История инновационного процеса

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

«ХАРКІВСЬКИЙ  ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ» 
 
 
 
 
 

Реферат

На тему  «Становлення та розвиток теорії інновації» 
 
 
 

                                                                                               Виконала:

Студентка БФ-28д

                                                                                                                                                                                   Перевірила:

Харків 2011

Зміст

Вступ

   1.  Циклічність розвитку

   2. Теорія довгих хвиль М. Д. Кондратьєва

   3.  Класична теорія нововведень

   4. Неокласична теорія нововведень

   5.  Теорія прискорення

   6.  Соціально-психологічна модель

Висновок

Список літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Поняття «інновація» означає нововведення, тобто впровадження нових форм організації  праці й управління в систему  підприємницької діяльності; це використання в тій чи іншій сфері суспільної діяльності результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, спрямованих на удосконалення соціально–економічної діяльності.

     Вплив інновацій на соціально-економічний  розвиток суспільства досліджували багато вчених. Представники більшості інноваційних теорій наголошували на тому, що характер основних економічних процесів у довгостроковому періоді великою мірою залежить від особливостей науково-технічного прогресу. Активна інноваційна діяльність підприємницьких структур формує інноваційний тип розвитку країни і сприяє її загальному соціально-економічному розвитку. Розуміння природи економічних спадів та зростань, причин постійних коливань ділової активності необхідне для формування інноваційної політики кожної країни.

     Формування  теорій інноваційного розвитку почалося, на думку більшості дослідників, у другій половині XIX -- першій половині XX ст., хоча ще у XVIII ст. шотландець Адам Сміт (1723--1790) у своїй праці «Дослідження про природу та причини багатства  народів» вказав на роль технологічних новацій у забезпеченні зростання економічної продуктивності. Він зазначив, що велика частина технологічних новацій належала робітникам, які намагалися вдосконалити умови праці з метою отримання вищої зарплатні. 
 
 
 
 

1. Циклічність розвитку

  Розвиток  як філософська категорія — це процес самопросування від нижчого до вищого, що розкриває і реалізує внутрішні тенденції та сутність явищ, які ведуть до виникнення нового і зумовлюють будь-які зміни різноманітних форм матерії.

  Розвиток є іманентним процесом: перехід від нижчого до вищого виникає тому, що в нижчому в прихованому вигляді міститься тенденція, яка веде до вищого, а вище є розвитком нижчого.

  Інноваційний  цикл — коло інноваційних процесів, новин, нововведень, які реалізуються в системі певного технологічного укладу, забезпечуючи прогресивний розвиток суспільства. Завершеність одного циклу кладе початок новому, в якому можуть повторюватись деякі особливості першого. Для розвитку характерна спіралеподібна форма.

  Інноваційна спіраль — це крива, яка робить постійно зростаючі витки від якоїсь первісної точки десь на зорі людства. Ця спіраль розкручується без зупинки і тільки вперед і вже в ХХІ ст. підводить розвинені країни до віртуальної економіки, про яку ще мало відомо.

  Отже, усі процеси у світі, зокрема й економічні, підкоряються основним законам розвитку, діалектики як найбільш загальним законам будь-якого руху, будь-якого розвитку в усьому розмаїтті їх форм і в усій їх суперечності.

  Серед цих законів важливо виділити закон переходу кількості в якість. Він нерозривно пов’язаний з іншими двома основними законами: єдності і боротьби протилежностей, який відображає виток розвитку, і законом заперечення, який відбиває результат саморозвитку матерії.

  Закон переходу кількості в якість свідчить, що процес розвитку здійснюється ступінчасто в порядку послідовного сходження з нижчого ступеня на вищий. Кожний такий ступінь характеризується своєю якісною визначеністю, яка виявляється явно і різко. Кількісні зміни протікають повільно і приховано, на початку вони не зачіпають якості, яка притаманна даному ступеню, але вони здатні накопичуватись, досягати несподіваної межі, коли вже не в змозі проходити в межах попередньої якості. Тому перехід кількості в іншу якість відбувається стрибкоподібно. Це означає, що кількісні зміни себе вичерпали, тобто досягли своєї межі і починається новий цикл розвитку.

