Бухгалтерський облік, його сутність і основи організації

Бухгалтерський облік, його сутність і основи організації

  Загальна характеристика обліку

Управління  підприємством взаємопов'язане з  первинного інформацією, що групується і перетворюється в обліковій  системі у інформаційні сукупності, які характеризують стан об'єктів обліку. У широкому розумінні поняття облік пов'язують із спостереженням, вимірюванням та реєстрацією певних явищ. Об'єктом обліку є виробничо-господарська і фінансова діяльність, основу якої становить виробництво матеріальних благ. Змістом обліку, як прикладної частини економічної науки, у багатоукладній економіці є виробничі відносини і продуктивні сили у сфері мікроекономіки. Завданням обліку є сприяння раціонального використання засобів і предметів праці та самої праці суб’єктом господарювання.

Суб’єктами  господарської діяльності є фізичні  та юридичні особи. Фізичними особами  є громадяни країни та інших держав, юридичними особами – підприємства, організації й установи. Господарський  облік здійснюють як приватні, так  і юридичні особи. Ці суб’єкти господарської діяльності є обліковими одиницями, які мають окрему систему бухгалтерського обліку і складають звітність за час їх діяльності.

Облік виник  і розвивався разом із господарською  діяльністю людини. У XV ст. з’явилися  перші друковані праці з правил ведення обліку, автором однієї з яких був Лука Пачолі (1445-1515), відомий як родоначальник бухгалтерії. Його книга “ Трактат про рахунки і записи” є першою працею з бухгалтерського обліку. Із розвитком продуктивних сил і виробничих відносин у різних соціально-економічних формаціях облік адаптувався до вимог суспільства і в результаті сформувався як наукова і прикладна економічна наука.

Метою обліку є  адекватне відображення господарської  діяльності, формування і надання  повної та вірогідної інформації для підтримки управлінських рішень. Зміст обліку розглядають через його стадії (етапи): спостереження; вимірювання; реєстрацію; групування; узагальнення. Кожному з названих етапів (стадій) технології обліку відповідає певний набір способів і прийомів (методологія): документація та інвентаризація, оцінка і калькуляція, рахунки і подвійний запис, баланс і звітність.

Облік за своїм  призначенням забезпечує інформацією  управління (менеджмент), оскільки він, перш за все, є функцією управління, поряд із плануванням, контролем, аналізом і прогнозуванням. Зазвичай, облік поділяють на: оперативно-технічний, статистичний, бухгалтерський, кожен з яких має свої завдання, об’єкти, способи одержання й обробки інформації.

Оперативно-технічний  облік являє собою збір поточної інформації про хід господарської діяльності підприємства. Він використовується для спостереження і контролю за окремими операціями і процесами на найважливіших ділянках господарської діяльності з метою управління ними у поточному моменті: він не має певної системи документації; використовує всі види вимірників, забезпечуючи оперативність одержання інформації.

Статистичний  облік вивчає і контролює масові суспільно-економічні явища і процеси. Статистика застосовує різні вимірники  і властиві їй способи спостереження (масові та вибіркові), систему показників (абсолютні, відносні та середні величини). Дані статистичного обліку застосовують для макроекономічного аналізу й управління, тому оперативний і бухгалтерський облік підпорядковують завданням державні статистики, що регулює облікові показники в системі національних рахунків.

Бухгалтерський  облік є основним видом обліку. Він відображає виробничо-господарську і фінансову діяльність підприємств, організацій, установ і охоплює  всі засоби господарства, джерела  їх формування, всі господарські процеси і результати діяльності.

Бухгалтерський  облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрацій накопичення, узагальнення, зберігання та передавання інформації про господарську діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачами для прийняття рішень. 
Важливі особливості бухгалтерського обліку полягають у тому, що він перш за все вартісний, суцільний і безперервний, документально обґрунтований, використовує властиві йому способи опрацювання інформації.

Юридичні особи, незалежно від їх організаційно-правової форми і виду діяльності, повинні вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність. Метою бухгалтерського обліку є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан і діяльність підприємства для прийняття рішень.

