Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Антимонопольна політика держави

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Реферат

з курсу «Державне регулювання економіки»

на тему: «Антимонопольна політика держави»

Київ - 2012

Зміст

Вступ

Суть та значення антимонопольної політики ……………………….4

Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки …….……6

Шляхи формування антимонопольної політики в Україні….….…..8

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність антимонопольного законодавства сьогодні є безперечним, оскільки про порушення його постійно проводяться справи, деякі з яких набувають неабиякого розмаху.

Діяльність органів, покликаних наглядати за дотриманням антимонопольного законодавства показує, що дані порушення надають шкоди суспільству у величезних розмірах.

Необхідність постійного вдосконалення даного законодавства пояснюється тим, що фірми-порушники постійно знаходять шляхи того, як зробити свої антиконкурентні дії, або зловживання монопольним становищем законними.

Метою роботи є дослідження існуючого антимонопольного законодавства в Україні та іноземних державах.

Щоб досягти даної мети у дослідженні ставляться такі завдання:

розкрити суть монополій, причини та особливості їх виникнення;
дослідити негативний вплив монополій та необхідність проведення антимонопольної політики;
аналіз антимонопольного законодавства;
висвітлити деякі елементи іноземного законодавства, які Україна може використати для покращення діяльності у сфері недобросовісної конкуренції та зловживання монопольним становищем.

Предметом даного дослідження є антимонопольне законодавство України.

Об’єктом дослідження є монополії, як один з типів будови ринку.

Методи, які застосовуються для проведення даної роботи є:

дедуктивний;
аналітичний;
монографічний.

Суть та значення антимонопольної політики

Процес монополізації економіки має такі негативні наслідки:

по-перше, монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу;
по-друге, вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції i підвищуючи її ціну;
по-третє, схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;
по-четверте, схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля;
по-п'яте, розорюють малий та середній бізнес;
по-шосте, монополізують засоби масової інформації (пресу, paдio, телебачення), за допомогою яких впливають на свiдомiсть населення у необхідному їм напрямку;
по-сьоме, здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв тощо.

Однак монополії мають i суттєві позитивні риси. 3авдяки привласненню високих прибутків монопольні структури мають більше можливостей фінансувати науково–дослідні роботи, впроваджувати новітню техніку i технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників. Крім того, ефект "масштабу виробництва" великих підприємств дає змогу їм виробляти дешеву i якісну продукцію. Великі підприємства більш стiйкi в умовах криз, що зменшує рівень безробіття i соціальну напругу у суспiльствi.

Тому сучасна економічна наука вважає, що не можна ототожнювати поняття "монополія" з поняттям "велике підприємство", навіть якщо воно має високу частку виробництва і реалізації продукції. Монополією слід вважати лише те підприємство, яке використовує ринкову владу - диктує ціни на ринку, придушує конкуренцію i здійснює iншi негативні дії. Проти таких підприємств–монополістів з метою запобігти зловживанню їх монопольним становищем держава здійснює антимонопольну політику.

Існує і така точка зору, що монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденцію до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності.

Монополія, як економічне явище, має результатами своєї діяльності певні наслідки. І негативні, нажаль, набагато переважають позитивні. Одним із найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким із цих негативних наслідків, держава була змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфери впливу монополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників ¾ від економічних (штрафи) до кримінальних (тюремні ув’язнення).

Антимонопольна політика ¾ сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторони створення нових монополій та монополістичних об’єднань. Основними обов’язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти конкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію [4, C.719].

Ще однією функцією держави в цьому напрямку є створення органу або органів, які б слідкували за дотриманням законодавства, а також вносили пропозиції щодо змін законодавства даного напрямку.

2. Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки.

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням.

К. Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до висновку, що поява монополій потребує державного втручання. Головна ціль цього втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкуренції, якої загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бізнесу, захист прав споживача [9,c.596].

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

попередження створення монополій;
обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію.

Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було протизаконно відмовлено. Усе їхні рішення обов'язкові для виконання. У противному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами.

Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективної тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й інші засоби масової інформації. Пресі повинно даватися право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і чесній формі, без якийсь дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність служби і коментує її [1,c.286].

На Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України, про функції і задачі котрого вже було сказано вище.

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в теперішніх важких економічних умовах України чудес очікувати не припадає. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для усіх.

3. Шляхи формування антимонопольної політики в Україні.

