Дослідження особливостей мислення в підлітковому віці

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ МИСЛЕННЯ…5

1.1 Мислення як психічний пізнавальний процес…………………………5

1.2 Види та форми мислення………………………………………………..7

1.3 Вікові особливості процесів мислення в підлітковому віці………….10

1.4 Порушення процесів мислення……………………………………….12

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1…………………………………………………….17

РОЗДІЛ 2 МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МИСЛЕННЯ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ…………………………………………18

          2.1 Психологічна характеристика досліджуваних груп………………..18

2.2 Огляд і обґрунтування вибору методик

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

РОЗДІЛ 3 ХІД І РЕЗУЛЬТАТИ  ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МИСЛЕННЯ У ПІДЛІТКІВ

3.1 Організація емпіричного дослідження

3.2 Аналіз результатів дослідження

3.2 Психокорекція операцій  мислення особистості

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3

ВСТУП

Здатність до мислення поступово  формується в процесі розвитку дитини, розвиток її пізнавальної діяльності. Пізнання починається з відображення мозком реальної дійсності у відчуттях та сприйняттях,які складають чуттєву основу мислення.

 Про мислення дитини можна говорити з того часу, коли віна починає відображати деякі найпростіші зв'язки між предметами і явищами та правильно діяти відповідно до них.

 Так як мислення - вища  форма відображення мозком навколишнього  світу, найбільш складний пізнавальний  процес пізнання,притаманний лише  людині, то дуже важливо досліджувати розвиток мислення у дітей на всьому етапі навчання їх у школі. У процесі навчання удосконалюється, і здатність школярів формулювати судження і робити висновки. Судження розвиваються поступово від простих форм до складних, у міру оволодіння знаннями і більш складними граматичними формами мови.

Про мислення дитини можна  говорити з того часу, коли вона починає  відбивати деякі найпростіші  зв'язки між предметами і явищами  і правильно діяти у відповідності  з ними. У процесі навчання в  школі удосконалюється, і здатність  школярів формулювати судження і  виробляти умовиводи. Судження школяра  розвиваються поступово від простих  форм до складних, у міру оволодіння знаннями і більш складними граматичними формами мови

Актуальність роботи полягає  в тому, що саме в підлітковому віці учень починає оперувати поняттями, міркувати про властивості та якості предметів, висувати гіпотези, планувати дослідницьку діяльність та засвоювати великі масиви інформації.

 Мета даної роботи: виявити основні закономірності розвитку та діагностики мислення в підлітковому віці.

Обєктом є пізнавальна сфера дитини у підлітковому віці.

Предмет -- ????

 Завдання роботи:

1. Аналіз психолого-педагогічної літератури з даної теми.

3. Визначити особливості розвитку мислення у дітей в підлітковому віці.

4. Визначити методики,що дозволяють дослідити особливості розвитку мислення у підлітків.

5. Скласти рекомендації  з розвитку мислення в підлітковому віці.

Методи дослідження:

1. Метод наукового пізнання - спосіб добування, виявлення  достовірних, переконливих фактів, спосіб узагальнення здобутих відомостей та їх оцінки.

 2. Спостереження - це метод психологічного дослідження, розрахований на безпосереднє отримання потрібної інформації через органи чуття.

3. Методи конкретно-соціологічного  дослідження - методи тестування і статистичної обробки отриманих даних.

4. Теоретичне дослідження та його методи - аналіз оцінка, приведення в систему емпіричного узагальненого матеріалу .

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ МИСЛЕННЯ

1.1 Мислення як психічний  пізнавальний процес

Видатний філософ Р. Декарт стверджував таку максиму: «Я мислю, отже, я існую». І цілком справедливо: ніщо так переконливо не доводить існування людини, як акт мислення.

В процесі відчуття і сприйняття людина пізнає оточуючий світ в результаті безпосереднього, чуттєвого його відображення, саме це поняття трактується як мислення. Мислення - процес відображення в свідомості людини реальної дійсності шляхом синтезу і аналізу всіх пізнавальних процесів.

