Досвід країн ЦСЄ щодо коінтеграції в ЄС

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА» 
Кафедра міжнародної економіки

Реферат

Тема:

«Досвід країн ЦСЄ щодо коінтеграції в ЄС»

Виконав: студент 
Верховодов Антон Максимович 
15 групи, ІІІ курсу, спеціальності 6503

Київ 2013

Оглавление

Вступ 3

Підготовка до розширення 5

Проблеми та перешкоди «східного розширення» 7

Економічні аспекти коінтеграції країн ЦСЕ 9

Досвід деяких країн щодо коінтеграції з ЄС 11

Болгарія 11

Словаччина 12

Польща 13

Чехія 14

Румунія 15

Угорщина 16

Висновки 17

Джерела 18

Вступ

«Дванадцять країн з Центральної  і Східної Європи і Середземномор'я  приєдналися до Європейського Союз у два етапи в 2004 і 2007 роках. Це стало найбільшим розширення ЄС та історичним кроком на шляху об'єднання  Європи після кількох десятиліть розділення в результаті Холодної війни. Через п'ять років після приєднань, розширення стало великим успіхом  для ЄС і його громадян, виконуючи  одну з початкових цілей європейської інтеграції.

Нові держави-​​члени - через їх велику кількість і динамізм - зробили ЄС сильнішим і культурно багатшим. Процес розширення допоміг збудувати і зміцнити демократію після падіння комуністичних режимів. Це зміцнило європейську безпеку в період конфліктів і потрясінь всередині і навколо Європи. Це значно збільшило економіку та підвищило рівень життя в нових державах-членах і дало новий поштовх старим членам, зокрема у вигляді інвестиційних можливостей, що дозволило розширити економіку Союзу в цілому, через переваги інтеграції в більшому внутрішньому ринку.

Розширення, прискорюючи темпи  структурних реформ, також краще  підготувало Європу до вирішення проблем глобалізації, зробивши ЄС більш конкурентоспроможним у світі. Розширений ЄС також має більшу вагу при вирішенні проблем глобального значення, таких як зміна клімату або міжнародний фінансова криза. У цілому, вступ 12 нових держав-членів збільшив вагу ЄС у світі і зробили його більш сильним гравцем на міжнародній арені і в економічному, і в політичному плані» - зі звіту Європейської Комісії про розширення ЄС у 2004-2007 роках.

Після 2007 року Україна стала безпосереднім  сусідом ЄС, що значно підігріло  і без того високі євроінтеграційні амбіції населення та політиків, а також зробило Україну однією із безпосередніх цілей для перспективного розширення впливу Європейського Союзу на континенті, особливо у світлі зростання глобально політичної ваги Росії. Маючи подібні проблеми на шляху пост-соціалістичної трансформації, вивчення досвіду країн ЦСЄ з євроінтеграції має бути важливим шляхом на шляху України до ЄС.

Предметом дослідження даної роботи є політичні та економічні зміни, що були необхідними для успішної інтеграції країн ЦСЄ до ЄС. Метою  є висвітлення ключових аспектів коінтеграції та їх аналіз шляхом порівняння показників та стану усіх сторін до та після приєднання до ЄС.

Підготовка до розширення

Глобальні перетворення, що відбувалися  наприкінці 80-х – на початку 90-х  років ХХ ст. – «оксамитові революції», падіння соціалістичних режимів, розпад СРСР та закінчення Холодної війни, проголошення новими урядами країн Центрально-Східної  Європи курсу на європейську інтеграцію – радикально змінили політичний ландшафт Європи. Ці процеси відбувалися одночасно із консолідацією європейської спільноти: у 1987 р. набув чинності Єдиний європейський акт, у 1992 р. підписано Маастрихтський договір, який започаткував Європейський Союз.

З початком ринкової та демократичної  трансформації країн ЦСЄ питання  про подальше розширення ЄС постало на європейському порядку денному як відклик Союзу на падіння соціалістичного ладу та прагнення повернути країни до європейської спільноти.

Польща і Угорщина офіційно звернулися з проханням про приєднання до ЄС ще в 1994р, Чехія -. У 1995р. Держави Центральної  та Східної Європи стверджували, що вони в такій же мірі готові до вступу в ЄС, як були готові Греція, Іспанія  і Португалія на момент звернення з проханням про вступ¹.

