Кредитно- банківська система

    ПЛАН

 

    Вступ.

    1. Суть кредитно-банківської системи.

    2. Структура кредитно-банківської  системи.

    3. Розвиток і становлення кредитно-банківської  системи в Україні.

    Висновки.

    ЗМІСТ

 
ВСТУП............................................................................................................... 4
1. СУТЬ КРЕДИТНО-БАНКІВСЬКОЇ  СИСТЕМИ.................................. 6
2. СТРУКТУРА КРЕДИТНО-БАНКІВСЬКОЇ  СИСТЕМИ.................... 11
3. РОЗВИТОК І СТАНОВЛЕННЯ  КРЕДИТНО-БАНКІВСЬКОЇ  СИСТЕМИ В УКРАЇНІ..................................................................................  
27
ВИСНОВКИ...................................................................................................... 39
СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ............................................. 40

    ВСТУП.

 

    У спадщину від часів радянської влади  Україна отримала систему центрального планування. В умовах централізованої  адміністративно-командної економіки  самі банки, по суті, не були комерційними організаціями, вони були організаціями державного управління, що наділені функціями адміністративного контролю за своїми клієнтами. У самій системі органів управління банки відігравали другорядну роль, виконуючи функції “касира і бухгалтера” держави.

    У 1991 році почалося формування національної банківської системи України. За дуже короткий час виникло біля двохсот банківських установ, які, окрім відкриття поточних рахунків до запитання і видачі комерційних кредитів, надають цілий ряд нових послуг. Сучасні комерційні банки, окрім чисто комерційних кредитів, надають позички під заставу нерухомості, позички на споживчі потреби, а також інвестують засоби в купівлю цінних паперів. Крім того, вони надають послуги по відкриттю ощадних і строкових рахунків поряд із звичайними вкладами до запитання, а також займаються багатьма іншими видами діяльності, включаючи здачу в оренду сейфів для зберігання цінностей, обмін іноземної валюти, випуск кредитних карток, здача в оренду обладнання, пропонують комп’ютерні послуги.

    Банки різних рівнів завдяки своїй діяльності глибоко проникають в усі сфери економіки, чим і впливають на всі економічні та соціальні процеси в країні. Робота банківської системи забезпечує ринок механізмами та інструментами, що самоврегульовують взаємовідносини у ринкових умовах, а державі надають можливість ефективно впливати на економічні процеси задля реалізації всіх суспільних інтересів.

    Процеси, які відбуваються в економіці  України та в банківській системі  зокрема, вимагають нових узагальнень  і розробки рекомендацій, які враховували б сучасні умови діяльності банків та їх клієнтів. Тому, на нашу думку, сучасним економістам будь-якої спеціальності необхідно володіти та постійно удосконалювати знання теорії та практики банківської справи, для чого слід ознайомитись та вивчити суть, види та функції банків, що і є метою написання курсової роботи. 

    1. СУТЬ КРЕДИТНО-БАНКІВСЬКОЇ  СИСТЕМИ.

 

    Банківська  діяльність – набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання  яких дозволено законом тільки під  особливим наглядом держави спеціальним інститутам, які називаються банками. Іншим фінансовим посередникам займатися цією діяльністю заборонено. Банк в правовому відношенні – це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.

    В Законі “Про банки і банківську діяльність” ( березень 1991р.) банком названо  будь-яку установу, що виконує функції  кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом.

    До  банківської діяльності відноситься  комплекс з трьох посередницьких операцій:

  • приймати грошові вклади від клієнтів;
  • надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;
  • здійснювати розрахунки між клієнтами.

    Комплекс  з трьох базових операцій створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

    В дійсності фінансові посередники, крім базових, можуть виконувати й багато інших, не базових, але потрібних для грошового ринку операцій. Такі банки прийнято називати універсальними. Банки, що виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку, називаються спеціальними.

    Якщо  ж посередник грошового ринку  не виконує жодної з названих базових  операцій, тобто позбавлений ознак банку, його відносять до небанківських фінансових інститутів. В Україні такими інститутами є: страхові, трастові, фінансові, інвестиційні компанії, пенсійні фонди тощо.

