Ефективні шляхи вдосконалення змісту і форм мовної підготовки спеціалістів ВНЗ

ЗМІСТ

1. Вступ.
2. Форми організації навчання у вищій школі.
3. Ефективні шляхи вдосконалення змісту і форм мовної підготовки спеціалістів ВНЗ.
4. Нестандартна форма проведення заняття з української мови на нефілологічних факультетах.
5. Висновки.
6. Використана література.

ВСТУП

Найважливішою з проблем  української соціолінгвістики є проблема української мови у вищій школі. Важливість її постає з двох архіважливих для сучасного українського суспільства і молодої Української держави сутностей: української мови та вищої школи, основним призначенням якої завжди була і є підготовка фахівців вищої кваліфікації для всіх сфер суспільного життя. Вищу школу можна, вважати суспільним мозком, найціннішою частиною національного багатства, бо вона запрограмована на його продукування.

Саме тут має прийти до кожного студента глибоке усвідомлення свого громадянства, прав і обов'язків, належності і культури, ідентичності себе з народом. Тут студент повинен постати і як національно-мовна особистість.  
Процес формування національної самосвідомої мовної особистості є складним, багатогранним, поступовим і не обмежується хронологічними рамками. Він починається в родині з материнською мовою, поглиблюється в роки навчання, міцніє на ґрунті об'єктивних знань про світ, землю, народ, державу.

На формування мовної особистості  впливають, власне, визначають це формування, чинники як об'єктивні, незалежні  від особи мовця, так і суб'єктивні. До об'єктивних передумов і чинників належать: 
-стан самої мови, її унормованість і наступна кодифікація, рівень розвитку і досконалість її підсистем (фонетичної, лексичної, граматичної), стилістична диференціація, отже, придатність мови як мовної картини особи і світу до забезпечення всіх мовних потреб громадянина; 
-сприятлива для життя і розвитку даної мови суспільно-політична ситуація; 
-традиція суспільного використання мови; 
-повноцінне функціонування мови у всіх, сферах життя: державницькій, політичній, правовій, економічній, науковій, освітній, культурно-мистецькій, 
творчій, виробничій, побутовій та ін.

До суб'єктивних чинників, що впливають на формування мовної особистості, відносимо: 
-здатність мовця здобувати мовну освіту і досконало володіти мовою; 
-внутрішню готовність мовця здобувати мовну освіту і мовне виховання та досконало оволодівати мовою; 
-моральну потребу мовотворчо вдосконалювати і виражати свою особистість; 
-розуміння мовних обов'язків громадянина і виконання їх; 
-активне ставлення до мови, належний рівень мовної культури.

Фахівцям мова потрібна не як сукупність правил, а як картина, світобачення, засіб культурного співжиття в суспільстві, засіб самоформування і самовираження особистості кожного. Найбільша біда в тому, що навчальним курсом української мови не можна поповнити до потрібного нині рівня фаховий і офіційно-діловий словник випускників нефілологічних факультетів, не можна домогтися володіння профільними терміносистемами української мови.

У цій роботі розглянуто основні традиційні форми організації  навчання спеціалістів ВНЗ, запропоновано  нові ефективні шляхи вдосконалення  мовної підготовки студентів та запропоновано  зразок нестандартної форми проведення заняття.

Форма організації навчального  процесу - спосіб організації, побудови й проведення навчальних занять, у  яких реалізуються зміст навчальної роботи, дидактичні завдання і методи навчання.

Залежно від мети форми  організації навчального процесу  класифікують на форми навчального  процесу (лекції, практичні, семінарські, лабораторні, лабораторно-практичні заняття; самостійна робота студентів; експедиції, екскурсії, навчальні конференції; консультації; індивідуальні заняття; навчальна виробнича (педагогічна) практика; курсові, дипломні, магістерські роботи); форми контролю, оцінювання та обліку знань, умінь і навичок студентів (колоквіуми, заліки, іспити, захист курсових, дипломних і магістерських робіт); форми організації науково-дослідної роботи студентів (науково-дослідні гуртки, проблемні групи, об'єднання, школи, студентські наукові товариства) [8].

