Досвід підготовки документознавців на Україні

ЗМІСТ

ВСТУП

Дослідження теоретико-методологічних  основ підготовки документознавців для сфери державного управління є комплексною проблемою, розв’язання якої можливе на основі інтегрованого урахування наукового доробку у взаємопов’язаних галузях, які сьогодні динамічно розвиваються і утворюють предметний простір майбутньої професійної діяльності фахівця – документознавство та державне управління.

Сучасне документознавство  є комплексною науковою дисципліною, концепції якої активно формуються вітчизняними та зарубіжними науковцями, серед яких знані фахівці –  С.Г. Кулешов [13], Н.М.Кушнаренко [19], М.С.Слободяник [1], Г.М.Швецова-Водка [14], Ю.М.Столяров [15] та ін., дискутуються проблеми визначення структури цієї науки, її місця серед інших наукових дисциплін [1]. Сучасні концепції документознавства є системоутворюючими для навчальної спеціальності „Документознавство та інформаційна діяльність”, в межах якої здійснюється підготовка фахівців з кваліфікацією „документознавець, менеджер органів державної влади і управління”.

Слід зазначити, що питання  підготовки фахівців за спеціальністю „Документознавство та інформаційна діяльність” знаходяться у центрі уваги педагогічної науки і практики: нагальні проблеми підготовки документознавців в умовах інформатизації суспільства розглянуті в роботах Н.А.Гайсинюк [6], Н.М.Кушнаренко та А.А.Соляник [18], І.Морозюк [7], окремі питання підготовки фахівців з управління документацією розглянуто С. Кулешовим [13], побудовано модель підготовки фахівців з інформаційного забезпечення системи управління невиробничою сферою, яку системно представлено у роботах О.В.Матвієнко [17]. Наукові праці зазначених авторів є суттєво важливими для подальшого розвитку теоретичних положень і реалізації практичних заходів організації навчально-виховного процесу підготовки документознавців і спрямовують подальші дослідження на обґрунтування специфіки змісту, форм і методів підготовки фахівців  з документно-інформаційних комунікацій для сфери державного управління.

Специфічні питання  підготовки фахівців, зокрема  керівного  персоналу для сфери державного управління, розглянуті у роботах В.І.Лугового [4, 5 та ін.],  проблеми місця державного службовця у взаємовідносинах влади і суспільства системно досліджено у роботі С.М.Серьогіна [2]. Разом з тим, серед наукових пошуків не представлено робіт, присвячених підготовці фахівців з документно-інформаційного забезпечення  державного управління.

1. ДОКУМЕНТОЗНАВЧА ПРОФЕСІОЛОГІЯ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

Серед проблем сучасного  документознавства в контексті  вимог, що висуваються суспільством до фахівця документно-інформаційної  сфери, чільне місце посідає проблема розвитку професійних кадрів діяльності в галузі документознавства, а, отже, розвитку документознавчої професіології у її змістовому аспекті.

Слід зазначити, що за більш ніж 10 років, протягом яких в Україні  розвивається спеціальність „Документознавство та інформаційна діяльність”, рівень психолого-педагогічних знань та науковий доробок  у галузі розробки документознавчої професіології (маємо на увазі узагальнення теорії та практики у вигляді дисертацій та монографій) можна оцінити як такий, що не відповідає актуальним запитам науки і практики.

Постає питання: чи може ефективно  розвиватись професія без професіологічних досліджень? Професіологія, як комплексний  науковий напрям, предметом свого  вивчення має проблему синтезу теоретичного і практичного досвіду феномену професії та професійної діяльності фахівця. Предмет її вивчення відображений у структурі, змісті і процесі підготовки фахівців у системі освіти для певної сфери діяльності. Прикро, що проект Державного освітнього стандарту не був опублікований у фахових виданнях, а обговорення відбувалось у вузькому колі осіб, безпосередньо причетних до його створення. Оскільки у багатьох ВНЗ України започатковано підготовку фахівців за спеціальністю „Документознавство та інформаційна діяльність”, коло зацікавлених у обговоренні могло б бути досить широким. На жаль, і сьогодні, коли стандарт набрав чинності, він недоступний науково-педагогічним працівникам  для ознайомлення.