В умовах ринкової трансформації економіки України питання захисту конкуренції недопущення зловживання ринковою владою монополістичних структур є особливо актуальним. Створення конкурентного середовища, захист законних інтересів підприємців i споживачів, регулювання діяльності монополій сприяють формуванню цивiлiзованих ринкових відносин, підвищенню ефективності функціонування національної економіки i є однією зі складових антимонопольної діяльності держави.

Сьогодні в Україні створено цілісну систему правових та органiзацiйних механiзмiв антимонопольної дiяльностi, яка відповідає сучасним нормам ЄС і загальносвітовим тенденціям.

Антимонопольне законодавство в Україні представлено 3аконами України: "Про обмеження монополізму i недопущення i недобросовісної конкуренції в пiдприємницькiй дiяльностi" (1992 р.), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996 р.), "Про природні монополії" (2000 р.), "Про захист економічної конкуренції" (2001 р.), "Про Антимонопольний комітет України" (1993 р.) та ін.

Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницької діяльності», стосується визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності і здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства.

Для цілей дійсного Закону вживаються такі терміни:

ринок товару (товарний ринок) ( сфера обороту товару однієї споживчої вартості, у межах якої визначається монопольне положення;
конкуренція ( змагальність підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного їх них впливати на загальні умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, у яких потребує споживач;
монопольна ціна ( ціна, установлювана підприємцем, що займає монопольне положення на ринку і призводить до обмеження конкуренції і порушенню прав споживача;
монопольна діяльність дії (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного положення на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дії органів влади і керування, спрямовані на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції;
монопольне утворення підприємство, об'єднання або господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку.

Зловживаннями монопольним положенням рахуються:

нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне положення, або додаткових умов, що не ставляться до предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів із метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;
часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерела постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;
інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;
установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

Дискримінацією підприємців органами влади і керування признається:

заборона створення нових підприємств або інших організаційних форм підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів товарів із метою обмеження конкуренції;
прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного положення на ринку;
надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;
обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;
установлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.

Основним змістом сучасного етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин. Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а антимонопольне законодавство - у конкурентне законодавство, тобто систему заходів держави щодо створення та розвитку конкурентного середовища, регулювання конкурентних відносин i конкурентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців i споживачів, сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створення конкурентоспроможного вітчизняного виробництва.

Стратегічною метою конкурентної політики є державна підтримка ефективної конкуренції та створення однакових умов для вcix агентів ринкових відносин. Головне завдання конкурентної політики - формування такого середовища, в якому дії ринкових агентів що порушують конкурентні правила, стають економічно невигідними.

Мета i завдання конкурентної політики поєднані з усім комплексом проблем соціально-економічного розвитку в Україні. Більшість питань у сфері конкурентної політики мають системний характер i потребують комплексних заходів та повсякденного контролю.

Державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом.

Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:

здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції;
запобігання, виявлення i припинення порушень конкурентного законодавства;
контроль за економічною концентрацією;
сприяння розвитку добросовісної конкуренції.
До методів здійснення антимонопольної політики відносять:
правові: прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів;
організаційно-контролюючі: розробка та організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушення конкурентного законодавства; проведення моніторингу, перевірок, призначення експертизи;
адміністративно–імперативні: примусовий поділ суб'єктів господарювання, застосування санкцій, накладання штрафів.

За зловживання монопольним (домінуючим) становищем Законом України "Про захист економічної конкуренції" встановлені такі види відповідальності:

штрафи;
примусовий поділ монопольних утворень;
адміністративна відповідальність;
відшкодування завданої шкоди.

Правовою базою конкурентної політики є конкурентне законодавство, або сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, якi визначають правові засади підтримки i захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму в пiдприємницькiй діяльності.

