Аудит фінансового стану підприємства

Міністерство  науки і освіти, молоді та спорту України

Львівська державна фінансова академія 
 
 
 
 
 
 
 

Індивідуальна науково-дослідна робота

на тему:

«Аудит  фінансового стану  підприємства» 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

ст. 503 гр.

Куцкова К.О.

Веревірив:

Гринчишин Я.М. 
 

Львів 2012 
Зміст

Вступ..............................................................................................................................3

1. Мета і методи  аудиту  фінансового стану підприємства......................................4

2. Методика проведення аудиту  фінансового стану підприємств..........................7

3.1. Оцінка  оборотності майна підприємства..................................................7

3.2. Оцінка  виробничого потенціалу................................................................7

3.3. Оцінка  фінансової стабільності.................................................................9

3.4. Оцінка  ліквідності (платоспроможності)  підприємства.......................10

3.5. Аналіз  рентабельності..............................................................................12

Висновки.....................................................................................................................14

Список  використаної літератури..............................................................................16 
Вступ

      Аудит фінансового стану передбачає оцінку облікової та іншої економічної  інформації через вивчення реально  існуючих зв'язків та взаємозв'язків  між показниками.

      Метою аудиту фінансового стану клієнта  є:

      •   визначення суті та змісту ділової активності;

      •   виявлення зон можливих навмисних  помилок у звітності;

      • оцінка фінансово-господарських перспектив клієнта, його функціонування в майбутньому;

      •   оцінка стану бізнесу.

      Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою підтвердження її достовірності для державних податкових органів і власників.

      Іншими  словами, аудит — це надання практичної допомоги керівництву й економічним службам підприємства щодо ведення справ і управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дає змогу дати оцінку майна під час приватизації і при акціонуванні підприємств різних форм власності.

    Аудит, крім того, охоплює такими основними  питаннями: перевірка комерційної і господарсько-фінансової діяльності суб'єктів господарювання, фінансової звітності з погляду правильності складання і реальності оголошення оподаткованого прибутку, а також дотримання ними чинного законодавства. 
 
 
 

1. Мета і методи  аудиту 

фінансового стану підприємства

      Аудит фінансового стану передбачає оцінку облікової та іншої економічної  інформації через вивчення реально  існуючих зв'язків та взаємозв'язків між показниками.

      Метою аудиту фінансового  стану клієнта  є:

      •   визначення суті та змісту ділової  активності;

      •   виявлення зон можливих навмисних  помилок у звітності;

      • оцінка фінансово-господарських перспектив клієнта, його функціонування в майбутньому;

      •   оцінка стану бізнесу.

      Перед безпосереднім проведенням аналізу  аудитор повинен визначити його мету та завдання, а потім розробити програму аналізу:

      • вибір методу аналізу, оптимального для досягнення поставлених завдань та цілей;

      •   визначення інформаційної бази аналізу;

      •  встановлення критерію для прийняття рішення у разі виявлення незвичайних коливань.

      Аудит — це надання практичної допомоги керівництву й економічним службам підприємства щодо ведення справ і управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дає змогу дати оцінку майна під час приватизації і при акціонуванні підприємств різних форм власності.

    Основними завданнями аудиту є:

    • перевірка фінансової звітності, розрахунків, декларацій та інших документів для встановлення їх достовірності й відповідності здійснених господарських і фінансових операцій чинному законодавству;

    • виявлення і попередження (профілактика) порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств;

    • реальність визначення фінансових результатів;

    • оцінка ефективності внутрішнього контролю;

    • надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, права, менеджменту, маркетингу, фінансів тощо.

      Розглянемо  окремі методи аналізу, які використовуються в практиці аудиту, та дії аудитора щодо використання результатів аналізу.

      Метод читання зовнішньої звітності полягає у вивченні абсолютних значень показників зовнішньої звітності з метою визначення основних джерел коштів компанії (підприємства) та напрямів їх використання за минулий період, а також прибуткової та дивідендної політики. Особливу увагу звертають на наявність у звітності незвичайних показників і сум, а також на інформацію, що міститься у виносках та примітках.