З більшістю країн ЦСЄ в період з 1991 по 1996р. були підписані так звані  «європейські угоди» ("Europaabkommen" або угоди про асоціацію), що передбачали формування в країнах-кандидатах відповідної адміністративної та правової інфраструктури, лібералізацію режиму торгівлі, участь у спільних проектах і т.д. З 1994р. представників країн ЦСЄ стали запрошувати на сесії Ради ЄС, що дозволяло їм поступово долучатися до найважливіших сфер європейського розвитку. У 1997р. Європейська Рада остаточно затвердила список кандидатів до ЄС, який був розбитий на дві групи. Першу групу склали ті країни, які були визнані такими, що задовольняють Копенгагенські критерії - Угорщина, Польща, Словенія, Кіпр, Чехія і Естонія.

Договір про Приєднання – 2003 був підписаний 16 квітня 2003 між тодішніми членамив ЄС та країнами-кандидатами. У тексті містилися зміни до основних договорів ЄС, включаючи голосування кваліфікованою більшістю Ради Європейського Союзу. Договір був ратифікований в строк і набув чинності 1 травня 2004.

У 2004 році членами ЄС стали наступні країни ЦСЄ: Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Словаччина та Словенія. У 2007 році до ЄС приєдналися Болгарія та Румунія.

Проблеми  та перешкоди «східного розширення»

Інтеграційна політика ЄС передбачала  велику фінансову допомогу країнам-претендентам на розвиток і адаптацію: PHARE - на формування інституцій і підтримку процесу  реформ, ISPA - інвестування в транспортну  та екологічну інфраструктуру, SAPARD - на розвиток сільського господарства. Також  не зупинявся потік кредитів з ЄБРР, списувалися зовнішні борги, що дісталися країнам ЦСЄ від колишніх режимів.

Проблемою для країн ЦСЄ були: аграрна спрямованість економік, політика протекціонізму щодо сільського господарства і проблема міграції робочої сили. Для нівелювання цих проблем були встановлені перехідні періоди, в тому числі для участі в Економічному і Валютному Союзі ЄС.

Ще до приєднання, було ясно, що розширення на Схід з 15 до 27 членів вплине на прийняття рішень і процеси управління в Європейському Союзі, у тому числі - потенційне блокування або принаймні ускладнення механізмів, створених в країнах ЄС-15. Передбачаючи розширення, старі члени намагалися підготувати внутрішні механізми прийняття рішень для включення нових членів. Договори в Амстердамі та Ніцці розширили коло рішень, які прийматимуться на основі голосування кваліфікованою більшістю (ДКБ), а не консенсусом, договором у Ніцці створена система розподілу голосів: надання кожному з 27 членів точного числа голосів, що відображає його демографічний потенціал. Найбільші члени ЄС - Німеччина, Франція, Великобританія та Італія – отримали  29 голосів, а найменші, Мальта і Люксембург, - 3 і 4 голоси відповідно. Польща, як найбільший новий член, отримала 27 голосів, стільки ж, скільки Іспанії. Проте, правило одностайності залишилася в основі всіх рішень в ЄС, особливо коли мова йде про важливі політичні рішення.

При вступі країн ЦСЄ до ЄС, мало б місце вільне пересування людей між усіма членами. Тим не менш, через побоювання масової міграції з нових членів в старих країнах ЄС-15, деякі перехідні обмеження були введені в дію. Мобільність населення всередині старих членів та Мальти і Кіпру функціонувала нормально, так само як і всередині нових членів. Між старими і новими державами застосовувалися перехідні обмежень до 2011 року.

Європейська комісія надала комплексний аналіз внутрішньої міграції в ЄС після розширення 2004 і 2007 років. Ці дослідження показують, що загальний рівень міграції з нових до старих країн-членів був помірно низьким. До кінця 2007 року до 27 держав-членів іммігрувало 29 млн осів, з яких 10,6 млн. були мігрантами всередині ЄС. З цієї кількості тільки близько 40% були з нових держав-членів. Близько 1,6 млн. румунів виїхали за кордон, 1300000 поляків і близько 300 000 болгар. Ці показники становлять близько 7,2% населення Румунії, 3,4% польського населення і близько 4,1% болгарського².

