Державна політика регулювання доходів

Зміст

Вступ

1. Політика регулювання доходів населення. Крива Лоренца. Коефіцієнт Джинни. Соціальний захист, її основні форми і нові методи. Політика соціальних гарантій

1.1 Політика регулювання  доходів населення

1.2 Проблема нерівності  у розподілі доходів. Крива Лоренца. Коефіцієнт Джинни

1.3 Соціальний захист, її основні форми та художні  засоби. Політика соціальних гарантій

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Будь-яка держава незалежно від політичного устрою має власну соціальну політику. Соціальна політика є одним із найважливіших складових діяльності нашого суспільства та перебуває у сфері його насущних інтересів. Проблеми, пов'язані на підвищення рівня життя та удосконаленням якості життя, забезпеченням та підтриманням економічної стабільності, реалізацією принципів соціальної справедливості, для сучасного цивілізованого суспільства злободенними. Удосконалення у цьому напрямі системи соціально-економічних відносин, підвищення якості людського потенціалу відкриває нові перспективи для економічного розвитку та є найважливішим чинником економічного зростання.

Поліпшення соціального забезпечення, вдосконалення галузі й спеціальної освіти, зменшення соціального нерівності вимагають стабільних темпів економічного зростання, підвищення ефективності економіки як матеріально-фінансової основи, змін у соціальній сфері.

Завданнями є:

Розкрити сутність державної  політики регулювання доходів населення.

Розкрити проблему нерівності у розподілі доходів. І дати визначення таким показниками, як криваЛоренца, коефіцієнтДжинни.

Охарактеризувати політику соціального захисту соціальних гарантій  з боку держави.

1 Політика регулювання  доходів населення. Крива Лоренца. Коефіцієнт Джинни. Соціальний захист, її основні форми й ефективні методи. Політика соціальних гарантій

1.1 Політика регулювання  доходів населення

Рівень і якість життя  жінок значною мірою залежить від величини доходів населення, тому вважається за необхідне розглянути це явище докладніше. Вироблений економіки сукупний прибуток суспільства розподіляється відповідно до внеском у його вироблення всіх згаданих чинників виробництва: праці, землі, капіталу та підприємницької здібності. Такий розподіл називається первинним (функціональним). Результатом його виступають факторні, чи первинні доходи, основними формами яких є: підприємницький прибуток, відсоток і рента. Їх розміри залежить від конкурентних умов.

Гранична продуктивність перестає бути єдиним критерієм розподілу у економіці, оскільки залишає "за бортом" тих індивідів, які володіють жоден із факторів виробництва, через що що неспроможні отримувати факторних доходів (зокрема інваліди, старі, неповнолітні). Їхні надзвичайні доходи (соціальні трансферти, які у формі пенсій, посібників, стипендій, різноманітних виплат) не обумовлені через участь у громадському виробництві й результат перерозподілу, чи вторинного (персонального) розподілу функціональних доходів. Розміри вторинних доходів істотно залежить від проведеної державою соціальної політики.

Джерелами доходів може також бути прибуток за особистого підсобного господарства, участі у тіньовії чи кримінальнії діяльності, спадщину, виграші в лотерею та інших. Звідси випливає, що особистий (персональний) дохід, можливо значно більше факторного, оскільки включає у собі зазвичай кілька інших джерел.

Отже, доходи населення - усе це кошти натуральної та грошової форм, одержувані домогосподарствами. Натуральні доходи - це надходження продуктів землеробства, скотарства, послуг  у натуральній формі.

Грошові доходи населення - це сума коштів, одержуваних домогосподарствами за певний проміжок часу і виділені на придбання благ і у цілях особистого споживання. У цілому нині грошова форма доходів поширена більше, ніж натуральна, проте в малозабезпечених прошарків населення частка натуральних доходів вище, ніж в багатих. [3,с.286]

Для оцінки рівня доходів  застосовують поняття номінального, наявного і реального доходів.

Номінальний дохід - це всю  суму грошового доходу, котра від  оподаткування та рівня цін.

Наявний дохід - це номінальний дохід з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів, тобто. кошти, безпосередньо використовувані населенням у сумі споживання й заощадження.

Реальний дохід - на цю кількість товарів та послуг, які  можна купити у сумі наявного доходу. Розмір реального доходу залежить з його номінального рівня, податків з доходів й цін на споживчі товари. Реальні доходи населення визначаються лише у динаміці за конкретний період часу з використанням індексу споживчих цін, який розраховується кожний місяць і протягом року загалом:

РД = (НП - НП) /I

де РД - реальні доходи;

НП - номінальні доходи;

НП - податків і обов'язкових платежів;

I - індекс споживчих  цін.