Отже, за умови практично відсутніх  наукових узагальнень щодо змісту підготовки фахівців, правомірним є питання: чи є адекватною система знань, закріплена у навчальних планах підготовки студентів, системі професійної діяльності майбутнього фахівця. Насправді не сумніваючись у тому, що навчальні плани за спеціальністю „Документознавство та інформаційна діяльність” складались фахівцями, безумовно компетентними, все ж слід чітко визначити, на основі яких підходів та концепцій підготовки науково обґрунтовано зміст освіти документознавців, за якими критеріями здійснювався добір змісту до системи освіти. У системі професійної освіти при проектуванні змісту професійної підготовки у логіці компетентнісного підходу одним із критеріїв, одиницею побудови змісту є професійна задача, яку повинен виконувати майбутній фахівець. Сукупність професійних задач утворює „ядро” змісту професійної підготовки. З іншого боку, зміст навчально-виховного процесу детермінований системою знань, які „виробляються” наукою. Отже, одним з критеріїв добору змісту є наукова дисципліна документознавство як одна із складових у назві спеціальності „Документознавство та інформаційна діяльність”. Однак, багато питань, пов’язаних із критерієм визначення „основ науки” для дидактичного використання, залишаються відкритими. Зокрема, і у зв’язку з тим, що концепції документознавства ще знаходяться у стадії активного формування, дискутуються проблеми визначення структури цієї науки, оформлюються різні види спеціального документознавства. Для трансляції здобутків документознавства, як науки, у навчальний процес наявні наукові знання мають бути систематизовані на відповідному рівні критичного аналізу матеріалу, обґрунтована його вірогідність, визначене співвідношення нового знання з існуючою системою знань, підведений підсумок процесу апробації нового знання, дано оцінку його значущості.

Багато питань виникає і стосовно другої складової у назві спеціальності  – „інформаційна діяльність”, у  визначенні обсягу і змісту представлення  якої у навчальному процесі може виникнути низка суперечностей. Приймаючи „рівноправність” обох складових у змісті навчальної спеціальності, слід визнати, що зміст освіти має бути фундаментальним як в галузі документознавства, так і в галузі інформаційної діяльності, охоплювати широкий спектр її видів (наприклад, узагальнених у „Справочнике информационного работника” (2005 р.) за загальною редакцією Р.С.Гіляревського та В.А.Мінкіної, що за різноманітністю, важливістю та глибиною завдань можуть бути змістом окремого навчального плану підготовки фахівців) і забезпечувати не тільки початковий етап розв’язання управлінських завдань, а й бути орієнтованим на управління роботою організації інформаційними засобами, тобто орієнтованим на завдання інформаційного менеджменту у широкому його розумінні. Це дасть змогу, з одного боку, розширити кваліфікаційні можливості майбутніх фахівців, окреслити широкі перспективи їх майбутньої професійної діяльності, з іншого – може залишити на маргінесі спеціалізацію в галузі власне документознавства, його важливого і самостійного напряму діяльності  -  управлінського документознавства, вивчення теоретичних і практичних проблем створення документованої інформації у сфері управління.

Важливим є також питання  щодо обґрунтованості кількості  годин, виділених на вивчення тих  або інших навчальних дисциплін, критерії, відповідно до яких чинників вона може змінюватись у бік зменшення або збільшення, якими потребами обґрунтовується поява нових навчальних курсів, чи є вони суттєво необхідними або ж педагогічно доцільними для формування професійних умінь і навичок документознавців тощо. Природно, у зв’язку із змінами суспільних умов основи освіти мають постійно контролюватись і корегуватись шляхом розробки нових концепцій, визначення перспективних напрямів спеціалізації, однак, надавши необхідне наукове обґрунтування цим змінам, ми зможемо уникнути позбутись суб’єктивізму, емпірико-інтуїтивних підходів і, відповідно, непрофесіоналізму в організації навчального процесу.

У контексті виявленої проблеми слід згадати про один із напрямів наукового прогнозування – педагогічне  прогнозування. Даний напрям на нинішньому етапі динамічних змін у різних сферах професійної діяльності, змін техніки, технологій, соціальних відносин, пов’язаних із появою нових професій та змінами вимог до сучасного професіонала – є актуальним і принципово необхідним. Педагогічне прогнозування охоплює широке коло питань, пов’язаних з усіма ланками системи освіти на всіх рівнях  – від визначення змісту освіти до тривалості навчання на окремих ступенях освіти. Відносно нашого предмету дослідження вважаємо важливим зосередити увагу на прогностичному аспекті проблем цілей, змісту, методів, засобів та організаційних форм навчально-виховного процесу підготовки документознавців. Педагогічне прогнозування дає змогу уникнути спонтанності у передбаченні змісту і результатів освітніх процесів і здійснювати не на основі простої екстраполяції виявлених тенденцій, припущень та суб’єктивних підходів, а ґрунтуючись на науково виважених педагогічних основах.

