Кормоприготування. Хімічний склад кормів

Міністерство Аграрної Політики України

Таврійський Державний Агротехнологічний  Університет

Кафедра:

Реферат на тему:

«Кормоприготування»

.

Зміст:

1. Хімічний склад кормів.
2. Класифікація кормів за походженням.
3. .Поживність кормів. Нормована годівля тварин.
4. Сучасна техніка для заготівлі кормів
5. Сінаж.
6. Екструдування.
7. Список рекомендованих джерел.

Хімічний  склад кормів

Годівля сільськогосподарських  тварин базується на знаннях хімічного  складу   кормів, фізіології тварин, перетравності і поживності кормів. Кормами називають продукти, що містять  поживні речовини в засвоювальній  формі і не впливають шкідливо на організм тварин. Корми мають  певний хімічний склад і поживність, які визначають його якість.

Поживні речовини кормів - це органічні та мінеральні речовини (білки, жири,вуглеводи, вітаміни, макро- і мікроелементи, та ін.), необхідні для годівлі  тварин.Отже, якість корму залежить від його хімічного складу.

У кормах виділяють такі компоненти - суху речовину і воду, а також органічну і мінеральну частини.

Вміст такого неорганічного  компоненту корму, як води коливається  в широких межах - від 4 до 95%. Багато її в траві - 75-85%, силосі - 60-80%, коренебульбоплодах - 75-90%, водянистих кормах (барді, вижимках, жомі) - 82-95%, незбираному та збираному  молоці - 87-92%, мало в сіні та в соломі - 15-17%, зерні - 13-15%, макусі, шроті, трав'яному  борошні, сухих дріжджах - 5-10%. Вміст  води в кормах впливає на їх поживність та зберігання. Чим більше води, тим  нижча їх поживність і вони швидше псуються.

Суха речовина є основною поживною частиною корму, яка включає  органічні речовини і мінеральні елементи.

Органічні речовини складають  основну масу корму і представлені азотистими (протеїн), безазотистими (жири і вуглеводи) та біологічно активними  речовинами (вітаміни, гормони, ферменти).

Азотисті речовини корму - це сирий протеїн, який є найбільш важливою частиною корму і має  в своєму складі білки, вільні амінокислоти і небілкові азотисті сполуки - аміди. Білки - високомолекулярні органічні  речовини, які складаються із амінокислот. Вони бувають прості (протеїни), побудовані лише з амінокислот, і складні (протеїди), які складаються з простих  білків та речовин небілкової природи (вуглеводів, жирів, нуклеїнових кислот, фосфору та інших елементів). До амідів відносяться проміжні продукти синтезу  й руйнування білків.

За вмістом протеїну корми  значно різняться. Багаті на протеїн  корми тваринного походження - кров'яне  борошно - 70-80%, м'ясо-кісткове борошно - 30-40%, сухі дріжджі - 45-50%, макуха і шрот - 30-45%, зерно бобових 20-30%. У зерні  злакових міститься в середньому 8-12% протеїну. Мало протеїну в коренебульбоплодах - 0,5-2,5%, жомі - 1,2-1,5%, соломі - 4-6%.

Протеїн корму має дуже важливе значення для життєдіяльності  організму тварини. Він необхідний для синтезу білків тіла, молока, яєць.  Ферменти, гормони, імунні тіла - це також білки, що виконують каталітичну, регуляторну, захисну та інші функції в організмі.

До біологічно активних речовин (БАР) кормів належать вітаміни, ферменти, гормони. Серед БАР виключно велике значення належить вітамінам, які в  тваринному організмі беруть участь у каталітичних реакціях і регуляції  всіх життєвих процесів. Нестача в  кормах вітамінів, в першу чергу A, C, комплексу B, D тощо та інших БАР, спричиняє важкі порушення життєдіяльності  тваринного організму, тому важливо  знати їх вміст в кормах.

Безазотисті речовини корму  об'єднують у своєму складі вуглеводи  і жири.

Вуглеводи в кормах представлені клітковиною і безазотистими  екстрактивними речовинами (БЕР).

