Духовна культура скандинавів доби вікінгів

Міністерство освіти і науки  України Чернігівський національний університет

ім. Т.Г. Шевченка

Інститут історії, етнології та правознавства

ім. О.М. Лазаревського

 

 

 

 

 

 

 

Кафедра історії України  та археології

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему

  «Духовна культура скандинавів доби вікінгів» 

 

 

 

 

 

 

 

 

студентки 54 групи

Полочанської Тетяни Олександрівни

 

 

 

 

Перевірив Скороход В. М.

 

 

 

 

 

 

 

Чернігів 2013

 

План

 

Вступ………………………………………………………………………….….3

1. Уявлення вікінгів про світ…………………………………………….…5
2. Скандинавська міфологія та релігія……………………………….……10

Висновки………………………………………………………………….……..18

Список використаних джерел та літератури……………………….…………20

Додатки………………………………………………………………………….21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Величні фйорди, скелясті береги, засніжені гори, холодне море та суворі вікінги – це Скандинавія, мальовнича місцевість розташована на самій півночі Європи. Сьогодні скандинавські країни Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія – одні з найблагополучніших у світі, з найвищими рівнем життя, відмінним соціальним захистом та чи не найбільшою цивілізованістю у Європі. Однак так було не завжди, а їхні предки – войовничі вікінги колись наводили страху на цілу Європу, а цивілізованістю і близько не пахло. Християнство доволі пізно прийшло на ці землі, ще у 10-11-му столітті скандинавські вікінги були запеклими язичниками та з великою насолодою здійснювали свої руйнівні набіги зокрема і на християнські монастирі Англії, Ірландії, Франції, нищачи та вбиваючи все на своєму шляху. «Якщо християнський Бог не може захистити свої монастирі від наших сокир, то що це за Бог? А ми будемо молитись своїм рідним богам, які день від дня дарують нам перемогу у битвах та багату здобич», – може, десь так думали середньовічні язичники-вікінги, поклоняючись своїм суровим богам-воїнам Одіну, Тору та ін. Поміж тим язичницька релігія давніх скандинавів надзвичайно цікава, та багатогранна, із захоплюючим епосом, міфологією, та культом сили, який просто пронизує її наскрізь.

По інакшому і бути не могло, адже вікінги жили у надзвичайно суворих північних умовах, де навіть, щоб просто вижити, треба докласти чималих зусиль. Це не могло не вплинути на всі сторони їхнього життя, зокрема й релігію. По великому рахунку життя будь-якого скандинавського мешканця від давніх часів і аж до пізнього середньовіччя було одною великою неперервною боротьбою: боротьбою за виживання, боротьбою за місце під сонцем, боротьбою за здобич, боротьбою, у якій завжди перемагав сильніший. Такими були і їхні боги, сильними кремезними воїнами, які в разі чого, любого негідника могли провчити. Недарма одного з головних їхніх богів – Тора, частенько зображали з велетенським молотом, яким трощив голови ворогів. Сувора релігія давніх скандинавів гармонічно доповнювала їхнє не менш суворе існування та просто ідеально вписувалась у вікінгську картину світу. Може саме завдяки їй (релігії) середньовічні вікінги були такими хоробрими та успішними воїнами, просто вони зневажали смерть та безстрашно йшли навіть у найстрашнішу битву, адже померти у битві з мечем чи сокирою в руках вважалось самим почесним, що тільки могло бути для будь-якого чоловіка-воїна. Воїни-вікінги, які гинули у битвах за скандинавськими язичницькими віруваннями, після смерті одразу потрапляли у Вальггалу, райські чертоги бога Одіна, де сиділи та бенкетували за довгим столом на чолі із самим Одіном, та в компанії прекрасних валькірій – войовничих дів, прислужниць Одіна. Саме валькірії на свої крилатих конях переносять душі загиблих воїнів з полів битв у Вальггалу, на божественний банкет до самого Одіна. У Вальгаллі душі відважних воїнів гуляють (зокрема з валькіріями), п’ють вино з пивом, їдять м’ясо і так до кінця світу – міфічного Рагнарьока, під час якого всі темні сили повстануть на великий бій із світлими силами, Одін та інші зійдуться у вирішальній битві із злими демонами, велетнями, тролями, та іншими ворогами, все буде зруйноване, настане перезаснування Всесвіту.

