Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Бджоли та продукти бджільництва

Бджоли та продукти бджільництва

ЗМІСТ

1. Вступ

2. Зовнішня будова бджоли

3. Склад кормів

4. Внутрішні органи бджоли

5. Органи чуття

6. Життя і робота бджіл

7. Бджолина сім’я єдина біологічна одиниця.

8. Розмноження бджіл.

9. Продукти бджільництва.

1. ВСТУП

Медоносні бджоли – істоти, справді, дивовижні. Ніякий інший живий організм не виклав до себе такої великої уваги людини, як бджола. Скільки про неї складено легенд, створено оповідань, написано віршів поетами різних часів і народів. Гармонійне життя бджоляної сім’ї незвичайна працездатність, дивні за архітектурою і правильністю геометричних ліній воскові будівлі, процес розмноження і багато іншого в житті бджіл були предметом роздумів найвидатніших натуралістів, письменників і філософів протягом тисячоліть.

Стародавні народи дивились на бджіл, як на взірець чистоти звичаїв, порядку, бережливості і працелюбності.

Давно розгадані таємниці життя бджолиної сім’ї пізнані складні взаємовідносини її особин, вироблені надійні прийоми керування ними, і все ж ще багато про бджіл невідомо. Бджола до цього часу продовжує цікавити вчених, практиків і всіх, хто любить природу, вміє цінувати її красу і довершеність.

2. ЗОВНІШНЯ БУДОВА БДЖОЛИ

Бджола, як і інші комахи має твердий та міцний шкіряний покрив, що служить одночасно і скелетом, до якого прикріплені всі органи та м’язи.

Тіло бджоли покрите численними волосками. Воно виразно поділяється на три рухомо з’єднані між собою частини: голову, груди, черевце.

Голова – являє собою міцну хітинову коробку, де сконцентровані основні органи чуття та нервової системи. По боках голови розміщена пара складних очей та три плоских ока.

На передній частині голови розміщені вусики. Кожен вусик складається з одного великого, основного членика та джгутика, який у матки і робочої бджоли нараховує 11, а в трутня – 12 члеників.

Вусики служать органом нюху і дотику. Запах бджоли сприймають нюховими ямочками, закритими пористими кришечками. Таких ямочок на кожному вусику нараховується у бджоли близько 6000, а в трутня – понад 300000.

На нижній частині голови, навколо ротової порожнини, розміщені складні ротові додатки. Серед них розрізняють спереду верхню губу та дві верхні щелепи. Останніми бджолами виконує різноманітні роботи: чистить комірки, вулик, будує стільники, виносить з вулика мертвих бджіл, сміття, затримує бджіл-злодійок тощо.

Біля задньої частини рота розміщені дві нижні щелепи з подовгуватими пластинками та нижня губа, яка складається з основи підборіддя, товстого довгого членика-підборіддя, від якого відходить волохатий язичок з ложечкою. У напрямку язичка розміщені щупальця нижньої губи. Коли придатки нижньої губи та нижніх щелеп зближаються навколо язика, то утворюється трубочка, яку прийнято називати хоботком. Великі порції норму чи води бджола всмоктує хоботком, а коли крапельки поживи дуже маленькі, то вбирає їх у рот по капіляру язичка.

Груди бджоли рухомо з’єднані з головою. Складаються вони з чотирьох кілець, до складу кожного з яких входять нижнє та верхнє півкільця, або сегменти.

До перших трьох кілець прикріплено по одній парі ніжок, а до верхньої частини середнього та заднього відділів грудей – по парі крилець.

Ніжки – крім того, ще є органом руху. Пристосовані виконувати безліч робіт: чистити тіло, вусики, збирати і переносити пилок, виносити з вулика мертвих бджіл та ін.