 На практиці мислення  як окремий психічний процес  не існує, воно присутнє у  всіх пізнавальних процесах: в  сприйнятті, увазі, уяві, пам'яті,  мові. Мислення це єдиний психічний  пізнавальний процес, але він  реалізується за допомогою ряду  інших процесів, кожний з яких є самостійним і, в теж час, інтегрований з іншими пізнавальними формами. Вищі форми цих процесів обов'язково пов'язані з мисленням, і ступінь його участі визначає рівень їх розвитку.

Жодна закономірність не може бути сприйнята безпосередньо органами чуття. Прикладом може служити будь-яка  свідома діяльність людини; дивлячись  у вікно ми можемо визначити по вологому даху або калюжам, що був дощ; стоячи на світлофорі чекаємо зелене світло, оскільки усвідомлюємо, що саме цей сигнал служить спонукою до дії. В тому і іншому випадку ми здійснюємо розумовий процес, тобто відображаємо істотні зв'язки між явищами зіставляючи факти. Для пізнання недостатньо лише помітити зв'язок між явищами, необхідно встановити, що цей зв'язок є загальною властивістю речей. На цій узагальненій основі людина вирішує конкретні задачі.

 Мислення дає відповідь  на питання, які неможливо одержати  шляхом найпростішого чуттєвого відображення. Завдяки мисленню людина правильно орієнтується в навколишньому світі, використовуючи раніше одержані узагальнення в новій, конкретній ситуації. Діяльність людини розумна завдяки знанню законів, взаємозв'язків об'єктивної дійсності.

Розумовий процес починається з постановки задачі і визначенні шляхів її рішення. Для того, щоб в результаті розумового процесу розв’язати задачу, потрібно прийти до більш відповідного пізнання. До такого відповідного пізнання предмету і вирішення задачі, що стоїть перед ним, мислення йде за допомогою багатоманітних операцій, що становлять різні взаємозв'язані і один в одного перехідні сторони процесу мислення.

Основою процесу мислення завжди є аналіз і синтез.

Аналіз - це уявне відокремлення  властивостей від об'єкта, виділення  окремих його частин, елементів тощо. Аналіз - необхідна умова наукової інтерпретації фактів. Він вимагає  повноти, глибини та точності. Це перший етап вивчення будь-якого явища. Наприклад, вивчаючи текст, ми поділяємо його на епізоди сюжету, фрагменти композиції і на менші сегменти (речення, слова, склади, фонеми); шукаємо різноманітні конструктивні зв'язки між ними, зовнішні відмінності та внутрішню  єдність. Пізніше всі ці компоненти поєднуються між собою.

Поєднання окремих компонентів  об'єкта в єдине ціле називається  синтезом. Синтез, як процес мислення, може відбуватись на різних рівнях у діяльності людини, починаючи від  простого механічного сполучення частин цілого до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і матеріалів досліджень. Він може здійснюватися як на основі сприймання, так і на основі спогадів та уявлень.

Будучи протилежними за своєю  суттю, операції аналізу та синтезу  фактично тісно пов'язані між  собою. Без аналізу немає синтезу, і навпаки. Вони беруть участь у кожному  процесі мислення. Нерозривна єдність  аналізу і синтезу реалізується в пізнавальному процесі порівняння.

Порівняння - уявне зіставлення  двох або кількох об'єктів з  метою виявлення спільних чи відмінних  ознак. Це елементарний процес, з якого  починається пізнання. К.Ушинський  вважав, що порівняння є основою  будь-якого розуміння та мислення, все в світі ми пізнаємо лише через  порівняння: "Якщо б ми знайшли  предмет, який не мали з чим порівняти, то ми не могли б про нього нічого сказати".

Порівнюючи предмети чи явища, ми виділяємо найбільш спільні їхні ознаки і на цій основі здійснюємо узагальнення. Узагальнення - уявне  згрупування предметів за загальними та істотними ознаками. Наприклад, за загальними ознаками об'єднуємо в  одну групу вишню, гвоздику, кров, сире м'ясо - за кольором, але це не істотна ознака. За істотними ознаками (за призначенням) об'єднуємо стіл, стілець, шафу, крісло - це меблі. Узагальнюючи предмети за їх властивостями, ми змушені абстрагувати властивості від предметів.