Свого часу язичницька релігія  давніх скандинавів мала величезний вплив на всю культуру народів північної Європи, деякі сліди цього впливу простежуються і сьогодні (наприклад дні тижня в англійські мові, деякі з них походять від імен богів давньоскандинавського пантеону : з Одіном, (якого давні германці ще називали Вотаном) пов’язана середа – Wednesday, з Тором четверг – Thursday, п’ятниця, улюблений день всіх офісних працівників названий на честь прекрасної богині кохання Фреї – Friday).

 

 

 

 

 

 

1. Уявлення вікінгів про світ

 

На самому початку  був нескінченний простір. Величезна порожнеча називалася Ginnungagap. Задовго до того, коли була створена Земля , виросло дерево Yggdrasil, Дерево Миру, яке з'єднувало всі дев'ять світів. Під одним з його коренів, до півдня перебувала область, яка називалася Muspelheim, вона була настільки гаряча, що ніхто не міг жити там . Muspelheim охоронявся гігантом Surt'ом , озброєним палаючим мечем. Це було місцем вогню, лава і вугілля звідти стікали в Ginnungagap. Під іншим, північним коренем знаходилася інша область, Nifelheim, земля льоду, снігу і туману. Прямо під нею знаходився Hvergelmer, киплячий котел, який давав воду дванадцяти великим річкам. У котлі ще був знехтуваний дракон Nidhogg, який гриз коріння Великого Дерева; коли він догризе все дерево, світу прийде кінець. Річки з Hvergelmer'а текли в Ginnungagap і, коли вони впадали в холодну безодню, ставали величезними брилами льоду. Внизу, біля основи Ginnungagap, вугілля його з Muspelheim'а падало на ці брили і піднімало хмари пари. Пар перетворювався на іній, який швидко заповнював Ginnungagap. На півночі, близько Nifelheim'а, почалися бурі і холодний нескінченний дощ, на півдні, близько Muspelheim'а, жаркі вугілля висвітлили небо. Центр перетворився в океан, який був втілений у злого гіганта Ymer'а - першого крижаного гіганта.

Танення інію також створило гігантську корову, Audumla . Її вим'я давало чотири струменя молока, цим Ymer і харчувався. Корова лизала крижані камені, і на перший день волосся істоти з'явилися, на другий день з'явилася голова, і на третій день вся ця істота, Buri, вийшла на світ. Ноги Ymer'а зрослися між собою , і з них вийшов шестиголовий гігант Thrudgelmir, який у свою чергу породив Bergelmir'а, прямого предка крижаних гігантів.

Buri став предком богів. У нього був син, Borr , і вони обоє почали боротися проти злих гігантів. Ця боротьба тривала більше часу , ніж люди можуть запам'ятати, але потім Borr одружився на гігантші Bestla і породив трьох синів - Odin, Vili і Ve. Вони троє пішли на бій їх батька, і скоро Ymer був убитий. Усі гіганти потонули в повені з крові Ymer'а, крім Bergelmir'а і його дружини; вони втекли в місце, яке називається Jotunheim, де і розмножувалися. Крижані гіганти, які були нащадками Bergelmir'а, ставилися до богів як до супротивників, хоча іноді були доброзичливі .

Odin, Vili і Ve зробили наш світ з тіла Ymer'а. Світ смертних, Midgard, був зроблений з його плоті. Кров була використана для океанів, цілі кістки для гір, а зламані кістки, зуби і частини щелеп для круч, скель і каменів. Його череп вони зробили куполом неба, щоб підтримувати його вони створили чотирьох карликів (Austri, Nordri, Sudri, Westri), відповідних сторонах світу. Його мізки перетворилися на хмари. Odin і його брати використовували вуглинки з Muspelheim'а, щоб створити світло, що висвітлює небо й землю; вони також зробили зірки і планети. Потім три бога зробили перших людей з дерев, які вони знайшли: Odin дав їм життя і дух, Vili - рухливість і розум, і Ve - почуття.