Сира клітковина - це складова частина рослинних клітинних  оболонок, до складу якої входять, крім целюлози, геміцелюлоза, пектинові  речовини тощо. Вона важко перетравлюється, тому що в травних соках тварин немає ферментів, які б забезпечили  її розщеплення. Такі ферменти виділяють  лише мікроорганізми, що є в шлунково-кишковому  тракті. Найкраще використовують клітковину жуйні, що мають чотирикамерний шлунок з багатою мікрофлорою.

У годівлі тварин клітковина має важливе значення, як баластна речовина, подразник рецепторів шлунково-кишкового  тракту, що сприяє кращому виділенню  травних соків та перистальтиці  шлунка і кишечника. Найбільше клітковини міститься в соломі - 40-45%, сіні та полові - 20-35%. У зернових кормах - 2-10%, висівках і деяких видах макух - 11-16%. Мало її в коренебульбоплодах (близько 1%) і зовсім немає в кормах тваринного походження.

До групи безазотистих екстрактивних речовин в основному  відносять цукри, крохмаль, глікоген, частину пектинових речовин і  геміцелюлоз, камеді (рослинний клей) і органічні кислоти. Найбільше  кормове значення мають цукри  і крохмаль. Безазотисті екстрактивні речовини в організмі тварини  використовуються, як основне джерело  енергії. Крім того, вони необхідні  для синтезу деяких амінокислот, біологічно активних речовин, молочного  цукру, жирів.

Багато цукрів містять  цукрові буряки - до 17%, морква 6-8%, з  відходів промислового виробництва - меляса - до 60%. Крохмалю багато в картоплі - до 25%, зерні - 40-70%.

Вміст жиру (ліпідів) в кормах коливається в широких межах. У м'ясо-кістковому та рибному борошні  кількість жиру може сягати 15%. У  макусі його міститься 6-8%, зерні вівса  і кукурудзи 4-6%, а в коренебульбоплодах лише до 0,1-0,2%.

Жири кормів дають в 2,25 раза більше енергії, ніж інші поживні  речовини, з ними до організму надходять  жиророзчинні вітаміни (A, D, E, K) і незамінні  жирні кислоти - лінолева, ліноленова і арахідонова. Жири сприяють більш  економній витраті протеїнів  і відіграють запасаючу роль у  тваринному організмі.

Мінеральні речовини кормів у організмі тварин включаються  в склад ферментів, білків, кісткової, нервової тканин тощо, приймають участь у процесах травлення, обміну речовин  і енергії та необхідні для  його нормального функціонування. У  тваринних тканинах знайдено більше 60 хімічних елементів. Основні макроелементи (вміст більше 0,01%) - Са, Р, Nа, Сl і К  та мікроелементи (вміст менше 0,01%) - Fe, Cu, Zn, Mg і інші.

Мінеральна частина корму (зола), крім оксидів металів і  ангідридів кислот (чиста зола), містить  і домішки - частинки вугілля, пісок, кремнієву та вугільну кислоти тощо. Золи більше в стеблах і листках і менше в зерні та плодах.

Хімічний склад корму  може змінюватись в досить широких  межах Залежно від: ґрунтово-кліматичних  умов вирощування рослин, удобрення ґрунту, сорту і виду кормової рослини, агротехніки вирощування і фази заготівлі, способу збирання, збереження, переробки тощо.

Класифікація  кормів за походженням

Сільськогосподарським тваринам згодовують різноманітні корми, які  відрізняються за складом і поживністю та належать до різних класифікаційних груп.

Корми групують залежно від  їх походження та найбільш важливих якостей (вмісту поживних речовин в одиниці  маси, фізичних властивостей, фізіологічного впливу та ін.).

За походженням (за основу взята класифікація Г.О. Богданова) корми поділяють на зелені, соковиті, грубі, концентровані, кормові відходи  технічних виробництв, харчові відходи, корми тваринного і мікробіологічного  походження, мінеральні, небілкові  азотисті та інші добавки, вітамінні  корми, антибіотики.

Зелені корми являють  собою зелену масу, яку згодовують тваринам на пасовищі і в скошеному  вигляді. На зелений корм вирощують  бобові і злакові культури та їх суміші - горох, вику, кукурудзу, жито, овес, злакові і бобові трави, а також  соняшник, ріпак і деякі інші.

