Економічний зміст перестрахування та його види

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

                                                                                                                              Кафедра економічної                                                                                                                                                           кібернетики

РЕФЕРАТ

з курсу "Актуарна математика"

на тему: « Економічний зміст перестрахування та його види»

                                                                                                                              Виконала:

                                                                                                                              Ст. групи ЕКкМ-51с

                                                                                                                              Горлата Г.В.

м. Львів - 2012

План:

Вступ.

1.      Економічна суть перестрахування та розвиток його в Україні.

2.      Види перестрахування.

Додаток 1

Додаток 2

Список використаної літератури.

Вступ

Страхування - одна з найдавніших категорій суспільно - виробничих відносин.

Важко встановити, коли саме виникло перестрахування, який договір поклав йому початок, але можна з упевненістю стверджувати, що воно завжди крок за кроком розвивалося слідом за самим страхуванням.

За одними джерелами, перше перестрахування було проведене в 1370 році: перестраховувалася частина рейсу від Коделес до Брюге (Бельгія). Інші датують перші договори перестрахування кінцем XVI століття, коли страховики-купці поділяли між собою ризики в певних частках.

Пізніше, зі зростанням обсягу перестраховувальних операцій та ускладненням їх характеру, виникли спеціалізовані компанії. Першою професійною перестраховувальною компанією була "Колонія Реіншу-ранс" (1846 рік, Німеччина). У 1863 році було створено Швейцарське перестраховувальне товариство "Свіс Ре", у 1895 році - "Російське товариство перестрахування". У 1910 - 1915 роках в Україні земські страхові компанії перестраховували ризики від вогню.

У наш час індустріалізації та науково-технічної революції ризики нестримно примножуються, дедалі підсилюється їх концентрація, а це, у свою чергу, збільшує як кількість, так і розміри збитків. Нові держави, котрі після розпаду колишнього СРСР здобули політичну та економічну незалежність, сприяють посиленню ролі перестрахування. Національний страховий ринок формується, спираючись на певну підтримку держави, яка обмежує діяльність іноземних компаній. Проте нові страхові компанії мають відносно невеликі можливості щодо Прийняття ризиків. А потреба в покритті ризиків зростає швидше, ніж статутні фонди.

Якщо страхова компанія утримуватиме на своїй відповідальності ризики з високою страховою вартістю, то можлива ситуація, коли створені страхові резерви не відповідатимуть ступеню ризику і в разі настання страхової події компанія не зможе виконати своїх фінансових зобов'язань. Страховій компанії загрожують також великі збитки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій території (наприклад, коли йдеться про страхування будівель у сільській місцевості). І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазначені випадковості.

Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин.

- Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком. До цієї категорії згідно з правилом, прийнятим ЄС, належать підприємства, що відповідають двом з трьох наведених далі умов:

сума балансу перевищує 6,2 млн. екю;

товарообіг більший за 12,8 млн. екю за рік;

число зайнятих - понад 250 осіб.

- Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.

- Перевищується середня частота збитків. Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої Британії на початку XIX століття: перестрахування є новим страхуванням уже застрахованого ризику. А призначення перестрахування полягає в тому, щоб убезпечити андерайтера від раніше взятих ризиків.

1.              Економічна суть перестрахування та розвиток його в Україні.

              У науковій і навчальній літературі подано різноманітні ознаки (елементи) перестрахування. Найбільш вдалими можна вважати ознаки перестрахування, подані К. Пфайффером:

              1. Перестрахування в істинному сенсі — це страхування, а не спільне комерційне підприємство, як іноді вважалося раніше.

              2. Ризик прямого страховика є оригінальним і становить предмет договору перестрахування. Договір перестрахування може включати й інші елементи ризику, наприклад, валютні ризики та ризики перерахування платежу.

              3. Укласти договір перестрахування можливо лише з іншою страховою компанією. За загальним правилом між перестраховиком і страхувальником не існує ніяких правовідносин — у цьому суттєва різниця між перестрахуванням і страхуванням.

              Перестрахування має важливу правову особливість. Відповідальність за страховим ризиком перед страхувальником повністю покладається на безпосереднього страховика, незважаючи на те, що договір перестраховано. Страхувальник, як правило, може навіть і не знати про перестрахування. Можна сказати, що відносини з перестрахування — це внутрішня справа страхових компаній, яка не стосується первинних, або оригінальних ризиків.

              Страхові відносини характеризуються рухом грошових потоків, які включають:

— страхові платежі;

— виплату страхового відшкодування;

— перестрахування;

— розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;

— отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.