Першого чоловіка звали Ask (ясен), а першу жінку Embla (в'яз). Посередині того, що зараз стало світом, боги побудували Asgard, Землю Богів, де вони мешкають і донині. Найяскравішим вугіллячкам з Muspelheim'а спеціальні імена і положення: вони були Mane (Місяць) і Sol (Сонце). Ці два створіння були посаджені богами в колісниці, які перетинали неб . Два коня, що везуть Sol'а, Arvaker і Allsvinn, були захищені від його жару бронею, яка називалася Svalin. Коня, який віз Mane, звали Alsvider. У Mani було два помічника, Hjuke і Bil, і вони мали збільшувати і зменшувати місяць. У гіганта Narfe була дочка, яку звали Natt (Ніч). У неї було три сини від різних чоловіків: Aud був її сином від першого чоловіка, Naglfari; Jord (Земля) була її дочкою від другого чоловіка, Annar'a; Dag (День), красивий і сяючий молодик, був її сином від третього чоловіка, Delling'а, бога світанку, родича Odin'а, Vili і Ve. Ті три бога дали Natt колісницю, щоб вона могла їздити по небесах; її віз кінь Rimfaxe. Mani наздоганяє Sol'а на небі, але Sol завжди поспішає втекти. Це тому що Sol'а переслідує вовк Skoll. Mani теж переслідувала вовком, Hate . Час від часу вовки наздоганяють їх , і тоді світло Сонця чи Місяця затуляється. Однак люди на Землі можуть зробити досить шуму, щоб налякати вовків і повернути світло.

Відповідальність за зміну пір року була розділена  між Vinter (Зима) і Sommar (Літо). Vinter був онуком бога Vasud'а - холодного вітру - і сином Vindsval'а. У Vinter'а були погані сторони, і тому він не любив Sommar'а, сина доброго і красивого бога Svasud.

А три початкові боги зіткнулися з проблемою. Коли вони використовували тіло Ymer'а для будівництва, вони помітили, що воно розповзалося з личинками. Боги вирішили бути милосердними до них. Вони дали їм людську форму, яка залежала від їхніх духовних характеристик. Ті, чия етика була сумнівна, були перетворені на карликів. Ті личинки, у яких совість була чиста, стали феями та світлими ельфами. Але ці два типи істот не вважаються людьми: зазвичай вони їх вороги, але в деяких випадках вони можуть бути доброзичливі до людей або до богів.

Боги створили своє царство, Asgard, і царство смертних, Midgard. Усі світи були з'єднані стовбуром ясена Yggdrasil, чиє коріння лежить в Jotunheim'е, Nifelheim'е, і Muspelheim'е. На найвищій гілці знаходився орел, між очей якого сидів яструб Vedfolnir. Він спостерігав те, що відбувається у дев'яти світах, і розповідав про це богам. Серед гілок бродили чотири оленя, Dain, Duneyr, Durathor і Dvalin. Роса, що капає з їхніх рогів, збиралася в річки. По стовбуру вгору і вниз бігала білка Ratatosk, розповідаючи злі чутки між орлом і драконом Nidhogg'ом, сподіваючись змусити їх воювати між собою. Норни кожен день поливали Yggdrasil святою водою з криниці Urdar, щоб дерево завжди залишалося свіжим; вода, що падає з нижніх гілок, ставала бджолиним медом.

Рід богів , розпочатий з Odin'а і його братів, називався Aesir. Але був ще й інший рід, Vanir, боги достатку, чия влада пов'язана з вітром і морем; вони жили в Vanaheim'е. Дуже давно була війна між цими двома родами богів. Результатом було безвихідне становище, і тому боги обмінялися заручниками. Vanir'и відіслали Njord'а з його двома дітьми, Frej і Freja, в Asgar . Aesir'и ж відіслали Mimir'а і Hoenir'а в Vanaheim [13, с. 81-86].