Важливо розглянути активне студентське заняття, яке відіграє кардинальну роль у розвитку окремих якостей особистості, поєднує технологічність у навчально-виховному процесі, стимулює пізнавальну діяльність та комунікативну активність, спонукає студентів до самостійного складання завдань, здобуття знань, розвитку їх комунікативності та майстерності ораторства тощо.

Працюючи над удосконаленням змісту освіти відповідно до профілю  підготовки спеціаліста, слід мати на увазі творче вираховування досвіду  минулого і сучасного, щоб використати  все те, що може підвищити рівень спеціаліст та сприяти його мовній підготовці.

Гарантує результативність педагогічного процесу активне заняття, на якому учасники заняття залучаються в єдиний процес здобуття та засвоєння знань ще до безпосереднього спілкування з викладачем в аудиторії. Такий вид діяльності не тільки допомагає студентам в засвоєнні матеріалу, а й вчить одногрупників спілкуватися в колективі, знаходить спільну мову, загалом володіти майстерністю слова. 

          Форми організації навчання у вищій школі

Ефективність засвоєння  знань студентами залежить не лише від методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи.

Форма організації навчального  процесу - спосіб організації, побудови й проведення навчальних занять, у  яких реалізуються зміст навчальної роботи, дидактичні завдання і методи навчання.

Сучасні вищі навчальнізаклади будують процес навчання студентів  на базі поєднання різних форм його організації. Основними є такі: лекції, практичні, семінарські, лабораторні заняття, спецкурси, спецсемінари, педагогічна практика, консультації, колоквіуми, контрольні, курсові й дипломні роботи [8].

Традиційно найважливішою  формою навчання і виховання студентів  є лекція.

Лекція - систематичний, послідовний виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмета, методів науки.

Зауважимо, що лекція посідає  важливу роль в організації навчально-виховного  процесу вітчизняного вищого навчального  закладу. Ця роль виявляється у тісній єдності лекції з усіма іншими формами організації навчально-виховної роботи, насамперед у взаємодії її з семінарськими, практичними і  лабораторними роботами [9]. Лекція у  вищій школі розглядається і як метод, і як форма навчання, призначена вона для засвоєння теоретичного матеріалу. Це логічно стрункий, системний і послідовний виклад передбаченого програмою наукового питання, побудований на діалектико-матеріалістичній основі. Лекція дає студентам уявлення про науку в цілому, знайомить їх з основними теоретичними питаннями певної галузі науки та її методологією. Найпоширеніші такі види лекцій: вступні, настановчі, ординарні (в яких послідовно викладається матеріал з навчальної програми), заключні, оглядові. Залежно від рівня пізнавальної активності студентів розрізняють інформаційні і проблемні лекції.

Але за певних умов лекція може мати і низку недоліків. Саме тому слід домагатися, щоб лекції мали проблемний характер, відбивали сучасні досягнення науково-технічного й суспільного  розвитку, теорії і практики, сприяли  поглибленій самостійній роботі майбутніх спеціалістів, розвитку їх творчих здібностей. Залучення до читання лекцій кваліфікованих досвідчених викладачів, широке використання наочності допомагають майбутнім і молодим викладачам опановувати лекторську майстерність та ін.

В умовах сучасної вищої  школи семінарські заняття поряд із лекцією відносять до важливих форм організації навчального процесу. Це найважча і найскладніша форма навчального процесу, мета якого узагальнення, поглиблення і систематизація знань, здобутих студентами під час самостійної роботи з лекційним матеріалом і навчально-методичною, теоретичною літературою. На семінарах студенти вчаться виступати з обговорюваних питань, доводити свою точку зору, критично оцінювати різні джерела знань[9]. Загалом, семінари сприяють формуванню у студентів інтересу до самостійного оволодіння знань, учать критично мислити, аналізувати складні явища суспільного життя і природи, сприяють більш інтенсивному формуванню таких важливих якостей, як критичність, гнучкість, глибина й самостійність мислення [6]. У практиці вищої школи склалися два типи семінарських занять: 1) розгорнута бесіда за планом, з яким студентів ознайомлюють заздалегідь; 2) читання й обговорення рефератів, доповідей. План лекції ніколи не дублюється на семінарському занятті [9].