Абстрагування - уявне відокремлення  істотних властивостей від неістотних та від предмета в цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів. Суть абстрагування  як операції мислення полягає в тому, що сприймаючи певний предмет і виокремлюючи в ньому певну частину, розглядаємо  виділену частину чи властивість  незалежно від інших складових  даного предмета. Ми абстрагуємось  від інших ознак інформації, часто  оперуємо такими абстрактними поняттями, як "число", "матерія", "сила", "величина", "колір" тощо. Однак  при якісній характеристиці об'єктів  ми переходимо від абстрактного до конкретного, тобто здійснюємо конкретизацію (п'ять яблук, червона квітка, високий юнак тощо).

Конкретизація - процес протилежний  абстракції. У конкретних уявленнях  ми не намагаємося виокремити різні  ознаки чи властивості предмета, а, навпаки, намагаємось уявити ці предмети у всій їх різноманітності властивостей і ознак та взаємозв'язків.

1.2 Види та форми мислення

Поняття - це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в  їх істотних зв'язках і відношеннях, узагальнюються їх істотні ознаки

Кожен предмет, явище мають  багато різних властивостей і ознак, які є істотними і неістотними. Наприклад, кожен окремий трикутник  має три кути, певні розміри - довжину  сторін і площу, певну величину кутів. Але тільки перша ознака робить фігуру трикутником, дозволяє відрізнити її від  інших фігур. При зміні ж інших  ознак трикутник не перестане бути трикутником.

Поняття існує у вигляді  слова, позначається ним. Вони поділяються  на одиничні та загальні ("країна", "місто", "письменник" - одиничні, "елемент", "зброя" - загальні поняття). Розрізняють поняття конкретні  та абстрактні. В абстрактних поняттях відображаються істотні ознаки та властивості  відокремлено від самих об'єктів ("вага", "мужність", "добро" тощо).

Поняття з більшим обсягом  називаються родовими ("меблі", "рослини") стосовно понять з меншим обсягом ознак ("стіл", "дерево"), які в цьому разі є видовими.

Судження - це форма мислення, яка містить ствердження або  заперечення будь-якого положення  відносно предметів, явищ або їх властивостей

Характерна властивість  судження полягає в тому, що воно існує, виявляється і формується в реченні. Судження є ствердними та заперечними; загальними та одиничними. Проте судження та речення нетотожні. Речення, які виражають запитання, вигуки, сполучники, прийменники не є судженнями ("Агов!", "Ану!", "Хто це?").

Умовивід - така форма мислення, в якій з одного або кількох  суджень виводиться нове

Людина користується в  основному двома видами умовиводів - індуктивними (спосіб міркування від  окремих суджень до загального, встановлення загальних законів і правил на основі вивчення окремих фактів і  явищ) і дедуктивними (це спосіб міркування від загального судження до окремого, пізнання окремих фактів, явищ на основі знання загальних законів і правил).

Названі форми мислення реалізуються в різних видах мислення. Розглянемо загальноприйняту класифікацію видів мислення:

• за формою існування: конкретно-дійове, наочно-образне та абстрактне;
• за характером розумової діяльності: теоретичне та практичне;
• за ступенем оригінальності: репродуктивне та продуктивне. Але розглянемо докладніше види мислення людини.

Історично спочатку відбулося  становлення практичної діяльності і лише пізніше з розвитком  людського суспільства - теоретичної  розумової діяльності. Однак, незважаючи на високий рівень розвитку суспільства, практичне мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості. У  людей робітничих професій, праця  яких пов'язана з реальними предметами, переважає практичне, конкретно-дійове мислення. Завдання практичного мислення - розв'язання конкретних задач.