Скандинави вірували в неминучість кінця світу, коли сили зла, втілені у Великому вовка Фенрірі та Світовому змії Ермунганді, вирвуться на свободу і в останній битві, в час Рагнарьок, загинуть всі боги, герої і найхоробріші воїни, покликані на допомогу Одіном. Разом з ним повинні зникнути і сили зла. Після цього відродяться нова земля і нові боги, і все почнеться спочатку .

Вікінг повинен прийняти смерть на полі бою зі зброєю в руках, тільки тоді він потрапить у золочені палати Одіна - Валхаллу, де є місце тільки доблесним воїнам, які будуть брати участь в останній битві богів. Така релігія виховувала в Скандинавії непохитність і безстрашність навіть перед лицем поразки і смерті. Військову удачу вікінги вважали одним з головних ознак благовоління богів.

Люди, які населяли північний-захід  Європи в епоху переселення народів, називали підземний світ, царство  мертвих, словом halja, яке спочатку тлумачилось як “місце потаємного схову”, тобто могила. В стародавньонорвежському це слово стало звучати як hel, і норвежці уявляли собі Хель як обитель туману й холоду. Згідно легендам епохи вікінгів, ті хто не обраний для Вальхалли, уходять в Хель, де ведуть жалке життя до самого Рагнарока; в цей день легіони мертвих вийдуть з Хеля і під проводом Локі (Loki) виступлять проти богів.

Описи Хеля доволі бідні. Вхід в Хель – похмура печера серед скель та прірв. По деяким легендам, стереже цю печеру жахливий пес на ім'я Гарм (Garmr), до настання Рагнарока, що сидить на ланцюзі. Далі по дорозі в Хель тече річка Гьелль (Gjll, «жахлива»). Міст через Гьелль охороняє діва Модгуд (Mgur). За мостом – брами Хеля; господиня тамтешніх палат – виродок Локі – теж зветься Хель. Йотунхейм (Jtunheimr), країну велетнів, різні джерела поміщають в різні місця, хоча в епоху вікінгів домінують два варіанти: або «на сході», або на берегах океану, що оточує землю. Не випадково Етунхейм називається ще Утгард (Utgarr, «зовнішня межа»), тобто землі по берегах океану, відведені велетням синами Бору. Йотунхейм вважався країною високих лісів, могутніх річок, величезних печер, велетенських гір і гігантських відстаней – іншими словами, все там було як в Скандинавії, тільки багато більше. Мідгард – це світ людей, розташований між Асгардом і Хелем, серед океану, в якому мешкає Світовий Змій. Шлях з Мідгарда в Асгард лежить через райдужний міст Біврест [12, с. 345,357].

Дії богів і героїв були оспівані скальдами в героїчних  піснях - сагах , а сам час походів вікінгів з повним правом можна назвати язичницьким ренессансом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Скандинавська міфологія та релігія

 

Майже всі відомості про дохристиянську релігію в Скандинавії містятся в християнських писемних джерелах, а найбільш повні з них з’явились лише через багато століть після запровадження християнства. Самим важливим джерелом є вірші про богів в “Старшій Едді”, створенній в 1200-х роках, а також книга Сноррі Стурлусона про мистецтво складання віршів, що відноситься приблизно до 1220-х років. Тут зібрана вся скандинавська міфологія, якою вона могла бути записана через 200 років після введення християнства. Деякі відомості, що належать дохристиянському періоду, містяться в описах арабських мандрівників, в розповідях західноєвропейських християн, в піснях скальдів, а також в написах на рунічних каменях. Окрім цього, данні про язичні традиції та звичаї можно почерпнути з древніх законодавчих актів та поміщених там заборон. За допомогою археології можна дізнатися про обряди захоронення, про язичні пам’ятки, про символи богів і жертвоприношення. Уявлення про церемонії та ритуали часів язичництва дають малюнки та зображення, які далеко не в усіх випадках піддаються точному трактуванню, хоча й підтверджують деякі історії про богів. Географічні назви можуть повідати про популярність тих чи інших богів в різних місцях Скандинавії. Таким чином, картина дохристиянських вірувань та форма їх вираження в значній мірі складається з відомостей почерпнутих з різних джерел і повідомлених людьми зовсім іншої релігійної орієнтації. Вірогідно, саме цим і пояснюється факт, що отримані знання є декілька протирічливими, розпливчастими та примітивними [4, с. 115, 119].