Соковиті корми. До цієї групи  відносяться силосовані корми, сінаж, коренебульбоплоди та баштанні культури.

В Україні з коренебульбоплідних  і баштанних культур вирощують  кормові буряки, кормову моркву, брукву, турнепс, картоплю, кормові  гарбузи, кабачки та кавуни.

Силосовані  корми - це вищезгадані соковиті корми, що зберігаються за рахунок консерванта - молочної кислоти, яка накопичується під час силосування в результаті молочно-кислого бродіння.

Грубі корми - це сіно природних і штучних сінокосів - сіно бобових і злакових трав, сінне і трав'яне борошно, сінаж, солома зернових культур.

Зелені, соковиті й грубі  корми називають ще об'ємними.

Концентровані корми містять  в 1 кг понад 0,65 корм. од. До цієї групи  відносяться зернові злакові  і бобові корми (ціле і дроблене зерно, дерть, борошно), концентратні комбікорми і деякі відходи технічних  виробництв (макуха, шроти, висівки, зернова  січка, солодові ростки, тощо). Концентратні комбікорми - це суміші різних сухих  подрібнених зернових кормів з добавками  мінеральних речовин, вітамінів, антибіотиків та інших біологічно активних речовин. Концентратні комбікорми призначені для доповнення основного раціону з грубих і соковитих кормів.

Часто на основі різних кормових компонентів та мікродобавок виготовляють повнораціонні комбікорми, що повністю забезпечують потребу тварин у азотистих, безазотистих, мінеральних та біологічно активних речовинах. При виготовленні повнораціонних комбікормів, на відміну  від концентрат них комбікормів, широко використовують борошно з  соломи і трав, жом буряковий сухий, більшу різноманітність мінеральних та біологічно активних компонентів тощо.

Кормові відходи технічних  виробництв - це побічні продукти переробки  сільськогосподарської сировини на підприємствах цукробурякового, олійного, борошномельного, пивного і спиртового виробництв. До них належать: жом, меляса, макуха та шроти, кормові фосфатиди, висівки, січка, борошняний порох, зернова лузга, пивна дробина, пивні дріжджі, барда хлібна і картопляна тощо.

Харчові відходи - це відходи громадського та індивідуального харчування населення. До них відносять очистки від картоплі й овочів, залишки м'яса, риби, фруктів та залишки готових страв.

Корми тваринного походження - це відходи м'ясокомбінатів (м'ясне, м'ясо-кісткове, кров'яне борошно), рибних промислів (рибне борошно), молочної (цільне, збиране і сухе молоко, сироватка).

Корми мікробіологічного  походження - це різні кормові добавки - джерела білка й амінокислот. Мікробіологічна промисловість  виробляє білково-вітамінні добавки (БВД) та дріжджі.

Мінеральні  добавки - це, в першу чергу, солі Са, P, Na (крейда, борошно черепашок, ди- і моноамонійфосфат, мононатрійфосфат, кухонна сіль) та деяких інших елементів. Особливу групу мінеральних добавок складають білково-вітамінно-мінеральні добавки (БВМД) і премікси. БВМД призначені для покриття нестачі протеїну, вітамінів і мінеральних речовин у раціонах. Премікси - це мінерально-вітамінні добавки, які випускають з наповнювачем (кормове борошно, висівки, сухі дріжджі).

Вітамінні корми та препарати  дають тваринам в зимовий період. До вітамінних кормів відносять вітамінне  та трав'яне борошно, моркву, силос, хвойне борошно, дріжджі, а також  БВД, БВМД і премікси.

Вітамінні препарати виробляють на промислових підприємствах шляхом хімічного і мікробного синтезу. Сюди відносять масляний концентрат вітаміну A, D2, D3, риб'ячий жир (вітамін D), сухий препарат вітаміну A, D3, комбіновані препарати - тетравіт тощо.

