Концепція інформаційного суспільства в сучасному світі

Національний  Технічний  Університет України

«Київський  Політехнічний Інститут»

Факультет Інформатики  і Обчислювальної Техніки

Кафедра Обчислювальної Техніки  
 
 
 
 

Філософські проблеми наукового пізнання 
 
 
 

РЕФЕРАТ 

Концепція інформаційного суспільства в сучасному світі 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав:

студент 5 курсу

групи ІО-61

Білик Ігор 
 
 
 

Київ 2011

    План

1. Вступ
2. Виникнення інформаційного суспільства в сучасному світі
3. Побудова інформаційного простору в сучасному суспільстві
4. Соціально-філософський аспект інформатизації та інформаційної цивілізації
5. Сутність інформатизації як системи
6. Інформатизація як ресурс розвитку сучасного суспільства
7. Висновки

1. Вступ

    Масова  комп’ютеризація, мобільний зв’язок, впровадження і розвиток новітніх інформаційних технологій привели до вражаючого ривка вперед у сферах освіти, бізнесу, промислового виробництва, наукових досліджень і соціального життя. Інформація перетворилася в глобальний, у принципі, невичерпний ресурс людства, що вступило в нову епоху розвитку цивілізації – епоху інтенсивного освоєння цього інформаційного ресурсу і «нечуваних можливостей» феномена управління. Актуальність дослідження даної теми не викликає сумнівів, так як у сучасному українському суспільстві інформатизація є важливим засобом організації і регулювання приватної і суспільної життєдіяльності, однією із форм закріплення і розповсюдження знань, дієвим інструментом і «матерією» управління. Тому рух до «інформаційного суспільства» ще більше підсилює роль інформації у вирішенні будь-яких людських проблем. У таких умовах отримання нової інформації, збереження і пошук вже створеної, адекватне розуміння і украй необхідне використання інформації стає вже важкою справою, яка вимагає часу, сил і засобів, створення спеціальних структур чи систем, застосування найновішої техніки і технології в усіх організаціях і вищих навчальних закладах. Робота з інформацією сьогодні перетворюється у всебічне і масове заняття людей, а сама інформація виступає основним джерелом інтенсифікації і гармонізації суспільного розвитку.

    Умови існування людства на початку XXI століття обумовлюють необхідність переходу до нової стратегії розвитку суспільства на основі знань, інформації та високоефективних технологій. Розвиток науки і техніки, поява якісно нових інформаційних потреб підвищують роль інформаційного чинника. Провідною глобальною і дедалі міцнішою тенденцією кількох останніх десятиліть став процес становлення національного та глобального інформаційного суспільств. Це призвело до кардинальних, епохальних змін, зрушень та трансформацій в усіх сферах суспільного життя, зокрема в соціальній, політичній, культурній, освітянській та ін.

2. Виникнення  інформаційного суспільства в сучасному  світі

    Концепція інформаційного суспільства існує  уже майже 50 років. Впродовж цього часу тенденції її постійно змінювались, іноді навіть досить радикально – від вкрай песимістичних прогнозів (подавався детальний аналіз тих небезпек, які очікують на людство з приходом нового етапу його розвитку) до бачення цього ж етапу в «рожевих окулярах». Така різноманітність не є випадковою – адже скільки людей стільки й думок. Зрештою і саме поняття «інформаційне суспільство» не є таким уже й однозначним та передбачуваним. Що ж насправді несе з собою цей новий етап нашого розвитку? Як уже зазначалося поняття «інформаційне суспільство» ретельно проаналізовано у працях великої кількості вчених та дослідників таких як: Д. Белл, М. Кастельс, Е. Тофлер, Й. Масуда, Ю. Хаяші, У. Мартін, Ф. Махлуп та багато інших. У працях зарубіжних та вітчизняних науковців аналізуються, щоправда різною мірою глибини, майже всі аспекти формування інформаційного суспільства, а також безліч проблем, породжуваних цим об’єктивним процесом. При цьому найменш дослідженими аспектами, особливо у вітчизняній науковій літературі, були і залишаються теоретико‒концептуальні засади інформаційного суспільства [6]. Вперше відносно чітко концепція інформаційного суспільства була сформульована наприкінці 60‒х – на початку 70‒х років ХХ століття.