Економічні аспекти  коінтеграції країн ЦСЕ

Асиметрії у економічному потенціалі між старими і новими країнами-членами Європейський Союз зробили Східної розширення найбільшою проблемою в історії європейської інтеграції. Багато сумнівів перед початком розширення існувало щодо ефективності «східного розширення».

Процес приєднання сприяв значному покращенню рівня життя в нових державах-членах, економічному і соціальному згуртуванню в рамках Союзу. Дохід на душу населення зріс з 40% від середнього доходу членах ЄС-15 в 1999 році до 52% в 2008 році. Вважається, що процес приєднання надав потужного імпульсу економічному зростанню в нових державах-членах приблизно на 1,75 процентний пункт на рік протягом 2000-08, а ріст збільшився з 3,5% в 1999-2003 роках до 5,5% в 2004-08. Старі держави-​​члени також отримали користь від розширення (за той самий період ріст збільшився на 0,5 п.п. на рік), зокрема в тих країнах, що збільшили обсяги торгівлі та інвестицій в нові держави-​​члени. Зростання в нових членах були головним чином пов'язане з накопиченням капіталу та підвищенням продуктивності.

Швидка інтеграція торгівлі сприяло  більш ефективному розподілу  праці і зміцнення конкурентоспроможності в ЄС. Ступінь відкритості торгівлі в нових державах-членах досягла  дуже високого рівня. Середня частка експорту та імпорту у ВВП в  даний час складає 56% ВВП, порівняно  з 47% до розширення.

Нові держави-​​члени оперативно модернізують свої економіки:створено функціонуючі ринкові економіки, що здатністю справлятися з тиском конкуренції і ринковими силами в рамках єдиного ринку. Сільське господарство та виробництво є важливішими в нових членах (4% і 21,5% ВВП, відповідно, в 2006 р. в порівнянні з 1,5% і 16,75% в старих держав-членів). Тим не менш, сектор послуг і наукомісткої економіки прогресує в останні роки. Частка послуг у ВВП зросла з 56% ВВП в 1995 році до 63% у 2006 році.

На даний момент усі країни ЦСЄ  є чистими отримувачами платежів з бюджету Євросоюзу, які спрямовані на їх розвиток та політику когеренції(інтеграції та підтримання цілісності ЄС).

Таблиця 1. Баланс платежів до бюджету ЄС для  країн ЦСЄ у 2010 роціза даними Eurostat

Досвід перших п'яти років після  розширення, показав, що жоден з «чорних сценаріїв» не спрацював. Це не означає, що вступ нових членів був безболісним для ЄС: Союз зіткнувся з серйозними проблемами, проте, масштаби проблеми не було настільки великими і небезпечними, як це передбачалося до розширення. Незважаючи на проблеми, розширений ЄС все ще залишається ефективним співтовариством в авангарді інтеграційних процесів у світі з поліпшеним міжнародним становищем. Тим не менш, завдання важке і вимагає солідарності, а також відкритий діалог між старими і новими членів Союзу³.

Досвід деяких країн щодо коінтеграції з ЄС

Болгарія

Болгарське  суспільство твердо переконане, що вступ до Європейського Союзу  у 2007 році — головне досягнення Болгарії в її новітній історії. Адже таким  чином у країни з’явилася можливість повернутися у Європу і налагодити життя народу за справжніми європейськими  цінностями та принципами. Цей процес підкріплюється іноземними інвестиціями у розвиток болгарської економіки, що має, зокрема, підвищувати життєвий рівень населення, а також, за великим  рахунком, стимулювати реформування системи державного управління, доводячи його до європейського стандарту.

Надійними партнерами Болгарії у її європейському  інтегруванні стали ФРН, Франція, Бельгія  та Туреччина (не зважаючи на складні  історичні стосунки з останньою), обсяги інвестицій яких у розвиток болгарської економіки були найбільшими.

В рамках членства в ЄС Болгарія зосередилась на заходах Євросоюзу щодо своєї  енергетичної безпеки, а також на політиці розширення організації за рахунок країн Західних Балкан. Демонструючи щиру прихильність до євроінтеграційних  процесів, Болгарія однією з перших країн — членів ЄС у березні 2008 року ратифікувала Лісабонський договір.

