Біологічні особливості та агротехніка вирощування картоплі

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Миколаївський національний університет імені  В.О.Сухомлинського

Біологічний факультет 
 
 
 
 

Реферат на тему: «Біологічні особливості та агротехніка вирощування

картоплі» 
 
 
 

Виконав

Студент 420 групи

Гарей Д.О. 
 
 
 
 
 
 
 

Миколаїв-2012

Зміст

Розділ 1. Морфологічні та біохімічні особливості культури    3

Розділ 2. Характеристика сортів        8

Розділ 3. Технологія вирощування планового врожаю    9

а) Попередники

б) Система  обробки ґрунту

в) Система  добрив, розрахунок необхідної кількості добрив на врожай

г) Передпосівна підготовка ґрунту

д) Підготовка насіння до посіву

е) Посів

є) Догляд за посівом, підвищення якості продукції

ж) Підготовка до збирання і збирання врожаю

з) Економічна ефективність вирощування культури

Список  використаної літератури      18

Розділ 1. Морфологічні та біохімічні особливості культури

Картопля  – багаторічна трав'яниста рослина, але в сільськогосподарській  практиці використовується як однорічна  культура. Розмножується бульбами. Для прискореного розмноження використовують частини бульб, паростки, черешки. В  селекційній роботі застосовують генеративне  розмноження насінням. Види, сорти і гібриди картоплі розрізняють і класифікують за морфологічними ознаками підземних і надземних органів.

Рослини, вирощені з насіння, утворюють стрижневу  кореневу систему – головний корінь з численними бічними корінцями. При розмноженні бульбами утворюється мичкувата коренева система, яка складається з проросткових, або первинних коренів, що мають вигляд горбиків, пристолонних і столонних коренів.

Основна маса коренів розташована на глибині  орного шару, деякі заглиблюються до 70-80 см. В ущільнених суглинистих ґрунтах коренева система зосереджується в поверхневому шарі (0-15 см).

Розвиток  кореневої системи залежить від  особливостей сорту та умов вирощування. Найбільшого розвитку вона досягає під час цвітіння. В міру дозрівання бульб корені поступово відмирають.

Бульби (столони) являють собою потовщені  і вкорочені підземні пагони, від  довжини яких залежить компактність або розкиданість гнізда. В ранньому віці на бульбах можна помітити дрібні лусковидні листочки, позбавлені хлорофілу. З розвитком бульб листочки атрофуються, а на їх місці утворюються надбрівні дуги різної форми. У пазухах листочків закладаються бруньки спокою, гак звані вічка. У кожному вічку знаходиться не менше трьох бруньок, але проростає тільки основна [9, с. 7]

Форма бульб – округла, овальна або  видовжена – є досить сталою сортовою ознакою, але тільки на легких супіщаних  ґрунтах. На важких, особливо кам'янистих ґрунтах, формуються бульби з нерівно горбкуватою поверхнею. В окремих сортів вона змінюється залежно від вмісту вологи в ґрунті. При різкій зміні засушливого періоду вологим виникають дітки, тріщини, дуплистість, спостерігається проростання раніше утворених бульб. Під впливом вірусних захворювань утворюються веретено і грушоподібні бульби

Товщина шкірки бульб залежить від зовнішніх  умов. Вологий ґрунт і одностороння дія фосфорних добрив сприяють її потовщенню, сухий ґрунт і азотне та калійне удобрення зумовлюють утворення тонкої шкірки. За характером поверхні шкірка буває гладенькою або сітчастою. По ній розкидані невеликі округлі точки – сочевички, крізь які здійснюється дихання. При удушенні бульб сочевички розростаються.

Забарвлення бульб залежно від наявності  і концентрації пігменту антоціану  в шкірці може набувати різних відтінків: синього, фіолетового, червоного. При  відсутності антоціану бульби мають біле або жовте забарвлення.

У більшості  сортів м'якуш білий, у деяких (з підвищеним вмістом каротину) – жовтий, рідше  синій, синьо-фіолетовий, рожевий, білий  з рожевими плямами, з більш або менш інтенсивно забарвленим судинно-волокнистим пучком.