Конкретно-дійове, або наочно-дійове мислення, Ґрунтується на безпосередньому  сприйнятті предметів. Цей вид мислення є основним у ранньому віці. Дитина мислить в процесі діяльності, взаємодіючи з предметами. Це можна легко простежити на прикладі пізнання дитиною нового, незнайомого предмета, наприклад, подарований ляльковий автомобіль малюк розбирає на частини, щоб відшукати того, хто сидить всередині і приводить його в рух, і дуже дивується, коли нікого там не знаходить.

Конкретно-дійове мислення не супроводжується мовленням (дитина складає башточку, не пояснюючи своїх  дій, не називаючи їх). Цей вид  мислення властивий і тваринам (щоправда, він якісно інший).

Наочно-образне мислення наявне під час сприймання людиною  навколишньої дійсності. В елементарній формі наочно-образне мислення властиве дошкільнятам. У них ще зберігається зв'язок мислення з діяльністю, однак  не завжди виникає потреба у маніпулюванні  предметами, але завжди є необхідність в уявленні об'єкта, предмета. Дошкільнята  мислять наочними образами і ще не володіють поняттями у повному  розумінні цього слова. Цей вид  мислення іноді називають логічно-знаковим, тобто таким, у якому спираються на уявлення та образи. Образи містяться в короткочасній пам'яті.

Теоретичне образне мислення - оперування образами та уявленнями з  метою розв'язання задач, найчастіше яскраво виявляється в діяльності письменників, художників, акторів. За Б.Тєпловим, "...діяльність теоретичного мислення спрямована здебільшого на відшукування загальних закономірностей". Образи для цього виду мислення продукує довготривала пам'ять.

Теоретичне мислення - це вирішення проблем на основі наявних  знань у вигляді понять, суджень  і логічних висновків. Усе це відбувається за допомогою внутрішнього мовлення, подумки.

Репродуктивне мислення - мислення, що застосовує готові знання і вміння. Ми можемо чітко відслідковувати хід думки іншої людини, чудово розуміти хід і логіку думки письменника, вченого, розбиратися в сучасних найскладніших знаннях і пр.

 Продуктивне (творче) мислення - це мислення спрямоване  на створення нових ідей, на відкриття нових або удосконалення рішень того або іншого завдання.

 Критичне мислення - вид  мислення, спрямований на виявлення недоліків у судженнях інших людей, на оцінку себе і своїх можливостей. Некритичне мислення протилежне критичному.

1.3 Вікові особливості  процесів мислення в підлітковому віці

В підлітковому віці відбуваються істотні зрушення в розвитку розумової  діяльності учнів, головним чином у  процесі навчання. Досягнута ступінь  розвитку мислення молодшого школяра  дозволяє в такому віці приступити до систематичного вивчення основ наук. Зміст і логіка досліджуваних  предметів, характер засвоєння знань  у V - VI класах вимагає опори на здатність  самостійно мислити, розмірковувати, порівнювати, робити висновки і узагальнення.

 У процесі навчання розвивається абстрактне мислення, аналіз і синтез досліджуваних явищ. Наприклад, дуже великі можливості для розвитку мислення підлітка представляє математика.

Перехід від арифметики до алгебри взагалі означає перехід  до більш високого рівня узагальнення. Вивчення алгебри внаслідок цього  дає новий поштовх до розвитку мислення. Велике значення і геометрії, де має місце абстрагування від конкретних предметів і засвоєння форм, і ставлення геометричних тіл в відверненому вигляді.

Геометрія привчає до суворої  логічності мислення, розвиває вміння обґрунтовувати і доводити, розмірковувати, розрізняти безсумнівну, достовірне від сумнівного, проблематичного, можливого. Поступово, під впливом шкільного навчання розвивається аналітико-синтетична діяльність, підлітки починають цікавитися не тільки конкретними фактами, а й їхні аналізом зміцнюється тенденція до причинному поясненню, учні прагнуть виділити головне, істотне в матеріалі, опанувати умінням обґрунтовувати, доводити певне положення, робити широкі узагальнення . 