Всі три види обліку – оперативно-технічний, статистичний і бухгалтерський – тісно взаємопов’язані, доповнюють один одного й утворюють  єдину систему обліку.

Бухгалтерський  облік у загальному циклі управління підприємством виконує інформаційну, контрольну і аналітичну функції.

Інформаційна  функція бухгалтерського обліку полягає в забезпеченні інформації про фінансовий стан і діяльність підприємства для потреб внутрішніх і зовнішніх користувачів.

Контрольна  функція бухгалтерського обліку полягає в необхідності здійснення методами бухгалтерського обліку контролю збереження та ефективного використання ресурсів, виконання спланованих завдань, дотримання чинного законодавства й умов угод і контрактів.

Аналітична  функція бухгалтерського обліку полягає у здійсненні на основі первинних та зведених його даних процесу економічного аналізу щодо наявності, стану і руху ресурсів та результатів діяльності підприємства із широким застосуванням економіко-статистичних методів і моделювання.

Для досягнення мети та виконання обліком функцій  він має відповідати таким  вимогам: зіставності показників планування і прогнозування та обліку, точності й об’єктивності, ясності і доступності, своєчасності, економічності.

Зіставність показників планування та обліку необхідна для оцінки виконання спланованих завдань, порівняння результатів діяльності з витраченими ресурсами. Така порівнянність ґрунтується на єдиних методологічних засадах побудови планових і фактичних показників.

Вимога до бухгалтерського обліку про точність і об’єктивність визначаться необхідністю представлення достовірної і неупередженої інформації. Точність і об’єктивність обліку означають, що всі облікові дані мають бути правильними і відображати справжній стан і результати діяльності.

Вимога про  зрозумілість і доступність облікової  інформації для широкого оклад користувачів забезпечується публікацією звітних  даних показників діяльності підприємства, яків дають змогу проаналізувати результати його діяльності навіть без  спеціальної економічної освіти. Ясність і доступність обліку означають, що показники обліку мають бути простими і зрозумілими, чітко характеризувати усі аспекти діяльності підприємства.

Забезпечення  прийняття оперативних управлінських  рішень неможливе без чітко організованої системи збору і оброки облікових даних. Своєчасність обліку полягає в забезпеченні підприємств своєчасною інформацією, необхідною для прийняття ефективних рішень, розробки конкретних заходів, оперативного керівництва. 
Організація збору і оброки облікової інформації на підприємстві повинна відповідати принципу економічності. Дана вимога досягається шляхом раціональної організації обліку, використання прогресивних форм ведення обліку, автоматизацією обліково-обчислювальних робіт, яка приводить до економії матеріальних і трудових ресурсів. 
Для відображення господарських засобів і процесів, що здійснюються на підприємстві, їхніх кількісних і якісних характеристик неможливо обмежуватися тільки грошовим вимірником. У зв’язку з цим в господарському обліку застосовують різні вимірники: натуральні, трудові, грошові (вартісні).

Натуральні  вимірники, передусім, забезпечують кількісне  і якісне відображення майнових облікових  об’єктів в одиницях ваги, об’єму, площі, потужності тощо. Натуральні вимірники  можна застосовувати лише для обліку однорідних об’єктів, їх не можна узагальнювати, використовуючи різні одиниці виміру. 
Трудові вимірники використовують для визначення затраченої праці в одиницях робочого часу – днях, годинах, хвилинах. За їх допомогою, у поєднанні з натуральними, встановлюють і контролюють норми виробітку, визначають продуктивність праці, обчислюють розмір і фонд оплати праці.

Грошовий вимірник застосовують для узагальнення вартості об’єктів обліку, оскільки власний  каптал і зобов’язання обліковуються виключно у грошовій оцінці. Цей вимірник використовують при плануванні та обліку процесів виробництва й обігу, для визначення результатів і рентабельності діяльності, здійснення розрахунків між підприємствами, організаціями, установами.

Взаємопов’язане використання в обліку всіх трьох вимірників забезпечує повне і різнобічне відображення обліковуваних об’єктів, отримання узагальненої інформації щодо діяльності як окремого підприємства, галузі, так і економіки країни в цілому. 
В умовах ринкових відносин бухгалтерський облік диференціюється за сферою діяльності та за обліковими функціями.

