Дослiдження психологiчних особливостей осiб лiтнього й похилого вiку

ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОСІБ ЛІТНЬОГО Й ПОХИЛОГО ВІКУ

У статті подається  аналіз таких психологічних  особливостей осіб літнього

віку, як: ціннісні орієнтації, рівень реактивної й  особистісної тривожності,

потреба у досягненні, суб'єктивний контроль та характерологічні

акцентуації особистості й  нервово-психологічна нестійкість. Також

пропонуються  моделі (стратегії) адаптацій  осіб які досягли  пенсійного

періоду (АПП).

Ключові слова: геронтогенез, період пізньої дорослості, адаптація до

пенсійного періоду (АПП), творчий розвиток, криза, інволюція, заключний

етап  вітального циклу.

Завдяки сучасним розробкам у медицині і загальному підвищенні життєвого рівня

населення, після  виходу на пенсію людина цілком реально  може прожити, у

середньому, ще 15-25 років чи більше. Неможливо розглядати цей відрізок життя

людини тільки з позиції ущербності в порівнянні зі зрілістю, та сприймати його як

період розпаду  і вгасання. Безумовно, в організмі  людини в період інволюції

відбувається  ряд негативних зрушень, які виявляються в старінні серцево-судинної,

нервової, ендокринної, імунної та інших систем. Однак  при цьому працює закон

гетерохронії, що виражається в тривалому збереженні і, часом, поліпшенні роботи

одних систем організму  з рівнобіжним наростанням інволюційних процесів в інших

системах. Отже для інволюційного періоду характерне не тільки зниження, але й

визначене посилення  активності організму, що вимагає більш  глибокого розуміння з

боку дослідників.

З метою вивчення психологічних особливостей розвитку осіб літнього й

похилого віку нами були досліджені 244 мешканці м. Києва, київської області

та Криму у  віці від 55 до 92 років (133 жінки та 111 чоловіків).

Ми використали  наступні методи дослідження: анкетування, інтерв'ювання,

бесіду й тестові  методики: «Шкала оцінки рівня реактивної й особистісної

тривожності Спілберга-Ханіна», «Шкала оцінки потреби в досягненні», «Рівень

суб'єктивного  контролю (РСК)», «Характерологічні  акцентуації особистості й

нервово-психологічна нестійкість», «Ціннісні орієнтації Рокіча». Також нами були

розроблені анкети, одна з яких націлена на вивчення соціально-побутових  потреб

та інтересів  людей похилого віку, друга присвячена дослідженню танатофобічних

переживань і  специфіки відношення до старості осіб періоду пізньої дорослості.

На підставі аналізу анкетних даних, що були нами отримані, респонденти були

поділені на дві групи у відповідності  до спрямованості інтересів: «творчі» та

«нетворчі». Група  «А» – творчі особистості (41,0% від  загального числа осіб), і

група «В» –  нетворчі особистості (59,0% від загального числа осіб). Група «А»

(творчі особистості)  представлені двома підгрупами: «А1» (творчі особи, що не

бояться смерті, склали 43,0% від загального числа  осіб групи «А») та підгрупа

«А2» (творчі особи, що бояться смерті – 57,0%). Нетворчі особистості

Проблеми загальної  та педагогічної психології, т. XIII, ч.1

50

розподілилися на дві групи: «В» та «С». До групи  «В» увійшли дві підгрупи: «В1»

та «В2». Підгрупу «В1» склали особи, які не бояться  смерті (45,8% від загального

числа осіб групи «В»), «В2» (нетворчі особи, що бояться смерті – 41,7%). Осіб, які

ставляться до смерті з байдужістю (12,5% від загального числа нетворчих

особистостей) ми віднесли до окремої групи «С».

Також на ґрунті проведених досліджень нами були розроблені моделі

(стратегії) адаптацій  осіб які належать до пенсійного  періоду (АПП), в основу

яких покладені  такі фактори як творча діяльність, активна життєва позиція,

позитивне вітальне налаштування та відношення до заключного етапу

вітального циклу. Моделі враховують психологічні, соматичні, соціальні

аспекти, а також  творчу та духовну складові (див. таблицю  № 1).

