Инновационные педагогические технологии формирования культуры здоровья у студентов
Министерство образования и науки, молодежи и спорта Украины
Донецкий национальный университет экономики и торговли
имени Михаила Туган-Барановського
по дисциплине: «Інноваційні педагогічні технології формування культури здоров я у студентів »
Исполнитель:
студентка группы ОА - 11СА
Латирулина Д.Р.
Научный руководитель:
Сідельніков Д.П.
Донецк - 2011
1. Поняття про здоров я.............................
2. Культура здоров я.............................
3. Формування здорового способу життя студентів.....................
4. Висновок......................
5. Література....................
Здоров’я – найбільший дар природи. Людина отримала від природи надзвичайно досконалий організм, прекрасної форми з універсальною стійкістю до труднощів життя – холоду і спеки, ран і отрут, страхів і нервових потрясінь, голоду та захворювань. З роками здоров’я все слабшає, а хвороб стає все більше. Кожна людина являє собою єдність двох протилежностей - здоров’я і захворювання. Стан здоров’я і стан хвороби можуть багаторазово переходити один в одний, причому в одних випадках цей перехід очевидний, в інших - прихований, і його можна виявити лише шляхом всебічного і глибокого обстеження організму.
Щоб вникнути в суть хвороби, доцільно спочатку визначитися з такими поняттями, як “норма” і “здоров’я”. Норма – дуже загальне поняття, воно стосується всіх процесів і явищ органічного і неорганічного світу. Терміном “здоров’я” характеризуються тільки живі істоти. Терміни “норма” і “здоров’я” близькі за суттю, але не тотожні. Можна бути здоровим за абсолютною більшістю загальноприйнятих показників і все ж помітно відрізнятися за деякими з них (наприклад: за ростом, манерою поведінки, тривалістю сну і т.д.). І навпаки, хворий організм може не мати ніяких явних відхилень від загальноприйнятої норми, а іноді (наприклад, за розумовими здібностями) стояти вище від більшості людей. Усе це свідчить про відносність понять “норма” і “здоров’я” й умовність наших функціональних і
морфологічних підходів до оцінки стану конкретної особи.
Здоров’я – безцінний дар, який людина інколи марно витрачає, забуваючи, що втратити здоров’я легше, а відновити його дуже важно.
Найкращий спосіб зберегти здоров’я – це не допустити розвитку захворювань.
В останні 10-ліття світова наука зарахувала проблему здоров’я в широкому
розумінні до кола глобальних проблем, вирішення яких обумовлює не тільки кількісні і якісні характеристики майбутнього розвитку людства, а й навіть сам факт його подальшого існування, як біологічного виду.
Сьогодні проблема загрози здоров’ю розглядаються світовою спільнотою як сьомадодаткова до шести раніше відзначених загроз планетарного масштабу:
1) загроза світової війни;
2) екологічні катаклізми;
3) контрасти в економічно рівних країнах планети;
4) демографічна загроза;
5) нестача ресурсів планети;
6) наслідки науково-технічної революції.
Склалося так, що до початку ХХ ст. умови існування людства формувало переважно природне середовище. Але з того часу, як людина охопила своєю діяльністю всю планету, вона почала змінювати природу, тобто ті умови до яких була пристосована. Про масштабність змін природних умов в останній четверті століття свідчать об’єктивні дослідження. Загальновідомі дані про підвищення концентрації вуглекислого газу в атмосфері, загрозливі розміри озонових дірок; підвищена радіоактивність, руйнація ґрунтів, забруднення води, повітря. Через ці зміни природного навколишнього середовища повністю зникли деякі види флори і фауни.
Біологи запевняють, що у найближчі 25-30 років зникне приблизно 20% живих видів.
Учені порушують питання – чи становить людина виняток з цієї закономірності.
Чи не свідчать дані медичної статистики про початок підвищення показників захворюваності та смертельності саме з ІІ половини XX ст. Тому вчені забили на сполох.
В 1977 році Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) ініціювала міжнародну компанію під назвою “Здоров’я для всіх” в якій збирається інформація про існуючі загрози
здоров’ю.
