Естетичні погляди Платона

Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України

   Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

                           Інститут соціальних наук

 

 

 

 

 

 

ІНДЗ із курсу «Історія естетичної думки»

на тему:

 

«Естетичні погляди Платона»

 

 

 

 

 

 

 

                                                                    Виконала:

                                                                   Студентка 23- К групи

                                                                                      Денної форми навчання

                                                                                       Інституту соціальних наук

                                                                                       Черевач Юлія

 

                                                                                       Науковий керівник:

                                                                                       Столярчук Н.М.

                                                                           

 

                                             

 

 

 

 

 

Луцьк 2012

 

 

 

 

План

Вступ

1. Загальна характеристика філософсько-естетичних поглядів Платона

2. Поняття Краси у  вченнях Платона. Взаємодія Краси  і Любові

3.Філософсько-естетичні  погляди Платона на мистецтво

3.1 Проблема прекрасного в естетиці Платона

3.2 Питання естетичного виховання

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

При вивченні основних напрямків  розвитку естетики як науки ми завжди розпочинаємо наш екскурс з античної філософії, саме з вивчення періоду, який став поштовхом для розвитку інших напрямків у філософії та естетиці. Саме з естетичних поглядів античних філософів розпочинається діалектичне розуміння створення основних теорій щодо визначення першооснови Всесвіту, осмислення людиною свого місця у світі, почуття, які виявляє людина, коли стикається чи то з виробом мистецтва, яке може проявитися у відчутті людини різного спектру емоцій, чи то у повсякденності, яку треба розглядати як вияв естетичної діяльності. З філософії Платона розпочинається вічна боротьба ідеалізму та матеріалізму,платонівські "ідеї" (прообрази) є зразком того, що потім виявляє себе в матеріальному вимірі. Адже платонівський абсолютний ідеалізм потім знайде своїх послідовників у Європі.

Творчість Платона (427-347 до н. Е.) відкриває нову епоху в  історії античної естетики та філософії  в цілому - період високої класики. Основні праці філософа, що містять  виклад теорії естетичного: "Іон", "Гіппій Більший", "Банкет", "Федон", "Федр", "Філеб", "Софіст", "Держава", "Республіка". Естетичні проблеми тісно пов'язані в філософії Платона з проблемами метафізики та етики. Саме в його філософії естетичні поняття були введені в систему понять філософії, а головним поняттям естетики постало прекрасне.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Загальна характеристика філософсько-естетичних поглядів Платона

 

В своїх естетичних та філософських поглядах Платон (428 чи 427 р. до н. е.– 348 чи 347 р. до н. е.) спирається на попередників, запозичуючи у піфагорійців - концепцію чисел; у Геракліта - концепцію загального становлення; у Сократа – думки про внутрішній та зовнішній світ людини. Це, звичайно, не означає, що Платон стає еклектиком. Але майже всі свої основні категорії він запозичив з колишньої натурфілософії, приступивши до розробки їх на іншому, вищому ступені.

Питання естетики піднімаються у багатьох творах Платона – "Гиппій Більший", "Держава", "Федон","Софіст", "Закони" та ін. Для розгляду естетичних засад у Платона, необхідно почати з аналізу його концепції ідей. Саме ідеї управляють світом, вони первинні та визначають життя матеріального світу для людини. Це – вічні зразки, парадигми усіх речей, які створюють постійно змінюючу матерію. Ідея дає життя матерії, а усе матеріальне колись має зникнути, тому все, що оживає, колись зникає, ідея перебуває поза часом, вона незмінна і готова завжди віддавати частку себе для речей.

У трактаті "Гіппій Більший" (перший період творчості) Платон розглядає  багато понять "прекрасного". Діалог зосереджений на з'ясуванні цього поняття на основі зіставлення двох протилежних позицій: Сократа і софіста Гіппія. Діалог розгортає величезне багатство чуттєвих проявів краси, які, по суті, вкладаються в два визначення: прекрасне - доречно; прекрасне - задоволення, отримане через зір і слух. Жоден з цих визначень Платон не приймає. По-перше, доречно може бути засобом для блага, але власне благом може і не бути, а прекрасне - завжди благо. По-друге, серед прекрасних форм і тіл є такі, які ми цінуємо те, що вони доречні, а є такі, які цінуємо заради них самих. Платон відкинув суб'єктивістські погляди софістів на красу, адже вони тлумачили прекрасне як таке, що "приємне на зір і слух". Він перший поділив дійсну і помилкову красу[3].