Стебло  картоплі тригранне, рідше – багатогранне з виростами (крилами) у місцях з'єднання  граней на ребрах. Розрізняють кущі мало- і багатостеблі, високі, середні (в більшості сортів) і низькі; компактні й розлогі. Стебла бувають прямої або колінчастої форми. У деяких сортів, особливо ранніх, стебла в кінці вегетації або одразу ж після цвітіння лягають на ґрунт [9, с. 9].

Забарвлення стебел зелене з бурим або чорнуватим відтінком. Іноді при значному вмісті антоціану стебла набувають червоно- або синьо-фіолетового забарвлення.

Листок  картоплі переривчасто-непарноперисторозсічений. Складається з кінцевої частки, кількох пар бічних часток і дрібніших часточок між ними. Частки і часточки стерженьками кріпляться до стержня, який поступово переходить в черешок листка. Характерною сортовою ознакою є форма краю часток листка, яка буває дрібно хвилястою, гвинтоподібно-вигнутою, човникоподібно-вигнутою. Квітки картоплі зібрані в суцвіття, яке складається з квітконіжки, квітколожа і квіток. Форма суцвіть компактна або розлога, квітконосів – довга або коротка. Оцвітина колесоподібна, пелюстки зрощені. Іноді з внутрішнього або зовнішнього боку оцвітини з'являються додаткові недорозвинені пелюстки – це явище називають махровістю, воно властиве окремим сортам. Забарвлення оцвітини буває синє, блакитньо- або червоно-фіолетове і біле. Інтенсивність забарвлення визначають по квітках, які щойно розпустилися: з віком рослини вони слабшає. Бутони округлі, овальні або видовжені. Приймочка маточки світло- або чорно-зелена; дозріває звичайно на 3-4 дні раніше від пиляків. Зав'язь верхня цвітіння триває кілька днів.

Плід  – двогнізда багатонасінна зелена ягода. Насіння дуже дрібне, сплюснуте, світло-жовте. Маса 1000 на сінин – близько 0,5 г. Здатність до утворення ягід різна залежно від сорту. Найбільше ягід утворюють рослині з оранжевими пиляками [9, с. 10].

Біохімічний склад бульб змінюється під впливом  різноманітних факторів. Основні  хімічні компонента – вода і крохмаль.

Вода (75%) відіграє важливу роль у біосинтезі органічних сполук як розчинник, середовище для хімічних ре акцій, транспортний засіб і температурний регулятор. Найбільший вміст води у молодих бульбах. У період засухи бульби втрачають тургор і віддають воду листю. Іноді при цьому розсмоктуються органічні речовини, які компенсують витрати, зв'язані з інтенсивнішим диханням листя.

Вміст сухих речовин залежить від сорту, ґрунтово-кліматичних умов, агротехніки тощо. Пізньостиглі сорти, як правило, містять їх більше, ніж ранньостиглі. В суху і жарку погоду вміст сухих речовин вищий, ніж у вологу і прохолодну. Період посиленого нагромадження їх співпадає з цвітінням і активним бульбоутворенням. Кількість сухих речовин дещо знижується при внесенні підвищених доз добрив, а також під час зберігання картоплі внаслідок використання вуглеводів на енергетичні потреби (дихання).

Основним  компонентом сухих речовин є  крохмаль, вміст якого становить 70-80% сухої і близько 18% загальної  маси сирих бульб. Він нагромаджується  у вигляді зерен. Чим більша кількість  крупних крохмальних зерен, тим  вища якість картоплі і продуктів  її переробки. Крім чистого крохмалю, в зернах міститься 11-22% води, 0,06-0,13% фосфору, 0,016-0,07% ліпідів, 0,002-0,032% кремнію, а також мінеральні елементи: азот, сірка, калій, кальцій, магній. У переважній більшості випадків крохмалистість прямо пропорційна тривалості вегетаційного періоду: ранньостиглі сорти містять від 10 до 16-18% крохмалю, середньостиглі – від 12 до 18-20% і пізньостиглі – від 14-15 до 22-25%. Найвищий вміст крохмалю в бульбах середньої фракції; в дрібних і великих (особливо дуплистих) він дещо нижчий.

Сирий протеїн включає білок і азотисті речовини небілкової природи. В білку міститься 60% всього азоту (в тому числі 40% розчинного і 20% нерозчинного). До складу азотистих небілкових речовин входять аміачна й нітратна солі, алкалоїди, нуклеїнові кислоти, вільні амінокислоти, аміди, окремі вітаміни [9, с. 11].