  У суспільно-економічному житті ми оперуємо певною системою цінностей, за допомогою яких можна визначити напрями і характер розвитку. Існують два шляхи розвитку: еволюційний та біфуркаційний. Вони реалізуються у формах прогресу, регресу, революцій, стагнацій, криз, рівноваги (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Розвиток як об’єктивний процес змін 

     Еволюційний шлях розвитку, який називають неперервним, стабільним, стійким, адаптаційним, характеризується відсутністю стрибків і розривів, тобто здійснюється послідовно внаслідок поступового формування та закріплення необхідних соціально-економічних чинників без цілеспрямованого втручання людини. Він виявляється в поступовому накопиченні у виробництві техніки, що постійно вдосконалюється протягом існування технологічного укладу і базується на використанні відомих науково-технічних досягнень, на традиційних виробничо-технологічних методах.

     Біфуркація — це миттєвий перехід до якісно нового стану (закон переходу кількості в якість), тобто революційний тип розвитку, що характеризується нестійкістю, нестабільністю, технологічними проривами, винаходами, науковими відкриттями, які функціонують за новими принципами. Якщо біфуркаційний тип розвитку охоплює не одну якусь галузь науки чи техніки, а всю їх сукупність, тоді мова йде про науково-технічну революцію. Технічні революції характерні для всієї історії розвитку людства.

     До  середини ХХ ст. періоди, коли відбувалися наукові і технічні революції, не збігалися. Відомі технічні революції кінця ХVІІІ — початку ХІХ ст. пов’язані з відкриттями в техніці, наприклад парового двигуна, що дало можливість виробництву перейти від застосування окремих машин до системи машин, які приводились у дію двигуном-машиною. Електротехнічна революція кінця ХІХ — початку ХХ ст. була пов’язана з винайденням двигуна внутрішнього згорання та електродвигуна.

     Бурхливий розвиток науки (початок наукової революції) спостерігався наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.: було відкрито теорію відносності, закон розщеплення атома у фізиці, гени і генетичний код у біології, антибіотики в медицині, пізніше — телеграф, телефон, телебачення, ЕОМ, супутниковий зв’язок, оптичні квантові генератори (лазери) і багато іншого.

     Провідну  роль у науково-технічній революції, яку переживає світова економіка  нині, відіграє саме наука. Техніка  орієнтується на наукові відкриття, які стають вихідною базою для  створення нових галузей виробництва. У самому виробництві розвиваються наукові дослідження, виникла творча співдружність учених, інженерів, робітників, спеціалістів, а самі підприємства переростають у науково-промислові комплекси різних видів. В економіці цей тип розвитку визначається як інноваційний. Він ґрунтується на використанні принципово нових прогресивних технологій, організаційно-управлінських систем. Важливу роль у житті суспільства відіграють галузі, що безпосередньо задовольняють потреби людей. Високими темпами зростає кількість нових підприємницьких структур, особливо малих та середніх підприємств, які спроможні швидко адаптуватись до вимог зовнішнього середовища.

     Інноваційний  розвиток має циклічний характер. В економічній літературі визнання циклічності розвитку — поширений факт, про що свідчать численні публікації.

     Циклічність — це рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабах щонайменше національної економіки до другої. Епіцентром циклічного руху є криза, у якій поєднуються межа та імпульс зростання економіки. Криза утворює вихідну базу для нових капіталовкладень і нововведень, спонукаючи до оновлення на базі нової техніки, яка здатна не лише відтворити докризовий рівень прибутку, а й забезпечити вищий його рівень.

     На  рис. 1.2 графічно показано економічний цикл, який являє собою інтервал розвитку в часі, протягом якого відбувається піднесення виробництва, розквіт, а потім його скорочення, застій (депресія), пожвавлення і знову піднесення. На графіку крайні точки розвитку фіксують піднесення і кризу. 

     Рис. 1.2. Графічне зображення економічного циклу

     Фази  піднесення розвитку починаються з  пожвавлення ділової активності, тут важливу роль відіграють науково-технологічні нововведення, які впливають на зміну  економічної кон’юнктури, реструктуризацію економіки, ділову активність.

     На  стадії занепаду хвилі виникає надзвичайна  активність інноваційної діяльності, результатом якої є докорінне оновлення обладнання, створення нових товарів і нових галузей виробництва, нових ринків, нових робочих місць.

     Проблема  циклічності завжди привертала увагу вчених і тепер лишається однією з центральних проблем розвитку суспільства.

