Гра в житті дитини та її функції

1.Гра в житті  дитини та її функції.

 Цели  и процесс игры.

Так как игра – основной вид деятельности ребёнка. Это свободная  и самостоятельная деятельность, возникающая по инициативе ребёнка. В процесс игры вовлекается ВСЯ  личность ребёнка: познавательные процессы, воля, чувства, эмоции, потребности, интересы. В результате происходят удивительные изменения этой личности. Игра очень  специфический вид деятельности, которому присуще все характеристики деятельности, но все они – особенные.

Всякая деятельность имеет  цель. Какова же цель игры? На первый взгляд она «бесцельна»: дети прыгают, бегают. На самом же деле игра имеет цель, не очевидную, но от этого не менее  значимую, чем цель любой другой деятельности. Это – осознание  ребёнком себя причастным к миру взрослых, перенесение во «взрослую» жизнь.

А каково содержание игровой  деятельности? Игра как бы дана самой  природой, чтобы ребёнок подготовился к взрослой жизни.

Говоря о деятельности, мы говорим и о её процессе. Если в любой другой, неигровой, деятельности важна прежде всего цель, результат, то в игре важен в основном процесс, так как видимой цели игра как бы не имеет. Именно интерес к самому процессу игры является той движущей силой, которая позволяет игре длиться.

Любая деятельность может  происходить как самодеятельность. Игра же всегда самодеятельность. Трудиться, например, можно и с радостными чувствами, и с неприязнью. Игра без  получения удовольствия невозможна. Игра всегда радостна для играющих. Если в игре возникают отрицательные эмоции, то она прекращается, разваливается.

Как  уже было сказано, игра – вид деятельности, мотив  которой заключается не в результатах, а в самом процессе. Для ребёнка  игра – средство самореализации и  самовыражения. Она позволяет ему  выйти за приделы ограниченного  мира детской и построить собственный  мир. Игра обеспечивает ребёнку эмоциональное  благополучие, позволяет реализовать  самые разные стремления и желания  и, прежде всего желание действовать, как взрослые, желание управлять  предметами.

В игре развивается способность  к воображению, образному мышлению. Это происходит благодаря тому, что  в игре ребёнок стремится воссоздать широкие сферы окружающей действительности, выходящие за пределы его собственной  практической деятельности, а сделать  это он может с помощью условных действий.

В игре ребёнок получает и  опыт произвольного поведения, учится управлять собой, соблюдая правила  игры, сдерживая свои непосредственные желания ради поддержания совместной игры.

Обратимся к игре как к  педагогической категории. Так как  игра занимает огромное место в развитии, то она давно используется как  педагогическое средство. Так, ещё в  конце прошлого века игру в целях  развития стали использовать дефектологи: лечение заикающихся детей, отстающих  в психическом развитии и т. д.

Игра в педагогическом процессе может «сливаться» с  другими видами деятельности, обогащая их. Так, например, общеизвестно, что  положительный эффект даёт слияния  трудовой и игровой деятельности в детском возрасти. Кроме того, отдельное место в педагогики занимают дидактические игры, существенно обогащая процесс обучения.

Какие же задачи может помочь реализовать педагогу игровая деятельность? Прежде всего, это установление контакта с ребёнком. Говоря о таком способе  установления контакта, педагоги называют его контактом содружества, сотворчества, лучшим способом вступить в доверительские, дружеские отношения с ребёнком.

Игра также является прекрасным средством диагностики как личности, так и группы. Кроме личного развития ребёнка, игра позволяет установить, к чему ребёнок стремится, в чём нуждается, так как в игре он стремится занять желаемую роль. С помощью игры мы можем осуществить оценочную деятельность, так как игра – всегда является тестом для педагога, позволяя развивать, диагностировать и оценивать одновременно.

Если ребёнку не хочется  заниматься каким-то трудом, если ему  не интересно учиться, то и тут  игра может придти на помощь, потому что это – мощное стимулирующее средство.

Основні функції ігор

Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, сполучення елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння  вчителем функцій педагогічних ігор.

Функція гри - її різноманітна корисність. У кожного виду гри  своя корисність. Виділимо найбільш важливі  функції гри як педагогічного  феномена культури.