    Винайдення  самого терміну «інформаційне суспільство» приписується Ю. Хаяші, професору Токійського технологічного інституту. Так в 1969 році відразу декілька груп японських дослідників підготували японському уряду звіти: «Японське інформаційне суспільство: теми і підходи» та «Контури політики співпраці інформатизації японського суспільства», а в 1971 році так званий «План інформаційного суспільства». Варто зазначити, що згадані документи дещо вузькоспеціалізовані та були спрямовані на прогнозування економічних наслідків виникнення інформаційного суспільства. Ймовірно модель «інформаційного суспільства» так би і залишилась суто японською програмою економічного та технічного розвитку, однак, ще раніше завдяки американському соціологу Д. Беллу з’явилась інша концепція майбутнього розвитку суспільства – «постіндустріальна». Термін «постіндустріалізм» був запропонований Беллом у 1962 році, а сформована концепція була викладена ним у своїй праці «Прихід до інформаційного суспільства» у 1973 році. Незважаючи на іншу назву, вона була близькою за суттю японській концепції. Однак, на відміну від японської концепції, яка мала чітко виражене технічно‒економічне спрямування, американська модель передбачала зміни також і в соціальному та політичному аспектах. Якийсь час дві моделі існували паралельно, але наприкінці 70‒х років відбувається їх поступове зближення до практично повного поєднання. І справді, сьогодні на рівні побутового спілкування терміни «інформаційне суспільство» та «постіндустріальне суспільство» вживаються практично як синоніми. Насправді, як зазначає І. Ю Алєксєєва, продукт схрещення ідей Хаяші та Белла залишив за собою назву та прикладну частину від японської моделі розвитку, а решту – ідеологію, соціальний, економічний, культурний аспект був взятий із американської моделі. Також варто зазначити, що Белл за основну рису постіндустріального суспільства, що перейшла до теорії інформаційного суспільства, визначає перехід від виробництва речей до виробництва послуг, пов’язаних перш за все з охороною здоров’я, освітою, дослідженнями і управлінням. Ця особливість постіндустріального суспільства пов’язана із суттєвими змінами у розподілі занять: спостерігається зростання ваги інтелігенції, професіоналів і «технічного класу». Тут не можна не згадати іншого видатного японського вченого та дослідника ‒ Й. Масуду. Ще 1966 року у колективній монографії «Інформаційна технологічна революція» містилася його праця «Комп’ютопія», в якій Масуда охарактеризував майбутнє людства, визначив основні риси суспільства майбутнього. Крім того, вчений спрогнозував головні переваги і недоліки такого суспільства та небезпеки, які його очікують. Однак, незважаючи на те, що ні в кого вже не виникає сумнівів, що ключовим елементом розвитку суспільства майбутнього є інформація, стосовно назви цього нового етапу точаться певні дискусії. Про актуальність цієї дискусії свідчить обсяг вітчизняних та зарубіжних публікацій, який зростає з кожним днем. На даний момент ряд європейських та американських вчених відстоюють думку, що необхідно розмежувати концепції постіндустріалізму та інформаційного суспільства. Перша, на їхню думку має бути замінена другою.

    Показовим є той факт, що дослідники, які  сформулювали теорію постіндустріального суспільства (наприклад вже згаданий нами Д. Белл) наразі відстоюють концепцію інформаційного суспільства. Для самого Белла концепція інформаційного суспільства стала своєрідним новим етапом розвитку концепції постіндустріального суспільства. Він зазначає, що ≪революція в організації і обробці інформації та знань, в якій важливу роль відіграє комп’ютер, розвивається в контексті того, що я назвав постіндустріальним суспільством≫.

    Схожою  є думка проф. У. Мартіна, який висловив думку, що під інформаційним суспільством на Заході розуміють розвинене постіндустріальне суспільство і не дивно, що інформаційне суспільство є найбільш розвинене у тих країнах, які були першими у кого зародилось суспільство постіндустріальне. Крім того, Мартін здійснив спробу виділити і сформулювати основні характеристики інформаційного суспільства за наступними критеріями:

    1. Технологічний фактор (його можна  вважати ключовим): інформаційні

    технології, які широко застосовуються у виробництві, установах, системі

    освіти  і в побуті.