     Розробка  теорії циклів почалась із середини ХІХ ст., коли англійський учений X. Кларк звернув увагу на 54-річний розрив між двома економічними кризами 1793 і 1847 рр. Він припустив, що це не випадково, що мають бути якісь на те причини, але не зміг їх сформувати.

     Теорія  циклічних криз розглядалась К. Марксом у 60-х роках ХІХ ст. Його ідея полягала в тому, що виникнення криз пов’язано з процесом перенакопичення основного капіталу. Виробництво «зайвого» спричиняє хвилеподібний рух. У теорії К. Маркса можна знайти важливі положення про тривалі коливання, які вказували на взаємозв’язок технічного прогресу і прибутку. 

     2. Теорія довгих хвиль М. Д. Кондратьєва

     Російський учений М. Д. Кондратьєв, продовжуючи дослідження в галузі кризових явищ в економіці капіталістичних країн, ще у 20-ті роки ХХ ст. висунув концепцію великих циклів господарської кон’юнктури, які згодом дістали назву «довгі хвилі» Кондратьєва.

     З метою обґрунтування великих циклів М. Д. Кондратьєв проаналізував великий фактичний матеріал. Були вивчені статистичні дані чотирьох провідних капіталістичних країн — Англії, Франції, Німеччини, США за період 100—140 років і досліджена велика кількість статистичних показників таких, як:

• динаміка цін;
• заробітна платня;
• відсоток на капітал;
• зовнішньоторговий обіг;
• виробництво основних видів продукції промисловості та ін.

     Проведені дослідження дали змогу виявити  наявність циклічних хвиль у межах 50—60 років. Цикл має 4 фази:

• дві — піднесення;
• дві — занепаду.

  М. Кондратьєв довів, що є три типи «хвиль» — короткі (приблизно 3 роки), середні (15 років) і довгі (60 років) і всі вони впливають на економічну кон’юнктуру. При побудові системи регулювання економіки необхідно враховувати чинник часу і стежити за розвитком кризових явищ, що дає змогу з меншими витратами відновити рівновагу, замінити одну парадигму на іншу. 

     3. Класична теорія  нововведень

     Зародження  класичної інноваційної теорії припадає на початок XX ст.

     Одним з перших західних теоретиків, який прийняв ідею циклів М.Кондратьєва, був австрійський учений Иозеф Шумпетер і його німецькі колеги В.Зомбарт  та В.Мітчерліх. У своїх працях, написаних  до 20-х років, вони виходили з того, що капіталістичне підприємство є клітиною господарської системи капіталізму, джерелом життя, оскільки в ньому діє рушійна сила капіталістичного господарювання — підприємництво. Вихідним пунктом міркувань Шумпетера, як і його колег, був динамічний розвиток капіталізму.

     Динамічна теорія розвитку, на думку Й.Шумпетера, грунтується на постійних «коливаннях»»  кон'юнктури, які він пов'язує із «здійсненням нових комбінацій»  чинників виробництва, що викликаються до життя «динамічним підприємцем».

     Основні положення інноваційної теорії Шумпетера, які безперечно сприймаються і на які послідовники спираються, зводяться до такого:

     1. Рушійною силою прогресу у  формі циклічного розвитку є не будьяке інвестування у виробництво, а пише в інновації, тобто впровадження принципово нових товарів, техніки, форм виробництва і обміну.

     2. Уперше вводиться поняття життєвого  циклу інновацій як «процесу  творчого руйнування».

     3. Численні життєві цикли окремих  нововведень зливаються у вигляді  пучків («кластерів»).

     4. Шумпетер сформував концепцію  рухомої, динамічної рівноваги, яка пов'язана з різними видами інновацій.

     Головна особливість концепції И.Шумпетера  полягає в тому, що він концентрує увагу на інших виробничих чинниках, на відміну від тих, що традиційно розглядались економістами. Шумпетер увів чітке розмежування між процесом пристосування системи в межах її кругообігу (простого відтворення) і процесом розвитку, який перетворює структуру кругообігу (динаміка).

     Сутність  динамічних змін — це поява нових  технологій, товарів, ринків сировини. При цьому рушійною силою є підприємці, до яких належать не всі, хто займається виробництвом, а тільки ті, хто володіє особливими якостями — ініціативою, готовністю до ризику, тобто новатори. їх меншість, але вони є рушійною силою нововведень. 
 