Соціокультурне призначення  гри. Гра - найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально  контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей  і норм, властивих суспільству  чи групі однолітків, так і спонтанні  процеси, що впливають на формування людини. Соціокультурне призначення  гри може означати синтез засвоєння  людиною багатства культури, потенцій виховання й формування її як особистості, що дозволяє функціонувати в якості повноправного члена колективу.

Функція міжнаціональної  комунікації. І. Кант уважав людство  самою комунікабельністю. Ігри національні  й у той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Ігри дають можливість моделювати різні  ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, учать розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.

Функція самореалізації людини у грі. Це одна з основних функцій  гри. Для людини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри - це простір для  самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб  розкрити можливі чи навіть наявні проблеми в людини й моделювати їхнє зняття.

Комунікативна гра. Гра - діяльність комунікативна, хоча за чисто ігровими правилами і конкретна. Вона вводить  учня в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство - колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й  комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв'язків. Якщо гра є  формою спілкування людей, то поза контактами взаємодії, взаєморозуміння, взаємопоступок ніякої гри між ними бути не може.

Діагностична функція  гри. Діагностика - здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє  завбачливістю; вона діагностичніше, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість); по-друге, гра сама по собі - це особливе «поле самовираження».

Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д. Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі.

Функція корекції у грі. Психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила й  сюжет гри, якщо кожен учасник  гри добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм упоратися з переживаннями, що перешкоджають їхньому нормальному самопочуттю й спілкуванню з однолітками у групі.

Розважальна функція гри. Розвага - це потяг до різного, різноманітного. Розважальна функція гри пов'язана  зі створенням певного комфорту, сприятливої  атмосфери, щиросердечної радості  як захисних механізмів, тобто стабілізації особистості, реалізації рівнів її домагань. Розвага в іграх - пошук. Гра має  магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність.

3.3  Функции  игры.

Игра – явление сложное  и многогранное. Можно выделить следующие  её функции:

Обучающая функция  – развитие обще учебных умений и навыков, таких, как память, внимание, восприятие и другие.

Развлекательная функция – создание благоприятной атмосферы на занятиях, превращение урока, других форм общения взрослого с ребёнком из скучного мероприятия в увлекательное приключение.

Коммуникативная функция – объединение детей и взрослых, установление эмоциональных контактов, формирования навыков общения.

Релаксационная  функция – снятие эмоционального (физического) напряжения, вызванного нагрузкой на нервную систему ребёнка при интенсивном учении, труде.

Психотехническая  функция – формирование навыков подготовки своего психофизического состояния для более эффективной деятельности, перестройка психики для интенсивного усвоения.

Функция самовыражения  – стремление ребёнка реализовать в игре творческие способности, полнее открыть свой потенциал.

Компенсаторная  функция – создание условий для удовлетворения личностных устремлений, которые не выполнимы (трудно выполнимы) в реальной жизни.

2.Пізнавальна  гра як засіб розвитку розумових  здібностей.

Гра - це вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особливою ініціативою  дитини, де значною мірою реалізується бажання виявити свій задум, по-своєму діяти, змінювати реальне життя. Гра вільна від обов'язків перед  дорослими. Вона являє собою своєрідний прояв самодіяльності та самостійності. Граючи, дитина виходить із власних  безпосередніх потреб та інтересів, на що вказував видатний психолог О.Запорожець. Воля і самостійність дитини виявляється  у виборі гри чи її змісту; у добровільності об'єднання з кимось для гри; у  вільному входженні в гру і  виході з неї. 

Одна з особливостей гри - наявність творчої основи. Вона завжди пов'язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю. У дослідженні  О.  Усової, Р.  Жуковської відзначено, що у цьому процесі активно працює уява дитини, емоції, почуття. Прояви ініціативи і творчості різноманітні. В одних іграх творчість пов'язана з побудовою сюжету і вибором змісту, ролі, в інших виявляється у виборі способів дії, в їх варіативності (хованки, ігри у доміно, м'яч, тощо). Багато ігор вимагають уміння погоджувати дії партнерів, виходячи з цього, швидко змінювати тактику своєї поведінки чи способи дій (рольові, рухливі ігри). Як зазначає В. Аванесова, значна творча гра - робота відбувається і в дидактичних іграх, які мають на меті розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових дій, ініціативи у прийманні рішень.  
Творчий елемент завжди глибоко індивідуалізований, він є носієм індивідуальності кожного гравця, тому гра є засобом розвитку творчості, формування здібності дітей.  
Важлива риса творчої гри - її емоційна насиченість. Більшість дослідників відзначають силу і природність почуттів, які переживає дитина і які пов'язані з виконуваними ролями: турбота, ніжність " матері", відповідальність "лікаря", справедливість "вихователя", тощо. У колективних іграх виявляються дружба, товариськість, взаємна відповідальність. Дитині приносить задоволення досягнення результату, подолання труднощів. У більшості ігор мають місце елементи емоції. 

