Форми та види кредиту в ринковий економици

26

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

УМАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ САДІВНИЦТВА

Кафедра фінансів та кредиту

Реферат не тему:

«ФОРМИ ТА ВИДИ КРЕДИТУ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ»

Виконала

студентка 22-о групи

Клименко Олена

Умань 2012

План

Вступ…………………………………………………………………………………3

Форми та види кредиту……………………………………………………………..4

Висновки……………………………………………………………………………25Список використаної літератури………………………………………………….27

Вступ

Безумовно, з розвитком ринкових відносин в Україні роль кредиту у суспільстві підвищуватиметься. З виходом економіки з економічної кризи зростатимуть доходи населення - основного суб'єкта формування кредитних ресурсів, поліпшиться фінансовий стан господарюючих суб'єктів та конкурентоспроможність їх продукції на внутрішньому і світовому ринку, зміцніють українські банки, зросте довіра до України з боку іноземних кредиторів та інвесторів тощо. Все це сприятиме прискоренню розвитку України і скорішому входженню її у європейський і світовий простір.

Через дефіцит власного капіталу для України на сучасному етапі має велике значення розвиток кредиту у міжнародній сфері, зокрема кредитні відносини з Міжнародним валютним фондом, Міжнародним банком реконструкції та розвитку, Європейським банком реконструкції та розвитку, іншими міжнародними фінансово-кредитними інституціями. Уже зараз ряд українських банків і суб'єктів господарювання тісно співпрацюють з багатьма банками зарубіжних країн. Завдяки своєму геоцентричному положенню в Україні за певних умов та при відповідних зусиллях міг би сформуватись один із потужних світових фінансових центрів.[2,c.155]

Форми та види кредиту

Кредит відображає економічні відносини, пов’язані з акумуляцією та планомірним використанням за допомогою перерозподілу установами банків тимчасово вільних грошових коштів на умовах повернення, оплати і з метою найбільш ефективного їх використання в народному господарстві.

Кредити, які надаються підприємствам, можна класифікувати за такими ознаками: призначення та характер використання, форма і види кредиту, наявність і характер забезпечення, мета та строки використання, методи надання та способи погашення, характер і спосіб оплати відсотків і види кредиторів.[ 4, с.287]

Форми кредиту тісно пов'язані з його структурою, з сутністю кредитних відносин. Залежно від руху позикової вартості виділяються дві основні форми кредиту: товарна і грошова У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу. Прикладом такої форми е комерційний кредит.

Комерційний кредит надається постачальником покупцеві тоді, коли товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У такому випадку товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит, а сама передача може оформлюватися борговим зобов'язанням – векселем.

Продаж громадянам товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу) господарюючими суб'єктами здійснюється з метою прискорення реалізації товарів, які в торговельній мережі є в достатній кількості, а також для більш повного задоволення потреб громадян у товарах тривалого користування.

Сфера товарної форми кредиту незначна, переважна його частина надається і погашається в грошовій формі. Грошовий кредит виступає, передусім, як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержані останніми кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопичення капіталу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі відкрило кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати, а також створило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв'язків між країнами.

Форми кредиту постійно розвиваються, змінюється місце тієї або іншої форми кредиту на тому чи іншому етапі розвиту економіки країни. У колишньому СРСР до кредитної реформи 1930-1932 рр. велике значення мав комерційний кредит, який надавався одним підприємством іншому у формі продажу товарів з відстрочкою платежу. Банківський кредит мав підпорядковане значення і здебільшого опосередкований, непрямий характер (видавався під заставу векселів). Після кредитної реформи вирішальної ролі набув банківський кредит, який став прямим і плановим. Зараз в Україні з переходом до ринкової економіки комерційний кредит дедалі більше поширюється, що є реакцією на дорожнечу банківського кредиту.[5, c.214-215]

В залежності від виду кредити бувають міжгосподарські, банківські, комерційні, державні, лізингові, іпотечні, консорціумні, споживчі, товарні, фінансові, інвестиційні тощо.