     4. Неокласична теорія нововведень

     Подальшого  розвитку теорія нововведень набула після Другої світової війни, передусім  у США, у результаті всебічних  емпіричних досліджень і спроби теоретичного узагальнення процесів упровадження інновацій.

     Проблеми  нововведень у цей час вивчалися багатьма вченими. Найвідомішими серед них є Г.Менш, Б.Твісс, Х.Барнетт, Е.Менсфілд, Роджерс. Якщо у Кондратьева еволюційна теорія, або теорія рівноваги, показувалась плавною лінією та цикл — хвилеподібною кривою навколо неї, а у Шумпетера траєкторія рівноваги є ступінчатою. То теоретична модель Г. Менша інша. Він називає її «моделлю метаморфоз». За Меншем кожний тривалий цикл має форму S-подібної або логістичної кривої, яка описує траєкторію життєвого циклу даного технологічного способу виробництва.

     На  завершальній стадії попереднього технологічного базису виникає новий. Момент злиття двох послідовних життєвих циклів Менш називає «технологічним патом», або  точніше, структурною кризою, бо попередня S-подібна крива не зливається плавно з новою. Їх накладення породжує нестабільність. Американський дослідник Р.Фостер називає таку ситуацію технологічним розривом.

     Основний  висновок, зроблений Меншем, такий: «Поширена думка, що технічний прогрес  розвивається неперервно (гіпотеза неперервності) не відповідає дійсності, на противагу цьому гіпотеза дискретності пояснює драматичну суперечність між періодами насичення нововведень і їх недостатності.

     Динаміка  потоків, припливи і відпливи базових  нововведень визначають зміни в  економіці, які відображаються в  зміні періодів зростання і стагнації». 

     5. Теорія прискорення

     У сучасних умовах розвитку підприємництва виникла так звана теорія прискорення, або теорія інноваційного підприємництва. Представники даної концепції грунтуються на теорії довгих хвиль і розглядають розвиток підприємництва за моделлю США, яке пов’язане з новаторським ризиковим підходом (синдром Силіконової долини). Треба зазначити, що жодна країна світу не інвестує так багато коштів у новітні інформаційні технології, як США: у 2000 р. сукупні витрати на НДДКР становили 250 млрд дол., що перевищувало витрати на ці цілі Японії, Кореї, Великобританії, Франції, Німеччини, Італії і Канади разом узятих. При цьому США орієнтуються на піонерний тип інноваційного процесу, що означає лінію на досягнення світового лідерства в інноваціях. Це ілюструється великою кількістю розроблених у США патентів, орієнтацією на процесні інновації, на базі яких у країні надзвичайно швидко оновлюються старі галузі господарства і виникають нові: виробництво комп’ютерів, офісної техніки, розроблення програмного забезпечення, культорологічна продукція (ігри, візуальні ефекти тощо), які розвиваються за спіраллю з дворічним тактом. За останні менш як п’ять років зросло виробництво комп’ютерів і офісної техніки більше як на 26 %, програмного забезпечення майже на 25 %. На думку американських теоретиків, якби автомобілі змінювались так швидко, як покоління комп’ютерів, то ми могли б зараз купити «роллс-ройс» дешевше, ніж за 3 дол., і він пробігав би не менше 3 млн миль лише на одному галоні бензину.

     Білу  Гейтсу потрібно було тільки 10 років, щоб  починаючи з нуля в «Microsoft», стати  найбагатшою людиною світу. Його доходи оцінюються в 18 млрд дол. Нащадки попередніх імперій (Форд, Рокфеллер, Дюпон) отримували доходи, які становили приблизно чверть від доходів Гейтса. Жодна зі старих імперій капіталу у свій час не досягла таких успіхів за такий короткий період. Теоретики називають це — «синдром Силіконової долини» («Silikon Vallex Syndrom»), що підтверджує висновки авторів інноваційних теорій і, зокрема, теорії прискорення про зв’язок інноваційної діяльності та підприємництва, про високу віддачу інвестицій в інноваційну сферу. 