Поряд із зазначеними формами  навчального процесу у ВНЗ  широко

використовуються практичні  заняття. Основна мета цієї форми  навчання як практичного різновиду семінару – набуття практичних умінь і навичок [8]. Основними завданнями, що реалізуються під час спецкурсу та спецсемінару, є наукове пізнання, елементарне експериментальне вивчення, залучення студентів до дослідницької роботи [9].

Лекція органічно пов'язана  з такою формою занять як практичне  заняття. Практичне заняття - форма навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни і формує вміння та навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідних завдань.

Перелік тем практичних занять визначено в робочій навчальній програмі конкретної дисципліни.

Практичні заняття проводять  паралельно з начитуванням усіх основних курсів лекцій. Вони зорієнтовані передусім на поглиблення і розширення здобутих студентами на лекціях чи внаслідок роботи над навчальними посібниками знань, а також на оволодіння методикою роботи з науковим та навчальним матеріалом і типовими для цієї дисципліни практичними навичками.

Для ефективного проведення практичних занять необхідно, щоб студент  був попередньо ознайомлений зі змістом  певного розділу курсу лекцій, із теорією, практичне використання якої йому належить опанувати.

Лабораторне заняття – форма навчального заняття, за якої студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди. Таким чином, студент практично підтверджує певне теоретичне положення даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі [5].

В окремих випадках лабораторні  заняття можуть проводитись в  умовах реального професійного середовища.

Інтерактивне  навчання - співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де викладач і студент є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих і педагогічних ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем, вироблення спільної стратегії  подолання складних ситуацій тощо. Воно ефективно сприяє формуванню навичок  і вмінь, конструктивного творчого мислення; виробленню цінностей; створенню  атмосфери співпраці, взаємодії; дає  змогу майбутньому педагогу розвивати  свої здібності, оскільки е своєрідним "перерозподілом активності" від  викладача до студента.

Новою формою здобуття освіти, новим видом взаємодії між  викладачами і студентами є також  дистанційне навчання.

Дистанційне навчання - навчання за територіальної роз'єднаності викладача і студента, за якого всі чи переважна частина навчальних процедур здійснюються з використанням сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій.

За дистанційного навчання студент має змогу сам здобувати  необхідні йому знання за допомогою  інформаційних ресурсів: баз даних  і знань; комп'ютерних, у т. ч. мультимедійних, навчальних і контролювальних систем; відео- і аудіозаписів, електронних  бібліотек і, безперечно, традиційних  посібників і підручників. Крім того, дистанційне навчання передбачає велику кількість завдань, розрахованих на самостійне опрацювання з можливістю отримання щоденних консультацій.

Взаємодія з віддаленими  співрозмовниками розвиває у студентів  універсальні вміння дистанційної діяльності, які не формуються за традиційного навчання (уміння користуватися електронною  поштою, участь у телеконференціях, форумах тощо).

Використання різних форм і видів навчання сприяє формуванню високоосвічених, компетентних, мобільних, самоорганізованих, конкурентоспроможних фахівців, готових входити в глобалізований світ, відкрите інформаційне товариство.

Ефективні шляхи  вдосконалення змісту і форм мовної підготовки спеціалістів ВНЗ 

Вирішенню цього важливого  завдання присвячено чимало праць, зокрема [1; 6].  Проблемою формування у студентів вищого навчального закладу професійних мовних якостей, як працівника будь-якої сфери діяльності так і керівника займаються багато вчених: В. Андрущенко, І. Зязюн, Н. Ничкало, О. Сердюк, С. Сисоєвата. Серед низки функцій педагогічної діяльності, які визначають у науково-педагогічній літературі    В. Богославський, Е. Зеєр Г. Карпова, Н. Кузьміна, В. Сластьонін ін., виокремлено комунікативну функцію спрямовану на встановлення педагогічно доцільних взаємовідносин зі студентами.