 

Поняття «прекрасне»  в метафізиці Платона невіддільне  від вчення про ідеї. Він почав розробляти поняття "ідея" з другого періоду творчості і продовжував до кінця життя ("Банкет", "Федр", "Федон" та ін.) "Ідея" постає в естетиці Платона вічної суттю, зразком, принципом породження, конструювання речей. Світ ідей - це світ, він втілює закони, за якими здійснюється світова космічна життя. Ідеї - ідеальні сутності, позбавлені тілесності. Вони є об'єктивною реальністю, що знаходиться поза конкретних речей і явищ. Ідея краси, що входить в цей ідеальний світ і виражає сутність прекрасного як такого, є зразком, принципом створення прекрасних, чуттєво сприйманих речей. Звідси - прекрасним постає все те, у чому є ідея краси.

Досконалим втіленням  ідеї прекрасного Платон вважає космос. Космос постає упорядкованим, естетично  закінченим цілісним, тобто ідеєю. Згідно Платону, космос - максимальне здійснення ідеальних принципів буття. Платон розуміє космос як втілення максимально ідеального початку - божественних, діалектично сконструйованих ідей в максимально реальної (чуттєво даної матерії). Ідея і матерія постають як начала (архе) хоча матерія - нижня щабель буття, обидва вони необхідні для створення світу. Матерія - це те, в чому виникає чуттєва подобу условнообозрімого зразка. Отже, космос постає найдосконалішим художнім твором[1].

Платон не заперечує  красу в явищах реального світу, розглядаючи її заснування на грунті поняття "ідея". В речах реального  світу ідея є субстанцією речі, її внутрішньої визначальною силою. Щодо природного світу і людської творчої діяльності, реальним втіленням ідеї є чуттєво дані речі. Ідея здійснює і втілює себе у власному, також ідеальне тіло. Це специфічно здійснена доцільність, в "тілі" якої з'єднані особливе і загальне.

Ідея краси має в  естетиці Платона пропускає характер. Вона виявляє себе красою в природі, душе, суспільстві. Всі людські творіння - наслідування космічного буття, а отже і досконалих в ньому вічних ідей, хоча вони стають тільки їх слабкими копіями. Без ідеї неможливо буття, неможливо визначеність речі, їх у собі виражену життєвість. По суті, Платон прагне відповісти на питання натурфілософів, які вважали космос впорядкованим цілим, розумним і певним у своїй життєвості.

Модифікаціями естетичного  принципу у Платона є різновиди  виявлення прекрасного, зокрема  такі онтологічні категорії, як "число", "міра", "ритм", "гармонія". Число виникає в естетиці Платона як те, що собою створює річ і визначає їх упорядкованість, воно щось зовнішнє в речах і одночасно - єдність внутрішнього і зовнішнього, сила, яка породжує все нові форми. При такому тлумаченні ролі числа, буття, за Платоном, є ніщо інше, як буття естетичне. Поняття "гармонія" (harmonia) - єдність протилежностей - це наявність цілого і поєднання в ньому елементів, що утворюють його структурну цілісність. Гармонія виникає у Платона і сутнісною ознакою речей (їх оформленість, визначеність), і духовним явищем (певне "однодумність" з цілим). Поняття міра (metron) - один з визначальних в античній естетиці - Платон також розглядає у двох аспектах. Перший - об'єктивний принцип буття естетичного предмета. У діалозі "Філеб" висунута ідея заходи як діалектичного синтезу кордону і безмежного. Другий аспект - суб'єктивний принцип заходи, пов'язаний з оцінкою доцільності предмета відповідно до його призначення або відповідно до його сутністю. Наявність такого критерію виміру Платон вважав основою існування мистецтва. Естетичний принцип ритму (rhythmos) також виступає в естетиці Платона в двох вимірах. Перший - онтологічний: ритм він розглядає як порядок руху, є загальним принципом. Він осягає ритми людського життя, громадського та індивідуального, закони мистецтва, нарешті, є закон руху космосу. Другий аспект дії принципу ритму пов'язаний з психічними процесами людського життя. Філософ розглядає різні типи реагування людей на явища: буйну вакхічну природу ритміки та врівноважену, обстоюючи ідею помірних і розмірених переживань. Платон наголошує на важливості істинного вживання ритмів і гармонії як умови виховання моральності й людського благородства загалом[7].

