Дослідження пам'яті дітей середнього дошкільного віку

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Дослідження пам'яті дітей середнього дошкільного віку

Виконала:                                                                                     студентка 1 курсу                                                                                                                факультету СПП                 

                                                                                                гр.4116-7, З/В

                                                                                                Бадіон Ірина

Науковий керівник:                                                             Клопота   Євгеній                   

                                                                                                 Анатолійович

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ1.Загальне поняття про пам'ять…………………………………...3

1.1. Фізіологічні механізми пам'яті……………………………………….6

1.2. Процеси пам'яті…………………………………………………………8

1.3. Види пам'яті……………………………………………………………20

1.4. Особливості пам'яті в  дітей  дошкільного віку………………..........26

РОЗДІЛ II. Практична частина.

2.1. Організація дослідження……………………………………………...30

2.2. Характеристика методик дослідження……………………………..31

2.3.  Обробка результатів……………………………………………......32

РОЗДІЛ III. Аналіз результатів

3.1. Результати дослідження слухової та образної пам'яті. ....……......34           

3.2. Порівняльний аналіз середніх показників слухової та образної    пам'яті дівчаток та хлопчиків………………………………………………….36

ВИСНОВКИ………………………………………………………………38

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….40

                                                                                                                             3

ВСТУП

Пам'ять - найдовговічніша з наших здібностей. У старості ми пам'ятаємо події дитинства вісімдесятирічної, а то і більшої давності. Випадково упущене слово, може воскресити для нас, здавалося, давно забуті риси обличчя, ім'я, морський або гірський пейзаж.

Пам'ять визначає нашу індивідуальність і примушує діяти тим або іншим способом більшою мірою, ніж будь-яка інша окремо взята особливість нашої особистості. Все наше життя є не що інше, як шлях з пережитого минулого в невідоме майбутнє, освячуваний лише в ту вислизаючу мить, ту мить відчуттів, що реально переживаються, шлях який ми називаємо "справжнім". Саме пам'ять рятує минуле від забуття, не дає йому стати таким же незбагненним, як майбутнє.

Іншими словами, пам'ять додає спрямованість ходу часу. Для кожного з нас пам'ять унікальна. Пам'ять дозволяє нам усвідомлювати і власну індивідуальність, і особу інших людей. Позбувшись пам'яті, людина втрачає власне "я", перестає існувати.

У потоці сучасного життя на кожну людину обрушується лавина інформації, і нам доводиться щось запам'ятовувати, а щось “відкидати”. Але інформації стає все більше і більше, що служить причиною виникнення гострих проблем (наприклад, перевантаження). Якщо доросла людина випробовує затруднення в запам'ятовуванні великого об'єму інформації, то молодшому школяреві, у якого пам'ять знаходиться на черговій стадії розвитку, запам'ятати об'ємну за змістом інформацію ще складніше. Єдиний вихід з ситуації, що створилася, – хороше володіння мнемічними  прийомами і тренування пам'яті.

Актуальність теми полягає у тому, що в період дошкільного віку відбувається активний розвиток всіх видів пам'яті дитини і задача

4

дорослого, педагогічно грамотно допомогти цьому розвитку, оскільки перетворення, що відбуваються в дошкільному віці, мають надзвичайно важливе значення для подальшого повноцінного розвитку психіки дитини.

Вважаю, що слід приділяти необхідну увагу розвитку пам'яті дошкільників , і дивлячись на індивідуальні особливості груп дітей подавати  інформацію в тому вигляді, який буде їм найбільш зрозумілим.

     Проблемами пам'яті займалися нейрофізіологи та біохіміки, медики та зоологи. Питаннями: "Що таке пам'ять?", "Як вона діє?", "Як її покращити?" - людство займалось давно. Вже в Древній Греції була розроблена мнемонологічна система. З древніх часів до нас надійшли поради щодо покращення пам'яті. А.О. Смирнова, З.М. Істоміна, М.М. Шардакова, О. М. Леонтєва, П.І. Зінченко у своїх працях говорили, що запам'ятовування не є відбитком предмета [3;42]. В.І. Самофанова, З.М. Істоміна, П.П. Пальцева, С.Г. Бархотова показали, що є певні відношення між повнотою, швидкістю і міцністю запам'ятовування.