В 1978 році була проголошена відповідна Декларація (справедливість, рівність, поінформованість, подолання національних кордонів).
У 2000 році ВООЗ проголосила глобальну стратегію “Здоров’я для всіх” яка містила10 положень, 6 принципів, 38 завдань спрямованих на попередження загрози здоров’ю. Таким чином визнано систему заходів, що у загальносвітовій науковий лексикон увійшли під назвою “Заохочення до здоров’я, сприяння здоров’ю, формування пропаганда здоров’ю” і т.д.
Треба зазначити, що феномен здоров’я привертав увагу багатьох дослідників.
Науковці використовували багато визначень і показників різного змісту. Існує понад 200 визначень здоров’я. Сучасні дослідження феномену здоров’я людини виявили обмеженість суто медичного підходу, що визначає здоров’я, як відсутність хвороби, якщо в людини, котра звернулася до лікаря, не виявляли симптомів захворювання, вона вважалася здоровою. За
сучасними уявленнями здоров’я вже не розглядають як суто медичну проблему. Більше того, комплекс медичних питань становить лише малу частку проблеми. Здоров’я людини залежить від багатьох факторів: кліматичних умов, стану навколишнього середовища, забезпечення продуктами харчування та їх цінності, соціально-економічних умов, а також станом медицини. Так, узагальнені підсумки дослідження в залежності здоров’я людини від різних чинників переконують, що стан системи охорони здоров’я обумовлює в середньому лише 10% всього комплексу впливів. Решта 90% припадає на: екологію (20%), спадковість (20%), 50% на умови та спосіб життя. Тобто, суто медичний аспект не є головним серед різних впливів на здоров’я людини, а отже, медичне визначення здоров’я не відповідає життєвим реаліям.
Сучасна наука свідчить, що здоров’я людини є складним феноменом глобального значення який має розглядатися як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії. Взагалі “здоров’я” – це природний стан організму, який характеризується його рівновагою з навколишнім середовищем і відсутністю будь-яких хворобливих змін. Виходячи з цього, зрозуміло, як важливо визначити здоров’я в повному обсязі.
Здоров’я людини визначається комплексом біологічних (спадкових і набутих) і соціальних факторів. Останні мають настільки важливе значення в підтримці стану здоров’я або в появі і розвитку хвороби, що у преамбулі статуту ВООЗ записано:
“Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад”.
Таке визначення поняття “здоров’я” є найбільш чітким, зрозумілим, повним і вміщує, насамперед, біологічні, соціальні та психологічні аспекти даної проблеми.
Виділяють три рівні опису цінності “здоров’я”:
1) біологічний – початкове здоров’я передбачає досконалість саморегуляції організму,
гармонію фізіологічних процесів як наслідок максимуму адаптації;
2) соціальний – здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності, відношення
людського індивіда до світу;
3) особливий психологічний – здоров’я є відсутність хвороби, але швидше
заперечення її у значенні подолання (здоров’я – не тільки стан організму, але й стратегія життя людини).
Біологічні ознаки здоров’я передбачають фізіологічно нормальний стан і
функціонування організму, тобто такий стан, за яким поточність формоутворюючих, фізіологічних і біологічних процесів в організмі підпорядковується доцільним біологічним процесам. Перші елементи здоров’я передаються дитині від батьків. З розвитком людини до визначеного ступеня змінюється й її здоров’я.
На біологічному рівні здоров’я характеризується нормальною функцією організму на всіх рівнях його організації – організму, органів, гістологічних, клітинних та генетичних
структур; нормальною поточністю типових фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню; здатністю організму пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюються (адаптація); здатністю підтримувати постійність внутрішнього середовища організму; забезпеченням нормальної і різнобічної життєдіяльності та зберіганням живої основи в організмі. Тому фізичне здоров’я визначають такі чинники: індивідуальні особливості анатомічної будови, фізіологічні функції в різних умовах – спокої, навантаженні, рухах, рівень фізичного розвитку і систем.