У епоху переселення народів  стародавні мешканці півночі називали своїх богів асами (слово «ас» – ss – і означає «бог»). У Пролозі до Молодшої Едди Сноррі Стурлусон намагається звести слово «аси» до «Азії», можливо, грунтуючись на традиції, згідно якої культ деяких богів прийшов до Скандинавії з півдня, точніше – з Малої Азії. Мабуть, що боги дійсно прийшли з тих країв, тільки не аси, а інше божественне плем'я, в обох Еддах іменоване «ванами». Пришестя нових богів описане в міфології як війна асів і ванів, в якій не було переможця. У результаті дехто з асів (Мімір, Хенір) відступає в безвісність, тоді як божества-вани (Ньерд, Фрейр і Фрейя) входять в скандинавський пантеон нарівні з асами [3, С. 279].

Стародавня релігія  скандинавів, наскільки про неї можна судити з наскального живопису і даних археології, грунтувалася на поклонінні силам природи. Ця її риса збереглася в пам'яті про «старших» богів - Ванаха. Ньерд, Тир, Улль, Фрейр, Фрей були богами родючості та достатку, неба, сонця , морської стихії. На початок епохи вікінгів в релігійних уявленнях скандинавів відбулися деякі зрушення. Окремі божества, перш за все уособлювали сили природи, надбали антропоморфні риси. Головне місце в скандинавському пантеоні перейшло від ванів до асів. Згідно з легендою, між асами і ванами відбулася війна, що закінчилися угодою і обміном заручниками. Від ванів в якості заручників асам були дані Ньйорд, Фрейр і його сестра Фрейя. Мабуть, в цій легенді знайшов відображення конфлікт двох релігій, а може бути, і якісь сутички між племенами. Так чи інакше, вани не втратили своєї популярності, і культ Фрейра в епоху вікінгів був широко поширений в Скандинавії. Особливо важливе місце в цьому культі займали мотиви родючості. Адам Бременський розповідає, що в капищі у Старій Уппсалі стояли зображення Тора з молотом, Одіна із зброєю і Фрейра з фалосом. Літописець утримується від опису культу цього бога. Але знайдена статуетка фалічного божества, можливо Фрейра. Фрейр давав людям мир і благоденство, йому приносили жертву « для світу і врожаю».

Поступово складається уявлення про асів, як про сім'ю богів, що живуть, подібно людям, у своїй садибі Асгард. Вони воюють з ворожими родами велетнів і чудовиськ, захоплюють і заручників, викрадають жінок, бенкетують. Главою роду асів був Одін. Він править іншими богами, як батько править родом. Грав він цю роль в епоху вікінгів, неясно. Проте риси хавдінга, ініціатора битв і покровителя воїнів, мабуть , були притаманні Одіну вже в той час. Але Одін в очах скандинавів був не тільки військовим вождем, призвідником битв і сіячем розбратів. Він - і вічний мандрівник, ніколи не залишилися не одному місці, старець в насунутому на очі капелюсі, в блакитному плащі, схильний до перевтілень і містифікації. Верхи на восьминогому коні Слейпнірі (кінь шанувався скандинавами як священна тварина), у супроводі вовка і воронів, зветься «Пам'ять» і «Думка», він постійно полює, як би уособлюючи дух неспокою і тяги до мандрів, що опанувала скандинавами в епоху вікінгів. Він же - покровитель торгівлі. Нарешті, Одін - втілення вищої мудрості, він вважався джерелом магії та поезії (« меду Одіна »). Щоб стати всюдисущим і отримати знання рун, Одін приніс самого себе в жертву, повісившись на світовому дереві, простромивши себе списо , і віддав одне око в обмін на внутрішній зір - мудрість .