Кормові небілкові азотисті добавки використовують як джерело  аміаку для бактеріального синтезу  білка в рубці жуйних тварин. Такими добавками є карбамід, вуглеамонійні  солі (ВАС) - карбонат і бікарбонат амонію, а також ацетат амонію, 25%-ва аміачна  вода, деякі види БВМД і ін.

Антибіотики - це продукти діяльності специфічних організмів, які пригнічують і вбивають хвороботворні мікроорганізми. У тваринництві використовують біоміцин, тетрациклін, гризин, бацитрацин тощо.

Процес травлення у  тварин та властивості корму, пов'язані  з ним

Правильна годівля тварин - це основа підвищення їхньої продуктивності та зниження собівартості продукції. Годівля повинна враховувати не тільки властивості корму, а й фізіологічні основи його перетравлення і засвоєння твариною.

Травна система тварин складається з органів ротової  порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, тонкого і товстого кишечників та залоз - печінки і підшлункової.

Процес травлення у  жуйних тварин (велика рогата худоба, вівці) розпочинається в ротовій порожнині, де корм пережовується і змочується слиною. Слина містить ферменти амілазу  і мальтазу, що розщеплюють вуглеводи.

Пережована кормова маса проковтується і через глотку й стравохід ,попадає у перший відділ шлунку - рубець і, пізніше, - сітку. Рубець, сітка, а також наступний відділ шлунку жуйних - книжка, які називають ще передшлунками, заселені бактеріями (1-10 млрд. шт. на 1 г вмісту) та інфузоріями (1-2 млн. на 1 г вмісту). Мікроорганізми виділяють ферменти, які розщеплюють целюлозу та інші вуглеводи до низькомолекулярних жирних кислот - пропіонової, оцтової, масляної. Ці кислоти, всмоктуючись у кров тварин, є джерелом енергії та попередниками для синтезу складових частин молока.

Набубнявілий і розм'яклий  корм з рубця і сітки відригується назад у ротову порожнину і  ще раз пережовується. Період відригувань  триває 40-50 хв і повторюється 6-8 раз  на добу. Повторно пережований корм знову проковтується і попадає  в сітку та книжку, де продовжується  його перетравлення та часткове зневоднення.

Далі травна маса попадає  в останній відділ шлунку жуйних - сечуг, або власне шлунок, де вона піддається дії шлункового соку. Сік містить  соляну кислоту і фермент пепсин, під дією якого білки корму  розщеплюються до пептидів і пептонів.

З сечуга харчова маса, або  хімус, направляється у дванадцятипалу кишку тонкого кишечника, де під  дією ферменту підшлункової залози - трипсину, білки і пептони розщеплюються  до амінокислот. Тут же, під дією жовчі, яка омилює продукти травлення і ферменту ліпази жири розщеплюються до водорозчинних жирних кислот і гліцерину.

Основна маса поживних речовин  засвоюється в тонкому кишечнику, всмоктуючись через епітелій, але  цей процес, та особливо зневоднення, продовжується також і в товстому кишечнику. Через пряму кишку  товстого кишечника й анальний отвір  неперетравлені рештки видаляються.

Травлення у жуйних триває 26-36 год, а у свиней - 16-18 год, птиці - 4-6 год.

У організмі тварини засвоюються  не всі поживні речовини з'їденого  корму, тому його якість визначається не тільки хімічним складом, а й ступенем перетравності.

Перетравність корму - це процес розщеплення корму на складові частини, які засвоюються організмом тварини  та видалення неперетравлених решток. Чим більше перетравних речовин  у кормі, тим вища його поживність.

Ступінь перетравності поживних речовин корму виражають коефіцієнтом перетравності, який визначають як відношення кількості перетравлених організмом поживних речовин, тобто засвоєних, до загальної їх кількості у кормі  у відсотках. На практиці перетравність  різних кормів оцінюють за перетравністю  складових частин - клітковини, протеїну, жиру тощо у дослідах на тваринах за різницею між кількістю речовин, спожитих ними в кормі та виділених  у калі. Перетравність корму, в  свою чергу, залежить не тільки від  його хімічного складу, а й від  виду і віку тварини, кількості та якості корму, його підготовки, тощо. Наприклад, коефіцієнт перетравності клітковини кукурудзяного силосу великою рогатою  худобою становить 71%, а свиньми  лише 18%.

