Філософія та магія як позафілософська форма світоосмислення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

ІНСТИТУТ  ГУМАНІТАРНИХ І СОЦІАЛЬНИХ НАУК

Кафедра філософії

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

«Філософія та магія як позафілософська форма світоосмислення»

Виконала:

Заяць Антоніна

Перевірила:

Паньків О. В.

Львів - 2013

ПЛАН:

Вступ............................................................................................................................3

Причини виникнення магії.........................................................................................4

Види  та принципи магічного мислення.....................................................................8

Магія в епоху Середньовіччя...................................................................................11

Магія в  епоху Відродження......................................................................................19

Вплив магії на філософію.........................................................................................27

Висновки.....................................................................................................................33

Список  використаної літератури..............................................................................34

Вступ

Вважається, що сучасне суспільство  переживає ренесанс окультизму і  первісного чаклунства. Чарівництво, чорнокнижництво, магія, окультизм — ці слова нині не сходять зі сторінок журналів і газет.

Магія (від давньогрецького - ворожба) - віра в існування надприродних засобів впливу на навколишній світ, це система прийомів, заснованих на вірі в можливість примусити надприродні сили здійснити бажане. Іншими словами, це сукупність дій, обрядів та церемоній, пов'язаних з вірою у надприродні сутності та можливістю впливати на ці сутності, а з їх допомогою - і на хід подій у реальному світі. Магія створює враження, що людина може змінити дійсність не лише своєю працею, тобто природним способом, а й особливими символічними діями, обрядами й ритуалами, тобто надприродним шляхом.

Питанню співвідношення магії та філософії  присвячено велику кількість праць  та думок. Одні вчені вважають, що не можна досліджувати зародження філософії без вивчення магії, так як в останній закладено початок розуміння детермінізму, причинно-наслідкового зв’язку. Інші – заперечують таке твердження. Кожна з таких думок має право на існування, так само як і сумніви щодо її істинності. Беззаперечним залишається лише той факт, що магія була і залишається складовою і невідємною частиною людського життя, а отже і безпосереднім чинником впливу на філософські переконання.

. 
Причини виникнення магії

Існують різні визначення магії, за одним  з них: «Магія — це обряди, пов'язані  з вірою в здатність людини надприродним шляхом впливати на людей, тварин, явища природи, а також на уявлюваних духів і богів». Усі незмінно вказують на головну особливість магії: у її основі завжди лежить віра в надприродні сили й у здатність людини за допомогою цих сил контролювати навколишній світ.

Магічна дія, як правило, складається з таких елементів: 

— матеріальний предмет (речовина), тобто інструмент; 

— словесне заклинання — прохання або вимога, із яким звертаються до надприродних сил;

— певні  дії й рухи без слів — сам  обряд.

Час виникнення магії вчені відносять  до епохи кам'яного віку, тобто до періоду первісного суспільства. Є дані, що магічні обряди й вірування існували вже в неандертальців, які жили 80-50 тисяч років тому. Мова йде про поховання (склади) ведмежих кісток у мустьєрських печерах Драхенлох (Швейцарія), Петерсхеле (Німеччина), Регурду (Франція), що розглядаються як свідчення мисливських обрядів (печерні ведмеді на той час були одним із головних об'єктів полювання людей). Деякі вчені вважають, що первісні люди, зберігаючи ведмежі черепи й кістки, сподівалися, що це дасть можливість убитій тварині повернутися до життя і в такий спосіб плем'я забезпечить себе їжею в майбутньому. Принаймні, у деяких племен, що збереглися до кінця XIX ст. і ведуть первісний спосіб життя, існували аналогічні поховання кісток, і саме таке обрядове пояснення давалося їхніми жителями.

Що  ж до виявлених у XIX—XX ст. пам'ятників  верхньопалеолітичного періоду (40-10 тис. років тому), то вони, і з цим  згодні практично всі вчені, свідчать про наявність у первісної  людини вже розвинутих магічних уявлень і обрядів. У 1879 р у Піренейських горах (Іспанія) була відкрита глибока печера, названа Альтамірою, на стінах і стелі цієї печери рукою первісного художника були зображені кабани, зубри, олені й інші види тварин, на яких полювало його плем'я. У відкритій вже у Франції печері Мотеспан були виявлені залишки трьох скульптур, шо зображували печерних левів. На шиї і грудях однієї з уцілілих скульптур були чітко помітні сліди від дротиків і списів, які кидали первісні люди в цю фігуру. Інші ж дві скульптури були повністю розбиті, тому шо в них мисливці влучали занадто часто.