Думка деяких вчених про  те, що Одін був божеством знаті, військового класу, тоді як бог грому і блискавки, рудобородий силач Тор, був богом землевласників, навряд чи вірно. Язичницький культ в Скандинавії залишався загальним для всіх прихильників, незалежно від їх соціального стану. Показова надзвичайно широка популярність Тора, ім'я якого батьки охоче давали дітям, сподіваючись на його заступництво. Такі імена, як Торольф, Торфінн, Торгрім, Торір, Тора, Торгейр та ін. - їх налічується багато десятків, - носили і знатні, і ні. Амулет, що зображає молот Тора, можна знайти в самих багатих похованнях. Його зображення скандинавські правителі чеканили на своїх монетах. Нерідко вікінги йшли в бій, закликаючи на допомогу Тора, бо він теж був богом-воїном. Озброєний своїм молотом, Мьелльнір, він бився з велетнями і чудовиськами, захищаючи від них Мідгард - світ людей. Норвезькі і слідом за ними ірландські конунги вважали себе його нащадками, вікінгів іноді називали «народом Тора».

Але хоча Одін і Тор були найбільш шанованими богами скандинавів, все ж можна припустити, що в образі Одіна вікінги з бoльшей повнотою знаходили втілення своїх ідеалів, ніж в образі Тора. Один незрівнянно більш суперечливий, багатогранний, складний і аристократичний, ніж простодушний молотобоєць Тор. Якщо в останньому втілився культ фізичної сили, то могутність Одіна полягала радше в мудрості, всезнанні, хитрості. Якості, приписувані Одіну, - це якості, якими в очах тодішніх скандинавів повинен був володіти удачливий вождь. У генезі культу Одіна залишається багато незрозумілого (так, не з'ясоване його ставлення з носієм злого початку в скандинавської міфології - Локі ) [7, с. 19-24].

В епоху вікінгів, як ми бачили, поряд з розгортанням військової активності скандинавів, їх агресивності, спостерігався великий духовний підйом, який виразився в розквіті поезії та образотворчого мистецтва. У Одіні також можна бачити уособлення обох сторін життя народів Півночі: бог війни одночасно був і покровителем скальдів, джерелом натхнення, чаклуном .

Релігія скандинавів не була пройнята моральним пафосом, моральні поняття добра і зла в абстрактній формі були їм чужі. Але разом з тим ця релігія надавала напруженість життя. Вся поведінка людини підпорядковувалося одній вимозі, принципу: сприяти благу свого роду. Боягузтво, негідні вчинки могли нашкодити родовому щастю; непрощена кривда, заподіяна самій людині або будь-кому з його близьких, лягала не лише темною плямою на його честь, - вона загрожувала зруйнувати душу роду, що переходила від предків до нащадків. І ця загроза була незрівнянно бoльшей в очах скандинава, ніж страх смерті, яку він зневажав. Тому кожен крок, кожен вчинок мав певне значення. Людина була сповнена почуття відповідальності за майбутнє роду, частиною якого вона була, частка душі якої жила в ньому. Але з цієї ж причини вона постійно відчувала у собі присутність сили роду і знала про підтримку, яку в разі потреби вона отримає від нього.

У плаванні, в далекій країні скандинави не могли розраховувати на таку підтримку. Але, маючи потребу в ній, вони створювали подобу родової групи, роблячись побратимами один одного, обмінюючись непорушними і скріпленими кров'ю клятвами вірності, вступаючи в захищені гільдії і союзи воїнів.

Розкладання общинно-родового ладу, що прискорилося в епоху вікінгів, переселення в інші країни, руйнування колишньої замкнутості і ізольованості життя, відкриття нових світів - від Африки до Гренландії - неминуче вели до підриву і старої родової ідеології, і синтезу її - язичництва. Війни, торгівля, колонізація супроводжувалися встановленням постійних і тісних контактів з культурою народів, які сповідували християнство. Для досягнення успіху в чужій країні вікінг, купець, переселенець повинне був заручитися підтримкою панівного в ній бога, бо, за їх уявленням, божества, які правили у них на батьківщині, поза Скандинавії сили не мали. Скандинави приймали християнство в Ірландії, Англії, Франції, в інших країнах, але після повернення додому знову здійснювали узливання і жертвопринесення на честь Одіна, Тора, Фрейра, шанували предків, насипали кургани і ставили камені в пам'ять про померлих. Християнське вчення про гріх і спокуту залишалося чужим їх свідомості. Христа вони сприймали як могутнього витязя, правителя багатьох народів. Таким він і зображений на знаменитому Еллінгському камені. Христос представлений тут у позі розп'ятого, але майстер, який висік його фігуру, зобразив швидше воїна з розпростертими руками, ніж страждальця.

