Державна інноваційна політика США

Зміст

1. Cкладові частини державної інфраструктури з підтримки інноваційної діяльності США……………………………………………………………………5

3. Інститути, безпосередньо задіяні у інноваційній діяльності…………….6

4. Механізми сприяння розвитку інновацій у США…………………………9

5. Джерела фінансування та умови підтримки інноваційної діяльності….13

6. Критерії оцінки ефективності діяльності установ, що надають інноваційну підтримку, та підприємств, що її отримують……………………..20

Список використаної літератури……………………………………………22

1. Cкладові частини державної інфраструктури з підтримки інноваційної діяльності

Досягнення мети та виконання  завдань інноваційної політики у  США здійснюється шляхом застосування механізму децентралізованого регулювання  інноваційної діяльності, у якому  держава відіграє провідну роль, проте  директивні зв’язки між ланками  всієї інфраструктури є достатньо  слабкими.

Складовими частинами  реалізації державної інноваційної політики у США є:

-   економіко-правові методи, що ґрунтуються на положеннях Конституції, відповідних законів, внутрішньовідомчих, адміністративних розпоряджень;

-   державне фінансування наукової сфери;

-   контрактна система відносин між суб’єктами інноваційної діяль ності та державою;

-   податкова система;

-   патентно-ліцензійна, антитрестівська політика;

-   амортизаційні заходи, субсидії;

-   передавання технологій;

- підтримка міжорганізаційної кооперації та дрібного інноваційного бізнесу;

-   урядові закупівлі;

-   розвиток інфраструктури досліджень і розробок.

В американській державній  політиці розділяють заходи, спрямовані на підтримку великого і малого бізнесу, головним з яких є забезпечення сприятливих умов для  «інноваційного клімату». Малий інноваційний бізнес розглядається як один з найважливіших рушіїв інноваційного прогресу, для розвитку якого у 80-ті роки було розроблено цілий ряд спеціальних інструментів державного впливу. Прийнято відповідні зако ни про розвиток малих інноваційних фірм, які були спрямовані на підтримку всього дрібного інноваційного бізнесу — від невеликих дослідних компаній до виробників-одинаків [9].

При цьому, на відміну від  впливу на вже економічно й організаційно  сформований великий бізнес, основні  зусилля держави спрямовуються  на початкові періоди становлення  дрібних новаторських фірм. Політика стимулювання новаторства дрібного бізнесу проводиться на всіх рівнях виконавчої влади — від федерального уряду до муніципалітету.

Історично американська законодавча  база забезпечувала правовий фундамент  розвитку інноваційного бізнесу  на принципах довгостроковості та економічної зацікавленості підприємців і на сьогодні містить широкий спектр законів про патенти, товарні знаки, авторське право, антитрестівське законодавство, пільгові кредити, а також закони, що передбачають можливість примусового ліцензування технологій, про стимулювання інвестицій у венчурний бізнес і багато інших.

Однак ці закони належною мірою  не забезпечували ефективність інноваційної діяльності і у 80-90-х роках минулого століття для стимулювання технологічних нововведень у США був прийнятий закон Стівенсона-Уайдлера «Про технологічні нововведення» (1980), у якому передбачено заходи щодо створення спеціальних організацій у рамках апарату виконавчої влади з метою вивчення та стимулювання промислових інновацій, сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю та федеральними лабораторіями, заохочення приватних осіб і корпорацій у розвитку науки й техніки [2].

Закон зобов’язує державні органи і доручає Уряду США  допомагати підприємствам малого бізнесу одержувати урядові контракти на дослідження та розробки з використанням усіх можливих переваг та пільг.

2. Інститути, безпосередньо задіяні у інноваційній діяльності

Структура й механізм формування та здійснення інноваційної політики США характеризуються надзвичайною складністю зв’язків між державними, квазідержавними та юридично незалежними від держави організаціями, що беруть участь у процесі формування інноваційної політики та її реалізації.