Поряд з проведенням широкомасштабної наукової роботи, спрямованої на вдосконалення навчально-виховного процесу у вищій школі, на наш погляд, актуальним залишається питання вивчення формування конкурентоспроможного спеціаліста з почуттям господаря і високим ступенем трудової активності з перших днів навчання.

Важливо розглянути активне студентське заняття, яке відіграє кардинальну роль у розвитку окремих якостей особистості, поєднує технологічність у навчально-виховному процесі, стимулює пізнавальну діяльність та комунікативну активність, спонукає студентів до самостійного складання завдань, здобуття знань, розвитку їх комунікативності та майстерності ораторства тощо.

Удосконалення вищої освіти потребує не тільки поліпшення якості навчальних програм, а й підвищення кваліфікацій професорів та викладачів. Одним з ефективних шляхів розв'язання цієї проблеми є вивчення досвіду закордонних колег шляхом обміну викладачами. Це дає можливість не тільки вдосконалювати зміст викладання, розширювати обмін програмами навчання, розвивати форми контролю за якістю знань, а й допоможе розв'язати таку гостру на сьогодні проблему, як еквівалентність дипломів університетів різних країн. Світові зміни в умовах роботи вищих навчальних закладів зумовлюють і новітнє осмислення професійного розвитку викладача, який розуміється як атрибут особистісного розвитку й ґрунтується на системі культурологічних, психолого-педагогічних способів діяльності, за допомогою яких творчо осмислюються й розв'язуються і освітні проблеми, і завдання власної життєдіяльності. Володіючи науковим методом пізнання, викладач поєднує теоретичні знання, практичні вміння й навички в загальну систему способів, які заходять у різнорівневі зв'язки з іншими структурними елементами, ієрархізуються, творчо модифікуються, гнучко використовуються відповідно до професійних цілей.

Працюючи над удосконаленням змісту освіти відповідно до профілю підготовки спеціаліста, слід мати на увазі творче вираховування досвіду минулого і сучасного, щоб використати все те, що може підвищити рівень спеціаліста.

Серед заходів, проведення яких забезпечує успішне вирішення завдань, поставлених перед вищою освітою, важливого значення набуває правильна організація режиму дня та навчальної діяльності студента. Режим дня значною мірою визначає стан здоров'я і працездатності людини. Особливо це важливо на перших курсах. Збереження в студентів високої працездатності протягом усього робочого дня — одне з основних завдань. Відомо, що протягом навчального дня студенти працюють нерівномірно, їхня працездатність і увага то підвищується, то знижується у зв'язку з утомою. Третя і четверта пари багато в чому поступаються перед першою і другою. 
Велику роль відіграють індивідуальні особливості викладача, методи викладання, вміння викладача організувати навчальну групу на інтенсивне сприймання матеріалу. Ми не заперечуємо різних ступенів труднощів певних предметів. Однак ступінь труднощів часто залежить від того, як викладач володіє аудиторією, як вміє подати матеріал, зацікавити темою.

Гарантує результативність педагогічного процесу активне заняття, на якому учасники заняття залучаються в єдиний процес здобуття та засвоєння знань ще до безпосереднього спілкування з викладачем в аудиторії. Такий вид діяльності не тільки допомагає студентам в засвоєнні матеріалу, а й вчить одногрупників спілкуватися в колективі, знаходить спільну мову, загалом володіти майстерністю слова [7, с. 68-69].

На такому занятті студенти групи самостійно поділяються на підгрупи приблизно однакової кількості. Як правило підгрупа - це об'єднання мікрогруп. Кількість підгруп встановлює викладач, а керівника підгрупи обирають студенти.

У структуру активного заняття покладено три основні етапи.

Перший етап — коригувальний. На ньому формується навчально-пізнавальна діяльність, що дає можливість студентам активніше залучишся до процесу керування якістю свого навчання. Кожна підгрупа (поза аудиторією) складає завдання, відповідатимуть на які інші підгрупи. Керівники підгруп перевіряють знання студентів з попередньої теми.