Ніжка складається з тазика, маленького вертлуга, стегна, гомілки та лапки, яка в свою чергу складається з п’яти члеників і закінчується двома кігтиками та подушечкою між ними. На передніх ніжках є пристосування для чищення вусиків та голови. Задні ніжки із зовнішнього боку гомілок мають кошики для збирання і перенесення пилку, а середні – шорець для виштовхування з кошика пилку в комірку. Крім того, всі ніжки мають волосяні щіточки для чищення тіла виконання інших робіт. Серед волосків, якими покриті ніжки та тіло бджоли, є й такі, що служать органами чуття. Ніжки мають дуже сильні мускули, з допомогою яких бджола може тягти по шорсткій поверхні вантаж, що у 20 разів перевищує її власну вагу. Ніжки матки і трутня спеціальних пристосувань для збору та перенесення пилку не мають.

Крильця прикріплені до верхньої частини грудей. Всього бджола має дві пари крилець. Передні, більші, прикріплені до другого кільця грудей, а задні, менші, - до третього.

Передні крильця ззаду мають складку, а заднє – спереду 17-28 гачечків. У спокійному стані крильця лежать вздовж черевця, коли ж бджола розправляє їх для польоту, то заднє крильце своїми гачечками зачіплюється за складку переднього і утворюється неначе одне суцільне крильце. Під час польоту, залежно від навантаження, бджола робить до 440 помахів за секунду, в результаті чого може летіти з вантажем до 20-30 км/год, а без вантажу – до

65 км/год. У трутня крильця міцніші, більші, і він може літати ще швидше.

Черевце з грудьми з’єднується тоненькою трубочкою. Складається воно з шести кілець бджоли та семи – у трутня. Кожне кільце поділяється на півкільця (сегменти). Передні кільця і сегменти з’єднуються між собою тонкою прозорою еластичною хітиновою плівкою. На 3,4, 5 і 6 нижніх сегментах черевця у його складках розміщені воскові дзеркальця, під якими знаходяться восковидільні залози. Віск, що виділяється залозами, осідає на дзеркальцях у вигляді пластинок, які бджоли використовують для будівництва стільників. Закінчується черевце задньопрохідним отвором і жалом.

Жало має складну будову і призначення для охорони гнізда. Отрута бджоли виробляється у великій та малій залозах. Коли комаха жалить, то жало при цьому виривається з тіла бджоли і під дією особливих м’язів самого жала і ще більше заглиблюється в тіло. Бджола після ураження через 2-4 год. гине. Коли ж бджола жалить іншу комаху чи бджолу, то через утворений у хітині пролом жало може вийнятись і вона залишається жити. Ужалена ж комаха гине негайно.

Бджоли сильно збуджуються і стають злі, коли почують запах отрути. Із бджолиної отрути виготовляють дуже цінні ліки. Бджолина отрута для людини не є небезпечна, але зловживати нею не варто, бо це може викликати головний біль чи підвищення температури.

Матка теж має жало. Воно призначене в неї для боротьби з іншими матками. У трутня жало відсутнє.

Пристосування для виконання різних робіт, які розміщені на ніжках, а також восковидільні залози властиві тільки робочим бджолам. Матки і трутні їх не мають.

3. СКЛАД КОРМІВ

Білки в організмі бджоли витрачаються на утворення нових клітин, відновлення старих та ріст і розвиток організму взагалі. Особливо багато білків потрібно для харчування личинок усіх особин бджолиної сім’ї, які дуже швидко ростуть і збільшують свою вагу.

Вуглеводи: бджолам особливо багато потрібно вуглеводного корму весною, коли бувають ще холодні дні, а у вуликах є вже чимало розплоду, якому потрібне тепло. Багато корму бджоли потребують і в період льотної роботи, зв’язаної з медозбором.

Жири є джерелом тепла й енергії, але вони в організмі бджоли можуть бути також у вигляді запасу поживних речовин (жирове тіло).

Вітаміни-речовини, що сприяють нормальній життєдіяльності організму.

Мед – це в основному вуглеводний корм.