      Метод галузевого порівняльного  аналізу застосовують для порівняння фінансових показників із середньогалузевими та використання їх як основи для проведення аудиту. Позитивними рисами галузевого порівняльного аналізу є те, що в результаті його проведення аудитор може глибше оцінити стійкість фінансових позицій підприємства, його плато- та кредитоспроможність.

      Метод порівняльного аналізу  облікових і звітних  даних клієнта  за кілька минулих  періодів часу передбачає вивчення аудитором відхилень (у абсолютному та відносному вираженні) обраних ним показників, а також процентних співвідношень між проміжними та звітними показниками звітності.

      Метод порівняльного аналізу  фактичних даних  клієнта з розрахунками самого аудитора полягає в тому, що аудитор перелічує ті чи інші показники звітності, особливо розрахункові, та порівнює їх з результатами клієнта. Частіше це стосується процентів, амортизаційних відрахувань за об'єктами, витрат майбутніх періодів, індексації основних засобів та інших об'єктів обліку. При цьому аудитор критично оцінює інформацію, яку він перевіряє, щодо її достовірності та об'єктивності. Аудитор повинен визначити мінімальну й максимальну межу можливої різниці, наявність якої не потребує додаткового тестування. Вирішення цього завдання залежить від ступеня суттєвості (матеріальності) виявленої різниці щодо пов'язаних з нею показників всієї звітності в цілому. Якщо значення виявленої різниці неприпустиме, аудитор намагається знайти реальне пояснення чи провести додаткове тестування.

      Метод коефіцієнтного аналізу ґрунтується на визначенні залежностей між окремими показниками звітності. Коефіцієнтний аналіз може здійснюватися як внутрішньогосподарський, так і зовнішній. Наприклад, з погляду акціонера чи потенційного інвестора велике значення має розрахунок коефіцієнтів прибутку на акцію, дивідендних виплат, дивідендної прибутковості, розподіл майна тощо.

      Використовуючи  різноманітні методики економічного аналізу, аудитор повинен орієнтуватися на застосування персональних комп'ютерів та прикладних спеціалізованих програм. 
 

3. Методика проведення  аудиту  фінансового  стану підприємств

3.1. Оцінка оборотності  майна підприємства

      При визначенні тенденції зміни оборотності  коштів підприємства, крім зміни показника загальної оборотності, вивчають співвідношення динаміки необігових та обігових коштів, а також використовують показники мобільності усіх коштів підприємства й обігових коштів.

      Коефіцієнт  мобільності коштів підприємства визначають із співвідношення вартості обігових коштів до вартості усіх коштів.

      Коефіцієнт  мобільності обігових коштів підприємства розраховують діленням найбільш мобільної їх частини (грошей та фінансових вкладень) на вартість обігових коштів.

      Збільшення  коефіцієнтів мобільності цих коштів підприємства та обігових коштів свідчить про тенденцію прискорення обіговості коштів підприємства.

      Низька  мобільність обігових коштів не завжди означає негативну тенденцію. Висока рентабельність виробництва та продукції дають змогу підприємству цілеспрямовано спрямовувати вільні кошти на розширення виробництва. 

      3.2. Оцінка виробничого  потенціалу

      Фінансовий  стан підприємства значною мірою  зумовлюється його виробничою діяльністю. Тому аналізуючи фінансовий стан підприємства, особливо за попередній період, слід оцінити  його виробничий потенціал.

      Для характеристики виробничого потенціалу використовують такі показники:

      • наявність, динаміка та частка всіх виробничих активів у загальній вартості майна;

      • наявність, динаміка й частка основних засобів у загальній вартості майна;

      •  коефіцієнт зносу основних засобів (амортизації);

      •  середня норма амортизації;

      • наявність, динаміка і частка капітальних  вкладень та їх співвідношення з фінансовими вкладеннями.

      Виробничі активи визначають додаванням основних засобів виробничих запасів та незавершеного виробництва. На промислових підприємствах цей показник, як правило, не повинен бути нижчим за 50%. Однак за основу порівняння треба брати галузеві стандартні показники.

