Еволюція форм грошей

Вступ

Гроші — особливий товар, що є  загальною еквівалентною формою вартості інших товарів. Гроші виконують  функції мірила вартості та засобу обігу. Крім того, вони є засобами нагромадження  та платежу. З утворенням світового  ринку, деякі національні гроші  виконують функції світових.

Ще 100 000 років тому виникли бартерні операції — прямий безгрошовий обмін  товарами. Проте в безгрошових  суспільствах в основному діяли  подарунки або позики. Наступним  етапом стало виникнення товарних грошей, тобто, коли в якості грошей використовувались  різні матеріальні носії. Перша  згадка про термін «гроші» датується 3000 роком до Р. Х., це був клинописний  текст на глиняній табличці із Месопотамії.

З найдавніших часів грішми були різні товари: хутра звірів, металеві сокири, мушлі каурі тощо. Однак  завдяки своїм фізичним властивостям найбільш вживаним загальним еквівалентом вартості дуже швидко стають благородні метали: золото та срібло. Згодом вони набирають форми монет.

У своїй «Історії» Геродот вказує, що першими використовувати металеві монети почали лідійці. Сучасні вчені  вважають, що перші монети були з  електрума і чеканились близько 650–600 р. до нашої ери. Швидке розповсюдження монет пов'язано із зручністю їх зберігання, дроблення і об'єднання, відносною великою вартістю при невеликій вазі та обсягу, що є дуже зручним при обмінних операціях.

Паперові гроші або банкноти були вперше використані в Китаї  за часів династії Сун. Ці банкноти, еволюціонували з векселів, що були у використанні з сьомого сторіччя. Тим не менш, вони не витісняють традиційних грошей, і були у використанні поряд з монетами. В Європі банкноти були вперше випущені Банком Стокгольма в 1661 році.

1. Еволюція форм грошей.

Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку з точки зору не тільки ускладнення їх економічної суті та підвищення суспільної ролі, а й  урізноманітнення їх форм. Під впливом  зміни суспільних відносин, формою виразу яких є гроші, та ускладнення  вимог ринку до грошей останні  періодично скидали одну форму і  набували іншої, більш адекватної новим  умовам. Історія грошей по суті є  процесом поступового відбору окремих  товарів чи особливих штучних  форм, найбільш придатних виконувати функції грошей у певних ринкових умовах. Загальний процес еволюції форм грошей схематично показано на додатку 1.

 Еволюція форм грошей відбувалася  в напрямі від повноцінних  грошей до неповноцінних, якими  є сучасні гроші. Повноцінними  були гроші, що мали внутрішню  реальну вартість, адекватну вартості  товару, який виконував функції  грошей, чи вартості того матеріалу,  з якого гроші були виготовлені,  наприклад золоті чи срібні  монети. Неповноцінними є гроші,  які набувають своєї вартості  виключно в обігу. При цьому  вона може істотно відхилятися  від вартості того матеріалу,  з якого вони виготовлені (банкноти, білонна монета, депозитні та  електронні гроші). У сучасний  період усі країни світу користуються  виключно неповноцінними грошима.

 Між періодами використання  повноцінних і неповноцінних  грошей знаходиться епоха використання  змішаних форм. У цей період  в одних країнах використовували  повноцінні гроші, в інших - неповноцінні (паперові). Крім того, в одних і тих самих країнах  поряд з повноцінними монетами  нерідко використовувалися неповноцінні - білонні - монети, а також паперові, знаки грошей (банкноти). Останні  не мали внутрішньої вартості  і були за формою ідентичні  неповноцінним грошам.

Проте вони тривалий час вільно обмінювалися на повноцінні монети і їх вартість, що формувалася в обміні, зближалася з вартістю металу, на який вони обмінювалися. Тому такі банкноти були тотожні повноцінним  грошам.

 Початковою висхідною формою  повноцінних грошей були товарні  гроші. Спочатку це були предмети  першої необхідності - худоба, сіль, зерно, риба, хліб тощо як найбільш  ходові товари. Так, худоба, що  має широкий спектр споживчих  ознак, активно і довго використовувалася  в ролі грошей у багатьох  стародавніх народів - слов'ян, індійських  племен, інших кочових племен.