Результати нашого дослідження показали, що особи літнього й, особливо,

похилого віку, намагаються підтримувати прийнятну  для себе ступінь життєвої

активності, однак люди, які не бояться смерті, ведуть більш активне життя, що

свідчить про  їх кращу фізичну й психологічну збереженість і адаптованість до

періоду пізньої  дорослості. Виявлено, що негативні  зміни здоров’я та

інтелектуально-мнестичні  порушення сприяють виникненню страху смерті.

Також було встановлено, що неможливість займатися творчістю  в осіб літнього

та похилого віку безпосередньо пов’язана з  погіршенням стану здоров’я.

До основних проблем осіб літнього й похилого віку відносяться: криза у

зв'язку з виходом на пенсію та припиненням трудової діяльності, втрата значимих

близьких, порушення  взаєморозуміння між поколіннями (конфлікт із дітьми й/або

онуками), самотність, зміна місця проживання, депресивні розлади, фобії,

викликані страхом  старіння, страхом безпорадності й залежності від інших,

танатофобічними переживаннями.

Негативне ставлення  в соціумі до старшого покоління, яке представляє третій і

четвертий вік, чинить деструктивний психологічний  вплив на осіб літнього й

похилого віку, які є часткою кожного суспільства. Це не тільки перешкоджає

повноцінному  проходженню ними адаптації в  період пізньої дорослості, але й, при

певних негативних складових (наприклад, хвороба, самотність та ін.), навпаки,

сприяє соціально-психологічної  дезадаптації особистості в старості. Для осіб

літнього й  похилого віку характерні наступні захисні  механізми: заперечення

(витиснення  негативної інформації); включення  (розв’язання внутрішнього

конфлікту при  співпереживанні іншій особі); примітивна ізоляція (вихід у себе);

проекція (приписування своїх неприйнятних дій, думок або почуттів іншим людям

як спосіб виправдання  власних негативних учинків); самообмеження  як механізм

адаптації (сприйняття літньою людиною власних досягнень  як малозначущих, у

порівнянні з  досягненнями більше молодих); розщеплення (спроба усунення

невизначеності  ситуації, що вимагає аналізу проблеми, за допомогою грубої

поляризації оцінки об'єкта «добре – погано»); пригнічення  або витиснення

(несвідоме прагнення  до забування негативних подій  або психотравмуючої

інформації); реактивне  утворення (несвідома трансформація  одного психічного

стану в інший.

Збірник наукових праць Інституту психології імені  Г.С.Костюка НАПНУ

51

Таблиця №1

Чинники, які впливають  на стратегії адаптації  осіб третього віку до пенсійного періоду (АПП)

Проблеми загальної  та педагогічної психології, т. XIII, ч.1

52

(продовження  таблиці №1)

Чинники, які впливають  на стратегії адаптації  осіб третього віку до пенсійного періоду (АПП)

Збірник наукових праць Інституту психології імені  Г.С.Костюка НАПНУ

53

Наприклад, ненависть  – у любов, і навпаки, та ін.); раціоналізація або захисна

аргументація (вибудовування  людьми похилого віку логічних суджень  для

пояснення власних  невдач із метою схоронності високої  самооцінки для адаптації до

змін,що виникли). Включення захисних психологічних механізмів в осіб літнього

віку є спробою  пристосування особистості до зовнішніх (новий соціальний статус)

та внутрішніх змін (зміни у собі самому). Захисні  механізми особистості та стратегія

життя залежать від характерологічних особливостей особистості, її ціннісних

орієнтацій і  від стереотипів поведінки, що сформувалися раніше.

При дослідженні  мінливості й стабільності локусу контролю за допомогою

методу дослідження  рівня суб’єктивного контролю (РСК) були виявлені

позитивні зв’язки та залежності зворотнього характеру, які є значущими. Так,

у період пізньої  дорослості серед осіб 55-92 років  зафіксовано певні

психологічні  зміни у віковому проміжку 66-75 років  в осіб двох статей. При

цьому у жінок  відмічалось збільшення рівня інтернальності, а у чоловіків –

екстернальності. Після 76 років йде зрушення інтернальності у сторону

зниження показників у жінок і збільшення екстернальності  у чоловіків за

шкалами Із, Ін, Іс, Ів, Ім. Даний факт показує, що суттєві  зміни, які

відбуваються в осіб 66-75 років у всіх сферах життєдіяльності, можуть

свідчити про  наявність періоду вікової кризи, що істотно впливає на якість

адаптаційних  процесів у пізньому віці, які грають важливу роль у

пристосуванні особистості до періоду пізньої  дорослості (див. таблицю №2).

