Філософія техніки

Реферат на тему 

Філософія техніки 

ПЛАН 

1. Техніка  та історія людства 

2. Філософія  техніки: історія становлення  та предмет вивчення. 

3. Техніка  як філософське поняття. 

4. Головні  проблеми досліджень у філософії  техніки. 

5. Проблема  оцінки техніки. 

6. Використана література. 

1. Техніка  та історія людства. 
 

Техніка і технологія в історії людства  починається з того часу, коли люди стали використовувати штучні зна-ряддя  ручної праці. Грецьке слово «техне»  в перекладі українською мовою  означає мистецтво, майстерність, умін-ня. Його вживали вже Платон та Арістотель, аналізуючи штучні знаряддя праці. Вихідним моментом техніки є природні продуктивні органи людини, передусім руки. Допов-нення, підсилення, заміщення природних робочих органів людини мають певну соціальну детермінацію, яка реалізу-ється через використання природи і втілення у природ-них тілах трудових функцій. 

Створений людиною об'єкт називають артефактом (штучно зроблений). Техніка є сукупністю артефактів, але таке їх трактування  дає лише перше уяв-лення про неї. 

Техніка -- сукупність створених засобів  і знарядь виробництва, а також  заходи та операції, вміння та майстерність здійснення тру-дового процесу. 

Мета  і функція техніки -- перетворювання природи та світу людини згідно з  цілями, які ставлять люди, що мають певні потреби і бажання. Отже, техніка є невід'єм-ною складовою людського існування. 

Техніка сама по собі не є метою. Вона набуває  цінності тільки як засіб. Можна розглядати техніку і як самостій-ний феномен, однак ця самостійність певною мірою віднос-на: техніка органічно залучена до контексту соціального буття та свідомості, є основою цивілізації, перебуває у вирі історичного часу й постійно прогресує. 

Історичний  шлях людини нерозривно пов'язаний з  ускладненням та розвитком техніки, яка подолала довгий шлях, перш ніж сягнула нинішніх висот. У доіндустріальному суспільстві техніка була ремеслом, що засновувалося на процесі диференціації та спеціалізації робочих знарядь. 

Технічне  вміння передається від майстра  до учня в ме-жах ремісничо-цехової організації праці. Таке вміння і знання були здобутком замкненого кола осіб і не отриму-вали відповідної суспільної оцінки. 

Проте людська історія здебільшого  визначається роз-витком техніки і  певною сукупністю підвладних для пев-ного суспільства аналогій. Необхідність підвищення про-дуктивності праці зумовила функціональний поділ знарядь праці. Кожний новий інструмент призначався для вико-нання однієї або кількох виробничих операцій, і кількість цих операцій зменшувалася порівняно із застосуванням попереднього інструмента. 

Однак аж до промислової революції техніка  і техноло-гія не мали того загальноуніверсального й детермінуючого характеру, якого  вони набувають у Новий час, а  особли-во -- у новітні часи. 

Цивілізації, які змінювали одна одну до Нового часу, різнилися своїми базовими характеристиками. Вони мог-ли сповідувати різні релігії, їхні цінності та мотивації, мо-гли бути діаметрально протилежними, але всі вони вико-ристовували в повсякденному житті той самий перелік тех-нічних засобів, що є комбінацією механізмів, які були відомі ще в прадавні часи. Колесо, клин, важіль, блок, гвинт -- є основою технічного арсеналу всіх відомих історії людсь-ких суспільств. Проте своєрідність певної цивілізації визначалася не рівнем технічного розвитку. її могутність і авторитет не залежали від нього. У свою чергу, технічний прогрес не був ні метою, ні навіть домінантою розвитку більшості цивілізацій. Ситуація починає швидко змінюва-тися в Новий та новітній час, коли техніка західної цивілі-зації, що все ще була комбінацією тих самих найпростіших механізмів давнини, стала приводитися в рух енергією пари, мінерального палива, електрики і, нарешті, атомного розпаду. Потужність нової техніки була такою великою, що жодна держава світу не могла дозволити собі ігнорувати те, що від-бувалося у сфері техніки. Суспільство могло або загинути (як це сталося з автохтонними цивілізаціями Америки), або підкоритися загальному процесу і застосувати в себе ті еле-менти культури Заходу, якими визначалась її потужність. Тільки за таких умов техніка стає високоуніверсальним фе-номеном сучасної історії людства. 