Другий етап — навчальний, на якому за допомогою завдань однією підгрупою іншій узагальнюються і систематизуються знання після усвідомлення лекції. Дослідження показують, що результативніші такі заняття з уже пройденої теми на лекції, аніж з нового матеріалу. Цей етап розпочинається в аудиторії. Керівники підгруп обмінюються складеними завданнями за схемою, запропонованою викладачем. Далі керівник кожної підгрупи розподіляє завдання між її членами. Основна мета цієї частини заняття — допомогти студентам у засвоєнні навчального матеріалу, подоланні труднощів, вичленуванні головного і усуненні помилок під час самостійної роботи над темою. Цей етап, зокрема, сприяє розвитку аналітичного мислення, системному підходу до розв'язання складних проблемних ситуацій, розвиває наполегливість і націленість на конкретний результат.

На третьому етапі — навчально-контрольному — відбувається рецензування завдань (умов, розв'язання і відповідей) кожною підгрупою, активна дискусія з аналізу проведеної роботи, в якій беруть участь усі члени групи, і підбиття підсумків заняття. Результатом дискусії буде узгоджена оцінка виконаного завдання, відповіді на кожне запитання, на основі яких виставляється певна кількість балів кожному студенту. При цьому враховуються додаткові бали студентам найкращої підгрупи.

Викладач спрямовує діяльність студентів, мотивує проведення кожного етапу заняття, наприклад, через розроблену систему стимулювання, і виконує роль арбітра в суперечливих ситуаціях.

На таких заняттях забезпечуються комунікативна активність студентів, вільний обмін думками з визначеної теми, що сприяє ефективнішому засвоєнню знань, вчить мистецтва спілкування, стимулює пізнавальну активність студентів, розвиває особистість. Дослідження тривали протягом двох років і засвідчили, що при лекційно-практичній і активній формі проведення заняття успішність підвищується на 23 відсотки порівняно з лекційно-практичними заняттями.

За тенденції індивідуалізації занять не можна ігнорувати силу колективного впливу на студента. Заняття в активній формі віддзеркалюють індивідуальне й колективне навчання. У практичній діяльності студентів відбуваються зміни їхнього соціального середовища, змінюються й вони самі, їхнє світорозуміння. Тільки в разі практичної співпраці в людини формується почуття господаря, трудової активності, прагнення до самовдосконалення. Жоден студент, беручи участь в обговоренні питання, не може ігнорувати думку колективу. Колектив стосовно індивіда є суспільним вихователем, закріплює у свідомості студента почуття відповідальності і безпосередньо перед своєю групою, і в цілому перед колективом. Індивід не пасивно сприймає зміст завдань теми, а підходить до нього з певним обсягом знань. На основі здобутих знань студент починає впливати на колективну свідомість. Так відбувається взаємовплив колективної та індивідуальної свідомості в умовах заняття [7].

Взаємодетермінація процесів самоствердження і самоконтролю особистості як узагальнені стійкі властивості, які є механізмом опосередкування соціально цінної поведінки, забезпечує надійність у будь-якому різновиді діяльності, саморегулювання поведінки, здатність до протидії несприятливим чинникам, а також найважливіший з механізмів самовиховання особистості, що зумовлюється застосуванням принципу колективності навчання. На вимогу цього принципу під час навчання складаються умови для цілеспрямованої роботи всіх ланок. Навчання узгоджується з основними механізмами розвитку колективу: навчальна робота поряд з виховною узгоджується з майбутньою виробничою діяльністю, будується відповідно до ближчих та подальших перспектив, являючи собою єдність репродуктивної та продуктивної діяльності. Студенти усвідомлюють мету заняття, мету створеної групи, вносять свою частку в її успіхи, намагаються міркувати, аналізувати, мотивувати, відстоювати власну думку. Колективний характер навчання формує риси творчого фахівця, спроможного вирішувати масштабні завдання, які забезпечать прогрес колективу, сприяє здобуттю вмінь учитись мислити, враховувати думку інших членів колективу, правильно висловлювати свою думку, узгоджувати з ними свої дії шукати і знаходити спільні рішення за умови дотримання принципу відповідності соціально-психологічних та індивідуально-психологічних особливостей кожного студента.