Формування інноваційної політики в американському державному механізмі інноваційного регулювання не є функцією якого-небудь одного органу і є результатом сукупної дії понад 40 міністерств і відомств федерального Уряду, що провадять фінансування досліджень і розробок. За даними офіційної статистики, кожний четвертий працівник держапарату федерального Уряду США зайнятий у сфері управління розвитком науки та техніки.

Центральна роль у формуванні інноваційної політики належить Президенту країни. Одним з його загальновизнаних обов’язків є забезпечення найефективнішого використання науково-технічних переваг США в інтересах національної безпеки і загального добробуту. Згідно з законодавством Президент США несе повну відповідальність за реалізацію науково-дослідної програми Уряду.

Роль Президента полягає  у тому, щоб приймати рішення з питань розподілу ресурсів, виділених на інноваційну діяльність, між федеральними агентствами та відомствами; визначення розмірів та умов надання науково-технічної допомоги іншим країнам; міжнародного співробітництва. Президент щорічно виступає з доповіддю в Конгресі США про стан розвитку та перспективи науки і техніки в країні.

Головна роль в управлінні наукою в США належить Конгресу, який займається не лише формальним прийняттям відповідних законодавчих актів. Парламент  США аналізує напрями наукових досліджень і встановлює їх пріоритетність через свої численні наукові комісії, як постійно діючі, так і тимчасові. Конгрес не має спеціального органу, що відповідає за розвиток науки в країні. Водночас, усі асигнування на науку (починаючи з 1974 року) проходять через його Адміністративно-бюджетне управління, до функцій якого належить також визначення пріоритетів при розподілі національних ресурсів. Конгресу належить вирішальне слово в розподілі бюджету та прийнятті інноваційних програм.

Важливу роль у реалізації інноваційної політики відіграє Міжурядова консультативна рада з питань науки і технологій, головним завданням якої є забезпечення зв’язку між урядами штатів і муніципальними органами. Національна Рада з питань безпеки, яка об’єднує міністерства, Комітет економічних радників та Національний науковий фонд (ННФ), несе відповідальність за розвиток усього науково-технічного комплексу країни.

Керівним органом ННФ (1950) є Національна наукова рада, до складу якої входять провідні діячі науки і техніки, інженери. ННФ фінансує програми  фундаментальних  досліджень  університетів,  науково-дослідних центрів, безприбуткових науково-дослідних фірм, малий бізнес. Серед безприбуткових організацій виділяються т.зв. «фабрики думки», які надають консультативні послуги, вивчають довгострокові тенденції розвитку науково-технічного потенціалу і його вплив на зміни соціально-економічної та політичної ситуації в США і в усьому світі.

Національна академія наук виконує функцію колективного радника  Конгресу та Уряду з питань природничих  наук і не підлягає ніякому уря довому контролю. Зберігаючи незалежність, вона, за дорученням Уряду і Конгресу США, здійснює об’єктивну експертизу різних наукових дисциплін, проектів, визначає їхню пріоритетність.

Аналогічні функції виконують  Інженерна та Медична академії, які  мають статус організацій, «вільних від урядового контролю». Головне  у діяльності цих організацій  — підготовка аналітичних матеріалів і документів, експертних висновків, наукових рекомендацій, консультування державних відомств та корпорацій при формуванні інноваційних стратегій і тактики їх здійснення.

Однією  з  головних  урядових  установ  у  США  щодо  встановлення пріоритетів інноваційного розвитку є Управління технологічної оцінки. Воно надає Конгресові інформацію про можливий вплив результатів реалізації окремих науково-дослідних проектів на економічні, біологічні, політичні, демографічні та інші аспекти життя країни. Крім того, зазначене Управління здійснює моніторинг наукової та технологічної політики зарубіжних країн з метою визначення інтересів та позицій промисловості США на світовому науково-технологічному ринку, рівня і шляхів підвищення її конкурентоспроможності.

Уряд США безпосередньо  не займається проблемами наукових досліджень, але під егідою окремих міністерств проводиться багато наукових досліджень. Пряме керівництво інноваційними програмами у США здійснюють спеціалізовані міністерства та відомства, зокрема, Міністерство  оборони,  Національне  управління  з  аеронавтики  і  дослідження космічного простору (НАСА), Міністерство освіти й охорони здоров’я. Деякі міністерства, наприклад оборони і сільського господарства, отримують на ці потреби великі асигнування Конгресу, в їх структурі є спеціальні функціональні підрозділи з інноваційної діяльності.