Розв’язання складної та багатофакторної  задачі прогнозування змісту професійного навчання документознавців схематично може бути представлене у виді взаємопов’язаної і взаємообумовленої сукупності етапів:

• обґрунтування цілей навчання;
• прогностичний добір змісту професійного навчання;
• укладання професійно-кваліфікаційної характеристики, навчального плану і навчальних програм;
• добір, класифікація і систематизація навчального матеріалу;
• оперативне корегування навчальної документації.

Наукове обґрунтування  системи професійної підготовки документознавців (ОКХ, навчальний план, програми, навчальні посібники) тільки тоді зможуть успішно виконувати свої функції, коли їх зміст буде постійно і з необхідним ступенем випередження адаптуватись до змінюваних потреб тих галузей, для яких здійснюється підготовка фахівців. У зв’язку з цим, такі прогностичні завдання, як дослідження тенденцій у змінах характеру, об’єктів та засобів праці (наприклад, у професійній діяльності документознавця сьогодні реальними є такі зміни як впровадження систем електронного документообігу на підприємствах, розвиток сучасних форм інформаційно-комунікативної діяльності у системі державного управління – електронного урядування) повинні вирішуватись систематично і бути основою для корегування навчальних планів, навчальних програм, форм і методів навчання, розробки нових навчальних посібників тощо.

Визначаючи роль і місце прогнозування  змісту професійного навчання  у  структурі наукового обґрунтування  системи професійної підготовки документознавців слід підкреслити, що розробка дидактичних прогнозів  повинна передувати укладанню навчальних планів і програм. Слід згадати, що проектування змісту професійної підготовки повинно бути науково обґрунтованим і базуватись на побудованій моделі фахівця.

Суттєвого значення має розгляд  професії та освіти як критеріїв соціально-професійного статусу особистості. Навчальні дисципліни, що вивчаються студентами і формують у них систему професійних знань і умінь, складають у майбутнього фахівця тезаурус професії, у якому утворюються зв’язки між поняттями, які у процесі навчання проектуються на майбутню професійну діяльність, що впливає на професійну спрямованість студента, ціннісно-мотиваційний компонент потенціалу самореалізації майбутнього фахівця. Однак, на питання до студентів-документознавців: ”Ким Ви будете працювати після одержання спеціальності і закінчення університету?” 90 % з них дають відповідь: „У загальному відділі, діловодом”. Така професійна самоідентифікація студентів, „збіднене” усвідомлення меж власної професії, ціннісно-когнітивний образ „Я”, як представника певної професії, гальмує їх подальше кар’єрне зростання, проектується на сприйняття фахівців оточуючою професійною спільнотою, формує і підтримує у керівництва організацій традиційні асоціації з рутинною працею, і, як наслідок, викликає обмежене уявлення щодо сфери використання фахівців. Документознавець часто сприймається як фахівець, діяльність якого обмежується реєстрацією вхідних/вихідних документів, однак „Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників” трактує завдання та обов’язки документознавця в контексті управлінських функцій. Отже, транслюючи у дидактичній інтерпретації до системи освіти зміст доробку документознавства, яке претендує на статус метанауки для всіх наук документно-комунікативного циклу, слід акцентувати увагу на необхідності формування через навчальну спеціальність „Документознавство та інформаційна діяльність” у майбутніх фахівців системного розуміння свого професійного місця у інформаційному світі.

Теоретичні узагальнення, виявлення  закономірностей і надання практичних рекомендацій щодо професіоналізації документознавців становлять не схоластичний інтерес, зважаючи на те, що протягом багатьох років за спеціальністю здійснюється підготовка фахівців з кваліфікацією „документознавець, менеджер органів державної влади і управління”. Специфіка діяльності документознавців у сфері державного управління, окрім обґрунтованого змісту освіти, потребує значної уваги до питань адаптації фахівця, його соціалізації, прийняття документознавцем норм та цінностей сфери державного управління. Актуальність вирішення цих проблем зумовлюється низкою суперечностей, пов’язаних як із суверенізацією професії документознавця, так і з процесами професіоналізації державної служби, формуванням держслужбовців як особливої соціально-професійної групи, яка має специфічні соціально-психологічні характеристики, і котрій, як груповому суб’єкту, притаманна самосвідомість, певний характер групових професійних психологічних якостей. Природно, що взаємодія „проблемних полів” професійного самоусвідомлення цих соціально-значущих професійних груп актуалізує необхідність вироблення спеціальних підходів до проблем професіоналізації документознавця у органах державної влади і потребує уваги до сприяння у профадаптації молодих спеціалістів, до їх професійного самоствердження.

