Економічне становище в україні

реферат на тему:

Економічне  становище в україні

1. Сучасний стан  економіки в Україні

Складність сучасної економічної  ситуації в країні обумовлена негативним впливом деформацій у відтворюваних  процесах, що нагромаджувалися протягом багатьох попередніх років; фізичним та моральним   старінням   виробничого   потенціалу,   що   знижує конкурентоспроможність української продукції та звужує ринки збуту; щорічним виведенням з  економічного обороту значних коштів через нагромадження неліквідної  продукції: низьким рівнем доходів  населення та сукупного попиту.

Не вдалося істотно  зменшити податкове навантаження, підвищити  ефективність приватизації та реструктуризації підприємств, створити сприятливі умови  для залучення інвестицій, розвитку малого бізнесу. Залишаються   монополізованими   ринки   нерухомості,   паливно-енергетичних ресурсів, житлово-комунальних та транспортних послуг, що не сприяє ефективному і  раціональному використанню національних ресурсів. Дається взнаки неузгодженість законодавства, насамперед, податкового  та у сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності в рамка країн-членів СНД.

Розвиток економіки в 2003 році характеризувався рядом принципово нових позитивних тенденцій.

У цілому за 2003 р., за попередньою  оцінкою, реальний ВВП збільшився на 6% (у 2002 р. зниження ВВП становило 0,3%). У другій половині року спостерігалося прискорення зростання обсягів  економіки: якщо у II кварталі ВВП збільшився на 4,5%, то у III приріст становив уже 5,7%. За оперативною ж оцінкою, у IV кварталі даний показник зріс до 8,8%.

У III кварталі 2003 р. обсяг  номінального ВВП становив 50503 млн. грн., а реальний ВВП порівняно з відповідним періодом попереднього року збільшився на 5,7%. Починаючи з III кварталу 2002 р. п'ятий квартал поспіль спостерігається зростання реального ВВП (таблиця 1). Наведені у таблиці 1 дані про валову додану вартість (ВДВ) показують процент її зміни по основних галузях економіки і вклад кожної з них у збільшення реального ВВП на 5,7% у ІІІ кварталі 2003 р.

Таблиця 1

ВВП і ВДВ по галузях економіки

У галузях, що виробляють товари, ВДВ за III квартал цього року збільшилася  в цілому на 8,6% (вклад основних галузей  даної групи був визначальним і становив 4,3 процентного пункта). В основному це зумовлено триваючим зростанням виробництва у промисловості (вклад цієї галузі у зростання на 5,7% реального ВВП — 3,27 процентного пункта) і вперше наявним зростанням у сільському господарстві (4,9% приросту ВДВ до відповідного періоду 2002 р. і вклад 0,97 процентного пункта).

У галузях, що надають послуги, ВДВ за III квартал збільшилася  на 1%. В основному, це зумовлено, з одного боку, зростанням обсягу випуску в торгівлі, громадському харчуванні (вклад цієї галузі у зростання на 5,7% реального ВВП — 0,51 процентного пункта), а з іншого — зниженням обсягу виробництва на 6,4% до відповідного періоду попереднього року по житлово-комунальному господарству (від'ємна складова вкладу — мінус 0,25 процентного пункта). Роль решти галузей сфери послуг є незначною, у тому числі і по транспорту.

У III кварталі 2003 р. порівняно  з відповідним періодом попереднього року сталися певні зрушення у галузевій структурі ВДВ. У виробництві ВДВ частка товарови-робляючих галузей зросла на 1,7 процентного пункта (в основному, за рахунок зростання в промисловості на 2,1 процентного пункта). Одночасно частка галузей сфери послуг зменшилася на 1,8 процентного пункта внаслідок її скорочення на транспорті і у зв'язку на 0,5 процентного пункта, а також в освіті — на 0,2, охороні здоров'я, фізичній культурі та соціальному забезпеченні — на 0,3 процентного пункта. Відзначається також збільшення частки торгівлі та громадського харчування на 0,1 процентного пункта у загальному обсягу ВДВ.

У II і III кварталах 2003 р. відбулися  значні зміни у структурі ВВП  за категоріями кінцевого використання. Про це говорять дані таблиці 2 і  рисунка 1. Найбільший вклад у зміну  реального ВВП у ці періоди  припадає на кінцеві споживчі витрати (КСВ) і зовнішньоторговельні операції.

Таблиця 2

ВВП за категоріями  кінцевого використання

У II кварталі КСВ збільшилися  порівняно з аналогічним періодом 2002 р. на 12,1% їх вклад у зростання  реального ВВП становив 9,2 процентного  пункта. Зовшньоторговельні операції після практично щоквартальної  негативної динаміки у 2002 продовжували зростати як за експортною, так і  за імпортною складовими. У II кварта. спостерігалося збільшення обсягу експорту (на 10,1%) та імпорту (на 19,6%) товарів послуг порівняно з II кварталом 2002 р. Така динаміка експорту-імпорту призвела цілому до певного зниження додатного сальдо до 2727 млн. грн. і сукупного від'ємного вкладу в зростання реального ВВП у II кварталі, який становив мінус 3,3 процентного пункта.