Білок (туберин) складається з двох фракцій: солерозчинного глобуліну і водорозчинного альбуміну у співвідношенні 7:3. До складу туберину входять практично всі амінокислоти, в тому числі й незамінні (табл. 2.1), які стані тлить близько 30% всього амінокислотного складу бульб. В картоплі міститься в середньому 0,15–0,16% жиру і до 0,4% ліпідів (до сирої речовини). Під час зберігання їх кількість, особливо в ранніх сортах, дещо зростає, при кулінарній обробці зменшується в 1,5–2 рази, хоч якісний склад практично не міняється.

Для картоплі характерний глюкозид (глюкоалкалоїд) соланін, який іноді надає бульбам гіркого смаку. Його вміст значно зростає під дією сонячного світла (озеленення картоплі).

Серед інших важливих сполук, наявних у  бульбах, слід виділити нуклеїнові кислоти  – ДНК і РНК, які забезпечують біосинтез білка і передачу спадкової  інформації, лігнін – супутник целюлози (надає жорсткості і міцності стінкам  клітин та шкірці бульб) і хлорогенову кислоту, яка виконує захисну функцію.

Вміст мінеральних елементів у бульбах  залежить від сорту та умов вирощування і становить приблизно 0,5–1,9% до сирої речовини і 2,1–7,5% до вмісту сухих речовин. Сюди входить калій – 60-70%, фосфор – 7-10%, магній і кальцій – 6% і в незначних кількостях залізо, сірка, натрій, хлор, бор, марганець, йод, цинк, бром, кремній, алюміній, молібден, миш'як, кобальт, нікель, літій [9, с. 13].

Порівняно з іншими культурами картопля вимагає  для нормального росту і розвитку значно більше поживних речовин, при  цьому випис їх відбувається переважно  з незначного за об'ємом поверхневого шару ґрунту, де зосереджена основна маса (до 60%) коренів.

Інтенсивність засвоєння азоту найвища в  період посиленого розвитку бадилля, згодом вона знижується, а з початком відмирання бадилля практично припиняється. Фосфорнокислі сполуки поглинаються в меншій кількості, ніж азотні. Поглинання фосфору прямо пропорційне поглинанню води. Найбільше калію рослина засвоює в період інтенсивного росту бадилля і бульб, при його нестачі рослини погано використовують аміачний азот.

Потреба картоплі у воді визначається її хімічним складом, величиною надземної маси та врожаю бульб. Протягом вегетаційного періоду картопля витрачає (на суглинкових ґрунтах) понад 100 ц води на центнер бульб. Перезволоження, як і нестача води, негативно впливає на ріст і розвиток рослин: знижується вміст крохмалю та сухої речовини, збільшується ураження рослин грибними та бактеріальними захворюваннями.

Для нормального  росту і розвитку картоплі рослини  споживають за добу близько 1 мг кисню  на 1 г сухої речовини. Найбільше  потребують його в період інтенсивного приросту врожаю. Тільки пухкий, в міру вологий ґрунт може забезпечити потребу картоплі в повітрі. Кількість повітря в ґрунті визначається його шпаруватістю, яка становить 60–65% на добре оброблених, структурних землях, і вологістю – чим більше перезволожена ділянка [9, с. 14].

Картопля  – світлолюбна рослина. При поганому освітленні погіршується галуження куща і цвітіння зменшується кількість бульб, знижується врожайність. Велике значення має правильний вибір густоти садіння та рівномірність розміщення рослин на площі. Найбільш рівномірного освітлення можна досягти, розміщуючи рядки на південь.

Картопля  – рослина прохолодного літа, яка  дуже чутлива до температури повітря і ґрунту. Для повного розвитку картоплі сума температур вище 100 протягом вегетаційного періоду повинна становити 1000-14000 для ранніх і середньоранніх сортів і 1400-16000 – для пізніх.

Розділ  2. Характеристика сортів

У практичному  картоплярстві всі існуючі сорти  класифікуються за строками дозрівання, або тривалістю вегетаційного періоду, і господарським призначенням.

За строком  дозрівання виділяють сорти:

• ранні – дозрівають за 50-60 днів, виключно столові для літнього використання;
• середньоранні – за 60-80 днів, виключно столові для літнього й осінньо-зимового використання;
• середньостиглі – за 80-100 днів, переважно столові;
• середньопізні – за 100-120 днів, різного призначення;
• пізні – понад 120 днів, переважно універсальні й технічні.