 На зміну предметам першої  необхідності в ролі грошей  поступово прийшли предмети розкоші,  передусім прикраси: намисто з  черепашок, перли, хутра, інші  дорогоцінні вироби. Це можна  пояснити тим, що попит на  предмети розкоші виявився більш  динамічним, тривалим і об'ємним,  ніж на предмети першої необхідності. Та й за своїми фізичними  даними вони були менш громіздкі,  довше зберігалися, мали більш сталу вартість.

 На території Київської Русі  з цього різновиду товарних  грошей найбільш поширеним було  хутро. Слово "гроші" тут  з'явилося лише в XIII ст., а до  цього загальний еквівалент називався  словом "куна", що означало "хутро". Саме хутро в цій ролі широко  застосовувалося кілька століть,  навіть у середні віки. "Руська  правда" часто використовує термін "куни" в розумінні грошей: "кунамися викупати", "давать куни в рези" тощо.

 Проте як перший, так і  другий різновид товарних грошей  був надто примітивним, функціонував  поштучно, не підлягав поділу, виступав  у своєму природному вигляді.  Такі гроші відповідали потребам  обміну на його найнижчих стадіях.

 Другий великий поділ праці  (відокремлення ремесла від землеробства) істотно розширив межі товарного  виробництва й обміну та прискорив  розвиток ринку. В обмін почали  надходити не просто надлишки  продуктів, а товари, спеціально  виготовлені для даної цілі. Невпинно  розширювалися територіальні межі обміну. Тому ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги - бути однорідним, економічно подільним, здатним тривалий час зберігати свою вартість. Задовольняти такі вимоги попередні гроші не могли у зв'язку з їх фізичними властивостями. На їх місце ринок стихійно висунув метал. Почалася тривала ера панування металевих грошей.

 Проте з появою металевих  грошей їх розвиток не припинився. Унаслідок неухильного зростання  продуктивності суспільної праці  збільшувалися можливості для  нагромадження вартості, а відповідно  і потреби сфери обміну в  масі грошового товару, який відволікався  в обіг зі сфери споживання. На це ринок реагував постійним  посиленням вимог до грошового  товару. Останній повинен був  мати високу питому вартість  вагової одиниці металу, властивість  тривалий час, а найкраще - вічно,  зберігати свої фізичні якості, здатність легко змінювати зовнішній  вигляд, високу портативність тощо.

 Потреби ринку набули настільки  важливого значення, що відбулося  розмежування природної споживної  вартості грошового товару як  його здатності задовольняти  певні потреби людини і його  специфічної споживної вартості - здатності задовольняти вимоги  ринку. Причому в міру актуалізації  другої споживної вартості грошового  товару послаблювався зв'язок  останнього з першочерговими життєвими потребами людини.

 Під впливом зазначених об'єктивних  процесів відбувався стихійний  відбір грошового товару з  групи металів. Спочатку використовувалися  звичайні метали - залізо, мідь, бронза  та ін., що найчастіше вживалися  людьми. Згодом цю роль почало  виконувати срібло як благородний  метал з високою питомою і  сталою вартістю та здатністю  до зберігання. Проте ще більшою  мірою цими властивостями природа  наділила золото, яке теж стало  претендувати на роль грошового  товару. Почалася тривала боротьба  між сріблом і золотом за "грошовий  трон" у товарному світі. Цей  етап у розвитку грошей характеризувався паралельним функціонуванням золота і срібла в ролі грошей і називався золото-срібним біметалізмом. Закінчився він наприкінці XIX ст. перемогою золота, установленням золотого монометалізму.

 Еволюція металевих грошей  найбільш відчутно проявилася  у двох напрямах: перший - набуття  і вдосконалення монетної форми;  другий - розвиток представницьких  форм металевих грошей в обігу.