В естетиці Платона відображена  і така типова для античної естетики проблема, як наслідування (mimesis). Однак у Платона вона отримує суто негативне забарвлення. У діях митця він вбачає суб'єктивізм, прагнення догодити кожному зображуваному, а тому творчість постає "підробкою". У X книзі "Держави" Платон загалом не знаходить місця митцям у державі, вбачаючи у їх діяльності лише наслідування божественного "першовзірця", тому "наслідування е якась забава, а не серйозна вправа". Звинувативши митців у суб'єктивізмі, Платон вважає за краще надавати перевагу розумному пізнанню, а не мистецтву. Однак його позиція стосовно мистецтва неоднозначна. Він припускає доцільність тих його видів, де предметом постає прекрасне. Зокрема, це стосується музичних мистецтв, у тому числі таких, котрі позитивно впливають на мораль людини, формуючи морально доброчесних громадян. Загалом перевага надається формуванню предметів (ремесло), а не творенню їх образів (мистецтво)[5].

 

2. Поняття Краси у вченнях Платона. Взаємодія Краси і Любові

Краса, яку Платон розумів як художник, він усував від будь-якої зовнішньої форми, або, вірніше, він сам намагався усунути її від форми, проникнути в її загальну сутність, знайти, пізнати її повноту абстрагованості. Тоді почалося прагнення до ідеалу, тобто до примар. Багаті фарби життя, відчутна матерія, різноманітність явищ - все, чим сповнена наше життя, стало здаватися Платону злом, за яким прихована, як під паранджею, істина світу, нетлінна, незмінна, вічна краса. Але Платону було необхідно пізнати природу зла. Якщо зло вічне, то, ймовірно, воно й природне, а якщо воно й природне, то воно не є злом, адже єство - чудове. Платон переконує себе, що зло - всього лише - властивість матерії. Він вірив у дійсне існування ідеї окремо від явища. Ідеалізм відразу піднявся на небувалу поетичну висоту вимислу. Виникла єдина, фантастична картина світу ідеї, "світова душа", зірки і сонця, що живуть своїм життям і здатні мислити в нескінченному просторі. Все це культивується в голові Платона, починає жити і дихати, все це справляє таке враження, наче воно справді існувало, і все це тільки тому, що Платон вірить у своє створення. Д. І. Писарєв так пише у своїй роботі "Ідеалізм Платона": "Платонізм є релігія, а не філософія, і ось чому він мав такий величезний успіх у містичну епоху падіння язичництва".

  Платон поєднав суспільство і особистість, небесне і земне, тіло і душу. Він вважав, що "прекрасний матеріал космос керується законами, що знаходяться поза ним, за його межами. Вони становлять особливий надкосміческій світ і називаються світом ідей ". "Ідея" - по-грецьки - означає щось видиме. Значить, платонівські ідеї, в яких відображена вся космічна життя, - матеріальні. Але побачити їх можна не фізичним, а уявним зором. Його ідеї визначають життя матеріального світу. Вони - зразки, моделі, за якими будується вся "множинність речей", утворених з безформної, нескінченної матерії. Сама матерія нічого не може породити. Вона тільки "годувальниця" приймаюча від ідей світло, енергію. Сила світла оживляє темну матеріальну масу, додає їй ту чи іншу видиму форму за зразком вічних і прекрасних форм, недоступних для людських почуттів. Ідеї ​​прекрасні, так як вони поза часом, який руйнує матеріальне, старить їх. Світ ідей перебуває поза часом, він не живе, а перебуває, спочиває у вічності. І найвища ідея ідей - це добро, якесь благо, зрівняна до краси. Це і є, за Платоном, - початок всіх початків.