Враховуючи, що людина є соціальною істотою, то її здоров’я є соціальною цінністю і передумовою для соціологізації особистості, для її “обростання” суспільними відносинами, включення в ритм та життя суспільної системи. Здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності, відношення людини до світу.
Найбільш повно сутність соціальної цінності здоров’я сформулювали В.В. Канеп, Г.І. Цареградцев і Б.І. Ольшанський: “Здоров’я – це не тільки одна з необхідних передумов щастя людини, його всебічного, гармонійного розвитку. Воно є не тільки однією з умов досягнення людиною максимальних успіхів у галузі освіти, професійної підготовки,
продуктивності праці, оптимістичного і життєстверджуючого ставлення до усього, що відбувається. Здоров’я – це також важливий показник і чутливий індикатор благополуччя народу”.
Здоров’я є своєрідним дзеркалом соціально-економічного, екологічного,
демографічного і санітарно-гігієнічного благополуччя країни, одним із соціальних індикаторів суспільного прогресу, важливим чинником, який впливає на якість та ефективність трудових ресурсів.
Психологічний рівень здоров’я обумовлений психічними особливостями людини, можливостями забезпечити і подолати хворобу, способом життя і розумінням того, що здоров’я – це не тільки стан організму, але і стратегія життя. До сфери психічного здоров’я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини (збудливість, емоційність, чутливість). Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів. Психічне здоров’я пов’язане з особливостями мислення, характеру, здібності. Все це обумовлює особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів. Суттєво впливають на здоров’я людини її особливі психічні стани, які не є постійними її якостями, але виникають спонтанно або під впливом зовнішніх факторів (розлад свідомості, зміни настрою, апатія, афектні стани, напруженість тощо).
Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, складових духовної культури людства (освіти, науки, релігії, моралі, етики, ставлення до сенсу життя, власних ідеалів, світогляду). Соціальне здоров’я індивіда залежить від економічних чинників, його стосунків структурними одиницями соціуму (сім’єю, організаціями через які відбуваються соціальні зв’язки) – праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека
існування. Враховуються також міжетнічні стосунки, різниця в доходах, рівень матеріального добробуту. Треба зазначити, що в реальному житті всі ці 4 складові діють одночасно і їх інтегрований вплив визначає стан здоров’я людини.
Здоров’я часто розглядається як відсутність хвороби. Медична наука приділяє цьому велику увагу і розробила класифікацію хвороб, в яку включено тисячі найменувань і описів механізмів, їх розвитку, клінічних проявів, лікування і прогнозів кожної з цих хвороб.
Для правильного розуміння взаємозв’язку між показниками здоров’я і взаємодією чинників навколишнього середовища в системі “людина – здоров’я – середовище” визначається три взаємопов’язані рівні здоров’я: суспільний, груповий та індивідуальний.
Перший рівень – суспільний – характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують у суспільстві. Сюди можна віднести також рівень здоров’я країн і рівень здоров’я всього світу.
Другий – групове здоров’я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени. Саме в найближчому оточенні відбувається позитивний і негативний вплив на здоров’я. Зважаючи на те, що переважну більшість людей взаємодіє з різними сферами виробництва, послуг, науки, культури, соціальних інституцій і тим самим впливає на здоров’я працівників. Важливим є теж вплив стресових ситуацій .Третій – індивідуальний рівень здоров’я, який сформовано як в умовах всього
суспільства та групи, так і на основі фізіологічних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде кожна людина.
Індивідуальне здоров’я абсолютна і непересічна цінність, яка перебуває на
найвищому щаблі ієрархічної шкали цінностей, а також у системі таких філософських категорій людського буття, як інтереси та ідеали, гармонія, зміст і щастя життя, творча праця, програма та ритм життєдіяльності. Кожен фахівець, кожен член суспільства повинен мати знання про здоров’я як біологічну, духовну, соціальну категорію з метою можливого
Отже, кожна людина несе повну частку особистої відповідальності за здоров’я всього людства, а все людство певною мірою відповідальне за здоров’я кожної людини.
