Екологічний менеджмент. 2

Екологічний менеджмент

План.

1. Екологічний менеджмент в Україні

2.Екологічний менеджмент на  підприємствах лісового комплексу України, на прикладі лісозаготівельних та деревообробних підприємств Верховинського району

 Використана література

Система экоменеджменту в  Україні визначається, формується і  регламентується Законом України  «Про охорону навколишньої природного середовища», що прийнятий ще в 1991 році. В даний час до нього вже зроблені виправлення, що передані уряду України. Ці виправлення враховують законодавчі закріплення екологічного аудита.

Відповідно до цього Закону, з метою державного керування  в області охорони навколишньої природного середовища є реалізація законодавства, контроль дотримання вимог  екологічної безпеки, забезпеченням  проведення ефективних і комплексних  заходів щодо охорони навколишньої природного середовища, раціонального  використання природних ресурсів, досягнення погодженості між державними природоохоронними  органами і громадськістю в області  охорони навколишньої природного середовища. Можна сказати, що державний экоменеджмент має чотири цільові основні функції. Це, насамперед, здійснення природоохоронного законодавства, контроль екологічної безпеки, забезпечення проведення природоохоронних заходів і досягнення погодженості дій державних і суспільних органів. З них найбільш розвиті перші дві цільові функції: реалізація і контроль.

У нашій державі були в  минулому, ще в часи тоталітарної системи, спроби впровадити екологічний огляд (паспортизація) підприємств. Але з цього нічого не вийшло. Протягом перших трьох років після твердження ДСТ більшість українських підприємств склали такі паспорти, але в ті часи не виникала потреба в цих документах. Тоталітарна система з антиринковою ідеологією не в змозі була запропонувати ринкові механізми еколого-безпечного господарювання. Тільки зараз почали створюватися умови, що неодмінно зажадають ринкових механізмів і важелів, у тому числі екологічний аудит. Сприяє цьому і діюче природоохоронне законодавство України.

Для них створена відповідна організаційна інфраструктура, у  яку входять органи екологічної  експертизи й екологічної інспекції. Менш розвиті цільові функції  забезпечення й узгодження, що є  підставою управлінської піраміди. Між іншим, яке підстава, таке і будинок. Можна сказати, що міцність таких управлінських основ може забезпечити тільки екологічного аудита. Тільки впровадженням екологічного аудита можна забезпечити як ефективне проведення природоохоронних заходів, так і погодженість дій державних і суспільних органів, місцевих органів влади, підприємств. Екологічна безпека гарантується природоохоронним законодавством шляхом здійснення попереджувальних комплексно взаємозалежних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових і інших заходів. Комплексні заходи здійснюються підприємствами відповідно до екологічних вимог. У ринкових умовах державні вимоги підсилюються конкурентною боротьбою за ринки збуту чи продукції залучення інвестицій для розвитку. Ринкові вимоги до екологічної безпеки підприємства зажадають проведення систематичної незалежної й об'єктивної оцінки ступеня екологічних ризиків. Це можливо зробити тільки завдяки екологічному аудиту. Причому, результати таких оцінок є конфіденційними і призначені для посібника підприємства. Таким чином, компетентний, кваліфікований екологічний аудит сприяє посиленню законодавчих гарантій екологічної безпеки.

Правове регулювання екологічного менеджменту в Україні

З переходом нашої каїни на ринкову модель розвитку, в українській термінології з'явилися невідомі раніше слова: менеджмент, маркетинґ, аудит, консалтинґ, бенчмаркінґ тощо. Ці терміни здебільшого запозичені з англійської мови і визначають інститути, характерні для країн з розвиненою ринковою економікою. Разом з ними до законодавства України й у науковий обіг проникнув термін “екологічний менеджмент”. Цей термін одразу увійшов у моду, і науковці різних галузей знань, активісти громадських екологічних організацій активно його вживають, вкладаючи в нього кожен свій зміст. Більше того, згідно Концепції екологічної освіти України, затвердженої рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України від 20 грудня 2001 долі № 13/6-19, підготовці фахівців з екологічного менеджменту надається державної ваг. Оскільки розв'язання екологічних проблем держави здійснюється через розв'язання екологічних проблем конкретних підприємств, впровадження систем екологічного менеджменту на підприємствах України є завданням для держави вельми нагальним. Проблема правового регулювання становлення і здійснення екологічного менеджменту в Україні і досліджується в цій статті.