      Показник  частки вартості основних фондів у  загальній вартості коштів підприємства розраховують як відношення залишкової вартості основних фондів до суми балансу. Розрахункові показники порівнюють із стандартними значеннями підприємств галузі, а також із показниками високорентабельних виробників.

      Коефіцієнт  зносу (амортизації) розраховують із співвідношення суми зносу основних засобів та нематеріальних активів до їх первісної вартості. Зменшення цього показника не слід оцінювати негативно, якщо воно відбулося в результаті надходження нового обладнання.

      Для оцінки інтенсивності накопичення зносу (амортизації) основних засобів слід використовувати, крім того, показник середньої норми амортизації, який розраховують відношенням суми амортизаційних відрахувань за звітний період до первісної вартості основних засобів на початок періоду.

      Розрахований показник середньої амортизації порівнюють з показниками інших підприємств та стандартними значеннями цього показника.

      Певні висновки про виробничу та фінансову  політику підприємства можна зробити за співвідношенням капітальних вкладень і авансів та довгострокових фінансових вкладень. Вищі темпи зростання фінансових вкладень можуть суттєво знизити виробничі можливості підприємства.

      Важливим  показником фінансового стану підприємства є наявність власних обігових коштів. Розраховуючи його, слід мати на увазі, що частина основних засобів та капітальних вкладень, відображених у розділі І активу балансу, може бути відтворена за рахунок довго- і середньострокових кредитів та інших довгострокових позичених коштів. Тому при розрахунку власних обігових коштів до підсумку розділу І пасиву балансу додають довго та середньострокові кредити і довгострокові позичені кошти, а від одержаної суми віднімають підсумок розділу І активу балансу. Зменшення власних обігових коштів оцінюють звичайно негативно, особливо, якщо вони не покривають матеріальних обігових коштів.

      Дані  про структуру джерел господарських коштів використовують також для оцінки фінансової стабільності підприємства та його платоспроможності. 

3.3. Оцінка фінансової  стабільності

      Фінансова стабільність підприємства характеризується такими коефіцієнтами: власності, позичених коштів, співвідношення позичених і власних коштів, мобільності власних коштів, співвідношення необігових та власних коштів, співвідношення необігових і власних коштів та довгострокових фінансових вкладень, окупності процентів, співвідношення видатків з виплати процентів та позичених коштів.

      Коефіцієнт  власності визначають відношенням власних коштів до загальної величини коштів підприємства. Особливе значення цей показник має для інвесторів і кредиторів.

      Коефіцієнт  позичених коштів розраховують відношенням позичених коштів до загальної величини коштів підприємства. Він характеризує структуру коштів підприємства з погляду частки позичених коштів і пов'язаний з попереднім показником. Його також можна обчислити відніманням від 1 (одиниці) коефіцієнта власності.

      Коефіцієнт  співвідношення позичених  та власних коштів розраховують діленням позичених коштів на власні. Він показує, скільки позичених коштів припадає на 1 грн. власних. За критичне значення цього показника приймають одиницю. Якщо показник перевищує одиницю, то фінансова стійкість підприємства ставиться під сумнів.

      Коефіцієнт  мобільності власних  коштів визначають як частку від ділення власних обігових коштів (розрахункова величина) на загальну величину власних коштів. Отриману величину доцільно порівняти із стандартними значеннями показника.

      Коефіцієнт  співвідношення необігових та власних і довгострокових позичених коштів розраховують як відношення величини необігових коштів до сукупної величини власних і довгострокових позичених коштів.

      Коефіцієнт окупності процентів за кредити визначають із такого співвідношення: в чисельнику сума чистого прибутку та витрат на сплату процентів, у знаменнику — витрати на сплату процентів за кредити. Він показує, скільки разів упродовж року підприємство заробляє кошти для сплати процентів, і характеризує ступінь захищеності виданих кредитів.

