Еволюція світової валютної системи у другій половині ХХ ст

Міністерство  освіти і науки України

Київський національний економічний університет

Імені Вадима Гетьмана 
 
 
 

Р Е Ф Е Р А  Т

З Історії економіки  та економічної думки

На тему: « Еволюція світової валютної системи у другій половині ХХ ст.» 
 
 

Виконала: студентка 2 курсу,

                                                                  Спец. 6508/1, 9 групи

                                                          Бернацька Ольга

                                                                          Перевірила: Волкова О.М. 
 
 
 
 

Київ 2009 

План 

Вступ

1. Суть світової валютної системи та початок її формування.
2. Бреттон – Вудська валютна система.
3. Ямайська валютна система.

Висновки

Список літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Вступ  

      У сучасному суспільстві економічна діяльність країн світу неможлива без валютних відносин.

      Міжнародні  валютні відносини – сукупність суспільних відносин, які складаються при функціонуванні валюти у світовому господарстві, що обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних господарств.

      Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин є валютна система – це форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством чи міждержавними угодами. Розрізняють національну, світову, міжнародну (регіональну) валютні системи.

      В історичному плані спочатку виникли  національні валютні системи, закріплені національним законодавством, із врахуванням норм міжнародного права. Відомо, що національна валютна система є складовою частиною грошової системи країни, а її особливості визначаються ступенем розвитку, станом економіки і зовнішньоекономічних зв’язків країни.

      Національна валютна система нерозривно пов’язана  зі світовою валютною системою, тобто формою організації світових валютних відносин, закріплених міждержавними угодами.

      Дослідження становлення світової валютної системи  є досить актуальним тому, що вона може сприяти розширенню, або навпаки, обмеженню інтенсивності міжнародних економічних відносин. Саме через світову валютну систему здійснюється перелив фінансових ресурсів із однієї країни в іншу чи блокується цей процес, розширюється чи обмежується ступінь національної економічної самостійності, переміщаються макроекономічні показники (наприклад, безробіття, інфляція) з одних країн в інші. 
 
 

1. Суть  світової валютної системи та початок її формування.

      Світова валютна система склалася до середини ХІХст. Характер функціонування і стабільність світової валютної системи залежить від ступеня відповідальності її принципів структурі світового господарства.

      Світова валютна система — це спільно розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин.

      Світова валютна система складається  із взаємодіючих національних валютних систем і міжнародних валютних інститутів та організацій. Основне завдання як національної валютної системи, так і міжнародної – створення сприятливих умов для розвитку виробництва і міжнародного поділу праці та ефективний розподіл платежів за експорт та імпорт товарів, капіталу та послуг, і інших видів діяльності у відносинах між окремими країнами.

      Світова валютна система використовується як знаряддя політичного й економічного тиску на окремі країни, особливо слабкі в індустріальному плані чи країни, що розвиваються.

      Становлення світової валютної системи відбувалося  в декілька етапів – від золотого стандарту з фіксованими валютними курсами в різних країнах до повного його скасування, що дало змогу окремим країнам здійснювати самостійну національні грошову політику. Невдала спроба повернення до твердого паритету валют на базі золотого стандарту стала поштовхом до об’єднання західноєвропейських країн у Європейську монетарну систему з механізмом фіксованих валютних курсів. Було створено європейську розрахункову одиницю – ЕКЮ.

      Розширення  міжнародного поділу праці призвело до формування міжнародної вартості та відповідної зміни природи світових грошей. Ці процеси зумовлюють розвиток валютних відносин та утворення механізмів регулювання економічного обміну, за рахунок яких замкнені економічні системи трансформуються у відкриті, що забезпечує їх взаємне зближення та інтегрування.

      Валютні (грошові) процеси не відрізняються  плавністю і гармонією, вони протилежні і прибивають собі шлях через постійно виникаючі одиничні та загальні валютні  кризи, які призводять до поступової заміни однієї валютної системи іншою, їх еволюції, що відображається як у національній, так і в міжнародній сферах.