 Монета. З появою металевих  грошей вони використовувалися  у формі простих зливків чи  кусків металу. Такі гроші мали  величезні переваги перед товарними  грошима. Разом з тим форма  зливків обумовлювала певні незручності,  які незабаром стали стримувати  розвиток грошових відносин. У  кожній платіжній операції необхідно  було зважувати зливки, визначати  пробу і, що найгірше, ділити  їх на частини. Щоб уникнути  цих незручностей, зливки робили  різної ваги. Найбільш відомі  купці ставили на них своє  тавро, яке засвідчувало вагу  і пробу металу.

 Однак авторитет купця як  приватної особи був обмеженим,  і його тавро могло задовольнити  вузьке коло суб'єктів ринку.  З розвитком торгівлі виникла  потреба таврування зливків більш  відомою й авторитетною особою, і ця функція перейшла до  держави. Держави стали виготовляти  за встановленою формою зливки  металу, вагу і пробу яких засвідчували  своїм штемпелем. Такі зливки  дістали назву монети.

 Монета виявилася найдосконалішою  формою повноцінних грошей, тобто  тих, що функціонують в обігу  з власною субстанціональною  вартістю. Вона обслуговувала економічні  відносини людей протягом майже  трьох тисячоліть. За цей час  монета теж розвивалась і змінювалась.

 На початку створення монет  суб'єкти ринку не завжди довіряли  державному тавру і нерідко  вимагали зважування монети. Особливо  часто такі вимоги ставилися,  коли монета використовувалася  для розрахунків з іноземними контрагентами або коли існувала загроза фальшування монет. Лише зростання економічної могутності і стабільності держави, посилення довіри до державної влади з боку суб'єктів ринку, удосконалення техніки карбування, що ускладнювала підробку монет, підвищили довіру до монети, яка стала прийматися за рахунком, без зважування. Змінювалася сама форма монети: відомі монети квадратні, неправильної форми, овальні, проте найбільшого поширення набули круглі. Щоб запобігти підробленню та обрізанню монет, по краях у їх дизайні було застосовано рельєфний малюнок та "зубиювання" країв.

 Білонна монета. Новий етап  у розвитку монети як форми  справжніх грошей пов'язаний з  виникненням білонної монети, тобто  розмінної, з дрібною вартістю. Вона призначена для забезпечення  нормального виконання грошових  функцій основною (валютною) монетою.  Головна відмінність її полягає  в тому, що вона карбується  не з дорогоцінного металу, отже  є неповноцінною. Причому такою  розмінна монета стала не відразу,  а на певному етапі розвитку  грошового обігу.

 Карбування поряд з повноцінною  монетою неповноцінної було першою  реакцією грошей на нову вимогу  обігу - вимогу економічності,  що ставала дедалі відчутнішою  у міру розвитку товарно-грошових  відносин. Розмінна монета найактивніше  використовується в обігу і  тому найшвидше стирається. Більше  того, висока вартість дорогоцінного  металу обумовлює необхідність  карбування розмірної монети  надто малих розмірів. Така монета  була незручною у користуванні  і легко губилася, що призводило  до додаткових витрат дорогоцінного  металу. Виготовлення її із звичайного  дешевого металу було об'єктивною  необхідністю, а успішне функціонування  поряд з повноцінною монетою  сприяло пошукам альтернативи  повноцінним грошам і заміні  їх неповноцінними.

 Переваги білонної монети (дешевизна,  тривале функціонування) допомогли  їй залишитися в обігу і  після того, коли повноцінна монета  як форма грошей "зійшла зі  сцени". І сьогодні вона широко  використовується в усіх країнах,  навіть у тих, які досягли  великих успіхів у розвитку  безготівкових розрахунків та  електронізації грошового обігу.