Перед викладачем на кожному занятті повсякчас виникає проблема органічного сполучення загальноколективної та дрібногрупової діяльності, доцільного застосування їхньої взаємодії, залучення студентів до різних форм професійно-творчої роботи, до дій у позиції «керівника», бо в колективі завжди є потреба в наданні комусь допомоги. Досвід засвідчує, що рольовий «керівник» допомагає усвідомити студентам відповідність соціально-психологічних та індивідуально-психологічних особливостей учасників заняття до вивчення тієї чи іншої теми, передбачає визначення такого виду діяльності, де максимально можуть розкритися здібності особистості.

На такому занятті жодного  байдужого студента немає. Зростання  активності студента виявляється в якості вивчення певної теми. З кожною, навіть незначною, перемогою над доведенням правильності свого судження цей вплив посилюється, призводить до суттєвих змін характеру і конкретних форм практики.

Інший бік суб'єктивного  в практиці — мета людини. Постановка мети неодмінно включає усвідомлення об'єктивної потреби і об'єктивної можливості того чи іншого різновиду діяльності, враховує задоволення практичних потреб та існування об'єктивного світу. Процес дослідження керівництва групою доводить, що група результативно працює, коли керівник разом з викладачем:

• координує індивідуальні дії студентів групи в одну загальну силу, контролює процес виконання завдання, відповідає за діяльність студентів усієї групи;
• визначає мету й методи її досягнення, розкриває творчі здібності, кмітливість, витримку, визначає конкретні завдання, додаткову літературу, час і засоби їх виконання;
• враховує емоційний стан своїх товаришів та запобігає стресовим ситуаціям, адже емоційний момент у групі впливає на результат;
• регулює міжособистісні стосунки в осередку групи та цілеспрямовану діяльність усієї групи.

Керівник – визнаний колективом лідер, навколо якого згуртовуються, з яким консультуються, до думки якого прислухаються. Керівник групи має неабиякий інтерес до предмета, це захоплює студентів, стимулює їх до глибинного засвоєння матеріалу.

Дидактичні функції активного  студентського заняття та етапи  формування особистості при цьому  розглянуто в таблиці [7, c. 69].

Дидактичні функції  активного студентського заняття

Частково-пошукова робота студентів  не тільки сприяє розвитку мислення, а  й формує почуття господаря, високий ступінь трудової активності, підприємливості, мобільності й адаптованості до виробничих та соціальних вимог. Складання студентами завдань можна віднести до пошукової діяльності: вони самостійно добувають знання, організовують перевірку, складають схеми, висувають і доводять гіпотези, тобто включаються в процес дослідження тих чи інших явиш. Під час розвитку мислення значно зростає активність студента і тому підсилюється роль і місце суб'єктивного в усіх його значеннях. У цей час мислення здатне досягти такої об'єктивності змісту, яка неможлива на рівні почуттєвого віддзеркалювання. Водночас об'єктивність пізнання мас бути доведена й обґрунтована вже в його витоках, бо, виключаючи об'єктивний зміст з підвалин пізнання-сприйняття, студенти втрачають можливість довести його на рівні мислення. Що активніше студент працює над складанням завдань, то об'єктивнішими за змістом стають знання. Викладач порушує цей принцип, коли не створює умов для виявлення творчої активності, ініціативності, намагається подати навчальний матеріал у готовому вигляді, вимагає механічного повторення своїх дій. Процес засвоєння і оволодіння прийомами фахової діяльності має бути активним, окресленим певною теоретичною і практичною самостійністю. Складаючи завдання, студенти намагаються шукати правильне рішення, аргументувати і відстоювати власний погляд, бачити недоліки у своїх діях та діях однокурсників.

Залучення студентів до самостійного складання завдань має бути систематичним і послідовним. Ці два моменти служать засобом опосередкованої свідомості взаємодетермінації істинності й цінності того, що вивчається.