За сферою діяльності бухгалтерський облік поділяється  на виробничо-господарський, бюджетний  і банківський. За об’єктами обліку, планом рахунків, специфікою ведення  ці види обліку істотно відрізняються один від одного. За обліковими функціями бухгалтерський облік поділяється на фінансовий, податковий і управлінський. 
Фінансовий облік - комплексний системний облік майна, господарської діяльності підприємства через суцільне, повне й безперервне відображення господарських процесів за звітний період. Його ведуть відповідно до законодавства країни та міжнародних і національних стандартів бухгалтерського обліку. Здійснюється для формування вартісних показників діяльності підприємства і виявлення зовнішніх зв’язків із постачальниками, покупцями, банками, інвесторами, акціонерами.

Податковий  облік - окремий функціональний облік, який ведуть з метою посилення  контрольно-аналітичної функції  обліку правильності нарахувань та сплати податків. Здійснюється для формування показників валового доходу і валових витрат з метою обчислення прибутку і податку.

Фінансовий  і податковий облік регулюються  законодавством. Такі види обліку обов’язкові  для всіх суб’єктів господарювання, їх показники оприлюднюються у фінансовій звітності та деклараціях.

Управлінський облік - процес підготовки інформації, необхідної для потреб внутрішнього менеджменту з метою регулювання  поточної діяльності підприємства. Здійснюється для формування деталізованих показників всередині підприємства.

Інформаційна  функція обліку.

Внаслідок агрегування  показників первинної документації в обліковій системі формується інформація, що набуває нової якості, відмінної від початкової. Первинна інформація про витрачання засобів  на виробництво набуває нової якості, яка характеризує величину витрат і новостворений продукт (дохід). Тобто облікова система, як інформаційна база, подає не тільки рух засобів і джерел, але й ефективність (продуктивність) їх використання, а тому цікавить широке коло користувачів, яких поділяють на внутрішніх і зовнішніх. Всі учасники ринкової економіки є користувачами бухгалтерської інформації. Більшість важливих рішень, незалежно від їх суті, базується на фінансових розрахунках. Облік забезпечує ці розрахунки потрібною базисною інформацією та дає аналітичну орієнтацію щодо можливих чинників та наслідків альтернатив, які розглядаються. У цей же час облік дає змогу здійснювати зворотній зв’язок: фінансові звіти підприємства, які періодично складаються для зацікавлених осіб, містять у собі й відомості про економічні наслідки раніше прийнятих рішень. 
Залежно від основних інтересів і цілей користувачами можуть бути державні органи і громадські організації, юридичні особи, які мають відносини з цим підприємством, фізичні особи (акціонери), зарубіжні партнери та інвестори. До внутрішніх користувачів належать: власники підприємств і найманий менеджмент, управлінський персонал, робітники і службовці. Внутрішні користувачі задовольняють свої інформаційні потреби щодо ефективності роботи апарату управління, прибутковості організацій, прийняття управлінських і планових рішень, стабільності й прибутковості підприємства, збереження робочих місць, оплати праці та пенсійного забезпечення тощо. До зовнішніх користувачів належать ті, які мають прямий фінансовий інтерес, не мають прямого фінансового інтересу і без фінансового інтересу.

Користувачі облікової інформації 
Внутрішні | Зовнішні 
Власники | Ділові партнери на ринку | Органи державного регулювання і контролю | Інші користувачі 
Управлінський персонал | Інвестори | Податкові органи | Фінансові аналітики і радники 
Менеджери | 
Бланки | 
Державна статистика | 
Громадські органи 
Керівники підрозділів | 
Постачальники | Цільові фонди | Суд, арбітраж 
Працівники підприємства | 
Покупці та замовники | Комісії і комітети | Аудиторські контори 
 