Крім  того, виконуючи вимоги ЄС, Болгарія, не вагаючись, розпочала реформування системи правосуддя, органів, що покликані  боротися з корупцією та організованою  злочинність.

Активною  можна назвати участь Болгарії у  формуванні та діяльності Балканської  бойової тактичної групи (Болгарія, Греція, Кіпр та Румунія), яка входить  до складу Європейських сил швидкого реагування.

Щоправда, успішно завершити процес євроінтеграції перешкоджає неостаточне вирішення  питань реформування судово-правових органів, а також прояви корупції в органах державної влади. Через це, зокрема,  Болгарія не може приєднатися до Шенгенської зони ЄС.

Словаччина

З моменту вступу Словаччини до Європейського  Союзу в 2004 році словацьке керівництво  активно підтримує його діяльність. Братислава серед перших ратифікувала Лісабонський договір у 2008 році, демонструючи свою прихильність до інтеграційних  процесів в ЄС. Це яскраво підтверджується  її позицією щодо Європейської політики розширення за рахунок країн Західних Балкан та Туреччини, Європейської зовнішньої та безпекової політики, а також щодо заходів ЄС з посилення європейської енергетичної безпеки.

Словаччина  активно сприяє діалогу Європейського  Союзу зі східноєвропейськими партнерами з числа країн колишнього СРСР, зокрема, України. Серед учасників  програми ЄС “Східне партнерство” Братислава вважається найактивнішою.

Активна участь Братислави у роботі Європейського  Союзу створила сприятливі передумови для економічного розвитку країни як за рахунок залучення європейських інвестицій, так і в результаті входження Словаччини до Шенгенської  зони, що надало можливість словацьким громадянам вільно пересуватися, навчатися  та працювати в країнах ЄС.

Тільки  за перші чотири роки перебування  Словаччини в ЄС (з травня 2004 року) країна отримала гранти та допомогу від  Європейського Союзу у такому розмірі, який в 10 разів перевищував  річний бюджет країни. За цей же час  у Словаччині були побудовані новітні  сучасні автостради (вздовж яких по всій території країни зведені технопарки); реконструйовані та оновлені аеропорти; побудовані реакраційні центри та готельні комплекси у Високих та Малих Татрах.

В процесі впровадження заходів з  посилення енергетичної безпеки  Європейського Союзу, Словаччина зуміла стати не тільки одним із найбільш активних учасників європейських програм з переходу на використання альтернативних видів енергоносіїв, зокрема біопалива, але й його чи не найбільшим виробником.

Польща

Вступ Польщі до ЄС у 2004 році фактично став вирішальним  у загальному розвитку країни. За показниками  соціологічних досліджень, всупереч економічним проблемам, які відчув ЄС під час світової фінансово-економічної  кризи, переважна частина польського населення продовжує вважати  цей крок найбільш вагомим чинником у процесі повернення Польщі до Європи. Зокрема, під час референдуму  щодо членства РП в ЄС до 77,4  % поляків  висловились за інтеграцію до Європейського  Союзу, 22,5  % — проти. А вже через 4 роки після вступу до ЄС, під час  опитування центром TNS OBOP в лютому 2008 року, лише 5  % поляків не схвалювали перебування країни в Євросоюзі. Водночас, позитивні наслідки від  членства в ЄС задекларували понад 80  % опитаних. Їм імпонував стрімкий розвиток польської економіки внаслідок  суттєвої фінансової допомоги від ЄС (як кредити, так і інвестиції) та інтеграції країни в єдиний європейський ринок. Схвально сприймалося населенням приєднання Польщі до Шенгенської зони, що надає можливість вільно пересуватися, навчатися та працевлаштуватися  польським громадянам в країнах  ЄС. А це, зрозуміло, значно покращило  ситуацію на польському ринку праці, та й загалом позначилося на зростанні  ролі польської держави на міжнародній  арені.

