Дослідження ринку праці України

ЛІЦЕЙ ПРИ  ДОНЕЦЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ 
 
 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

на тему: «Дослідження ринку праці України»

учениці 10 економічного класу ліцею при ДонНУ

Горбунової Катерини Вікторівни

Науковий керівник : Полянська Яна Леонідівна 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ДОНЕЦЬК 2011

ЗМІСТ 

    ВСТУП……………………………………………………………………….  3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ…………………………………………………………………….. 4

1. Ринок праці: сутність, суб’єкти, умови функціонування………. 4
2. Структура ринку праці……………………………………………  5
3. Зайнятість і безробіття……………………………………………. 7

    РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ…………………………. 11

2.1. Аналіз  розвитку вітчизняного ринку праці……………………… 11

2.2. Вивчення  зайнятості та безробіття на рику праці України……... 13

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ  ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ…………………………………… 17

3.1. Використання  закордонного досвіду для вирішення  проблем зайнятості………………………………………………………… 18

3.2 Розробка  заходів щодо зниження рівня безробіття……………… 19

    ВИСНОВКИ………………………………………………………………… 21

    ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………. 22 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

    Проблема  зайнятості населення стала однією з найгостріших соціально-економічних  проблем, з якими зіткнулося людство  в ХХI столітті в умовах глобальної економічної кризи. Трудова зайнятість забезпечує виробництво валового національного продукту, а значить економічну основу життя суспільства. Разом з тим зайнятість має і соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через суспільно корисну діяльність. Таким чином, зайнятість - це дуже важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке не вичерпується лише проблемами безробіття.

    Мета  роботи - розробка та обґрунтування пропозицій, рекомендацій, заходів і напрямків щодо вирішення проблем зайнятості які, необхідно впроваджувати як на регіональному, так і на загальнодержавному ринку праці.

    Об'єктом  дослідження в роботі є ринок праці України.

    Предмет дослідження - проблеми зайнятості в Україні.

    Виходячи  з поставленої мети, у роботі пропонується вирішення наступних завдань:

    1) вивчити поняття і сутність  ринку праці;

    2) проаналізувати проблеми і динаміку зайнятості та безробіття в Україні;

    3) розробити заходи, щодо розв'язання виявлених проблем у сфері регулювання ринку праці.

РОЗДІЛ  І

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ РИНКУ ПРАЦІ 

    1.1. Ринок праці : сутність, суб’єкти, умови функціонування 

    Ринок (market) – це інститут або механізм, за допомогою якого відбувається об’єднання та взаємодія покупців (пред’явників попиту) та продавців ( постачальників конкретного товару або послуги) [1, с. 12].

    Ринок праці – це система відносин обміну індивідуальності і спроможності до праці на фонд життєвих благ, необхідних у системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва.

    На  ринку праці продається специфічний  товар – робоча сила.

    Робоча  сила – це здатність до праці, сукупність фізичних і духовних здібностей людини, які використовують у виробничій діяльності [2 ,с. 208 ].

    Основними суб’єктами ринку праці були і залишаються, як свідчить сучасна практика, роботодавець-покупець і найманий працівник.

    Роботодавець – наймач, який може бути представлений різними «величинами» [3, с. 17].

    Наймані працівники – це вільні громадяни, для який робота за наймом – головне  джерело доходу, а для роботодавців вони можуть мати різну цінність в  залежності від статі, віку, кваліфікації, соціального статусу.

    Система відносин на ринку праці складається  з трьох основних компонентів (рис. 1.1): відносини між найманим працівником і роботодавцем; відносини між суб’єктами ринку праці і представниками (профспілки); відносини між суб’єктами ринку праці і державою [3, с. 18].

    Умови ефективного функціонування ринку  праці:

    повна самостійність і незалежність продавця та покупця робочої сили у поєднанні  з їх економічною відповідальністю;

    відносини агентів на ринку праці – це відносини договорів і угод між  рівноправними партнерами;

    Рис. 1.1. Система відносин на ринку праці 

    функціонування  ринку праці тим більш ефективно, чим активніше конкуренція на між власниками робочої сили за право  отримання робочого місця і роботодавців за придбання кваліфікованої робочої  сили;

    повинен існувати баланс між робочими місцями , сукупною пропозицією робочою сили і грошової маси заробітної плати;

    наймані робітники та роботодавці для  захисту своїх інтересів можуть об’єднуватися в союзи, однак, в  одному союзі вони бути не можуть.