 2. Демонетизація золота та подальша еволюція форм грошей

 Еволюція металевих грошей  досягла свого апогею в період  капіталізму вільної конкуренції.  Золоті гроші настільки добре  відповідали вимогам ринку, що  навіть найкритичніші дослідники  того часу без будь-яких сумнівів  ототожнювали гроші з цим металом.  Зокрема, К. Маркс неодноразово  підкреслював, що гроші за своєю  природою - це золото і срібло. Таке твердження було справедливим  лише для того часу. Як не  міг завершитися розвиток суспільних  відносин епохою капіталізму  вільної конкуренції, так не  міг закінчитися і розвиток  грошей закріпленням їх за  золотом. Ті ж самі еволюційні  процеси в суспільному житті  зумовили неспроможність золота  назавжди закріпитися в ролі  грошей та підготували передумови  для переходу до якісно нового  типу грошей - неповноцінних.

 Ускладнення і розширення  товарного виробництва та ринкових  відносин, що охопили всі сфери  людського суспільства, з одного  боку, та поява могутніх неринкових (державно-монополістичних) факторів  впливу на економіку, з іншого, поставили перед грошовим товаром  в епоху золотого монометалізму  ще складніші вимоги.

 По-перше, швидко посилювалися  вимоги щодо зростання обсягів  відтворення грошового товару  відповідно до інтенсивно зростаючих  масштабів суспільного виробництва  й обігу. Реакцією на цю вимогу  було широке запровадження в  обіг розмінних на золото паперових  банківських білетів, оскільки виготовлення золотих грошей було вкрай обмежене малими запасами золота.

 По-друге, зростали вимоги  щодо скорочення витрат на  виготовлення грошей для мінімізації  суспільних витрат обігу, які  постійно зростали в міру розширення  масштабів виробництва та обігу  і спричиненого цим збільшення  маси грошей. Навіть при заміні  в обігу золотих монет паперовими  банкнотами, але при збереженні  розміну їх на золото, держави  повинні були нагромаджувати  великі маси золота, відволікаючи  для цього значні обсяги суспільної  праці.

 По-третє, сама вартість грошей  у нових умовах, що вимагали  активного втручання держави  в економічне життя суспільства,  повинна була стати більш гнучкою,  більш податливою до державних  регулятивних заходів.

 Зазначені вимоги не міг  задовольнити жодний товар - продукт  людської праці, навіть найблагородніший  з металів - золото. Будучи відносно  м'яким і маючи високу питому  вартість, золото відчутно зношувалося  в процесі обігу, що призводило  до великих втрат уречевленої  суспільної праці. Через незначне  поширення золота у природі  видобуток його не міг встигати  за зростанням місткості ринку  і потреб його в грошовій  масі. Вартість золота найменше  піддається будь-яким змінам, оскільки  на неї впливають не тільки  фактори, що визначають поточне  виробництво, а й вартість віками  нагромаджених золотих запасів.  Сама матеріальна форма золота, фізичні властивості якого зробили  його найбільш придатним виконувати  роль грошей у попередні віки, в умовах XX ст. виявилася нездоланною  перепоною для виконання ним  цієї ролі. Відбувся процес демонетизації  золота: спочатку з обігу були  вилучені золоті монети, замість  них сферу обігу стали обслуговувати  неповноцінні гроші, а згодом  повністю було зупинено обмін  неповноцінних грошей на золото  в будь-якій формі.

 Еволюційні процеси в економіці,  які спричинили демонетизацію  золота, підготували підґрунтя для  запровадження нематеріальних носіїв  грошової суті - так званих кредитних  грошей. Як зазначалося вище, саме  золото виконувало грошову роль  не стільки у своїй реальній  вартості, скільки в номінальній.  Поступово воно набуло особливої  споживної вартості як загального  еквівалента, що заслонила собою  його природну споживну вартість. Відтак світова практика використання  золотих грошей підготувала суспільство  до сприйняття нематеріальних  грошей, не пов'язаних із золотом,  як більш ефективної грошової  форми. На цій підставі економічна  думка остаточно дійшла висновку, що гроші не адекватні золоту, що вони - щось інше, складніше  явище суспільного характеру,  який не може бути виражений  навіть благородними металами .