У контексті підготовки документознавців для органів державної влади одним із проблемних завдань є розкриття особистості професіонала у комплексному понятті „образ світу”, при чому, актуальним є розкриття того „образу світу”, який формується під впливом відповідної сфери діяльності. Визначаючи професію документознавця як таку, що відноситься (за Є.О.Клімовим) до класу „людина-знакова система”, а професію держслужбовця – до класу „людина-людина”, зауважимо, що неминуче відбудеться взаємопроникнення, взаємовплив і взаємодія їх „образів світу” у процесі професійної діяльності з документно-інформаційного забезпечення в органах державної влади.

Професія документознавця поки що знаходиться на етапі інституціоналізації, який в цілому характеризується:  наявністю суспільної потреби у  спеціалізації діяльності;  формування спеціальних вимог, норм і стандартів, які характеризують даний вид діяльності;визначення характеру спеціальних здібностей, знань і навичок індивідів, необхідних для виконання даного виду діяльності;  поява методів і способів визначення таких здібностей і навчання спеціальним професійним знанням, прийомам і навичкам;формування стимулів і мотивів для занять саме цим видом діяльності як на рівні індивіда, так і на рівні суспільства уцілому, що пов’язано з престижем професії;виявлення певних професійних інтересів, цінностей, норм, стилів і зразків поведінки , професійних ролей, які сприяють  згуртуванню людей за ознакою приналежності до даної професії і конкретної професійної спільноти;поява особливих професійних організацій для захисту цих інтересів (професійні союзи, об’єднання тощо).

Як можна бачити, поки що не всі  ознаки інституціоналізації притаманні професії документознавця.

Важливість професіологічних досліджень для розвитку наукової дисципліни „документознавство„  постулюється у проекті нового паспорту наукової спеціальності 27.00.02 „Документознавство. Архівознавство” – серед основних напрямів досліджень теоретико-методологічні основи розвитку документознавчої професіології посідають чільне місце, отже, слід сподіватись на розвиток наукових досліджень у галузі професіології такої важливої сфери соціальних комунікації, як документно-інформаційні комунікації.

2. ДОСЛІДЖДЕННЯ ПРОБЛЕМ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ДОКУМЕНТАЦІЙНОЇ СФЕРИ В ПРАЦЯХ ПРОВІДНИХ НАУКОВЦІВ

Питання підготовки документознавців як фахівців з інформаційного забезпечення управління не залишаються поза увагою педагогічної науки і практики, активно досліджується проблема диверсифікації змісту освіти для сфери інформаційного забезпечення управління. Пріоритетними в цьому напрямі є системні педагогічні дослідження, присвячені побудові моделі фахівця з інформаційного забезпечення системи управління невиробничою сферою, виконані О.В. Матвієнко, нагальні проблеми підготовки документознавців в умовах інформатизації суспільства розглянуті в роботах Н.А. Гайсинюк , Н.М. Кушнаренко , І.І. Морозюк, А.А. Соляник, Ю.І. Палехи, питання підготовки фахівців з управління документацією за кордоном розглянуто І.Є. Антоненко , С.Г.Кулешовим, І.П. Прокопенко. Наукові праці зазначених авторів є суттєво важливими для подальшого розвитку теоретичних положень і реалізації практичних заходів організації навчально-виховного процесу підготовки документознавців для діяльності в органах державної влади і управління, спрямовують подальші дослідження на обґрунтування специфіки змісту, форм і методів професійної підготовки відповідних фахівців.

Суттєво значущі проблеми формування інформаційно-технологічного простору державного управління розглядались науковцями у різних аспектах: на інформаційні проблеми взаємодії і взаєморозуміння різних гілок влади і суспільства звертається увага у роботах Сенченка М.І., проблеми використання інформаційних ресурсів у державному управління розкривались у роботі  Я.О. Чепуренко, технологічні аспекти досліджувалась у роботах С.А.Чукут, О.А. Литвиненко, О.П. Голобуцького, О.Б. Шевчука , О.А. Баранова, інформаційна культура сучасного державного управління розглядалась у роботах Д.В. Дубова, О.А. Скляренко, теорія і практика підготовки фахівців з інформаційного забезпечення системи управління досліджувалась О.В. Матвієнко.