Іноді реальні доходи населення визначають через показник купівельної спроможності грошей, що характеризує зміна обсягу товарів чи послуг, які можна купити однією й саму суму різні періоди часу.Исчисление реальних доходів за таку методиці передбачає, і що якість товарів хороших і співвідношення цін всередині тій чи іншій їх групи не змінюється, відсутня дефіцит товарів хороших і регулювання цін. Якщо такі умови дотримані, купівельна здатність грошової одиниці визначається фізичним обсягом товарів, які можна у сумі середньодушового доходу. Отриманий результат досить точно характеризує зміни реальних грошових доходів за досліджуваний період.

Залежно від циклів життєдіяльності  людини доходи поділяються на одержувані:

1) до участі у праці  (до у віці);

2) від участі у трудовий, підприємницької, суспільної діяльності;

3) тимчасово непрацюючими (безробітними, біженцями тощо.);

4) після завершення праці (пенсіонерами).

З юридичної погляду, доходи бувають законними (легальними) і незаконними (нелегальними). До других ставляться прибутки від незареєстрованої у порядку діяльності; приховувані  від оподатковування або мають  кримінальне походження тощо.

У країнах із розвиненою ринковою економікою джерелом інформації про доходи населення є вибіркові  обстеження домогосподарств; дані декларацій фізичних осіб про їх доходах, поданих  у податкові органи; показники  оплати праці та витрат на кінцеве  споживання домогосподарств в Системі Національних рахунків (СНС).

Отже, доходи населення - усе це кошти на натуральної й  найкомплекснішою грошовою формі, одержувані домогосподарствами. Вони може мати натуральну чи грошову форму. Коли говоримо про  грошових доходах, слід враховувати їх купівельну здатність, тобто. розрізняти номінальні і реальні доходи. Номінальні доходи - певна грошова сума із підвищеними податками тощо, а реальні доходи - це сума, що можна обміняти на товари та. 

1.2 Проблема нерівності  у розподілі доходів. КриваЛоренца. КоефіцієнтДжинни

Грошові доходи розподіляють між людьми нерівномірно що вирізняло  всіх країн світу. Дане явище відомий  як закон Парето, за яким, між рівнем доходів населення і числом їх одержувачів існує зворотна залежність: 80% створеного ВВП присвоюється 20% населення, а решта 20% розподіляють між 80% населення, причому співвідношення: 80/20 досить стало й спостерігається в усіх країнах, незалежно від політичні й економічні реалій.

На величину доходів  впливає безліч різноманітних чинників, найчастіше маютьразнонаправленний характер впливу. У тому числі виділяють соціально-політичні, що визначають силу дії і спрямованість інших чинників формування доходів; демографічні, розглядають залежність доходів від статі, віку, фізичної витривалості і інтелектуальних здібностей; професійні, що досліджують рівень освіти буде, кваліфікацію і стаж роботи; статусні,детерминирующие розміри доходів залежно від місця особи у суспільстві і посадовий ієрархії; соціально-економічні, яких, зокрема, відносять рід й посвідку діяльності, варіанти зайнятості, вид виробництва, форму власності коштом виробництва, умови праці.

У країнах, на чиїх територіях мають  місце різні кліматичні умови, важливе  значення набувають географічні  чинники, оскільки вартість життєво важливих товарів та послуг істотно варіюється залежно від регіону, і передбачає різні рівні прибутків.

Ведучи мову про диференціації  доходів, слід враховувати такі важливі  аспекти, як вроджений хист людей, що потенційно можуть різнитися у досить значною мірою. Не обділені у плані природою індивіди, маючи більш високої продуктивністю, отримують користь вищі доходи. З іншого боку, окремі мають унікальними здібностями, що надає їм змогу витягати "інтелектуальну ренту". Не останнє значення у своїй має і працездатність людини, його прагнення домогтися значних успіхів у своєї діяльності.

Відомо, що обсяг доходів залежить від розбіжностей в володінні  власністю, проте вона може дістатися  індивідам по спадщину, унаслідок  чого нерівність доходів відтворюється, сприяючи цієї категорії осіб, у отриманні кращого освіти і більше високооплачуваною роботою. Зблизька нерівності отриманні доходів не можна виключити сприятливе збіг.