Таблиця №2

Розподіл  показників рівня  суб'єктивного контролю

осіб  періоду пізньої  дорослості (за групами  АПП у %)

Группы

АПП РСК Із Ід Ін Іс Ів Ім З

інт 46,5 А1 30,2 25,6 11,6 9,3 27,9 30,2

екст  4,7 7,0 14,0 4,7 4,7 2,3 2,3

А2 інт 24,6 17,5 17,5 33,3 22,8 24,6 19,3

екст  5,3 7,0 12,3 1,8 10,5 3,5 14,0

В1 інт 28,8 34,8 27,3 30,3 10,6 22,7 19,7

екст  19,7 4,5 7,6 1,5 16,7 4,5 3.0

В2 інт 35,0 23,3 35,0 35,0 20,0 38,3 38,3

екст  10,0 11,7 18,3 11,7 10,0 1,7 3,3

С інт 38,9 11,1 44,4 11,1 0,0 22,2 22,2

екст  16,7 27,8 11,1 11,1 22,2 11,1 0,0

Серед реципієнтів, які не відчувають страху смерті (підгрупи «А1», «В1»)

переважають особи  з високим рівнем інтернальності. Серед людей, що бояться

смерті (підгрупи «А2», «В2») й байдужі до смерті (група  «С») – з високим рівнем

екстернальності. Найбільший рівень інтернальності відмічається у творчих

особистостей  не схильних до танатофобічних переживань. Таким чином, високий

Проблеми загальної  та педагогічної психології, т. XIII, ч.1

54

рівень екстернальності  у групах 65-75 рр. та 76 р. й старіше, більшою мірою є

притаманним чоловікам, а інтернальності – жінкам. Екстернальність  чинить

негативний вплив  на проходження адаптації, а інтернальність, навпаки, сприяє

адаптаційному процесу. Успішне проходження кризового  періоду пізньої дорослості

(66-75 рр.) свідчить  про адаптацію осіб похилого  віку до нових ролей у соціумі,

прийнятті ними свого статусу та переході у групу  третього віку. Серед реципієнтів,

що не відчувають страху смерті (підгрупи «А1», «В1») переважають  особи з

високим рівнем інтернальності. Серед тих, що бояться  смерті (підгрупи «А2», «В2»)

та тих, що позиціонують себе байдужими до смерті (група  «С») – з високим рівнем

екстернальності. Найбільший рівень інтернальності відмічається у творчих осіб, які

не схильні до танатофобічних переживань. Дані УСК з урахуванням багатомірного

профілю особистості  у залежності від вікових груп свідчить про ріст екстернальності

з віком (див. таблицю  №3).

Таблиця №3

Розподіл  рівня суб'єктивного  контролю

осіб  періоду пізньої  дорослості (за групами АПП)

РСК А1 % А2 % В1 % В2 % С %

Інтернальність  34,9 14,0 13,6 16,7 5,5

Екстернальність 14,0 17,5 6,1 18,3 16,7

Середні значення 51,2 68,4 80,3 65,0 77,8

За шкалою оцінки рівня реактивної та особистісної тривожності (Ч.Д. Спілберг,

Ю.Л. Ханін), серед осіб періоду пізньої дорослості, що представляють всі групи,

переважає низький  і помірний рівні реактивної тривожності. Найбільш високий

рівень особистісної тривожності відмічається у підгрупі «В2» (53,3%) та групі «С»

(55,6%), що у  свою чергу зближує дані групи та свідчить про те, що байдуже

ставлення до смерті маскує танатофобічні переживання. Низький рівень

особистісної  тривожності у підгрупах «А1»  й «В1» свідчить про кореляцію  рівня

тривожності із страхом смерті. В осіб у віці 66-75 рр., також відзначається високий

рівень особистісної тривожності (див. таблиця №4).