Важлива частина розробки проблеми теорії гри - її виховні можливості та педагогічна цінність.  
Вихідні положення зарубіжних теорій щодо походження суті, значення гри для дитини поширюються і на проблему використання її як засобу розвитку дитини молодшого шкільного віку. Сучасні теорії "ігротерапії", методологічною основою яких є фрейдизм, вважаються цінними на тій підставі, що доводять, що за допомогою гри нормалізуються стосунки дитини з навколишньою дійсністю. Гра знімає негативізм, ліквідує егоїзм, вередування, тощо. Дійсно, гра "покращує природу дитини", як стверджують представники цієї течії. Разом з тим, слід шукати значні можливості гри як засобу виховання, а не просто "втілення" небажаних проявів поведінки дитини.  
Дослідження виховних можливостей гри йде двома різними напрямками: визначення можливостей гри як форми організації життя дітей та вивчення місця гри у педагогічному процесі. Саме ці найважливіші проблеми дають можливість педагогам ефективно використовувати гру як засіб виховання, правильно здійснювати педагогічне керівництво. 

Проблема гри як форми  організації життя дітей розроблена у дослідженнях О. Усової. Розглядаючи етап розвитку ігрового колективу, вона встановила наявність реальних стосунків, тобто таких, що існують між людьми, які виховуються в одному колективі та ігрових, які регламентуються змістом гри. Педагог також вказала на можливість виникнення якостей, необхідних дитині для входження до ігрового колективу: встановлення зв'язків з дітьми, що граються, підпорядкування своїх дій ролям, контроль і виконання правил гри, тощо.  
В імперичній психології при дослідженні гри, так як і при аналізі інших видів діяльності в цьому, господарював функціонально - аналітичний підхід. При цьому гра досліджувалась як проявлення вже досить зрілої психічної діяльності. Одні досліджували гру (Ушинський К.Д., Дж. Селлі, Бюллер К.) як проявлення уяви або фантазії, другі (Сікорський А.І., Дж. Дюї) пов'язували гру із розвитком мислення.  
Отже у сучасній педагогіці гра розглядається як вид діяльності дитини, в якій поєднуються риси, характерні для будь - якої соціальної діяльності (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь) та специфічні, притаманні лише грі (свобода і самостійність, самоорганізація дітей, наявність творчої основи, обов'язкове почуття радості й задоволення). 

3.Умови застосування і організації гри.

Естественно, что процесс игры не совпадает с алгоритмом урока. Игра конструируется по определенной технологии. Для каждого вида игр существует своя технология. Но в структуре учебного процесса на основе игры  развивающего характера можно выделить несколько этапов:

1.знакомство с учебной темой, изучение дополнительной литературы;

2.подготовка к проведению игры: разработка сценария, подготовка оборудования и наглядного материала, объяснение правил, организация команд;

3.проведение игры, т.е. собственно игровые действия, в ходе которых происходит и актуализация необходимых знаний, и тренировка необходимых навыков, и активное познание;

4.подведение итогов игры: т.е. непосредственно игровой результат, выявление команды-победительницы и наиболее результативных игроков, анализ восприятия игры учащимися, а также учебно-познавательный результат.