Міжгосподарський кредит – це кредитні відносини, що виникають між окремими підприємствами, організаціями, господарськими товариствами у процесі їх розрахункових взаємовідносин, а також між підприємствами, організаціями і господарськими товариствами, з одного боку, і органами галузевого управління, з іншого, в процесі їх фінансових взаємовідносин. Цей вид кредиту включає:

- по-перше, комерційний кредит, тобто кредит, що надається у товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари (надані послуги) і оформлюється векселем. Комерційний кредит надасться одним функціонуючим підприємством іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Інструментом такого кредиту є вексель, іцо сплачується через комерційний банк. Як правило, об'єктом комерційного кредиту виступає товарний капітал, який обслуговує кругообіг промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання;

- по-друге, дебіторсько-кредиторську заборгованість, що виникає між суб'єктами господарської діяльності не на добровільних засадах, а ніби примусово, незалежно від їх волевиявлення; причиною виникнення такої заборгованості є розрив у часі між передачею товару і грошей, оскільки рух вартості в натурально-речовій та грошовій формах не збігається;

- по-третє, тимчасову фінансову допомогу, яку надають своїм підприємствам органи галузевого управління на засадах повернення.[1, c. 156-157]

Банківський кредит – це кредитні відносини, в яких однією із сторін (в ролі позичальника чи кредитора) виступає банк.

Банківський кредит – найбільш розповсюджена форма кредиту; основна форма кредиту, за якої банк надає клієнтові у тимчасове користування частиною власного або залученого капіталу на умовах повернення зі сплатою банківських відсотків. Банківське кредитування здійснюється на основі таких  принципів, як терміновість, повернення, забезпечення, платність, цільове використання. Саме банки частіше всього надають позики суб'єктам, які потребують тимчасової фінансової допомоги. За обсягом банківська позика значно більша від позик, що видаються при інших формах кредитування.

Перша особливість банківського кредиту полягає в тому, що банк оперує не стільки своїм капіталом, скільки залученими ресурсами. Позичивши гроші у одних суб'єктів, він перерозподіляє їх, надаючи позики іншим юридичним або фізичним особам.

Друга особливість полягає в тому, що банк позичає залучений капітал, тимчасово вільні грошові кошти, покладені в банк господарюючими суб'єктами на рахунки або депозити.

Третя особливість даного кредиту характеризується наступним. Банк позичає не просто грошові кошти, а гроші як капітал. Це означає, що позичальник повинен так використовувати отримані в банку кошти, щоб не тільки повернути їх кредитору, а й отримати прибуток, достатній принаймні для того, щоб сплатити позиковий відсоток. Невід'ємним атрибутом банківського кредиту є платність.

Банківські кредити, що надаються суб’єктам господарювання, можуть бути поділені на види за такими ознаками.

За строками користування: короткострокові, середньострокові та довгострокові.

Строк кредиту, а також відсотки за його користування розраховуються з момену отримання до повного погашення кредиту і відсотків за його користування. Короткострокові кредити надаються підприємствам у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва й обігу, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити надаються підприємствам на оплату обладнання, поточні витрати, фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити надаються підприємствам для формування основних фондів. Об’єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення діючих основних фондів.

Залежно від ступеня кредитного ризику виділяють: стандарт­ні, нестандартні, сумнівні, незабезпечені та безнадійні кредити.

Стандартні кредити — це кредити, терміни погашення яких не насталі і своєчасно та в повному обсязі погашаються.

Нестандартні — це кредити, пролонговані більше двох ра­зів, або із загальним терміном пролонгації, який перевищує 60 днів. Забезпечені кредити з простроченням терміну до 60 днів.

Сумнівні кредити — це незабезпечені кредити з прострочен­ням терміну погашення до 30 днів та недостатньо забезпечені з простроченням терміну погашення від 30 до 60 днів.

Незабезпечені кредити (небезпечні) - це незабезпечені кредити з простроченням терміну погашении від 80 до 60 днів та недостатньо забезпечені кредити з простроченням терміну погашення від 60 до 180 днів.

Безнадійні кредити - це незабезпечені кредити з прострочен­ням терміну погашення від 60 до 180 днів та недостатньо забезпечені кредити з простроченням терміну погашення понад 180 днів.

За методами надання вирізняють кредити: у разовому порядку, відповідно до відкритої кредитної лінії, відповідно до заздале­гідь обумовленої дати надання.

За строками погашення є кредити: одним платежем, у розстрочку, достроково (за вимогою кредитора або за заявою пози­чальника), з регресією платежів та після закінчення обумовлено­го періоду.

Державний кредит – сукупність кредитних відносин, у яких, здебільшого, позичальником є держава, а кредиторами – юридичні або фізичні особи. Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо, коли державний бюджет дефіцитний, а також для регулювання економіки. Державний кредит виступає у різних формах, до яких належать як товарні, так і державні позики, знаряддям яких є цінні папери (облігації, казначейські зобов'язання тощо). Державні цінні папери можуть випускатися як урядом, так і місцевими органами влади, а зобов'язання щодо розповсюджених цінних паперів є складовою частиною державного боргу.