Намагаючись позначити головні рубежі розвитку тех-ніки, видатний фізик XX ст. Макс Борн навів яскравий приклад. На його думку, одним із найважливіших чинни-ків  історії є різновид енергії, який має у своєму розпоря-дженні людство на певний момент, і вся історія людства поділяється на два великі періоди: 1) від Авраама до сього-дення; 2) від винайдення атомної енергії до всіх прийдеш-ніх часів. Перехід від першого періоду до другого ознаме-нувався закінченням споживання сонячної енергії та по-чатком використання її суто земних джерел. 

Багато  хто з дослідників фіксує «саморух»  техніки з її спрямованістю від  ручних знарядь до повністю автомати-зованих, комп'ютеризованих систем. Важливо наголосити, що людина й суспільство не існують поза техносферою, тех-ніка є історичною, вона постійно оновлюється. Технічні ін-новації стають каталізатором, імпульсом докорінних змін у всій системі людського життя. 

Систему «людина--техніка» відносять до продуктив-них сил суспільства. Розрізняють техніку пасивну (всі виробничі приміщення, -- споруди, засоби зв'язку (шля-хи, канали, мости), засоби поширення інформації (телера-діозв'язок, комп'ютерний зв'язок тощо)) і техніку актив-ну (знаряддя праці ручної і розумової, що забезпечують життєдіяльність людини, апарати управління виробничи-ми та соціально-економічними процесами). 

Стрижень  економічного життя суспільства -- потреби  і праця. А вся історія цивілізації  є постійною діяльністю людей, що спрямована на досягнення матеріальних і духов-них благ. Будь-який морально виправданий успіх у житті людини є успіх праці. У Святому Письмі зазначено: «Бо коли ми були у вас, то заповіли вам таке: якщо хто не хоче працювати, то й не їж» (Фесалон: 3--10). 

Праця землероба чи робітника на виробництві, вченого чи митця або будь-яка інша праця формує багатство і пе-редбачає забезпечення засобами існування завдяки прак-тичній хватці, розуму, а також значною мірою опосеред-куванням між потребами та працею інших людей. Усім, що людина вживає і чим користується, вона зобов'язана самій собі, власній діяльності. У Старому Завіті сказано: «Хто обробляє землю свою, той хлібом насичується, хто ж за марницею гониться, той позбавлений розуму». «Кожна праця приносить достаток, але марнослів'я в недостаток веде» (Книга приповістей Соломонових 12, 14). 

Праця -- доцільна діяльність людей, що має  своїм змістом пере-творення, опанування природних і соціальних сил для  задоволен-ня історично зумовлених потреб людини й суспільства. 

Праця -- це і виробництво матеріальних благ, і вихо-вання людини, і управління людьми в економічній та ду-ховній сферах життя суспільства. Вона народжує світ куль-тури, її цінностей і сама є феноменом культури. 

Розрізняють працю розумову і працю фізичну. Однак відмінності між ними не є абсолютними, оскільки будь-яка фізична праця має власну інтелектуальну складову. 

Сутність  праці, розкривається в численних  аспектах. Одним із них є якість результату праці, що залежить від майстерності суб'єкта діяльності, від міри його відповідаль-ності, від характеру мотивації, від умов діяльності -- на-явності знарядь праці та необхідних засобів виробництва, умов співпраці тощо. 