 Неповноцінні гроші - це гроші,  які не мають власної субстанціональної  вартості. Перехід до неповноцінних  грошей відбувався поступово.  Перші їх форми з'явилися ще  за часів панування металевих  грошей. Тому в історії грошей  був тривалий період існування  змішаних форм, властивих повноцінним  і неповноцінним грошам. Основними  формами неповноцінних грошей  є білонна (розмінна) монета, паперові  гроші (казначейські зобов'язання), банківські зобов'язання (банкноти), депозитні вклади, квазігроші. Не  маючи субстанціональної вартості, усі вони застосовуються як  гроші лише тому, що в економічних  контрагентів, які їх одержують  як платіж, є віра в можливість  використати їх для забезпечення  своїх майбутніх платежів. Фактор  довіри до цих форм стає  вирішальним для їх функціонування  як грошей, завдяки чому вони  дістали також назву кредитних.

 Кредитні гроші класифікуються  за кількома критеріями. Залежно  від форми існування виділяють  паперові гроші, монету, депозитні  гроші, електронні гроші, залежно від статусу емітента та характеру емісії- казначейські та банківські гроші.

 Поняття паперових грошей  має два тлумачення: широке, коли  паперовими називають будь-які  грошові знаки, виготовлені з  паперу (розмінні і нерозмінні  банкноти, казначейські білети тощо), і вузьке, коли паперові гроші  ототожнюються зі знаками вартості, що емітуються казначейством для покриття бюджетних витрат. У цьому підручнику будемо застосовувати поняття паперових грошей у вузькому розумінні.

 Паперові гроші - це нерозмінні  на метал знаки вартості, що  випускаються державою для покриття  своїх (бюджетних) витрат і  наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов'язковими  до приймання у всі види  платежів. По суті, це - завершена  форма знака вартості, яка відірвалася  не тільки від субстанціональної  вартості грошей, а й від реальних  потреб обороту. Мірилом їх  емісії стає не потреба обороту  в пла тіжних засобах, а потреба держави у фінансуванні бюджетного дефіциту. Такі гроші називають ще декретними, або казначейськими.

 Виникнення паперових грошей  зумовлене тими самими об'єктивними  причинами, які привели в кінцевому  підсумку до демонетизації золота. Проте у кожному конкретному  випадку до випуску паперових  грошей державу спонукають більш  "прозаїчні" причини. Передусім  це - необхідність покрити дефіцит  державного бюджету, оскільки  уряд неспроможний це зробити  збільшенням надходжень грошових  коштів з інших джерел.

 Об'єктивні умови для створення  паперових грошей в окремих  країнах остаточно визріли на  початку переходу до капіталістичного  способу виробництва. У попередніх  формаціях таких передумов не  було. Тому окремі спроби випустити  там паперові гроші були спорадичними  і закінчувалися невдачею. Населення  сприймало їх як гроші і  погоджувалося одержувати у платежі  лише доти, доки держава підтримувала  надію обміняти їх на реальні  цінності. Як тільки така надія зникала, паперові гроші вилучалися з обігу і будь-які каральні заходи держави не могли змусити населення брати їх як гроші.

 Отже, паперові гроші - це  не "витвір" держави, а об'єктивний  продукт розвитку економічних  відносин у суспільстві. Роль  держави обмежується тим, що, використовуючи  об'єктивно обумовлені можливості  заміни повноцінних грошей неповноцінними  знаками вартості, вона друкує  ці знаки і визначає умови  випуску їх в обіг. І доки  випуск паперових грошей не  перевищуватиме об'єктивних потреб  обігу в грошах, доти вони будуть  виконувати функції засобів обігу  і платежу.

 На чому ж базується довіра  суб'єктів обігу до простих  клаптиків паперу як до повноцінних  грошей? На початку їх випуску,  коли паперові гроші тільки  входять в обіг, така довіра  може забезпечуватися державою  двома способами:

1) обіцянкою розмінювати нові  гроші в майбутньому на золото, як це було в радянській  Росії в 1922р. при випуску  нових грошей - червінців;

2) "прив'язуванням" випуску  паперових грошей до кредитних  грошей чи будь-яких кредитних  зобов'язань, що до цього були  в обігу в даній чи сусідній  країні і до них сформувалася  довіра суб'єктів ринку.