      На  початку становлення світова  валютна система пройшла такі етапи:

      1.Паризька валютна конференція відбулася 1867 року і сформувала першу світову валютну систему, так звану Систему золотого стандарту (золотого монометалізму), а також визнала золото єдиною формою світових грошей. Ця система функціонувала до 20-30 рр. ХХ ст. й її визначальними ознаками були:

      а) функціонування золота як світових грошей;

      б) фіксація золотого змісту національних валют;

      в) їх безпосередня конвертованість у  золото;

      г) наявність на цій основі фіксованих валютних курсів.

      У період дії золотого стандарту золото оберталося у вигляді карбованих монет не лище на зовнішньому, а й поряд з розмінними паперовими грішми, на внутрішньому ринку. Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та міжнародної валютної систем.

      Система золотого стандарту відіграла важливу  роль у процесі розвитку міжнародних  торговельних відносин. Вона забезпечувала  повну конвертованість грошової одиниці, стабільність валютних курсів, світових цін, а також автоматичне врівноваження платіжних балансів окремих країн.

      Водночас  така система була жорсткою, не досить гнучкою, еластичною, дорогою, залежною від рівня видобутку монетарного товару. Ці обмеження спричинили заміну після Першої світової війни золотого стандарту золотодевізним.

1.Генуезька валютна конференція відбулася 1922 року. Вона проголосила зміну золотого стандарту золотодевізним. Поряд із золотом, функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе і деякі валюти провідних країн світу. Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, стали називати девізами.

      Повний  відхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період «Великої депресії» - економічної кризи 1929 – 1933 рр. і в перші після кризові роки.

      До  початку Другої світової війни практично  всі країни Заходу припинили обмін паперових знаків вартості на золото, що підривало внутрішні основи функціонування золотого стандарту. 

2. Бреттон – Вудська валютна система.

      Розвиток  світової валютної системи у другій половині ХХ століття розпочався з Бреттон-Вудської валютної системи. Ця система стала системою золотовалютного, а в подальшому – золото-доларового стандарту.

      У 1944 році в м. Бреттон-Вудс  відбулася валютно-фінансова конференція ООН, в якій взяли участь 44 держави. Конференція ухвалила угоду про формування та функціонування в післявоєнний період міжнародної валютної системи, яка дістала назву Бреттон-Вудської системи і відповідно до статуту МВФ базувалася на таких принципах:

• встановлювався золото-доларевий стандарт;
• за золотом зберігалися функції світових грошей;
• долар США прирівнювався до золота як міжнародний платіжний та резервний засіб;
• до зобов’язань США входило обмінювати долари, якщо вони пред’являлися центральними банками та урядами інших країн на золото за офіційним курсом – 35 дол. за тройську унцію (31,1 г.) чистого золота;
• встановлювалися фіксовані паритети валют до долара і через нього – до інших валют;
• допускалися межі коливань ринкових курсів валют навколо фіксованих доларових паритетів - +/- 1%;
• регулювання міжнародних валютних відносин покладалося на спеціально створену міжурядову установу при ООН – Міжнародний валютний фонд.

      Крім  МВФ, Бреттон-Вудською валютною системою було творено Світовий банк, а також передбачалося створення органу Міжнародної організації торгівлі, в функції якого входило б контролювання обмежень у галузі торгового обміну. Ця організація так і не була створена, але функції, які передбачалися, взяла на себе Генеральна угода із тарифів і торгівлі (ГАТТ), яка була підписана в 1947 році і ставила за мету забезпечення вільного обміну за допомогою зниження тарифних бар’єрів.

      Бреттон-Вудська  валютна система функціонувала  до початку 70-х рр.. і відіграла  значну роль у поглибленні міжнародного поділу праці, налагодженні зовнішньоекономічних зв’язків. Механізм міжнародного валютно-фінансового співробітництва, створений на основі бреттонвудських рішень, виявився в цілому адекватним потребам відновлення і розвитку міжнародних економічних відносин у післявоєнний період.

      Протягом  тривалого періоду ефективність цієї системи забезпечувалася високим рівнем стабільності долара та довіри до нього ця довіра базувалася на тому, що, на відміну від інших валют, долар зберігав за собою на валютному ринку антиінфляційний імунітет, який гарантувався його конвертованістю для національних банків у золото. Така конвертованість забезпечувалася нагромадженням США значної частки ( понад 70% у перші повоєнні роки) централізованих запасів золота.

      Наприкінці 60-х- на початку 70-х рр.. ситуація істотно  змінилася. США на світовому ринку  значною мірою втратили свою здатність  здійснювати обмін на золото за фіксованою ціною, і утримуючи в такий спосіб його функцію міжнародної резервної валюти.