Найбільшою  популярністю серед подібних знахідок (сьогодні їх нараховується більше 100) користується відкрита в 1940 р. знаменита печера Ляско. Свою популярність ця печера одержала через багатство настінних малюнків. Більшість цих малюнків, а деякі з них вирізняються воістину неймовірними розмірами, прекрасно збереглася до наших днів. В усіх залах печери, у переходах між ними на стіні й стелі первісні художники зобразили в різних позах тих тварин, яких вони бачили навколо себе: оленів, ведмедів, кабанів тощо. Усі малюнки різнобарвні, із використанням червоної, жовтої і чорної фарб. Малюнків так багато, що місцями вони накладаються один на одного. На тілах тварин і поруч з ними помітні насічки, шо символізують політ дротика й поранення звіра. На багатьох малюнках залишилися сліди від метання в них справжніх списів і дротиків.

Мимоволі  виникають питання: навіщо первісні люди іноді малювали тварин у настільки  незручних, часто важкодоступних і погано освітлених місцях печери? Навіщо після нанесення малюнків вони руйнували їх списами й дротиками. Відповісти на ці питання допомагають етнографічні спостереження, проведені в XIX—XX ст. над племенами, що зберегли первісний уклад життя. Наприклад, австралійські аборигени перед початком полювання виконувати спеціальний обряд – малювали на піску фігуру кенгуру і під час ритуального танцю втикали в зображення тварини свої бойові списи. При цьому вони думали, що, влучивши у малюнок, влучать і в саму тварину під час полювання. Найімовірніше, що так само думала і первісна людина. Тут цілком доречно згадати слова К. Маркса про фетишизм: «Розпалена прагненням фантазія створює у фетишиста ілюзію, начебто «бездушна річ» може змінити свої властивості тільки для того, щоб задовольнити його примху». Аналогічна ілюзія створювалася й у первісних учасників магічного ритуалу, шо символізує смерть і вбивство тварини. «Розпалена фантазія» виконавців ритуалу перетворювала імітацію полювання на саме полювання, а ритуально-магічне «вбивство» тварини на реальне вбивство звіра.

Узагалі ж віру первісних людей у магію  слід шукати в матеріальних і суспільних умовах життя. Первісний стан людства  іноді уявляється безтурботним, коли люди як улюбленці природи одержували від неї у вигляді дарунків усе необхідне для життя. Але про труднощі первісних людей, про суворі, найчастіше трагічні умови їхнього життя красномовно свідчать такі цифри: майже 50% неандертальців не доживали до свого двадцятиліття. У кроманьйонця середня тривалість життя не перевищувала 20 років. У найважчому положенні опинялися жінки й діти: 38% неандертальців умирали, не досягши й 11 років, майже ніхто з жінок не доживав до 25 років. У пітекантропів і синантропів смертність була ще вищою: 68% синантропів не досягали й 14 років.

Ці  дані були отримані вченими при вивченні кісткових останків первісних людей. Високий рівень смертності зазвичай був результатом частого голоду, смертельних поранень, отриманих  у ході полювання на великих тварин, убогості первісної техніки. У людей тієї епохи були лише найпростіші знаряддя праці, зроблені з каменю, кістки, дерева. Вони були грубі й недосконалі. Засоби до існування найдавніші люди добували полюванням, рибальством, збиранням. Однак первісний мисливець, незважаючи на всю свою майстерність, часто залишався без здобичі, а рослинну їжу можна було добувати лише у певні місяці року.

Уся діяльність первісних людей полягала в тому, шоб забезпечити себе і  своїх близьких засобами до існування. Нерідко їхні зусилля не приносили результатів, тому невдачі викликали сумніви у своїх силах, непевність у майбутньому. Відсутність реальних засобів, шо гарантують надійні й постійні результати, і виявилася основною причиною того, що людина кам'яного віку звернулася до пошуків ірраціональних засобів практичного впливу на природу. Такими засобами й стали магічні ритуали й обряди.

Так, економічна нерозвиненість, слабкість  первісного людства, що виявилася в  практичному безсиллі людини перед  природою, якраз і стала тим  соціальним тлом, на якому виросла віра в магію [14].