    2. Соціальний фактор: інформація виступає  в якості важливого

    стимулятора зміни якості життя, формується і  утверджується інформаційна

    свідомість  при широкому доступі до інформації.

    3. Економічний: інформація складає  ключовий фактор в економіці  в

    якості  ресурсу, послуг, товару, джерела додаткової вартості і зайнятості.

    4. Політичний: свобода інформації, яка  веде до політичного процесу,  що

    характеризується  зростаючою участю і консенсусом  між різноманітними

    класами і соціальними прошарками населення.

    5. Культурний: визнання культурної  цінності інформації, утвердження

    інформаційних цінностей в інтересах розвитку окремого індивіда і

    суспільства в цілому.

    При цьому Мартін особливо підкреслює те, що комунікація являє собою «ключовий елемент інформаційного суспільства». Він також відзначає, що говорячи про інформаційне суспільство, його варто сприймати не в буквальному сенсі, а як орієнтир, тенденцію змін у сучасному Західному світі. За його словами, в цілому така модель суспільства орієнтована на майбутнє, адже в майбутньому інформаційному суспільстві якість життя, перспективи соціальних змін і економічний розвиток залежать від інформації, її експлуатації а також знань.

    Цікавою є думка Д. Дзвінчука щодо недосконалості назви «інформаційне суспільство». Він зазначає, що подібне тлумачення веде до того, що під час аналізу чи опису рис суспільства майбутнього акцентується лише «інформація», а саме суспільство часто з принципів тотального редукціонізму уявляється подібним до сучасного, в яке просто внесено безліч комп’ютерів, локальних і глобальних інформаційних мереж, дисплеїв, телевізорів великих розмірів та ін. Близькість якоїсь країни до побудови нового суспільства в цьому разі оцінюється дуже легко – найбільш прогресивні ті, які переважають усіх інших кількістю комп’ютерів на кожні 100 чи 1000 чоловік населення. Подібні погляди глибоко хибні. Кожне суспільство – навіть найпримітивніше – може виникнути і підтримувати своє існування лише завдяки безперервному створенню інформації й дуже активним обміном нею між її членами. Припинення цих потоків загрожує цілісності всіх суспільств, а тому аграрне суспільство також слід вважати «інформаційним», хоча більше часу свого домінування на Землі воно обходилося без книгодрукування.

    З методологічної і філософської точки  зору ще один важливий недолік терміну «інформаційне суспільство» полягає у тому, що акцентування та понятті «інформація» відволікає увагу людей від більш важливих характеристик і атрибутів суспільства майбутнього, а саме: його філософії, домінуючих технологій виробництва й життєзабезпечення його членів, системи їх особистісних моральних засад, характеристик світоспоглядання та світоуявлення, культурних особливостей, врешті рівня розвитку й мети діяльності освітньої системи тощо. Застосування подібних до «інформації» (начебто простих і зрозумілих для всіх) термінів загрожує надмірним спрощенням аналізу всього проблемного поля й концентрацією уваги не на великій групі найважливіших чинників, а на другорядних і «вузько дисциплінарних» подіях і тенденціях.

    Сучасний  глобальний розвиток суспільства ставить  перед нашою державою вимоги побудови такого суспільства, яке не буде відставати від інших. Якщо наша держава не буде відповідати цим вимогам, то чи потрібні ми світовому суспільству? Якщо зараз ми не задумаємось про те, що буде з нами у майбутньому, то яким для нас буде це майбутнє? Починає потроху усвідомлювати це і українська влада. Прийнято ряд законодавчих і підзаконних нормативно‒правових актів, які визначають основні принципи впровадження стандартів інформаційного суспільства в Україні, серед них найважливішим, на нашу думку, слід вважати Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007‒2015 роки». У ньому зазначено: основним завдання розвитку інформаційного суспільства в Україні є сприяння кожній людині на засадах широкого використання сучасних інформаційно‒комунікаційних технологій можливостей створювати інформацію і знання, користуватися та обмінюватися ними, виробляти товари та надавати послуги, повною мірою реалізовувати свій потенціал, підвищуючи якість свого життя і сприяючи сталому розвитку країни на основі цілей і принципів, Проголошених Організацією Об’єднаних Націй Декларації Принципів та Плану Дій, напрацьованих на всесвітніх зустрічах на вищому рівні з питань інформаційного суспільства (Женева, грудень 2003 року; Туніс, листопад 2005 року) та Постанови Верховної Ради України від 01 грудня 2005 року «Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні». Звичайно теоретичний курс дій нашої держави в побудові суспільства майбутнього окреслено і хочеться вірити що реалізація цих актуальних та важливих для кожного громадянина намірів якомога точніше буде здійснена в максимально короткий проміжок часу.