Основными структурными компонентами игры являются игровой замысел, правила, игровые действия, дидактические задачи, оборудование и результат игры. Игровой замысел предполагает наличие  четко поставленной цели учебной игры и выражен,  как правило, в названии игры. Игровой замысел придает игре учебно-познавательный характер и предъявляет к участникам игры определенные требования в отношении знаний. Правила, определяющие порядок действий и поведение учащихся в процессе игры, способствуют созданию рабочей обстановки на уроке и разрабатываются с учетом цели игры и индивидуальных возможностей учащихся. Правила могут быть жесткими (обязательными), которые неукоснительно обязан исполнять каждый игрок, и гибкими (рекомендательными), когда игроки имеют определенную свободу выбора решений. Таким образом, одновременно правила регламентируют игровые действия. Игровые действия предполагают проявление познавательной активности учащимися в ходе решения дидактических задач. Дидактические задачи являются стержнем любой дидактической игры. Они предполагают усвоение знаний и применение их при решении проблем, поставленных в ходе игры.Оборудование предполагает наличие различных средств наглядности (портреты, аппликации, карты, схемы, раздаточные материалы, флажки, призы и прочие), без которых игра перестает быть игрой. Завершенность игре придает определенныйрезультат. Он выступает в форме решения поставленной задачи и дает ученикам чувство морального удовлетворения, а для учителя – это показатель уровня достижений учащихся, а также накопленный опыт и материалы по проведению игры с другим составом участников или разработки новой игры.

Разработка и организация игр – это дело трудоемкое и хлопотное, но и отдача велика. Именно такие уроки запоминаются детям надолго, как яркий эмоциональный праздник. После таких уроков они всегда задают вопросы: «Когда мы еще будем играть?» Однако учителю постоянно необходимо корректировать свою работу при проведении игр, так как подбор учеников в классах меняется, а значит и организация игры должна быть продумана с учетом этого обстоятельства.  Особо надо отметить, что результативность технологии зависит от систематического использования дидактических игр и выражается прежде всего в повышении мотивации познавательной деятельности учащихся, в углублении их знаний по истории, в развитии творческих способностей.

Вибір гри. Вибір гри в  першу чергу залежить від того, яка дитина, що їй необхідно, які  виховні завдання вимагають свого  розв'язання. Якщо гра колективна, необхідно  добре знати, який склад граючих, їх інтелектуальний розвиток, фізична  підготовленість, особливості віку, інтереси, рівні спілкування й  сумісності тощо. Вибір гри залежить від часу її проведення, природно-кліматичних  умов, довжини часу, світлового дня  й місяця її проведення, від наявності  ігрових аксесуарів, від конкретної ситуації, що склалася в дитячому колективі. Мета гри перебуває за межами ігрової  ситуації, і результат гри може виражатися у вигляді зовнішніх  предметів і всіляких виробів (моделі, макети, іграшки, конструктори, ляльки тощо), «продуктів» художньої творчості, нових знань.

Гра здатна виступати засобом  отримання чогось, хоча джерелом її активності є завдання, добровільно  взяті на себе особистістю, ігрова творчість  і дух змагання. В іграх дитиною  здійснюються цілі декількох рівнів, взаємозалежних між собою.

Перша мета - задоволення  від самих процесів гри. У цій  меті відбита установка, що визначає готовність до будь-якої активності, якщо вона приносить радість.

Мета другого рівня - функціональна, вона пов'язана з виконанням правил гри, розігруванням сюжетів, ролей.

Мета третього рівня відбиває творчі завдання гри - розгадати, угадати, розплутати, домогтися результатів  і т. п.

Пропозиція гри дітям. Головне завдання у пропозиції гри  полягає в порушенні інтересу до неї, у такій постановці питання, коли збігаються цілі виховання й  бажання дитини. У пропозицію гри  входить пояснення її правил і  техніки дій. Пояснення гри є  моментом дуже відповідальним. Гру  варто пояснювати коротко й точно, безпосередньо перед її початком. У пояснення входять назва  гри, розповідь про її зміст і  пояснення основних і другорядних  правил, у тому числі розрізнення  граючих, пояснення значення ігрових  аксесуарів.

Обладнання й оснащення  ігрової площі, її архітектура. Місце  гри має відповідати її сюжету, змісту, підходити за розміром для  кількості граючих, бути безпечним, гігієнічно нормативним, зручним для  дітей; не мати відволікаючих факторів.

Будь-який мікросвіт гри  у дворі, у школі вимагає свого  архітектурного та значеннєвого рішення, має ігровий естетичний план, що відповідає вимогам до віку дітей, їхнім  прагненням до яскравого, неосяжного, героїчного, романтичного, казкового.

Розбивка на команди, групи, розподіл ролей у грі. Ігровим  звичайно називають колектив дітей, створений для проведення ігор. Ігрова практика дітей нагромадила чимало демократичних ігротехнічних прикладів поділу на мікроколективи граючих, зокрема жеребкування, лічилки.