Таблиця № 4

Рівень  особистісної тривожності  осіб періоду пізньої  дорослості

(за  групами АПП)

Рівень  особистісна тривожність  %

А1 А2 В1 В2 С

низька  2,3 0,0 1,5 0,0 0,0

помірна 69,8 63,2 59,1 46,7 44,4

висока  27,9 36,8 39,4 53,3 55,6

Слід зазначити, що в групах АПП просліджується кореляція  рівня

тривожності зі страхом смерті. Найбільший рівень тривожності відмічається у

реципієнтів, для  яких є характерними танатофобічні  переживання (підгрупа

«В2») та які виказують  байдужість до смерті (група «С»), що знов зближує

Збірник наукових праць Інституту психології імені  Г.С.Костюка НАПНУ

55

дані групи  та свідчить на користь того, що байдуже ставлення до смерті,

дійсно по суті, маскує танатофобічні переживання. Серед реципієнтів усіх

вікових груп переважає  низький та середній рівні реактивної тривожності.

В осіб літнього й похилого віку відзначається посилення  страху старіння й

страху смерті, яке пов'язане з інволюційними процесами, що відбуваються в

організмі і  подальшому наростанні безпорадності  внаслідок хвороб і травм. З іншого

боку, страх смерті виявляється у виникненні наполегливих думок: «скоріше б

умерти». Варто  особливо підкреслити, що для осіб літнього й похилого віку

обговорення проблеми «страху смерті» пов’язано зі значними труднощами. На

запитання «Як  Ви ставитесь до смерті?» 48,0% людей  від загального числа

респондентів  зізналися, що бояться смерті (41,9% чоловіків, 58,1% жінок). Як до

неминучого завершення життя (тобто спокійно), ставляться 44,7% людей (49,5%

чоловіків, 50,5% жінок), з байдужністю – 7,4% (44,4% чоловіків, 55,6% жінок).

У більшості  людей у віці 66-75 років відбувається посилення страху смерті,

що проявляється, як ми уже вказували вище, або в категоричному униканні

ними цієї теми («я взагалі про смерть ніколи не думаю»), або в постійному

звертанні до неї  у формі «скоріше б умерти, уже  набридло жити» й т.ін.

Нерідко, тема закінчення життя буває настільки болючою, що люди

намагаються уникати  будь-яких згадувань про смерть чи стверджувати, що

ніколи про  неї не думають. На нашу думку, небажання  учасників опитування

визнавати наявність  у них думок про смерть викликано  прагненням уникнути

болісної теми, тому що ніколи не замислюватися про смерть у літньому віці

здається нам  неправдоподібним. Такі форми психологічного захисту, на нашу

думку, є спробою  адаптації осіб похилого віку до психотравмуючої  ситуації,

викликаною неготовністю особистості до заключного етапу  життєвого циклу.

За шкалою оцінки потреби в досягненні, у віковому періоді 66-75 років

спостерігається зниження рівня мотивації, що пояснюється  хронологічним збігом

криз соціальної, психологічної й соматичної складових  сфер особистості, які

перешкоджають процесу адаптації до періоду пізньої дорослості (див. табл. № 5).

Таблиця №5

Рівень  мотивації у досягненні осіб періоду пізньої  дорослості

(розподіл  за віковими групами)

мотивація Рівень у досягненні %

55-65 66-75 76 та більше

низька  40,4 60,0 58,6

помірна 57,7 40,0 41,4

висока  1,9 0,0 0,0

Помірний рівень мотивації у досягненні відмічається у реципієнтів групи

«А». У віковий  період 66-75 років спостерігається  зниження мотиваційного

рівня, що пояснюється  хронологічним співпадінням криз соціальної,

психологічної та соматичної складових сфер особистості, які утруднюють

процес адаптації  до періоду пізньої дорослості.

Проблеми загальної  та педагогічної психології, т. XIII, ч.1

56

Рівень мотивації  у досягненні в жінок всіх вікових  груп нижчий, ніж в

чоловіків. При  цьому, чим вище вік жінок, тим нижчим є їх рівень мотивації у

досягненні. Найбільше  число осіб з низьким мотиваційним рівнем відмічається

у групі «С»  та підгрупі «В2» (нетворчі), з помірним рівнем – в реципієнтів

групи «А» та «А2» (творчі) (див. таблицю № 6).