У III кварталі 2003 р. КСВ зменшилися порівняно з аналогічним періодом попереднього року на 1%. Це сталося, в  основному, через зниження відповідних  витрат органів державного управління на 3,5% (роль у динаміці даного показника  НКОДГ є невеликою — частка їх витрат у КСВ становить всього 2,5%). Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств залишилися практично  на рівні відповідного періоду 2002 р. По зовнішньоторговельних операціях у III кварталі 2003 р. темп приросту обсягу експорту товарів і послуг (26,2%) значно перевищив темп приросту обсягу імпорту (11,7%). Це у цілому привело до зростання додатного сальдо до 6706 млн. грн. і сукупного додатного вкладу в зростання реального ВВП у III кварталі, який становив 7,2 процентного пункта.

Збільшення обсягів інвестування в основний капітал за розглядуваний  період спричинило зростання валового нагромадження основного капіталу. У II кварталі спостерігався приріст  на 15,7%, а з урахуванням придбання, за виключенням вибуття цінностей, — на 15,6%; додатний вклад за даним  компонентом у зростання реального  ВВП становив 2,8 процентного пункта. У III кварталі темпи приросту уповільнилися, склавши 3,5%, і додатний вклад у  зростання реального ВВП відповідно зменшився і дорівнював 0,7 процентного  пункта. Зменшення запасів матеріальних оборотних засобів зумовило від'ємний  вклад даного елемента у реальний ВВП (мінус 1,3 процентного пункта).

2. Структурна перебудова економіки України як перспективи успішного розвитку

Одним з основних методів  впливу держави на структурну перебудову є фінансова політика, яка розподіляється на три види: політика економічного росту, політика стабілізації і політика обмеження ділової активності.

Політика економічного росту - це система фінансових заходів, що направлені на збільшення фактичних  обсягів валового національного  продукту та підвищення рівня зайнятості. Ця стимулююча фінансова політика включає:

- зростання державних  видатків;

- зниження податкового  навантаження. Іншими словами, якщо  в даний час є збалансований  бюджет, фінансова політика повинна  рухатися в напрямку бюджетного  дефіциту в період спаду або  депресії.

Якщо ж уряд використовує заходи фіскальної політики і політики державних видатків, намагаючись  утримати об'єм виробництва продукції  на його типовому рівні та підтримати стабільність цін, то вважається, що державою провадиться політика стабілізації. При цьому неправильно було в вважати, що політика стабілізації підмінює стимулюючу і стримуючу фінансову політику в їх прагненні до вирівнювання економічної ситуації в державі, тому що між цими поняттями існують серйозні відмінності. Наприклад, політика економічного росту може проводитись державою і в період, коли притаманний країні об'єм виробництва вже перевищений і виробництво прагне до його потенційного рівня, в той час як стабілізаційна політика таких цілей переслідувати не має права.

В свою чергу політика обмеження  ділової активності, навпаки спрямована на зменшення реального об'єму  ВНП порівняно з його потенційним рівнем і використовується урядом в період підйому або бума з ціллю запобігання кризи перевиробництва, і інфляції, що з'являється з надлишковим попитом.

Реалізація фінансової політики проводиться в три етапи: 1. Розробка науково обгрунтованих концепцій розвитку фінансів, яка формується на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення виробництва і стану потреб населення.

2. Визначення основних  напрямків використання фінансів  на перспективу і поточний  період, тобто розробка стратегії  і тактики фінансової політики. Тут, виходячи з поставлений  цілей, враховують можливості  росту і спаду фінансових ресурсів, а також зовнішні і внутрішні політико-економічні фактори.

3. Здійснення  практичних  дій,  спрямованих  на досягнення  поставлених цілей.

Прямий вплив фінансової політики на економіку починається  лише на третьому етапі, але визначається він змістом двох попередніх.

Основою фінансової політики є бюджетна політика, яка пов'язана  із формуванням та виконанням бюджетів усіх рівнів.

Через бюджет перерозподіляється частина фінансових ресурсів держави, ефективність мобілізації та використання яких справляє істотний вплив на стан економіки в цілому.

Бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних  процесів у ринкових умовах. Його призначення  виявляється через систему економічних  відносин, структура яких така:

• між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету;
• між державою і населенням у процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту;
• між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.

Економічний зміст бюджету  і його ланок розкривається в  розподільчих відносинах, які за своєю  сутністю дуже різноманітні й охоплюють  усі рівні державного управління.

Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях - від створення  до споживання - здійснюється за допомогою  грошових фондів. Тому залежно від  того, як відбувається процес мобілізації  та використання бюджетних коштів, як це впливає в кінцевому підсумку на формування фондів споживання і  нагромадження, визначається роль бюджету  в управлінні економікою.

У зв'язку з цим важливе  значення має постійне удосконалення  системи мобілізації доходів  бюджету, краще використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Система платежів до бюджету має грунтуватися на таких принципах: кожна ланка бюджетної системи повинна мати закріплений у законодавчому порядку перелік платежів, що повністю надходять до цього бюджету та є достатніми для покриття передбачених видатків. Якщо в окремі періоди доходи не покривають витрат, то бюджету надається субсидія з загальнодержавного бюджету: основою для обчислення платежу до бюджету має бути вартість використаних у виробництві ресурсів. При зниженні ефективності їхнього використання ставка податку збільшується.