Один з відповідальних моментів у дитячих іграх - розподіл ролей. Вони можуть бути активними та пасивними, головними та другорядними.

Розподіл не повинен залежати від статі дитини, віку, фізичних особливостей.

З огляду на те, яка роль особливо корисна для дитини, вихователь використовує такі прийоми:

·         призначення на роль безпосередньо дорослим;

·         призначення на роль через старшого (капітана, ведучого);

·         вибір на роль за підсумками ігрових конкурсів (кращий проект, костюм, сценарій);

·         добровільне прийняття ролі дитиною за її бажанням;

·         черговість виконання ролей у грі.

При розподілі командних  ролей варто робити так, щоби роль допомагала неавторитетним зміцнити авторитет, неактивним - виявити активність, недисциплінованим - стати організованими, дітям, які  чимось себе скомпрометували, повернути  загублений авторитет, новачкам і дітям, які цураються дитячого колективу, - виявити себе, здружитися з усіма.

Необхідно стежити за тим, щоб у ролі була дія: роль без дії  мертва, дитина вийде із гри, якщо їй нема що робити. Не можна використовувати  у грі негативні ролі, вони прийнятні  тільки в гумористичних ситуаціях.

Розвиток ігрової ситуації. Під розвитком розуміється зміна  положення граючих, ускладнення  правил гри, зміна обстановки, емоційне насичення ігрових дій. Учасники гри соціально активні, оскільки ніхто з них не знає до кінця  всіх способів і дій виконання  своїх функціональних завдань у  грі. У цьому міститься механізм забезпечення інтересу й задоволення  від гри.

Основні принципи організації  гри:

·         відсутність примусу будь-якої форми при залученні дітей у гру;

·         принцип розвитку ігрової динаміки;

·         принцип підтримування ігрової атмосфери (підтримка реальних почуттів дітей);

·         принцип взаємозв'язку ігрової та неігрової діяльності;

·         принципи переходу від найпростіших ігор до складних ігрових форм;

·         логіка переходу від простих ігор до складних пов'язана з поступовим поглибленням різноманітного змісту ігрових занять і правил.

Більшості ігор властиві чотири головні риси (за С. О.Шмаковим):

• вільна розвивальна діяльність, що застосовується лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності, а не лише від результату (процедурне задоволення);
• творчий, значною  мірою імпровізований, дуже активний характер цієї діяльності («поле творчості»);
• емоційне піднесення діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція, атракція та ін. (чуттєва природа гри «емоційна напруга»);
• наявність прямих або непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну та тимчасову послідовність її розвитку.

Дидактична гра – “творча  форма навчання, виховання і розвитку студентів, школярів і дошкільників”.

Дидактичні ігри розвивають спостережливість, увагу, пам’ять, мислення, мову, сенсорну орієнтацію, кмітливість. Сучасна дидактика, звертаючись  до ігрових форм навчання, справедливо  вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагогів і учнів, продуктивної форми їх спілкування  з властивими їм елементами безпосередності  й неудаваної цікавості. В терміні  “дидактична гра” наголошується  її педагогічна спрямованість, відображається багатогранність її застосування з  урахуванням дидактичної мети заняття  і рівня підготовленості студентів  та учнів.

Характерні ознаки дидактичної гри:

• моделювання ситуацій навчально-виховного характеру та прийняття навчально-педагогічних рішень;
• розподіл ролей між учасниками гри;
• різноманітність рольових цілей при виробленні рішення;
• взаємодія учасників гри, які виконують ті чи інші ролі;
• наявність спільної мети учасників гри;
• колективне вироблення рішень;
• багатоальтернативність рішень;
• наявність системи індивідуального чи групового оцінювання діяльності учасників гри.

Дидактична гра  складається з таких елементів

• дидактична задача;
• ігрова задача;
• ігрові дії;
• правила гри.

Дидактична задача визначається метою навчального та виховного

впливу. Наявність дидактичної  задачі або декількох задач підкреслює навчальний характер гри, направленність навчального змісту на процеси пізнавальної діяльності учнів.

Ігрова задача виконується учнями в ігровій діяльності. Ці дві задачі

відображають взаємозв’язок  навчання та гри. 

Дидактична задача реалізується протягом всієї гри через злійснення

ігрової задачі, ігрових дій, а підсумок її вирішення знаходиться  в фіналі.