Відзначається порівняно  невисокий розвиток аналітико-синтетичної діяльності в багатьох підлітків, недостатнє володіння методом міркування. В ряді психологічних досліджень відзначається недостатня здатність до абстрагування, характерна для багатьох молодших підлітків, які вивчають граматику. Вони ще не завжди вміють абстрагуватися від значення слів і орієнтуватися лише на їхню граматичну форму: слова «біг», «ходьба», «плавання», «сидіння» часто ставляться ними до дієсловам, слово «товстун» - до прикметників.

 Наступною важливою особливістю розумової діяльності підлітка є велика роль конкретно-образних компонентів мислення. З розвитком абстрактного мислення конкретно-образні (наочні) компоненти мислення підлітка не зникають, а зберігаються і розвиваються, продовжуючи відігравати істотну роль у загальній структурі мислення (особливо в учнів V-VI класів). Вплив безпосередніх чуттєвих вражень на мислення молодшого підлітка настільки великий, що в ряді випадків вон виявляється сильніше впливу слова (пояснення вчителя, тексту підручника).

Накопичений підлітками життєвий досвід, в тому числі і життєві поняття, безсумнівно, полегшать засвоєння знань, однак у цілому ряді випадків навіть правильні «життєві» поняття (не кажучи вже про неправильні) можуть розходитися зі змістом відповідних наукових понять, що викликає деякі труднощі в засвоєнні останніх. Особливо часто це має місце у випадках, коли наукове поняття позначається словом, якому в житті надається інше значення.

Далі для підлітка характерний дуже помітний, навіть бурхливий розвиток самостійності, критичності мислення. Це абсолютно нова сфера розвитку мисленнєвої діяльності підлітка на відміну від молодшого школяра. Під впливом шкільного навчання відбувається зростання самосвідомості, у підлітка розвивається вміння і потреба самостійно мислити.

Підліток прагне мати свою власну думку, свої погляди і судження з цілої низки питань, не покладається у всьому на авторитет батьків, вчителів або підручника, критично ставиться до них, часто «знаходить помилки» в судженнях вчителя або в матеріалі підручника, схильний до суперечок та заперечень, причому у вельми категоричній формі. Зрозуміло, зі сказаного не слід робити висновок про те, що підлітку властивий «критичний нігілізм», що він повністю відкидає все, що чужа думка не може бути для нього авторитетною. Але у підлітка з'являється тенденція не сліпо приймати її, а переконуватися в її справедливості, в точності з аргументації.

Самостійність мислення - це дуже цінна якість, яку вчитель всіляко повинен підтримувати і розвивати. Однак необхідно мати на увазі, що прагнення до самостійності мислення в поєднанні з незначним життєвим досвідом, обмеженістю кола знань підлітка іноді призводить до схематизму і формалізму в його мисленні, спробам мислити готовими схемами, невміння враховувати змінилися обставини, до тенденції неправомірно застосовувати засвоєні правила і принципи до нових умов. [6], [13]

Підліток, занурюючись в  соціальне середовище, невпинно трансформує  свої вищі психічні функції і привласнює систему знаків. Ця обставина змінює мислення. Тому можна сказати, що соціальне  життя трансформує інтелект через  вплив трьох посередників: мови (знаки), змісту взаємодії суб'єкта з об'єктами (інтелектуальні цінності) правил запропонованих мисленню . У цьому випадку привласнені соціальні відносини виробляють нові можливості мислення. У підлітком віці, з 11 - 12 років виробляється формальне мислення.

Підліток вже може розмірковувати, не пов'язуючи себе з конкретною ситуацією; він може, відчуваючи себе легко, орієнтуватися тільки на одні загальні посили незалежно від сприйманої реальності. Іншими словами, підліток може логічно мислити.

 Підліток може здійснювати гігантський за своєю якістю стрибок - він починає орієнтуватися на потенційно можливе, а не на обов'язково очевидне. Завдяки своїй новій орієнтації він отримує можливість уявити все, що може трапитися, - і очевидні, і недоступні сприйняттю події. Тим самим підвищується ймовірність того, що він розбереться в тому, що відбувається.