Помітне місце у вивченні проблем підготовки документознавців для інформаційного забезпечення органів державної влади і управління посідає управлінcьке документознавство, яке системно досліджується С.Г. Кулешовим та В.В. Бездрабкоу контексті завдань обґрунтування сутності, структури і функцій управлінського документа та визначення закономірностей його функціонування у документній інфраструктурі суспільства, вивчення структури і документної бази управління, функціонування новітніх технологій створення і обігу управлінської документації.

3. ЗНАЧЕННЯ ПІДГОТОВКИ ДОКУМЕНТОЗНАВЦІВ ДЛЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

Сучасний рівень менеджменту  характеризується тим, що прийняття  рішень як головне завдання управління, — реалізується за умов повної або  часткової невизначеності, активної, досить часто агресивної, протидії конкуруючих сторін. За цих умов на служби діловодства необхідно покладати завдання не тільки і не стільки створення документації та забезпечення її руху, але головним чином питання інформаційної підтримки всіх управлінських рішень на підставі досконалої організації їх документаційного забезпечення. Служба діловодства, як серцевина організації, що відображає і забезпечує її діяльність, сьогодні мусить стати потужним інструментом, що в змозі через процеси управління документацією, орієнтувати всі інші підрозділи та окремих виконавців на спільні цілі, мобілізувати ініціативу співробітників, виховуючи в них почуття єдності і відданості своєму підприємству, поліпшувати процеси ділової комунікації й корегувати організаційну поведінку всіх його членів. Вже сьогодні в сучасних установах діловодство стає високотехнологічним виробничим процесом, системою організаційного, інформаційного, аналітичного, правового, ретроспективного та прогнозного забезпечення її функціонування, функцією менеджменту щодо документування управлінської інформації й організації обігу службових документів, в т.ч. електронних. Воно об’єктивно виділяється у високооплачуваний вид професійної діяльності, отримує відповідне технологічне й організаційне оформлення й вимагає значного обсягу знань.

Головною метою служби діловодства мусить бути ефективне  управління всією документацією  установи, в т.ч. досконале документаційне забезпечення управління, якісне надання  документно-інформаційних послуг, вчасна обробка і передання на різні рівні керування необхідної для прийняття управлінських рішень документованої інформації. Разом з тим, важливість якісної організації інформаційно-документаційного забезпечення управління в ряді підприємств та установ країни недооцінюється. Справочинством, нерідко, займаються працівники з низьким рівнем оплати, які випадково чи в силу певних обставин вимушені працювати в цих службах. Подекуди канцелярії виконують другорядну роль в апараті управління, виконуючи чисто технічні функції. Творча й логічно-послідовна робота з документами начебто розчиняється в діяльності всього апарату управління. Діловодством займаються начебто всі, але виконують цю роботу в більшості неякісно й зі значними витратами часу. Навіть висококваліфіковані працівники, які отримали системну вищу освіту й призвані по суті вирішувати питання управлінням виробництва, витрачають третю частину свого робочого часу не на властиву їм роботу з документами, до того ж низькооплачувану. Підбором інформації, обробкою і оформленням документів сьогодні повинен займатись не фахівець галузі, який приймає важливі управлінські рішення, а спеціально підготовлений для цього інший фахівець – документознавець – інформаційний аналітик. Нагальною стала проблема кардинальної зміни ролі і місця служб діловодства в апараті управління. В сучасній установі необхідно створення, шляхом об’єднання функцій канцелярії, секретаріату й інформаційного центру, єдиного підрозділу управління документацією з підпорядкуванням його першому керівникові. Цей підрозділ, оснащений новітніми засобами комп’ютерної та іншої багатофункціональної організаційної техніки, мусить виконувати одну з головних функцій управління —досконале управління документацією.. Тоді з такого підрозділу можна буде сповна спитати за неповноту інформації чи перебір документів, за якість опрацювання документації й виконання поставлених перед організацією завдань в установлений термін. Створення такого спеціалізованого підрозділу приведе до зменшення чисельності апарату управління й ліквідації зайвих посад. Коло обов’язків його провідних співробітників-документознавців, інформаційних аналітиків та системотехників буде досить значне й багатогранне. Їх основні функціональні обов’язки – брати, разом з основними фахівцями апарату, активну участь в керуванні всією документацією установи, проводити моніторинг релевантної інформації й розробляти ефективні управлінські рішення, вести контроль і перевірку виконання завдань і розпоряджень вищого керівництва.