    Нас зацікавили такі аспекти вивчення даної теми, як слухова та образна пам'ять дітей середнього дошкільного віку.

Об'єкт даного дослідження є пам'ять дітей  дошкільного віку.        

Предмет –вивчення слухової і образної пам'яті.

Гіпотеза -  у дітей середнього дошкільного віку переважає слухова пам'ять.

5

Мета даної роботи – виявлення переважаючого виду пам'яті у дітей  дошкільного віку.

Завдання дослідження:

1. .Обгрунтувати сутність

2. дослідити образну та слухову пам'ять дітей дошкільного віку.

3. Здійснити аналіз отриманих результатів

Здійснення мети і виконання задач можливе завдяки методам роботи, які ми вибрали:

1.    Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури.

2.    Проведення діагностики.

3.    Спостереження.

                                                                                                                                6                                                                      

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ПАМ'ЯТЬ.

1.1.                    Фізіологічні механізми пам'яті.

Пам'ять -  це психічна властивість людини, яка відкриває їй можливості для нагромадження досвіду. Пам'ять виявляється у запам’ятовуванні, збереженні, розпізнаванні та  відтворенні явищ, процесів і психічних станів. Завдяки цій психічній властивості ми здобуваємо інформацію, засвоюємо знання про світ і розвиваємо наші вміння та вправність. У найширшому розумінні цього слова, пам'ять – це властивість, яка створює умови для впливу попередніх подій і переживань на сьогодення. Усвідомлюючи не лише саме переживання, але й його миттєвість в історії нашого життя зі свідомим розміщенням у часі і просторі. Завдяки пам'яті зберігаємо, переховуємо, відтворюємо різні елементи нашого досвіду, не лише інтелектуальні, але й емоційні та моторно-рухові. Пам'ять про почуття піднесення, напруження може іноді зберігатися довше, ніж інтелектуальна пам'ять про події, пов’язані з ними.

Своїм умінням пристосовуватися до різноманітних, мінливих умов життя людина також завдячує пам'яті, яка, окрім того, є фундаментом для створення нових реалій, спричинюється до перетворення існуючої дійсності. Завдяки пам'яті про минулі події й переживання ми маємо відчуття неперервності власного розвитку й усього нашого життя попри те, що живемо  в надзвичайно в мінливому світі.

Незважаючи на численні дослідження психологів, нейрофізіологів, фізіологічні механізми пам'яті ще й досі залишаються мало вивченими. Прийнято вважати, що фізіологічна основа тривалої пам'яті полягає в так

названих слідових часових зв’язках, утворених в корі півкуль головного мозку на умовно-рефлекторних принципах. 

7

Запам’ятовування можливе завдяки пластичності нервової системи, мозку, тобто завдяки притаманній нервовій системі властивості змінюватися під впливом подразників, залишати й зберігати в собі сліди діяння подразників. Мозок кожної людини має властивість пластичності, але ступінь цієї пластичності у різних людей різний.

              Від ступеня пластичності мозку залежить і якість пам’яті людини. Пластичність мозку не є раз і назавжди даною і незмінною властивістю. Показником пластичності мозку є швидкість утворення в корі великих півкуль тимчасових нервових зв’язків, тривалість їх збереження, жвавість і легкість їх оживлення.

              Є ряд досліджень, які розширюють і поглиблюють знання про механізми закріплення і збереження слідів вражень. Відомо, що існують певні умови для фіксації і збереження сліду. За одних умов виниклий слід збудження є короткочасним, зберігається секунди чи хвилини, за інших – зберігається детально. Щоб короткочасний слід збудження став довготривалим, необхідний деякий час, протягом якого слід закріплюється, або, як кажуть психологи, консолідується. Якщо після виникнення сліду збудження в нервовій клітині або групі клітин тут же виникає інших слід від дії нового подразника, та початкове враження загальмовується і зникає, тобто не консолідується. Таким чином, здобуті експериментальні факти дають змогу зробити такі висновки: 1) вплив або збудження викликає зміни рибонуклеїнової кислоти в нервовій клітині; 2) ці зміни створюють можливість специфічно відповідати на повторні подразники.