  В естетиці Платона краса розуміється як абсолютна взаємопронизаність тіла, душі й розуму, злиття ідеї і матерії, розумності і задоволення, причому принципом цього злиття є міра. Пізнання не відділяється у Платона від любові, а любов - від краси («Бенкет», «Федр»). Все прекраснее зовні чи тілесно, воно живе своїм внутрішнім життям і містить у собі той чи інший зміст. Подібна краса опинялася у Платона правителем і взагалі джерелом життя для всього живого.

Душа людини уявляється у Платона в образі колісниці  з вершником і двома кіньми, білої та чорної.  Візник символізує розумне начало в людині, а коні: білий - благородні, вищі якості душі, чорний - пристрасті, бажання і інстинктивне початок. Коли людина перебуває в іншому світі, він (візник) отримує можливість разом з богами споглядати вічні істини. Коли ж людина знову народжується у світі матеріальному, то знання цих істин залишається в його душі як спогад. Тому, відповідно до філософії Платона, єдиний для людини спосіб знати - це пригадувати, знаходити в речах чуттєвого світу «відблиски» ідей. Коли ж людині вдається побачити сліди ідей - через красу, любов або справедливі справи - те, за словами Платона, крила душі, колись втрачені нею, знову починають зростати.

  Звідси - важливість вчення Платона про Красу, про необхідність шукати її в природі, людях, мистецтві чи прекрасно влаштованих законах, тому що, коли душа поступово сходить від споглядання краси фізичної до краси наук і мистецтв, далі - до краси вдач і звичаїв, - це найкращий спосіб для душі піднятися по «золотий сходах» до світу ідей.

Коли хто-небудь дивиться на тутешню красу, пригадуючи при  цьому красу справжню, він окриляється, а окрилити, прагне злетіти, але, ще не набравши сил, він на зразок пташеня дивиться вгору, нехтуючи тим, що внизу, - це і є причина в його шаленого стану. З усіх видів несамовитості ця - найкраща вже за самим своїм походженням, як для володіє нею, так і для того, хто її з ним поділяє. Причетний до такого шаленства любитель прекрасного називається закоханим. ("Федр")

  Завдяки пам'яті виникає туга за тим, що було тоді ... Краса сяяла серед усього, що там було, коли ж ми прийшли сюди, ми стали сприймати її сяйво всього виразніше за допомогою самого виразного з почуттів нашого тіла - зору, адже воно саме гостре з них. ("Федр")

 Чи не є ... любов  не що інше, як любов до вічного  володіння благом? ... Ну, а якщо  любов - це любов до блага, ... то яким чином повинні надходити  ті, хто до нього прагне, щоб  їх запал і завзяття можна було назвати любов'ю? Що вони повинні робити?

 Вони повинні народити  в прекрасному як тілесно, так  і духовно ... Справа в тому, Сократ, що всі люди вагітні  як тілесно, так і духовно,  і, коли вони досягають відомого  віку, природа наша потребує дозволу від тягаря. Вирішитися ж вона може тільки в прекрасному, але не в потворне ...

 Ті, у кого звільнитися  від тягаря прагне тіло ... звертаються  більше до жінок і служать  Еротові саме так, сподіваючись  дітонародженням придбати безсмертя і щастя і залишити про себе пам'ять на вічні часи. Вагітні ж духовно ... вагітні тим, що як раз душі і личить виношувати. А що їй личить виношувати?  Розум і інші чесноти. Батьками їх бувають всі творці і ті з майстрів, яких можна назвати винахідливими. Самому ж важливе і прекрасне - це розуміти, як керувати державою і домом, і називається це вміння розважливістю і справедливістю.

  Він (людина-філософ) радіє прекрасному тілу більше, ніж потворного, але особливо радий він, якщо таке тіло зустрінеться йому в поєднанні з прекрасною, благородної і обдарованої душею: для такої людини він одразу знаходить слова про чесноти, про те, яким повинен бути і чому повинен присвятити себе гідний чоловік, і приймається за його виховання. Проводячи час з такою людиною, він стикається з прекрасним і народить на світ те, що давно вагітна. Завжди пам'ятаючи про свого друга, де б той не був - далеко чи близько, він спільно з ним ростить своє дітище, завдяки чому вони набагато ближчі один одному, ніж мати і батько, і дружба між ними міцніше, тому що зв'язують їх діти прекраснішим і безсмертні.