Одразу слід зазначити, що в Україні правові аспекти  екологічного менеджменту практично  не досліджені. Окремі аспекти екологічного менеджменту опрацювали: Погрібний О. О. (у частині екологічного оподаткування підприємств) [1], Андрецев В. І. (в аспекті правового забезпечення екологічної безпеки) [2], Кашенко О. Л. (фінансові аспекти екологічного менеджменту) [3]. При підготовці цієї статті були використані також наукові розробки вчених-економістів, фахівців у царині економічного менеджменту. Оскільки саме поняття екологічного менеджменту прийшло до нас з-за кордону, де воно досліджене детальніше, мі визнали за доцільне використати також концепції екологічного менеджменту Ґранта Леджервуда, Єлизавети Стріт та ін. закордонних авторів. Враховуючи ті, що проблеми екологічного менеджменту Російської Федерації та України є багато в чому подібними, нами було використано також праці російських дослідників, серед яких найбільше цю проблему досліджував Сєров Г.П. [4]. Алі це були лише дослідження окремих аспектів екологічного менеджменту, мі ж спробуємо комплексно розглянути цю проблему саме з крапки зору правового регулювання.

Завданнями цього дослідження є: 1) опрацювати правове поняття екологічного менеджменту; 2) визначити систему екологічного менеджменту; 3) описати сучасний стан правового регулювання екологічного менеджменту; 4) окреслити проблеми правового регулювання екологічного менеджменту та шляхи їх подолання.

Саме слово “менеджмент” походити з англійської мови й означає “управління”, “керування”. Цей термін виник на початку ХХ ст. у США, коли американський дослідник Ф.У. Тейлор запропонував розглядати управління підприємством як науку. З тієї години поняття менеджменту значно зеволюціонувало, виникли різні види менеджменту, у тому числі й екологічний менеджмент. Незважаючи на багатозначність цього поняття, у наша година семантично воно переважно означає управління локального рівня. Термін “екологічний менеджмент” розглядається переважно в таких значеннях: а) як діяльність громадських екологічних організацій; б) як сукупність засідок, методів і засобів управління природоохоронною діяльністю підприємства [4, с. 313]; в) як система управління окремим природним комплексом, що підлягає особливій охороні [5]; г) як частина загальної системи управління, яка включає організаційну структуру, діяльність з планування, обов'язки, відповідальність, досвід, методи, методики, процеси і ресурси для формування, здійснення, аналізу та актуалізації екологічної політики конкретної організації [6].

Як бачимо, більшість доктринальних  позицій і законодавчих визначень  сходяться на тому, що екологічний  менеджмент – це екологічне управління найнижчого локального рівня, тобто – конкретним природним чи комплексом джерелом екологічної небезпеки. На підставі наукового аналізу ознак екологічного менеджменту можна дати таке визначення цього поняття: Екологічний менеджмент – це управління екологічними характеристиками конкретних суб’єктів екологічно небезпечної діяльності, джерел екологічної небезпеки або окремих природних комплексів. Управління громадськими екологічними організаціями не розглядається нами як екологічний менеджмент, хоча діяльність таких організацій щодо впровадження конкретних екологічних заходів може бути екологічним менеджментом.