Амплітуда нерівності очевидна за більш  глибокому розгляді розподілу доходів  між домогосподарствами. І тому застосовують прийом ранжирування: сім'ї розподіляють гаразд зростання доходів, та був ділять на групи. У цьому розрізняють: а)квинтильние групи, у яких домогосподарства діляться п'ять підгруп, кожна з яких включає 20% всіх сімей. Першаквинтильная група - становить 20% родин зі найменшим, а п'ята - 20% з гаком рівнем доходів; б)децильние групи, створених аналогічно і поділяють домогосподарства на 10 однакових підгруп (по 10%).

Ступінь соціального розшарування визначається у вигляді розрахунку низки коефіцієнтів.

Кд =d₁₀/>d₁

Де, Кд - коефіцієнт диференціації доходів, чи коефіцієнт фондів;

Кд - це співвідношення між середніми  доходами 10% найбільш багатого населення (d₁₀) і 10% найбіднішого (d₁).

Що коефіцієнт фондів, тим більше коштів нерівність прибутків, вищий рівень диференціації населення.

Є також децильний,квинтильний і квартальний коефіцієнти, визначених ставленням мінімальних доходів відповідно 10, 20, і 25% найбагатшого населення до максимальним доходах 10, 20, і 25% найбіднішого.

Більше наочно оцінити рівень нерівномірності розподілу доходів між громадянами (сім'ями) можна, в побудувавши криву розподілу доходів, названої під назвою американського економіста М.Лоренца. На графіці по осі абсцис відкладають кумулятивну частку сімей, які мають відповідний рівень доходу, а, по осі ординат - кумулятивну частку сукупного доходу, починаючи з найменшої, прийдешньої на найменш забезпечену частина сімей (рис.1.1).

Рис 1.1 Крива Лоренца

Якби доходи в усіх людей були однакові,т.е.1% населення  мав 1% доходів, 15% населення - 15% доходів, то криваЛоренца збіглася б із пунктирною прямий абсолютного рівностіОЕ, має  кут нахилу до осі абсцис 45° і  перетворилася на пряму.

Чим більший крива Лоренца збочує з лінії абсолютної рівності, тим нерівномірніше розподіляються доходи - у суспільстві. Так, штрих-пунктирна крива характеризує велику нерівномірність розподілу доходу, ніж суцільної крива розподілу. Ставлення площі сегмента міжбиссектрисой ОЕ і кривою Лоренца на площу трикутника ОАЄ називається коефіцієнтом Джинни, який названо під назвою італійського економіста і статистика Джинни. Якщо коефіцієнт дорівнює 0, криваЛоренца збігаються з прямийОЕ й доходи у суспільстві розподіляються абсолютно рівномірно. При значенні коефіцієнта 1 криваЛоренца звучатимутькатетами трикутника ОАЄ, що свідчить про абсолютному нерівності у розподілі доходів. Практично коефіцієнт Джинни будь-коли сягає ні нуля, ні одиниці, проте вважається, що його значення, більше 0,4 (40), відбиває високий рівень розшарування суспільства.

У світі найменша диференціація  доходів у світі зокрема у  Норвегії, де 10% самих забезпечених лише 5,3 разу багатшими найбідніших, а коефіцієнт Джинни становить 0,258. В іншому "полюсі" перебуває Бразилія, у якій співвідношення доходів останній і першої децильних груп становить 65,8, коефіцієнт Джинни - 0,607. Для Республіки Білорусь у дані показники становлять відповідно 6,9 і 0,304.

З проблемою нерівномірний  розподіл доходів пов'язана проблема бідності. Відповідно до концепції ООН, вона кваліфікується як стан тривалого вимушеного відсутності необхідних ресурсів задля забезпечення задовільного життя. Сьогодні у це поняття включається як брак грошей, а й обмеження можливостей людини, яке викликано відсутністю високооплачуваною роботою, комфортабельного житла, доступу до якісної освіти й охороні здоров'я.

Бідність є глобальну  проблему. Це багатоаспектне соціально-економічне явище, що з низькому рівні споживання, нестабільністю життя, малої тривалістю, слабкими можливостями ефективної реалізації трудового потенціалу.

Бідність може мати різноманітні форми.

Залежно від підстави порівнювати виділяють абсолютну  і відносну бідність. Критерієм першої служить мінімальний набір життєвих коштів, відповідно до яким до бідного відносять тих, хто відчуває брак елементарних коштів для існування. При визначенні відносної бідності показники добробуту співвідносяться ні з мінімальними потребами, а із середнім рівнем матеріального забезпечення, переважним у тому чи іншої країни.