4. ВНУТРІШНІ ОРГАНИ БДЖОЛИ

Органи травлення у бджоли складаються з трьох основних частин – передньої, середньої і задньої кишок. Передня кишка складається з глотки, довго тоненького стравоходу, що проходить через усі груди і в черевці переходить у медовий міхурець (зобик). Медовий зобик може розширятись, вміщуючи в себе до 55-60 мг меду чи нектару. Призначений зобик для перенесення корму, і бджола в ньому приносить у вулик 3045 мг нектару. Середня кишка складається із власне середньої та тонкої кишок. Середня кишка має довжину 10 мм і є шлуночком у бджоли, де відбувається основний процес травлення. Задня кишка призначена для утримання неперетравлених решток їжі. Вона здатна дуже розширюватись і може утримувати до 40 мг калу (приблизно 40% ваги бджоли), а в карпатських бджіл навіть до 45 мг.

Процес травлення їжі у бджоли починається ще в ротовій порожнині та у медовому зобику. Під дією ферментів, що є в слині бджоли, складні речовини їжі перетворюються на простіші. Завершується процес травлення і відбувається всмоктування перетравленої частини їжі в кров у середній, тонкій та товстій кишках. Товста кишка має ректальні залози, які виділяють спеціальний фермент, що не допускає розкладання калу, консервуючи його. Коли корм бджіл недоброякісний, то задня кишка завчасно переповнюється.

Кровообіг у бджоли здійснює серце, яке складається з п’яти камер і закінчується аортою. Розміщене серце у верхній частині черевця, а аорта, що відходить від першої передньої камери, проходить через груди і закінчується в голові. У вищих тварин, крім поживних речовин, кров розносить до клітин організму і кисень. Кров бджоли такої здатності не має. Коли серце розширюється, через бокові клапани в нього проникає кров, збагачення поживними речовинами. Потім камери послідовно, починаючи з останніх, звужуються, і кров через вивідні клапани проштовхується в напрямку голови. При цьому вона доставляє до кожної клітини організму поживні речовини, а від клітини забирає рідкі продукти розпаду цих речовин. Така кров потрапляє в черевце, де з допомогою черевної та спинної діафрагми рухається в певному напрямку. Стикаючись тут з багаточисленними мальпігієвими судинами, вона звільняється від непотрібних і шкідливих для організму продуктів розпаду, а натомість біля кишечника збагачується новими порціями поживних речовин. Кров бджоли ще називається гемолімфою. Вона здатна виконувати роль жирового тіла (утримувати поживні речовини про запас) та має захисне значення в боротьбі проти хвороботворних мікробів.

Дихання – у вищих тварин кисень із легенів до клітин доноситься кров’ю а у бджоли – безпосередньо органами дихання. Органи дихання бджоли складаються з дев’яти пар дихалець (три пари на грудях і шість – на черевці), які з допомогою товстих трубочок з’єднані з повітряними мішками, розміщеними в черевці, груднях та голові. Від повітряних мішків відходять численні трубочки – трахеї, які, в свою чергу, розгалужуються на трахеоли і трахейні клітини, що підходять до кожної клітини організму. Бджола, скорочуючи та розширюючи черевце, освіжає повітря в мішечках, збагачуючи його киснем. У спокійному стані бджола робить близько 20 дихальних рухів черевцем за хвилину, а після льоту їх число доходить до 120-150. Зимою кілограм бджіл потребує близько 4 л повітря на годину, влітку –20 л, а при особливо сильному збудженні – у 140 разів більше, ніж взимку. Цю особливість бджіл треба враховувати при кочівлі. Бджоли більше, ніж люди чи тварини, витривалі до складу повітря. Вони витримують збільшення концентрації вуглекислого газу до 10 % і зменшення кисню до 4%. Усі ці біологічні властивості бджіл мають велике значення і повинні враховуватись при їх догляді та утриманні.

Органи виділення. У бджіл функцію органів виділення виконують мальпігієві судини, через які виводяться з організму рідкі продукти розкладу поживних речовин.

Мальпігієві судини – це трубочки завдовжки близько 20 мм, завтовшки 0,1-0,01 мм, стінки яких складається з одного шару клітин, що здатні вбирати з крові рідкі продукти розкладу поживних речовин і пропускати їх у порожнину судини. Цих судин у бджоли 80-100 і більше. Вони мають витік у кишечник у місці, де середня кишка переходить у тонку. Рідкі продукти із мальпігієвих судин потрапляють у кишечник, а звідти – до організму. Крім того, в організмі бджоли є ще дуже багато особливих клітин – еноцитів, які здатні вбирати з крові непотрібні для організму речовини і тримати їх у собі до кінця життя бджоли.