Державний кредит класифікують за такими ознаками:

- за місцем одержання: внутрішній (розміщують на території країни) та зовнішній (надають МВФ, МБРР та ін.);

- за строком погашеннях коротко- (до одного року), серед­ньо- (від 1 до 5 років) і довгострокові (понад 5 років);

- за видом позичальника: централізовані (позичальником є уряд або вповноважене ним міністерство) та децентралізовані (по­зичальником виступають місцеві органи влади);

- за порядком оформлення кредитних відносин: облігаційні (передбачають розміщення державних облігацій) та безоблігаційні (розміщуються під скарбницькі зобов'язання або передбачають пряме кредитування центральним банком державного бюджету);

- за видами доходности відсоткові позички - власники дер­жавних цінних паперів отримують дохід з розрахунку фіксова­них відсотків річних; безвідсоткові (дисконтні) позички - дер­жавні цінні папери реалізуються за ціною, нижчою від їх номі­нальної вартості; виграшні позички - включення певного номе­ра облігації у виграшний тираж погашення.

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Креди­торами за таким кредитом можуть бути спеціалізовані іпотечні та комерційні банки або іпотечні компанії. Предметом іпотеки за та­кими кредитами можуть бути житлові приміщення, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою.

Виділяють такі види іпотеки:

— звичайна (передбачає передачу в заставу одного об'єкта не­рухомого майна, який належить заставодавцеві);

— об'єднана (полягає передачі в заставу двох або більше об'єктів нерухомого майна, які належать заставодавцеві);

— спільна (забезпечується шляхом передачі в заставу двох або більше об'єктів нерухомого майна, які належать різним особам);

— наступна (передбачає заставу нерухомого майна, яке вже є предметом іпотеки);

— умовна (виникає у разі, коли іпотечною угодою встановле­но, що вона набирає чинності з моменту виконання передбаченої цією угодою умови);

— договірна (виникає на основі іпотечної угоди).

Відповідно до українського законодавства сума іпотечного кредиту не може перевищувати 70 % від оціночної вартості пред­мета іпотеки. Основне зобов'язання за таким кредитом підлягає амортизації шляхом поступового зменшення його вартості вна­слідок внесення платежів позичальником. Зобов'язання за де­кількома договорами про іпотечний кредит можуть бути рефор­мовані у консолідований іпотечний борг, що має об'єднувати зобов'язання не менш як трьох боржників. Сума окремого консо­лідованого іпотечного боргу під час реформування зобов'язань по­винна бути не меншою за 200 тис. євро за курсом НБУ на дату здійснення такої операції. Одночасно з таким реформуванням кредитор створює іпотечні пули, які об'єднують об'єкти нерухо­мості, передані в забезпечення за окремими договорами про іпо­течний кредит. З метою збільшення кредитних ресурсів креди­тор, який є власником іпотечних активів, може випускати іпотеч­ні сертифікати для розміщення на ринку.

Лізинговий кредит є формою майнового кредиту, який перед­бачає передачу банком у користування об'єкта лізингу (рухомого та нерухомого майна) на умовах оренди з набуттям права володін­ня та розпорядження ним у встановлених лізинговою угодою межах. Термін "лізинг" використовується для позначення різних операцій, пов'язаних з орендою товарів довготермінового корис­тування. Серед них короткострокова оренда, або рейтинг - до року; середньострокова. або хайринг – 1-3 роки та довгострокова, або власне лізинг - 3-20 років.

Лізинг - це підприємницька діяльність, спрямована на інвес­тування власних чи залучених фінансових ресурсів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням, за умови сплати лі-зингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути різне рухоме (машини, обладнання, транспорт­ні засоби, обчислювальна, інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, системи телекомунікацій та ін.) майно, що належить до основних фондів. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ді­лянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підпри­ємств та їх відокремлені структурні підрозділи. 1 Основними учасниками лізингової угоди є лізингодавець — банківська або небанківська фінансова установа, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду, лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, що набуває право володіння та роз­порядження об'єктом лізингу у визначених лізинговою угодою межах за умови сплати періодичних платежів, та виробник, або постачальник об'єкта угоди.

Договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лі­зингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодер-жувачем.

Ринок лізингових послуг характеризується багатоманітністю його видів та форм, великим вибором моделей лізингових контр­актів. Найпоширенішими є два види: оперативний та фінансо­вий.

Фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладен­ня якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не мен­ший строку, за який амортизується 60 % вартості об'єкта лізин­гу, визначеної в день укладення договору.

Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізин­гових платежів за період дії договору фінансового лізингу повин­на включати не менше 60 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу за договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залиш­ковою вартістю.

Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укла­дання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 % вартості об'єкта лі­зингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовже­ний або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержу­вачу за договором лізингу.

Особливості реалізації лізингових угод та складу їх учасників зумовлюють поділ лізингу на такі форми: зворотний, пайовий та міжнародний.

Зворотний лізинг — це лізингова угода, що передбачає набут­тя лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг.

Пайовий лізинг забезпечує здійснення лізингу на основі укла­дення багатостороннього договору та залучення декількох креди­торів, які інвестують свої кошти в об'єкт лізингу.

За міжнародного лізингу одна зі сторін лізингової угоди є не­резидентом.

Участь в лізинговій угоді створює переваги для всіх її учасни­ків. Лізингоодержувач набуває в користування додаткові основні фонди не відволікаючи для цього кошти з обігу, а сплату лізинго­вих платежів здійснює з доходу, одержаного внаслідок їх вико­ристання. Лізингодавець забезпечує диверсифікацію своєї діяль­ності та одержує додатковий дохід. Виробник або постачальник об'єкта лізингу збільшує обсяги реалізації та ринки збуту своєї продукції. Проте порівняно з банківським кредитом у грошовій формі лізинговий кредит може передбачати більш високу плату за користування та виявитися економічно невигідним у коротко­строковому періоді.

Ремонт і технічне обслуговування об'єкта лізингової угоди здійснює його продавець (постачальник) на основі угоди, укладе ної між лізингоодержувачем і продавцем. Відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язань щодо якості, комп­лектності, справності об'єкта лізингової угоди, його доставки, за­міни, монтажу тощо несуть продавець (постачальник) основних фондів, якщо їх вибір здійснювався лізингоодержувачем, та солі­дарно продавець і лізингодавець у разі, якщо лізингодавець здій­снював вибір об'єкта угоди.

Лізингові операції виконуються на основі платності. Оплата за користування об'єктом лізингу здійснюється лізингоодержува­чем шляхом внесення регулярних лізингових платежів. Розміри, форма, способи та строки внесення лізингових платежів визнача­ються за домовленістю сторін і фіксуються в лізинговій угоді. Лі­зингові платежі включають такі елементи:

— суму, що відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу, який амортизується за строк, за який вноситься лізинговий пла­тіж;

— суму, що сплачується як відсоток за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу;

— комісійну винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

— відшкодування страхових платежів, якщо об'єкт лізинго­вої угоди є застрахованим лізингодавцем;

— інші витрати лізингодавця, що передбачені договором лі­зингу.

Факторинговий кредит відображає відносини між суб'єктами факторингової угоди з приводу придбання банком грошових ви­мог постачальника до покупця та їх дострокової інкасації за вина­городу.

Факторинг (англ. factor — посередник) — операція з перепо­ступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи дру­гому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вар­тості такого боргу першому кредитору. Здійснюється шляхом про­ведення факторингових операцій, які є різновидом торговельно-комісійних операцій, поєднаних з кредитуванням оборотного ка­піталу клієнта. Головна мета факторингу полягає у забезпеченні своєчасної оплати товарів, відвантажених постачальником вико­наних робіт або наданих послуг. Основний механізм досягнення цієї мети — надання кредиту під боргові вимоги постачальника або зобов'язання платника. Тому факторинг поєднує багато банівських послуг: розрахунково-платіжних, кредитних, аудитор­ии х, інформаційних, ведення обліку тощо.

Уперше факторинг виник у США наприкінці XIX ст., згодом Очали застосовувати в промислово розвинутих країнах Західної пропи. У країнах з розвинутою ринковою економікою факторин-ні операції є досить поширені.

Основними причинами, що обумовили появу факторингу, є ачні поширення на Заході комерційного кредиту та збільшення лькості випадків, коли комерційні кредитори відчували фінан-пий дефіцит ще до закінчення строків кредитування. І, як реак-я на такі потреби підприємств, виникли спеціалізовані компа-ії, що почали заробляти на достроковому погашенні чужих бор-в. При цьому прибуток вони одержували у вигляді різниці між мою, що сплачувалася достроково ними кредиторові, і сумою, держуваною від боржника на дату "дозрівання" боргу.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Сторонами у договорі факторингу є фактор (банк або фінансова установа, а також фізична особа — суб'єкт підприємницької ді­яльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факто­рингові операції) і клієнт (фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності).