На  рис. 1.2. зображено функції ринку праці.

Суспільне розділення праці                          Посередницька

     Функції ринку праці

               Стимулююча

                        Оздоровча        Регулююча  Інформаційна    Ціноутворююча

    Рис. 1.2. Функції ринку праці 

    1.2. Структура сукупного ринку праці 

    Елементами  ринку праці виступають товар, попит, пропозиція і ціна. Співвідношення попиту, пропозиції і ціни визначає кон'юнктуру ринку праці. У разі збігу попиту і пропозиції кон'юнктура ринку праці буде врівноваженою, у разі перевищення попиту над пропозицією – працедефіцитною, у разі перевищення пропозиції над попитом - праценадлишкова.

    При аналізі функціонування ринку праці  оперують поняттями сукупного попиту та сукупної пропозиції. Сукупна пропозиція (П) охоплює всю найману робочу силу з числа економічно активного  населення, а також безробітних. Сукупний попит (С) - загальна потреба  економіки в найманій робочій  силі. Ці складові у своїй єдності  визначають місткість сукупного  ринку праці - ринку праці в  широкому сенсі (С È П). Сукупний ринок праці можна сегментувати за рівнями і суб'єктам управління: виділяються загальнонаціональний ринок праці, регіональні (в розрізі адміністративно-територіальних утворень) і локальні ринки праці (підприємства та організації). Графічно структура сукупного ринку праці представлена на рис.1.3.

    Рис. 1.3. Структура сукупного ринку праці 

    Попит-УС = поточний попит. 

    Пропозиція-УС = поточна пропозиція

    Попит U Пропозиція – сукупний ринок праці.

    Попит на робочу силу на сукупному ринку  праці визначається числом і структурою робочих місць, що існують в економіці - він охоплює всю сферу суспільної праці і включає як укомплектовані працівниками, так і вільні робочі місця. Слід розрізняти ефективний попит, який визначається числом економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит, який включає в себе також  заповнені працівниками неефективні  робочі місця. Різниця між ефективним і сукупним попитом являє собою  надмірну чисельність зайнятих, складовою  частиною якої є приховане безробіття.

    Перетин множин сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринку праці відповідають задоволеному попиту на ринку праці (УС = С Ç П). Не перетинаються частини цих множин відповідають поточному ринку праці.

    У кожен даний момент часу основна  частина сукупної пропозиції і попиту на працю задоволені, що і забезпечує функціонування суспільного виробництва [11, с. 57]. Менша його частина в силу природного та механічного руху робочої сили і робочих місць - вибуття людей з працездатного віку і вступу в працездатний вік, звільнень і переходів на нове місце роботи, вибуття старих і введення нових робочих місць - виявляється вільною (вакантною) і потребує з'єднанні пропозиції і попиту. Ця частина сукупного ринку праці відповідає поняттю ринку праці у вузькому сенсі, тобто поточному ринку праці, ємність якого визначається кількістю вакансій і кількістю осіб, зайнятих пошуком роботи.  

    1.3. Зайнятість і безробіття 

    Населення – це сукупність людей, що проживають на визначеній території ( в країні, області, місті, районі, селі тощо) (рис. 1.4) [5, с 30]. 

    Рис. 1.4 Класифакація населення в економіці праці. 

    Економічно  активне населення, або робоча сила у відповідності з методикою МОП, - це частина населення обох статей, яка протягом певного періоду забеспечує пропозицію своєї рабочої сили для виробництва товарів і надання послуг.

    Зайнятість – це діяльність працездатних людей заради задоволення особистих і суспільних потреб, що здійснюється відповідно до існуючих суспільно-економічних відносин [6, с 73].