      Коефіцієнт  співвідношення витрат на виплату процентів  і залучених коштів характеризує частку процентів у позичених коштах і показує, скільки коштує підприємству залучення позикових коштів. 

3.4. Оцінка ліквідності  (платоспроможності)  підприємства

      Під платоспроможністю підприємства розуміють  його готовність погасити короткострокову заборгованість власними коштами.

      Розрізняють три показники платоспроможності: коефіцієнт абсолютної ліквідності, проміжний коефіцієнт покриття та загальний коефіцієнт покриття.

      При розрахуванні цих показників використовують загальний знаменник — короткострокові  зобов'язання. Вони розраховуються як сукупна величина короткострокових кредитів, позик, не погашених у строк, короткострокових позичених коштів та кредиторської заборгованості.

      Коефіцієнт  абсолютної ліквідності — це співвідношення коштів та короткострокових фінансових вкладень до короткострокових зобов'язань. Теоретичне значення коефіцієнта становить приблизно 0,2-0,25.

      Цей показник має особливе значення для  постачальників матеріальних ресурсів та банків, які кредитують підприємство.

      Проміжний коефіцієнт покриття визначають як частку від ділення сукупної суми коштів, короткострокових фінансових вкладень та дебіторської заборгованості до короткострокових зобов'язань.

        Теоретичне значення цього показника  визнається достатнім на рівні 0,7-0,8. Особливий інтерес цей показник становить для власників акцій підприємства.

      Загальний коефіцієнт покриття розраховують як відношення сукупної величини запасів та витрат (без витрат майбутніх періодів) і коштів, короткострокових фінансових вкладень, а також дебіторської заборгованості до короткострокових зобов'язань.

      Теоретично величина цього показника становить 2,0-2,5. За високої обіговості коштів його величина може бути і меншою, але обов'язково повинна перевищувати одиницю.

      Показник  має особливо велике значення для власників облігацій підприємства.

      Для характеристики платоспроможності  підприємства можна використовувати коефіцієнт чистої виручки, який розраховують як відношення суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань до виручки від реалізації продукції, товарів, послуг. Він показує ступінь чистого прибутку та амортизаційних відрахувань на кожну одиницю одержаної від реалізації продукції чистої виручки. 

3.5. Аналіз рентабельності

      Фінансовий  стан підприємства значною мірою  залежить від рентабельності підприємства.

      Розрізняють дві групи показників рентабельності:

      1) вкладених коштів (майна) підприємства та їх окремих видів;

      2) продукції.

      За  першою групою показників розраховують показники рентабельності — всього майна, власних коштів, виробничих фондів, Фінансових вкладень.

      Перші три показники визначають із відношення балансового або чистого прибутку до середньої вартості відповідного майна за звітний період. При цьому вартість виробничих фондів визначають додаванням вартості основних коштів і матеріальних обігових коштів.

      Рентабельність  фінансових вкладень — це відношення доходів, отриманих за цінними паперами та від участі у статутних фондах інших підприємств, до середньої вартості фінансових вкладень.

      Рентабельність  продукції визначають як відношення прибутку, отриманого від реалізації продукції, до повної її собівартості чи виручки від реалізації продукції. Рентабельність окремих видів розраховують як відношення різниці між продажною вартістю та собівартістю виробу до його продажної вартості.

      У процесі аналізу фінансового  стану підприємства слід докладно проаналізувати обіговість усього майна підприємства, обігових коштів, матеріальних і нематеріальних обігових коштів, їх окремих видів виробничих запасів, готової продукції, незавершеного виробництва. Наведені показники обчислюють порівнянням виручки та середніх залишків майна підприємства і відповідних обігових коштів.

      Аналіз  фінансового стану підприємства завершується комплексною оцінкою. Пропонуються заходи щодо поліпшення фінансового стану (прискорення реалізації продукції, реалізації залишків виробничих запасів та основних засобів, зниження дебіторської та кредиторської заборгованості).

Висновки

      З вищесказаного можна зробити  наступні висновки:

      Метою аудиту фінансового стану клієнта  є:

      •   визначення суті та змісту ділової  активності;

      •   виявлення зон можливих навмисних помилок у звітності;

      • оцінка фінансово-господарських перспектив клієнта, його функціонування в майбутньому;

      •   оцінка стану бізнесу.