Факторинг направлений на поповнення обігових коштів під­приємств, які працюють на умовах відстрочки платежу. До основних видів факторингу належать такі:

— факторинг з регресом — це фінансування клієнта під уступ­ку ним права грошового зобов'язання до третьої особи (боржни­ка). У разі невиконання боржником зобов'язань за контрактом у встановлений термін, факторингова компанія має право поверну­ти право грошового зобов'язання клієнту з відшкодуванням ним суми фінансування та комісійний збір за факторингове обслуго­вування. Цей вид факторингу застосовується під час перевірки платіжної дисципліни покупців клієнта, а також для фінансуван­ня слабких клієнтів;

— факторинг з регресом та заставою — це фінансування клі­єнта з регресом, але клієнт повинен надати в цьому разі заставу для покриття наданого фінансування. Його застосовують за вели­кої кількості операцій;

— факторинг без регресу — це фінансування клієнта під уступку ним права грошового зобов'язання до третьої особи (боржника). У разі невиконання боржником зобов'язань за контрактом у встановлений термін, факторингова компанія не має права повернути грошове зобов'язання клієнту. Застосовується для перевірених і стабільних клієнтів факторингової компанії.

До основних переваг факторингу належать такі:

- забезпечення фінансової ліквідності підприємства; прискорення обігу капіталу, оскільки оплата за продукцію (роботи, послуги) здійснюється банком (факторинговою компані­єю) протягом 2 - 3 робочих днів з моменту укладення факторин­гової угоди;

- різні терміни погашення заборгованості;

- зниження рівня заборгованості за кредитами;

- більша гарантія стягнення дебіторської заборгованості по­купця;

- зменшення кредитних ризиків продавця.

До недоліків належать такі:

- факторинг досить дорога послуга порівняно з кредитом (ко­місійний збір - 0,5-3 %; відсотки - на 2-4 % перевищують офіційну облікову ставку);

- установлення ліміту фінансування на кожного дебітора на підставі проведеного фінансового аналізу діяльності клієнта і де­бітора;

- наявність суперечностей у нормативних актах з питання оподаткування факторингових операцій в Україні;

- відсутність чітких методичних рекомендацій з відображен­ня операції факторингу в бухгалтерському обліку.

Бланковий кредит надається банківськими установами без застави майна чи інших видів забезпечення тільки під зобов'язання повернути кредит. Такий кредит видається лише в межах наявних власних коштів банку з застосуванням підвище­ної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають ста­більні джерела погашення кредиту і достатньо високу ділову ре­путацію.

Консорціумний кредит має місце у разі кредитування вели­ких проектів тимчасовими банківськими об'єднаннями. З метою обмеження ризиків під час надання великих кредитів банками укладаються угоди про консорціумне кредитування. У межах та­ких угод банки-учасники встановлюють умови надання кредитів і призначають відповідальних за виконання цих угод. Для кон-сорціумних кредитів характерними є великі розміри, тривалі терміни користування, численний склад кредиторів, декілька по­зичальників. Ризик за наданими консорціумними кредитами по­діляється між банками-учасниками пропорційно до внесених у консорціум коштів. Специфіка цього кредиту полягає в особливо­му механізмі акумуляції кредитних ресурсів та певній техніці на­дання. Банківські консорціуми поділяються за тривалістю їх ді­яльності на тимчасові, що укладаються для здійснення однієї уго­ди, та постійні. Останні зосереджуються на проведенні валютних операцій та операцій на ринках позичкового капіталу.

Кредит може надаватися позичальникам банківським консор­ціумом: шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначено­му банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господар­ської діяльності, гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків, зміни гарантованих банками учасни­ками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших бан­ків для участі в консорціумній операції.

Банківські установи можуть надавати такі види кредитних послуг, як форфейтинг, кредитування за поточним рахунком під­приємства (овердрафт) і здійснювати мікрокредитування тощо.

Форфейтинг забезпечує кредитування зовнішньоекономіч­них операцій у формі купівлі в експортера векселів, акцептова­них імпортером.

Кредитування за поточним рахунком (овердрафт) - це кре­дитна послуга, що реалізується надійному клієнту і полягає в на­данні йому короткострокового кредиту понад залишок коштів на його поточному рахунку (від'ємне сальдо).

Мікрокредитування забезпечує потреби малих і середніх під­приємств приватної форми власності, а також фізичних осіб - підприємців у терміновому одержанні кредитних коштів.