Боргова безпека держави

Боргова безпека держави

Поняття боргової безпеки держави 

Аналіз зовнішньої заборгованості суверенних боржників з позицій фінансової безпеки держави потребує ґрунтовного вивчення як можливих механізмів скорочення заборгованості, так і оцінки платоспроможності держави. Для цього у світі розробляються методологічні підходи та використовуються різні методики розрахунку економічно безпечного рівня зовнішнього боргу, розраховуються порогові значення основних індикаторів, що характеризують, з одного боку, рівень платоспроможності держави і впливають на її кредитний рейтинг на зовнішньому ринку, а з іншого – відображають стан боргової безпеки країни, як одного із найвпливовіших факторів фінансової стабільності. При цьому платоспроможність держави та її кредитний рейтинг виступають свого роду індикаторами довіри кредиторів до держави, визначаючи рівень суверенного ризику як для кредитора, так і для боржника.

Боргову безпеку держави, як елемент національних інтересів, доцільно розглядати з позицій комплексного підходу, як підсистему у складній, багаторівневій системі фінансово-економічної безпеки держави. Враховуючи альтернативні погляди на цю проблему, під борговою безпекою держави слід розуміти певний критичний рівень державної заборгованості, який дозволяє зберегти стійкість фінансової системи країни до внутрішніх і зовнішніх загроз, забезпечити певний рівень відносної незалежності держави, зберігаючи при цьому економічну можливість країни здійснювати виплати на погашення основної суми і відсотків (відповідно до зафіксованого у кредитному контракті графіку платежів), підтримуючи належний рівень платоспроможності та кредитного рейтингу. Тобто, виконання умов боргової безпеки спрямовується на задоволення економічних потреб держави у фінансових ресурсах із врахуванням того, що перевищення цього критичного рівня може призвести до незворотних процесів щодо можливостей повернення боргів, їхнього обслуговування, до так званої боргової кризи або кризи ліквідності, чи одновекторної фінансової, економічної і навіть політичної залежності від кредиторів.

В умовах глобалізації, коли більшість  країн інтегрувалися до світового економічного простору  для  забезпечення  власної конкурентоспроможності  та сталого економічного розвитку, стратегією України є теж євроінтеграція. Але для її виконання та закріплення своїх позицій серед розвинених країн, Україні необхідно здійснити якісні перетворення та вирішити завдання, які перед нею покладені всередині країни, тому актуальним є питання платоспроможності країни, її боргового стану та боргової безпеки, низький рівень якої унеможливлює швидке входження до Європейського Союзу.

     Згідно із Законом України "Про основи національної безпеки України", боргова безпека – це такий рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень та оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету і руйнуванням вітчизняної фінансової системи .

       До основних  факторів, що впливають на рівень  боргової безпеки, належать: 1) стан  нормативно-правової бази, що регламентує  формування державного боргу  і використання запозичених коштів; 2) загальний обсяг, структура  боргових зобов'язань, динаміка  державного боргу; 3) перелік наявних  і потенційно можливих боргових  інструментів, а також фактичні  пропорції між ними і можливість  диверсифікації ринку державних  цінних паперів; 4) офіційний валютний  курс і темпи зростання ВВП; 5) існуюча система управління  державним боргом.

                                                                                                    Таблиця 1

Індикатори економічної  безпеки (розроблені Міністерством  економіки України)

Аналіз різних підходів до оцінки боргової безпеки держави дозволив авторам запропонувати систему основних індикаторів та їх граничні значення, а також за допомогою цих показників дослідити сучасний стан боргової безпеки України. (табл. 2).