За господарським  призначенням розрізняють сорти:

• столові – мають хороший смак, нетемніючий м’якуш, хорошу форму бульб з дрібними вічками;
• технічні – відзначаються підвищеним вмістом крохмалю (20-25%) і високим урожаєм з одиниці площі, використовуються для заводської переробки;
• столово-технічні – характеризуються підвищенім вмістом крохмалю, хорошим смаком, нетемніючим м’якушем, використовуються для харчування та переробці;
• кормові – містять підвищену кількість білка і сухих речовин, високоврожайні, йдуть на корм худобі;
• універсальні – високоврожайні, з хорошим смаком, нетемніючим м'якушем, високим вмістом крохмалю і білка, використовуються для їжі, переробки, на корм тваринам;
• столово-заводські – для виготовлення напівфабрикатів (чіпсів, крекерів тощо) – мають підвищений вміст сухих речовин, нетемніючий м'якуш, низький вміст редукуючих цукрів і короткий період ресинтезу крохмалю [17, с. 267].

Розділ 3. Технологія вирощування планового врожаю

а) Попередники

Найбільші урожаї картоплі збирають при розміщенні її після озимих культур, які вирощують  у сівозміні по пласту багаторічних трав після зайнятих парів або  зернобобових культур; по удобреній  кукурудзі на силос, льону-довгунцю, однорічних травах. На Поліссі кращими  попередниками картоплі є люпин  на зелене добриво післяжнивного  посіву. У Лісостепу, де озима пшениця є кращим попередником не лише для картоплі, а й для цукрових буряків, ці дві культури в сівозміні розміщують у таких ланках: багаторічні трави – озима пшениця – цукрові буряки; зернові бобові – озима пшениця – картопля. Добре родить картопля в цих районах також після кукурудзи на силос, а в умовах достатнього зволоження – після цукрових буряків. У степу високі врожаї картоплі лише на зрошуваних землях (де вирощують два врожаї за рік), в заплавах річок, на низинних ділянках. В овочевих сівозмінах картоплю вирощують після багатьох культур, крім пасльонових, що мають багато спільних з картоплею шкідників і хвороб.

У спеціалізованих  сівозмінах, де під картоплю відводять 40 – 50 % площі, її повторно розміщують на минулорічному полі при обов'язковому дотриманні високої технології вирощування.

Ранню картоплю доцільно вирощувати в зайнятих парах як післяукісну культуру, тільки для садіння слід використовувати пророщені бульби і садити в стислі строки.

Картопля  – один з кращих попередників у  сівозміні для багатьох культур, особливо для ранніх ярих, льону-довгунця, конопель та ін. [20, с. 249].

б) Система  обробки ґрунту

Картопля  позитивно реагує на глибокий обробіток  ґрунту, яким створюється глибокий пухкий орний шар, особливо сприятливий  для формування великих бульб  на важких ґрунтах. Залежно від зони вирощування картоплі, строку внесення органічних добрив належної розпушеності ґрунту досягають як зяблевим, так і весняним обробітком, включаючи й лущення стерні, основну та передпосівну підготовку ґрунту з диференціацією цих прийомів залежно від типу ґрунту, його фізичних та хімічних властивостей, забур'яненості.

Лущення проводять відразу після збирання попередника або не пізніш як через 3-4 дні після збирання.

На полях  з переважанням коренепаросткових бур'янів (осоту, молочаю, березки польової) перший раз лущать на глибину 6-8 см дисковими лущильниками (ЛДГ-5А, ЛДГ-15А, ЛДГ-10А, ЛДГ-20), а другий – у період утворення розеток цих бур'янів на 10-12 см з використанням лущильників (ППЛ-10-25, ППЛ-5-25, а також ЛДГ-5А, ЛДГ-10А та ін.). Після появи сходів бур'янів поле орють плугами з передплужниками (ПЛН-4-35, ПЛН-5-35, ПЛН-6-35 та ін.) на глибину 27 – 30 см. На ґрунтах з мілким орним шаром використовують плуги-розпушувачі (ПРПВ-5-50 та ін.).