Внутрішня логіка розвитку науки, стан науки, її нерозв'язані проблеми постають щодо дослідника як об'єктивна  основа його творчості, хоча за своїм  історичним походженням названі проблеми є суб'єктивною формою об'єктивних проблемних ситуацій. Будь-яке навчальне дослідження містить у собі виклад певних фактів і ціннісне ставлення дослідника до них. Вибір теми для складання завдань, дослідження, послідовність операцій визначаються оцінювальними установками. Підхід до складання завдань і сам процес їх складання і розв'язку зумовлює опрацювання сміливих творчих рішень студента, активізує фахову зацікавленість, формує професійно-творчі навички. Особливо цінними є ті самостійно складені студентами завдання, які охоплюють принцип фахової зацікавленості. Це створює атмосферу радісного відкриття фахових таємниць, що збагачує внутрішній світ студента яскравим враженням від майбутньої професії та від спілкування з друзями.    

Одним із ефективних шляхів удосконалення змісту і форм підготовки спеціалістів ВНЗ є запропонований новий тип заняття — активне студентське заняття. Його особлива цінність полягає в тому, що навчальна робота поряд з виховною узгоджується з майбутньою виробничою діяльністю. Студенти усвідомлюють мету певної теми, борються за ствердження своєї особистості шляхом удосконалення знань з визначеної теми.

Новий статус української  мови в Україні зобов’язує до пошуку ефективних принципів, методів і  прийомів, форм її вивчення у вищих  закладах освіти на нефілологічних факультетах.

Нестандартна  форма проведення заняття з української  мови на нефі логічних факультетах  ВНЗ

Практика переконує, що традиційні методи і форми навчання студентів  не є завжди ефективними. Це пов’язано  передусім з тим, що у процесі  їх застосування студенти є пасивними  учасниками процесу навчання. Тому, на нашу думку, необхідно використовувати  нестандартні форми проведення занять з української мови у вищій  школі на нефілологічних факультетах. Прикладом нетрадиційної форми  контролю може бути проведення підсумкового заняття у формі лінгвістичного КВК (між студентами однієї групи). 
                                           Лінгвістичний КВК

Завдання 1 спрямоване на перевірку не лише засвоєного теоретичного матеріалу, а й на уміння студентів логічно мислити. Членам команд необхідно по черзі дати відповідь на запитання, а з відповідей скласти кросворд.

Запитання: 
1. Яку назву має документ, котрий адресується конкретній особі і містить пропозиції взяти участь у події або заході? (запрошення). 
2. Документ, який містить прохання особи або установи щодо здійснення своїх прав або захисту інтересів (заява). 
3. Документ, у якому особа (установа) вказує на порушення її прав та інтересів з боку іншої особи (установи) і пропонує вжити належних заходів для ліквідації такого порушення (скарга). 
4. Розділ мовознавства, що вивчає у межах національної мови суть і специфіку стилів мови, називається (стилістика). 
5. Наукове дослідження, в якому висвітлюється одне питання, одна тема, називається(монографія). 
6. Перша частина складних слів, що означає: а) великий; б) пов’язаний з вивченням дуже великих за обсягом предметів, величин (макро). 
7. Як називають систему загальноприйнятих правил написання слів якої-небудь мови? (орфографія). 
8. Яку назву має наукова робота, яку захищають на вченій раді наукової установи для одержання вченого ступеня? (дисертація). 
9. Як називається документ, що фіксує домовленість між двома чи кількома партнерами? (угода). 
10. Перелік, зведення статистичних даних або інших відомостей, розташованих у певному порядку й за графами — це (таблиця). 
11. Як називається членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації та ін.? (рубрикація). 
12. Документ, у якому коротко викладаються особисті, освітні та професійні відомості про особу, називають (резюме). 
13. Мірило, зразок для порівнювання з чим-небудь має назву (еталон). 
14. Фінансове повідомлення про зміни в стані взаємних розрахунків, про переказ грошей, висилання товарів тощо називають (авізо).