 У більшості країн- у XIX-XX ст. паперові гроші виникали на основі розмінної банкноти, яка була в обігу. У певний момент розмін банкнот припинявся, і без будь-якої зміни зовнішнього вигляду їх починали випускати для покриття бюджетного дефіциту, тобто вони ставали паперовими грошима. Проте суб'єкти ринку не відразу помічали таку зміну їх сутності і приймали в платежі.

 Після впровадження паперових  грошей в обіг довіру до  них може підтримувати певний  час держава методами економічної  політики. В умовах розвинутої  ринкової економіки держава є  наймогутнішим і найактивнішим  суб'єктом економічних, у тому числі грошових, відносин. Вона має широкі податкові зв'язки з усіма суб'єктами грошового обороту і є одним з найбільших виробників товарів і продавцем їх на ринку, а також одним з найактивніших суб'єктів на ринку цінних паперів. У всіх цих випадках держава одержує гроші у великих розмірах від інших суб'єктів сфери обігу, і якщо вона погоджується одержувати платежі в паперових грошах, то інші суб'єкти обігу приймають їх у платежі і між собою.

 Тут діє фактор довіри  до наймогутнішого з економічного  погляду партнера, який істотно  впливає на поведінку всіх  інших суб'єктів, унаслідок чого  вони сприймають паперові знаки  як повноцінні гроші. Ця дія  базується не на суб'єктивній, а на об'єктивній економічній  основі, на якій розвивається  кредит взагалі. Доти, доки суб'єкти  сфери обігу мають можливість  купити за свої паперові знаки  товари чи послуги, вони віритимуть  у кредитоспроможність держави  і прийматимуть паперові гроші  як платіж за свої товари, у  тому числі й від держави.

 Крім фактора довіри до  держави-емітента, обіг паперових  грошей, навіть за умови їх  знецінення, підтримується й іншими  чинниками. Для багатьох суб'єктів  обігу немає вибору, і вони  можуть обміняти свій товар,  лише продавши його за паперові  гроші. Передусім держава забороняє  обіг іноземної валюти на внутрішньому  ринку, і населення як один  з найчисленніших його суб'єктів  змушене продавати свою робочу  силу за національні грошові  знаки, що відкриває їм шлях  в обіг. Ті ж суб'єкти, які мають  можливість продати свій товар  за іноземну валюту чи по  бартеру (зокрема підприємства), як правило, використовують цю  можливість, обмежуючи сферу обігу  національних грошей. Тому зростання  інфляції неминуче супроводжується  бартеризацією, доларизацією відносин, як це було в Україні в  1990-2000 pp.

 Крім того, більшість суб'єктів  ринку мають певні запаси нагромаджених  паперових грошей. Будучи неспроможними  обміняти їх на товари чи  іноземну валюту, вони змушені  підтримувати їх обіг, щоб остаточно  не втратити свої заощадження.

 Усе це свідчить про те, що паперові гроші мають не  тільки певні ознаки кредитних  грошей, а й явні специфічні  особливості, що дає підстави  класифікувати їх як окремий,  менш розвинутий вид кредитних  грошей.

 Визначальними ознаками паперових  грошей є випуск їх для покриття  бюджетного дефіциту; нерозмінність  на золото; примусове запровадження  в оборот; нестабільність курсу  і неминуче знецінення. Ці ознаки  властиві насамперед грошам, що  емітуються безпосередньо урядом в особі Міністерства фінансів. Звичайно вони називаються казначейськими білетами, зобов'язаннями тощо. Але цих ознак можуть набути і гроші, які емітуються банками, зокрема центральним банком, якщо емісія їх спрямовується на фінансування бюджетного дефіциту. Про це переконливо свідчить досвід України 1991-1993рр., коли кредитна емісія Національного банку перетворилася у ключове джерело фінансування бюджетних витрат. Як наслідок - знецінення українських грошей за 1993 р. у 100 разів.

 Банківські гроші - це теж  неповноцінні знаки вартості, які  емітуються банками на основі кредитування реальної економіки, завдяки чому їх випуск тісно пов'язується з потребами обороту, забезпечується їх вилучення з обороту і підтримка стабільної вартості. У цьому полягає їх принципова відмінність і перевага порівняно з паперовими грошима.