Цілком  можливо, що виконання якої-небудь дії  за випадковим збігом давало бажаний  результат. Звідси виникло переконання, що за допомогою виконання цієї дії  людина вступає в контакт із надприродною силою. Пізніше на магічні обряди почали покладатися надії як на захист від природних стихій, злих істот і сил, на ефективний засіб у досягненні тієї або іншої практичної мети, якої неможливо досягти, використовуючи реальні прийоми й засоби. У кожного роду, племені, громади створювалися свої форми чаклунства, що стосувалися тільки їхнього кола, у результаті чого виникло безліч магічних ритуалів і обрядів. Вчені описали й систематизували тисячі чаклунських ритуалів і вірувань, шо існували в різних народів у різні часи.

Види  та принципи магічного мислення

Відомі різні види первісної  магії: промислова, землеробська, військова, лікувальна, любовна, шкодоносна та ін. Вони полягали в заклинанні мисливських пасток, чаклунських процедурах на полі, спробах навести причину (тобто зіпсувати здоров’я, наслати морок), приворожити, в чаклуванні над зброєю, над хворим, у різного роду замовляннях тощо. Але в кожному випадку вона була або фетишистською, або тотемістичною, або анімістичною, або ж, нарешті, пов’язаною з вірою в духів. Адже магія, як сплав чаклунського дійства і віри в можливість через нього вплинути на надприродне, відбула становлення і розвиток як складник первісної релігійності в цілому та як “мова” розглянутих вище форм чуттєво-надчуттєвих та демоністичних вірувань.

При дослідженні магічного мислення тубільців Полінезії Дж. Фрезер помітив дуже цікаву закономірність. Виявилося, що тубільці використовують магію в землеробстві при посадці бульбових рослин, врожай яких буває мінливий, але магія не застосовується при культивуванні плодових дерев, що дають стійкий, стабільний врожай. У рибальстві магічні прийоми практикуються при промислі акул та інших великих і небезпечних риб, при лові ж дрібної риби магія вважається зайвою. Побудова човнів завжди супроводжується магічними обрядами, при зведенні ж будинків магія не використовується. Це дозволило Дж. Фрезеру зробити висновок, що магічні уявлення виникають тоді, коли людина не упевнена у своїх силах, коли вона зіштовхується з проблемами, вирішення яких залежить не стільки від самої людини, скільки від безлічі привхідних факторів. Саме це і змушує її покладатися на допомогу таємничих сил і виконувати магічні дії.

За Фрезером, магічне мислення ґрунтується  на двох принципах. Перший з них говорить: подібне породжує подібне, або наслідок схожий на свою причину. Відповідно до другого принципу, речі, що раз прийшли у зіткнення один з одним, продовжують взаємодіяти на відстані після припинення прямого контакту. Перший принцип може бути названий законом подібності, а другий — законом контакту. З першого принципу, а саме з закону подібності, маг робить висновок, що він може виконати будь-яку бажану дію шляхом простого наслідування їй. На підставі другого принципу він робить висновок, що все те, що він проробляє з предметом, зробить вплив і на особу, що один раз була з цим предметом у контакті (як частина його тіла чи інакше). Гомеопатичною чи імітативною магією можна назвати чаклунські прийоми, засновані на законі подібності. Контагіозною магією можуть бути названі чаклунські прийоми, засновані на законі контакту.

Перший вид магії  найкраще позначити терміном гомеопатична, тому що альтернативний термін — магія  імітативна — не виключає чи навіть має на увазі свідоме наслідування, що значно звужує сферу дії магії. Адже чаклун упевнений, що принципи, які  знаходять практичне застосування в його мистецтві, керують також неживою природою. Іншими словами, він допускає, що закони подібності і зіткнення поширюються не тільки на людські дії, але мають загальне застосування. Як система природних законів, тобто сукупність правил, що “визначають” послідовність подій у світі, вона може бути названа магією теоретичною. У якості ж приписів, які люди повинні наслідувати, щоб досягти своєї мети, вона може називатися магією практичною. Разом з тим, варто мати на увазі, що первісний чаклун знає магію тільки з її практичної сторони. Він ніколи не піддає аналізу розумові процеси, на яких ґрунтуються його дії, ніколи не розмірковує над абстрактними принципами,що містяться в них. Магія є для нього мистецтвом, а не наукою; сама ідея науки відсутня у його нерозвиненому розумі.