Важливе місце в урядовому  апараті управління науковими дослідженнями в США займає Міністерство торгівлі, що відіграє роль координатора інформаційної діяльності урядових установ. У його структуру входить Національна служба технічної інформації, яка розглядається як своєрідна «клірингова палата» всієї науково-дослідницької інформації.

З так званих незалежних агентств, пов’язаних з питаннями наукових досліджень, у структурі урядового апарату США найбільшим є НАСА (1958). Спеціальна служба НАСА займається передачею промисловості результатів досліджень, які можуть застосовуватися поза наукою про космос [9].

За різноманітністю форм кооперування науки з виробництвом США займає одне з провідних місць у світі. Така різноманітність форм постійно розширюється — від консультацій, що їх надають вузи фірмам, і створення рад консультантів-бізнесменів у вищій школі, до організації спільних компаній для проведення окремих досліджень.

Американські ВУЗи виявляють  велику активність у роботі так званих технічних станцій і центрів нововведень. Їх фінансуванням, поряд з приватними фірмами, займається і Уряд США.

Ефективною формою зв’язку  між вузівською наукою і виробництвом є технологічні парки (ТП). Сутність ТП полягає у створенні в науково-дослідному  (університетському) середовищі інфраструктури, необхідної для формування і становлення невеликих високотехнологічних фірм. Технопарк об’єднує великі й малі господарські організації, з одного боку, і творчий потенціал великих університетів — з іншого.

Конкретні форми організації  та управління ТП в кожному окремому випадку відрізняються. Вони, як правило, є власністю (на пайових засадах) університету, місцевого муніципалітету, акціонерних товариств і асоціацій у будь-яких комбінаціях. Частина парків функціонує на комерційній основі, частина є безприбутковими організаціями [1].

Найважливішим джерелом науково-технічних знань і основним механізмом реалізації політики Уряду США у питаннях створення інновацій є федеральні лабораторії та інші науково-дослідні установи держави. Вони володіють унікальним науковим обладнанням, незамінним для дослідницької діяльності університетів, приватних корпорацій і здійснення науково-технічних функцій Уряду, збереження конкурентоспроможних позицій американської промисловості на світовому ринку. В даний час загальна кількість федеральних лабораторій, що діють на території США, сягає показника понад 700 одиниць.

3. Механізми сприяння розвитку інновацій

Стимулююча роль держави  у розвитку інновацій в США  поступово змінювалась від адміністративно-бюджетного фінансування до програмно-цільової, яка доповнюється заходами непрямого стимулювання — диференційною системою податкових пільг, наданням пільгових кредитів та ін. На сучасному етапі поглиблюється тенденція інтеграції держави і приватного корпоративного сектору у виконанні великих науково-технічних програм, як національних, так і міжнародних.

Державні науково-технічні програми є одним з прямих механізмів надання сприяння інноваційному розвитку промисловості США. З цією метою державою було започатковано реалізацію Програми інноваційних досліджень малого бізнесу (SBIR) і Програми передавання технологій малого бізнесу (STTR), центральним пунктом яких є розширення фінансових можливостей підтримки інноваційного процесу, який відбувається у дослідних неприбуткових організаціях. Крім того, Національним науковим фондом США реалізується програма, що заохочує проведення спільних науково-дослідних заходів фірмами, державними НДІ та університетами [7].

Одним з методів, які Управління технологічної оцінки при Міністерстві  торгівлі  США  використовує  для  формування  політики  в області  конкурентоспроможності  промисловості,  є  програма  Інноваційного партнерства США (US Innovation Partnership Initiative). Ця програма націлена на мобілізацію всіх ресурсів промисловості США, академічної спільноти, федеральних, штатних та місцевих органів влади для узгодження різних взаємодоповнюючих програм в сфері інноваційного розвитку.