      Причинами падіння Бреттон-Вудської валютної системи були:

• відносне послаблення позицій США у світовому господарстві;
• поява дефіциту платіжного балансу країни і перетворення його у хронічний;
• відплив золота і нагромадження доларів за межами США;
• інфляція;
• посилення суперечностей економічних інтересів основних учасників міжнародного економічного спілкування.

      Замість неї виникла нова світова валютна  система. 

3. Ямайська  валютна система.

      Контури нової валютної системи, що функціонує та розвивається й понині в світовій економіці, визначені на нараді країн-членів МВФ у Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 року. Кінгстонська угода поклала початок утворенню Ямайської валютної системи.

      Основні принципи Ямайської валютної системи були юридично оформлені у серії поправок до Статуту МВФ і включають:

• повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин. Скасовано офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національно-грошових одиниць, знято будь-які обмеження його приватного використання. Внаслідок цих дій золото перетворилося на звичайний товар, ціна якого в паперових (кредитних) грошах визначається на ринку залежно від попиту і пропозиції. Втративши статус «світових» грошей, золото продовжує залишатися високоліквідним товаром, який можна завжди продати за відповідну валюту;
• перехід до використання національних валют у міжнародних розрахунках;
• надання статусу головного резервного активу та міжнародного засобу розрахунків і платежів спеціальними правами запозичення (СПЗ), що утворилися МВФ ще у 1969 року;
• прихід плаваючих валютних курсів на зміну фіксованим.

      З одного боку, ця система надає гнучкості  валютним відносинам, створює можливості для ефективної реакції на зміни співвідношень у вартості національних валют. З іншого боку, коливання валютних курсів порушують стабільність торговельних зв’язків, породжують спекулятивні операції.

      У зв’язку з цим Кінгстонська угода  передбачає збереження елементів регулювання  системи валютних співвідношень  шляхом здійснення відповідних операцій на валютному ринку. Отже, йдеться про функціонування не просто системи «плаваючих», а «врегульовано плаваючих» валютних курсів. В режимі безпосереднього співвідношення («плавання») перебувають валюти лише провідних країн Заходу та Японії. Більшість валют інших країн, зокрема країн, що економічно слабо розвинуті, прив’язані до міжнародних розрахункових одиниць або окремих валют.

      У рамках Ямайської валютної системи  долар фактично зберіг статус резервної  валюти, а претендентами на цю роль є німецька марка, швейцарський франк, японська ієна.

      Об’єктивними  передумовами перетворення національної валюти у резервну є:

• провідна позиція країни-емітента у світовому господарстві, зовнішній торгівлі, валютно-фінансових відносинах;
• розвинена банківська і страхова системи, ринок позикових капіталів;
• валюта повинна вільно обмінюватися на інші грошові одиниці, без обмежень використовуватись для надання і погашення міжнародних кредитів і позик.

      Переваги  країни при отриманні статусу  резервної валюти:

• отримання відносно дешевого і в значній мірі безповоротного (безстрокового) міжнародного кредиту завдяки нагромадженню іншими державами запасів резервної валюти;
• можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою шляхом автоматичного отримання безпроцентного та безтермінового міжнародного кредиту;
• можливість придбати більше іноземних товарів і послуг, ніж країна їх вивозить;
• резервна роль валюти зобов’язує країну підтримувати відносну стабільність цієї валюти; не вдаватися до девальвації, валютних і торгових обмежень.

      Особливо  важливою ознакою механізму Ямайської  системи є запровадження «плаваючих» валютних курсів національних одиниць.

      В центрі Ямайської валютної системи  – Спеціальні Права Запозичення. За своїм характером це своєрідні міжнародні платіжні засоби, що випускаються на основі загальної угоди країн-членів МВФ і використовуються для безготівкових розрахунків між країнами шляхом записів на спеціальних рахунках МВФ.

      СПЗ не мають власної вартості і реального  забезпечення. Вони виконують ряд важливих функцій у регулюванні платіжного балансу, порівнянні вартості національних валют.