              Тимчасові нервові зв’язки є фізіологічним механізмом утворення асоціацій. Асоціація – це зв’язок між окремими подіями, фактами, або явищами, відображеними в нашій свідомості й закріпленими в нашій

пам’яті. Без цих зв’язків, або асоціацій, неможлива нормальна психіч

8

на діяльність людини, в тому числі діяльність пам’яті. Запам'ятовування будь-якого предмета завжди відбувається в зв’язку з іншими предметами.

1.2. Процеси пам'яті.

При виділенні процесів пам'яті як підставу розглядають різні функції, виконувані пам'яттю в житті і діяльності. До процесів пам'яті відносять запам'ятовування, відтворення, а також збереження і забування матеріалу. У вказаних процесах особливо яскраво виявляється зв'язок актів особливих самостійних (мнемічних) дій.

Хоча в порівнянні процесів пам'яті кидається в очі, здавалося б, протилежна їх функціональна направленість, ці процеси повинні розглядатися в єдності. Єдність виявляється не тільки в очевидному їх зовнішньому зв’язку і взаємної обумовленості (характеристики відтворення матеріалу, наприклад, багато в чому визначаються особливостями його запам'ятовування, і також збереження, забування), але і в більш тісних відносинах взаємного проникнення і діалектичних переходів одного процесу в інший.

Оскільки відновлення представляє собою не автоматичне зчитування матеріалу, а свідоме його конструювання,  і навіть реконструювання, то в саме відтворення обов'язково включаються і процеси короткочасного запам’ятовування і збереження. Більш того, в процесі відновлення постійно здійснюється і довготривале запам'ятовування. Так зване повторення матеріалу є не що інше, як його відтворення, але воно разом з тим є і процесом заучування.

9

Аналогічно можуть бути проаналізовані і процеси збереження – забування. Але для цього вони передусім повинні бути осмислені саме як

процеси. Так, збереження може бути зрозуміло як функція участі матеріалу пам'яті в діяльності індивіда. Ця участь може бути неусвідомлюваною. Але в будь-якій дії людини позначається весь досвід його особистості. У цьому значенні випадання того або іншого матеріалу з пам'яті (забування) означає лише випадання його з діяльності. Іншими словами, забування не буває абсолютним. Психологічно воно означає лише трудність (або неможливість) перекладу певного змісту психіки в короткочасну пам'ять, в полі усвідомлюваного. Саме в такому значенні (у значенні більш або менш глибокого забування) використовується це поняття в звичному вживанні. Проте забування як процес генетично починається з відвернення уваги від об'єкту. Будь-яке переключення уваги з об'єкту А на об'єкт Б означає свого роду забування А. Тому забутим виявляється не тільки те, що пов'язане з трудністю  (або неможливістю) відтворення, але і весь той зміст досвіду, який в даний момент актуально не усвідомлюється, не присутній в свідомості. Забування, таким чином, це сторона всякого психічного процесу, в тому числі і всякого процесу пам'яті. Саме запам'ятовування як процес, що припускає переміщення свідомості по об'єкту, обов'язково включає в себе тимчасове забування матеріалу. Це і є конкретний прояв єдності протилежних процесів пам'яті.

Можна сказати, таким чином, що вся пам'ять є багатоскладовим, але єдиним і безперервним процесом. Неможливо уявити собі такий стан свідомості, що б воно обходилося без пам'яті.

Протікання процесів пам'яті детермінується діяльністю особи, її спрямованістю на досягнення майбутніх цілей.

10

Запам’ятовування

Запам’ятовування – процес пам'яті, внаслідок якого забезпечується закріплення нового матеріалу. Воно може бути мимовільним або довільним, механічним або смисловим, безпосередньо або опосередкованим.

      Відповідно до цілей діяльності, в яку включені процеси запам'ятовування, розрізняють два основні види запам'ятовування: мимовільне і довільне.

Мимовільне запам'ятовування – це продукт і умова здійснення пізнавальних і практичних дій. Оскільки при цьому саме запам'ятовування не є нашою метою, то про все, що запам'ятовується мимовільно, ми звичайно говоримо: «Саме запам’яталось». На ділі це ж строго закономірний процес, що детермінується особливостями нашої діяльності. Як показують дослідження, для продуктивності мимовільного запам'ятовування важливе те місце, яке займає в діяльності даний матеріал. Якщо матеріал входить в зміст основою мети діяльності, він запам'ятовується краще, ніж у тому випадку, коли він включений в умови, способи досягнення цієї мети.