Поживність  кормів. Нормована годівля тварин

Основним показником якості корму є його поживність, під якою розуміють комплексний показник, який характеризує властивість корму  задовольняти потребу тварин в енергії  та поживних речовинах.

Корми оцінюють за загальною  енергетичною поживністю - це кормова  одиниця, крохмальний еквівалент і  ін.; енергетичною поживністю - обмінна  енергія, перетравна, чиста енергія; протеїновою поживністю; мінеральною  поживністю; вітамінною поживністю.

У нашій країні загальну поживність різних кормів виражають  кормовими одиницями. За одну кормову  одиницю взято поживність 1 кг вівса  середньої якості, під час згодовування якого зверх підтримуючого раціону  у дорослого вола відкладається 150 г жиру, або 1414 Ккал чистої енергії. Всі інші корми порівнюють за поживністю з 1 кг вівса. Наприклад, 1 кг зерна кукурудзи  за загальною поживністю дорівнює 1,34 кормової одиниці, 1 кг моркви - 0,27 кормової одиниці. Це означає, що 1 кг вівса за загальною поживністю можна замінити 0,75 кг кукурудзи або 3,7 кг моркви.

Підтримуючим вважається такий рівень годівлі тварин у  непродуктивному стані, під час  якого вона не змінює своєї маси. Визначають поживність корму в кормових одиницях, виходячи з хімічного складу корму і коефіцієнтів перетравності. На їх підставі обчислюють вміст перетравних  поживних речовин. Останні перемножують на коефіцієнт переводу їх у кормові  одиниці і роблять поправку на повноцінність концентратів і коренебульбоплодів та сирої клітковини грубих і зелених  кормів та продуктів їх переробки (силос, сінаж, трав'яне борошно).

Зважаючи на те, що оцінка поживності кормів у вівсяних кормових одиницях має ряд недоліків (продуктивна  дія поживних речовин встановлена  лише для відгодівлі дорослих волів, а рекомендована для всіх видів  тварин без врахування складу раціону, віку, напряму продуктивності тощо), І.С. Попов та О.П. Дмитроченко запропонували  оцінювати поживність кормів за енергетичним критерієм - величиною обмінної енергії.

Обмінна енергія виражається  у МДж (раніше виражали у енергетичних кормових одиницях (ЕКО)) і визначається для кожного виду тварин окремо. Наприклад, поживність 1 кг зеленої  маси люцерни становить 0,22 кормових одиниць загальної поживності, або 1,75 МДж обмінної енергії для великої  рогатої худоби, 1,99 МДж обмінної енергії для свиней, 1,98 МДж обмінної енергії для овець.

Протеїнову поживність визначають за кількістю та якістю протеїну в  кормах. Вміст сирого або перетравного протеїну виражають у відсотках, в грамах на 1 кг натурального корму  або сухої речовини.

Мінеральна поживність корму  визначається кількістю мінеральних  речовин, які надходять в організм тварини з кормами і частково з питною водою.

Крім загальної кількості  мінеральних речовин, у раціонах тварин визначають співвідношення між  окремими елементами. Співвідношення між кальцієм і фосфором повинно  становити 1,5-2:1, тобто на одиницю  фосфору потрібно 1,5-2 одиниці кальцію.

Вітамінна поживність корму. Вітаміни входять до складу кормів у дуже малих кількостях, але відіграють важливу роль у регулюванні процесів обміну речовин в організмі. Вони є в складі багатьох ферментів. Нестача  вітамінів під час годівлі  викликає порушення обміну речовин  в організмі, сповільнює ріст, знижує продуктивність, плодючість, життєздатність приплоду, опірність організму тварин різним захворюванням.

Недогодовування, як і перегодовування, негативно позначається на організмі  тварин, підвищує собівартість продукції  тощо. Тому важливе значення в сільському господарстві має нормована годівля  тварин.

Нормованою годівлею називають  фізіологічно повноцінну і економічно вигідну годівлю тварин, за якої тварини отримують всі необхідні  поживні речовини в потрібній  кількості.