Об'єктивна бідність - стан, оцінене за усталеними у цій  країні критеріям прибутку і ступеня  доступності матеріальних й духовних благ чи підставі рекомендацій експертів. Рівень бідності і цьогорічні масштаби суб'єктивної бідності визначаються з урахуванням самооцінки: людина є бідним, якщо уряд вважає себе таким.

Основним інструментом визначення чисельності бідних є риса, чи кордон бідності - мінімально припустимий  критичний рівень життя, який уряду  країн повинні гарантувати своїх громадян. Кордон бідності дає змогу розподілити населення на найбідніших і найбільш небідних. Цей показник залежить тільки від рівня мінімально необхідного людей, а й від економічних можливостей держави: стану економіки, середній рівень життя населення його менталітету. Те, що бідністю у країні, перестав бути нею інший. У результаті риса бідності світі неоднакова: в розвинених державах вона вища, що розвиваються.

Прожитковий мінімум - це мінімальний  набір матеріальних благ і постачальники  послуг, необхідні забезпечення життєдіяльності чоловіки й збереження здоров'я. Його орієнтовано на нижчий (фізіологічний) рівень споживання, що знаходить свій відбиток у обмеженій кількості товарів та послуг у кожному товарної групі.

Бюджет прожиткового мінімуму - непідвладна інфляції вартісна величина прожиткового мінімуму плюс обов'язкових платежів і внески. Він розраховується загалом душу населення і з основним соціально-демографічним групам. Мінімальний споживчий бюджет є Витрати придбання набору споживчих товарів та послуг задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини. Він розраховується для конкретних споживчих одиниць, як яких прийнято різні соціально-демографічні групи населення. Мінімальним споживчим бюджетом загалом душу населення вважається середньодушовий мінімальний споживчий бюджет сім'ї, з чотирьох, що з двох дорослих і двох дітей.

Основною натурально-вещественной структури мінімальних споживчих бюджетів є система споживчих кошиків. Споживчий кошик - це науково обгрунтований збалансований набір товарів та послуг, які відповідають конкретні функціональні людській потребі у певні відрізки часу з конкретних умов, сформованих країни. На даний поняття включені блага і житлово-комунальні послуги, які представляють усі споживчі комплекси, необхідних нормальної життєдіяльності людини. Мінімальний споживчий бюджет переглядається за необхідності з урахуванням зростання споживчих цін, але з менше десь у квартал, у своїй використовуються середні ціни останнього місяці кожного кварталу.

Диференціація населення в підставі бюджету прожиткового і мінімального споживчого бюджету дає можливість окреслити групи із різним рівнем матеріального забезпечення:

- бідні сім'ї, душової дохід котрих значно менша бюджету прожиткового мінімуму або йому дорівнює;

- малозабезпечені сім'ї, душової дохід яких набагато більше прожиткового мінімуму, але вже менше мінімального споживчого бюджету;

- забезпечені сім'ї, душової дохід яких міститься в інтервалі між мінімальним і раціональним споживчими бюджетами;

- багаті сім'ї, у яких душової дохід вище раціонального споживчого бюджету.

Крайнім проявом бідності є злидні. Сім'ї (індивіда, домогосподарства) зізнаються злиденними, якщо їх продовольче споживання не забезпечує 80% мінімального харчового раціону, певного Всесвітньої організацією охорони здоров'я, чи видатки харчування перевищують 80% їх сукупних доходів.

Питання боротьби з бідністю пов'язані з проблемою перерозподілу  доходів населення і забезпечення соціальну справедливість.Неоправданная диференціація доходів викликає зменшення кількості середнього класу, що є основним пред'явником попиту товари та, і тим самим послаблює його стимулюючий вплив економічний розвиток. Бідність і злидні ведуть до зростання соціальних хвороб, професійної деградації та погіршення якості людського капіталу. Висока диференціація доходів провокує соціальну напруженість у світі початку й посилює підприємницькі і інвестиційні ризики. Отже, що більше нерівність у суспільстві, тим нижче економічний добробут. Щоб його підвищити, необхідно перерозподіл доходів у користь малозабезпечених прошарків населення.

Перерозподілом називається процес зміни існуючого у суспільстві моделі розподілу доходів чи багатства для досягнення більшої соціальну справедливість. Однак до рівності певному етапі призводить до зниження продуктивності: виникає дилема ефективності та справедливості яких як вираз протистояння між стабілізуючою і стимулюючої функціями соціальної політики. Передача доходів з більш заможних членів товариства до менш заможним може викликати зниження стимулів до активної економічної діяльності в тих і інших і загальному зменшенню добробуту суспільства.