Мимовільно запам'ятовується краще той матеріал, який викликає активну розумову  роботу над ним.

Відомо, що ми мимовільно запам'ятовуємо повно і міцно, іноді на все життя те, що має для нас особливо важливе життєве значення, що викликає у нас інтерес і емоції. Мимовільне  запам'ятовування буде більш  продуктивним, якщо ми віднесемося зацікавлено до змісту виконуваної задачі. Так, якщо учня цікавить урок, він запам'ятовує його зміст краще, ніж тоді, коли школяр слухає тільки «для порядку». Спеціальне вивчення умов високої продуктивності мимовільного запам'ятовування знань в навчанні показало, що одним з таких найважливіших умов є створення внутрішньої, власне пізнавальної мотивації учбової діяльності. Це досягається за 

11

спеціальної організації системи учбових задач, при якій кожен отриманий результат стає необхідним засобом для отримання кожного наступного.

Довільне запам'ятовування – це продукт спеціальних мнемічних дій, основною метою яких буде саме запам'ятовування. Продуктивність такої дії також пов'язана з особливостями його цілей, мотивів і способів здійснення. При цьому, як показали спеціальні дослідження, одне з основних умов довільного запам'ятовування – чітка постановка задачі заповнити матеріал точно, повно і послідовно. Різні мнемічні  цілі впливають на характер самого процесу запам'ятовування, на вибір різних його способів, а в зв’язку з цим і на його результат.

Довільне запам’ятовування здійснюється під впливом мнемічної спрямованості, що перетворює його на мнемічну діяльність, яка відбувається за допомогою мнемічних дій. Мнемічна спрямованість має різний зміст, яким може бути повнота, точність або тривалість запам’ятовування. Спрямованість на точність запам’ятовування тексту передбачає чіткість сприймання його окремих частин, участь мовно-рухових процесів (проговорювання «про себе»), створення відповідних зорових образів. Мнемічні дії визначають спосіб орієнтування в матеріалі і впливають на ефективність довільного запам’ятовування. Такими діями також є: складання плану запам’ятовування, групування матеріалу за значенням та смислом, співвіднесення нового з уже відомим, класифікація, систематизація матеріалу, пошук асоціацій за схожістю, суміжністю, контрастом.

Ефективність довільного запам'ятовування значною мірою залежить від повторення – неодноразового відтворення матеріалу, та заучування – багаторазового повторення.

Механічне запам'ятовування – безпосереднє закріплення матеріалу   без розуміння  його змістових зв’язків і логіки побудови. Як і довільне,

12

воно залежить від мнемічної спрямованості, але на відміну від нього не спирається на мнемічні дії. Мнемічне запам’ятовування значно поступається довільному повнотою, швидкістю і міцністю утримування матеріалу.

Смислове запам'ятовування ґрунтується на розумінні логічної будови матеріалу, його зв’язків. Тому поряд з мнемічним цей вид запам'ятовування містить мислительні дії. Це високоефективний процес, що потребує значно  меншого числа повторень, ніж довільне чи мимовільне запам'ятовування; його результати рідко забуваються і краще  зберігаються. Від механічного до смислового запам'ятовування – такий шлях онтогенезу пам'яті. Він починається з оволодіння мнемічними діями ( спочатку у зовнішній, а потім у внутрішній формі), після чого «натуральна» лінія розвитку запам'ятовування поступається «культурній». Запам’ятовування стає опосередкованим, підкореним контролю з боку свідомості індивіда, процесом.

    Короткочасне і довготривале запам'ятовування. Що таке короткочасне запам'ятовування? Якби нам продиктували декілька випадкових цифр, букв або слів і запропонували відразу ж повторити їх, ми б без зусиль це зробили. Навіть відтворення безсмислових   складів не викликало б у нас великих затруднень ( за умови, що в ряду не більше п’яти-семи елементів). Наприклад, ми могли б повторити ряд «де-бо-да-ти-це-ло», але тільки негайно вслід за тим, як він був вимовлений.  Через деякий час ми б вже цього зробити не змогли. Це короткочасне запам'ятовування. Для того, щоб запам'ятати даний ряд на довго нам було б необхідно зробити декілька повторень, а можливо й використання яких-небудь спеціальних прийомів запам'ятовування (наприклад, об'єднання складів в слова і закріплення їх в штучну пропозицію типу «Дід Богдан – птахо лов»). І це було б вже довготривале запам'ятовування.