Для цього вони повинні  вміти працювати з усіма видами документної інформації, знати особливості функціонування автоматизованих систем діловодства й документообігу, новітні засоби оргтехніки, особливості уніфікації й галузевої стандартизації в документно- інформаційній сфері.

Своєчасність і перспективність  цієї спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» зумовлена рядом об’єктивних чинників: По-перше, це виключно важлива роль документу, в т.ч. електронного, в сучасному світі. Це носій різноманітної інформації і канал соціальної комунікації, засіб збереження, реєстрації і передання інформації у просторі й часі, це й об’єкт охорони інтелектуальної власності та захисту авторських прав. Основи документоведення — невід’ємна складова досконалості як державного управління, так і будь-якого приватного підприємництва.

По-друге, це зростання  ролі інформаційних процесів у всіх різновидах людської діяльності, прояв  спільної основи, притаманній багатьом інтелектуальним напрямам суспільного  розвитку, його глобалізації. Створюються  не тільки інформаційно-аналітичні підрозділи, інформаційно-рекламні агенції, розширюється коло центрів науково-технічної інформації, патентних структур, а й посилюється значення високоякісного інформаційного забезпечення вищого керівництва всіх рівнів і напрямів соціального управління на базі новітніх технологій й застосування глобальних світових мереж. Відкриття нової спеціальності стало зворотною реакцією на процеси, що відбулись в соціально-комунікативній сфери країни: активний розвиток систем зв’язку, телекомунікацій, створення інформаційного системно-мережевого простору. Основи підготовки таких фахівців були закладені ще у 60-х роках минулого століття кафедрою радянського діловодства Московського державного історико-архівного інституту на чолі з професором К.Г.Мітяєвим, якого в 1979 році замінила професор Т.Н.Кузнєцова. Сьогодні на території Російської федерації документознавців готують більше ста вищих навчальних закладів. А от навчальна спеціальність під найменуванням „Документознавство та інформаційна діяльність” впроваджена тільки в Україні. В Російській федерації її аналогом є спеціальність „Документознавство та документаційне забезпечення управління”, яка дещо вужче й зорієнтована лише на підготовку діловодів. Навчання інформаційній діяльності в російських ВНЗ об’єднане з бібліотечною й позначається як „Бібліотечно-інформаційна діяльність”. В США викладання курсу дисциплін з інформаційної діяльності також інтегровано з бібліотечною.

Популярність підготовки фахівців зі спеціальності „Документознавство та інформаційна діяльність” в Україні  невпинно зростає. За останні три роки ця спеціальність відкрита більш ніж в двух десятках вищих навчальних закладів та на їх відокремлених факультетах університетів в Луганську, Луцьку, Миколаєві, Одесі, Рівному, Черкасах. . Навчання за документно-інформаційною спрямованістю в Європейському університеті розпочато п’ять років назад і вже відбувся перший випуск спеціалістів, які ефективно працюють за обраною спеціальністю. В цьому навчальному році планується випуск документознавців- інформаційних аналітиків і в відокремлених підрозділах університету в м. Конотопі та Пирятині, де вже зараз за цією спеціальністю займається більш 200 студентів.

ВИСНОВКИ

Сучасний стан досліджень в галузі документознавчої професіології  у кількісному і якісному вимірі не відповідає сучасним потребам науки і практики.

Відсутність наукового  обґрунтування системи професійної  підготовки фахівців може мати наслідком  обмежену професійну самоідентифікацію  особистості, „збіднене” усвідомлення меж власної професії, викликати  обмежене уявлення щодо сфери використання фахівців і гальмувати їх кар’єрне зростання.

Методологічно необхідним є визначення теоретико-методологічних засад підготовки фахівців і їх професіоналізації  на основі педагогічної прогностики  з метою розв’язання комплексу  проблем, пов’язаних з усіма ланками системи підготовки документознавців на всіх рівнях.

Отже, для визначення педагогічних основ підготовки документознавців для сфери державного управління необхідно вирішити такі завдання:

Виявити сутність понять „документно-інформаційні комунікації” та „документно-інформаційне забезпечення” у застосуванні їх до сфери державного управління.

Виявити специфічні особливості  діяльності фахівців з документно-інформаційних  комунікацій у сфері державного управління, сформулювати основні завдання діяльності фахівців у межах основних комплексів їх функціональної спеціалізації і на цій основі визначити перелік знань і умінь, необхідних для здійснення майбутньої професійної діяльності.