    Сьогодні  всі усвідомлюють той факт, що майбутнє світового суспільства буде інформаційним. Для цього не потрібно робити ґрунтовні наукові дослідження чи звертатися до фахових прогнозистів та аналітиків. Достатньо всього лиш оглянутися довкола – існує багато речей, які засвідчують, що нове суспільство вже прийшло і його розвиток іде повним ходом. Комп’ютерна, аудіо‒ та відео‒ техніка, засоби мобільного зв’язку сьогодні уже нікого не дивують, однак, ще декілька десятків років тому такий розвиток подій видався сценарієм фантастичного роману (як виявляється ідеї письменників‒фантастів виявились не такими уже й фантастичними).

3. Побудова інформаційного простору в сучасному суспільстві

    Сучасні інформаційні технології дають можливість накопичувати інформацію й миттєво надавати її в різних формах кожному, хто потребує. Це кардинально змінило бізнес, освіту, дім, зайнятість і практично все, що нас оточує. Інформаційна складова в житті сучасного суспільства, яка збільшується з року в рік, свідчить про його інтенсивну інформатизацію.

    Практично кожна європейська країна має  документ найвищого рівня, в якому  визначається національна політика з побудови інформаційного суспільства. При цьому зазначається, що створення такого суспільства підвищує конкурентоспроможність усієї країни, покращує якість життя населення, дає можливість збільшити темпи розвитку й переходу на передові економічні, торгові, технологічні позиції. Серед багатьох напрямів розвитку інформаційного суспільства особлива увага останнім часом приділяється проблемам використання інформаційних технологій.

    Необхідним  є вироблення стратегії щодо формування і розвитку єдиного інформаційного простору, головними компонентами якого повинні бути інформаційні ресурси та інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура. Інформаційний простір буде ефективним, якщо він буде відкритим для суспільства і даватиме можливість реалізовувати узгоджені інтереси громадян, суспільства і держави на комплексній і системній основі. У зв’язку з цим як приклад побудови інформаційного простору слід відзначити досвід Швеції у впровадженні інформаційно-комунікаційних технологій та побудові інформаційного суспільства. На відміну від інших країн, основна частина науково-дослідних робіт, які фінансуються державою, проводяться в університетах та інститутах, що входять до системи вищої освіти Швеції. Серед пріоритетних галузей – інформаційні технології, а також підвищення практичної віддачі від досліджень, їх комерціалізація.

    Рейтинги Global Information Technology Report 2009-2010, який був  опублікований Всесвітнім економічним форумом, очолює Швеція. У доповіді стосовно інформаційних технологій 2009-2010 підкреслюється визначальна роль інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) як одного з інструментів проведення більш економічно, екологічно та соціально стійкого розвитку у світі в період після однієї з найбільших економічних криз за останні десятиліття.

    Дослідження, підготовлене до початку Всесвітнього економічного форуму, показало, що Швеція посіла перше місце серед країн за активністю використання інформаційних технологій. Друге місце зайняв Сінгапур, третє – Данія, четверте – Швейцарія, п’яте – США та інші країни Північної Європи разом з Канадою, Гонконг і Нідерланди завершать десятку. Росія опинилася на 80 місці, а Україна на 82 за рівнем використання ІТ. 81 місце займає Сальвадор, а 83 – Гватемала. Рік тому Україна зайняла 62 місце в цьому списку. Усього до рейтингу увійшло 133 країни, а доповідь є і надалі найбільш авторитетною та всеохоплюючою у світі міжнародної оцінки впливу ІКТ на процес розвитку та конкурентоспроможності країн. Доповідь підготовлена Всесвітнім економічним форумом у співробітництві з INSEAD, провідною міжнародною бізнес-школою, у рамках глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму в мережі та промисловому партнерстві, програмі інформаційних технологій та телекомунікацій.