Нервова система і поведінка бджіл.

Нервова система бджоли поділяється на центральну, периферичну і вегетативну.

Центральна нервова система складається з надглоткового (його ще називають мозком) та підглоткового вузлів, з’єднаних між собою. Від надглоткового вузла відходять нерви до складних і простих очей та вусиків, а від підглоткового – до ротових додатків. Від підглоткового вузла також відходить нервовий ланцюжок вздовж нижньої частини усього тіла. Цей нервовий ланцюжок утворює 7 нервових вузлів – 2 великих у грудях та 5 менших у червці. Від вузлів черевного ланцюжка відходять нервові волокна до всіх органів тіла бджоли. Сукупність цих волокон становить периферичну нервову систему. Уся діяльність бджоли дуже складна і часто може здатися, що вона є осмисленою, свідомою. Це, звичайно, не так. Усі роботи, які б складні вони не були, бджоли виконують на основі безумовних та умовних рефлексів.

5. ОРГАНИ ЧУТТЯ

Бджоли володіють такими органами чуття, як зір, нюх, дотик, смак, слух, а також відчуття часу.

Зір: бджола має троє простих і двоє складних очей. Просте око складається з прозорої лінзи, яка виступає горбочком на голові. Під лінзою є зорові клітини. По боках зорових клітин є пігментні клітини, що вбирають бокові промені світла. Роль простих очей поки що мало вивчена. Складні очі бджоли складаються з 4-5 тис., а в трутня – понад 8 тис. маленьких простих очок. Кожне просте очко (фасетка) складається з шестигранної прозорої лінзи, кришталевого конусу та кришталевої палички, до якої підходить нерв. Конус та паличка оточені пігментними клітинами, що поглинають бокові промені. Кожне таке очко бачить лише частину предмета, а всі разом оглядають широкий простір. Такий зір називається мозаїчним. Бджоли розрізняють п’ять основних кольорів: жовтий, фіолетовий, синій, синьо-зелений та ультрафіолетовий. Тому недоцільно вживати для фарбування вуликів ті кольори, які бджоли не розрізняють.

Нюх бджоли мають сильніший, ніж людина. Органами нюху служать вусики, на яких є до 12 тис. нюхових ямочок, покритих пористими кришечками. Пари речовини, які проникають через пори кришечок до нюхових ямочок, дають відчуття запаху нервовим клітинам, які підходять туди. Бджоли своїх від чужих відрізняють в основному по запаху, який вони набирають від зібраного нектару та від матки, внаслідок виділення нею пахучої маточної речовини.

Дотик потрібний бджолам для орієнтування у вулику. Органом дотику служать вусики, а також волоски та нервові горбочки, розміщені на різних частинах тіла.

Смак бджоли розрізняють язичком та порожниною рота. Коли, наприклад, до одного літра цукрового сиропу додати 0,9 г соляної кислоти, то такого корму бджоли споживати не будуть. Це значить, що бджоли розрізняють кислотність значно краще, ніж людина, а цукристість та гіркість – гірше.

Слухом бджоли також володіють. Це підтверджується їхньою поведінкою. Сприймають бджоли звукові коливання хордотональними органами, які розміщені на гомілках передніх ніжок, та джонстоновими, що є на других члениках вусиків.

6. ЖИТТЯ І РОБОТА БДЖІЛ

Уся діяльність робочих бджіл поділяється на два періоди: у вулику та поза вуликом, тобто в полі. Раніше вважали, що різні роботи у вулику бджоли виконують послідовно, залежно від віку. Насправді це не так. Бджоли після народження мляві і деякий час не виконують ніякої роботи, одержуючи корм від інших бджіл. Коли ж зміцніють, починають виконувати усі домашні роботи, залежно від потреби. У період третього – п’ятого дня бджоли облітуються, в на 14-20 день переходять на льотну роботу. Залежно від умов, молоді бджоли можуть переходити на льотну роботу або затримуватись на домашніх роботах навіть до 40-45 днів. Отже, поділ бджіл на домашніх та польових умовний.