13

Виявилося, що в умовах короткочасного запам'ятовування продуктивними виявляються лише такі задачі, для вирішення яких можуть бути використані автоматизовані способи дії. Задачі ж, які вимагають застосування розгорнутих способів обробки матеріалу, знижують продуктивність його запам'ятовування  в умовах короткочасного пред’яви. Виходячи з цього, короткочасне запам'ятовування можна було б визначити як запам'ятовування, яке здійснюється в таких часових рамках діяльності людини з матеріалом, в яких можливо застосування лиш автоматизованих способів його обробки.

У довготривалу пам'ять поступає інформація, що набуває не тактичне, а стратегічне значення для досягнення життєво важливих цілей діяльності особи. Довготривале запам'ятовування, будучи закономірним продуктом діяльності людини, є не просто сопутствующим ефектом «сліду» дій, а формується перш за все як внутрішньо необхідна умова його протікання. Іншими словами, запам'ятовування будь-якого матеріалу – це продукт попередньої дії і разом з тим умова, засіб здійснення наступного.      

Збереження

Збереження є складним динамічним процесом, який здійснюється в умовах певним чином  організованого засвоєння і включає багатоманітні процеси переробки матеріалу.

Стійко значущий матеріал, зв'язаний своїм змістом з потрібностями людини, з його глибокими інтересами і метою його діяльності, забувається повільніше. Збереження матеріалу визначається ступінню його участі в діяльності особистості. Збереження – процес пам'яті, що забезпечує утримання результатів запам’ятовування впродовж більш чи менш тривалого часу. Але це не «сховище досвіду», а внутрішня активність, яка позначається

14

на змісті і формі матеріалу, що зберігається. Якщо під час запам’ятовування вона здійснюється за рахунок мнемічних дій, то при

збереженні – неусвідомлюваних мнемічних операцій (аналізу, синтезу, класифікації, узагальнення). Збереження взагалі незначною мірою контролюється свідомістю індивіда, але істотно залежить від його діяльності. Так, що частіше використовується матеріал, що більше значення воно має для індивіда, то більше трансформується, довше зберігається. Це позначається також на вибірковості запам’ятовування та збереження.

На ефективність збереження істотний вплив справляють час та обсяг матеріалу. Як встановлено, через певний проміжок часу після запам’ятовування відсоток збереженого матеріалу є обернено пропорційним до його обсягу (Еббінгауз, Флорес). При цьому він зазнає впливу з боку забування. Що краще матеріал зберігається, то краще відтворюється. 

Відтворення

Відтворення можна визначити як процес пам'яті, в результаті якого відбувається актуалізація закріпленого раніше змісту психіки шляхом витягнення його з довготривалої пам'яті і перекладу в оперативну.

Процес актуалізації (відновлення раніше засвоєного матеріалу) може характеризуватися різною степеню трудності або легкістю протікання: від «автоматичного» впізнавання оточуючих нас предметів до дуже важкого пригадування забутого. Відповідно до цього, виділяючи усередині процесу відтворення його різні види, можна розташувати їх в наступному порядку: впізнавання, власне відтворення (яке може бути мимовільним і довільним) і пригадування. Особливе  місце займають спогади – історична пам'ять особистості.

Впізнавання. Впізнавання – це відтворення якого-небудь обєкта в умовах повторного сприйняття. Впізнавання має велике життєве значення. Без нього ми кожного разу сприймали б предмети як нове, а не як вже

15

знайоме нам. Впізнавання завжди зв'язує наш досвід із сприйняттям навколишніх об'єктів і тим самим дає нам можливість правильно орієнтуватися в навколишній дійсності.

Впізнавання буває різним за ступінню своєї визначеності, чіткості і повноти. Воно може здійснюватися як мимовільний або як довільний процес . Ми мимовільно, без яких-небудь зусиль, непомітно для себе, в процесі сприйняття взнаємо предмет, який раніше сприймали. Мимовільне впізнавання включається в повсякденну діяльність людини.

