті Якова І.

У першій половині XVII ст. стали відбуватися заход по осушенню цих територій, спочатку окремими особами, а пізніше цілими компаніями з затратою великих коштів та робочої сили. Значна частина земель, що були меліорованими переходили з рук общини у власність осушувачів.¹

Огородження і обезземелення встигли розділити сільську громаду й пролетаризувати значну частину селянства. Великих успіхів досягли промисловість і морська торгівля. За сторіччя, що передує революції, Англія в 14 разів збільшила видобуток кам'яного вугілля, залізної руди тощо. Широкий розвиток одержує кораблебудування. Головним предметом експорту з'явилася вже не бавовна, а готове сукно. Виникали й швидко багатіли великі торговельні компанії, організовані капіталістичним шляхом. Уже не рідкістю були підприємства, на яких під одним дахом працювали сотні найманих працівників.

Проте буржуазія була незадоволена. Її не влаштовувала типова для феодалізму урядова опікоа над виробництвом товарів і їх продажем, обмеження числа підмайстрів й учнів, збереження цехового ладу й перешкоди, які створювалися для мануфактурного виробництва. Постійне роздратування викликало відверте вимагання грошей, яким займався уряд то під видом довільних податків, то за допомогою нових мит, то примусовими позиками.

Предметом гострої критики стає система керування країною: позасудова юстиція, зосереджена в політичних трибуналах; постійні насильства над судами загального права; солдатські постої в будинках приватних осіб; жалюгідний стан збройних сил, особливо військово-морського флоту; ігнорування парламенту; зловживання всесильного й безчесного фаворита, герцога Бекінгема, тощо.

Глибоке невдоволення існуючим порядком захопило англійське село, особливо копігольдерів, які становили не менше половини селянства. Огороджуваннями і довільним збільшенням земельної ренти, непомірно величини платежами, стягуваними при переході землі в спадщину (файнами), землевласники або зовсім зганяли селян з землі, або перетворювали їх у здольників, що працюють на чужій землі за частину врожаю. Заодно з копігольдерами були й батраки - котери - найбільш принижена й експлуатована частина англійського селянства.

Ознаки революційної ситуації виявлялися всюди - у селянських виступах і робітничих «безладдях», у відкритому опорі податковому обкладанню, у діяльності різного роду релігійних сект, що наполягали на розриві з офіційною церквою. Кризова ситуація з усією різкістю виявлялася й у парламенті. Сформована тут опозиція переходить у наступ на уряд.

Перші ознаки визрівання в парламенті опозиції короні з'явилися ще в останні роки правління Єлизавети 1. У повний голос ця опозиція заявила про себе вже в першому парламенті її спадкоємця - Якова 1, де предметом обговорення виявилася стрижнева проблема конституції - про граничні прерогативи, тобто виключні права корони, і привілеї парламенту. Яків 1 був схильний розглядати парламент лише як підсобний інститут, що виник і функціонує з милості короля, що володіє абсолютною владою божественного походження². Відповіддю на ці домагання стала «Апологія палати громад» - документ, складений палатою громад і поданий до «відомості» короля - чужоземця, що досить недвозначно затверджує, що король Англії не є ні абсолютним, ні незалежним від парламенту главою держави, конституційний устрій якої заснований на визнанні парламенту верховним органом країни на чолі з королем, але аж ніяк не одного короля, що діє незалежно від парламенту. Рішуче відкидаючи сам принцип божественності королівської влади, палата громад підкреслювала, що влада смертного короля не є ні божественною, ні одноосібною.

У 1614 р. парламент був розпущений, чотири його члени посаджені у в'язницю. На згадку про «права парламенту» король відповів, що є тільки милості, які можуть бути дані й можуть бути відібрані. Бурхливі сцени супроводжують парламентську сесію 1621 р. Король власноручно вириває з парламентських протоколів сторінку із протестом, розправляється з вождями опозиції.

Основні протиріччя між політикою короля й інтересами представлених у парламенті торгово-підприємницьких прошарків власницьких класів, що становили в парламенті громад опозицію цій політиці, складалися в питанні про границі королівської прерогативи, навколо якого велася боротьба практично у всіх парламентах Якова 1 і зводився в області внутрішньої політики до наступного: чи має король право вводити нові мита й примусове обкладання без відома й згоди парламенту й стягувати їх; А в області зовнішньої політики – чи повинен король «радитися» з парламентом, перш ніж уживати який-небудь крок у міжнародних справах.³

Відповідь опозиції була однозначна: верховна влада належить не королю поза парламентом, а королю в парламенті, тобто отримавши підтримку обох палат. Яків 1 навпаки, у відповідності зі своєю доктриною абсолютної влади короля вважав своїм «безперечним» правом обходитися в обох випадках без «ради» парламенту й, більше того, підтвердив цю доктрину на практиці, не скликавши після розпуску парламенту 1611 р. аж до 1621 р. жодного парламенту. Це було власне кажучи нова для Англії форма абсолютної монархії, яка імітувала «французький зразок».