      Країни-члени  МВФ можуть використовувати СПЗ  для вирівнювання дефіцитів своїх платіжних балансів, здійснювати в СПЗ термінові операції, надавати в СПЗ позики і допомогу, а також виконувати за допомогою СПЗ свої фінансові зобов’язання.

      За  своєю кількістю емітовані СПЗ  не відповідають потребам міжнародних розрахунків. Їх частка в світових валютних резервах становить лише кілька відсотків. З другого боку, існує проблема визначення «вартості» СПЗ у зв’язку з тим, що вони не мають власної вартості. Відносна вартість СПЗ залежить від динаміки обмінних курсів п’яти провідних валют. За таких умов СПЗ не змогли стати еталоном вартості і повністю замінити валютні резерви. Але СПЗ є складовою частиною міжнародних резервів. Їх наявність на рахунках держав розширює можливості міждержавних платіжних операцій.

      Існують такі проблеми Ямайської валютної системи:

• Втрата доларом монопольної ролі( поява СДР) 
• Проблема багатовалютного стандарту 
  Але ні один з трьох центрів (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) не має переваги над іншими у валютно-економічній сфері, щоб становити панування своєї валюти у світі. 
  Характерна риса розвитку світової валютної системи – тенденція розвитку до валютного поліцентризму.
• Проблема золота – зацікавленість країн Західної Європи в збереженні золота як реальних резервних запасів.
• Режим плаваючих валютних курсів. 
  Він не забезпечив вирівнювання платіжних балансів, не перешкодив валютній спекуляції, не вирішив проблему безробіття. 
  -  Країни віддають перевагу режиму регульованого плавання валютного курсу, підтримуючи його різними методами валютної політики.

        Проблеми  Ямайської валютної системи породжують об’єктивну необхідність її подальшої реформи. Потрібні пошуки шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно-економічної політики ведучих країн. Суперництво трьох центрів лежить в основі валютних протиріч.  

Висновки

      Підводячи підсумки даної роботи слід відмітити, що світова валютно-фінансова система в останні десятиріччя являла собою сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

      Світова валютно-фінансова система містить у собі ряд конструктивних елементів, серед яких можна назвати наступні: світовий грошовий товар і міжнародна ліквідність; валютний курс; валютні ринки; міжнародні валютно-фінансові організації; міждержавні домовленості.

      Світовий валютний ринок являє собою сукупність операцій із купівлі-продажу іноземної валюти, і надання позичок на конкретних умовах (сума, обмінний курс, процентна ставка) з виконанням на визначену дату. Основними учасниками валютного ринку є: комерційні банки, валютні біржі, центральні банки, фірми, які здійснюють зовнішньоторговельні операції, інвестиційні фонди, брокерські компанії; постійно зростає особиста участь у валютних операціях приватних осіб.

      Характер  функціонування і стабільність світової валютно-фінансової системи залежать від ступеня її відповідності структурі світового господарства. При зміні структури світового господарства і співвідношенні сил на світовій арені відбувається заміна існуючої форми валютно-фінансової системи на нову.

      Світовий валютний ринок сьогодні ґрунтується на режимі валютних курсів, які плавають: ціну валюти визначає насамперед ринок.

      Слід  враховувати, що рівень і режим функціонування валютних курсів стосується не лише експортно-імпортних операцій, а й переливу приватного капіталу, міграції робочої сили, грошових переказів громадян, що працюють за кордоном, а також інших операцій, що зачіпають інтереси широких верств населення.

      Україна як відносно невелика, але невід'ємна частина світового господарства так чи інакше взаємодіє і буде взаємодіяти зі світовими фінансовими ринками. Україна сьогодні майже не представлена на міжнародних валютних ринках.

      Через це Національний банк України змушений тримати гривню на «короткому повідку», оскільки послаблення багатьох обмежень на торгівлю національною валютою, які  ще застосовуються у прямій чи непрямій формі, можуть мати негативні наслідки для її стабільності. 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Список  літератури

1. Міжнародні економічні відносини: Підручник / Горбач Л.М., Плотніков О.В. – К: Кондор, 2005 – 266 с.
2. Вожжов А.П./ Про причини створення регіональних резервних валют і зміни у світовій валютній системі // Фінанси України . – 2009. - №3 - С56-66.
3. Ніколаєв В. / Міжнародні валютні ринки: сучасний стан та основні тенденції // Економічний часопис. – 2003. – №3. – С. 21.