Що ж може служити показниками здоров’я населення? На думку вчених, цілком припустимо використовувати з метою оцінки здоров’я такі демографічні показники, як смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя, тому що демографічні показники – це ще і дуже місткі інтегратори, що характеризують процес розвитку. Також враховуються показники фізичного розвитку, інвалідності, захворюваності та хворобливості, враженості окремими хворобами (туберкульоз, серцево-судинні, шлунково-кишкові, алергійні, онкологічні захворювання та інше). Як показники стану здоров’я працюючих, найчастіше використовують захворюваність з тимчасовою втратою працездатності.
Фактичне індивідуальне здоров’я оцінюється як стан організму людини, при якому він здатний повноцінно і без шкоди для себе виконувати свої біологічні і соціальні функції.
Для людини, залежно від віку, соціальні функції представлені навчанням, трудовою діяльністю і, нарешті, можливістю самостійно забезпечувати своє існування в побутовому плані, тобто обходитись без сторонньої допомоги в побуті. Про стан індивідуального здоров’я людини роблять висновок за даними антропометрії (вимір розмі-рів тіла – зріст стоячи, окружність грудної клітки, маса тіла та інші), результатами дослідження деяких
фізіологічних показників, оцінка яких проводиться з урахуванням віку, статі, географічних, кліматичних та інших параметрів.
Виробляючи критерії оцінки здоров’я населення і визначаючи спрямування дії низки відомих медико-біологічних, медико-демографічних і медико-соціальних чинників, слід враховувати, що всі вони склалися в конкретних умовах суспільно-історичного розвитку і
взаємопов’язані.
Здоров’я населення – показник добробуту держави, тому його збереження є завданням державного рівня. Оскільки доведено, що приблизно 50 % здоров’я людини визначає спосіб життя, то політика формування здорового способу життя є соціальною політикою за своїм
змістом і вона повинна узгоджуватися із сучасними загальновизначеними поглядами і вимогами світової спільноти щодо формування здорового способу життя. Такі положення викладені в Оттавській Хартії і розглянуті в Аделаїдських рекомендаціях.
Ця політика вимагає:
1) цілеспрямованих зусиль всіх політиків і діячів причетних до управлінських
рішень - прогнозування наслідків рішень, дій для суспільного і соціального
здоров’я;
2) поєнання таких зусиль;
3) прагнення суспільства до формування суспільства за стан здоров’я;
4) використання законодавчих і фіскальних заходів, оподаткування та
організаційних змін в інтересах здоров’я;
5) виявлення перешкод для здорових політичних рішень і розробка засобів їх
усунення.
Важливим компонентом цієї політики є також прагнення до полегшення політикам здорового вибору, демонстрація шляхів пошуку оптимальних рішень сприятливих для здоров’я людей.
Останніми роками в Україні активізується діяльність сформування здорового способу життя (ФЗСЖ). Тепер ФЗСЖ виступає як самостійна наукова дисципліна.
Спосіб життя людини – це сукупність матеріальних умов, суспільних соціальних установок (культура, освіта, традиції тощо), умов поведінки (включаючи соціально-психологічну та фізіологічну реактивність) особистості і зворотний її вплив на ці умови.
Активна участь людини в процесі формування умов життя – обов’язковий елемент поняття “спосіб життя”, оскільки спосіб життя людини – адекватна реакція на навколишне її середовище в цілому.
Аналіз здоров’я населення України та діяльності закладів охорони здоров’я свідчить про незадовільну медико-демографічну ситуацію, низьку народжуваність, зростання смертності, від’ємний природій приріст населення, скорочення середньої очікуваної тривалості життя, а також зростання і поширеність хвороб. У 1991 – 2005 роках чисельність
населення скоротилася на 2,5 мільйона, внаслідок перевищення смертності над народжуваністю. За останнє десятиліття народжуваність населення зменшилась на 35%, смертність збільшилась на 18,6%. Основними причинами смертності є хвороби системи
органів кровообігу, злоякісні новоутворення, травми, отруєння. Показники смертності від хвороб серцево-судинної системи в Україні найвищі серед європейських країн. Протягом останнього десятиліття середньоочікувана тривалість життя у чоловіків скоротилася у 2,4 роки, а у жінок на 0,9 роки. У структурі захворюваності переважають хронічні неінфекційні хвороби, які характеризуються негативною динамікою. Поширеність серцево-судинної
патології збільшилась у 1,9 рази, бронхіальної астми – на 35,2%, онкопатології на 18%.