За об’єктами екологічний  менеджмент поділяється на: а) екологічний  менеджмент суб’єктів екологічно небезпечної  діяльності (наприклад: підприємств); б) екологічний менеджмент джерел екологічної небезпеки (наприклад: сховищ радіоактивних відходів), в) екологічний менеджмент окремих природних комплексів (наприклад: річки Дніпро). За суб’єктами екологічний менеджмент поділяється на: а) внутрішній – здійснюється в межах самого об’єкту управління (наприклад: здійснюється адміністрацією даного підприємства) і б) зовнішній – здійснюється зовнішніми суб’єктами управління щодо даного об’єкту управління (наприклад: законодавче регулювання діяльності окремих підприємств, управлінські рішення міністерств і відомств, яким підпорядковані конкретні підприємства). За обсягом: а) цілковитий – охоплює усі екологічні характеристики об’єкту управління, і б) частковий – охоплює лише частину екологічних характеристик об’єкту управління. За джерелами правового регулювання: а) системний – здійснюється шляхом впровадження на об’єкті менеджменту встановленої законодавством системи екологічного менеджменту (наприклад, згідно ДСТУ ІСО 14001-97) і б) безсистемний – здійснюється відповідно до загальних норм екологічного законодавства. За напрямками управлінського впливу: а) екологічний менеджмент природокористування; б) менеджмент екологічного ризику; в) обслуговуючий екологічний менеджмент (охоплює інформаційне забезпечення, взаємодію з державними органами, громадськими організаціями, створення екологічних фондів, екологічне страхування, екологічний тренінґ та інші види обслуговуючої діяльності, яка входити до системи екологічного управління, але не стосується безпосередньо ні природокористування, ні управління екологічним ризиком).

Будова екологічного менеджменту  включає такі первинні або першоелементи:

- суб'єкт екологічного  менеджменту – чи особа організація,  яка здійснює екологічне управління  об'єктом екологічного менеджменту;

-об'єкт екологічного менеджменту  – суб'єкт екологічно небезпечної  діяльності, джерело екологічної  небезпеки або природний комплекс, щодо екологічних характеристик  яких здійснюється екологічний  менеджмент;

- зміст екологічного менеджменту – сукупність управлінських заходів, за допомогою яких суб'єкт впливає на об'єкт екологічного менеджменту (планування, облік, аудит, інформування, фінансування тощо);

- екологічний аспект (характеристика) – аспект функціонування об'єкту  екологічного менеджменту, який  стосується вимог екологічного  законодавства, запобігання чи  розв'язання екологічних проблем;

- ідеальний стан об'єкту  екологічного менеджменту – результат,  якого прагне досягнути суб'єкт  екологічного менеджменту через  заходи управлінського впливу  на об'єкт екологічного менеджменту.  Є об'єктивні і суб'єктивні  критерії визначення ідеального  стану: об'єктивні – екологічне  законодавство й екологічна кризу;  суб'єктивні – екологічна свідомість і культура.

На жаль, законодавство  України про екологічний менеджмент розвинуте недостатньо. Наразі правове  регулювання екологічного менеджменту  здійснюється в двох напрямках: а) визначення еколого-правового статусу суб'єктів  екологічно небезпечної діяльності; б) впровадження систем екологічного менеджменту. Істотним ґанджем першого напряму  правового регулювання є розкиданість правових приписів щодо здійснення екологічного менеджменту в численних актах  екологічного законодавства: у Земельному, Водяному, Лісовому кодексах, Гірничому  законі.України від 6.10.99 р., Законах  України “Про власність” від 7.02.91 р., “Про підприємства в Україні” від 27.03.91 р., “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.91 р., “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.94 р., “Про транспорт” від 10.11.94 р., “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпечу” від 8.02.95 р., “Про відходи” від 5.03.98 р. “Про об'єкти підвищеної небезпеки” від 18.01.2001 р., “Про охорону атмосферного повітря” у редакції від 21.06.2001 р., тощо.

Кожен із зазначених законів  визначає окремі аспекти екологічного менеджменту підприємства, або порядок застосування окремих заходів екологічного менеджменту (статистична екологічна звітність, екологічний облік, інформування, оцінка екологічного впливу тощо). Такий стан справ призводить до неефективності екологічного законодавства України в частині здійснення екологічного менеджменту підприємств.

На даний час охорона, раціональне використання та відтворення  лісових ресурсів набуває все  більшого значення в соціально-економічній діяльності людини. В результаті розвитку виробництва збільшується потреба в сировинних ресурсах.

Деревина - легкодоступна  та універсальна сировина як з економічної, так і технологічної точки  зору. Без деревини не може обійтися жодна галузі народного господарства. Не вважаючи на появу різних замінників, вивіз її з лісу весь час зростає .

Тому задоволення потреб народного господарства країни в деревині та продуктах її переробки не можна ставити в залежність від приросту деревини й збільшення обсягів лісозаготівель. Доступнішим і економічним є розширення ресурсів деревини за рахунок поліпшення структури її споживання. Багато ще її губиться на різних стадіях виробництва — від лісозаготівлі до випуску готової продукції. Поліпшити споживання - значить повністю використати заготовлену деревину.