Прагнення відкрити реальне  в можливому припускає, що підліток дивиться на можливе як на сукупність гіпотез, що вимагають перевірки і доказів. Підліток вже, як це робить дорослий, піддає змінні комбінаторному аналізу, методу, що гарантує складання вичерпного переліку всіх можливостей. Підліток стає здатним не тільки представляти можливі різні шляхи перетворення даних для емпіричного випробування, але може і логічно витлумачувати результати емпіричних проб.

 Важливим моментом стимуляції мислення дітей у підлітковому віці є створення і зміцнення мотивації. При цьому зміст мотиву може бути досить різноманітним, починаючи від життєвої необхідності і завершуючи бажанням отримати інтелектуальне задоволення. Причому практика показала, що якщо завдання визначено власними інтересами, воно значно сильніше й триваліші спонукає до подолання труднощів рішення, ніж нав'язане ззовні. Важливу роль тут відіграє підвищена потреба підлітків у самостійності й прийнятті рішень.

1.4 Порушення процесів  мислення

Мислення - психiчний процес цiлеспрямованого,опосередкованого та узагальненого пiзнання iстотних  зв'язкiвта властивостей предметiв i явищ. Мислення - найвища форма активного  вiдображення реальностi. Б.В.Зейгарник (1986), пiдкреслюючи складність класифiкацiї  розладiв мислення, пропонує видiляти розлади операцiональної сторони, динамiки та особистiсного компоненту мислення. Традицiйним для психопатології є видiлення розладiв: динамiки, форми та змiсту мислення [11, с. 104].

 Розлади динамiки мислення  полягають у порушеннях темпу,  ритму та довiльного характеру мислення.

 Прискорене мислення (тахiфренiя) характеризується полегшеним  виникненням асоцiацiй, супроводжується  прискоренням мови. При легкому  прискореннi мислення, яке виникає  при гiпоманiакальних станах, може  спостерiгатись підвищення інтелектуальної  продуктивностi. Надалi прискорення  темпу призводить до зниження  якостi розумової дiяльностi, при  виникненнi так званої скачки  iдей мислення стає некерованим. Прискорення мислення входить до структури маніакального синдрому.

 Уповiльнене мислення (брадiфренiя) полягає у зменшенні  загальної кiлькостi iдей, ускладненим  формуванням асоцiацiй. Це виявляється  у значних паузах мiж питанням  та вiдповiддю, вiдповiдi стають  односкладними. Загальмованiсть  асоціативного процесу є симптомом  депресiї, спостерiгається уповільнення  мислення також при органiчних ураженнях мозку.

Iнертнiсть (тугорухомiсть)  мислення полягає в ускладненні  переходу вiд однієї думки або  теми до iншої; це вiдбувається  внаслiдок тривалої фiксацiї попереднiх  асоцiацiй. Застосовують також  термiни торпiднiсть, в'язкiсть  мислення, якi є синонiмами. Спостерiгається  цей симптом при епiлепсiї, органiчних  ураженнях мозку [23, с. 109].

 Лабiльнiсть мислення - явище, протилежне його iнертностi, полягає у нестiйкостi способу  виконання завдань. У хворих  з вiдносно збереженою здатнiстю  до узагальнення лабільність  мислення може стати причиною  значного зниження інтелектуальної  продуктивностi. Спостерiгається цей  розлад при астенічних станах, при легкому ступенi органiчного ураження мозку [23, с. 136].

 Закоркування мислення (шперунг) - блокада розумової дiяльностi, яка виникає епiзодично. Суб'єктивно  хворі вiдчувають пустку в головi, перерву у думках. Свiдомiсть при  цьому не втрачається, оскiльки  зберiгаються спогади про такi  стани. Спостерiгаються шперунги  при шизофренiї, їх вважають  високо специфiчними для цього захворювання.

 Ментизм (мантизм) - мимовiльне  виникнення нецiлеспрямованого потоку  думок, спогадiв, уявлень, змiст  яких, як правило, погано запам'ятовується. Астенiчний ментизм може виникати  у здорових людей напередоднi iспитiв, у його виникненнi провiдна роль належить втомi та хвилюванню. Поза бажанням студента у його свiдомостi безладно вiдтворюються фрагменти пiдручника та конспектiв. Ментизм може спостерiгатись також при шизофренiї, тодi вiн супроводжується переживанням вiдчуження власних психiчних актiв, маячними iдеями психiчного (гiпнотичного або телепатичного) впливу [23, с. 165].