Часто скандинави міняли релігію, переконавшись у могутності Христа, в успішності вклоніння йому людей. Саги згадують скандинавів, які дотримуються, як тоді говорили, «змішаної віри»: звертаючись за допомогою до Бога християн, вони не поривали з язичництвом. Таким був ісландський хавдінг Хельгі Худий: він вірив у Христа, але на морі вдавався до допомоги Тора. Коли в 1000 р. альтинг прийняв закон про перехід всіх ісландців у християнство, одночасно було обумовлено, що допускається таємне справляння язичницьких обрядів і вживання кінського м'яса і крові, а також викидання новонароджених. Язичницькі жерці ставали нерідко священиками, але цікавилися при цьому, чи зможуть вони забезпечити місце в раю для такої кількості родичів і друзів, скільки може вмістити побудована ними церква. Синкретизм скандинавів цього часу проявлявся і в тому, що пліч-о -пліч з предметами язичницького культу в могили нерідко клали хрести. Все це, так само як і згаданий вище різнобій в похоронних обрядах , - симптоми глибокої кризи язичництва.

Разом з тим це була і соціально - політична криза: за збереження старої віри в скандинавських країнах зазвичай трималася родова знать, яка здавна контролювала язичницький культ і бачила в ньому гарантію своєї могутності та незалежності від конунга - об'єднувача, тоді як останній разом з підтримуючими його шарами населення домагався встановлення свого єдиновладдя, знаходячи виправдання в християнському монотеїзмі. Якраз в епоху вікінгів розгортається в країнах Півночі запекла боротьба між королями і родової знаттю, що вилилася в конфлікт між християнством і язичництвом [9, с. 194].

У піснях «Старшої Едди »  мешканці скандинавського Олімпу виступають не тільки цілком олюдненими - у них часом міститься насмішка над старими богами і вельми низька їх оцінка. В одній з пісень про богів, відомої під назвою «Суперечка Локі», асам приписуються всі ниці пристрасті, пороки і погані вчинки. Забіяки, злодії, перелюбники, розпусники, клятвопорушники, лихослівці - ці боги далеко не були в очах своїх шанувальників зразками високоморальної поведінки. Така картина, що відображає вплив християнства, але вона виникла не раптом .

Дискредитація асів почалася задовго до XIII в. Недарма скандинавські джерела говорять про окремих вікінгів, які не вірили в богів і покладалися тільки на «власну силу». Звичайно, невірно бачити в них будь-яких вільнодумців і атеїстів. Швидше то були люди, які пережили духовний перелом внаслідок розпаду традиційних суспільних зв'язків і освячують їх язичницькі уявлення. Подібні повідомлення, як і поезія скальдів, свідчать, мабуть, про становлення людської індивідуальності. Люди, поривали з батьківщиною і не належали більше до тісно згуртованих родових колективів, які значною мірою поглинали особистість і розчиняли її в собі, нерідко поставлені поза законом, не могли не зіткнутися зі складними і часом нерозв'язними проблемами. Індивід певною мірою відокремлюються від родової групи, але в той же час не був здатний досягти внутрішнього самовизначення і утвердитися як особистість. В умовах життя, повної небезпек і злиднів, коли слідом за удачею і перемогою могла прийти жорстока поразка, а смерть чатувала на кожному кроці, широкого поширення набули фаталістичні погляди. Виникла віра в безособову силу, правлячу світом, в долю, якій підвладні і люди, і самі боги. Згодом, у «Проріканні Вьольви», ця віра в долю прийме форму передбачення загальної загибелі світу в результаті космічної битви асів з чудовиськами, яка призведе до загибелі богів.