Свідченням  позитивної динаміки розвитку польської  економіки стало зростання рівня  ВВП на одного жителя країни: у порівнянні з середньоєвропейським показником країн ЄС, з 43  % в 2003 році — до 51  % в 2011 році. В цей же період показник продуктивності праці зріс з 31 до 42 злотих за годину. Вступ Польщі в  ЄС значно підвищив і прибутковість  продукції сільського господарства та фінансовий стан аграріїв: в 2011 році середній прибуток працівників сільськогосподарської  галузі країни зріс на 90  % у порівнянні з 2000 роком. За кошти з бюджету  ЄС у Польщі було реалізовано та реалізується сьогодні чимала кількість інвестиційних проектів у будівництві і ремонті автострад, місцевих шляхів та залізниць. При цьому, згідно з інформацією Міністерства фінансів РП, з моменту вступу Польщі до ЄС вона отримала з бюджету Євросоюзу на 20 млрд. євро більше, ніж сплатила членських внесків.

Членство  в Європейському Союзі гарантує енергетичну безпеку Польщі. Насамперед, це пов’язано з накопиченням Польщею  необхідних запасів енергоносіїв (згідно з вимогами ЄС), отриманням можливості доступу до європейської допомоги у  забезпеченні польських енергетичних потреб, а також з інтеграцією  газотранспортних та електроенергетичних  мереж країни у відповідні енергетичні  системи ЄС.

До  негативних наслідків для Польщі від її членства в ЄС можна віднести хіба що квотування допуску на європейський ринок певних видів польських  товарів, що спричинило непорозуміння  між Варшавою та Брюсселем. Разом  з цим, Єврокомісія змусила уряд Польщі визнати банкрутство (через  неконкурентність) і продати дві  польські судноверфі у Гдині та Щеціні.

Чехія

В плані реалізації «Східного партнерства» Чехія послідовна в підтримці  процесу європейської інтеграції України, була в числі посередників під  час врегулювання російсько-українських  проблем, викликаних так зв. газовими війнами Росії проти України. Чехія активно сприяє економічному та інституційному розвитку Європейського Союзу. Так, головними напрямами чеського головування в ЄС у першому півріччі 2009 року були сприяння розвитку ринків Європейського Союзу, покращення умов підприємницької діяльності, вирішення проблем безробіття, реалізація спільної сільськогосподарської політики та підвищення енергетичної безпеки Європи.

Важливим  досягненням за час перебування  Чехії в ЄС можна вважати створення  передумов для економічного розвитку країни, який був досить динамічним до початку кризових процесів в Європі, викликаних світовою фінансово-економічною кризою. Незважаючи на поточні проблеми, Чехія має всі шанси для відновлення позитивних процесів в економіці. Наприклад, обсяги зовнішньої торгівлі Чехії з іншими країнами ЄС збільшилися у другій половині 2012 року.

Одним з важливих кроків у рамках інтеграції країни до ЄС стало входження Чехії  до Шенгенської зони (березень 2008 року).Чеські громадяни, вільно пересуваючись Європою, дістали змогу навчатись та працювати в країнах ЄС.

Румунія

Бухарест  бере активну участь у реалізації основних програм ЄС, в т.ч. Спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу, «Східного партнерства» та політики розширення ЄС. Зокрема, як і Угорщина, Румунія є одним із основних провідників ідей європейської інтеграції балканських країн, що має на меті створити сприятливе безпечне середовище в регіоні. Ще у жовтні 2008 року саме в Румунії була презентована «Ініціатива Європейського Союзу з питань імміграції та розвиту в Чорноморському регіоні», яка має упорядкувати ринки праці та трудову міграцію в причорноморських країнах.

Румунія також активно намагається зміцнити свої позиції у енергетично важливому  Дунайському регіоні, який відіграє ключову роль у розвитку румунської економіки. Так, вона стала одним  із ініціаторів та провідних учасників  «Дунайської стратегії ЄС». Ця стратегія  конкретизує співпрацю європейських країн у найрізноманітніших сферах та галузях, реалізує спільні економічні програми, а також опікується захистом екології ріки Дунай.

Щоправда, Румунія має низку проблем, що уповільнюють її європейську інтеграцію, зокрема, це стосується перспективи  її приєднання до Шенгенської зони. Об’єктивний аналіз демонструє, що прояви корупції мають ще непоодинокий характер, а судова система потребує чимало часу для того, щоб вона запрацювала  ефективно. Правоохоронні органи країни також далекі від ідеалу, адже на практиці їм бракує таких якісних  показників, якими володіють їхні європейські колеги. Основні політичні сили та рухи Румунії — в процесах перманентного протистояння, хоча їм не бракує тих ідей, навколо вони безумовно згуртуються. Однак, всі ці проблеми можна вважати «проблемами росту» і вони принципово не впливають на загальний курс європейської інтеграції країни.