Рис. 1.1. Класифікація користувачів облікової інформації

До користувачів, які мають прямий фінансовий інтерес, належать дійсні чи потенційні контрагенти  підприємства на ринку, інвестори, постачальники, замовники, покупці, клієнти, банківські й небанківські кредитні установи, майбутні акціонери. Органи державного регулювання та контролю, податкової служби, статистики, державні і міжнародні цільові фонди, державні і міжнародні комісії і комітети, а також учасники фондового і товарних ринків належать до групи користувачів, які не мають прямого фінансового інтересу. До користувачів без фінансового інтересу належать аудиторські фірми, фінансові аналітики та радники, судові та арбітражні органи, громадські організації, профспілки. У будь-якому разі важливим є точність розуміння інформації, оскільки термінологія обліку має специфічний професійний характер. Ефективна передача інформації означає, що той, хто користується інформаційною базою обліку і звітності розуміє її економічний зміст.

Бухгалтерський  облік як галузь економічної науки

Бухгалтерський  облік є самостійною теоретичною  і практичною економічною наукою, галуззю практичної суспільної діяльності. Бухгалтерський облік являє собою  самостійну галузь наукових знань, яка має певні системоутворюючі ознаки і є частиною системи економічних наук. Облік є динамічною і відкритою системою, яка контактує з економікою, тому з розвитком економічної системи змінюється система обліку: з’являються нові елементи, втрачають актуальність інші, постають нові зв’язки між елементами (рахунки, правила розрахунків окремих економічних показників, моделі обліку ресурсів, собівартості, прибутку та ін.). Бухгалтерський облік займає центральне місце в системі облікових дисциплін тому, що його організація і методологія регламентується законами, стандартами, планом рахунків, законодавчими актами, які є обов’язковими для застосування на всіх підприємствах і організацій. У цей же час на бухгалтерський облік як систему впливають методологічні дисципліни, які мають важливе значення для розвитку його теорій – теорія систем, теорія інформатики, менеджмент та інші. Хоча названі дисципліни і не відносяться до облікових, їх вплив на формування загальної теорії бухгалтерського обліку є загальновизнаним.

Бухгалтерський  облік, як наука і практична діяльність, тісно пов’язані з цілою сукупністю фундаментальних і прикладних дисциплін. Теорія обліку передусім спирається на філософію, яка вивчає найбільш загальні закони розвитку суспільства і пізнання. Ці закони вивчають розвиток теорії і практики бухгалтерського обліку. 
Процедурні правила бухгалтерського обліку регламентує законодавча база, яка регулює діяльність підприємства. Правова регламентація розглядається не тільки як метод, а як принцип управління. Тому юридичні науки, правові дисципліни формують правове поле бухгалтерського обліку підприємств, організацій і установ.

Бухгалтерський  облік тісно пов'язаний з економічною  теорією і прикладами економіки, які вивчають різні фази відтворення: виробництво - обмін - розподіл - споживання та такі економічні категорії, як виробничі ресурси, ціна, гроші, товар, прибуток. Разом з тим, економічні теорії є методологічною базою інших економічних наук, зокрема мікро- та макроекономіки, економічної статистики. Фінансів, менеджменту і маркетингу.

Предмет і метод бухгалтерського  обліку

Предмет бухгалтерського обліку та його основні  об'єкти

Бухгалтерський  облік, як і будь-яка наука, має  свої предмет, об'єкти, суб'єкти і метод, за допомогою якого досліджують  сферу його охоплення. Предмет - це те, на що спрямована пізнавальна (науково-теоретична) та практична діяльність людей. Предметом бухгалтерського обліку в широкому розумінні є те, що відображається в його системі, тобто вся господарська діяльність підприємства чи об'єднання як облікової одиниці або, наслідуючи загальноприйняту термінологію, суб'єкта, що знаходиться на самостійному балансі. Безпосередньо предметом обліку, його складовими виступають факти (дії, події) господарської діяльності, які трансформуються у своїй сукупності в певний стан і результати господарської діяльності. Вивчення того, що обліковується, розкриває предмет бухгалтерського обліку, а вивчення того, як ведеться облік, якими способами і прийомами його здійснюють, розкриває його метод. 
Суб'єктами бухгалтерського обліку є підприємства, організації, установи, особи, що здійснюють будь-який вид діяльності. Предмет розглядається через його окремі елементи, складові, які називають об'єктами. Під об'єктом обліку розуміють конкретний засіб (майно), джерело його утворення та їх рух у процесі кругообороту. 
Предмет бухгалтерського обліку обмежується рамками суб'єкта господарювання. Інформація, а не самі об'єкти в їх фізичному розу-мінні, є предметом обліку. Предмет обліку - це факти господарської діяльності, які характеризують стан та використання ресурсів підприємства, процес придбання, виробництва та збуту, розрахункові відносини підприємства з фізичними і юридичними особами, результати діяльності підприємства, формування інформації для внутрішніх і зовнішніх користувачів. 
Об'єкти, що обліковуються, за економічним змістом та призначенням можна об'єднати в три групи:

господарські  засоби (майно);

джерела утворення  господарських засобів (капітал);

господарські  процеси.

Отже, предметом  бухгалтерського обліку є господарські засоби за їх складом і використанням, джерела формування та їх цільове призначення, господарські процеси, що відбуваються на підприємстві.

Вивчення об'єктів  бухгалтерського обліку, якими є  ресурсний потенціал підприємства, здійснюють через групування господарських засобів за двома ознаками:

за складом  і розміщенням;

за джерелами  утворення (формування).

Майново-ресурсний  потенціал підприємства - це основні  й оборотні засоби, що належать підприємству, розмір яких відображають у бухгалтерському  балансі. Групування засобів за складом і розміщенням залежить від особливостей господарської діяльності підприємства. Залежно від їхньої ролі вони виступають як засоби праці і предмети праці. У зв'язку з цим засоби праці і предмети праці поділяють на основні та оборотні.

Оскільки майно  відображають в активі балансу, то прийнято майно називати активами. Активи - це матеріальні і нематеріальні  ресурси, набуті підприємством у  результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигід у майбутньому. Тобто облік повинен розглядати у своїй системі матеріальні ресурси, наділені потенційною продуктивністю: непридатні і неліквідні активи списуються з обліку. Робочі активи поділяються за багатьма класифікаційними ознаками, основними, виходячи з засад бухгалтерського обліку, є:

за формою функціонування;

за характером участі у  процесі обороту;

за ступенем ліквідності.

Класифікацію  активів підприємства наведено на рис. 2.1. За формою функціонування матеріально-ресурсний  потенціал поділяють на такі групи: матеріальні, нематеріальні, фінансові активи.

Матеріальні активи - це засоби підприємства, які мають матеріально-речову форму. До групи матеріальних активів  підприємства включають: основні засоби, незавершене будівництво, запаси.

Основні засоби - це сукупність засобів праці, які функціонують у незмінній натурально-речовій формі. Вартість основних засобів зменшується поступово відповідно до їх фізичного і морального зношування. 
Активи 
За формою функціонування | 
За участю в обороті | 
За ступенем Ліквідності 
Матеріальні активи 
Оборотні | 
Необоротні 
Нематеріальні активи | Ліквідні 
Абсолютно-ліквідні 
Фінансові активи | Низько-ліквідні 
Рис. 2.1. Класифікація активів підприємства

До них належать: земля, будівлі, споруди, машини, інструменти  та інші засоби, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік): вартісну межу об'єктів основини засобів підприємство встановлює самостійно.

Незавершене будівництво - це вартість недобудованих об'єктів, споруд, фінансування яких здійснюють для потреб підприємства.

Запаси - це активи, які утримуються  з метою подальшого продажу, використання для виробництва продукції, виконання  робіт та надання послуг або в  господарській діяльності. До запасів відносять: виробничі запаси, тварин на вирощуванні й відгодівлі, незавершене виробництво, готову продукцію, товари.

Нематеріальні активи - це об'єкти довгострокового вкладення (більше року), що мають вартісну оцінку, але  не є речовими цінностями (права  користування природними ресурсами, майном, права на знаки для товарів і послуг, об'єкти промислової власності, авторські права, гудвіл тощо). Нематеріальні активи, як і основні засоби переносять свою вартість на витрати виробництва протягом строку їх функціонування шляхом нарахування амортизації за встановленими нормами.