Діяльність антимонопольного комітету України ґрунтується на принципах законності, гласності, захисту прав суб’єктів господарювання на засадах їх рівності перед законом та прioритету прав споживачів, тому можна стверджувати, що в Україні на сьогодні створено законодавчу базу й органiзацiйні засади здійснення ефективної державної конкурентної політики. Однак життя, поглиблення ринкових перетворень постійно створюють нові проблеми у сфері конкурентної політики, якi вимагають нових пiдходiв до їх розв'язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки i розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.[5,c.261]

Верховна Рада затвердила Закон «Про захист економічної конкуренції». Закон детально регламентує процедуру отримання дозволів на незаборонені узгоджені дії, концентрацію, процесуальні норми щодо визначення монопольного становища, а також положення щодо відповідальності за порушення норм антимонопольного законодавства. Зокрема він дозволяє органам Антимонопольного комітету давати свою згоду на узгоджені дії підприємців у разі, якщо це сприятиме поліпшенню і раціоналізації виробництва, експорту чи імпорту товарів, застосуванню уніфікованих технічних умов чи стандартів на товари. За оцінками експертів, цей перелік занадто загальний і дозволяє практично будь-яку економічну концентрацію.

Окрім того, закон надає право КМУ своїм рішенням дозволяти узгоджені дії чи концентрацію, які заборонив АМКУ, якщо позитивний ефект таких дій чи концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. У такому разі рішення уряду має вищу юридичну силу, ніж рішення АМКУ.

Про масштаби монополізму в Україні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними даними. Дані звітності АМК протягом останніх років у сферах діяльності природних монополій зберігається стійка тенденція до зловживання монопольним становищем

Такі компанії нерідко включають у ціни (тарифи) на свою продукцію витрати, що не пов’язані з випуском даної продукції, або ж стягують зі своїх споживачів плату за фактично ненадані послуги.

АМКУ в межах наданої йому компетенції має право:

визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище підприємств на ньому;
давати підприємствам обов’язкові для виконання розпорядження про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень, припинення неправомірних угод між підприємствами;
давати центральним та місцевим органам виконавчої влади, виконавчим органам місцевого та регіонального самоврядування обов’язкові для виконання розпорядження про скасування та зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень та розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, забороняти або дозволяти створення монопольних утворень центральними, а також господарюючими суб’єктами;
вносити у відповідні державні органи обов’язкові для розгляду подання, щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємств у разі порушення ними антимонопольного законодавства;
накладати штрафи у випадках передбачених чинним законодавством;
розробляти і затверджувати з питань, що належать до їх компетенції, нормативні акти, обов’язкові для виконання органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, підприємствами.

Висновки

На основі проведених досліджень мною зроблені такі висновки, що сучасна економічна теорія розглядає кілька видів монополістичних етапів: чиста монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія.

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки, проте ніхто не заперечує, що недоліків у монополії значно більше, і перший з них – практика встановлення монопольних цін, такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам, а покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку. Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфер впливу монополістичних об’єднань. Основними обов’язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали антиконкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Органом, який має забезпечувати нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства в Україні є Антимонопольний комітет України. Завданнями цього комітету є здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захист законних інтересів підприємств та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень, сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

Комітет бере участь в укладанні міждержавних угод, розробці та реалізації міжнародних проектів і програм, а також співпрацює ж державними органами і неурядовими організаціями інших держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до його компетенції.

Список використаної літератури

Антимонопольна політика держави: [навч. посіб.] / [Голомолзин А.Н.] - Економіка Росії 21-е століття. – К, 2006. - № 22. – 286 c.
Валітов С.С. Конкурентне право України: [навч. посіб.] /С.С. Валітов. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 432 с
Городецький А.Є. Обгрунтування і вибір цілі функціонування організації: [навч. посіб.] / [А.Є. Городецький] - Економіка і менеджмент. – К. Знання, 2002 - 451c.
Економічна теорія: [підручник] / [В.Д. Базидевич] – Вид. 7-ме. - К.: Знання-Прес, 2008.- 719 с.
Економічна теорія: [підручник] / [В.Д. Базилевич] – Вид. 6-те. – К.:Знання-Прес, 2007. – 684 с.
Закон України “Про захист економічної конкуренції” // Відомості Верховної Ради. – № 15. – 2009. – с. 204. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua

Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” //Відомості Верховної Ради. – № 12-13. – 2001. – с. 92. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua

Станько Н.Л. Основні засади реалізації антимонопольної політики на регіональному рівні: [науковий вісник] / Н.Л. Станько. - Волинського державного університету імені Лесі Українки. – 2003. - № 12. – С. 185 – 191
Филюк Г.А. – Соціально-економічні наслідки монополії: теоретичний і практичній аспекти / Г.А.Филюк // Економіка України. – 2008. - № 1. – С. 30 – 40

Антимонопольна політика держави 📙 Реферат → 🆔 27510