Тільки при цій умові  дидактична гра може виконати функцію  навчання і разом з тим буде розвиватися як ігрова діяльність.

Ігрові дії є основою дидактичної гри – без них неможлива сама гра. В

ігрових діях проявляється мотив  ігрової діяльності, активне бажання  вирішити поставленну ігрову задачу. По своїй складності вони різні та обумовлені складністю пізнавального змісту та ігрової задачі.

Ігрові дії – це не завжди практичні зовнішні дії, коли треба  щось

ретельно роздивитись, порівняти, розібрати та ін. Це також важкі  розумові дії, виражені в процесах цілеспрямованого сприйняття,  спостереження, порівняння, згадування раніше засвоєного, – розумові дії, виражені в процесах мислення.

В різних іграх ігрові дії  різні за їх спрямованістю та за ставленням до

граючих.

Правила гри. Їх зміст та спрямованість обумовлені загальними

задачами формування особистості  і колективу, пізнавальним змістом, ігровими задачами та діями в їх розвитку та збагаченні. В дидактичній  грі правила є заданими.

Учні  часто порушують правила не тому, що роблять це свідомо, а

тому, що не знають, як виконувати, а іноді забувають про них. Треба пояснити як виконувати правила  і навіщо вони потрібні, створити таку ситуацію, щоб виконування правил стало бажанням самих дітей.

Дотримування правил в  ході гри викликає необхідність прояву зусиль,

оволодіння способами  спілкування в грі і формуванню не тільки знань, а й різноманітних  почуттів, накопичення добрих емоцій та засвоєння традицій.

Це сприяє розвитку самооцінки, перпективності в досягненні мети. Однак треба враховувати необхідність і осудження, якщо деякі діти використовують правила  з метою отримання для себе вигоди.

Дидактичні ігри відрізняються  за навчальним змістом, пізнавальною діяльністю дітей, ігровим діям та правилам, організації  та взаємовідносинам дітей, за роллю  вчителя. Перераховані ознаки притаманні всім іграм, але в одних чіткіше  виступають одні, а в інших –  інші.

Правильно організовані і  вдало здійснені дидактичні ігри  виконують такі дидактичні задачі:

• забезпечують реалізацію особистісно-орієнтованого навчання насамперед через можливість стимулювання в учнів різних за природою мотивів; зменшують імовірність появи негативних побічних продуктів навчання (втоми, нудьги тощо), або значно відсувають момент їх появи, оскільки специфікою дидактичної гри є те, що забезпечуваний нею пізнавальний ефект хоча і є головним продуктом, але він не виступає в грі основною метою діяльності учнів;
• розвивають в учнів дослідницькі навички, постійно захоплюючи гравця своєю перспективою, невпинною зміною ролей, персонажів, потайних стимулів;
• дають гарну нагоду учням відволіктися від цілеспрямованого натиску навчально-пізнавальної діяльності, домінуючих впливів, заглибитися у змодельоване грою середовище;
• розвивають їх розумові, психічні, вольові якості та функції; · змінюють позицію щодо сприйняття оточуючого світу та відшукання свого місця в ньому.

Особливістю дидактичних  ігор є те, що вони й у відношенні до змісту, й у відношенні до методики та правил розробляються соціальним педагогом з дидактичною метою.

Повноцінне розгортання  навчального процесу, побудованого на дидактичній грі, передбачає від  педагога, який у процесі навчання виконує різні ролі, значного особистісно-професійного потенціалу. Атмосфера гри трансформує  позицію вчителя, який балансує між  ролями організатора, помічника і  співучасника загальної дії. Він  забезпечує тонку межу між ігровою  дією, у яку втягнуті учні, і спеціальною  фіксацією навчально-пізнавальних результатів гри. Таким чином, використовуючи дидактичну гру у своїй педагогічній роботі, вчитель або соціальний педагог  сам може виконувати такі функції:

• інструктора: допомагає учасникам гри зрозуміти правила (детальне інструктування учасників до самої гри може їх заплутати, тому його потрібно звести до мінімуму);
• судді – рефері: контролює процес, не втручається у гру;
• тренера: може надавати учасникам допомогу;
• ведучого: якщо попередні ролі були пов’язані з підготовкою та проведенням імітаційної гри, то ця роль належить до завершального етапу – обговорення.