  Ось яким шляхом треба йти в любові - самому чи під чиїмось керівництвом: почавши з окремих проявів прекрасного, треба весь час, мовби по сходах, підніматися заради самого прекрасного вгору - від одного прекрасного тіла до двох, від двох - до всіх, а потім від прекрасних тіл до прекрасних звичаїв, а від прекрасних звичаїв до прекрасним навчань, поки не піднімешся від цих навчань до того, що і є вчення про найчудовіший, і не пізнаєш, нарешті, що ж це - Прекрасне ("Бенкет").[2]

 

 

3. Філософсько-естетичні  погляди Платона на мистецтво

 

Основна мета діяльності Платона - допомогти людям розумно  влаштувати їх життя, дати їм такі закони, впровадити в їх свідомість таку ідеологію,яка  стала б основою гармонійно розвиненого справедливого суспільства. Чи невипадково одина з фундаментальних робіт Платона - "Держава" – починається з постановки питання про справедливість. Завдання ці в різні роки ставилося Платоном по-різному, але завжди існувала проблема мистецтва.

  У політичному і культурному житті Греції роль мистецтва була настільки велика і очевидна, що на ньому грунтувалася ціла система виховання пануючого класу античного суспільства. І Платон, так детально обговорючи всі нагальні питання сучасності, звичайно ж не міг обійти увагою питання про те, яке мистецтво, на яку частину суспільства,яким чином і з яким результатом діє, як формує почуття і думки людей, впливає на їх моральність, політичну свідомість, поведінку.

Тим більше, що й сам  Платон був надзвичайно обдарованою в художньому відношенні особистістю - великим майстром слова та діалогічної форми,першокласним художником і неперевершеним ерудитом. Велика заслуга Платона і в тому, що він одним з перших побачив у мистецтві засіб виховання певного типу людини. Сучасний тип не відповідав ідеалу

Платона, і він у  своїх діалогах створив нове вчення, частково що йде корінням в різні  епохи доплатоновской Греції, але  в цілому спрямоване завжди в "ідеальне" майбутнє, де повинен в "ідеальній" державі жити нова "ідеальна" людина, вихована засобами "ідеального" мистецтва.

 Будучи учнем Сократа,  Платон багато в чому слідує  його естетиці, але йде значно  далі. Заслуга Сократа в тому, що він підкреслив зв'язок естетичного  і етичного, морального і доброго.  Його ідеал – прекрасна духом людина. Для Платона мистецтво стає вже критерієм моральності, соціального устрою, політичного благополуччя в державі і, одночасно, знаряддям справедливості, тому що їй повинно підкорятися все.

  Таким чином, намічається основна тенденція в руслі якоїрозвивається естетичне вчення Платона - мистецтво як засіб вихованняі впливу на суспільно-політичне життя[3].

В епоху Платона реальністю античного рабовласницького суспільства  була наявність чисто паразитичного "стану" люмпен-пролетарів, що мали необмежену кількість вільного часу, не виробляли рівним рахунком нічого і вели споживчий спосіб життя. Вони наполегливо вимагали від своєї держави не тільки "хліба", але і "видовищ", і рабовласницька держава повинна була знаходити кошти, щоб задовольнити обидві вимоги цих громадян, тому що афінська аристократія добре розуміла, що натовп нагодованих, але дозвільних люмпен-пролетарів, які не знають, як "вбити" вільний час, була не менш соціально небезпечна, ніж натовп просто голодних людей (в своїх діалогах Платон згадує про "трутня",про натовп, який своїм ревом оголошує народні збори, театри і судилища). До всього цього можна додати, що окрім абсолютно споживчого стану люмпен-пролетарів в афінському полісі існувало ще стан -рабовласницька аристократія, що брала участь у державних або фінансових справах. Все, це свідчить про те, якою важливою соціально - політичною проблемою виступала в афінському суспільстві проблема дозвілля!

 Що ж могло заповнити  дозвілля всіх тих, хто мав вільний час

(навіть зайнятих будь-якої  продуктивної діяльністю)? Звичайно  ж мистецтво,а мистецтво, яке  організоване певним чином, покликане  впливати на свідомість людей  так, щоб лад їх почуттів  і думок відповідав ідеалу  античного рабовласницького полісу. А це означає,що питання про мистецтво не могло не виступати у платонівські часи як безпосередньо політичне питання. Згадка про соціальні умови, в яких у той час розвивалося мистецтво Греції, і підводить нас безпосередньо до аналізу естетичних поглядів Платона, бо вчення про естетичне виховання і виявляється центральним у його проекті ідеальної держави[7].