Філософія праці знаходить своє логічне  продовження у філософії техніки. Філософському вивченню феномену техніки приділяється належна увага лише останні сто ро-ків. Перші фундаментальні роботи з філософії техніки з'явилися наприкінці XIX ст. У 60-ті роки XX ст. філосо-фія техніки розвивалася досить інтенсивно і стала само-стійним напрямом філософського знання. 

2. Філософія  техніки: 

історія становлення та предмет вивчення. 
 

Філософія техніки є однією з наймолодших  гілок фі-лософського знання. Філософія, переймаючись найзагаль-нішими, фундаментальними проблемами, тривалий час не потребувала  вивчення проблем техніки. Учені-філософи не лише вважали, що ці проблеми не варті уваги, а й розгляда-ли техніку як таку, що не є складовою предметного поля філософії. Однак деякі з них (Арістотель, Альберт Великий та ін.) приділяли увагу техніці як природознавці та вина-хідники. При цьому соціальні проблеми, породжені техні-кою, з давніх-давен ставали предметом філософської реф-лексії («Дао де-цзінь» вже у VI ст. до н. є. засуджував ви-користання нових знарядь праці, тобто технічний прогрес), але тут досліджувалося саме суспільство, а не техніка як самостійний феномен. І тільки з усвідомленням того, що техніка в сучасному суспільстві є однією із загальних де-термінант, виникає справжня зацікавленість у філософсь-кому дослідженні власне техніки. 

Перші праці, присвячені філософському розумінню про-блеми техніки, вийшли у світ понад сто років тому. В 1877 р. у Брауншвейзі було видано книгу філософа-антрополога Е. Каппа «Засади філософії техніки», яку й прийнято вважати початком систематичного філософсь-кого опанування проблем техніки. Приблизно тієї пори у Франції А. Еспінас працював над побудовою загальної те-орії техніки, що спиралася на філософські засади й кате-горії. Завершено її було в 1897 р. На межі XIX--XX ст. виходять праці відомого російського інженера П. Енгель-Мейєра («Теорія творчості», 1910 р. та «Філософія техні-ки», 1913 р.), а також англійських філософів, які розроб-ляли технічну проблематику. Однак це були окремі, роз-різнені дослідження. 

До Другої світової війни внесок техніки у  цивілізацію лише оптимістично схвалювався, а безперервний техніч-ний прогрес здавався чимось навіки даним і таким, що стверджує ідею панування людини над природою. Справж-ня зацікавленість у філософському тлумаченні проблем тех-ніки почалася із всесвітніх філософських конгресів у Від-ні (1968), у Варні (1973) та у Дюссельдорфі (1978). З того часу кількість друкованих праць, присвячених цій пробле-матиці, почала стрімко зростати, хоча й пізніше висловлю-вались сумніви щодо філософських проблем техніки. 

Подібні думки живилися й тим, що західна філософ-ська традиція звикла розглядати техніку як ремесло, прак-тичне застосування накопичених знань. З технікою по-в'язувалась обмежена щодо інтелектуального змісту діяль-ність, що не варта філософського дослідження, а філософія розглядалась як частина царства духу, який протистоїть практичній діяльності, заснованій на інтуїтивному вмінні робити щось. «Долею філософії стало положення про мо-жливість нею самою обстоювати власну субстанційність лише за умови виступу проти «техніки» у широкому її значенні», -- писав у 1963 р. І. Блюменберг. 

Водночас  тенденція розглядати людину винятково  як апітаї гаііопаїіз (тварину раціональну) стверджувалася за-вдяки тому, що марксистська традиція, яку не сприймали на Заході, приділяла техніці як частині  так званих продук-тивних сил суспільства підвищену увагу, наголошуючи, що саме рівнем їх розвитку й визначається рівень суспільно-го, культурного та морального прогресу людства. Це ви-кликало протидію на Заході, що мало наслідком нехту-вання філософським аналізом техніки. 