                                                                                                   Таблиця 2

     Аналіз сучасного  стану боргової безпеки України

На основі вищенаведених  розрахунків  урядом України ведеться виважена й обережна боргова політика, оскільки майже усі показники, пов`язані з державним та гарантованим державою боргом відповідають діючим нормам та граничним значенням. Але, для того, щоб підвищити боргову безпеку необхідно значно збільшити (у 2,5 рази) експорт товарів і послуг та чисельність населення. Отже, держава повинна взяти курс на збільшення обсягів інвестицій у реальний та соціальний сектори економіки. Проте, рівень відношення загального зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг в Україні, який знаходиться у нормі згідно зі світовими рекомендаціями, свідчить про надвелику зовнішню заборгованість приватного та фінансового сектору, що підриває платоспроможність  недержавного сектору економіки, який при масовому пред`явленні вимог кредиторів не зможе відповісти за своїми зобов`язаннями, а це у свою чергу підірве довіру кредиторів і до держави, як гаранта. Така тенденція свідчить про непривабливість вітчизняного капіталу через його високу ціну, яку у значній мірі визначає рівень інфляції, який в Україні сьогодні надвисокий.  

  Державний борг є складовою державних фінансів. Це загальна сума випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх). Державний зовнішній борг класифікується по видах кредитів (банківські і фірмові); по формах надання (валютні і товарні); в залежності від цільового використання (інвестиційні і не інвестиційні позики); за умовами надання (пільгові, за сплатою високих процентів, на компенсаційній основі); по строках повернення заборгованості; по умовах повернення боргу (одночасно, рівними чи не рівними частинами).

                                              Розмір державного боргу, млрд дол.

                                                            станом на кінець року

На кінець березня 2011 року державний борг становив 56,4 млрд дол. (внутрішній борг 20 млрд дол., зовнішній борг 36 млрд дол.).

На кінець липня 2009 сукупний державний (прямий) і гарантований державою борг України становить 33,262 млрд дол. (у гривневому еквіваленті — 256,05 млрд грн.)

З початку 2009 держборг у валютному вираженні збільшився на 35,2 %, або на 8,663 млрд дол.

Сукупний державний борг України за 2008 рік збільшився на 40 %, або на 7,03 млрд дол.

Станом на 31 травня 2011 року державний та гарантований державою борг України становив 460.575.646,54 тис.грн. або 57.784.313,20 тис.дол. США, в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг — 294.092.385,68 тис.грн. (63,85% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 36.897.145,23 тис.дол. США; державний та гарантований державою внутрішній борг — 166.483.260,86 тис.грн. (36,15%) або 20.887.167,97 тис.дол. США.

1991 р.- І половина 1994 р.

Безсистемне утворення і  нагромадження боргу:

• залучалися прямі кредити НБУ
• надавались урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам,
• урегульовувалися боргові взаємовідносини з Російською Федерацією.

На початок 1994 р. державний борг України становив 4,8 млрд дол. (у тому числі зовнішній — 75 %).

ІІ половина 1994 р. — І половина 1997

Поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися зв'язки з міжнародними фінансовими  організаціями. За цей період зовнішній  борг зріс на 56 %.

Починаючи з 1995 р. внутрішній борг формується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики.

з ІІ половини 1997  — 2000 рік

Зростання зовнішньої заборгованості. Державний  борг України досягає у 2000 році 48% від ВВП країни. На 1 січня 2000 року загальна сума державного боргу становила 15,2 млрд дол., у тому числі зовнішній — 12,4 млрд дол. і внутрішній — 2,8 млрд дол.

з ІІ половини 2001–2007 роки

Період  економічного зростання. Прямий державний  та гарантований державою борг поступово  зменшується до 12,2% від валового внутрішнього продукту України.

ІІ половина 2008 р. — 2011 рік

Глобальна фінансова криза ліквідності. Падіння експортної виручки, відновлення співпраці з МВФ, зростання прямого державного боргу до 29,8% від ВВП.