 

3.1 Проблема прекрасного в естетиці Платона

Платон прагне знайти те, що буває прекрасним для всіх і завжди. Прекрасне існує не в  цьому світі, а в світі ідей. У тутешньому ж,доступному людського сприйняття, панує різноманіття, все мінливе і минуще. А прекрасне існує вічно, воно ні виникає, ні знищується, ні збільшується, ні зменшується, воно знаходиться поза часом, поза простором, йому чужі руху, зміни. Воно протистоїть красі чуттєвих речей, отже, речі не є джерелом краси. Із цього випливає, що спосіб осягнення прекрасного – не художня творчість і не сприйняття художнього твору, а абстрактний висновок споглядання за посередництвом розуму. Раціональність цього міркування полягає в тому, що Платон шукає джерело краси в об'єктивних умовах, поза суб'єктом, звичайно ж, вірний своєї ідеалістичної концепції прекрасного.

 І все-таки почуття  реальності невідступно володіє  Платоном, коли він говорить про загальні закономірності буття. У мистецтві Платон теж бачить свої закономірності, що дозволяє нам ще раз помітити його прагнення до об'єктивності у питаннях естетики.

 Коли Платон захотів  окреслити предмет своєї естетики, він назвав її ні більше, ні  менше - любов'ю. Філософ вважав, що тільки любов до прекрасного відкриває очі на це прекрасне і що тільки що розуміється любові як знання є знання справжнє.  Творець в будь-якій області: в особистих відносинах, в науці, мистецтві, в суспільно-політичної діяльності, - завжди єлюблячий. Тільки йому відкриті нові ідеї, які він хоче втілити в життя. Так художник, відчуваючи любов до предмета мистецтва і вбачаючи в ньому те, що приховано від інших (іншими словами,впливаючи на предмет мистецтва), в процесі акту творчості створює щось прекрасне, або, точніше, його копію.

 художник - любов - предмет мистецтва - акт творчості - прекрасне  копія

  Ці терміни, як і терміни Платона, можна замінити іншими, але проти його ентузіазму і самого факту присвяти художником себе предмету свого кохання - мистецтву - навряд чи можна навести якесь вагоме заперечення[4].

3.2 Питання естетичного виховання

 Учення про творчий  процес хвилює Платона все-таки  менше, ніж проблема естетичного  виховання. Плоди творчого процесу  – твори мистецтва - неодмінно так чи інакше впливають на свідомість людей і,отже, це їх пряма і безпосередня функція. Таким чином, як ланки одного ланцюга виступають: творчий процес (позначений нами в наведеній вище схемі), пізнавальний акт і суспільну свідомість (кінцевий результат).

  Платона цікавить не стільки процес створення мистецтва,скільки проблема його впливу на людей (хоча у зв'язку з останнім йому доводиться деколи розглядати досить докладно елементи першого).

 Ідея Платона про  естетичне виховання людини полягає в боротьбі проти всякого психологізму і суб'єктивізму, у боротьбі проти всякої вишуканості та витонченості, у боротьбі проти філософського декадансу. Платон проповідував ідеал сильної, але обов'язково простої людини, в якому душевні здібності не диференційовані настільки, щоб суперечити одна одній, і не настільки ізольовані від зовнішнього світу, щоб протистояти йому егоїстично.

 Гармонія людської  особистості, людського суспільства  і всієї оточуючої людину природи  - ось постійний і незмінний  ідеал Платона,протягом усього творчого шляху. У зв'язку з цим ще раз варто нагадати про платонівські ідеї підпорядкування мистецтва потребам держави.

  Н.Г. Чернишевський всіляко вітав Платона за те, що він життя ставив вище мистецтва, відстоюючи необхідність підпорядкування мистецтва суспільним потребам. Мистецтво не існує у Платона як ізольована і самостійна галузь, але така ізоляція неможлива, за Платоном, також ні для філософії, ні для релігії, ні для науки, ні для держави, ні для ремесла, ні, нарешті, для особистого або сімейного життя. Відсутність подібної ізоляції і створює, на думку Платона, ту загальну гармонію, без якої неможливо "ідеальне" держава (на наш погляд,вчення про такого роду гармонії виходить за рамки ідеалістичної філософії)[1].