Результати досліджень характерологічних акцентуацій  особистості та

нервово-психологічної  нестійкості серед осіб пізнього віку свідчать про те, що

серед акцентуйованих особистостей незалежно від спрямованості  акцентуації

мають високий  процент особи, в яких є серйозні зміни стану здоров’я.

Наприклад у  психастеніків – 82,4%, з експлозивною акцентуацією – 57,9%, з

істероїдною – 90,9%, шизоїдною – 100 мають серйозні зміни у стані здоров’я.

Таким чином, соматичні  захворювання впливають на посилення  акцентуацій

особистості. При  цьому акцентуації у старості, на нашу думку, являються,

більшою мірою  наслідком хронологічної коморбідності  характерологічних

проявів особистості, які мають різний генез.

Таблиця №6

Рівень  мотивації у досягненні осіб періоду пізньої  дорослості

(за  групами АПП)

Рівень  мотивація у досягненні %

А1 А2 В1 В2 С

низька  41,9 49,1 54,5 61,7 88,9

помірна 55,8 50,9 45,5 38,3 11,1

висока  2,3 0,0 0,0 0,0 0,0

У віці 66-75 років  спостерігається посилення характерологічних

особливостей, що може свідчити про кризовий період. Після його

проходження акцентуації  особистості стають менш вираженими. Виявлена

залежність нервово-психологічної  нестійкості (НПН) від віку: в період 66-75

вона підвищується (+16,0%), потім знижується (–7,3%) (див. таблицю  №7).

Страх смерті корелює з НПН. В осіб, що не бояться смерті, вона суттєво

нижча. Байдуже  відношення до смерті в осіб похилого віку є слідством

прихованого страху смерті. У підгрупах, що не відчувають танатофобічних

переживань переважає  шизоїдна форма акцентуації. Соматичні захворювання

чинять суттєвий вплив на посилення акцентуацій  особистості.

У результаті проведених досліджень за методикою ціннісних  орієнтацій (за

М. Рокічем) було виявлено, що у системі цінностей  особи літнього та похилого

віку виділяють  наперед усе, здоров’я та матеріально забезпечене життя. Тобто,

маються на увазі  ті життєво важливі сфери у  яких дана категорія людей

зіштовхується з найбільшими проблемами й втратами. Для літніх людей

характерний певний образ життя: розсудливість, обережність, вони

приділяють більше уваги фізичному стану, в них уповільнюється життєвий

ритм, відбувається звуження кола спілкування, вони втрачають  соціальну

повноту життя, нерідко намагаються уникати  нової інформації, їм стає важко

Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПНУ

57

виробляти нову життєву позицію, змінювати образ  життя та ін. Розбіжність

ціннісних орієнтацій, що включають ряд соціальних і  психологічних розходжень

(різне сприйняття  навколишньої дійсності, інше  розуміння культурних і

матеріальних цінностей, інша спрямованість у самооцінці, самопізнанні,

саморозвитку  й ін.) є причиною нерозуміння  між поколіннями. Саме ступінь

зближення ціннісних  орієнтацій соціуму й літньої  людини, рівень засвоєння

особистістю групових норм, еталонів і стереотипів суспільства є важливим

критерієм соціальної адаптації. Іншими словами від того, наскільки індивід

ототожнює себе з певними групами (віковою, культурною, соціальною,

національною), залежить якість його соціальної й  психологічної адаптації.

Таблиця №7

Нервово-психічна нестійкість (НПН) особистості

осіб  періоду пізньої  дорослості (за віком)

шкала нервово-психічної нестійкості (НПН)

бали (%) бали (%) бали (%) бали

Групи (%)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 4+5+6

Σ

55-65 9,6 26,9 32,7 19,2 9,6 1,9 0,0 0,0 0,0 30,7

66-75 2,9 27,6 22,9 20,0 23,8 2,9 0,0 0,0 0,0 46,7

76 та

більше

Людей (%)

1,2 14,9 29,9 26,4 25,3 2,3 0,0 0,0 0,0 54,0

Слід особливо підкреслити, що визначення хронологічної  вікової границі

між зрілістю й  старістю не можливе через значні індивідуальні розбіжності в

появі інволюційних ознак. Сприйняття людиною старості сприяє