              Перестрахування супроводжується грошовими потоками в тому випадку, коли передача договору страхування здійснюється після отримання перестрахувальником страхових платежів, які він і передає перестраховику. У взаємовідносинах між перестрахувальником і перестраховиком мають місце грошові потоки, що характеризують фінансові відносини між ними з приводу купівлі-продажу договорів страхування. Як правило, вони здійснюються у формі комісійної плати. Ці відносини не належать до страхових грошових потоків, оскільки вони не характеризують рух коштів страхових фондів (рис.13.1):

              Страховик, який прийняв на страхування ризик від страхувальника, а потім передав частину свого страхового ризику іншому страховику, іменується перестрахувальником (цедентом). Процес, пов'язаний з передачею ризику, отримав назву цедування ризику, або перестрахувальної цесїі.

              Страхувальник, страхуючи ризик, передає його за певну плату (страхову премію) страховику. Це перший рівень розміщення (передачі ризику). Тут економічні правовідносини реалізуються між страхувальником і страховиком.

              При цьому страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування. Перший рівень розміщення (передачі) ризику дозволяє страхувальнику отримати у законному порядку згідно з укладеним страховим договором страхову суму в разі настання (реалізації) страхового ризику. Страхувальника не турбує, як саме страховик зможе забезпечити виконання обов'язків відповідно до укладеного договору страхування.

              Страховик, прийнявши на себе страховий ризик, реально оцінюючи свої економічні можливості та діючи відповідно до чинного законодавства, що регламентує діяльність суб'єктів страхового ринку, самостійно шукає іншого страховика, котрий би погодився взяти на себе частину страхового ризику, що був переданий йому страхувальником.

              Страховик, якому страховик (цедент) передає частину ризику, взятого ним від страхувальника на страхування, зветься перестраховиком. Це другий рівень розміщення (передачі) страхового ризику, його називають перестраховою цесією. При перестрахуванні відбуваються економічні взаємовідносини між цедентом і цесіонарієм (страховиком, який бере частину страхового ризику від страховика).

              Цесіонарій може, своєю чергою, передати частину взятого на себе страхового ризику іншому перестраховику (ретроцесіонарію). Процес розміщення (передачі) ризику від цесіонарія до ретроцесіонарія має назву ретроцесії. Це третій рівень розміщення ризику. Перестрахування може бути продовжене, ризик може передаватись у ретроцесію іншому ретроцесіонарію (четвертий рівень розміщення ризику) і так може відбуватись декілька разів, поки страховий ризик не буде поділено між перестраховиками так, щоб забезпечити реалізацію економічних інтересів усіх учасників страхування певного страхового ризику (рис. 13.2).

              Положенням про порядок здійснення операцій з перестрахування перестраховикам дозволяється здійснювати операції з перестрахування тільки з тих видів страхування, на проведення яких вони мають ліцензію.

              Страховики (цеденти, перестрахувальники) мають укладати договори перестрахування з перестраховиками, зареєстрованими згідно із законодавством України. Укладання страховиками (цедентами, перестрахувальниками) договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами дозволяється тільки у разі, коли: законодавством країни, в який зареєстрований перестраховик-нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою (перестрахувальною) діяльністю; перестраховик-нерезидент повинен мати безпосередній досвід роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менше ніж три роки, що передують року, в якому укладається договір перестрахування; перестраховик-нерезидент не порушував страхове законодавство України, до нього не застосовувались відповідні заходи з цього приводу протягом останніх двох років.

              Переданий перестраху вальний інтерес має назву аліменти, а отриманий — контролімента.

              Перестрахування передбачає систему комісійної винагороди.

              Комісія в перестрахуванні — це частина страхової премії, закладена в тарифну ставку в розмірі витрат на ведення справи, яка залишається в цедента, оскільки останній відповідає перед страхувальником за всю страхову суму та обслуговує весь договір страхування. Передаючи надалі частину ризику іншому страховикові — цесіонеру, цедент передає йому й відповідну частину премії та виступає перед цесіонером немовби посередником, який дає цесіонерові і клієнта, і частину страхової премії, за що залишає собі певну винагороду у вигляді комісії.

              Комісія може бути оригінальною, перестрахувальною та брокерською.

              Оригінальна комісія — це відрахування від страхової премії на користь цедента за передачу ризику (всього або частини) у перестрахування цесіонерові. Вторинне розміщення ризику є найважливішою функцією перестрахування. Підтвердженням цього є розмір оригінальної комісії, який може досягати 20 % від премії.