Серед інших урядових заходів  зі стимулювання розвитку інноваційного сектору економіки можна виділити програми:

-   конкурентоспроможність (1982-2000);

-   стратегічна оборонна ініціатива (1983-2000);

-   стратегічна комп’ютерна ініціатива (1984-1992);

-   орбітальна станція (1986-2000);

-   розроблення нових екологічно  чистих  технологій  спалювання вугілля (1989-1992);

-   розроблення засобів боротьби зі СНІДом (1987-2000);

-   національні критичні та подвійні технології (1994-2000).

Реалізація зазначених та інших програм здійснюється у формі державних замовлень (на контрактній основі), які забезпечують економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень, розробленні та освоєнні принципово нових технологій і видів продукції. Важливим моментом під час проведення конкурсів на одержання державного замовлення в науково-технічній сфері є забезпечення прозорості щодо умов проведення, учасників і підсумків конкурсів.

Члени Ради з конкурентоспроможності США вважають, що метою американської державної політики США в області створення сприятливого інноваційного і підприємницького клімату має бути заохочення самостійного фінансування інноваційної діяльності приватним сектором.

При цьому необхідно проводити  оцінку вартості заходів державного регулювання та одержуваних від  його використання ефектів. У зв’язку  з цим важливу роль крім прямих методів — капіталовкладень федерального бюджету в науку і техніку — повинні грати і непрямі.

Серед непрямих механізмів, що стимулюють інноваційний розвиток у США, основними є:

-   податкові пільги;

-   система прискореної амортизації основного капіталу;

-   патентна політика;

-   зовнішньоторговельна політика;

-   антитрестівська політика.

Спеціальними постановами  Уряд США вводить знижки у податках для стимулювання малого наукомісткого  бізнесу (з податку на прибуток компанії знімається 20 % приросту від витрат на наукові дослідження й експериментальні розробки) та заохочення відновлення капіталу, внутрішньофірмових наукових досліджень, впровадження нових видів устаткування та технологічних процесів [4,c.150].

Під дію податкової знижки при стимулюванні інноваційної діяльності підпадають витрати на наукову діяльність, безпосередньо пов’язані з основною діяльністю компанії, у тому числі заробітна плата дослідників, орендна плата за устаткування для здійснення науково-дослідних проектів, витрати на дослідження, що виконуються в університетах за контрактами з промисловими фірмами.

Американські  експерти  визнають  доцільність  застосування  податкового кредиту на кошти, що вкладені в інноваційну діяльність, на постійній основі і його використання для стимулювання науково-технологічних партнерств та консорціумів. Податковий кредит повинен мати стимулюючий вплив на ефективне проведення в університетах довгострокових досліджень, критично важливих для промисловості. На сучасному етапі податкові кредити, які використовуються в деяких штатах в інноваційній сфері, досягають 25 % від інвестицій.

При цьому невикористані  кредити можуть пролонговувати до їх вичерпання.

Під дію податкового кредиту в різних штатах потрапляють:

-   інвестиції в об’єднання компаній стартового капіталу, що забезпечують фінансування підприємствами малого бізнесу розробки експериментальних зразків продукції або процесів;

-   проведення маркетингових і техніко-економічних досліджень для нових продуктів або процесів;

-   розробки бізнес-планів створення та виробництва нової продукції та послуг.

У  контексті  покращення  інноваційного  клімату  представниками американських науково-технічних і ділових кіл також визнається важливість для корпорацій США списувати поточні витрати на власні інноваційні дослідження та виключати їх із суми річного прибутку корпорацій, що підлягає оподаткуванню, а також проводити прискорену амортизацію їх основного капіталу — виробничих фондів [3].

Патентна система США  і пов’язана з нею інфраструктура є одним з важливих методів забезпечення інноваційної активності, насамперед винахідництва. Існує гнучка політика реєстрації патентів і спрощена процедура розгляду заявок. За останні 75 років у США індивідуальні винахідники і малий бізнес забезпечили понад 50 % найважливіших технічних нововведень.

Держава також є найбільшим патентовласником. Їй належать патенти  на винаходи, створені під час виконання урядових контрактів, що є важливим інструментом стимулювання нововведень.