Гомеопатична магія  ґрунтується на зв’язку ідей за подібністю; контагіозна магія ґрунтується  на зв’язку ідей за суміжністю. Помилка  гомеопатичної магії полягає  в тім, що подібність речей сприймається як їхня ідентичність. Контагіозна магія робить іншу помилку: вона виходить з того, що речі, один раз побувавши в зіткненні, перебувають у контакті постійно. На практиці обидва види магії часто сполучаються. Точніше кажучи, якщо гомеопатична, чи імітативна, магія може практикуватися сама по собі, то контагіозна магія, як правило, пов’язана з застосуванням гомеопатичного принципу. Обидві різновиди магії — гомеопатична і контагіозна — можуть бути позначені єдиним терміном — симпатична магія, оскільки в обох випадках допускається, що завдяки таємній симпатії речі впливають одна на одну на відстані й імпульс передається від однієї до іншої за допомогою невидимого зв’язку.

Вся система симпатичної  магії складається не з одних  лише позитивних приписів, вона також містить у собі велику кількість негативних приписів, тобто заборон. Вона вказує не лише на те, як слід чинити, а також на те, чого робити не слід. Сукупність позитивних приписів становить чаклунство, негативних — табу. Фактично, всі уявлення про табу, у будь-якому разі, у своїй більшості, є лише частковими випадками застосування симпатичної магії з її законами подібності та контакту. Хоча, звичайно, ці закони не сформульовані дикуном в словесній формі та не осягнені ним абстрактно, він, тим не менше, вірить, що ці закони регулюють хід природних явищ цілком незалежно від волі людини.

Ціль  позитивної магії чи чаклунства —  зробити так, щоб бажана подія  відбулася; ціль негативної магії чи табу — зробити так, щоб небажана подія не відбулася. Але передбачається, що обидва наслідки (бажаний і небажаний) мають місце відповідно до законів подібності чи контакту. І подібно до того, як бажане явище в дійсності зовсім не є наслідком здійснення магічного обряду, явище, якого страшаться, у дійсності не випливає з порушення табу.

Табу  і чаклунство усього лише протилежні полюси єдиної системи. Негативним її полюсом є табу, позитивним — чаклунство.

Магія в епоху Середньовіччі

Середньовічні вчені, як правило, вихідці  з арабських університетів, свої знання називали "природною магією". "Під природною магією я розумію надійні та глибокі знання таємниць природи, - напише в 1657 році Каспар Шотт, - тоді стають відомими природа, властивості, приховані сили, симпатії та антипатії окремих об'єктів, люди незнайомі з причинами таких дій та процесів вважатимуть їх рідкісними і навіть прекрасними" [6, 13]. Можна сказати, що таким "природним магом" був Ісаак Ньютон, який відкрив дію гравітаційних сил.

Магія це - глибоке знання окультних  сил природи і законів Всесвіту без їх порушення а отже, без  насилля над природою. Як відзначає Е. Блаватська, слово "магія" означає вище знання і дослідження природи, «глибоке проникнення в її приховані сили, таємниці, приховані закони, які формують основу кожного елемента (не має значення скільких їх є чотири, чи шістдесят). Саме слово походить з назви античних первосвящеників, яких величали Махами, Магами або Магінсами, а послідовників зороастризму – Магістрами (від кореня Meh ah великий, добре обізнаними, мудрий). Під магією розуміли стародавнє знання за межами святині, відоме як "поклоніння світлу, чи божествену духовну мудрість – як протилежність поклонінню темряві та неуцтву". Магія та чаклунство в значній мірі залежали від вищого рівня підсвідомості, ніж доступний для простих людей у повсякденному житті і мали справу з невидимою частиною психіки. Магію можна назвати наукою чи мистецтвом використання прихованих здібностей. Вона в значній мірі базується на інтуїції, що є більш інформативною, ніж можливості людського зору чи слуху.

Немає сумніву, що певні свідчення  магії виступають відгомоном герметичної філософії. Численні подібності та постійні посилання на Гермеса - Бога Тота, величезна кількість робіт, пов'язаних з герметичними традиціями - родючий грунти та ідейно-теоретичний фон середньовічної магії. Проте, маги – скоріше практики-експерементатори, ніж теоретики-концептуалісти. Маг бажає, щоб дослід був успішним, і для цього він вдається до всіх можливих богів, молитов і заклинань.