В даному курсовому проекті  на прикладі СПТзОВ " Верховинська лісова компанія" розглядаються шляхи  поліпшення структури лісоспоживання, переробки деревини низької якості та її відходів, для покращення економічного та екологічного стану підприємства.

Загальна площа земель лісового фонду на території Верховинського району складає 89442 га.

Ведення лісового господарства у районі здійснюють Верховинський держлісгосп (ДЛГ) на площі 34403 га, Гринявський держлісгосп (ДЛГ) на площі 22941 га, Верховинський районний міжгосподарський лісгосп на площі 21776 га, Карпатський національний природній парк (НПП) на площі 7096 га. На території району зареєстровано 12 підприємств, що спеціалізуються на деревообробці та лісозаготівлі.

Найбільшими з них є  СПТзОВ "Верховинська лісова компанія" , ТзОВ "Крона" та Верховинський держлісгосп, обсяги лісозаготівель яких на 2002рік склали по 20000м3 деревини основним видом продукції цих підприємств є деревина на вивіз та пиломатеріали. Такі підприємства як "Явір", "Ч.Ч.В", "Сільгосптехніка", " Сільгоспхімія", " Карпати", "Черемшина", та приватний підприємець Дудира М.П займаються в основному переробкою деревини та виготовленням товарів широкого вжитку (господарські товари, спортивний інвентар, музичні інструменти, меблі, мистетьські вироби, тощо. На таких підприємствах як " Райсількомунгосп" та ПП " Надія " основним напрямком діяльності є вирощування та догляд за молодняком.

Деревообробні підприємства "Явір", "Ч.Ч.В", "Сільгосптехніка", "Сільгоспхімія", "Карпати", "Черемшина", та приватний підприємець  ДудираМ.П в якості сировини використовують пиломатеріали, фанеру, плити і виготовляють готові вироби (віконні та дверні рами, меблі, спортивний інвентар та ін.).

В останній час практикуються  комплексні підприємства, які поєднують у своєму складі лісозаготівельні та деревообробні виробництва, хімічні виробництва по переробці відходів з розміщенням їх на одній площі з обов'язковою умовою повної комплексної переробки усієї деревини, що надходить у виробництво[2].

Опис основного технологічного процесу

Технологічний процес лісозаготівлі містить наступні операції: підготовчі роботи, завалювання деревини, очистка від гілок, збір та складування деревини після заготовки лісу, пакетування її, спуск з гір, трелювання, вивіз та доставка сировини у лісозаготівельні цехи, вантажно-розвантажувальні роботи .

Технологічний процес лісозаготівлі починається з підготовчих робіт. Для масової лісозаготівлі деревини у насадженнях через кожних 50-60м прорубують двох метрові коридори під кутом 45-50° до основної траси майбутнього спуску вирубленої деревини. В гірській місцевості коридори прорубують не вздовж схилу, а навскіс , що запобігає появі і розвитку ерозії ґрунту. В процесі підготівельних робіт утворюються відходи хворосту, тонкоміру, технічної зелені.

При заготовці деревина очищується від суччя, гілок, технічної зелені за допомогою бензопил та сокир. В результаті цього утворюються лісосічні рештки .

Очищена деревина збирається та складується у так звані "пачки" для трелювання. Після цього деревина завантажується на вантажівки та

доставляється до місця переробки. У цьому процесі використовуються трактори та вантажівки різних марок .

Після доставки деревини у цех відбувається її сортування. На цьому етапі проходить відбір ділової деревини і у відходи списується низькосортна, дров'яна деревина та тонкомір .

Дров'яна деревина подається для обробки. На верстатах ОК-66М окорюють деревину, де у відходи потрапляє кора.

У цеху деревину брусують на лісопильній рамі РК-2 або круглопильному верстаті.

Найбільш поширеними операціями в лісозаготівельному цеху є такі:

-розкрій хвойної пиловочної  сировини з брусовкою на обрізні пиломатеріали;

-розкрій тонкомірної хвойної  пиловочної сировини на обрізні пиломатеріали;

- розкрій сировини хвойних  та листяних порід на не  обрізні пиломатеріали.