Угорщина

Треба зазначити, що діяльність Угорщини є  однією з найбільш активних у порівнянні з діяльністю нових членів Європейського  Союзу. Зокрема, угорський парламент  був у числі перших серед парламентів  інших країн-членів організації, хто  ратифікував Лісабонський договір, яким фактично закріплювалися перспективи  розвитку Європейського Союзу як європейської наддержави.

Виходячи  з досвіду свого історичного  минулого, коли вона була у складі Австро-Угорської  імперії, Угорщина сприяє європейській інтеграції країн Західних Балкан в  рамках так званої «Сегедської» ініціативи. Так, Будапешт був і залишається послідовним прихильником вступу до ЄС Албанії, Македонії, Хорватії, Боснії і Герцеговини, Чорногорії та Сербії, надаючи цим країнам реальну допомогу в такому непростому і важливому процесі. Одночасно Угорщина активно підтримує процеси європейської інтеграції України.

Якщо  аналізувати нинішні фінансово-економічні угорські проблеми та, зокрема, суперечності Угорщини у відносинах з ЄС, які  останнім часом мають місце, то можна  дійти висновку, що вони ситуативні. Про це свідчить і доповідь Європейської комісії (ЄК) щодо основних макроекономічних показників розвитку Угорщини на період 2013–2014 рр. (оприлюднена в листопаді 2012 р.).

Так, згідно з цим документом, вже найближчим часом настане перелом в негативній тенденції угорської економіки (у 2012 р. ВВП країни скоротився на 1,2 %), а саме: валовий внутрішній продукт  зросте на 0,3 % у 2013 р. та на 1,3 % — у 2014 р. При цьому протягом зазначеного  періоду державний борг країни поступово  зменшуватиметься від нинішніх близько 90 % від ВВП — до 77 %. 

Висновки

Розширеня Європейського Союзу у 2004 та 2007 роках сприяло процесу об’єднання Європи та пішло на користь як новим, так і старим країнам-членам ЄС, додавши ЄС глобальної політико-економічної вагомості.

У процесі коінтеграції країн ЦСЄ до ЄС виникли проблеми, пов’язані з їх ринковою та демократичною трансформацією, а також пережитками соціалістичних часів в економіці, зокрема – її аграрний характер. Для їх вирішення були застосовані нові механізми, що сприяли соціально-економічному розвитку і демократичним реформам.

Досвід країн ЦСЄ є показовим  для України через відносну схожість моделі розвитку країн у період Холодної війни. Для задоволення українських  євроінтеграційних амбіцій за базу для розвитку слід прийняти демократичні та економічні зміни, що відбулися у  нових країнах-членах ЄС до вступу у  Союз.

Джерела

1. Дайнеко А.Е. Расширение Европейского Союза: экономические и правовые аспекты;
2. Малік В.М. Еволюція східної політики Європейського Союзу
3. Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень «БОРИСФЕН ІНТЕЛ». Серія публікацій щодо досвіду європейської та євроатлантичної інтеграції країн Центрально-Східної Європи та Балтії.
4. Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European economic and social committee, the Committee of the regions and the European Central Bank: Five years of an enlarged EU – Economic achievements and challenges {SEC(2009) 177};
5. European Commission. Directorate-General for Economic and Financial Affairs. “Five years of an enlarged EU. Economic achievements and challenges”;
6. Jacek Więcławski. The Eastern Enlargement of the European Union: Fears, Challenges, and Reality;
7. John O'Brennan. The success of the eastern EU enlargement debunks current fears;
8. Simeon Mitropolitski. The European Integration and the Democratization in Eastern Europe(Working Paper).

¹ Дайнеко А.Е. Расширение Европейского Союза: экономические и правовые аспекты

² http://www.guardian.co.uk/commentisfree/2013/jan/19/success-eastern-eu-enlargement-debunks-fears

³ Jacek Więcławski. The Eastern Enlargement of the European Union: Fears, Challenges, and Reality