Антимонопольна політика в Україні

Зміст

Вступ 3

1. Монополії. Види монополій 4

2. Суть та значення антимонопольної політики 11

3. Шляхи формування антимонопольної політики в Україні 13

3.1. Застосування іноземного досвіду у формуванні антимонопольної політики України 21

4. Антимонопольний комітет України 23

4.1. Діяльність АМКУ щодо виявлення та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції 24

Висновки 28

Список використаних джерел 30

Вступ

Розвиток  сучасної України неможливий без  вільного підприємництва, вільної конкуренції  й вільної торгівлі, для державного захисту яких і створення необхідних для цього інститутів присвячена антимонопольна діяльність держави. У країнах з нерозвинутою ринковою економікою вирішуються специфічні антимонопольні завдання й проводиться постійне зіставлення її цілей з реаліями господарського життя. У міру придбання економічною системою ринкових рис змінюються концепція захисту конкуренції й характер антимонопольного впливу на економіку. У динамічному процесі взаємин суспільства – конкуренції та суспільства – монополії формуються концептуальні основи антимонопольної діяльності.

Держава в рамках антимонопольної діяльності запобігає обмеженню конкуренції, що створює невигоди споживачам, і  встановлює належні правила гри  й норми поводження для конкуруючих  суб'єктів ринку. Антимонопольна діяльність націлюється на обмеження приватної влади монополій, яку вони можуть використати для отримання вигід зі свого положення на ринку шляхом здійснення дій, що наносять шкоду суспільству.

Значимість  антимонопольної діяльності залежить від того, наскільки суспільство  цінує ринкове господарювання в  порівнянні з іншими економічними системами  й дорожить його непорушним атрибутом - конкуренцією. Держава, здійснюючи розумну антимонопольну діяльність, спонукує суб'єктів господарювання, незалежно від їхніх розмірів, до енергійної участі в конкуренції. З іншого боку, не допускає, щоб суб'єкти, що володіють владою на ринку, використали будь-які тактики в торговельній війні проти інших, що не володіють такою владою, усували конкурентів, консолідували свої монополістичні наміри й концентрували владу над ринком. Тому антимонопольна діяльність служить потребам суспільства тим, що захищає його від руйнівних наслідків неконтрольованої ринкової влади. 

1. Монополії. Види монополій

Монополією в економічній теорії називають такий тип будови ринку, в якому існує один і тільки один продавець певного товару. Будучи єдиним постачальником, підприємство монополіст (його також називають  монополією) стикається із сукупним попитом  всіх потенційних покупців товару в  межах даного (національного чи місцевого) ринку, і в цьому значенні воно тотожне галузі [12, С.74].

Монополія в чистому вигляді - явище рідке, але на багатьох ринках конкурують лише декілька фірм. Взаємодія  фірм на таких ринках може бути складною і нерідко зв'язана з різноманітними аспектами конкурентної стратегії. Однак фірми можуть впливати на ціну і одержувати прибуток за рахунок  встановлення граничних витрат. У  таких фірм є монопольна влада. Ми розглянемо фактори, що визначають монопольну владу, критерію її виміру і її вплив  на ціноутворення.

Існує також й інша важлива  відмінність між конкуренцією і  монополією. В умовах досконалої конкуренції  не існує ніяких перешкод входженню  в ринок нових виробників. Так, якщо ринкова ціна пшениці піднімається вище величини довгострокових середніх витрат її виробництва, то фермери переключаються з інших зернових на пшеницю. Цей  процес спрямований на зменшення  різниці в розмірах економічного прибутку у досконало конкурентних галузях. З іншої сторони, на монопольних  ринках існують бар’єри входження, які роблять неможливим проникнення  на ринок любого нового продавця. В  силу цього монополія може мати значний  притік прибутку.

Монополії бувають різні. Економічні, політичні і технологічні. Глобальні  і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні. Природні та штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні  та міжнародні. Монополії влади, управління та власності. Але всі їх можна  звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної. Природна монополія ¾ це такий ринок, на якому одна фірма спроможна обслуговувати цей ринок краще і дешевше ніж будь-яка сукупність двох чи більшої кількості фірм [3,С.15].