Гностики, що представляють досить поширену на початку нової ери  течію, тяжіли до герметичних традиції і вважали, що єдиний шлях до спасіння душі є "гносис" – занння, відання. Однак, досягається воно не через розум, а здобувається за допомогою магічних формул, одкровень, містичного союзу з божеством. Згідно з ученням гностиків, світ не є творінням самого Бога і одного з духів-посередників Деміурга, тому світом могли володіти злі сили. Христос є еманацією, закінченням Бога, посередниками між Богом і людиною служили певні зони - безтілесні істоти. Іноді зони трактують як нескінченно тривалі періоди боротьби між добром і злом.

За твердженням джерел, гностики поділяли людей на три категорії:

1) "пневматичні", в яких переважає  дух (пневма);

2) "психічні", з домінантою душі (психе);

3) "гілічні" – переважає матеріальна  сторона (гіле).

Останні засуджені на смерть, перші, обрані для спасіння, другі можуть врятуватися, якщо вони дотримуватимуться настанов перших, обраних, тих, що володіють «гносисом». Отці церкви вважали гностиків єретиками. Прихильники єретичного гносису, в свою чергу, проповідували неможливість примирення науки та віри, бачачи їх несумісними елементами. У ситуаціях, де критерієм істини ставала віра, наука була лише допоміжним і побічним заняттям.

Грецькі апологети 2-го століття виходячи зі сторони осмислення «Логосу дароносного» привернули увагу до особливого впливу слова. Широко використовувався тезис Філіона, який звертав увагу на те, що насіння логосу, що сприймалось як слово та думка всередині нас, здійснюють у нас самих певні трансформації. Промовляючи певне слово, ми породжуємо його зміст, тлумачення та розуміння. При цьому відбувається своєрідне загоряння логосу, яке передається від промовця слухачеві. Воно супроводжується діленням логосу, зміст якого поширюється між співрозмовниками. У той же час відбувається і його збагачення та нарощення, оскільки слово відроджує в іншому новий смисловий вогонь і новий шар внутрішньої мотивації. З цього випливає, що присутня раціональна потенція божественного логосу – logike – також походить від мудрості Бога. Логос ніколи не є повністю промовлений, але все, що виходить з логосу пов'язане з благодаттю, оскільки він спрямований на лікування людей від їхніх недугів.

Логос був одночасно як іманентним, внутрішньо спрямованим (як внутрішній зміст, що переважає можливості слова), так і вимовленим, тобто переданим у слові. Можна легко провести паралель між герметичною аксіомою «слово сильніше ніж зброя» і роздумами про силу і вплив слів у середньовічній полеміці. До цього приєднувався пафос античного трактування логосу, що представляв собою істинну міру, яка поєднує в собі мудрість і доброту. Його милостивий дарунок у тому, що логос є ще й "Спасителем, оскільки, знайдене в людині раціональне зерно, за певних обставин, зупинивши гріх та подолавши джерело спокус, перерізавши корені бажань, що суперечать розуму (з вказівкою на те, чого потрібно остерігатися), дає протиотруту від усіх бід і вказує на шлях до спасіння" [7, 31 – 36].

Християнських богослов, філософ і  вчений, представник ранньої патристики Ориген (близько 185-253/254) привернув увагу  тим, що проголошував розуміння Бога як "інтелектуальну та спіритуальну реальність". Ця реальність, з її інтелектуальною природою, не подається повному розумінню та усвідомленню, вона вище розуміння і буття, адже природа перевершує найясніший людський розум. Велике значення має той факт, що розум розширює свої кордони у просторі віри, а також виступає проти тих власних сил, які пропагають їх світське трактування та застосування. В цій ситуації можна простежити мирське спотворення розуму. Насправді, світ інтелекту далеко позаду від чуттєвого та тілесного світів. Пізнавана природа покладає великі надії на можливості розуму. Велич людини – у можливості долучитися до божественного розуму.