Наступним механізмом державного стимулювання інноваційної діяльності є субсидії, що виділяються спеціальними науковими організаціями, які утворюються за рахунок пайових внесків чи бюджету державних відомств. У США широко відомі такі фонди, як Національний науковий фонд (ННФ) і Національний інститут здоров’я (НІЗ). Вони використовують затверджені Конгресом США кошти переважно на надання субсидій (за індивідуальними дослідницькими проектами) їх безпосереднім виконавцям — науковцям, інженерам, винахідникам, а не установам, де вони працюють.

Основні правила формування обсягу витрат на субсидії у США  визначаються і регулюються Адміністративно-бюджетним управлінням (АБУ). Субсидії мають багатоцільовий характер. Їх використовують на придбання наукового устаткування й експериментальних установок, на підготовку кадрів у нових галузях науки та техніки, на підвищення кваліфікації фахівців, для фінансування спільних міжнародних програм.

Формально будь-який американський вчений має право звернутися у федеральне відомство за субсидією для проведення наукового дослідження терміном до одного року [4,c.153].

Додатковим  механізмом  сприяння  розвитку  інновацій  в  США  є підтримка кластерів, венчурів та малого бізнесу. Аналіз показує, що найбільш динамічний розвиток відбувається в тих регіонах США, де сформувалися так звані промислові чи інноваційні кластери — комплекси підприємств (промислових компаній, дослідницьких центрів, наукових установ), органів державного управління, профспілок громадських організацій тощо на базі територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, пов’язаних технологічним ланцюгом. Ці комплекси виступають альтернативою секторальному (галузевому) підходу.

Найбільш життєздатні  кластери інноваційної активності формуються на основі диверсифікованості міжсекторальних (міжгалузевих) зв’язків. Територіальні інноваційно-промислові кластери мають у своїй основі певну стійку систему розповсюдження нових знань, технологій та продукції — так звану технологічну мережу. Вони спираються на спільну наукову базу.  Підприємства  кластери  мають  додаткові  конкурентні переваги за рахунок можливості здійснювати внутрішню спеціалізацію і стандартизацію, мінімізувати витрати на впровадження інновацій. Важливою особливістю таких кластерів є наявність в їх структурі гнучких підприємницьких структур малого бізнесу, що дозволяють формувати так звані інноваційні «точки зростання».

Територіальні  промислові  кластери  мають  надзвичайно  важливе значення для розвитку підприємництва з кількох причин. Перш за все вони дають можливість фірмам мати високий ступінь спеціалізації. Це дозволяє підприємцям створювати нові фірми, які обслуговують конкретну промислову нішу. При цьому менша ступінь вертикальної інтеграції структур всередині кластеру полегшує входження в кластер нових фірм. У кластерних структурах полегшується доступ до капіталу, тому що географічна концентрація фірм має велику притягальну силу для венчурних капіталістів, багато з яких зробили свою кар’єру у розташованих в цих кластерах галузях промисловості. Близькість великої кількості фірм полегшує обмін ідеями і передачу знань від фахівців, що входять в кластер, до фірм, що починають свою власну справу [9].

Важливим напрямком державної  підтримки на всіх рівнях є сприяння  розвитку  венчурного  підприємництва.  Ефективність  венчурного бізнесу в США підтверджується прикладами успішного розвитку підприємств провідних промислових галузей. Так, більшість компаній в галузі комп’ютерної техніки і технологій, що вже є провідними в цій галузі (наприклад, Hewlett Packard), свого часу були профінансовані венчурними фондами. У США обіг коштів підприємств, які користуються підтримкою венчурного капіталу, збільшується швидше, ніж у 500 найбільших (за списком журналу «Fortune») американських промислових компаній. Успіх цих фірм обумовлений тим, що вони здійснюють більш високі витрати на інноваційну діяльність з розрахунку на одного працюючого.