Льотна робота бджіл. Інтенсивність бджіл залежить від характеру медозбору, сили бджоляної сім’ї, наявності стільників під мед у гнізді, кількості розплоду, умов погоди та багатьох інших факторів. Якщо взяток багатий, а сім’я сильна, то в льотну роботу включається 50-60% бджіл і при цьому вони здійснюють за день по 10-12 і більше вильотів.

Вербувальні танці бджіл. Не всі льотні бджоли розшукують джерела взятку. Ці обов’язки виконують бджоли розвідниці, які щоденно першими вилітають на пошуки пожитку, а коли його знаходять, то сигналізують усім льотним бджолам сім’ї. У цьому криється природна доцільність: бджоли сидять дома і, не витрачаючи на льотну роботу безцільної енергії та корму, немов би вичікують відповідного сигналу.

Льотні бджоли, принесений у вулик пилок, самі складають у комірки, а нектар віддають домашнім бджолам, які їх зустрічають біля лотка чи на нижніх частинах рамок. Причому одна збиральниця віддає нектар трьом-п’ятьом бджолам-приймальницям, а ті його ферментують і розкладають у комірки для випаровування. Щоб ще скоріше відбувалось, наповнюють комірки лише на четверту частину глибини, активно вентилюють вулик, зменшують вологість повітря з 70-80%, як це буває звичайно, до 40-50%.

7. БДЖОЛЯНА СІМ’Я – ЄДИНА БІОЛОГІЧНА ОДИНЦЯ.

Бджолам властивий суспільний спосіб життя. Поведінка, робота і взаємозв’язок робочих бджіл та інших особин сім’ї нагадує єдиний організм. Тому, поряд з вивченням біології окремих особин, необхідно розглядати і вивчати всю бджолину сім’ю як єдину біологічну одиницю. Справді ж бо, бджоли всією сім’єю можуть постійно підтримувати у гнізді температуру 34-35%, легко переживають сувору зиму, успішно охороняють своє гніздо. Одинока бджола цього зробити не може. Об’єднуються бджоли, як єдиний організм,спільним житлом, місцезнаходження якого вони запам’ятовують і завжди до нього повертаються, наявністю запаху, якого надає ї матка, виділяючи маточну речовину, використанням взятку, особливістю включення всіх бджіл у медозбір та ін. До того ж бджоли постійно обмінюються їжею. А коли гинуть з голоду, то всі разом. Отже, життя бджіл можливе лише сім’ями.

8. РОЗМНОЖЕННЯ БДЖІЛ

Бджоли в сім’ї постійно народжуються і гинуть. Найбільше вимирає бджіл влітку, коли вони посилено працюють на медозборі. Щоб відновлювалась сила сім’ї, щоденно повинні народжуватись молоді бджоли. Розвиваються і народжуються бджоли в результаті відкладання маткою яєць. Чим більше здатна матка відкласти яєць, тим більше народжуватиметься молодих бджіл, тим сильнішою буде сім’я. Матки бувають свищеві та ройові. Ліпшими є матки ройові, бо в них майже завжди краще розвинені статеві органи.

У статевих органах матки зароджуються, розвиваються та запліднюються яйця. Коли такі яйця матка відкладає в бджоляні комірки, то з них розвиваються й народжуються робочі бджоли. Статеві органи матки знаходяться в червці і складаються з двох грушовидних яєчників, парного яйцепроводу, до якого приєднаний сім’яний міхурець (сім’яприймач) з витоком, піхви та яйцеклада. Яєчники мають довжину 8 мм та ширину – 4,5 мм і займають більшу частину черевця з 150 трубочок кожний. Трубочка поділена на 12-13 камер. У перших камерах яєчників зароджуються яйцеклітини, які, просуваючись по трубочках яєчників, обгортаються жовтковими клітинами (що є кормом для зародка) та оболонкою з маленьким отвором – мікропіле. Кожне зріле яйце з останньої камери - трубочки проходить у парний яйцепровід і потрапляє у непарний. Коли матка відкладає яйце у бджоляну комірку, в момент проходження по непарному яйцепроводу на нього з сім’яприймача виділяється запліднююча речовина, в якій є 8-12 сперматозоїдів. З заплідненого яйця народжується робоча бджола, із незаплідненого – трутень.