Особливо пам'ятною стає парламентська сесія 1628 р. Ледь зібравшись, парламент приймає «Петицію про право», що містить ідею буржуазної конституційної монархії: ніяких податків без парламенту, ніяких арештів інакше, як за законом, скасування всіх надзвичайних судів. Прийнявши петицію й давши спершу на неї позитивну відповідь, король незабаром перервав сесію парламенту, мотивуючи цей акт «неприйнятним для королівської прерогативи» змістом «Петиції».

Тоді в березні 1629 р., виразивши відкриту непокору королеві, що наказав відстрочити парламентську сесію, нижня палата оголосила, що всякий, хто введе нововведення в релігію, хто «спонукає накладати й стягувати» мита, не затверджені парламентом, хто добровільно внесе або сплатить такого роду мита, повинен бути визнаний «зрадником вольностей Англії й ворогом батьківщини». Без обговорення палата одноголосно прийняла ці пропозиції, і її члени покинули зал засідань.

У відповідь на цю революційну акцію Карл розпускає парламент для того, щоб, як він сподівався, не збирати його зовсім.

Найважливішою передумовою суспільно - політичного конфлікту стали релігійні протиріччя. Політика абсолютистського уряду була спрямована на зміцнення позиції англіканської церкви й практично на примус суспільства брати участь у культі державної церкви. Були розширені склад і повноваження Високої комісії, вона отримала право розгляду взагалі будь-яких релігійних справ, цензурних питань, з 1613 р. - навіть скарг дружин на невірність чоловіків. Примусовість релігійної політики поширилася й на іноземців, що тягло розрив фінансових і торговельних відносин з Голландією, настільки важливих для Англії тієї пори.

У той же час з XVI в. в Англії, особливо на півночі, у Шотландії зміцнилося становище протестантизму, кальвінізму. Склалася особлива ідеологія - релігійна та політична одночасно - пуританізму, прихильники якої не приймали державно-підконтрольної церкви й священиків, наполягали на повнім церковному самоврядуванні громад й, у підсумку, проголошували хоча б часткове вивільнення громадянина з-під влади держави⁴. Ряд невдалих політичних рішень Якова й Карла, спроби примиритися з Іспанією на династичної основі, шлюбний союз з католицькою Францією, включаючи таємні угоди про пожалування при англійському дворі католицьким священикам, - все це викликало небувалий ріст суспільної опозиції.

Криза відносин абсолютистської державності й суспільства знайшла конкретний вираз у протистоянні корони й парламенту.

Яків і Карл послідовно відстоювали прерогативи корони й пріоритет абсолютизму почав діяти на шкоду історичній конституції Англії. Практичний вплив парламенту на державні справи ослаб: з 1611 по 1640 р. парламент у цілому не засідав і двох років. Корона воліла обходитися без парламенту, тому що зустрічала в ньому постійну опозицію. І не могла обходиться без схвалених парламентом податків і субсидій, тому що опозиційне населення відмовлялося платити податки, і суди займали в цьому двояку позицію, дотримуючись принципів «загального права».

У жовтні пройшли вибори нового парламенту, а 3 листопада 1640 відкрилися його засідання. Цьому парламенту призначено було стати Довгим. З початком його засідань почалася по суті нова глава англійської історії - історії Великої соціальної революції.⁵

3. Перша громадянська війна.

Щоб захистити себе від несподіваного наказу про розпуск, Довгий парламент прийняв два важливих акти: так званий трирічний акт, що передбачає регулярне скликання парламенту кожні три роки незалежно від волі короля, а також акт, відповідно до якого даний парламент не може бути розпущений інакше як за його власному рішенням.

Влітку 1641 року парламент розганяє політичні трибунали абсолютизму - Зоряну палату і Високу комісію.

Скасовується юрисдикція Таємної ради й обмежується її компетенція взагалі.

Узаконюється, що ніякий податок і ніякі мита не можуть бути стягнені без згоди парламенту.

Проголошується незалежність суддів від корони і їхня незмінюваність.

У відчайдушній спробі зупинити революцію Карл 1 особисто звертиється в нижню палату з вимогою видачі лідерів опозиції, але зазнає невдачі.

І з середини 1641 р. через всі конфронтації, Довгий парламент бере на себе виконання урядових функцій. Парламент самовільно розпоряджається скарбницею й військовими справами.

Довгий парламент повідомляє про розпущення королівської армії й створює парламентську. У парламентській армії висунулася плеяда талановитих генералів. Одним з найбільш видних став Олівер Кромвель (1599 - 1658).

У 1646 р. Карл 1 змушений був здаватися шотландцям, а ті видали його парламенту.