 До цієї ж групи  розладiв мислення належать персеверацiї  та стереотипiї. Персеверацiї - повторення фрагменту мислення, який має певний сенс. Стереотипiї  - вiдтворення позбавлених сенсу  фрагментiв мислення. Персеверацiї  найчастiше спостерiгаються при  органiчних ураженнях мозку рiзного  генезу, стереотипії - при вираженому  слабоумствi, при станах психомоторного  збудження, якi виникають у хворих на шизофренiю.

 Розлади форми мислення  полягають у порушеннях його  зв'язностi, логiчностi, у втратi здатностi використовувати операцiї узагальнення  та абстрагування. До цiєї групи  належать численнi варiанти розладiв  мислення, виявлення яких має  надзвичайно важливе значення  для правильної діагностики психiчних  захворювань[24, с. 86].

 Незв'язане (iнкогерентне)  мислення виявляється одночасним  розпадом логiчної структури та  граматичних зв'язкiв мови. Хворий  вимовляє окремi, не пов'язанi мiж  собою, слова, iнодi - уривки речень.

 Цей симптом спостерiгається  при розладi свiдомостi, який виникає при тяжкому соматичному станi хворих.

 Розiрване мислення  характеризується втратою логічних  зв'язкiв при збереженостi зв'язкiв  граматичних. Наприклад, хвора  каже: "Дестольгiя, або славне  слово слався, розповсюджене взимку, влiтку, навеснi та восени в  полях, лісах i мiстах". Поряд  з феноменом розiрваностi цей  приклад містить неологiзм - нове  слово, яке має особливе значення для хворої.

 Паралогiчне мислення  характеризується хибнiстю посилок,  доказiв чи висновкiв. Спосiб  аргументацiї, до якого вдаються  хворi, суперечить законам формальної  логiки, при цьому хворі охоче  викладають порядок своїх умовиводiв,  пропонують "математично довести"  свою правоту. Приклад такого  доказу свого царського походження: "По-перше, дiвоче прiзвище моєї  бабусi - Королькова, очевидно, вiд слова  король. По-друге, мiй дiдусь народився  в мiстi Орел, орел - символ царської  династiї, сiм'ї Романових. Отже, я також - особа царського походження". Найбiльш яскравi приклади паралогiзмiв зустрiчаються у хворих на шизофренію. [24, с. 80].

 Символiчне мислення  полягає у тому, що хворий оперує  символами, якi зрозумiлi тiльки  йому, вбачає символічне значення  у таких предметах та явищах  дiйсностi, якi для інших людей  такого значення не мають[24, с. 118].

 Резонерське мислення  вiдрiзняється прагненням до безцiльного  мудрування, схильнiстю до банальних  загальних мiркувань. Висловлювання  хворого мають вiдтiнок повчальностi, вони багатословнi, пишномовнi. Резонерське  мислення спостерiгається у хворих  на епiлепсiю, шизофренiю, iнодi  – у психопатичних особистостей [24, с. 141].

 Аутистичне мислення, на вiдмiну вiд реального, не  вiдображує дiйснiсть, а вiдривається вiд неї. Ця форма мислення характерна для хворих на шизофренiю, шизоїдних психопатiв[23, с.27]. Е.Блейлер зауважував, що аутистичне мислення може спостерiгатися i у здорових осiб в певнi перiоди життя. Патологiчна обстiйнiсть мислення полягає у надмiрнiй деталiзацiї при описi явищ та подiй, у нездатностi розрiзнити головне вiд другорядного.

 Розлади форми мислення  можуть бути виявленi шляхом  бесiди, однак при незначнiй вираженостi порушень iснує потреба в створеннi спецiальної ситуацiї, яка актуалiзує  тi чи інші особливостi мислення.

Розлади змiсту мислення включають нав'язливi, надцiннi та маячнi iдеї.