За умов функціонування монополізм поділяють на два типи – підприємницький, тобто пов'язаний із розвитком підприємств  на основі концентрації капіталу і  виробництва, та інституційного, який пов'язаний з нерівністю умов конкуренції, які надає держава для різних її учасників. Йдеться про не однаковий  режим оподаткування, субсидії або  привілеї з боку держави, пільговий  доступ до виробничих і фінансових ресурсів тощо.

За характером і причинами виникнення монополії поділяють на три типи:

• монополія окремого підприємства;
• монополія як угода;
• монополія, що ґрунтується на диференціації продукту.

Досягнення монополії першого  типу нелегко. Це абсолютна монополія  й існує вона рідко. Поширеним  шляхом створення монопольного становища  є угода декількох могутніх фірм. Вона дає можливість швидко створювати ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку «єдиним фондом», зводячи  нанівець конкурентну боротьбу, насамперед цінову, а покупець перебуває в  безальтернативних умовах. Монополія, що базується на диференціації продукту, створює ринок монополістичної  конкуренції.

За сферою функціонування і причиною виникнення розрізняють природну, адміністративну  та економічну монополію.

Природна монополія виникає  внаслідок об’єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на певний товар чи послугу найкраще задовольняється  однією або кількома фірмами. В її основі – особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція не можлива або  не бажана, бо при входженні в  галузь інших фірм затрати на виготовлення продукції зростуть. Це має місце  в таких сферах як електро-, водо-, тепло-, газопостачання, окремих сферах зв’язку і транспорту, послугах зв’язку. Ліквідація чи розукрупнення таких монополій економічно недоцільна.[2, C. 255]

В основі природної монополії лежать особливості технології виробництва  та обслуговування споживачів. Тут  конкуренція неможлива, та вона й  небажана. Прикладом природних монополій можуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв’язок, трубопровідний транспорт і т. д. Заборона або розукрупнення таких монополій є справою економічно недоцільною.

Адміністративна монополія виникає  внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній  або кільком фірмам виключного права  на виконання певного роду діяльності. Так, англійській Ост-індійській та голландській Вест-Індійській компаніям на початку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. А з іншого – це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об’єднуються і підпорядковуються державним органам. Вони діють на ринку як єдиний суб’єкт господарювання і між ними відсутня конкуренція. Державний монополізм є найбільш небезпечним і руйнівним для економічних систем.

Економічна монополія зумовлена  економічними причинами, вона формується на базі закономірностей господарського розвитку. Йдеться про підприємців, які зуміли завоювати монопольне становище на ринку. До нього ведуть два основні шляхи. Перший полягає  в успішному розвитку підприємства, постійному зростанні його масштабів  шляхом концентрації капіталу. Другий – набагато швидкий – базується  на процесі централізації капіталу. Основними організаційними формами  економічних монополій є:

Картель – це об’єднання декількох  підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу та комерційну самостійність  і домовляються про частку кожного  в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат - це об’єднання низки підприємств  однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність  на вироблений продукт, тобто зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостiйнiсть. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.

Трест - це об’єднання  низки підприємств  однієї або декількох галузей  промисловості, учасники якого втрачають  право власності на засоби виробництва i вироблений продукт, виробничу i комерційну самостiйнiсть, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дає їм право брати участь у керiвництвi та привласнювати вiдповiдну частину прибутку тресту.

В наші днi картелі, синдикати, трести втратили своє значення й у чистому вигляді майже не зустрічаються.

В сучасних умовах на основі диверсифікації капiталiв створюються нові форми монополій: багатогалузевий концерн, конгломерат, консорціум.

Багатогалузевий концерн - це об'єднання десятків i навіть сотень підприємств рiзноманiтних галузей промисловості, транспорту, торгiвлi, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва i вироблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

Конгломерат - це велетенський промисловий комплекс, в якому під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії що діють у різних, технологічно не пов'язаних між собою галузях. Як правило, конгломерати належать одній  фірмі i випускають на одній або більше стадіях виробництва piзнорiднi неконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, якi не перетинаються. Підприємства при цьому мають широку автономію економічної дiяльностi; управління ними централізоване.