Попередники, засмічені кореневищними бур'янами, 2-3 рази дискують на глибину до 12 см дисковими боронами (БД-10Б, БДТ-7А) і  після появи «шилець» кореневища глибоко заорюють плугами з передплужниками. На площах з неглибоким орним шаром кореневища «вичісують»: проводять лущення полицевими лущильниками або мілку оранку на глибину залягання кореневищ бур'янів у ґрунті (10-15 см), після чого кореневища витягують з ґрунту (вичісують) пружинними культиваторами або боронами і вивозять за межі поля.

На Поліссі  оброблені восени дерново-підзолисті ґрунти часто запливають. При внесенні восени гною або компостів на запливаючих  ґрунтах його звичайно придисковують. Якщо восени гній не вносили, часто обмежуються дворазовим лущенням і переносять дальший обробіток ґрунту на весну [14, с. 52].

Оскільки  ґрунти у лісостеповій і степовій зонах мають більш важкий механічний склад і навесні досягають фізичної спілості повільно, а весняна оранка їх здебільшого спричинює утворення брил, її тут не проводять.

На площах, де можливе періодичне перезволоження ґрунту, слід проводити вузькозагінну оранку при ширині загінок 28-56 м, залишаючи між ними розгінні борозни для стікання води у відкриті канали. У лісостепових і степових районах проводять зяблеву оранку плугами з передплужниками на глибину 25-30 см в агрегаті з кільчасто-шпоровими котками або важкими боронами.

Після зяблевої оранки, поки ґрунт ще не ущільнився, його восени повторно обробляють культиваторами в агрегаті з кільчасто-шпоровими  котками або важкими боронами і нарізують гребені 18-20 см заввишки з використанням просапних культиваторів (КРН-4,2, КРН-5,6А).

На зрошуваних ґрунтах півдня України зяблеву  оранку проводять на глибину 35-40 см, на окультурених торфовищах Полісся  – на 22-25 см, на середньо мінералізованих торфовищах 25-27 см. Навесні закривають вологу і розпушують ґрунт на глибину 14-16 см. Якщо під картоплю вирощують післяжнивний люпин, його часто залишають на зиму для снігозатримання і приорюють навесні. Практика багатьох поліських господарств показує, що весняне приорювання люпину за ефективністю не поступається осінньому, а інколи й перевершує його.

Обробіток ґрунту під післяукісну картоплю включає лущення на глибину 7-8 см і неглибоку оранку на 16-18 см з  обов'язковим внесенням органічних і мінеральних добрив.

в) Система  добрив, розрахунок необхідної кількості  добрив на врожай

Внесення  добрив під картоплю – обов'язкова умова одержання високих урожаїв бульб. Особливо цінні для картоплі органічні добрива, які використовуються не тільки як важливе джерело елементів живлення для рослин, а і як ефективний засіб поліпшення фізичного стану ґрунту та повнішого забезпечення картоплі вуглекислотою.

Найпоширеніше органічне добриво для картоплі – гній. Дані науково-дослідних установ  підтверджують його високу ефективність на всіх типах ґрунтів і особливо на дерново-підзолистих ґрунтах  Полісся. Картопля добре реагує на внесення високих доз гною – до 60-80 т/га. Однак при визначенні ефективних доз органічних добрив слід враховувати, що при їх підвищенні понад 60 т/га звичайно спостерігається абсолютне збільшення урожаю бульб, але нерідко знижується приріст врожаю на 1 т внесених добрив і підвищується собівартість картоплі.

На мінеральних  ґрунтах Полісся безпосередньо  під картоплю вносять 50-60 т/га напівперепрілого гною або торфокомпостів, у Лісостепу  – під попередник не менше 40 т/га розкидачами РОУ-6, ПРТ-10-1, ПРТ-16М та ін. Вносять рідкий гній розкидачами РЖТ-4М, МЖТ-16, МЖТ-19, але його норми збільшують у 1,5-2 рази, причому на Поліссі приблизно 50-60 % площі під картоплю удобрюють восени, а 40-50 % навесні, в лісостепових районах всю норму гною вносять восени. Не рекомендується вносити під картоплю свіжий торф, бо в його складі є багато закисних сполук, шкідливих для картоплі [7, с. 54].