    Для кожної країни в рейтингу підраховується індекс мережевої готовності, який розглядається як підготовленість країн до ефективного використання ІКТ в трьох аспектах: спільний бізнес, регулювання та інфраструктури в галузі ІКТ; готовність трьох основних зацікавлених груп у суспільстві – фізичних осіб, бізнесу та уряду – у використанні та отриманні вигоди від ІКТ. Для Швеції він становив 5,65, для Росії – 3,58, для України – 3,53. Оцінюючи рівень розвитку ІТ в країні, автори звіту оцінювали доступність технологій для користувачів, готовність громадян використати технологічні новинки, а також рівень їх використання.

    Розвинуті країни вже зробили стрибок від  індустріального до інформаційного суспільства. І малорозвинені країни мають можливість, перескочивши епоху індустріалізації, вступити в еру комп’ютерного інтелекту. Подібно до того, як праця і капітал були основними факторами індустріального суспільства, інформація і знання сьогодні стають вирішальними чинниками інформаційного суспільства. Інформація підвищує ефективність всіх дій працівників, а знання, закладені в інформації, стають реальною силою при їх матеріалізації у виробництві. Межі зростання матеріальних можливостей визначені лише в галузях традиційної економічної системи, а в розвитку інформаційних технологій таких меж не передбачається. Немає меж для виникнення і споживання інформації. Саме інформація здійснює всезростаючий вплив і на традиційну економічну систему, оскільки інформація дозволяє ефективніше використовувати матеріальні ресурси природи. Виникла нова парадигма інформаційного суспільства: мінімізація матеріального виробництва і максимізація інформаційного виробництва.

    Телекомунікації й електронні інформаційні технології, які є суспільною базою для працевлаштування, не мають меж зростання і розвитку. Платформи інформаційних технологій стануть ще більш інтегрованими і здатними реалізовувати між- і внутрішньоорганізаційну координацію суспільно-виробничих процесів. Розподіл ресурсів стане більш активним і динамічним.

    Працівників майбутнього, що володіють знаннями, будуть характеризувати властивості, які повною мірою не тільки залежать від стану і розвитку суспільних інформаційно-технологічних платформ, а саме на них і побудовані. Такі основні властивості, як:

    – високий рівень мобільності і здатність працювати віртуально;

    – високий рівень освіти і розумових здібностей;

    – повний набір навичок, необхідних для процесу трансформування знань;

    – унікальність індивідуальних навичок повністю будуть забезпечуватися розвинутими компонентами інформаційних технологій. Значення працівників, які володіють знаннями, зросте і в соціальному, і в економічному розумінні. Цей процес у подальшому все більшою мірою буде залежати саме від стану і розвитку інформаційних технологій і систем. Не дивлячись на абстрактність терміна, суть поняття «інформаційна технологія» полягає в розширенні можливостей конкретних людей. Розвиток інформатики надзвичайно динамічний. При цьому і апаратні, і програмні технології розвиваються шляхом, який робить можливим обробку великої кількості інформації в режимі реального часу і доступ до цієї інформації майже з будь-якої точки за допомогою розподілених (баз даних) ресурсів.