      Методи  аналізу фінансового стану

      Розглянемо  окремі методи аналізу, які використовуються в практиці аудиту, та дії аудитора щодо використання результатів аналізу.

      Метод читання зовнішньої звітності полягає  у вивченні абсолютних значень показників зовнішньої звітності з метою визначення основних джерел коштів компанії (підприємства) та напрямів їх використання за минулий період, а також прибуткової та дивідендної політики. Особливу увагу звертають на наявність у звітності незвичайних показників і сум, а також на інформацію, що міститься у виносках та примітках.

      Метод галузевого порівняльного аналізу  застосовують для порівняння фінансових показників із середньогалузевими та використання їх як основи для проведення аудиту. Позитивними рисами галузевого порівняльного аналізу є те, що в результаті його проведення аудитор може глибше оцінити стійкість фінансових позицій підприємства, його плато- та кредитоспроможність.

      Метод порівняльного аналізу облікових  і звітних даних клієнта за кілька минулих періодів часу передбачає вивчення аудитором відхилень (у  абсолютному та відносному вираженні) обраних ним показників, а також  процентних співвідношень між проміжними та звітними показниками звітності.

      Метод порівняльного аналізу фактичних  даних клієнта з розрахунками самого аудитора полягає в тому, що аудитор перелічує ті чи інші показники звітності, особливо розрахункові, та порівнює їх з результатами клієнта. Частіше це стосується процентів, амортизаційних відрахувань за об'єктами, витрат майбутніх періодів, індексації основних засобів та інших об'єктів обліку. При цьому аудитор критично оцінює інформацію, яку він перевіряє, щодо її достовірності та об'єктивності. Аудитор повинен визначити мінімальну й максимальну межу можливої різниці, наявність якої не потребує додаткового тестування. Вирішення цього завдання залежить від ступеня суттєвості (матеріальності) виявленої різниці щодо пов'язаних з нею показників всієї звітності в цілому. Якщо значення виявленої різниці неприпустиме, аудитор намагається знайти реальне пояснення чи провести додаткове тестування.

      Метод коефіцієнтного аналізу ґрунтується  на визначенні залежностей між окремими показниками звітності. Коефіцієнтний аналіз може здійснюватися як внутрішньогосподарський, так і зовнішній. Наприклад, з погляду акціонера чи потенційного інвестора велике значення має розрахунок коефіцієнтів прибутку на акцію, дивідендних виплат, дивідендної прибутковості, розподіл майна тощо. 

Список  використаної літератури

1. Закон України “Про аудиторську діяльність”.

2. Аудит і  аудиторська діяльність / За редакцією  Маяковської М.С. – К. : Урожай, 2009.
3. Андреев В.Д. Практический аудит: Справочное пособие.-М.:Экономика, 2006.
4. Аудит. Учебник для вузов/ В.И.Подольский, Г.Б.Поляк, А.А.Савин, Л.В.Сотников; Под ред. проф. В.И.Подольского.-М.:Аудит, ЮНИТИ,2008.
5. Білуха М.Т. Курс аудиту: Підручник. – К.: Вища школа. – Знання. 2007.
6. ГалаганА.М. Основы бухгалтерского учета / Под ред. проф. С.К. Татура и A.C. Маргулиса. — М.; Л.: Госпланиздат, 2010.
7. Грабова H.M. Теорія бухгалтерського обліку. — К.: Вища шк., 2005.
8. Дорош Н.І. Аудит: методологія і організація.-К.:Т-во “Знання”, НОО, 2009.
9. Зубілевич С.Л., Голов С.Ф. Основи аудиту. – Київ: Ділова України, 2007.
10. Кузьминский А.І. Аудит. Практичний посібник.-К., 2005
11. Національні нормативи аудиту. - К.: Основа, 2000.
12. Шеремет А.Д. та ін. Аудит. М.:Інфра, 2008.