Консорціум  створюється на основі тимчасових угод між кількома банками i виробничими  корпораціями для проведення спільних великомасштабних фінансових операцій чи здійснення виробничих проектів (розміщення великих займів, будівництва морських каналів, портів, трубопроводів тощо). Після закінчення спільних робіт, консорціум розпадається.

Характерною особливістю сучасного ринку  є поєднання, переплетення, взаємопроникнення  рiзноманiтних органiзацiйних форм монополій, що свідчить про подальший розвиток, поглиблення процесів монополізації сучасної економіки.[2, C.257].

Слово “монополія” має грецьке  походження й означає одну покупку. Монополія - це ринок, на якому діє  один покупець. Якщо покупців кілька, то відповідний ринок має назву  “Олігополія”. За наявності лише одного або декількох покупців деякі  з них можуть користуватись монополістичною  владою, яка означає спроможність покупця впливати на ціну товару. Вона дає можливість покупцеві придбати товар за ціною, нижчою від тієї, яка б переважала на ринку з  конкуренцією  [8, С.322].

Олігополія - це ринок, який визначається невеликою кількістю фірм, що беруть у ньому участь. Кожна фірма  олігополістичного  ринку є незалежною у встановленні й обсягів виробництва. Від монополії олігополія відрізняється тим, що кожна фірма олігополістичного ринку стурбована діями конкурентів. Монополісту ж нічого остерігатись, адже у нього немає конкурентів. Економічна наука розглядає кілька видів олігополій. Якщо частки фірм на ринку різні, то така олігополія ¾ “асиметрична”. Часто об’єктом аналізу є так звана “дуополія”, тобто ринкова ситуація, у якій існують два продавці. Дуополія розглядається як спрощена форма олігополії.

Існує і така форма досягнення монопольного становища, як “утаємнена дуополія - форма дуополії, за якої виробники укладають між собою таємні змови щодо фіксації цін, формулюючи таким чином фактичну монополію, і проводять переговори щодо поділу прибутків” [3,С.21].

Ринок із лише одним продавцем і  одним покупцем називають двосторонньою  монополією. В цьому разі важко  передбачити якими будуть ціна та кількість. Двостороння монополія  зустрічається рідко. Частіше зустрічаються  ринки на яких декількох виробників мають певну монопольну владу  і продають товар декільком покупцям, що користуються деякою монопсолічною владою. В цьому випадку монопсолічна влада покупців скорочуватиме діючу монопольну владу продавців і навпаки. Проте, загалом, монопсолічна влада наближуватиме ціну впритул до граничних затрат, а монопольна влада наближуватиме ціну до граничної цінності.

Є певні види монополій, усунення яких лише зашкодить прогресу суспільства, тому держава не лише не усуває їх , а, навпаки, сприяє їм. Це монополія  на результати винахідництва, іншу творчу діяльність, а також на використання товарних знаків. Тут основну роль відіграють такі поняття, як патент, копірайт, товарний знак.

Патент - це монополія, яка надається  від імені уряду і на чітко  встановлених законом підставах. Патентна монополія на винахід - це монополія  на технічне рішення, яке до даного винаходу не було відоме суспільству. Патент надає виняткове право  його власнику виготовляти, використовувати  і продавати об’єкт, у якому  втілено винахід, протягом певного  періоду.

Копірайт ¾ це право виготовлення (тиражування) якогось твору. Американський “Правничий словник Блека” пояснює, що копірайт ¾ це право на літературну власність, яке законодавством надається автору певної літературної чи мистецької роботи як єдиний і винятковий привілей на розповсюдження цієї роботи”. В Україні ця гілка права називається “Авторське право та суміжні права”. Копірайт ¾ це ще одна з форм монополії, але вона є неминучою і необхідною для існування суспільства, як здорового організму. Суспільство тому запроваджує копірайтну монополію, бо вважає, що шкода від неї для економічної конкуренції буде меншою, ніж втрати суспільства в інших галузях за відсутності копірайтної системи [3,С.103].