Твори, що дійшли до наших часів  під авторством християнського мислителя (V-VI століть) Псевдо-Діонісія Аеропагіта, "Аеропагетичний корпус" (Corpus Areopagiticum) включали такі трактати: "Про небесну ієрархію", "Про ієрархію церкви", "Про божественні імена", "Містичне богослов'я". Автор опирався на доктрину беззастережної невизначеності і неможливості опису Бога, а можливості пізнання Бога тільки через сходи аналогій. Згідно з цією доктриною, "благу Причину можна висловити багатьма чи кількома словами, але також повною та абсолютною відсутністю слів. Насправді, для її вираження, нема ні слів, ні розуміння, адже вона є вищою за все, і, якщо колись і являється, то лише тим, хто переміг все нечисте та чисте, перевершивши сакральні вершини, залишивши позаду всі божественні світила, висловлювання і роздуми, проникнувши крізь всі туманні завіси туди, де, як проповідує Писання, царює Той, хто вищий за все" [7, 44]. При такому пізнанні думка стає небагатослівною, для того, щоб вкінці позбутися будь-яких слів.

Якщо спробувати пояснити всі семантичні нюанси поняття "Божественна інтелігенція", це неминуче приведе до робіт "останного римлянина" і "першого схоласта" Боеція (приблизно 480-523). Варто зазначити, що в його працях тлумачення цього поняття дуже близьке до античної традиції. Почуття, уява, розум, як форми пізнання поєднуються у "божественний інтелект" – найвищий розум, якому доступне все, який ширяє над Всесвітом, всеохоплюючий та універсальний. Вчені припускають, що за традицією, що походить від Аристотеля, розум – це споглядання начал, вищих принципів. За Фомою Аквінським, всі духовні істоти наділені "інтелектами", а Творець - "інтелігенцією". У Боеція обидва слова (інтелект та інтелігенція) розглядаються як еквівалентні - божественний інтуїтивний розум, відмінний від дискурсивного пов'язаного з чуттєвістю "раціо". Інтелект ототожнюється з вістрям розуму. Метод інтелектуального, тобто розуміючого споглядання (intellectualiter) охоплює не образ (imago) предмета, за межі якого не може вийти ні фізика, ні математики, а прототипу цього образу, його дійсну форму, "яка є самим буттям (esse) і від якої буття і походить".

Прагнення до пізнання суті речей, зосередженість на пошуку загальної закономірності, приховані в характеристиках  середньовічного дискурсу, збилижували  та виводили в одну предметну область "природну магію" і науку.

Прихильником "природньої магії" оголосив себе Марселіо Фічіно (1433-1499), впливовий представник Флорентійської платонівської академії. Він оприлюднив герметичні доктрини. Ставлячи перед собою питання: "Чому ми так боїмося магії?" Фічіно дійшов до необхідності розрізнення грубої, спотвореної магії та природної магії. Профанна (поганська) магія базується на основі культу демонів, природна магія – використовує благий вплив небесних тіл на оздоровлення людського тіла. Можливості людей, що практикують в області медицини та сільського господарства, тим продуктивніші, чим більша їх схильність до зв'язування земних речей з небесними.

Природна магія пов'язана з  впливом природних причин на природні предмети і втілюється на основі законів  та необхідностей. Вона наслідує платонівську ідею про універсальну одухотвореність всіх речей, вводить спеціальний елемент – дух, який є найтоншою пневматичною субстанцією, що пронизує всі тіла. Життєва сила "духу" випромінюється від зірок. "Камені, метали, трави, ракушки молюсків, як носії життя і духу, можуть по-різному використовуватися відповідно до їх "сумісних властивостей". Тому Фічіно також робив талісмани, використовував чари музики – орфічні одноголосні гімни з інструментальним супроводом, що повинно було сприяти вловлюванню позитивного впливу планет і гармонії для "встановлення зоряної симпатії" [2, 266-267].

І хоча зв’язок магії з медициною оправдовувався лише тим, що сам Христос був цілителем, негативна оцінка всієї системи магії завжди в значній мірі було зумовлена ставленням релігії. Саме Середньовіччя вигнало магію з Божественного світового порядку і віднесло її до компетенції демонічних сил. Хоча за своєю суттю "природна магія" традиційно виступала проти релігії і часто піднімала чисто філософські питання. І якщо з "природною магією" пов’язували чудеса природних речей, то з штучною – зразки творчої діяльності людини, що піднімали її над природою, наприклад, винахід телескопа чи артилерії.