Крім платежів за ресурси, обов'язковим елементом взаємовідносин з бюджетом підприємницьких структур має бути платіж у формі обов'язкової  частки бюджету.

Діюча в Україні система  взаємовідносин господарських суб'єктів  з бюджетом включає податок на доходи, плату за землю, податок з  власників транспортних засобів, вивізне  мито, митних доход, плату за воду, податок  на майно, відрахування на геологорозвідувальні роботи. Ці платежі повною мірою  відповідають наведеним раніше вимогам, проте через недосконалість порядку  обчислення і стягнення не виконують  належних функцій.

Другим важливим напрямом впливу бюджету на економічні та соціальні  процеси в державі є видатки. Вони беруть участь у формуванні кінцевої величини фондів споживання і нагромадження. Найзначніші суми бюджетних ресурсів призначені для формування фонду  споживання. В останні роки на ці цілі направляється більш, ніж 50% усіх видатків бюджету. Спостерігається  тенденція зростання їх.

Збільшується частка коштів на капітальні вкладення та інші витрати  на розширення виробництва. Вона перевищує 30%, що має позитивний вплив на темпи  і пропорції економічного розвитку.

Важливою проблемою посилення  ролі бюджету в розподільчих процесах є досягнення оптимальних співвідношень  між різними ланками бюджетної  системи. З загальнодержавного бюджету  фінансується понад 61,1% усіх витрат. Спостерігається  тенденція збільшення частки місцевих бюджетів у фінансуванні бюджетних витрат, що може позитивно вплинути на розвиток системи місцевого самоврядування, в врешті-решт - на використання бюджетних коштів у цілому.

Ключове значення для досягнення головної мети - переходу від спаду  до зростання - має активізація інвестиційної  та підприємницької  діяльності, завершення реформування податкової системи та підвищення за рахунок цього ділової  активності.

Проведення структурної  перебудови економіки, підтримка і  розширення виробничого потенціалу українських підприємств вимагають  суттєвих змін в інвестиційній політиці.

Сучасна економіка України  характеризується деформованою структурою виробництва і низьким технічним  рівнем. Це є наслідком економічної  політики колишнього радянського уряду, який протягом кількох десятиліть спрямовував  усі ресурси на розвиток галузей  важкої промисловості на збиток соціальній сфері і підприємствам, що випусками  споживчі товари.

Особливе значення для  структурного перевороту України має  подолання однобічної залежності її участі у міжнародному розподілі  праці від економічних зв'язків  з Росією та колишніми республіками СРСР. Україна стала незалежною, маючи 70% промислових підприємств, підпорядкованих  Москві. У зв'язку цим ринки збуту, сировини, інфраструктура виробництва, організаційні структури управління орієнтувалися на центр. У цілому по країні лише 20% підприємств мають  замкнений цикл виробництва в  межах держави. При цьому необхідно  враховувати те, що Росія з власних  сировинних ресурсів може виробляти 65% продукції, Казахстан - 27%, України - 15%, Білорусь - 4%.

Структурні зміни всіх рівнів тісно взаємопов'язані. Тому теорія структурного перевороту формулює не лише принципи обґрунтування окремих  ланок, а й їх інтеграцію. В основу покладена "теорія секторного структурного повороту". Вона розвиває ідею трисекторної побудови галузей, що відповідає їх значенню в процесах економічного розвитку. У первинному секторі згруповані галузі аграрної та сировинної спрямованості, для яких характерна середня інтенсивність технічного прогресу і мала еластичність попиту щодо прибутків. Вторинний сектор об'єднує галузі, які виробляють продукцію ремісничо-технічного характеру з середньою еластичністю попиту щодо доходів і високою інтенсивністю технічного прогресу. І третинний сектор, об'єднуючи сферу послуг й інфраструктуру народного господарства, набуває найважливішого значення для забезпечення економічного зростання.

Характерною особливістю  України є те, що вона має вищий  рівень розвитку науки і техніки, ніж виробничий потенціал. За цих  умов, якщо взяти за основу структурного повороту класичний варіант "секторної  теорії", Україна повинна поступитися  своїм науково-технічним потенціалом  для того, щоб через одне-два  десятиліття почали його створювати знову, а для цього вже знадобиться  ціле століття. Тому секторні процесі  повинні проектуватись не за схемою ланцюгової реакції, а за паралельною  і змішаною схемами при випереджаючому розвиткові пріоритетного сектора  і пріоритетних галузей різних секторів.

Структурні перетворення народного господарства України  спрямовані на формування соціальне орієнтованої ринкової економіки, інтегрованої в світову економіку як її органічна світова частина. При цьому необхідно враховувати процесі глобалізації, які заперечують подвійну спрямованість виробництва: на експорт та локальні ринки. Країни, що інтегровані в міжнародний розподіл праці, повинні випускати конкурентоспроможну продукцію як для зовнішнього, так і для внутрішнього ринків.