Товарний знак ¾ один із найпоширеніших видів монополій. Товарний знак ¾ це плоский чи об’ємний символ для відрізнення товарів чи послуг одного підприємства від аналогічних товарів чи послуг іншого суб’єкта підприємницької діяльності у процесі торгівлі. Конкретний товарний знак - це монополія конкретного суб’єкта підприємницької діяльності. У будь-якій сфері між інтересами конкретних осіб і загальносуспільними інтересами є суперечності. Чужий товарний знак завжди комусь заважатиме, і його намагатимуться чи підробити (виконати контрафакцію), чи розмити його розрізнювальні властивості. Чужа монополія обмежує чиюсь економічну свободу, але така монополія є необхідною із загальносуспільної точки зору.

2. Суть та значення антимонопольної політики

Процес монополізації економіки  має такі негативні наслідки:

• монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу;
• вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції i підвищуючи її ціну;
• схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;
• схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля;
• розорюють малий та середній бізнес;
• монополізують засоби масової інформації (пресу, paдio, телебачення), за допомогою яких впливають на свiдомiсть населення у необхідному їм напрямку;
• здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв тощо.

Однак монополії  мають i суттєві позитивні риси. 3авдяки привласненню високих прибутків  монопольні структури мають більше можливостей фінансувати науково–дослідні роботи, впроваджувати новітню техніку i технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників. Крім того, ефект "масштабу виробництва" великих підприємств  дає змогу їм виробляти дешеву i якісну продукцію. Великі підприємства більш стiйкi в умовах криз, що зменшує рівень безробіття i соціальну напругу у суспiльствi.

Тому  сучасна економічна наука вважає, що не можна ототожнювати поняття "монополія" з поняттям "велике підприємство", навіть якщо воно має високу частку виробництва і реалізації продукції. Монополією слід вважати лише те підприємство, яке використовує ринкову владу - диктує ціни на ринку, придушує конкуренцію i здійснює iншi негативні дії. Проти таких підприємств–монополістів з метою запобігти зловживанню їх монопольним становищем держава здійснює антимонопольну політику. [11, C.18]

Існує і така точка зору, що монополія  веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія  створює тенденцію до стримування  запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього  випливають, послаблюють стимули  до постійного вдосконалення виробничого  процесу, до зростання його ефективності.

Монополія, як економічне явище, має  результатами своєї діяльності певні  наслідки. І негативні, нажаль, набагато переважають позитивні. Одним із найголовніших таких наслідків  є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування  ринку.

Щоб запобігти деяким із цих негативних наслідків, держава була змушена  проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфери впливу монополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників ¾ від економічних (штрафи) до кримінальних (тюремні ув’язнення).

Антимонопольна політика ¾ сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторони створення нових монополій та монополістичних об’єднань. Основними обов’язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти конкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Ще однією функцією держави в  цьому напрямку є створення органу або органів, які б слідкували за дотриманням законодавства, а  також вносили пропозиції щодо змін законодавства даного напрямку.

3. Шляхи формування антимонопольної політики в Україні

В умовах ринкової трансформації економіки  України питання захисту конкуренції  недопущення зловживання ринковою владою монополістичних структур є  особливо актуальним. Створення конкурентного  середовища, захист законних інтересів  підприємців i споживачів, регулювання  діяльності монополій сприяють формуванню цивiлiзованих ринкових відносин, підвищенню ефективності функціонування національної економіки i є однією зі складових антимонопольної діяльності держави.

Сьогодні  в Україні створено цілісну систему  правових та органiзацiйних механiзмiв антимонопольної дiяльностi, яка відповідає сучасним нормам ЄС і загальносвітовим тенденціям.

Антимонопольне  законодавство в Україні представлено 3аконами України: "Про обмеження  монополізму i недопущення i недобросовісної  конкуренції в пiдприємницькiй дiяльностi" (1992 р.), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996 р.), "Про природні монополії" (2000 р.), "Про захист економічної конкуренції" (2001 р.), "Про Антимонопольний комітет України" (1993 р.) та ін.