З іншого боку, витрати, пов'язані  у реалізаціїперераспределительних програм, можуть перевищити вигоду від здійснення. Передача доходів від багатих бідним здійснюється, за словами відомого економіста А.Оукена, в "дірявому відрі", погіршуючи становище багатих і поліпшуючи у своїй становища бідних. Витік з "дірявого відра" така: з кожних 350 дол, взятих в заможних людей, 250 губляться у процесі передачі бідним. У результаті подібноїперераспределительной політики люди можуть змінювати своє ринкове поведінка. Виникає проблема спотворень: внаслідок боротьби з бідністю кількість бідних зростає, оскільки вигідно бути такими й, не працюючи, отримувати допомогу. Натомість, заможніші люди починають ухилятися сплати податків, у результаті державі не надходять кошти, необхідних допомоги бідним.

Отже, невиправдана нерівність підриває соціальну стабільність, проте надмірні перерозподільчі процеси знижують ефективність економічної системи та можуть зменшити громадське добробут.

Зразком успішного розв'язання проблеми рівноваги між соціальної справедливістю та його економічної  ефективністю стала соціал-демократична, чи скандинавська, модель соціальної полі-тики, найповніше реалізована у Швеції. Вона полягає в праві усіх громадян на соціального забезпечення й одержання широкого спектра соціальних послуг. Високе якість договірних відносин між об'єднаннями роботодавців України та працівників при постійному контроль із державного боку забезпечує системою оподаткування перерозподіл національного доходу на користь малозабезпечених верств населення. Реальна соціальний захист, підвищуючи рівень життя малозабезпечених громадян, сприяє збільшення їх споживчого попиту товари та, що стимулює економічного зростання. Пенсії у такому моделі диференціюються на народні (соціальні), сплачувані кожен мешканець країни з досягненню віку з бюджету, і трудові, залежать від успішності праці. У цьому вся знаходить відбиток реалізація двох типів справедливості - зрівняльного і розподільного.

Через війну здійснення низки соціальних програм, у скандинавських країнах створено щодо рівні стартові змогу всіх груп населення, а шведську модель розвитку називають "функціональним соціалізмом". Разом про те можна припустити незначну недосконалість даної моделі у області підвищення економічну ефективність.

Консервативну модель соціальної політики часто називають інституціональної чи континентальної європейської. Вона побудовано принципі обов'язкового трудового участі й залежності ступеня соціального забезпечення від ефективності і тривалості праці. Найповніше дана модель реалізована у Німеччині, де у 1880 р. у світі було запроваджено медичне страхування, та був прийнято пакет законів, за якими розмір страхових внесків пов'язувався із заробітками, а сума витрат на внески розподілялася однаково міжнанимателями та працівниками. З іншого боку, у фінансуванні пенсій брало участь і держави. І хоча параметри даної моделі постійно вдосконалювалися, принципи, закладені у ній спочатку, зберігаються сьогодні.

У консервативної моделі соціальної полі-тики реалізується розподільний тип соціальну справедливість: перерозподільчі  тенденції тут виражені слабко, а основний наголос робиться на трудове участь працівників у громадському виробництві.

Ліберальна модель соціальної полі-тики функціонує у Великобританії й США. Тут держава забезпечує добробут вразливих верств населення  і максимально стимулює створення недержавних форм соціального страхування та соціальній підтримки. З іншого боку, громадяни отримують державну допомогу з боку держави як трансфертів з допомогою бюджетів різного рівня. Головне умова отримання державного посібники - малозабезпеченість. Наприклад, діють близько 8 тисяч програм соціальної допомоги, яка реалізується на федеральному, штатному і муніципальному рівнях, а критерії їх отримання варіюються від штату до штату. Існує реальна нагоду отримати соціальної допомоги одночасно з кількох програмам. Розмір даних посібників незначна, проте, перебувають у скруті, може отримати допомогу відразу з кількох джерел постачання та цим поліпшити свій добробут.

Крім перелічених вище, існує модель соціальної політики в центрально-управлінській економіці. Тут держава зосереджує в руках всю повноту соціальної політики та єдиний її суб'єктом.

Отже, бідність є одним  із основних проблем кожної країни. А, щоб показати ступінь диференціації  доходів, можна використовувати  криву Лоренца і коефіцієнт Джинни. З допомогою даних показників можна оцінити соціальну напруженість у кожній країні. 