На цьому етапі утворюються  відходи тирси, стружки, кускової деревини та деревинний пил.

Існують також різноманітні процеси розкрою пиловочної сировини, які пов'язані з розмірними та якісними особливостями сировини і продукції . Сюди входять процеси виробництва пиломатеріалів, шпал, брусків, розкрій грубомірної сировини.

Пиломатеріали та дошки подаються  для обробки та виготовлення готової  сировини на плоских та фігурних фрезерних  станках, при цьому утворюються  кускові відходи та сира технологічна тирса.

Останній етап відбувається у деревообробних цехах, де сировина сушиться перед запуском в обробку, розкроюється, механічно обробляється, склеюється та облицьовується і збирається у готову продукцію .

Окрім відходів деревини у  навколишнє середовище потрапляють  відходи від підсобного господарства, викиди шкідливих речовин від котелень та транспорту, різноманітні викиди від станків та обладнання, суміші шкідливих речовин , які є складовими лаків, фарб та клею, що використовуються у технологічному процесі та пестициди і гербіциди, які використовують при догляді за лісом.

Технологічні операції в  лісозаготівельних цехах виконуються  на різноманітному спеціалізованому обладнані. Для повздовжнього розкрою колод і брусся на дошки використовують лісопильні рами, круглопильні, фрезерно-пильні і стрічкові верстати. Для повздовжнього розкрою та обрізанні дощок по ширині - двопильні та багатопильні обрізні і фрезерно-обрізні верстати; для поперечного розкрою дощок по довжині - однопильні та багатопильні торцовочні круглопильні верстати.

Вибір верстатів для виконання  окремих операцій залежать від розмірів і якості сировини, засобів розпилювання та економічної вигоди використання тих чи інших верстатів в різних умовах.

Крім основного технологічного обладнання існує різноманітне допоміжне обладнання: транспортні засоби (возики для деревини), роликові, цепні, повздовжні, поперечні, стрічкові конвеєри та інше.

При обробці деревини також  у великих кількостях утворюються  відходи деревини, кори, тирси та стружки, шліфувального пилу, які  або зберігаються просто неба або  спалюються у котельних підприємств.

З цього ми можемо зробити висновок, що основними екологічними проблемами підприємства є :

-відходи лісозаготівлі (гілки, листя, хвоя, сучча, кора та коряжі) та деревообробки (кускові відходи деревини, тирса, стружка, кора, шліфувальний пил та інші);

-викиди котелень, автотранспорту, машин та механізмів; стічні води;

-токсичні речовини від догляду за лісом (добрива, гербіциди та пестициди). Для вирішення цих проблем існують такі шляхи:

-маловідходне та безвідходне виробництво;

-встановлення додаткових фільтрів та очисних споруд;

-використання циркуляційної системи водопостачання та біологічна

-очистка стічних вод;

-використання дизельного палива та заміна вугілля біопаливом;

-використання малотоксичних пестицидів та гербіцидів;

-зменшення використання азотних добрив та пошуки більш

-перспективних добрив на основі кори та інших відходів.

Для зменшення відходів виробництва  необхідно для кожного виду відходів розробити перспективні шляхи їх використання, які б дозволили не тільки зменшити обсяги відходів на ділянках підприємства та у лісі, але й принесли екологічну та економічну вигоду.

Оскільки найбільший негативний вплив виробництва спостерігається  на атмосферне повітря, тому для вирішення  проблеми поводження з відходами  тирси необхідно в першу чергу звернути увагу на такі шляхи вирішення проблеми, які б дозволили зменшити вплив виробничої діяльності на навколишнє середовище.

Еколого-економічна характеристика продукції

Основним видом продукції  підприємства СПТзОВ "Верховинська лісова компанія" є деревина та пиломатеріали, оскільки ці види продукції не є кінцевими то іх собівартість включає в основному доставку та попередню обробку деревини. На даний час деревина є дуже прибутковим товаром і оскільки її заготівля не потребує значних капіталовкладень, а ринкова вартість її досить висока, цей товар є досить рентабельним та конкурентко спроможнім.