Тільки  з усвідомленням суперечності між  традицій-ною ідеєю нескінченного  прогресу та близькістю «меж зро-стання», характерної для 60-х років XX ст., філософія  тех-ніки виразно стверджується  як окрема гілка філософсь-кого знання і одразу ж наштовхується на неминучі труднощі, внутрішньо властиві предмету дослідження. 

Філософія техніки -- галузь філософського знання, предметом дослідження якої є  феномен самої техніки і її вплив на процеси життєдіяльності  індивіда і суспільства загалом. 

Досліджує вона особливості буття людини, культури, нау-ки в епоху науково-технічної, інформаційно-технологічної революції, зумовлені ними проблеми самозбереження циві-лізації, духовної самоцінності особистості. 

3. Техніка  як філософське поняття. 
 

Нині  не існує чіткого та однозначного визначення по-няття «техніка», хоча нібито всі розуміють його значення. Якщо під технікою розуміти штучно створені речі (арте-факти), то виникає запитання: а як бути, приміром, з місь-кими забудовами? З картинами та скульптурами? З проми-словими відходами? З породами свійських тварин та рос-линами, які також певною мірою створювалися штучно? Крім того, нерідко йдеться про «техніку пілотування» у льотчиків, про «техніку гри» у музикантів, про «техніку читання» у школярів. Універсальне визначення техніки повинно охопити всі ці сутності. 

Можна спробувати виділити найсуттєвіші ознаки тех-ніки й побудувати філософське  визначення на їх основі. Німецькі філософи-техніки X. Ленк та Г. Рополь здійснили аналіз прикмет техніки, виявлених у  німецькій філо-софській літературі, яких налічується більше десятка -- від «прикладного природознавства» до «прагнення до влади і підкорення природи». Простий їх перелік ні на крок не наблизив до розуміння природи досліджуваного феноме-ну та розробки його цілісного й несуперечливого визна-чення. Проблема ускладнюється й у зв'язку з розбіжнос-тями у тлумаченні слів «техніка» і «технологія». Ще П. Енгельмейєр використав у російській філософії термін «філософія техніки». Отже, філософія техніки у захід-ному її розумінні постає швидше як «філософія неподіль-них техніки-технології». В іншому разі більшість контекс-тів західних авторів ризикують залишитися незрозуміли-ми або зрозумілими неадекватно. Так, наприклад, французький філософ Ж. Еллюль трактував техніку як «су-му раціонально напрацьованих методів, яким властива без-умовна ефективність у будь-якій сфері людської діяльно-сті». Як бачимо, і тут йдеться про «техніку-технологію». 

Німецький філософ Ф. Раппе, аналізуючи існуючі  у фі-лософській літературі тлумачення поняття «техніка», також намагався створити універсальне визначення «техніки-технології», виділяючи два його типи -- вузьке й широке. 

У вузькому значенні техніка, на його думку, є сукупніс-тю предметних артефактів, створених для  здійснення ін-женерної перетворюючо-конструктивної діяльності. Таких визначень багато. Але у всіх них варіюється та фундамен-тальна якість техніки, яку можна було б назвати принци-пом перетворення. Тобто техніка є тим, за допомогою чого людина перетворює природу, саму себе, суспільство. І голов-ною соціальною функцією, культурним покликанням тех-ніки є конструювання та реконструювання предметної ре-альності. Техніку репрезентують за допомогою знарядь, предметів або алгоритмічно-технологічно. Вона є тим, чим людина впливає на об'єкти, змінюючи їх. Але техніка є й тим, як саме вона діє щодо цих об'єктів, однак при цьому виявляє себе як технологія. 

Розвиток  техніки -- об'єктивна передумова вдоско-налення  людської діяльності. Звісно, кам'яна  індустрія первісної епохи, ремісницька  майстерність багатьох ти-сячоліть та сучасне високотехнологічне виробництво -- це різні етапи в бутті техніки та її ролі в людському житті. 