Мимовільне і довільне відтворення. Власне відтворення, у відмінності від впізнавання, здійснюється без повторного сприйняття того об'єкту, який відтворюється. Відтворення викликається здебільшого змістом тієї діяльності, яку людина здійснює в даний момент, хоча ця діяльність  і не направлена спеціально на відтворення. Таке відтворення буде мимовільним. Проте воно не відтворюється само собою, без поштовху. Поштовхом до мимовільного відтворення є сприйняття предметів, уявлення, думки, викликані, у свою чергу, певними діями.

«У старому будинку, - писав І.М.Сєчєнов, - де протікало наше дитинство, кожен його кут повний картинами минулого… події і особи, зареєструвалися  в пам'яті разом з оточуючою їх зовнішньою обстановкою, створюють таку ж нерозривну групу або асоціацію, як заучування  віршів, і така група може відтворюватися натяком на будь-яку з її ланок…». Іноді поштовх до відтворення не помічається нами, і тоді нам здається, що відтворення виникло саме собою.

Мимовільне відтворення може бути направленним і організованим тоді, коли воно викликане не випадково сприйнятими об'єктами, а змістом певної діяльності, яку людина виконує в даний момент. Так, у людини під впливом змісту прочитаної книги мимовільне відтворення його минулого досвіду буде напрвленним і організованим. З цього витікає, що мимовільним

16

відтворенням, так само як і мимовільним запам'ятовуванням, можна і потрібно керувати.

Довільне відтворення викликається непродуктивною задачею, яку людина ставить перед собою. У тих випадках, коли весь матеріал закріплено міцно, відтворення відбувається легко. Але іноді не вдається пригадати те, що необхідно, і тоді доводиться робити активні пошуки, долаючи відтворення, називається пригадуванням.

Пригадування, подібно довільному запам'ятовуванню, може бути дуже складною розумовою дією. Вмінню добре пригадати доводиться вчитися. Від нього залежить ефективність і готовність використовування своїх знань. Як правило, хороше запам'ятовування забезпечує і хороше відтворення. Але успішність пригадування багато в чому залежить від того, в яких умовах і як воно здійснюється.

Пригадування, як і запам'ятовування, також виборче. Добре усвідомлена і точно сформульована в мові репродуктивна задача направляє подальший хід пригадування, допомагає обирати в нашій пам'яті потрібний матеріал гальмує побічні асоціації.

Пригадування не є просте відтворення минулих вражень. Знання, засвоєні нами у минулому, при відтворенні зв'язуються з новими знаннями, по-новому упорядковуються, глибше усвідомлюються. Великий вплив на акт відтворення надає упевненість в можливості пригадати.

Запам’ятоване відтворюється в нашому подальшому житті, оживаючи знову в нашій свідомості у вигляді образів тих об’єктів, які ми колись сприймали, уявлень, думок, почуттів, дій і т.д. відтворення є доказом запам’ятовування. Через нього перевіряється не тільки його якість, а й уміння людини використовувати набутий досвід. Тому для свідомого керування пам’яттю знання закономірностей відтворення не менш важливе, ніж знання закономірностей запам’ятовування.

17

Фізіологічними механізмами відтворення є пожвавлення, тобто повторне збудження раніш утворених тимчасових нервових зв’язків у нашому мозку. Для її пожвавлення необхідний вплив першосигнальних або словесних подразників, прямо чи опосередковано зв’язаних з тим, що відтворюється.

Згадування

Згадування – це відтворення образів нашого минулого, локалізованих в часі і просторі.  При спогадах ми не тільки відтворюємо об'єкти з минулого, але і відносимо їх до певного часу і місця, тобто згадуємо, де, коли, за яких обставин вони сприймалися нами, пов'язуємо їх з певними періодами нашого життя, усвідомлюємо їх тимчасову послідовність.

Згадування пов'язані з складною розумовою діяльністю, необхідною для усвідомлення  змісту відтворних подій, їх послідовності, причиною зв’язку між ними. Тому зміст наших спогадів не залишається незмінним. Воно динамічно. Воно реконструюється і переосмислюється  в зв’язку  з еволюцією направленності особистості.