Фінансові активи - це група  господарських засобів підприємства у формі готівкових коштів та інших  фінансових інструментів, які належать підприємству. До цієї групи належать готівкові кошти в національній та іноземній валютах, фінансові інвестиції підприємства в цінні папери та статутні капітали інших підприємств, дебіторська заборгованість різних фізичних і юридичних осіб перед конкретним підприємством за відвантажену їм продукцію, товари чи надані послуги. Фінансові інвестиції та дебіторська заборгованість можуть бути довгостроковими (з терміном повернення понад рік) і поточними (з терміном повернення до року).

За характером участі у  процесі обороту господарські засоби (активи) поділяють на необоротні та оборотні активи.

Необоротні активи - це сукупність майнових цінностей, які багаторазово 
беруть участь у процесі господарської діяльності підприємства. Як правило, до них належать засоби тривалістю використання більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). До необоротних господарських засобів підприємства належать: основні засоби, капітальні інвестиції, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи, довгострокові фінансові Інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, інші необоротні активи.

Оборотні активи - це сукупність майнових цінностей, які обслуговують поточну господарську діяльність підприємства і повністю споживаються протягом одного операційного циклу, якщо він менший року, тому всю свою вартість одразу переносять на виготовлену з них продукцію. Як правило, до них належать виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти в касі й на рахунках у банку. 
За ступенем ліквідності господарські засоби (активи) підприємства поділяють на абсолютно ліквідні, ліквідні й низько ліквідні. Ліквідність активів підприємства - це ступінь можливості конвертування їх у грошову форму з метою своєчасного забезпечення платежів підприємства за поточними фінансовими зобов'язаннями. 
До абсолютно ліквідних активів належать кошти та їх еквіваленти, зокрема грошові кошти в національній та іноземній валютах в банках і касі, цінні папери тощо. До ліквідних активів належать поточні фінансові вкладення та дебіторська заборгованість, виробничі запаси, готова продукція, товари. До низько ліквідних активів належать основні засоби, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів. 
Розглянута класифікація активів підприємства за різними ознаками характеризує передусім їх склад, структуру, а також їх розміщення. Всебічна інформація про активи є важливим об'єктом бухгалтерського обліку й економічного аналізу, оскільки вказує в які об'єкти вкладено кошти підприємства.

Наявні господарські засоби (активи) підприємства формуються за рахунок  як власних, так і залучених коштів (джерел). Тому господарські засоби підприємства за джерелами їх формування та цільовим призначенням класифікують на: 
власні джерела формування засобів; залучені джерела формування засобів.

До власних  джерел формування господарських засобів  належать кошти статутного, акціонерного та пайового капіталу (кошти, внесені  засновниками, фундаторами та акціонерами підприємства), а також кошти додаткового та резервного капіталу, прибутку та цільове фінансування, доходи майбутніх періодів, одержані у процесі діяльності. 
Статутний капітал формується за рахунок вкладів засновників (власників) у майно підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами (статутом). Розмір статутного капіталу може змінюватися лише за рішенням засновників (акціонерів) за рахунок додаткових вкладень засновників або за рахунок частини прибутку підприємства, як збільшення, або зменшуватися при вибутті одного з засновників чи викупу акцій.

Резервний капітал  є джерелом коштів, призначених для  покриття передбачуваних у майбутньому  можливих видатків, резервів на списання прострочених боргів, гарантійних зобов'язань, збитків тощо.

Додатковий  капітал формується за рахунок емісійного доходу, до оцінки активів, безоплатно одержаного майна тощо.

Фінансування  є джерелом коштів за рахунок державного бюджету або фізичних чи юридичних  осіб. Фінансування діяльності підприємства з державного бюджету називають бюджетним фінансуванням. Якщо кошти підприємству надають з певною метою, то таке фінансування називають цільовим.

Прибуток підприємства є безпосереднім джерелом поповнення засобів і резервів. У бухгалтерському обліку відображають не тільки формування прибутку, а й розподіл прибутку між власниками (нарахування дивідендів), сплату податку на прибуток, відрахування в резервний капітал та ін. використання.