Існує кілька концепцій історичного розвитку техні-ки. Для марксистського бачення, приміром, її історія відображена  послідовними щаблями: ручні знаряддя, ре-місничо-мануфактурний період, машинна техніка, авто-матизовані системи. Зміни в цій історії зумовлені перенесен-ням на технічний пристрій функцій, які раніше викону-вала людина. «Природне» підміняється «штучним», створеним, розширюючи межі опанування людиною зов-нішнього світу та глибин власної життєдіяльності. Змі-нюється тип зв'язку між людиною і технічними робочи-ми органами. 

Сучасний  світ -- це технізований простір і  технологі-зований час. Якщо раптом зникла б техніка, зникла б і людина. Людство існує і діє не в царині неполоханої при-роди, а в світі техніки -- у техносфері. 

Американський філософ і соціолог Л. Мамфорд  вважав, що відлік в історії сучасної техніки слід починати з почат-ку другого тисячоліття нашої ери. Спираючись на досвід європейської історії, він виділив три технічні епохи: 

еотехнічну (1000--1750), в основі якої -- «техно-логія  води й дерева»; 

палеотехнічну (від другої половини XVIII ст. до середини XX ст.), для якої характерними є комплекс «ву-гілля та заліза»; 

неотехнічна (від середини XX ст.), яка використо-вує  комплекс «електрики й сплавів». 

В основу періодизації покладено основний вид  енергії, що використовується в техніці, та «речовину», яка є го-ловною у  створенні технічних приладів. 

Сучасна філософія техніки не є завершеною, вона на-віть не являє собою певної філософської цілісності. Пере-важно це зумовлено «дитячим» віком цієї філософії, від-сутністю дослідницьких традицій, систематичності в на-копиченому знанні, а також єдності щодо використання термінології. 

Свого часу різноманітні проблеми філософії  техніки намагалися розв'язати М. Гайдеггер, Г. Маркузе, Е. Дюркгейм, А. Бергсон, К. Ясперс. Однак їм не вдалося знайти несуперечливі, цілісні й систематизовані  рішення. Біль-ше того, своєрідна, свідомо ускладнена мова праць М. Гай-деггера, приміром, робила їх незрозумілими для більшос-ті практичних інженерів. К. Ясперс, що критикував у своїх працях антропологічні наслідки технічного прогресу для індивіда та суспільства, не надто заглиблювався у пред-мет своєї критики. 

4. Головні  проблеми досліджень у філософії  техніки. 
 

Однією  з найважливіших проблем, якою займається філософія техніки, є проблема і  концепція людини, що ство-рює та використовує техніку. Особливість  цієї проблеми пов'язана нині зі стрімким зростанням потужних техно-логій. При цьому кількість людей, які зазнають впливу технічних заходів та їхніх вторинних ефектів, значно зро-стає. Потерпають і природні системи, що стають об'єктом людської діяльності, оскільки порушується їхня рівновага, що нерідко призводить до руйнування цих систем. Ніколи раніше людина не мала таких потужних важелів, щоб бу-ти здатною знищити життя у певній частині екологічної системи і навіть у глобальному вимірі. 

Тому  суспільство не повинно без попередньої  експер-тизи виробляти все, що може виробити, не повинно роби-ти всього, на що спроможне, і, звісно, не одразу ж після відкриття нових технічних можливостей. 

Крім  суто філософських суперечок про  онтологічний та гносеологічний характер сучасної техніки, філософія техніки  зосереджується на таких проблемах, як наслідки застосування комп'ютерів, зокрема, можливість створен-ня штучного інтелекту; зростаюча складність сучасної тех-ніки та пов'язана з цим необхідність її оцінки; взаємо-зв'язки між технікою і суспільством, наукою і природою; шляхи й перспективи розвитку техніки та ін. 