В якості органічних використовують також зелені добрива – люпин, ріпак, озиме  жито, до яких восени додають повну  рекомендовану норму фосфору  й калію, а до ріпаку й озимого жита – 1/3 норми азоту. Навесні на цих полях зелене добриво придисковують, вносять по 30 т/га гною, який приорюють. 

При використанні гною або торфокомпостів вносять  повні мінеральні добрива з розрахунку: на чорноземах – N60-90Р60-90К60-90; на дерново-підзолистих, сірих лісових, світло-каштанових ґрунтах – 90-120Р60-90К90-120. Фосфорно-калійні добрива застосовують восени, азотні – навесні. На осушених торфових ґрунтах слід вносити тільки фосфорно-калійні добрива в дозі Р60-90К90-120 і один раз за ротацію добрива із вмістом міді – 5-6 ц/га піритного недогарку або 25-30 кг/га мідного купоросу. За інтенсивної технології всю норму добрив використовують для основного внесення або вносять мінеральні добрива в рядки картоплі (локально) на 5 – 6 см нижче бульб картоплесаджалками при садінні картоплі або культиваторами удобрювачами-гребенеутворювачами КОН-2,8Г. За інтенсивної технології картоплю, як правило, не підживлюють. Але при недостатньому внесенні добрив під обробіток ґрунту слід провести підживлення.

Кращими мінеральними добривами для картоплі є: аміачна селітра, сечовина, суперфосфат, калімагнезія і складні добрива. Хлорид калію, сирі калійні солі для  картоплі малопридатні, їх краще не застосовувати.

Кислі ґрунти потрібно вапнувати – піщані з розрахунку 0,6 норми вапна за гідролітичною кислотністю, супіщані – 0,75 норми. Найкраще використовувати для цього доломітове борошно. На засолених ґрунтах півдня України ефективне гіпсування (3-5 т/га гіпсу).

На більш  легких ґрунтах Лісостепу гребені  нарізують навесні, після розпушування ґрунту фрезою (ФБН-1,5), або використовують фрезерний культиватор (КГФ-2,8) [7, с. 56].

На полях, призначених для літнього садіння  картоплі, основний обробіток ґрунту проводять так само, як і для  весняного садіння, з наступним  застосуванням 1-2 культивацій для знищення бур'янів.

г) Передпосівна підготовка ґрунту

Перед садінням картоплі нарізають гребені. Коли навесні вносять органічні  добрива, а орний шар неглибокий і є потреба в його поглибленні, ґрунт переорюють плугами без полиць, але з передплужниками (ПЛН-4-35, ПЛН-5-35, ПЛП-8-35), які заробляють гній і одночасно розпушують ґрунт на 27-30 см без вивертання підґрунтя на поверхню. Використовують також плуги з вирізними полицями, плуги-розпушувачі. 

Оброблені восени дерново-підзолисті ґрунти часто  запливають. Тому навесні їх повторно орють для поліпшення фізичного  стану ґрунту. При внесенні восени гною або компостів на запливаючих ґрунтах його звичайно придисковують, а навесні на цих площах орють плугами без полиць на глибину 25-25 см. Якщо восени гній не вносили, часто обмежуються дворазовим лущенням і переносять дальший обробіток ґрунту на весну [20, с. 255].

д) Підготовка насіння до посіву

Перед садінням бульби сортують, пророщують або прогрівають, обробляють їх захисно-стимулюючими речовинами, великі розрізають на частини.

Сортують  картоплю на картоплесортувальних пунктах  КСП-25, КСП-15В на 3 фракції: дрібну – 25-50 г, середню – 51-80 г й велику – понад 80 г. Для садіння використовують переважно бульби середньої фракції (з домішкою некондиційних бульб до 7 %). Великі бульби (понад 80 г) ріжуть на дві частини на спеціальних бульборізках за 2-3 дні до садіння. Щоб краще відбувалося опробковіння різаних частин бульб, їх обробляють стимуляторами росту, зокрема 10 %-м ячмінним солодом (10 кг пророщеного ячменю в 100 л води) з додаванням 25 г розчиненої в 100 мл води янтарної кислоти.

Відсортовані  за фракціями бульби складають у  бурти, де їх прогрівають на сонці (при  температурі вдень 12-15 °С, вночі до 5 °С) під плівковим арковим укриттям протягом 2-3 тижнів – до утворення  проростків 5 мм завдовжки (не більше 10-15 мм). Можна прогрівати бульби і в  засіках, продуваючи їх 7-10 днів теплим повітрям (18-20 °С) з використанням  теплогенераторів ТГ-75, ТГ-150, ВПГ-400 та ін [20, с. 268].