 Отже, аналізуючи можна  сказати, що за оцінкою Рахункової  палати України державний борг  уперше перевищив 50 млрд. дол., що  майже в 1,5 рази більше золотовалютних  резервів країни, таким чином рівень зовнішньої заборгованості на 1 особу понад 1000 дол. США державного боргу (8500 грн.) , а гранично допустимий рівень - 200 дол. США, такий показник є  економічною загрозою  для існування країни. Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП - 40%, при граничному рівні в Україні 25%, такий показник є обтяжливим і небезпечним для економіки. Відношення державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг - 66,79%, хоч цей показник не більший за нормативний, але рівень фінансового запасу лише  3,1%, це свідчить про надвелику зовнішню заборгованість приватного та фінансового сектору, що підриває платоспроможність  недержавного сектору економіки, який при масовому пред`явленні вимог кредиторів не зможе відповісти за своїми зобов`язаннями, а це у свою чергу підірве довіру кредиторів і до держави, як гаранта. Така тенденція свідчить про непривабливість вітчизняного капіталу через його високу ціну, яку у значній мірі визначає рівень інфляції, який в Україні сьогодні надвисокий. Відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до доходів державного бюджету - 15,52 %, цей показник містить найбільше фінансового запасу, але його необхідно зменшувати щонайменше до 10%. Відношення відсоткових платежів з обслуговування зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг - 11,03. Значення цього показника збільшується щорічно і вже у  2012 році Україна має виплатити  53 млрд. грн. на обслуговування державного боргу .

Причинами таких негативних показників боргової безпеки є: щорічний дефіцит бюджету та платіжного балансу, значне перевищення експорту над  імпортом, криза функціонування пенсійної  системи, непривабливий для інвесторів інвестиційний клімат в країні, високий  ступінь залежності України від  імпортованих енергоносіїв, невиражена політика держави щодо управління боргом, малоефективний контроль за використанням  запозичень.

Зниження рівня боргової безпеки держави спричиняє: зростання  відсоткових ставок на ринку державних  запозичень, підвищення рівня оподаткування  суб'єктів господарювання, зменшення  виробничого споживання внаслідок  падіння інвестицій, відплив з  країни сукупних валютних резервів, передачу частини державної власності  у власність зарубіжних країн, зниження міжнародного престижу країни, посилення  невпевненості населення у завтрашньому дні. Тобто рівень боргової безпеки  безпосередньо позначається на рівні  бюджетної, інфляційної, валютної та інвестиційної  безпеки. 

Наслідками збільшення державного боргу є: зростання інфляції високими темпами, випереджання цін над виплатами  заробітних плат, залежність країни від  кредиторів та збільшення зобов'язань  України виконувати їх умови, девальвація  національної валюти, а отже і погіршення рівня якості життя населення, зменшення  їх реальних доходів, значне подорожчання енергоносіїв, та ін.     

 Таким чином, Україні  необхідно здійснювати такі заходи  для вирішення проблем,  спричинених значним обсягом державний боргу та його постійним збільшенням: регулярний нагляд за основними макроекономічними показниками боргової безпеки  України, необхідно  сприяти збільшенню численності  населення та його рівня життя, заохочувати інвесторів вкладати кошти у реальний сектор економіки України, створити привабливі умови для ведення підприємницької діяльності (у тому числі виходу її з тіні) та збільшення рівня споживання, створити міцну правової базу для розвитку економіки, сприяти збільшенню національних золотовалютних резервів та привабливості державних боргових інструментів, оптимізувати фіскальну політику держави як джерело державних доходів, забезпечити збільшення розміру інвестицій у інноваційну діяльність.

2. Комплексний  аналіз  загроз  економічній безпеці   України(зробити  змістовий опис  основних проблем )

Формування  довгострокової стратегії економічної  безпеки передбачає формулювання основних загроз економічної безпеки. При  цьому під загрозою економічній  безпеці розуміють сформовані в  суспільстві економічні й інші умови, здатні прямо або опосередковано впливати на економічну безпеку суб'єкта господарювання (галузі економіки, економічної  території, національної економіки  загалом) у теперішньому або найближчому  майбутньому.