Проаналізувати сучасний стан підготовки документознавців для сфери державного управління, виявити педагогічні умови підготовки фахівців та розробити методичні підходи до вивчення  сучасних технологій інформатизації державного управління.

Експериментально перевірити педагогічну ефективність розроблених  підходів і виявити готовність фахівця до професійної діяльності.

Поставлені завдання дослідження зумовлені необхідністю теоретико-методологічного обґрунтування  змісту професійної підготовки фахівців сфери документно-інформаційних  комунікацій у державному управлінні.

Адекватний зміст підготовки фахівців може бути забезпечений за умови інтегрованого розгляду предметних галузей „документознавство” та „державне управління” у їх взаємозв’язку, з виявленням семантичного спектру завдань діяльності документознавця у предметній галузі „документно-інформаційне забезпечення державного управління” з урахуванням змін у змісті і формах інформаційної діяльності, зумовлених розвитком комп’ютерно-інформаційних систем, зміною інформаційних потреб державного управління, пов’язаних із процесами демократизації суспільного життя, необхідністю відкритості та прозорості державного управління.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бездрабко  В.В.  Документознавчі  термінологічні  семінари  та  збірки наукових  праць:  нові  здобутки  українських  документознавців // Бібліотекознавство. Документознавство.  Інформологія. – 2008. – № 3. – С.64–66. 2. 
2. Бездрабко  В.В.  Управлінське  документознавство:  навч.  посіб. –  К.: Четверта хвиля, 2006. – 208 с.
3. Бездрабко  В.В. Міжнародна  наукова  конференція з проблем державного управління  та  наук  документально–комунікаційного циклу // Бібліотекознавство.  Документознавство.  Інформологія. – 2006. – № 4. – С.39–41.
4. Бездрабко В.В. Проблеми  державного  управління  і наук  документально–комунікаційного  циклу:  обговорення  триває // Вісн. Кн.  палати. –  2006. – № 7. – С.51–53.
5. Волкова С.І., Самійленко Т.П. Кафедра бібліотекознавства ХДАК: до 75–річчя  підготовки  бібліотечних  спеціалістів  // Вісн.  ХДАК:  збірн.  наук. праць. – 2000. – Вип. 3. – С.172–179. 6.  Демчина Л.  Дисциплины  документально–коммуникационного цикла: основания комплексирования  // Библиотечное  образование и практика: поиски взаимопонимания: тез. докл. Седьмой междунар. науч. конф., 24–25 апр. 2002 г. – М., 2002. – С.50–51.
6. Демчина  Л.  Змістовне  оновлення  документознавчої  підготовки бібліотечних  фахівців // Вісн.  ХДАК:  збірн.  наук.  праць. –  2004. – Вип. 15. – С.142–151.
7. Демчина  Л.  Інтеграційні  тенденції  у  формуванні  дисциплін документально–комунікаційного  циклу  // Соціокультурні  комунікації  в інформаційному суспільстві: матеріали і тези Між нар. наук. конф., 20–21 листоп. 2003 р. / Харк. держ. акад. культури. – Харків, 2003. – С.61–62. 9. 
8. Демчина  Л.  Структурна  єдність  дисциплін  документально–комунікаційного циклу в бібліотечній освіті  // Вісн. Кн. палати. – 2007. – № 5. – С.26–29. 16.  
9. Демчина Л. Реформування змісту вищої бібліотечно–інформаційної освіти в  контексті  документологічної  парадигми  // Вісн.  Кн.  палати. –  2007. – № 3. – С.28–31.
10. Дубова  С.В.  Документознавча  професіологія:  проблеми  і  перспективи // Вісн. Книжкової палати. – 2007. – № 5. – С.30–32. Дубова С.В. Досвід підготовки  інформаційних  спеціалістів  в  зарубіжних країнах // Рідна школа. – 2001. – № 10. – С.76–77.
11. Дубова С.В. Забезпечення інформаційної підтримки управління: до проблеми підготовки спеціалістів  // Суспільні реформи та становлення  громадянського суспільства  в  Україні / Академія  державного  управління  при  Президентові України. – К.: Вид–во УАДУ, 2001. – С.220–222.