    Тенденції розвитку сучасного суспільства  приводять до того, що будь-яка технологія рано чи пізно стає технологією інформаційною: якщо не повністю, то принаймні окремі її компоненти мають відношення до ІТ, а якщо не мають, то найближчим часом будуть мати. Все наше життя – бізнес, системи управління, культура – проходить під знаком ІТ. Сучасний світ надзвичайно стрімко змінюється: стираються старі контури, вимальовуються нові, і в найближчому майбутньому темпи змін будуть тільки зростати. Позитивні наслідки інформатизації дозволяють людині швидко і достатньо просто через глобальну інформаційну систему підключатися до будь-яких інтелектуальних досягнень цивілізації в інтересах інтерактивного навчання, підвищення кваліфікації, розваг, творчості, культури або бізнесу. Революція в комунікаційних технологіях дає можливість регулярно оновлювати інформацію, користуватись нею в режимі реального доступу, якщо є відповідні до цього засоби. Стосовно мультимедійних засобів, можна окреслити нові моделі:

• використати здібності найліпших фахівців із різних ділянок;
• пов’язати ці знання зі знаннями фахівців у галузі нових, інтерактивних розважальних навчальних методик;
• застосувати найкращі методи інтерактивних мультимедійних засобів комунікації;
• подати цей матеріал у вигляді спрощених моделей, які сприятимуть легкому навчанню;
• подати ці курси в режимі негайного безкоштовного доступу кожного, хто має комп’ютер, підключений до мережі;
• встановити мережу Інтернет, яка уможливить ефективніше й приємніше індивідуальне навчання.

    Знаковим  етапом переходу до інформаційного суспільства  можна вважати підписання на міжнародному рівні в 1999 р. Окінавської хартії глобального інформаційного суспільства, а також проведення Всесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства (Женева, 2003; Туніс, 2005). Зрозуміло, що XXІ століття – це не тільки вік цифрових інформаційних технологій, це – початок нових глобальних взаємовідносин і суспільної взаємодії, які розгортатимуться в глобальній мережі Інтернет, а також в різноманітних мережах мобільного зв’язку та телекомунікаційних.

4. Соціально–філософський аспект інформатизації та інформаційної цивілізації

    В умовах глобальної інформатизації сучасного  суспільства різко підвищилися вимоги до якості інформації, зокрема – до її вірогідності. Поліпшуючи якість інформації, можна підвищити її вірогідність. Поліпшуючи і, тим більше, спотворюючи передану інформацію, можна свідомо знизити не тільки її вірогідність, але й навмисно дезінформувати споживачів інформації.

    Втручаючись в регулювання інформаційних  потоків, у процес їхньої обробки  і управління, можна впливати на ті або інші події. Дослідники виділяють критерії, що характеризують інформатизацію: економічний, технологічний, політичний, соціальний, культурний. На основі проведених досліджень визначено, що:

• сучасний світ у своєму розвитку проходить шлях від простої інформатизації до інформаційної цивілізації;
• інформаційна цивілізація, будучи динамічним глобальним процесом, будується експоненціально;
• наукове знання й інформація відіграють роль найважливішого фактора виробництва; біля третини ВНП постіндустріальних країн створюється в галузях, що безпосередньо виробляють інформаційні блага і послуги, а також устаткування для передавання й обробки інформації;
• темпи зростання інформаційного сектора економіки перевищують темпи зростання економіки в цілому; інформаційний сектор забезпечує від 50 до 100 відсотків чистого приросту зайнятості;
• розвиток інформаційного сектора спирається на стійкий зростаючий споживчий попит, зумовлений високим освітнім і культурним рівнем кола споживачів інформації;
• у структурі споживання значної частини соціально активного населення нові знання й інформація відіграють не меншу роль, ніж традиційні споживчі товари;
• відбувається перерозподіл суспільного багатства на користь працівників інформаційного сектора, що призводить до підвищення економічної і статусної цінності освіти.

    З кінця ХХ ст. стає очевидним, що інформатизація – загальний і неминучий період розвитку людської цивілізації, період освоєння інформаційної картини світу, усвідомлення єдності законів функціонування інформації в природі і суспільстві, практичного їхнього застосування, створення індустрії виробництва і обробки інформації.

    Інформатизація  – це глобальний процес активного  формування та широкомасштабного використання інформаційних ресурсів. В процесі інформатизації відбувається перетворення традиційного технологічного способу виробництва і способу життя в новий, постіндустріальний на основі використання кібернетичних методів і засобів. Інформатизація в індустріально розвинених країнах стає центральною ланкою, об’єднуючою всі сторони якісних перетворень в суспільстві.