У зв'язку з цим можна виділити два значення у трактуванні магії. Згідно з першим – магія ототожнюється зі шляхом окультиста, у другому випадку – магія – це практичний вплив на дійсність. Це особливий вид діяльності, метою якого є зміна реальності на фізичному та тонших рівнях. Тонкі шари реальності, виходячи з магічних уявлень, є первинними відносно грубого фізичного світу. Наука заперечує таку залежність, як і саме існування тонких шарів буття. Сучасна наука працює з категорією ідеального, визнає ідеалізовані об'єкти, але ігнорує їх інформаційно-енергетичну специфіку. Для мага людина являє собою пучок енергетичних сплетінь, а космос містить у собі приховані сили і знання, можливість використання яких доступна лише обраним. І як у сфері наука, для того, щоб зробити наукове відкриття, потрібно володіти знаннями та неординарним розумом, так і в області позанаукового знання необхідні навички та здібності.

Через полярність енергетичних потоків, прийнято говорити про два магічні  напрямки: білої та чорної магії. За словами стародавніх легенд, подібно  до людина, яка після гріхопадіння переселилась у земне тіло, так і священні науки, що містять у собі таємну мудрість, набули форм твердих оболонок, через які не може проявлятися їх трансцендентна суть. Таким чином алхімія перетворилася в хімію, астрологія в астрономію. Вважалося, що шлях подолання перешкод, що розділяють видиме з невидимим, є шляхом таємниць. (Сьогодні це нагадує різноманітні і численні заняття у школах, на яких стражденні та допитливі учні задовольняють свої потреби у пізнанні та долученні до важливих і нетрадиційних знань).

Отож, поняття "секрети природи", "природна магія" і "священна філософія" виступають синонімічними. Особливу увагі привертає вчення арабського філософа Ібн Рушда (Аверроеса) (1126-1198). Автор семитомної медичної праці, знаменитий коментатор Аристотеля і захисник прав розуму в пізнанні, Аверроес був прихильником, говорячи сучасною мовою, космічного детермінізму та єдиного інтелекту. Цей активний інтелект, існуючи за межами і незалежно від емпіричних осіб, "є вічним колективним розумом людського роду, що не виникає і не руйнується і містить загальні істини в обов’язковій для всіх формі. Він є субстанцією істинного духовного життя, а пізнавальна діяльність людини є лише його частковим проявом. <>... Розумне пізнання людини полягає, таким чином, у безособовій і надособовій функції – тимчасовій причетності людини до вічного розуму. Останній і є тією загальною сутністю, яка реалізується у вищих проявах індивідуальної діяльності" [5, 287]. Ці далекоглядні припущення представляють віддалену аналогію та концепції ноосфери та ідеї інформаційного поля Всесвіту. У Середні Віки вони ж тяжіли до панпсихізму і були постійними супутниками містичних міркувань.

Джерела вказають на те, що "завдяки  хрестовим походам і мавританськом  університетам в Іспанії, європейці  дізналися про основи арабських  науки і магії". Вчені-маги Альберт Великий (приблизно 1193-1280) і Роджер Бекон (приблизно 1214-1292) володіли настільки обширною інформацією про природознавство, що мали славу чаклунів. Сам Тома Аквінський, будучи учнем Альберта Великого, під враженням від природознавчих дослідів, які проводив у своїй секретній лабораторії Альберт Великий, став поборником віри в чаклунство [6, 76].

Ці вчені-маги були переконані, що все відбувається на основі прихованих законів природи. Роджер Бекон написав  статтю під назвою "Про нікчемність магії", оскільки не вірив у можливість створити щось через заклинання духів. Альберт Великий стверджував, що при дослідженні природи потрібно постійно посилатися на спостереження і досвід. Більшу частину свого життя він провів у подорожах і написав значну кількість географічних праць, що свідчило про його спостережливість.

Роджер Бекон проводив експерименти з ввігнутим дзеркалом і запалюючим склом. За допомогою ввігнутого дзеркала віддалені об'єкти можна було побачити чіткіше. Вчений мав скло, через яке міг бачити все, що відбувалося на відстані 50 миль навколо, а також дзеркало, за допоиогою якого можна було підпалювати віддалені міста. Проте, створити телескоп йому таки не вдалося. Володіючи енциклопедичними знаннями та широким кругозором, він наголошував на важливості вивчення оригінальних праць і необхідності знань математики. Але після того, як був викликаний інквізицією для пояснення власних поглядів, п'ятнадцяти років провів у в'язниці.