     6. Соціально-психологічна  модель

     Соціально-психологічна концепція теорії нововведень пов’язана з пріоритетом людських відносин в управлінні інноваційною діяльністю. Основне місце в ній посідають проблеми ролі особистості, поведінки, мотивації, рівень освіти, аналіз соціально-психологічних і організаційно-соціологічних чинників. Для цих теорій основним є виділення певної групи людей як особливих носіїв інновацій. Представниками цієї теорії є Х. Барнет, Є. Вітте, Е. Денісон.

     У їхніх дослідженнях головне місце  відводиться питанню про можливість високих темпів інновацій, що вирішує  теорія стимуляторів (Є.Вітте). Об'єктом дослідження тут є перешкоди, які виникають при впровадженні нововведень. Для їх усунення, згідно з даною теорією, необхідно організувати плідну сумісну роботу «владних стимуляторів» (адміністрації) та «кваліфікованих стимуляторів» (фахівців.) — своєрідну творчу групу, де фахівці створюють новинки, а адміністрація — умови для їх упровадження та усунення всіляких перешкод. 
 
 
 
 

Висновок

     Зародження  інноваційної теорії відноситься до початку ХХ століття і відображене  в працях західноєвропейських учених. Але питання пов’язані з науково-технічним  прогресом та його впливом на розвиток (трансформацію) суспільства, вивчалися і висвітлювалися в економічних теоріях, починаючи від класиків політекономії.

     А. Сміт (1723-1790) пов’язував науково-технічний  прогрес з характером розвитку і  потребами виробництва.

     К. Маркс (1818-1883) вважав розвиток продуктивних сил базисом, а науково-технічний прогрес надбудовою, тобто наслідком, а не причиною розвитку виробництва.

     Неокласична школа (1870-1930) , яка представлена В. Джевансом (1871) , А. Маршалом (1890), Л. Вальрасом (1874), розглядала науково-технічний прогрес  як заданний чинник при дослідженні ринкової економічної системи.

     Кейнсіанська  теорія, заснована Джоном Кейнсом (1883-1945), у 30-50 роках розглядала економічні процеси  в короткостроковому періоді, тому науково-технічному прогресові не приділялося  достатньої уваги, він перебував у становищі “за інших рівних умов”.

     У другій половині 50-х років представники неокласичного ренесансу – М. Абрамовиц, Р.Солоу, Е. Денісон та інші довели, що НТП є основним чинником економічного розвитку ХХ століття. Ці вчені-економісти поклали край ігноруванню нтп в економічній теорії. НТП починає розглядатись як чинник виробництва разом із капіталом і працею.

     Період  після другої світової війни став часом науково-технічної революції  та її впливу на економічний розвиток. Саме тоді об’єктивні передумови сприяли народженню нового напряму економічної теорії, спрямованому на вивчення науково-технічного прогресу. 

     Інновації відіграють надзвичайно важливу  роль у розвитку загальнолюдської цивілізації (наприклад, відомий такий феномен як «хвилі Кондрат'єва») та, зокрема, кожної окремої держави, відповідно більшість сучасних держав намагаються створити та постійно удосконалювати національні інноваційні системи для підтримки процесу створення та впровадження інновацій. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  літератури

1. Горбатенко В.П.  Інноваційний  розвиток  економіки:  політико-правові  аспекти:  монографія / В.П. Горбатенко. – К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. –248 с.
2. Друкер П. Энциклопедия менеджмента / П. Друкер. – М.; СПб.; К. : Вільямс, 2004. – 270 с.
3. Економічна енциклопедія: у 3т. / [ред. – упоряд. С. Мочерний]. – Львів: Світ, 2006. – 568 с.
4. Закон  України   «Про  інноваційну  діяльність»   [Електронний  ресурс]   /  Відомості  ВРУ,   2002.  – №36. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua
5. Кухарська Н.О.      Економічне     зростання    як   основа    економічного      розвитку    України / Н.О. Кухарська // Регіональна економіка, 2007. - №2 (44). – С. 22-33.
6. Загородній А.Г.  Фінансово-економічний  словник        / А.Г. Загородній,  Г.Л. Вознюк.    – Львів : Видавництво національного університету «Львівська політехніка», 2005. – 714 с
7. Федулова Л.І.   Інноваційний   розвиток   економіки:     модель,   система   управління,    державна політика / Л.І. Федулова. – К. : Основа, 2005. – 552 с.