До залучених  джерел формування господарських засобів підприємства належать ті, що тимчасово ним використовуються, а потім повертаються їх власникам. До таких джерел відносять: кредити і позики банків, кредиторську заборгованість. Залучені кошти можуть бути довгостроковими і поточними (короткостроковими): з юридичного трактування вони мають форму зобов'язань, з економічного, - чужий капітал задіяний у господарській і фінансовій діяльності підприємства.

Кредити (позики) - це грошові кошти, отримані підприємством  на умовах повернення від банків чи інших кредитних установ. За користування кредитом сплачують відсоток як ціну за використання чужого капіталу. Залежно від терміну повернення кредити поділяють на довгострокові (понад рік) і короткострокові (до року). При кредитуванні підприємств банки дотримуються таких принципів: забезпеченість та цільовий характер кредиту, повернення, строковість та сплатність кредиту. 
Кредиторська заборгованість - це тимчасово залучені підприємством кошти від фізичних та юридичних осіб. Така заборгованість підприємства перед іншими контрагентами виникає за умови отримання від них продукції, послуг чи робіт, раніше сплати за них. Кредиторську заборгованість у межах нормативних (контрактних) термінів оплати рахунків чи зобов'язань вважають нормальною, а в разі порушення термінів платежів - простроченою. 
Фізичні та юридичні особи, перед якими дане підприємство має кредиторську заборгованість, називаються кредиторами. Відповідно облікові регламентації джерела залучених коштів називають зобов'язаннями і трактують як заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій, погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. 
Власний капітал і зобов'язання (пасиви) відображають у балансі з правої сторони, вони є важливими об'єктами бухгалтерського обліку.

У процесі господарської  діяльності господарські засоби перебувають  у русі, здійснюючи постійний кругообіг та змінюючи при цьому форму і вартість. Проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг називають операційним циклом. Основними стадіями кругообіг господарських засобів є такі процеси: постачання, виробництва, реалізації.

Господарські  процеси в узагальненому вигляді - це взаємодія трьох складових: засобів праці (обладнання, інструменти), предметів праці (сировина, матеріали, паливо), живої праці (робоча сила). У бухгалтерському обліку окремий процес як частина кругообігу господарських засобів складається з первинних елементів - господарських операцій. Під терміном господарська операція розуміють дію або подію, яка викликає зміни у структурі активів, зобов'язань та власному капіталі підприємства. Характеристикою господарської операції є її відмітні від інших ознаки, що дає можливість групувати однорідні господарські операції. Показники господарської операції забезпечують кількісну характеристику операції з допомогою відповідних вимірників (натуральних, трудових, грошових). Отже, господарські операції в сукупності складають господарські процеси, які в цілому формують кругообіг засобів (капіталу). 
Процес постачання (придбання) - стадія кругообігу, на якій грошові кошти перетворюються в засоби виробництва і трудові ресурси, Підприємство в результаті забезпечується матеріальними, інтелектуальними і людськими ресурсами. При цьому об'єктами обліку тут є витрати на придбання засобів і ресурсів, обсяг їх заготівлі, розрахункові операції з постачальниками.

Процес виробництва - стадія кругообігу, на якій створюють блага шляхом поєднання засобів виробництва з робочою силою (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг). Виготовлений продукт доставляють до споживача. Тут об'єктами обліку є витрати (засоби праці в розмірі зношеної частини, сировина, паливо, енергія, праця та її оплата), собівартість продукції, наявність та рух готової продукції. 
Процес реалізації - стадія кругообігу, на якій реалізують вироблену товарну продукцію, і остання набирає грошової форми, що дає можливість продовження наступного операційного циклу кругообігу капіталу. В процесі реалізації об'єктами обліку є витрати, пов'язані з відвантаженням та реалізацією продукції, обсяг відвантаження та реалізації продукції, обчислення доходу та прибутку від реалізації продукції, розрахунки з покупцями та за зобов'язаннями з податковими та іншими органами. 
Отже, процеси постачання, виробництва і реалізації є важливими об'єктами бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік, його сутність і основи організації