Проблема  наслідків комп'ютеризації суспільства  і створення штучного інтелекту  є однією з головних у су-часній літературі з філософії техніки. У цій сфері виді-ляють певні напрями. Передусім, це праці про соціальні наслідки комп'ютеризації. На Заході цьому феномену присвячено сотні томів. Головна увага звертається на те, що із застосуванням сучасних комп'ютерних засобів до-корінно змінилися всі сфери життя сучасного суспільст-ва -- від державного управління до освіти й культури. Широко обговорюються й проблеми, зумовлені цими змі-нами: перетворення інформації на своєрідний глобаль-ний ресурс людства, потенційна можливість зростання відчуження людини в інформаційному суспільстві, змі-ни соціальних засад такого суспільства. Філософи, які займаються цими проблемами, намагаються сягнути со-ціопрогностичного рівня, не тільки аналізуючи суспільс-тво, а й прогнозуючи його соціальний розвиток. Класич-ним прикладом цього напряму є концепція «глобаль-ного села» Г. Маклюена. 

Певною  мірою осторонь фігурують роботи, присвячені проблемі створення штучного інтелекту, що безпосеред-ньо пов'язана  з головними пластами філософської проб-лематики. Можливості сучасних технічних систем в об-численні, розпізнаванні образів, перекладі, цілеспрямова-ній поведінці такі значущі, що потребують перегляду традиційної межі між людським «духом» і машиною. 

Реакція філософів на цю проблему складається з кон-статації того, що навіть за найточнішого моделювання сут-нісні риси людини зникають при спробах їхнього відтво-рення в комп'ютерній програмі. Однак традиційним є й контраргумент про невичерпні можливості розвитку апа-ратних засобів і програмного забезпечення, які невдовзі зроблять таке відтворення можливим. 

Сучасні програмні засоби спроможні не тільки навча-тися та самонавчатись, а й  здатні до так званої інтерактив-ної  поведінки й корекції помилок, до самостійного пошу-ку та отримання інформації. Така поведінка може роз-глядатися як свідома, що само по собі спричиняє певні труднощі. До більших проблем може призвести філософ-ська інтерпретація поведінки інших програм -- комп'ю-терних вірусів, здатних до свавільного копіювання (роз-множення), а також до зовсім інших дій, незалежних від волі людини, іноді -- й усупереч їй. 

Чи означає  це, що людина створює певне нове життя, своєрідний «дух у людині»? Цю точку зору обстоює при-хильник  біхевіористської інформаційної теорії пізнання К. Сейр. У своєму дослідженні «Кібернетика та філософія розуму» він стверджує, що комп'ютер чи комп'ютерна про-грама здатні до дій та цілеспрямованої поведінки, типо-вої для людини. Вони можуть мати свідомість, що, зреш-тою, призводить до заперечення якісних розбіжностей між природою фізичних і духовних явищ. 

Протилежний погляд означає, що машина чи програ-ма створюються людиною і в цьому  сенсі є відображен-ням мети, яка  попередньо поставлена людиною і  для реа-лізації якої ця програма мала виконуватися. У такому разі здатність програми до цілеспрямованої поведінки ви-значається її творцем. 

Врешті-решт питання про можливості створення  штуч-ного інтелекту, який був би рівним або навіть переважав людський розум, зводиться до традиційного філософсько-го питання про природу людського розуму взагалі. Без його вирішення навряд чи можливе створення штучного інтелекту. В цьому контексті Г. Дрейфус, автор книги «На що спроможний комп'ютер? Межі штучного інтелекту», зазначає: «Те, що ми дізнаємося про межі розуму комп'ю-тера, засвідчить нам багато й про людський інтелект». Відомий польський письменник-фантаст і філософ С. Лем запропонував незвичне вирішення цієї дилеми, припустив-ши, що магістральним шляхом розвитку для комп'юте-рів буде моделювання не інтелекту, а інстинктів і тропіз-мів. На його думку, розвиток штучного інтелекту супере-чить одній із головних домінант усього технічного прогресу -- принципу доцільності. І оскільки більшість цілей, які постали перед розробниками сучасних інформа-ційних систем, можуть бути досягнуті без звернення до принципу штучного інтелекту, остільки створення самого штучного інтелекту стає другорядним завданням. 