    Відповідно  до Закону України «Про зайнятість населення» відносини зайнятості в  Україні грунтуються на наступних  принципах:

    виключне  право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обовя`зкової , примусової праці ( крім випадків, спеціально встановлених законодавством) . даний  принцип проголошує право людини працювати або не працювати, а  якщо працювати, то лише там і скільки, як це визначається лише за вибором;

    створення державною умов для реалізації права  громадян на працю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і  матеріальну підтримку в разу втрати роботи згідно з конституцією україни [7].

    В якості основних видів зайнятості розрізняють  повну, продуктивну, раціональну і  ефективну.

    Повна зайнятість в ринковій економіці полягає не в максимальному залученні до роботи всіх працездатних осіб, а в достатності робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Такий підхід забеспечує соціальний захист населення і разом з тим сприяє більш ефективному використанню трудових ресурсів.

    Продуктивна зайнятість характеризується як економічно доцільна, вигідна та означає перевищення економічних вигід отриманих в результаті названої зайнятості порівняно з витратами на організацію цієї роботи.

    Раціональна зайнятість – це одночасно і економічно, і соціально доцільна діяльність. А повну зайнятість, що одночас відповідає вимогам раціональності називають ефективною зайнятістю [6, с 75].

    Безробіття  – це соціально-економічне явище, при якому частина економічно активного населення не зайнята у сфері економіки. Безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї (рис.1.4) [8, с 200].

 Рис 1.4.Безробіття за класичною теорією

    В економічні теорії виділяють такі види безробіття:

    Фрикційне безробіття — стосується тих осіб, які не працюють у зв'язку із добровільною зміною місця роботи у зв'язку із незадоволенням рівнем заробітної плати, умовами праці, місцем проживання тощо. Безробіття, пов'язане із пошуками чи очікуванням роботи, є відносно короткочасним. Кожна з осіб, що шукають роботу, перебуває на ринку праці в середньому не більше одного місяця. Але ж частка їх у загальній кількості безробітних може бути досить значною [8, с 206].

    Інституціональне  безробіття — є складовою частиною фрикційного безробіття і пов'язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних.

    Структурне  безробіття — виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли внаслідок технологічних та структурних змін суспільного виробництва з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками [8, с 206].

    Циклічне  безробіття — виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу. Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов'язаним з Дефіцитом попиту. [8, с 206]

    Ситуація  на ринку праці оцінюється рівнем безробіття і рівнем зайнятості, які визначаються, як питома вага відповідної категорії робочої сили в чисельності економічно активного населення на початок (кінець) періоду [9, с 74]: 

    Рівень  безробіття (%) = 100; 

    Рівень  зайнятості (%) = 100.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА  РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ 

    2.1. Аналіз розвитку вітчизняного ринку праці 

    Ринок праці України характеризується наступними тенденціями (порівняно з 2009 роком):

    – щодо економічної активності населення  працездатного віку:

    збільшення  рівня зайнятості з 64,7% до 65,6%;

    зменшення рівня безробіття (за методологією МОП) з 9,6% до 8,8%;

    зменшення рівня зареєстрованого безробіття з 3,4% до 2,2%;

    – зменшення серед безробітних (за методологією МОП) частки вивільнених  з економічних причин з 45,5% до 39,0%;

    – зменшення кількості економічно неактивних осіб, зневірених у пошуку роботи на 6,6%;

    − зменшення кількості вільних  робочих місць на 3,0%;

    − збільшення навантаження незайнятого  населення на 10 вільних робочих  місць, вакантних посад з 82 до 88 осіб;

    − зростання рівня працевлаштування незайнятого населення за допомогою  державної служби зайнятості з 32,8% до 40,3%;

    − зростання рівня прийому робочої  сили з 22,5% до 25,3% та зменшення рівня  вибуття з 28,7% до 28,1%

    середньооблікової кількості штатних працівників;

    − збільшення кількості працівників, які перебували у відпустках без  збереження заробітної плати (на період

    припинення  виконання робіт), з 2,6% до 3,4%;

    − зменшення кількості працівників, які працювали у режимі неповного  робочого дня (тижня) з економічних  причин,

    з 19,4% до 13,6%;

    − зростання середньомісячної номінальної  заробітної плати на 20,0%;

    − зростання індексу реальної заробітної плати з 90,8% до 110,2%;

    − зменшення суми заборгованості з  виплати заробітної плати на 17,3%;

    − зменшення кількості працівників, які вчасно не отримали заробітну  плату, на 43,0%.