Пророщують  бульби також у плівкових теплицях, парниках, у спеціалізованих приміщеннях-яровизаторах (на стелажах, у ящиках на 10-15 кг), поліетиленових мішках (на 8-10 кг), поліетиленових рукавах (розміром 30 х 1,5-3 м), на площадках під поліетиленовою плівкою при температурі близько 15°С, доброму освітленні й вентиляції, вологості повітря 80-90 % протягом 15-30 днів – до утворення проростків приблизно 5 мм завдовжки.

Перед садінням картоплю протруюють з використанням  картоплекомбайнів типу Е-665 і обробляють стимуляторами росту. Суспензію  препаратів готують у баках обприскувачів ОВТ-1А, ОПШ-15-01 з нормою витрати 20 л суспензії фунгіциду на 1 т бульб. Суспензію наносять на поверхню бульб у розпиленому стані. Для протруєння використовують препарати: проти ризоктонії, фітофторозу, мокрої гнилі, парші – дитан М-45 (80 %-й) – 2-2,5 кг/т; лікарбацин (80 %-й) – 2,6-2,7 кг/т; проти фітофторозу – цинеб (80 %-й) – 0,5-1 кг/т; проти ризоктоніозу – вітавакс 200 (75 %-й) – 2 кг/т, фундазол (50 %-й) – 0,5-1 кг/т та ін., рекомендовані в рік вирощування.

е) Посів

До садіння  картоплі приступають при температурі 4-7°С фізично спілого ґрунту на глибині 10 – 12 см, на ґрунтах легкого механічного  складу в ранні строки – одночасно  із сівбою ранніх зернових культур. Насамперед садять пророщені бульби ранньостиглих  сортів картоплі, потім насінну й  товарну картоплю і закінчують садіння  різаними бульбами (у добре прогрітий  ґрунт).

На Поліссі  картоплю садять гребеневим способом або в гребені, нарізані перед садінням; у Лісостепу і Степу – гребеневим способом або в гребені, нарізані восени, саджалками САЯ-4А, КСМГ-4, КСМГ-6.

Середня густота садіння бульбами масою 50-80 г: на Поліссі – товарної картоплі не менше 55-60 тис./га, насінної 65-70 тис./га; в Лісостепу – відповідно 50 і 55 тис./га; у Степу – 45 і 50 тис./га; при зрошенні – 55-60 тис./га.

Більша  густота насаджень (на 10 %) при садінні  картоплі на ґрунтах з більшим вмістом поживних речовин, при вирощуванні ранньої картоплі, при використанні для садіння дрібних бульб; менша – на бідних ґрунтах, при садінні великих бульб; вирощуванні пізньостиглих сортів. Щоб досягти рекомендованої густоти насаджень на час збирання, норму висаджування бульб збільшують на 10-15 %. Залежно від розміру бульб на 1 га висаджують їх 3,5-4,5 т. Для більшості сортів густота насаджень має становити 200-250 тис./га [20, с. 274].

Глибина садіння на ґрунтах середнього механічного  складу (суглинкових) 6-8 см від вершини  гребеня, на легких (супіщаних) – на 1-2 см глибше (8-10 см).

є) Догляд за посівом, підвищення якості продукції

Старанний догляд за насадженнями картоплі передбачає створення оптимальних умов росту рослин протягом вегетації. Він включає механічні способи підтримання ґрунту в розпушеному і чистому стані – проведення 2-3 досходових і 2-3 післясходових обробітки міжрядь та застосування хімічних засобів захисту картоплі від бур'янів, хвороб і шкідників. Для першого і другого досходових обробітків (на 5-7-й і 12-14-й день після садіння картоплі) на кожній секції культиваторів КРН-4,2Д, КРН-4,2Г, КРН-5,6Д, КОН-2,8А ставлять лапу-підгортач (або дисковий підгортач), дві долотоподібні лапи з ротаційною або сітчастою бороною позаду. Другий обробіток нерідко проводять секцією з лапою-підгортачем посередині та лапами-бритвами для підрізання вершин гребенів з боків.