Основним завданням нормованої годівлі сільськогосподарських  тварин є забезпечення повної реалізації їх генетичного потенціалу продуктивності за економного витрачання кормів.

На основі потреби тварин в енергії і поживних речовинах  протягом певного часу, встановлюють норму годівлі. В довідниковій літературі частіше всього норму годівлі  подають на одну добу, з врахуванням  ваги тварини, віку, фізіологічного стану, продуктивності тощо.

На підставі норм годівлі  складають кормові раціони. Кормовим раціоном називають набір певних кормів у відповідній кількості, які згодовуються тваринам, згідно норми годівлі. Кормовий раціон, як і норма годівлі, охоплює певний проміжок часу - добу, декаду, місяць, рік.

За поживністю кормовий раціон повинен обов'язково відповідати  нормі годівлі, а також бути достатнім  за масою, враховувати певні особливості  тварин (масу, вік, рівень продуктивності тощо), наявність певних кормів у  господарстві, кліматичні умови тощо.

У виробничих умовах, як правило, раціони складають для групи  тварин певної статті, маси, віку та продуктивності, і таку годівлю називають груповою. Для такої годівлі формують більш-менш однорідні групи тварин, визначають норму і складають раціон із розрахунку на середню голову.

Відповідно до питомої  ваги окремих кормів у складі раціонів виділяють різні типи годівлі  тварин. Наприклад, для дійних корів  за кількістю концентратів розрізняють  концентратний, напівконцентратний, малоконцентратний  і об'ємистий типи годівлі.

Господарське значення і  біологічні особливості великої  рогатої худоби

Скотарство - це провідна галузь тваринництва, яка займається вирощуванням великої рогатої худоби. В Україні завдяки функціонуванню цієї галузі народного господарства отримується 99% молока і 40% м'яса від загальних об'ємів виробництва цих продуктів.

Предком всіх порід великої  рогатої худоби є азіатський і  європейський тури. Одомашнення худоби спочатку розпочалося в субтропічних країнах Азії та Африки (8-9 тис. років  тому), а потім в Європі (5-6 тис. років тому).

Біологічні властивості  великої рогатої худоби дозволяють до 15-18 місячного віку досягати маси 450-500 кг.

Забійний вихід м'яса, що визначається як відношення маси харчових продуктів після забою тварини  до загальної маси тварини перед  забоєм, виражене у відсотках, для  великої рогатої худоби становить 50-70%.

Рекордні показники надою  молока сягають 20-25 тис. кг молока в  рік та до 100 кг на добу. Лактаційний (дійний) період триває 300- 305 днів, сухостійний - 60-65 днів.

Тварини досягають господарської  зрілості у 16-19-місячному віці і використовуються, як правило, до 10-12-річного віку. Період тільності 280-285 днів. Теля народжується одне, рідше двоє і більше.

Травна система великої  рогатої худоби, як жуйних тварин з  багатокамерним шлунком, дозволяє згодовувати  їм дешеві об'ємні корми, які добре  перетравлюються. У скотарстві з  високою ефективністю використовуються такі грубі корми, як трава, силос, сінаж, сіно, солома та ін.

Скотарство - це джерело цінних органічних добрив, основним з яких є підстилковий гній, на долю якого в Україні, серед органічних добрив, припадає 70%. За рік одна корова продукує до 10 т гною.

Біологічні особливості  великої рогатої худоби дозволяють широко використовувати механізацію  в скотарстві, що дає можливість організувати виробництво молока та м'яса на основі промислової технології.

Поголів'я великої рогатої  худоби в Україні одне з найчисельніших із сільськогосподарських тварин. Наприклад, лише в Тернопільській області на сьогоднішній час нараховується близько 600 тис. голів худоби.