12. Дубова С.В. Інформаційна   професія: аналіз підходів до розуміння змісту діяльності  та  напрямів  підготовки  спеціалістів  // Гуманітарні  науки. –2002. – № 2. – С.20–26 38.  
13. Кушнаренко Н., Соляник А. Бібліотечно–інформаційна освіта: орієнтир на майбутнє // Вісн. Кн. палати. – 2002. – № 5. – С.33–34.
14. Кушнаренко Н.М. Внутріпредметна і між предметна інтеграція дисциплін документознавчого  циклу  // Вісн.  ХДАК:  збірн.  наук.  праць. –  2003. – Вип. 13. – С.106–114. 47.  
15. Матвієнко  О. Документознавча професіологія:  проблеми  і перспективи // Вісн. Кн. палати. – 2007. – № 5. – С.30–32.
16. Матвієнко  О.  Теоретико–методологічні  підходи  до  розроблення концептуальних основ  інформаційної освіти  // Вісн. Кн. палати. – 2004. – № 7. 
17. Матвієнко  О.,  Дубова  С.  Професіоналізація  інформаційної  діяльності  у сфері  державного  управління // Вісн.  Національної  академії  державного управління при Президентові України. – 2007. – № 1. – С.52–60
18. Матвієнко  О.,  Дубова  С.  Теоретико–методологічні  основи  професійної підготовки  фахівців  з  інформаційного  забезпечення  державного управління // Вісн. Книжкової палати. – 2006. – № 8. – С.22–34.
19. Матвієнко О.  Інформаційна освіта:  інноваційні аспекти.  [Монографія]. – К.: КНУКіМ, 2003. – 126 с.
20. Матвієнко О. Педагогічні основи підготовки менеджерів  інформаційних систем. – К., 2001. – 259 с.
21. Морозюк  І.  Документознавство  та  інформаційна  діяльність:  проблеми спеціалізацій і вимоги практики // Вісн. Кн. палати. – 2003. – № 8. – С.18–20.
22. Палеха  Ю.  Основні  чинники  впливу  на  вузівську  підготовку документознавців // Студії з архівної справи та документознавства. – 2004. Т. 11. – С.168–171.
23. Палеха  Ю.  Підготовка  документознавців–інформаційних  аналітиків – нагальна потреба інформаційного суспільства // Студії з архівної справи та документознавства. – 2007. – Т. 15. – С.108–110.
24. Плешкевич  Е.А.  Итоги  формирования  документационной  науки  в Украине:  по  материалам  конференции.  Обзор  // НТИ.  Сер.  1.  Орг.  И методика ифнорм. работы. – 2008. – № 9. – С.34–37. 
25. Плешкевич  Е.А.  Неделя  документационной  науки  в  Украине.  Обзор // Науч.–техн. информ. – Сер. 1. – 2007. – № 11. – С.30–32.
26. Сищенко  С.  Книгознавство  як  професійний  компонент  вищої  освіти // Вісн. Кн. палати. – 2000. – № 12. – С.24–26.
27. Сищенко  С.  Концептуальні  засади  книгознавчої  підготовки  фахівців // Вісн. ХДАК: збірн. наук. праць. – 2004. – Вип. 15. – С.95–100.
28. Сілкова  Г.  Підготовка  спеціалістів  аналітико–синтетичної  обробки інформації // Вісн. Кн. палати. – Вінс. Кн. палати. – 1998. – № 5. – С.25–26.
29. Соляник А., Кушнаренко Н. Концептуальні засади викладання дисциплін документознавчого циклу // Вісн. Кн. палати. – 2001. – № 1. – С.25–27.
30. Соляник А.А. Документні потоки та масиви: навч. посібник для вищ. навч. закладів культури  і мистецтв  / Харківська держ. академія культури. – Х., 2000. – 109 с.
31. Терентьєва  Г.  Викладання  дисципліни  «Інформаційне  забезпечення інтелектуальної власності» для документознавців–фахівців  інформаційної сфери // Вісн. Кн. палати. – 2002. – № 4. – С.20–22.
32. Терно  В.В.  Підготовка  фахівці  з  інформаційно–бібліотечної  діяльності // Вісн. Кн. палати. – 1997. – № 3. – С.15–17.
33. Шейко  В.,  Кушнаренко  Н.  Підготовка  нової  генерації  бібліотечних фахівців: стан та перспективи // Вісн. Кн. палати. – 1999. – № 4. – С.19–21.
34. Шейко  В.,  Кушнаренко  Н.  Харківська  вища  школа  бібліотечно–інформаційної  та  книгознавчої  освіти  в  контексті  історії  та  сьогодення // Вісн. Кн. палати. – 2004. – № 7. – С.29–33.