Закон України «Про обмеження  монополізму та недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницької  діяльності», стосується визначає  правові  основи  обмеження   і   попередження монополізму,  недопущення  несумлінної  конкуренції  в  підприємницькій діяльності  і  здійснення  державного  контролю  за  дотриманням   норм антимонопольного законодавства. [6]

Для цілей дійсного Закону вживаються такі терміни:

• ринок  товару  (товарний  ринок)  - сфера  обороту  товару  однієї споживчої вартості, у межах якої визначається монопольне положення;
• конкуренція - змагальність підприємців, коли  їхні  самостійні  дії обмежують  можливості  кожного  їх  них  впливати  на  загальні   умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, у яких потребує споживач;
• монопольне положення - домінуюче положення підприємця, що дасть  йому можливість  самостійно  або  разом  з  іншими  підприємцями  обмежувати конкуренцію  на  ринку  визначеного  товару.  Монопольним   признається положення  підприємця,  частка  якого  на  ринку   визначеного   товару перевищує  35%.  Рішенням  Антимонопольного   комітету   України   може визначитися монопольним положення підприємця,  частка  якого  на  ринку визначеного товару менше 35%.;
• монопольна  ціна  - ціна,  установлювана  підприємцем,  що  займає монопольне положення на ринку і призводить до обмеження  конкуренції  і порушенню прав споживача;
• монопольна   діяльність   - дії   (бездіяльність)    підприємця (підприємців)  за  умови  монопольного  положення   на   ринку   одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і  реалізації  товарів,  а також дії (бездіяльність) органів  влади  і  керування, спрямовані  на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції;
• монопольне утворення - підприємство,  об'єднання  або  господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку.

Зловживаннями монопольним  положенням рахуються:

• нав'язування  таких  умов  договору,  що  ставлять  контрагентів  у нерівне положення, або додаткових умов, що не  ставляться  до  предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
• обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів  із  метою  створення  або  підтримки  дефіциту  на  ринку  або встановлення монопольних цін;
• часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару  при відсутності  альтернативних  джерела  постачання  або  збуту  з   метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення  монопольних цін;
• інші дії з метою створення перешкод  доступу  на  ринок  (виходу  з ринку) інших підприємців;
• установлення  дискримінаційних  цін  (тарифів,  розцінок)  на  свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

Дискримінацією  підприємців органами влади і  керування признається:

• заборона створення нових підприємств або інших організаційних  форм підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів товарів із метою обмеження конкуренції;
• примус   підприємців   до   пріоритетного   висновку   договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;
• прийняття  рішень  про  централізований   розподіл   товарів,   що призводить до монопольного положення на ринку;
• установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший;
• надання окремим підприємцям податкових і інших пільг,  що  ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;
• обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;
• установлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.

Несумлінною конкуренцією признається:

• неправомірне використання товарного знака,  фірмового  найменування або  маркірування  товару,  а  також  копіювання  форми,  упаковування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення  товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;
• навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що  можуть завдати  шкоди  ділової  репутації  або   майнових   інтересів   іншого підприємця;
• одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою нанесення  збитку  ділової  репутації або майну іншого підприємця.

На початку 90-х рр. ХХ сто головний наголос  у вiтчизнянiй антимонопольній полiтицi робився на подоланні й обмеженні монополiзму, що було пов'язано з пануванням у тодiшнiй український економiцi монополій як спадку колишнього соцiалiстичного господарства. Економічна політика України в той період закономірно набула форми антимонопольної політики.

Після проведення радикальних реформ, приватизації та демонополізації ситуація у сфері  конкурентних відносин в Україні  кардинально змінилася. У нових  соціально-економічних умовах основною проблемою антимонопольної політики стало не просто формальне усунення монополізму, а створення ефективного  конкурентного середовища, здатного забезпечити стале економічне зростання i стабільне підвищення життєвого  рівня народу. Наголос у здiйсненнi антимонопольної політики в Україні на початку ХХI ст. переноситься з подолання та обмеження монополізму на захист економічної конкуренції.