Отже, сама постановка проблеми про наслідки ство-рення  штучного інтелекту є не досить коректною. Але від-повідь на питання, чи здатні машини до самостійного ми-слення, ще довго бентежитиме думку філософів. 

5. Проблема  оцінки техніки. 
 

Ця проблема, породжена потребами адекватного  управ-ління довгостроковими інвестиціями у складні та велико-затратні технічні проекти, є надзвичайно гострою і актуаль-ною. Йдеться про те, що ще до реалізації такого проекту необхідно усвідомлювати всі наслідки запланованої інно-вації. До чого призведе запровадження нової техніки? Як воно позначиться на економічній ситуації, на політичних обставинах? А щодо довкілля та здоров'я людей? А щодо відтворення населення? Безпеки країни? Відповідь слід ма-ти ще до створення нової техніки, бо виправлення помилок на стадії проектування може коштувати набагато більше, ніж початкова вартість самого проекту. 

Оцінка техніки й мала враховувати соціально значущі наслідки другого і третього порядку для масштабних тех-нічних проектів. Але традиційні інженерні методи і кри-терії тут неспроможні. Техніка сама по собі ціннісно ней-тральна і не може бути ні поганою, ні доброю. Напри-клад, чим є «сам по собі» автомобіль: предметом гордості й престижу, який забезпечує людині вільне пересування, чи чотириколісним монстром, який вбиває людей та отру-ює атмосферу? Відповідь на це запитання не можна дати на основі жодного з методів, жодної з інженерних дисци-плін, її не можна отримати апріорно й раціонально, бо вона цілком залежить від переліку базових цінностей, на яких ґрунтуватиметься. 

Отже, якості й характеристики, які людська  свідомість пов'язує з технічним  об'єктом, більше залежать від свідо-мості, ніж від особливостей об'єкта. А тому вторинні нас-лідки технічної інновації визначаються не так якостями самого проекту, як ціннісними характеристиками. При цьо-му питання про ціннісну навантаженість «запланованої інновації» стає надзвичайно важливим. 

Для досліджень оцінки техніки необхідне не просто соціологічне чи методологічне, а філософське  підґрунтя. На цьому -- філософському -- рівні проблема розробля-лась американськими філософами В. Байєром, К. Парсе-лом, Г. Портером, Г. Решером та іншими, які розглядали проблеми аксіології техніки, методів її оцінки, вдоскона-лення планування технічних інновацій тощо. Вони зазна-чали, що досконале, достовірне, теоретично обґрунтоване планування технічного прогресу було б рівнозначним спро-бі стилізації історичного процесу за певним зразком. Та-ка спроба пов'язана з певними хибами, неприпустимими для демократичного суспільства. 

Оскільки  неможливо передбачити зміни  ціннісних орі-єнтацій майбутніх  поколінь, то неможливо й гарантува-ти, що навіть найкраще рішення, прийняте сьогодні, буде таким і для нащадків. 

Однією  з класичних філософських проблем, яку вису-ває філософія техніки, є питання про походження техніки  та її взаємозв'язок з природою і  суспільством. На філо-софському рівні  воно означає спробу дослідження процесу фор-мування нової техніки, тобто процесу науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Цей процес є аналогіч-ним процесу дослідження в науці, може бути досліджений за допомогою гносеологічних методів. Але оскільки техні-ку неможливо звести до прикладного природознавства, іс-нує принципова розбіжність між створенням нової техніки та процесом наукового пошуку. Так, автори нової наукової теорії мають на меті розкриття якнайзагальнішої законо-мірності. Щодо творців нової техніки, то цим вони майже не переймаються: їхня мета -- розробка конкретного тех-нічного рішення. І тому, на відміну від природознавства, техніка формується як знання «для даного випадку», що зумовлює істотні розбіжності у гностичних методах техні-ки і науки.