    В результаті інформатизації на новий  рівень піднімаються наукові дослідження і розробки, виробництво, управління, всі сфери соціального життя суспільства, якісно змінюються параметри економічного зростання. Головними напрямками розвитку інформатизації стають:

• створення найбільш прогресивних і найбільш гнучких засобів обробки інформації;
• зниження вартості обробки інформації, покращення технічних характеристик устаткування, розширення масштабів стандартизації пристроїв сполучення,
• якісне покращення підготовки кадрів;
• розробка захисних заходів проти несанкціонованого доступу до інформації.

    Процес  інформатизації, в результаті якого  створюється інформаційне середовище, відбувається не завжди усвідомлено, хоча його окремі компоненти формуються людьми осмислено, цілеспрямовано (напр.. бібліотеки, банки даних, статистичні дані, телефон, комп’ютер і т.д.). Існуюче середовище не завжди відповідає потребам людини, воно суперечливе, агресивне.

    Людина  повинна бути ознайомлена з інформаційною  інфраструктурою, як з сучасною транспортною у вигляді комплексу автомобілів, поїздів, літаків, швидкісних доріг індустріального періоду. Вироблення навичок, вміння користуватися системами передачі інформації, в тому числі комп’ютером, і сучасними високорозвиненими телекомунікаційними системами, Інтернетом, повинно стати для кожної людини звичайною справою, тобто таким же вільним і простим, як використання транспортних засобів.

    Для України інформатизація – шлях не лише до європейської інтеграції, але й до економічного добробуту. Українська стратегія інформатизації нині розробляється за участі вітчизняних економістів, правників, урядовців, наукових робітників інформаційно–телекомунікаційної галузі, а також підприємців, журналістів, фахівців з інформаційних технологій (ІТ) , активістів громадських організацій найрізноманітнішого спрямування, робітників освітянської сфери і просто небайдужих користувачів Мережі.

    Інформатизація  як спосіб існування інформації являє  собою суперечливу єдність аспектів сталості (послідовним відтворенням процесів творення, зберігання, переробки, обміну, поширення інформації), та мінливості (оперуванням інформацією, яке складає зміст цих процесів). Принципову важливість для дослідження інформатизації має розуміння системного

    характеру інформації, яка наявна лише за умови  існування інформаційної системи, відповідності організації джерела інформації й адресата.

    Термін  «інформація» у повсякденній мові визначається як повідомлення, знання, дані про щось. Із розвитком кібернетики та теорії інформації він набув розгалуженішого значення. Інформація тлумачиться як зміст повідомлення, міра організації. Важливо підкреслити, що, на думку багатьох дослідників (М.Ф.Тарасенко, Н. Винер, О. М. Рякін, Б. В. Бірюков ), необхідно відрізняти поняття інформації від її матеріального носія. Інформація, вважають вони, не існує сама по собі, вона необхідно міститься в своєму матеріальному носії. Проте одна і та ж інформація може втілюватися у різні матеріальні носії і, навпаки, один і той же матеріальний носій здатний втілювати різноманітну за своїми семантичними та прагматичними характеристиками інформацію.

    Інформатизація  – відносно новий термін, який все частіше починає використовуватися в тих же контекстах, в яких раніше використовувались слова «автоматизація», «комп’ютеризація», «електронізація». Але інформатизація – не тільки новий спосіб позначити відому проблему, використання цього терміну стало свого роду віхою, що відзначає новий рівень розуміння самої проблеми. Йдеться, насамперед, про різке збільшення продуктивності праці на основі нових інформаційних технологій.

    Інформатизація  суспільства – це організований соціально–економічний і науково–технічний процес створення оптимальних умов для задоволення інформаційних потреб і реалізації прав громадян, органів державної влади, організацій, суспільних об’єднань на основі формування і використання інформаційних ресурсів. Вона повинна збігатися з процесами соціальної інтелектуалізації, що істотно підвищує творчий потенціал особи і її інформаційного середовища. Учені виділяють два основні теоретико–методологічні підходи до інформатизації суспільства:

    – технократичний –  коли інформаційні технології вважаються засобом підвищення продуктивності праці і їх використання обмежується, в основному, сферами виробництва чи управління;