9. РОЗВИТОК БДЖОЛИ.

Робоча бджола розвивається із заплідненого яйця. У стадії яйця вона перебуває три дні. За цей час у ньому посилено розвивається зародок. На третій день яйце нахиляється, бджоли кладуть біля нього корм, шкірка яйця м’якшає, і з нього, прорвавши оболонку, виходить личинка.

Личинка бджоли – це черв’ячок білого кольору, без очей, ніжок і крилець. У стадії личинки бджола перебуває 6 днів. За цей час бджоли посилено годують личинку, відвідуючи її щоденно до 1500 разів. Причому перші три дні личинка годується спеціальним бджолиним молочком, а останні 3 дні – кашкою, яку бджоли виготовляють із меду та перги та дають безпосередньо в рот. В результаті такого щедрого харчування личинка в перші три дні щоденно збільшує свою вагу приблизно в 6 разів, а в останні три дні – у три рази.

Личинку бджоли запечатують у комірці пористою кришечкою, які виготовляють із воску та перги. Після цього личинка, спорожнившись, одну добу плете собі кокон, потім линяє і перетворюється в лялечку. При цьому всі органи личинки розкладаються, утворюються і розвиваються органи дорослої бджоли, яка народжується через 12 днів після запечатування. Всього бджола розвивається 21 день.

Трутень розвивається із незаплідненого яйця і перебуває в стадії яйця 3 дні, личинки – 6,5 дня, лялечки – 14,5 дня, а всього – 24 дні.

Розвиток матки. Матки виводяться у спеціально відбудованих бджолами мисочках із таких же запліднених яєць, як і робочі бджоли, але мають іншу тривалість розвитку: у стадії яйця – 3 днів, личинки – 5,5 дня та в запечатаному маточнику – 7,5 дні, Всього – 16 днів. Різниця в розвитку бджоли і матки залежить від характеру харчування. Так, личинка, з якої бджоли виховують матку, з моменту народження харчується весь час особливим маточним молочком, дуже багатим на білок в такій кількості, що личинка не встигає його здати і воно ще залишається неспожитим у запечатаному маточнику.

При відсутності матки в сім’ї бджоли можуть її вивести з будь-якої бджоляної личинки 1-2 денного віку. В цьому випадку бджоли розбудовують бджоляну комірку на маточник, а личинку починають годувати весь час і в належній кількості маточним молочком. Такий маточник називається свищевим, а матка, що з нього народиться, - свищевою маткою. Ця матка завжди буває гіршою, менш розвиненою, ніж ройова, яка з моменту народження личинки виховується в особливих характерних для матки умовах.

10. ПРОДУКТИ БДЖІЛЬНИЦТВА

Мед — основний продукт бджільництва — виробляється бджолами із зібраного на рослинах цукристого соку — нектару. Це нектарний, або квітковий мед. Відомий ще падевий мед, який теж належить до натурального. Його бджоли виробляють із паді — солодких виділень попелиць, щитівок, листоблішок, у яких залишаються незасвоєними 90% вуглеводів з висмоктаного рослинного соку.

В сучасному бджільництві у більшості країн світу одержують в основному нектарний мед. Мед з паді займає незначну частину продукції. Але в лісистих районах збирання падевого меду інколи являв собою невід'ємну справу пасічникування.

Виділення рослинами нектару — основна умова забезпечення бджіл кормом і нагромадження в гнізді резервів для одержання товарної продукції. Чим більше нектароносних рослин в зоні розміщення пасік і кращі умови для виділення та збирання нектару, тим вища продуктивність бджолиних сімей.

Матеріалом для утворення нектару служить сік, який надходить до секреторних клітин по судинах. На відміну від судинного соку нектар майже не має азотистих сполук і складається переважно з цукру (сахарози, глюкози і фруктози в різних співвідношеннях), розчиненого у воді.