              Перестрахувальна комісія сплачується за наступних розміщень ризику, тобто за ретроцесії. Таку комісію отримує ретроцедент від ретроцесіонера за переданий ризик у перестрахування. Розмір такої комісії коливається в межах 10—15 % від загального розміру премії.

              Брокерська комісія є відрахуванням від страхової премії на користь брокера, який є посередником на ринку перестрахування. Така комісія становить від 1,5 до 15 % нетто-премії.

              Тантьєма (іноді її називають додатковою комісією) — комісійна винагорода цедента з прибутку, яку перестраховик щорічно виплачує цеденту за передані ризики у перестрахування.

              У професійних перестрахувальників витрати значно нижчі, ніж у страховиків, відповідно, рентабельність їх діяльності є вищою. Саме на цій підставі страховик - цедент обумовлює тантьєму в договорі перестрахування.

              Під час укладання договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами за участю страхових брокерів Ллойда страховики (цеденти, перестрахувальники) повинні вимагати у зазначених брокерів копії відповідних свідоцтв про їх повноваження.

              Страховики (цеденти, перестрахувальники) зобов'язані в установленому порядку та в межах встановленої звітності повідомляти уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю про обсяги отриманих та сплачених перестраховикам страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та подавати пояснення щодо звітних даних про укладені договори перестрахування. Враховуючи необхідність забезпечення виконання зобов'язань перед страхувальником при укладанні договорів перестрахування, законодавством України передбачено зобов'язання перестраховика здійснити за заявою страховика (цедента, перестрахувальника) сплату частки страхових сум та страхових відшкодуваиь, передбачених цими договорами, безпосередньо страхувальнику в разі неплатоспроможності страховика (цедента, перестрахувальника).

              З розвитком та становленням страхового ринку України розвивається і ринок перестрахування. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2004 р. N 124 введений “Порядок та вимоги щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента”, який спрямований на посилення захисту інтересів страхувальників, забезпечення платоспроможності страховиків, надійності, безпечності та диверсифікованості розміщення страхових резервів.

Укладення страховиками (цедентами, перестрахувальниками) договорів перестрахування за межами України із страховиками (перестраховиками) нерезидентами дозволяється тільки у разі, коли:

- законодавством країни, в якій зареєстрований страховик (перестраховик) нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою і перестраховою діяльністю;

- страховик (перестраховик) нерезидент провадить безперервну страхову (перестрахову) діяльність не менше ніж три роки до дати укладення договору перестрахування;

- відсутні факти порушення страховиком (перестраховиком) нерезидентом законодавства про страхову і перестрахову діяльність і з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та боротьби з тероризмом країни його реєстрації.

Дотримання зазначених вимог підтверджує інформація у письмовій формі або у вигляді електронних даних, надана на звернення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг органом, який виконує функції нагляду за страховою і перестраховою діяльністю у країні реєстрації страховика (перестраховика) нерезидента, або Міжнародною асоціацією органів нагляду за страховою діяльністю (IAIS). Така інформація повинна містити реквізити відправника (найменування, адреса, в тому числі електронної пошти, номер телефону, ім'я та прізвище посадової особи, яка підписала інформацію).

За інформацією Комісія звертається у разі відсутності (недостатності) відомостей про діяльність страховика (перестраховика) нерезидента, що підтверджують дотримання передбачених цим пунктом вимог, виявленої за результатами аналізу інформації, що подається Комісії відповідно до Порядку та вимог, аналізу звітних даних, що подаються Комісії відповідно до законодавства страховиками (цедентами, перестрахувальниками), або виїзних і безвиїзних перевірок.

У разі потреби страховики (цеденти, перестрахувальники) звертаються до Комісії із запитом щодо відповідності страховиків (перестраховиків) нерезидентів Порядку та вимог, з якими передбачається укладення договорів перестрахування, яка надає необхідну інформацію у визначеному нею порядку.

Страховики (цеденти, перестрахувальники) не пізніше ніж у десятиденний строк після укладення договорів перестрахування із страховиками (перестраховиками) нерезидентами інформують Комісію про їх укладення в порядку, визначеному Комісією.

Страховики (цеденти, перестрахувальники) можуть укладати договори перестрахування за участю перестрахових брокерів-нерезидентів лише через їх постійні представництва в Україні, зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових або перестрахових брокерів.