Загрозами економічній  безпеці України слід вважати  явні чи потенційні дії, що ускладнюють  або унеможливлюють реалізацію національних економічних інтересів і створюють  небезпеку для соціально-економічної  та політичної систем, національних цінностей, життєзабезпечення нації та окремої  особи.

Суттєві зміни соціального та економічного характеру, що нині відбуваються в Україні, генеруються чинниками зовнішнього  та внутрішнього напрямів, які при  певному поєднанні можуть мати не лише позитивні ефекти, але й негативні  та становити реальну загрозу.

На мою думку, подібні загрози можна згрупувати в такі блоки:

1. Зростання  майнової, фінансової і матеріальної  диференціації населення, підвищення  рівня його бідності, що ведуть  до дестабілізації соціального  порядку. Серед факторів, що вплинули на становлення такої ситуації в українському суспільстві, насамперед хотілося б виділити:

• різке розшарування суспільства на вузьке коло багатих і переважну масу бідних, невпевнених у своєму майбутньому людей;

• збільшення частки бідних прошарків населення в міському середовищі порівняно з сільською  місцевістю, що сприяє появі соціальної та кримінальної напруженості і створює сприятливе підґрунтя для поширення нових для України негативних явищ (наркоманія, організована злочинність, проституція тощо);

• зростання безробіття, що веде до соціальних конфліктів;

• нерегулярна виплата  заробітної плати, зупинка підприємств.

2. Деформація структури економіки України, що відбулася з таких причин:

• зростання паливно-сировинної орієнтації національного господарства;

• відставання розвідки запасів  корисних копалин від їхнього  видобутку;

• слабка конкурентоздатність  продукції більшості вітчизняних  товаровиробників;

• згортання виробництва  в стратегічних і життєво важливих галузях обробної промисловості, передусім у машинобудуванні;

• зниження ефективності, руйнування технологічної єдності наукових досліджень і розробок, розвал сформованих наукових колективів і на цій основі підрив науково-технічного та військово-технічного потенціалу;

• захоплення іноземними компаніями внутрішнього ринку основних видів  товарів народного споживання;

• скуповування за необґрунтованими цінами іноземними компаніями українських  підприємств з метою витіснення вітчизняної продукції і виробника за наявності дешевої робочої сили як із зовнішнього, так і з внутрішнього ринку;

• збільшення зовнішнього  боргу і пов'язане з цим збільшення витрат бюджету на його погашення.

3. Посилення  нерівномірності соціально-економічного розвитку регіонів, викликане такими факторами, як:

• об'єктивні розходження  в рівні соціально-економічного розвитку регіонів, наявність депресивних, кризових і відсталих в економічних відносинах районів на тлі структурних зрушень у промисловому виробництві, що супроводжуються різким зменшенням частки обробних галузей;

4. Криміналізація  суспільства і господарської  діяльності. Основними факторами  цієї загрози є:

• зростання безробіття, оскільки значна частина злочинів скоюється  особами, які не мають постійного джерела доходу:

• тісний зв'язок частини  чиновників органів державної влади  з організованою злочинністю, можливість доступу кримінальних структур до управління визначеною частиною суспільного виробництва  і їхнє проникнення до різних владних  структур;

• зниження системи державного контролю, результатом якого стало  розширення діяльності кримінальних структур на внутрішньому фінансовому ринку, у сфері приватизації, експортно-імпортних операцій тощо.

Очевидно також, що вихідним пунктом розроблення стратегії  завжди є визначення кінцевої мети, тієї соціально-економічної моделі, що повинна скластися внаслідок реформ. Як основні параметри кінцевої мети реформування економіки, що, зрозуміло, підлягають конкретизації й уточненню за окремими етапами і термінами, повинні бути обрані:

• орієнтація економіки на вирішення соціальних завдань, досягнення високої якості життя, створення інститутів і механізмів, що дозволяють поєднати економічну ефективність та соціальну справедливість;

• створення високоефективної економіки, гнучких і сприйнятливих  до науково-технічних нововведень, до постійно мінливих суспільних і особистих потреб.