Оскільки СПТзОВ "Верховинська лісова компанія" відноситься до підприємств по попередній обробці деревинні у процесі її виробництва життєвий цикл продукції від виробництва до споживання складається з таких ланок:

1.вирощування необхідних  сортів деревини;

2.заготівля деревини;

3.окорення;

4.розпилювання на колоди;

5.доставка до місця збуту.

На всіх етапах вихідними продуктами є деревина.

Обґрунтування необхідності внесення виробничих змін

В наш час природоохоронна  діяльність більше заснована на вирішенні  проблем пов'язаних з раціональним використанням природних ресурсів та пошуку шляхів виробництва, які б  виключали можливість негативного впливу виробництва на якість навколишнього середовища. Мова іде про мало- та безвідходні, а також енергоекономні технології, які одночасно забезпечують комплексне використання сировини та відходів виробництва.

Раціональне використання та відтворення лісових ресурсів набуває  все більшого значення в соціально-економічній діяльності людини. Тому сучасне поводження з відходами деревини потребує негайних шляхів вирішення.

Таке підприємство, як СПТзОВ "Верховинська лісова компанія" кожного року втрачає величезні обсяги сировини у вигляді відходів виробництва і вирішення проблеми має ґрунтуватися не тільки на економічних показниках, але й бути доцільним з екологічної точки зору.

Для вирішення питання  про повноцінне використання сировини в даному курсовому проекті пропонується такий метод використання відходів деревини, як виробництво паливних брикетів.

Такий шлях вирішення проблеми обраний через такі свої переваги: наявність великих обсягів сировини; простота технологічного процесу;

використання брикетного виду палива дозволить заощадити  кошти на видобувних видах палива;

при спаленні брикетів в атмосферне повітря виділяється набагато менше шкідливих сполук і вони є екологічним видом палива.

Крім цього, паливні брикети  планується як для опалення самого підприємства, так і для продажу іншим підприємствам та населенню.

СПТзОВ " Верховинська лісова компанія" має великий потенціал  деревної біомаси, доступний для  отримання енергії. Технології утилізації біомаси знаходяться тільки на початку свого розвитку в Україні, але мають добрі перспективи в найближчому майбутньому.

Впровадження проекту  виробництва паливних брикетів є  економічно обґрунтованим, і в залежності від потужності об'єкту дозволяє досягти  цілком прийнятного терміну окупності (1-4 роки).

Впровадження проекту  на СПТзОВ " Верховинська лісова компанія" дозволить заощадити видобувне  паливо, що може бути вагомим джерелом економії коштів, які витрачаються на закупівлю та транспортування  видобувного палива.

При впровадженні проекту  по переробці деревної біомаси у  паливні брикети та використання їх як повноцінного джерела енергії  досягаються також і екологічні цілі. При спалюванні деревина виділяє  таку ж кількість СО2, яка була поглинута при її зростанні. Крім цього, в деревині не містяться сполуки хлору, сірки та інші шкідливі сполуки.

Список використаної літератури

1. Аренс В.Ж. Дефицит  сырья и новые технологии. —  Экономика и орг. Пром. Пр-ва, 1983 ,№2, с. 48-52.

2. Балацкий О.Ф. Экономика  и качество окружающей среды. - Л.:Гидрометео издат, 1984-84с.

Ильев. Рекреационные леса.- Мир науки, 1984 №1, с. 2-25.

Николаенко В.Г.  Лес  й охрана окружающей среды.- Лесн. Хоз-во,1981 №2, с.72-77.

5. Екологічне право України/  за ред. Попова В. К., Гетьмана  А. П. – Х., 2001. – 480 с.

6. Андрейцев В. І. Право  екологічної безпеки: навчальний  та науково-практичний посібник.- К., 2002. – 332 с.

7. Кашенко О.Л. Фінанси  природокористування. – Суми, 2000. – 317 с.

8. Сєров Г. П. Екологічний  аудит. Концептуальні й організаційно-правові  основи. – М., 2000. – 768 с.

9. Національна програма  екологічного оздоровлення басейну  Дніпра та поліпшення якості  питної води, затверджена постановою  Верховної Заради України від  27.02.97 р. № 123/97-ВР.

10. ДСТУ ІСО 14001-97 Системи  управління навколишнім середовищем.  Склад та опис елементів і  настанови щодо їх застосування. – К.: Держстандарт, 1998.