Для укладення договору перестрахування із страховиками (перестраховиками) нерезидентами за участю перестрахових брокерів-нерезидентів їх постійні представництва подають страховикам (цедентам, перестрахувальникам) засвідчені в установленому порядку копії таких документів:

- свідоцтва про державну реєстрацію постійного представництва перестрахового брокера-нерезидента в Україні як платника податку;

- документа, що підтверджує взяття на облік в органі державної податкової служби;

- свідоцтва про включення до державного реєстру страхових і перестрахових брокерів.

Згідно з розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 1 лютого 2007 р. N 6763 “Порядком підтвердження перестраховими брокерами здійснення за їхньою участю перестрахування у перестраховика - нерезидента ” [6], рейтинг фінансової надійності (стійкості) перестраховика повинен відповідати наступним встановленим вимогам:

1. Договори перестрахування, укладені через або за посередництвом перестрахових брокерів, повинні відповідати вимогам щодо здійснення перестрахування в перестраховика-нерезидента, які визначені законодавством.

2. Рейтинг фінансової надійності (стійкості) перестраховиків-нерезидентів підтверджується перестраховими брокерами шляхом подання до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України декларації за формою 1ПБ згідно з додатком разом із документами, що до неї додаються, а до податкових органів - відповідно до вимог законодавства.

До Декларації додаються копія джерела інформації (веб-сторінки з офіційного сайта та/або сторінки з бюлетеня рейтингового агентства), де міститься інформація про рейтинг, а також копія брокерського документа (ковернота, поліса, сертифіката тощо), що підтверджує перестрахування (розміщення) ризиків у перестраховиків-нерезидентів (далі - копія брокерського документа). Усі додатки до Декларації засвідчуються печаткою перестрахового брокера.

3. Копія брокерського документа, що складається перестраховим брокером на підтвердження розміщення ризиків страховика-резидента в перестраховиків-нерезидентів та підписується перестраховим брокером, також має бути засвідчена страховиком-резидентом (перестрахувальником) шляхом проставлення підпису та печатки.

4. Перестраховий брокер подає Декларацію, копію брокерського документа та копію джерела інформації про рейтинг фінансової надійності (стійкості) перестраховика-нерезидента на дату укладання договору перестрахування до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України не пізніше як у тридцятиденний строк після підписання брокерського документа.

5. Подання перестраховим брокером до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України документів, передбачених пунктом 5 цього Порядку, у встановлений строк є підтвердженням виконання вимог пункту 13.6 статті 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" [2].

              2. Види перестрахування.

              Отже, в основі перестрахування лежить договір, згідно з яким одна сторона (цедент) передає повністю або частково страховий ризик (або групу ризиків) іншій стороні — перестраховику, котрий в свою чергу бере на себе зобов'язання відшкодовувати цеденту відповідну частину страхового покриття.

              За способом взаємозобов'язань цедента та цесіонарія договори перестрахування бувають:

- факультативними;

- облігаторними;

- факультативно-облігаторними.

              Факультативне перестрахування вважається найпростішим. Воно широко використовується за умови великих ризиків. Договір факультативного перестрахування надає повну свободу цеденту у вирішенні питання щодо передачі (часткової чи повної) певного виду ризику та умов цієї передачі. Перестраховик може прийняти цю пропозицію або відхилити її. Розмір перестрахувальних платежів за цим договором визначає ринок. За цим же видом договорів цедент повинен передати частину ризику до початку відповідальності за нього.

              Договір облігаторного перестрахування зобов'язує цедента передати перестраховику в межах певної частки всі ризики одного й того ж характеру, взяті на страхування в тій чи іншій країні, наприклад, ризики пожежі та непрямі ризики. Передача таких часток ризиків перестраховику здійснюється тільки тоді, коли страхова сума перевищує визначену раніше власну участь страховика. Перестраховик за умовами даного виду договору зобов'язується прийняти всі ці ризики в перестрахування, не маючи можливості контролювати ні тарифікацію, ні виплати з ліквідації збитків. Цей вид договору укладається на невизначений строк з правом його розірвання. Договір дуже вигідний для цедента, оскільки всі заздалегідь визначені ризики автоматично покриваються перестраховиком.