    За  даними вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної  активності середньомісячна кількість економічно активного населення віком 15–70 років у 2010р., порівняно з 2009р., зменшилась на 0,4% переважно за рахунок осіб працездатного віку та становила 22,1 млн. осіб, з яких 20,3 млн.осіб або 91,9% були зайняті економічною діяльністю, а решта 1,8 млн.осіб – відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні.

    Рівень  економічної активності населення віком 15–70 років збільшився з 63,3% у 2009р до 63,7% у 2010р., а для населення працездатного віку – з 71,6% до 72,0% відповідно. Зростання цього показника спостерігалось як серед мешканців міських поселень так сільської місцевості, про що свідчать дані рис 2.1.

    Рис 2.1. Рівень економічної активності населення віком 15–70 років

    Найвищий  рівень економічної активності був  характерним для осіб віком 30–49 років, найнижчий – для молоді віком 15–24 років та осіб віком 60–70 років. 

    2.2. Вивчення зайнятості та безробіття на ринку праці України 

    Кількість зайнятого населення віком 15–70 років у 2010р., порівняно з 2009р., збільшилась на 74,5 тис. осіб, або на 0,4% та становила 20,3 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 18,4 млн., або 91,0%. Рівень зайнятості населення віком 15–70 років відповідно зріс за означений період з 57,7% до 58,5%, а у населення працездатного віку з 64,7% до 65,6% (рис 2.2). 

    Рис. 2.2. Рівень зайнятості населення віком 15-70 років у 2009-2010рр. 

    Найвищий  рівень зайнятості населення спостерігався  у осіб віком 30–49 років, а найнижчий  –у молоді віком 15–24 років та осіб віком 60–70 років Збільшення рівнів зайнятості населення спостерігалось у всіх регіонах країни. Найбільше зростання зазначеного показника зафіксовано у Тернопільській (на 1,3 в.п.), Житомирській та Рівненській областях (на 1,2 в.п. у кожній). Найвище значення цього показника в 2010р. було у м.Києві (63,6%) та м.Севастополі (62,0%), а найнижчий – у Івано – Франківській (52,3%) області.

    Серед зайнятого населення віком 15-70 років  кожен п'ятий був працівником  сільського

    господарства  або промисловості, шостий –торгівлі.

    Збільшення  кількості зайнятих у 2010р. порівняно  з 2009р. відбулося у сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві; торгівлі; ремонті автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; державному управлінні. Водночас зменшення обсягів зайнятості було зафіксоване в

    промисловості; освіті; діяльності готелів та ресторанів; діяльності транспорту та зв’язку; охороні здоров’я та наданні соціальної допомоги; діяльності домашніх господарств та інших видах економічної діяльності.

    У структурі зайнятих спостерігалось зменшення питомої ваги найманих працівників, водночас збільшилась частка працюючих у секторі самостійної зайнятості.

    Кількість зайнятих у неформальному секторі  економіки у 2010р. порівняно з попереднім роком збільшилась на 179,3 тис. осіб і складала 4,6 млн. осіб, або 22,9% загальної кількості зайнятого населення віком 15–70 років.

    Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15–70 років у 2010р., порівняно з 2009р., зменшилася на 173,2 тис. осіб, або на 8,8% та становила 1,8 млн. осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міських поселень (1,3 млн. осіб), решту – сільські жителі (493,5 тис. осіб). Зменшення кількості безробітного населення віком 15–70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 172,4 тис. осіб, або на 8,8%).

    Рівень  безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) в цілому по Україні знизився на 0,7 в.п. та становив 8,1% економічно активного населення зазначеного віку та був нижчим, ніж відповідний показник по країнах Євросоюзу (9,6%) (рис 2.3).

    Серед населення працездатного віку рівень безробіття (за методологією МОП) зменшився  на 0,8 в.п. та становив 8,8%. Більш суттєве зменшення цього показника спостерігалося серед чоловіків, на відміну від жінок, та серед жителів міських поселень, порівняно з мешканцями сільської місцевості.