Сьогодні в Україна кожен 5 житель хворіє на артеріальну гіпертензію. Зростають захворюваність і смертність від раку у зв’язку з несприятливою екологічною ситуацією та значним постарінням населення. Важливою проблемою є зростання захворюваності на
туберкульоз, ВІЛ (СНІД), хвороби що передаються статевим шляхом. Захворюваність на туберкульоз збільшилась за 10 років в 1,9 рази, поширеність на 34,3%. Високі рівні
захворюваності обумовлюють збільшення кількості інвалідів, яка становить сьогодні 2,5 млн. осіб. Рівень соціальної культури населення країни залишається невисоким, значна його частина має шкідливі для здоров’я звички.
В останні десятиріччя проблема здоров’я людини набула нового осмислення. Якщо раніше її вирішення пов’язувалося переважно з медико-біологічними, або санітарно-гігієнічними факторами, то сьогодні доведено, що здоров’я людини – це цілісне, системне явище, природа якого обумовлена як природними та соціальними зовнішніми чинниками, так і внутрішніми, такими, що визначають психологічне ставлення людини до себе і до тих обставин, у яких вона реалізує власне життя . Змінити ставлення студента до власного здоров’я і особистого способу життя можливо за умови розуміння ним цих цінностей, надання пріоритетності збереження фізичного та психічного здоров’я через освіту.
На сучасному етапі навчання і виховання молоді особлива увага приділяється проблемам здоров’я і здорового способу життя (ЗСЖ) молоді. Вищі навчальні заклади цю проблему вирішують завдяки оновленню відповідних педагогічних технологій, форм, засобів, змісту і методики навчання. Так, науковцями зазначається різноманітні шляхи та умови формування здорового способу життя у молоді .
Колективом кафедри медичних знань та безпеки життєдіяльності для моделювання стратегії формування здорового способу життя серед студентів Одеського національного університету імені І.І.Мечникова протягом 2000-2005 років була проведена науково-дослідна робота „Методологічні та практичні підходи щодо превентивної реабілітації студентів за даними їх рівня здоров’я та медико-соціальних знань”.
Для визначення соматичного здоров’я студентів різних курсів і факультетів була проведена бальна експрес-оцінка рівня, яка виявила, що 73,1% обстежених мали рівень здоров’я нижче середнього. При цьому за період навчання в ОНУ імені І.І.Мечникова кількість студентів з низьким рівнем здоров’я збільшується з 44,1% на 1-2 курсах до 53,5% на V курсі. Серед емоційно-забарвлених проявів фізичних нездужань найбільш розповсюдженими серед студентів були скарги на болі, спазми та виснаження. За результатами опитування та бальної оцінки уміння вести здоровий спосіб життя встановлено відносно низький рівень обізнаності студентів у питаннях дбалого ставлення до власного здоров’я.
Результати психологічного тестування та опитування дозволили нам оцінити їх самопочуття, активність, настрій, загальне стресове навантаження та найбільш стресогенні життєві обставини.При аналізі стресогенності життєви
Аналіз рівня стресового навантаження та соматичного здоров’я студентів, їх вміння вести здоровий спосіб життя обумовили вибір заходів оздоровлення, які було включено до комплексної превентивної реабілітації. Комплекс превентивної реабілітації, запропонований нами, складався з елементів антистресової оздоровчої терапії із застосуванням аромотерапії, ау
Для покращення медико-соціальної орієнтації студентів виконавцями науково-дослідної роботи було розроблено методичні рекомендації “Проблеми здорового способу життя у питаннях та відповідях”, у яких розглянуті проблеми профілактики шкідливих звичок, попередження розповсюдження ВІЛ/СНІДу та венеричних захворювань, надані рекомендації з раціонального харчування, загартовування, збереження постави.