Загрози економічній безпеці можна класифікувати  за такими параметрами:

1. За місцем виникнення: внутрішні; зовнішні.

2. За ступенем небезпеки: особливо небезпечні; небезпечні.

3. За можливістю здійснення: реальні; потенційні.

4. За масштабами здійснення: загальнонаціональні; локальні; індивідуальні.

5. За тривалістю дії: тимчасові: постійні.

6. За сферою спрямування:

виробничі; фінансові; експортно-імпортні; технологічні; інституційні; військово-економічні; соціально-економічні; демографо-економічні; еколого-економічні та ін.

7. За ставленням до них: об'єктивні; суб'єктивні.

8. За характером спрямування: прямі; непрямі.

В результаті проведеного  системного аналізу сучасного стану економічної безпеки було сформульовано комплекс реальних і потенційних загроз економічній безпеці України.

Основними зовнішніми загрозами економічній безпеці  вважаються:

1. Зацікавленість та прагнення  світової спільноти не допустити у нову світову економічну систему такого конкурента, як Україна.

2. Ведення проти неї  прихованої інформаційної та  економічної війни.

3. Нав'язування хибних  економічних методик та порад,  дія яких, зрештою, призведе до  утворення підсистеми для обслуговування Україною індустріально розвинених країн світу. Втручання в економіку України міжнародних фінансових організацій, іноземних радників та консультантів, зокрема МВФ та Світового банку. Успішному здійсненню планів Заходу щодо України сприяє відтік ресурсів, інтелекту, ідей та інших потенціалів, які становлять національне багатство країни.

4. Відсутність експортно-імпортної збалансованості, значне від'ємне зовнішньоторговельне сальдо.

5. Нераціональна структура  експорту, надмірний вивіз сировинних  ресурсів.

6. Перебування у зародковому  стані фінансової, організаційної  та інформаційної інфраструктури  підтримки конкурентоспроможності українського експорту.

7. Втрата традиційних ринків  збуту військової та машинобудівної  продукції.

8. Недостатній державний  контроль за здійсненням експорту  та імпорту.

9. Надмірна відкритість  економіки України, невиважена  лібералізація зовнішньоекономічної  діяльності.

10. Залежність процесу  реформування економіки України  від іноземних кредитів та інших іноземних позик.

11. Зростання зовнішньої  заборгованості, нераціональне використання  іноземних кредитів.

12. Недосконала система  збереження державних таємниць  економічного характеру.

13. Некерований відтік за кордон інтелектуальних і трудових ресурсів.

14. Витіснення України  з частини зовнішніх ринків  збуту продукції, зокрема в  країнах СНД і Східній Європі.

15. Монопольна залежність  України від імпорту з країн СНД багатьох видів продукції стратегічного характеру, відсутність географічної збалансованості процесів експорту та імпорту.

16. Ввезення в Україну  технічно застарілих та екологічно  небезпечних виробництв.

17. Витіснення іноземними  товарами вітчизняної продукції  з внутрішнього ринку.

18. Розбіжність цілей присутнього  в Україні іноземного капіталу  та інтересів економічного розвитку  України.

Внутрішні загрози:

1. Відсутність надійної  системи економічної безпеки  України.

2. Високий рівень матеріало- та енергомісткості виробництва.

3. Високий рівень морального та фізичного спрацьовання основних фондів.

4. Деформована структура  виробництва, відсутність науково  обґрунтованої структурної перебудови  економіки.

5. Домінування видобувних  і базових галузей з низьким  ступенем переробки сировини.

6. Застарілі виробничі  технології у більшості галузей виробництва.

7. Зруйнування системи  відтворення виробничого потенціалу.

8. Низький рівень замкнених циклів виробництва стратегічно важливої продукції, зокрема військової техніки та озброєння.