 Банківські гроші виникли  стихійно з ринкових відносин, але на значно вищому ступені  розвитку, на якому кредит став  їх іманентною складовою. Коли  ринкові зв'язки, а разом з ними  і взаємна довіра суб'єктів  ринку досягли такого рівня,  що один із суб'єктів наважився  передати другому товар чи  іншу вартість під зобов'язання  заплатити в майбутньому, була  відкрита можливість виникнення принципово нової форми кредитних грошей, альтернативної паперовим грошам. Сам торговельний оборот породив так звані торгові гроші у формі боргової розписки, або комерційного векселя. Використаний як платіжний засіб, він став обертатися. З простої розписки боржника вексель стихійно перетворився в платіжний і купівельний засіб, тобто в носія важливих функцій

 грошей. Проте економічна потуга  комерційних структур - емітентів  векселів була незначною, тому  сфера їх застосування як грошей  була обмеженою.

 З розвитком банківського  кредиту і банківської справи  взагалі банки стали випускати  замість комерційних векселів  свої зобов'язання - банкноти, які  поступово перетворилися в універсальний  платіжний і купівельний засіб  і стали самостійним видом  кредитних грошей - банківськими  грошима. Згодом, коли банки стали  широко залучати банкноти від  клієнтів на вклади, виникла друга  форма банківських грошей - депозитні  гроші.

 Банкнота в самому загальному  трактуванні є простим векселем  емісійного банку. Особливо чітко  виявлялася спорідненість її  з векселем на першому етапі  розвитку, коли вона мала форму  так званої класичної банкноти.

 Історично "класична" банкнота  виникла з розписки середньовічних  банкірів про взяття на збереження  від купців золота та про  зобов'язання повернути його за  першою вимогою. У міру зростання  багатств банків їхні розписки (банкноти) стали користуватися такою  довірою, що почали прийматись  у платежі нарівні із золотою  монетою. Поступово такі розписки  набули строго встановленої форми  й абстрактності як важливих  ознак векселя і стали по  довгу затримуватися в обігу,  не повертаючись у банки для  виплати по них золота. Ця обставина  дала можливість банкірам видавати  свої банкноти купцям на суму, що перевищувала вартість золота, прийнятого на збереження, тобто  перейти від повного до часткового  покриття банкнот. Не покриті золотом банкноти стали видаватися підприємцям взамін комерційних векселів. З цього часу (кінець XVII ст.) починається власне історія "класичної" банкноти.

 Характерними ознаками "класичної"  банкноти є:

1) випуск її емісійним банком  замість комерційних векселів;

2) обов'язковий обмін на золото  за першою вимогою власників;

3) подвійне забезпечення: золоте (золотим  запасом банку) і товарне (комерційними  векселями, що перебували у  портфелі банку).

 Завдяки цим ознакам банкнота  істотно відрізнялася від комерційного  векселя. Якщо останній має  приватну гарантію, що забезпечується  капіталом одного чи групи  підприємств, то банкнота - суспільну  гарантію, яка базується на капіталах  усіх підприємців, що зберігаються  в банках. Банкноти на відміну  від векселів є безстроковими  зобов'язаннями, не пов'язаними з  конкретними торговельними операціями. Вони можуть випускатися в  будь-яких купюрах і перебувати  в обігу будь-який термін, що  дає можливість розраховуватися  ними по всіх можливих платежах. Ці переваги надали банкноті  особливої якості - загальної оборотності,  якої не мав вексель.

 Подвійне забезпечення "класичної"  банкноти гарантувало їй надійність, сталу вартість, нормальний обіг  та високу еластичність обігу- Через забезпечення комерційними векселями досягалося саморегулювання обігу банкнот. Видаючи позики під заставу чи дисконт векселів, банк збільшував кількість банкнот в обігу, а при оплаті векселів банкноти поверталися до банку, що забезпечувалося строковістю і безспірністю комерційного векселя.