    Рис. 2.3. Рівень безробіття населення (за методологією МОП)у країнах Євросоюзу (27 країн) та в Україні у 2010 році 

    Найвищий  рівень безробіття (за методологією МОП) спостерігався серед молоді віком 15–24 роки, а найнижчий – серед осіб віком 50–59 років.Слід відмітити, що рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) у 4 рази перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахованого по відношенню до економічно активного населення працездатного віку (у жінок – у 2,9 раза, чоловіків – у 5,4 раза, міських поселеннях – у 4,6 раза, сільській місцевості – у 2,9 раза). (рис. 2.5)

    Рис. 2.4. Безробіття серед економічно активного населення працездатного віку за статтю та місцем проживання у 2009–2010рр.

    Рівень  безробіття (за методологією МОП) серед  населення віком 15–70 років зменшився  в усіх регіонах України. Значне зменшення цього показника відбулося у Рівненській (на 1,3 в.п.), Закарпатській (на 1,2 в.п.), Донецькій та Кіровоградській областях (на 1,0 в.п. у кожній). Його максимальне значення спостерігалось у Рівненській області (11,4%), а мінімальне – у м.Києві (5,8%),

    Показник  середньої тривалості безробіття населення  у віці 15-70 років (за методологією МОП) зріс з 6 місяців у 2009р. до 7 місяців у 2010р.  [12]. 
 

РОЗДІЛ  3

НАПРЯМКИ  ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ 

    3.1. Використання закордонного досвіду для вирішення проблем зайнятості. 

    Одним із компонентів пошуку шляхів реформування національної системи регулювання  зайнятості населення стає дослідження  механізмів, принципів, правових засад  та форм регулювання зайнятості населення  у зарубіжних країнах.

    Слід  враховувати, що у кожній з країн  існує власна національна модель регулювання зайнятості, на формування якої впливають певні системні чинники, під якими розуміють : надання  переваги проведенню активної чи пасивної політики зайнятості; ступінь централізації  ринку праці та законодавства  з питань зайнятості; участь у вирішенні  проблемних аспектів профспілок, організацій  роботодавців, тощо. Відповідно до цього, розвинутими країнами використовуються різні за своєю суттю і характером методи регулювання зайнятості.

    В цілому у світовому досвіді господарювання по відношенню до зайнятості виділяють 5 домінуючих моделей: американська, німецька, англійська, шведська та японська.

    Основні концептуальні відмінності зазначених моделей і української зосереджуються у застосуванні різних підходів щодо розподілу коштів на активні й  пасивні заходи політики зайнятості, а також у відмінності законодавчого  забезпечення гарантій з працевлаштування.

    Розглядаючи американську модель, бачимо, що регулювання  зайнятості представлено системою трьох  складових : державні підприємства, пов’язані  з наймом робочої сили; фінансово-кредитна політика, з допомогою якої відбувається регулювання попиту на робочу силу, і безпосереднє регулювання зайнятості з допомогою штатної системи законодавства.

    Регулюючими важелями є: здійснення широкомасштабних заходів по створенню нових додаткових робочих місць; заходів по перерозподілу  трудових навантажень; заходів по збереженню робочих місць, зокрема націоналізація підприємств з цією метою.

    Щодо  Німеччини,  то держава так само вживає заходів по збереженню робочих  місць, надаючи пільги підприємствам, які утримуються від масових  звільнень працівників.

    Для англійської моделі зайнятості характерна державна активність у її стимулюванні. Законодавча система в Англії надає можливість місцевим владним  органам самостійно заохочувати  підприємницьку ініціативу .

    Акцентується  увага і на систему професійної  підготовки, перенавчання і працевлаштування, вдосконалення системи соціального  забезпечення.

    Основою сучасної політики зайнятості у Швеції є не сприяння працевлаштуванню і  виплата допомоги по безробіттю, а  попередження виникнення безробіття. Шведська модель орієнтована на підприємство, і має свою специфіку, суть якої –  орієнтація на групи зі слабкою позицією на ринку праці.