Концентрація цукру в нектарі різних видів рослин неоднакова й коливається від 1/3 до 2/3. Але є дані про більш широке коливання цукристості. Пояснюється це не тільки видовими властивостями рослини, а й впливом температури, вологістю ґрунту й повітря, освітленням. Дуже рідкий або густий нектар з концентрацією цукру менше 5 або більше 70% бджоли не беруть. Найкраще приваблює бджіл нектар середньої концентрації, в якому міститься близько 50% цукру.

Хімічний склад меду. Рідке золото природи — так називають бджолиний мед, один з найбагатших за своїм складом продуктів сільськогосподарського виробництва. Вчені виявили в ньому близько 300, різних речовин і зольних елементів. Всі вони у вигляді сухої речовини становлять в середньому 80% від загальної маси. Вода займає решту, 1/5 вагову частину зрілого меду. Водність більшості сортів, зібраних у різних місцевостях нашої країни, становить близько 18%. Якщо води 22% і більше, мед вважається незрілим.

Основна складова частина меду — цукри. Вони входять до групи вуглеводів, яких у складі меду понад 40. Але його харчова і лікувальна цінність пояснюється перш за все великим вмістом простих інвертних цукрів — глюкози і фруктози. У більшості сортів меду глюкоза і фруктоза в значній мірі потрапляє в мед у готовому вигляді з нектару, частина їх утворюється із сахарози під впливом ферментів і кислот при переробці нектару. Високоякісні сорти меду містять близько 75% простих цукрів. Глюкози, як правило, буває менше (близько 35%), ніж фруктози (40%). Від їх співвідношення залежать фізичні якості меду. Із збільшенням вмісту глюкози підвищується здатність меду до кристалізації, а із збільшенням вмісту фруктози він солодший на смак і більш гігроскопічний. За даними Української дослідної станції бджільництва, різні сорти меду України містять в середньому 68,5—74,1% інвертного цукру. Сахарози в зрілому медові дуже мало — в середньому від 1,3 до 5%. У процесі переробки нектару бджолами вона майже повністю або вся розщеплюється на глюкозу і фруктозу. Якщо її вміст перевищує 7—8%, значить, мед незрілий або несправжній. Але навіть невелика кількість цього дисахариду при зберіганні перетворюється під дією ферменту на глюкозу і фруктозу так само, як і під час дозрівання. Інші вуглеводи займають незначну частку сухої речовини, але в окремих сортах може бути підвищений вміст мальтози, мелецитози та вищих олігосахаридів.

Азотисті сполуки (близько 0,1%) потрапляють у мед з нектаром. Таким же чином потрапляють у мед ароматичні речовини різних рослин. Вони надають своєрідного запаху зрілому продукту. Найбільше їх у свіжому медові. При відкачуванні та зберіганні вони випадають, особливо під час обробки нагріванням та при розфасовці, коли він відкритий. Певний вплив на смакові якості мають органічні кислоти: лимонна, яблучна і молочна.

Мед містить вітаміни групи В, а також аскорбінову кислоту (вітамін С). Їх небагато, але в суміші з іншими компонентами вони дуже корисні для організму.

Мінеральні речовини (зола) займають в середньому 0,17% (від 0,112 до 0,32%). В меді темного кольору їх більше, що підвищує їх харчову цінність. У цьому відношенні вище ціняться сорти, зібрані з лісового та лугового різнотрав'я. Спеціальні дослідження показали, що в зразках меду з різних природних зон містяться всі 13 елементів, розповсюджених у РОМПІЙ корі. Крім того, через рослини з ґрунту в нього потрапляє ще 10—13 мікроелементів, залежно від географічної зони. Ці неорганічні елементи входять до складу солей або органічних сполук меду.

У доброякісному медові є ферменти, або біологічні каталізатори: інвертаза, діастаза, каталаза. При нагріванні до високих температур або фальсифікації ферментативна активність втрачається повністю або знижується. Тому для якісної оцінки визначають діастазне число, яке у вітчизняних медах коливається від 1,0 до 30-50 одиниць Готе (В. Г. Чудаков).