 Як наслідок з вищевикладеного випливає положення про те, що мистецтво є головним фактором у житті суспільства "ідеальної"держави (форми якого розробив Платон) з двох причин:

1. Мистецтво має заповнити  все дозвілля вільно народжених  і  супроводжувати їх у всіх  серйозних справах, так щоб всі вони провели життя свою "в жертвопринесеннях, святах і танцях" ( "Закони").

2. Мистецтво, за Платоном, має, з одного боку, сформувати  душу кожного вільно народженого  і певним, визначеним законодавцем  чином, повідомивши їм "благоналаштованість" ( "Держава") і через ритм

"привчивши до такту"  з тим, щоб поєднати "гімнастику  з музикою".

Гімнастика, як і мистецтво, має відігравати вирішальну роль у вихованні вільно народжених . З іншого боку (як наслідок першого), мистецтво має безперервно, протягом усього життя громадян, підтримувати створений ним душевний настрій.

 Йшлося, таким чином,  про створення і підтримку  засобами мистецтва деякого абсолютно  своєрідного наркотичного стану,  причому не окремої людини, а  цілого суспільної верстви.

  З огляду на колосальну роль, яку відводив Платон мистецтва у своїй

"ідеальній" державі,  і вкрай песимістичну оцінку, яку філософ давав реальному  стану сучасного йому періоду  художнього життя,неважко уявити  собі загальний розмах заборонних  заходів,передбачених автором "Держави" і "Законів" для того, щоб перетворити мистецтво на знаряддя справедливості. Чим більш глибока прірва пролягала між платонівським поданням про "справжнє мистецтво" і фактичним станом мистецтва у платонівські часи, тим більше жертв було потрібно від мистецтва, щоб заповнити цю глибину.

 Якщо підсумувати  всі заборони, оформлені в зв'язку  з мистецтвом в 

"Державі" і "Законах", то загальна картина виглядатиме  наступним чином. 

  Перша велика група заборон випливає з платонівських уявлень про роль мистецтва у формуванні молодого покоління. У зв'язку з цим формуються заборони, мета яких - усунути всі "непедагогічний"мотиви, що існували в мистецтві (а також міфології) платонівських часів.

 По-перше, пропонується  вилучити з числа допустимих при вихованні в сеті твори, в яких описуються дії богів, непристойні з етичної чи "політичної" точки зору (наприклад, війни, інтриги,зловмисно та інші підступності).

 По-друге, пропонується  викреслити з числа допустимих  при вихованні дітей та юнацтва  ті художні твори, в яких викладаються релігійно-міфологічні уявлення, здатні, за Платоном,послабити мужність майбутніх воїнів, захисників держави і закону: "Що ж? Представляючи, які речі і жахи перебувають у пеклі, людині ... будучи чужий страху смерті і в битві віддасть перевагу смерті ,поразці і рабству? " ( "Держава ").

 По-третє, пропонується  виключити з числа допустимих  при вихованні дітей та юнацтва  твори, в яких постають у  несприятливому світі герої - діти богів: "так, ми не допустимо  і не погодимося, ніби Ахіллес був настільки користолюбства, що міг взяти подарунки Агамемнона, або знову – видати мертве тіло не інакше, як за викуп "(" Держава "). Ця думка проходить рефреном через всі місця платонівського "Держави", присвячені критиці

"неблагочестівих і несправедливих" поданні міфології і поезії пробогів.

  По-четверте, пропонується заборонити, як не відповідають цілям виховання молодого покоління, всі ті твори мистецтва, які суперечать принципу тотожності щастя і справедливості для кожного громадянина, постульовано автором "Держави" і "Законів".

  Друга група заборонних вимог Платона, в яку нас вводить тільки що розглянута теза (безмежна віра виступає у Платона в якості єдиної умови щастя індивіда), випливає з уявлень філософа про роль мистецтва в "охорону" людських душ "від зовнішніх ворогів "(" Держава ").