Сучасна техніка для заготівлі кормів

Сінаж — це вид корму, в основі консервування якого лежить “фізіологічна сухість середовища”, або зниження вологості рослинної сировини шляхом її підв’ялення до межі, що виключає розвиток гнильних, маслянокислих та інших шкідливих мікроорганізмів. Поживність 1 кг сінажу: 0,3–0,4 к.о., 50–55 г перетравного протеїну, 35–40 мг каротину, понад 5 г Са, до 1 г Р, рН = 4,8–5,3. Сінаж має цілий ряд переваг порівняно з силосом. Насамперед він значно кращий за смаковими якостями. На відміну від силосу, сінаж містить удвічі більше сухих речовин. Якість заготівлі сінажу менше залежить від погодно-кліматичних умов, ніж якість заготівлі сіна, здійснюваної в польових умовах. Оскільки на підв’ялення маси витрачається в 3–4 рази менше часу, це дає можливість зменшити втрати поживних речовин за рахунок фізіологічних та біохімічних процесів, що протікають у скошених рослинах. Важливою перевагою є й те, що, завдяки зниженій вологості, сінаж не промерзає у сінажних спорудах, а тому цей вид корму можна заготовляти і в північних регіонах. Порівняно із силосом, сінаж має краще цукро-протеїнове співвідношення, яке забезпечує сприятливі умови для розвитку мікрофлори рубця, хороше травлення і добре засвоєння поживних речовин корму. Мікробіологічні процеси при сінажуванні Процеси консервування зелених рослин, що протікають у підв’яленій масі під час заготівлі сінажу, значною мірою відрізняються від аналогічних, що відбуваються під час заготівлі силосу. Особливістю сінажування є те, що консервуючим фактором сінажу є так звана “фізіологічна сухість середовища”, тоді як силосування — молочнокисле бродіння.

Здоров’я тварин і низька собівартість кормів є головними  чинниками, що визначають економічну ефективність виробництва продукції тваринництва. Виробництво біологічно повноцінних кормів для тварин значною мірою залежить від особливостей технології кормоприготування.

На сьогоднішній день розроблені і використовується різні способи  баротермічної обробки компонентів  комбікормів, які дозволяють не тільки підвищити їхню засвоюваність в  організмі, але і надати корму  нових поживних властивостей. Розповсюдження набули методи екструдування та експандування  кормів. Найбільший ефект від їхнього  застосування отримують при обробці  зернових компонентів, насамперед сої, яка у своєму складі містить антипоживні  речовини.

Проте дані про результати термічної обробки зернових кормів дають підстави говорити, що перегрівання може значно зменшити їхню поживність для моногастричних тварин.

У зв’язку з цим викликає інтерес узагальнення існуючих літературних даних про вплив різних способів баротермічної обробки зернових компонентів комбікормів на їхні поживні властивості для свиней і птиці.

Екструдування— один з ефективних способів обробки кормової сировини. Суть його полягає в об-робці зерна вологістю 12–16% (сухе екструдування) або 25–30% (вологе) під дією високого тиску (2,8–3,9 МПа) і температури 120–150ºС. Після цього, внаслідок переміщення в зону звичайного тиску, відбувається декомпресійний вибух зерна і утворення продукту мікропористої структури. В результаті такої обробки в зерні сої інактивуються антипоживні речовини, а уреазна активність знижується до 0,05–0,1 од. рН.

Вважається, що доступність  амінокислот при екструдуванні  підвищується внаслідок руйнування в молекулах білка вторинних  зв’язків, а завдяки порівняно  невисокій температурі і короткочасній  обробці самі амінокислоти не руйнуються. В той же час екструдери успішно  нейтралізують інгібітори трипсину, уреазу тощо. Дані, наведені Ф. Ф. Адамень, свідчать про високу перетравність  сирого протеїну повножирової сої після  екструдування, що становить близько 87%, тоді як цей показник для прожареної сої залежно від розміру помелу становив 74–80%.

При екструдуванні відбувається желатинізація крохмалю. Його вміст  зменшується на 12%, натомість продуктів  його первинного гідролізу (декстрини) – збільшується в 5 разів, а цукру  – на 14%. При цьому, значно поліпшуються гігієнічний статус корму, оскільки знищуються патогенні мікроорганізми, у тому числі і грибки (але не їхні токсини).

Доступність жиру внаслідок  розриву клітинних стінок також  підвищується. Завдяки тому, що в  процесі екструдування фермент  ліпаза, яка викликає псування жиру, руйнується а природний антиоксидант вітамін Е зберігає активність, стабільність жиру зростає.