Перемога парламенту в громадянській війні не відкрила масам знедолених доступу до землі. Рішуче нічого не мінялося в правовому положенні низів. Як і раніше виборчим правом при виборах парламенту користувалися в селі тільки фригольдери з річним доходом 40 шилл, а в місті - вузьке коло повноправних міських корпорацій, а в інших випадках - платники податків.

Отже, широкі маси міських низів, залишалися за рамками офіційно визнаного «народу Англії», тобто представленого в парламенті. Точно так само незмінною залишалася система правосуддя і судочинства з її дорожнечею, підкупом, так само як і повністю архаїзована система права, до крайності заплутана і до того ж фіксована на чужоземній мові - на латині.

До літа 1646 склалися основні конституційні вимоги левелерів. У документі, названому «ремонстрацією багатьох тисяч громадян», міститься розгорнута програма демократичного етапу революції:

1. знищення влади короля й палати лордів;

2. верховенство влади громад;

3. відповідальність цієї палати перед своїми виборцями - народом Англії;

4. щорічні вибори в парламент;

5. необмежена свобода в парламент;

6. конституційні гарантії проти зловживання державною владою шляхом фіксування «природжених» прав громадян, які невідчужувані й абсолютні.⁶

На цьому етапі революції левелери виступили глашатаями республіканізму, заснованого на принципах народовладдя, і тим самим вказали шлях до поглиблення демократичного змісту революції.

Перемога в першій громадянській війні і поразка монархії стимулювали відокремлення різних ідейних і політичних течій в колах парламентських прихильників. Пресвітеріанська більшість парламентів прагнула до досягнення угоди з королем на основі історичної конституції й підтвердження Великої ремонстрації. Індепенденти, що становили меншість в парламенті прагнули закріпити верховенство парламенту, включаючи навіть можливість установити республіку. Згідно індепенденської ідеології, свобода совісті вважалася природним правом людини, таким же, як взагалі свобода думки; парламент же повинен був тільки очолювати систему незалежних і вільних громад, які вирішували б справи представницьким чином. В роки підйому революції в армії й серед міських низів позначився й новий вплив - левелерів (зрівнювачів), лідером яких став Д. Лілльберн. Леввелери орієнтувалися на визнання народного верховенства й вільного управління народу на основі загального виборчого права.

4. Друга громадянська війна й Індепендентська республіка.

У травні 1647 на зборі армії сформувався особливий орган - Рада армії, який займався не тільки військовими справами, але й поступово ставав інститутом державного управління.

Між різними течіями парламентської опозиції розбіжності наростали, коли в 1648 р. вибухнула Друга громадянська війна.

За підтримки левелерів армія дозволяє собі конфлікт з Довгим парламентом. У грудні 1648 р. вона окуповує Лондон. Виробляється насильницька чистка парламенту. Зрештою залишається близько 100 слухняних армії депутатів.

Кульмінацією революції став організований по рішенню парламенту суд над королем Карлом 1 (січень 1649), в результаті якого Карл 1 був визнаний «тираном, зрадником, вбивцею і ворогом держави». Суд виніс йому смертний вирок. 30 січня 1649 при величезному скупченні народу на лондонській торговій площі Карлу 1 відрубали голову.

Страта короля стала заключним, формально - юридичним завершенням встановлення в Англії республіки.

Революція тріумфувала перемогу - феодальну монархію було повалено. Актом парламенту від 17 березня 1649 королівська влада оголошувалася знищеною, як «непотрібна, обтяжлива і небезпечна для блага народу».⁷ Через 2 дні її долю розділила палата лордів. 19 травня в урочистій обстановці Англія була оголошена республікою.

Вся законодавча влада в країні належала тепер однопалатному парламенту в особі палати громад. Виконавча влада була формально вручена обраній парламентом строком на 1 рік Державній Раді, але з 41 її члена тільки 11 не були одночасно членами парламенту. У Державній Раді всю владу здійснювала офіційна верхівка армії на чолі з Кромвелем. Таким чином, настільки врочисто проголошена республіка на ділі була диктатурою індепендентскіх генералів, лише прикритою парламентським фасадом.

Політична система влади була нестабільною. У складі Довгого парламенту після 1649 р. залишалося близько 80 членів (т. зв. «охвістя»). У засіданнях і рішеннях справ брали участь ще менша кількість. Більшість з них були одночасно членами Державної Ради і Ради армії. Надзвичайно зросли авторитет й особиста військова влада О. Кромвеля.

До осені 1651 минуло 11 років з моменту обрання Довгого парламенту. Тим часом полишене з нього «охвістя» явно не квапилось ні із саморозпуском, ні із установленням граничного строку своїх засідань. Коли стало очевидним, що «охвістя» готує виборчий закон, яким забезпечувалося повернення його членів у новий парламент, його час настав.