Основним  змістом сучасного етапу антимонопольної  політики в Україні є захист уже  створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин. Це призвело до трансформації антимонопольної  політики держави у конкурентну  політику, а антимонопольне законодавство - у конкурентне законодавство, тобто  систему заходів держави щодо створення та розвитку конкурентного  середовища, регулювання конкурентних відносин i конкурентного процесу  з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців i споживачів, сприяння розвитку цивілізованих  ринкових відносин, створення конкурентоспроможного  вітчизняного виробництва.

Стратегічною  метою конкурентної політики є державна підтримка ефективної конкуренції  та створення однакових умов для  вcix агентів ринкових відносин. Головне завдання конкурентної політики - формування такого середовища, в якому дії ринкових агентів що порушують конкурентні правила, стають економічно невигідними.

Важливо стимулювати конкурентну поведінку  суб'єктів господарювання, сприяти  прийняттю ними більш ефективних ринкових рішень, кращому захисту  прав та інтересів споживачів.

Мета i завдання конкурентної політики поєднані з усім комплексом проблем соціально-економічного розвитку в Україні. Більшість питань у сфері конкурентної політики мають  системний характер i потребують комплексних  заходів та повсякденного контролю.

Державний контроль за дотриманням конкурентного  законодавства, захист інтересів підприємців  та споживачів від його порушень здійснюється Антимонопольним комітетом України  відповідно до його повноважень, визначених законом.

Для визначення монопольного становища суб'єктів  господарювання на ринку використовують певні кількісні показники. Так, в Україні становище вважається монопольним, якщо частка на ринку одного суб'єкта господарювання перевищує 35 %, трьох – 50%, п'яти-70%.

  За зловживання монопольним (домінуючим) становищем Законом України "Про захист економічної конкуренції" встановлені такі види відповідальності:

• штрафи;
• примусовий поділ монопольних утворень;
• адміністративна відповідальність;
• відшкодування завданої шкоди.

Правовою  базою конкурентної політики є конкурентне  законодавство, або сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, якi визначають правові засади підтримки i захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму в пiдприємницькiй діяльності. [5]

Діяльність  антимонопольного комітету України  ґрунтується на принципах законності, гласності, захисту прав суб’єктів  господарювання на засадах їх рівності перед законом та прioритету прав споживачів, тому можна стверджувати, що в Україні на сьогодні створено законодавчу базу й органiзацiйні засади здійснення ефективної державної конкурентної політики. Однак життя, поглиблення ринкових перетворень постійно створюють нові проблеми у сфері конкурентної політики, якi вимагають нових пiдходiв до їх розв'язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки i розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.[2, C.261]

Верховна  Рада затвердила Закон  «Про захист економічної конкуренції». Закон детально регламентує процедуру  отримання дозволів на незаборонені узгоджені дії, концентрацію, процесуальні норми щодо визначення монопольного становища, а також положення  щодо відповідальності за порушення  норм антимонопольного законодавства. Зокрема він дозволяє органам  Антимонопольного комітету давати свою згоду на узгоджені дії підприємців  у разі, якщо це сприятиме поліпшенню і раціоналізації виробництва, експорту чи імпорту товарів, застосуванню уніфікованих технічних умов чи стандартів на товари. За оцінками експертів, цей перелік  занадто загальний і дозволяє практично будь-яку економічну концентрацію.

Окрім того, закон надає право  КМУ своїм рішенням дозволяти  узгоджені дії чи концентрацію, які  заборонив АМКУ, якщо позитивний ефект  таких дій чи концентрації переважає  негативні наслідки обмеження конкуренції. У такому разі рішення уряду має  вищу юридичну силу, ніж рішення  АМКУ. Ця норма однак суперечить законові про АМКУ, який закріплює  за цим комітетом спеціальний  статус, підконтрольність його лише Президентові, а підзвітність – ВРУ. Порівняно  з попереднім Законом – “Про обмеження монополізму та недопущення  недобросовісної конкуренції у  підприємницькій діяльності”, запропоновано  більш гнучкі механізми реагування держави на недобросовісну конкуренцію. Головне, що новий закон захищатиме дрібних та середніх підприємців від великих, і всіх разом узятих – від держави.