Аналіз практики венчурного інвестування в США показав, що, незважаючи на те, що венчурне інвестування тривало  згідно з встановленими в практиці термінами (венчурне підприємництво за високотехнологічними проектами становить в середньому 5-7 років, що потребує політичної та економічної стабільності в країні) і характеризується підвищеними ризиками, воно відрізняється більш високими доходами на капітал. Венчурні інвестиції в підприємства, акції яких, як правило, не зареєстровані на фондовій біржі і не беруть участі у вільному обігу на фондовому ринку, використовуються переважно для здійснення інноваційної діяльності, збільшення обігового капіталу, придбання нових компаній або поліпшення структури балансу для отримання інвесторами прибутку після виходу акцій венчурних підприємств на фондовий ринок або продажу частки в підприємстві [7].

4. Джерела фінансування та умови підтримки інноваційної діяльності

Протягом останніх двох десятиліть стратегія науково-технологічної політики США була кардинально змінена. З середини 1990-х рр. реалізується державна стратегія фінансування (бюджетного і приватного) створення новітньої цивільної технології, що відповідає світовим стандартам, конкурентоздатної на внутрішньому і світових ринках.

Важливим аспектом державної  науково-технологічної політики США стало  стимулювання  досліджень,  потрібних  для  збереження  країною економічно конкурентоздатних позицій у тих критично важливих для економіки в цілому технологічних галузях, в яких приватний сектор потребує продуманої фінансової підтримки держави. Цей напрям державної науково-технологічної політики отримує розвиток одночасно з потужними військово-стратегічними програмами, що стали ключовим пріоритетом бюджетного фінансування.

На сьогодні США продовжують  займати провідне місце у світі за витратами на сферу науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР). Доля фінансування з федерального бюджету у загальних витратах на наукові дослідження і розробки складає в Сполучених Штатах близько 28 %.

До основних відомств, на які розподіляється 97 % коштів, виділених  на діяльність у сфері НДДКР, відносяться  Міністерство оборони; Міністерство  енергетики;  НАСА;  Міністерство  транспорту;  Міністерство сільського господарства; Міністерство торгівлі; Міністерство внутрішніх справ; Міністерство охорони здоров’я і соціального розвитку (включаючи національні інститути охорони здоров’я); Міністерство будівництва і міського розвитку; Адміністрація у справах малого бізнесу; Міністерство фінансів та Державний департамент США.

Засоби федерального бюджету  розподіляються на конкурсній основі через систему федеральних контрактів і грантів, що присуджуються, головним чином, приватним промисловим корпораціям та іншим організаціям недержавної форми власності, а також федеральним лабораторіям і дослідницьким центрам. Велику частину прикладних робіт за федеральними контрактами виконують промислові компанії.

Близько половини усіх фундаментальних досліджень США виконують американські університети, причому велика частина з них фінансується федеральним урядом.

Широка сфера застосування федеральних контрактів і грантів є істотним чинником міцності і життєздатності науково-технологічної системи США. Це робить американську систему гнучкішою в порівнянні з багатьма науково-технологічними системами інших країн, в яких, в основному, задіяні державні лабораторії та інститути.

Протягом останніх років  у США, згідно з пріоритетами інноваційного розвитку, зросли обсяги фінансування на відповідні цілі і як ключовий напрям державної політики США визначено сприяння корпоративним  НДДКР  на  довгостроковій  основі.  Підтримка  державою досліджень і розробок, що забезпечують конкурентоздатні позиції в найважливіших галузях економіки, повинна сприяти збільшенню можливостей корпоративного сектора проводити ефективні наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки. У сфері зростаючої уваги держави на даному етапі є формування та активізація діяльності науково-дослідних інститутів для розширення інноваційної сфери.

Останніми роками відбуваються структурні зміни бюджетного фінансування у США. Як видно з таблиці, з  початку тисячоліття федеральні витрати США на НДДКР в абсолютних величинах зросли майже удвічі, проте  зростання це було вкрай неоднорідне. Витрати на оборонні НДДКР, космічні дослідження і охорону здоров’я демонструють двократне збільшення, з пріоритетним серед них зростанням оборонних НДДКР. Витрати на фундаментальні наукові дослідження і енергетику зросли у півтора рази [6].

Пріоритети фінансування у США науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок, млрд. дол.