Слід зазначити, що питання здорового способу життя частково вивчаються школярами в загальноосвітній школі. Досвід проведеної роботи показує, що такого обсягу і змістового рівня інформації щодо означених питань для студентів сучасних вищих навчальних закладів недостатньо. Крім опублікованих методичних рекомендацій, колектив кафедри медичних знань та безпеки життєдіяльності включив питання раціонального харчування, попередження порушень опорно-рухового апарату та зору, профілактики шкідливих звичок, ВІЛ/СНІДу, наркоманії, венеричних та інфекційних захворювань у курс „Безпека життєдіяльності” для студентів усіх спеціальностей та форм навчання. Для майбутніх учителів різних навчальних дисциплін загальноосвітньої школи було оновлено викладання курсу „Основи медичних знань”, що на нашу думку забезпечить не лише позитивне ставлення студента до власного здоров’я, а й допоможе майбутньому педагогу вчити школярів вести здоровий спосіб життя.
Проведена робота дає підстави нам вважати: по-перше, проблема формування здорового способу життя серед студентів вищих навчальних закладів залишається актуальною і вимагає негайного вирішення засобами освіти; по-друге, для вирішення даної проблеми необхідно залучати якомога більше фахівців і часу навчального процесу; по-третє, ця проблема повинна цікавити і турбувати не тільки фахівців і викладачів, але й самого студента в першу чергу. Виходячи з цього, нами вбачається доцільним формування здорового способу життя студентів проводити через реалізацію педагогічної стратегії, яка буде орієнтована на здоровий спосіб життя (Див.схему).
Дана стратегія як діяльнісно-орієнтована комп
Схема. Педагогічна стратегія формування здорового способу життя студентів у вищому навчальному закладі.
Таким чином, орієнтування студента на здоровий спосіб життя завдяки запровадженню у вищому навчальному закладі педагогічної стратегії через реалізацію педагогічних умов, визначення мети, форм із активною взаємодією викладача і студента, методів, змісту освіти буде сприяти вирішенню проблеми здоров’я нації взагалі.
Здоров’я – найбільший дар природи. Найкращий спосіб зберегти здоров’я - це не допустити розвитку захворювань. В останні 10-ліття світова наука зарахувала проблему здоров’я в широкому розумінні до кола глобальних проблем, вирішення яких обумовлює не тільки кількісні і якісні характеристики майбутнього розвитку людства, а й навіть сам факт його подальшого існування, як біологічного виду.
На сучасному етапі навчання і виховання молоді особлива увага приділяється проблемам здоров’я і здорового способу життя (ЗСЖ) молоді. Вищі навчальні заклади цю проблему вирішують завдяки оновленню відповідних педагогічних технологій, форм, засобів, змісту і методики навчання. Так, науковцями зазначається різноманітні шляхи та умови формування здорового способу життя у молоді .
Орієнтування студента на здоровий спосіб життя завдяки запровадженню у вищому навчальному закладі педагогічної стратегії через реалізацію педагогічних умов, визначення мети, форм із активною взаємодією викладача і студента, методів, змісту освіти буде сприяти вирішенню проблеми здоров’я нації взагалі.
- Инновационные перспективы Китая
- Инновационные подходы в исследовании организации
- Инновационные подходы в организации пожарной безопасности предприятий индустрии гостеприимства
- Инновационные подходы к организации воспитательно-оздоровительной работы в ДОУ
- Инновационные подходы к технократической деятельности бюрократии Беларуси: от принципа «одного окна» до электронного правительства
- Инновационные предпринимательские сети: технологические парки, полисы
- Инновационные преобразования: школа индивидуального образования
- Инновационные методы управления вторичными продажами
- Инновационные методы управления в условиях глобализации
- Инновационные методы управления персоналом
- Инновационные модели управления персоналом
- Инновационные образовательные процессы
- Инновационные образовательные системы
- Инновационные педагогические технологии