У творчості скальдів знайшли відображення сум'яття людини того часу, переоцінка цінностей, втрата віри в колишніх богів. Скальд Халльфред, наближений норвезького конунга Олафа Трюггвасона, який примушував селян хреститися, не хотів відмовлятися від прихильності Одіну, за що отримав прізвисько «Важкого скальда». В одній з його пісень знайшла вираження внутрішня боротьба, викликана збереженням прихильності до старої віри, з одного боку, і необхідністю дотримуватися вмовлянням конунга - з іншого. У кінцевому рахунку перемагає воля государя. Халльфред, як і багато дружинників скандинавських королів, переходили в християнство на вимогу своїх повелителів, бо в них більшою мірою, ніж у богів, бачили джерело свого благополуччя - і матеріального і духовного. Сучасники говорили, що треба вірити в того бога, якому поклоняється конунг Олаф Трюггвасон, бо він був спритним і володів усіма чеснотами хавдінга [6, с. 36-42].

У релігії завжди є  ніби два рівні: вищий - вчення про богів, те, що називається «богослов'ям» , і нижчий - культові, обрядові форми, дії, символіка та ритуали, священні предмети. Сила традиції в найбільшій мірі властива цьому другому шару релігійних уявлень і актів, які відігравали значну роль в суспільному житті скандинавів. Віра у всемогутність асів руйнувалася, їх місце поступово починали займати Христос і діва Марія, що наділяються при цьому деякими якостями старих богів, тоді як традиційні обряди проявляли ще величезну живучість. Язичництво збереглося не як система поглядів і ідеологія, а як марновірство і комплекс ритуалів. Зі сфери офіційного життя його витіснило християнство, але в приватному житті людей воно залишалося важливим елементом .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Скандинавська міфологія  – це, перш за все міфологія вікінгів, воїнів, військових вождів, конунгів. Протягом століть вона створювалась саме ними та носила, в основному, бойвий характер. Військові походи були одним із основних джерел поповнення багатства та процвітання країни. Кліматичні умови не сприяли розвитку землеробства та скотарства. Тому боги в них ділилися, в основному, на дві великі групи: покровителі війни, битв та покровителі плодороддя.

Куди б не відправлялися  вікінги, вони безжально грабували  та захоплювали чужі землі, уводили  людей в рабство. Не зважаючи на численні військові походи, Скандинавія, для зовнішніх впливів залишалась країною відносно замкнутою, зберігаючи та розвиваючи стародавні вірування і звичаї. Перехід до християнства прийшов пізно. Язичницькі вірування не знищувались вогнем та мечем, а поступово ставали сагами, легендами.

В цілому ж скандинавська міфологія справляє суворе, піднесене і вельми похмуре враження. Основна її ідея – неминуча загибель світу і богів. Згідно «Проріканню Вьольви», ясен Іггдрасіль починає здригатися, і колись усмирені богами чудовиська вириваються на свободу, з'являється корабель мерців, створений цілком з їх нігтів (у Ісландії до цих пір існує повір'я, що у мертвих треба обрізати нігті, що б їх не використали злі сили). Жахливий пес Гарм ковтає сонце. Боги б'ються з чудовиськами і програють їм. Земля переживає потоп, а на довершення всього велетень Сурт, що з'явився з вогненної країни, спалює все те, що залишилося після потопу. Світ повертається до початкового стану і знову повинен буде виникнути.

Очевидно, що така міфологія належала суворим і мужнім людям, що не боялися дивитися в обличчя смерті. Весь хід подій веде до загибелі світу, і всі учасники знають, що вона неминуча, але чесно і стійко виконують свій обов’язок. Подібний світогляд був викликаний способом життя і соціальним положенням скандинавських вельмож і їх дружини. Щоб підтримати своє високе положення в суспільстві, вікінг – воїн повинен був без страху кидатися назустріч небезпеці, іноді свідомо знаючи, що це може привести до загибелі. Весь лад скандинавської міфології покликаний утвердити в ньому рішучість не відступати, й безстрашно виконувати свій борг. Те ж саме стосується й мистецтва, як образотворчого, так і літературного.