1.3 Соціальний захист, її основні форми та художні  засоби. Політика соціальних гарантій

Щоб жити і продовжувати свій рід, людина зобов'язана споживати  матеріальними благами. Разом про те ніхто не гарантує, що доступом до джерелам існування завжди буде виключно сприятливим, і не настануть ті чи інші небажані події.

Реальне життя досить сувора. Вона у тому, деякі несприятливі події, здатні погіршити доступом до джерелам існування, можуть будь-коли наступити.

Інші можуть наступити  лише з досить високою імовірністю. А деякі кожного з нас наступають з імовірністю в 100%.

Є й такі несприятливі обставини, що потенційно можуть супроводжувати людини все життя (інвалідність, хвороба).

У цілому нині серед неблагополучних  подій що така виділимо:

1) нещасні випадки  (страховому випадку), інвалідність  з хлопчика т.п.;

2) втрату роботи;

3) необоротні фізіологічні  зміни, хвороба чоловіки й і  втрату працездатності;

старість, безпорадність і смерть;

втрату годувальника.

Такий список перестав бути остаточним, може бути продовжити. Та думка  зрозуміла.

Означимо такі класичні прийоми самозахисту:

а) високопродуктивну  працю й отримання достатнього  поточного доходу;

б) майно і заощадження, що дозволяє заощаджувати на відповідних статтях витрат, і навіть отримувати прибуток із капіталу;

в) підтримку з боку інших члени сім'ї, мають стабільні  доходи.

Крім індивідуальної самозахисту необхідна особлива система соціального захисту, тобто. із боку всього суспільства.

Колективний соціальний захист - система заходів, здійснюваних суспільством, і державою щодо забезпечення стійкого нормального (прийнятого у суспільстві) матеріального та соціального становища громадян.

Як на стратегічний орієнтир для колективної захисту виступає захист кожного громадянина країни від бідності, злиднів та соціальній деградації внаслідок втрати джерел існування (безробіття), хвороби, інвалідності і старості.

По формам виділимо матеріальну, соціальну і правовий захист. У цьому матеріальна захист може здійснюватися у вигляді грошових адресних виплат, індексації доходів, натуральної допомоги (продовольство, одяг, житло, ліки), і навіть пільг і гарантій, інформації, надання робочого місця та ін.

Суб'єктами соціального  захисту виступають родина й діти, хворі і інваліди, старі тощо.

Об'єктами соціального  захисту виступають:

а) рівень споживання матеріальних благ (доходи);

б) мінімальний рівень охорони здоров'я дитини і медичної допомоги, здобуття освіти;на житлові  умови.

Функціонування системи соціального захисту припускає наявність певної інфраструктури. Особливо це теж стосується таких соціальних галузей, як охорону здоров'я, освіту, житлово-комунальний комплекс.

Соціальний захист може здійснюватися у вигляді соціального  забезпечення і мінімальних соціальних гарантій (рис.1.2).

Рис.1.2 Основні напрями системи соціального захисту

Соціальне забезпечення зазвичай включає соціальне страхування і соціальної допомоги.

Соціальне страхування - це основний напрям соціального захисту, призначене для матеріального забезпечення населення разі наступу соціальних ризиків.

Соціальний ризик - наступ небажаної ситуації у вигляді  тимчасової непрацездатності, від нещасного випадку з виробництва, втрати роботи, чи годувальника, втрати працездатності від старості тощо.

Хочемо ми цього чи немає, проте як завжди кожен із нас  скочується до стану уникнути соціального  ризику. Понад те, такі ситуації безупинно  супроводжують нас у житті, носять масового характеру, стосуються всіх членів товариства, і деякі із них до того ж обов'язково наступають (наступ старість і вихід за рахунок пенсій).

Отже, соціальне страхування  має бути обов'язкового характеру, що з неминучістю наступу основних видів соціальних ризиків у тому чи іншому етапі життєдіяльності громадян.

Економічним джерелом страхових  внесків виступають кошти, необхідних відтворення робочої сили в. Виникає  запитання визначити суспільно  нормальну частку страхових внесків, ступінь участіработополучателя, роботодавця та держави у формуванні відповідних страхових фондів.

Основні статті витрат соціального  страхування:

а) виплата трудових пенсій (від старості та інвалідності, із нагоди втрати годувальника, за вислугу років), і навіть соціальних пенсій і підвищення пенсій для військовослужбовців. І тому використовуються цільові відрахування на Пенсійного фонду і бюджетні гроші засоби;