              Облігаторне перестрахування дешевше від факультативного. Воно передбачає встановлення між цедентом та цесіонарієм стосунків повної взаємної довіри. Передача ризиків відбувається в рамках юридичного документа — договору, який має ряд положень, практично ідентичних для всіх країн світу. Якщо договір страхування укладено з умовою перестрахування, про це робиться застереження в перестраховому договорі. Як правило, договір перестрахування набирає сили 31 січня. Іншу дату може бути встановлено в разі створення страхового товариства або відкриття нової галузі протягом року.

              Факультативно-облігаторні договори перестрахування — це договори "відкритого покриття". За цією формою цедент вільний у виборі ризику (чи груп ризику), які він хоче передати перестраховику, а також у визначенні їхнього розміру. Перестраховик зобов'язується прийняти цедовані ризики на попередньо застережених цедентом умовах. Перестрахові платежі за цим договором визначаються на індивідуальній основі за згодою сторін або пропорційно страховим платежам, отриманим при підписанні первинного договору страхування.

              Небезпека для цесіонарія за облігаторним та факультативно - облігаторним договорами полягає у тому, що цедент може зробити селекцію ризиків у страховому портфелі і найнебезпечніші передати перестраховику. Тому ці договори мають ґрунтуватися на абсолютній довірі сторін.

              Якщо участь перестраховика в кожному переданому йому покритті ризику визначається за заздалегідь обумовленим співвідношенням власної участі цедента, то таке перестрахування називають пропорційним. У практиці пропорційного страхування використовують договори:

- квотні;

- ексцедентні;

- квотно-ексцедентні.

              Квотний перестрахувальний договір передбачає передачу цесіонарію премії та збитків в однаковій пропорції в межах певного ліміту прийняття ризиків. Якщо власне утримання цедента становить, скажімо, 30%, перестрахувальник отримує 70% премій, сплачених цеденту, і відшкодовує 70% його збитків.

              Договір ексцедентного перестрахування ґрунтується на тому, що перестраховик бере на себе зобов'язання відповідати за полісами, які покривають суми, що перевищують ліміти власної участі страховика в покритті ризику. В договорі передбачається кількість лімітів, які можуть бути передані перестрахувальнику.

              Максимум власної участі страховика в покритті ризику називається ексцедентом. Перевищення цього ліміту передається в перестрахування. Максимальна участь перестрахувальника у покритті ризику визначається кратністю власної участі цедента.

              Наприклад, власне утримання цедента встановлено у розмірі 50 тис. грн. У договорі передбачено передачу у перестрахування не більше 10 лімітів: 50 тис. • 10 = 500 тис. грн. Повна сума прийнятих ризиків дорівнює 550 тис. грн. (500 + 50).

              Для ризику, скажімо, у 200 тис. грн. передача становитиме 140 тис. грн (70%). Відповідно, 70% премій і збитків передаються перестраховику. Досить часто в договорі передбачаються різні ліміти, залежно від категорії ризику.

              Квотно - ексцедентний договір поєднує засоби двох уже названих. Портфель за такими договорами перестраховується квотно, а перевищення сум страхування ризиків понад встановлену квоту (ліміт) у свою чергу підлягає перестрахуванню на засадах ексцедентного договору.

              При пропорційних договорах страхові інтереси цедента та цесіонарія збігаються. При непропорційних — цедент може домагатися певних результатів, а перестраховик — зазнати збитків. Здебільшого ці договори діють у зв'язку з подіями, а не ризиками, їхня мета — захист цедента:

- від великих збитків;

- від суміщення збитків;

- від подій катастрофічного характеру (землетрус, ураган і т. ін.).

              За цих умов перестраховик бере на себе суму збитку, яка перевищує власне утримання (або пріоритет) цедента в межах визначеної суми (ліміт перестрахувального покриття за договором).

              Пріоритет — власна участь цедента в покритті збитків.

              Ліміт перестраху вального покриття — це максимальна межа відповідальності перестраховика за наслідки одного стихійного лиха.

              Наприклад, при ліміті перестраховика у 250 тис. грн. пріоритет (власна участь цедента в покритті збитків) становить 50 тис. грн.

              Непропорційне перестрахування найчастіше використовується при страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів за збитки, спричинені третім особам в результаті ДТП, а також у тих випадках страхування, де немає верхньої межі відповідальності страховика.

              Системи перестрахування та розміри власного утримання залежать від галузі страхування. Перестрахування на основі ексцедента сум доцільне для страхування від пожежі і поєднується з покриттям на базі ексцедента збитку в тому разі, якщо пожежа збігається з подіями катастрофічного характеру. При страхуванні автомобілів та цивільної відповідальності перестрахування здійснюється на основі ексцедента збитку.