20 квітня 1653 Кромвель у супроводі військового загону з'явився в парламент і розпустив його своєю владою. Одночасно була розпущена і Державна рада. Її функції взяла на себе рада офіцерів, поповнена цивільними членами.

У липні 1653 зібрався так званий парламент святих (або «малий парламент» - близько 140 осіб), члени якого були або названі вищими офіцерами, або делеговані церковними громадами.

Настрої парламенту здалися, однак, Кромвелю небезпечними.

До тих пір поки парламент займався питанням про заміну церковного шлюбу цивільним або планував судову реформу, його ще терпіли, але, коли він замахнувся на церковну десятину терпінню офіцерської верхівки прийшов кінець. Не без її «ради» помірна більшість «малого парламенту» 12 січня 1654 прийшла до Кромвеля і склала свої повноваження. З розпуском Малого парламенту республіка фактично була ліквідована.

Вже через 4 дні була готова нова конституція країни, так зване «Знаряддя управління».Нова конституція, формально найбільше дбала про «поділ влади», на ділі привела до повного зосередження влади в руках протектора. Кромвель був головнокомандуючим армії і флоту, він контролював фінанси й суд, керував зовнішньою політикою й у перервах між сесіями парламенту видавав ордонанси, що мали силу закону.

Ідея писаної конституції була новою для Англії. Конституція від 13 грудня 1653 встановлювала зовні республіканську, а по суті диктаторську систему влади. Законодавча влада «вільної держави Англії, Шотландії та Ірландії"⁸ зосереджувалась в подвійному інституті – парламенті, знову заснованому лордом - протектором. Парламенту належали виняткові повноваження змінювати, призупиняти, вводити нові закони, засновувати податки або податі. Парламент повинен був скликатися регулярно (раз на 3 роки) і самостійно. Парламент повинен був складатися не менше ніж з 60 членів, «відомих своєю чесністю, богобоязливих і гарного поводження».

Вибір на пост лорда - протектора робився Державною Радою (членів якого, у свою чергу, обирав парламент). Лорд - протектор мав право затверджувати або відкладати закони парламенту. Він користувався практично необмеженою владою у справах управління. Протектор вважався головнокомандуючим армією, йому повністю належали права в сфері зовнішньої політики. Від його імені проводилися надалі всі призначення посадових осіб. Він володів правом помилування.

Особливою статтею конституції повноваження лорда - протектора довічно закріплювалися за О. Кромвелем.

Видання конституції й перебудова верхів політичної системи далеко не усунули протиріч між суспільством і індепендентським керівництвом. Протиріччя були тим більш значними, що політичний, адміністративний і моральний терор, встановлений индепендентами під гаслами революції, був значно важче для широких прошарків населення, ніж режим колишньої монархії, яка при всіх гріхах була - таки світською державою. Індепенденти ж у своєму протестантському завзятті стали прагнути побудувати державу - церкву.

Перший парламент протекторату зібрався 3 вересня 1654 включав чималу кількість республіканців, що не бажали миритися з необмеженою по суті владою протектора. 22 січня 1655 парламент був розпущений Кромвелем. Це була його явна політична помилка: він змушений тепер був ділити владу з генералітетом армії. Ідея військового деспотизму усе більше набирала силу.

Під тиском генералітету принципи військової організації були перенесені на адміністративно - територіальний устрій. Влітку 1655 р. країна була розділена на 17 військових округів на чолі з генерал - майорами.

Другий парламент протекторату відкрився 17 вересня 1656 Першим актом цього парламенту було знищення режиму генерал - майорів. Натомість у липні 1657 р. Кромвелю було запропоновано прийняти на себе королівське звання. Пропозиція була стратегічною: ціль її полягала у відновленні історичної конституції. Однак Рада армії й генералітет втрутилися і розцінили пропозицію «як скандальну». Зміни, однак, прийшли 22 травня 1657 р, але в дусі компромісу традиційного укладу з військовою диктатурою. Кромвель отримав право самому призначити собі наступника. Одночасно відновлювалася Палата лордів, підтверджені були виключні права парламенту на вотування податків, гарантувалася свобода совісті.

Так проявилася потаємна мрія буржуазії й дворянства відновити в Англії монархію.

Режим протекторату при всьому цьому був пов'язаний з особистістю й авторитетом Кромвеля. Смерть Кромвеля 3 вересня 1658 прискорила крах режиму протекторату. Призначений наступником батька Річард Кромвель не зумів втримати владу й став політичною іграшкою в руках генералітету. У 1659 р. його змусили відректися від звання й відновити умовну республіку. Громадське невдоволення і режимом індепендентів, і безвладної республікою одночасно стало настільки значним, що питання про відновлення монархії і історичної конституції в країні стало в область практичної політики.

Англійська буржуазна революція XVII ст. 📙 Реферат → 🆔 26528