    Банківська  система – законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції.

    Закон України “Про банки і банківську діяльність” перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні  і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України повинна бути дворівневою, встановив, які банки відносяться до кожного з рівнів і яким буде механізм зв’язків між ними.

    Необхідність  формування банківської системи, як особливої структури, визначається двома групами причин:

  • пов’язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами – забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи всіх банків;
  • пов’язаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі.

    За  своєю структурою банківські системи  різних країн істотно відрізняються. Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш за все, дворівнева їх побудова.

    На  першому рівні знаходиться центральний  банк. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань  в грошово-кредитній сфері, перш за все – підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи.

    На  другому рівні банківської системи  знаходяться решта банків, які  в Україні прийнято називати комерційними банками.

    В зарубіжних країнах до комерційних  належить тільки частина банків другого  рівня. Переважно це банки, що виконують весь комплекс базових операцій і створені на акціонерній основі. Крім комерційних у кожній країні виділяється цілий спектр інших банків – кооперативних, приватних, спеціалізованих тощо.

    Класифікація  комерційних банків [15, с.54]

Класифікаційні  ознаки Види комерційних  банків
Порядок створення Перепрофільовані, новостворені
Характер  спеціалізації Універсальні, спеціалізовані
Територія діяльності Регіональні, республіканські, міжнародні
Розмір Великі, середні, малі
Форма власності Загальнодержавні, муніципальні, колективні (відкриті й  закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативні ), приватні, зі стопроцентною іноземною власністю, змішані
Функції і характер виконуваних операцій Інвестиційні  зберігання, депозитні, іпотечні, земельні, інноваційні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові, експортно-імпортні, лізингові, торговельні
Характер  відносин Банки-гаранти, банки-кореспонденти, уповноважені
Ступінь впливу Монополісти, аутсайдери
Структура Багатопрофільні, безфіліальні
Ступінь контролю Контролюючі, контрольовані
Конкурентоспроможність Конкурентноспроможні, неконкурентноспроможні
Фінансовий  стан Стійкі, проблемні, кризові, банкрути
 

    Основна визначальна, провідна функція банків за умов перехідної, а згодом і створеної реально цивілізованої економіки – це посередництво у фінансовій і кредитній сфері, обслуговування господарсько-фінансових операцій. Посередництво виражається у процесі продажу рахунків фінансових вимог приватним клієнтам, а також державі. Одна з функцій комерційних банків проявляється в тому, щоб зменшувати ризик для індивідуальних рахунків за допомогою об’єднання нагромаджень і використання їх для створення великих диверсифікованих груп активів, інакше кажучи, функціональне призначення комерційних банків – це акумуляція, зберігання і використання фінансових ресурсів.

    Отже, банківська система – це специфічна економічна та організаційно – правова  структура, що забезпечує функціонування грошового ринку та економіки в цілому.

    Вона  покликана виконувати такі функції:

  • трансформаційну;
  • створення платіжних засобів та регулювання грошової маси;
  • забезпечення сталості банківської діяльності і грошового ринку.

    Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки мають можливість змінювати:

  • строки грошових капіталів;
  • їх розміри;
  • фінансові ризики.

    Функція створення грошей і регулювання  грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Це ключова функція банківської системи. В її виконанні беруть участь усі ланки системи. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної.

    Функція забезпечення сталості банків та грошового  ринку пов’язана з надзвичайно  високою ризиковістю банківської  діяльності. Банки, на відміну від  інших економічних суб’єктів, несуть підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розлад усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи.

    2. СТРУКТУРА КРЕДИТНОЇ  СИСТЕМИ.

 

    Кредитна  система це сукупність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють вільні грошові капітали, доходи і заощадження юридичних і фізичних осіб і надають їх у позичку позичальникам — підприємствам, уряду, особам.

    Структуру кредитно-фінансових інститутів, з  яких складається кредитна система, подано на рис. 1.

    

    Рис. 1. Структура кредитної системи [11, с.82]

    Серед найважливіших процесів, що відбуваються у кредитній системі, можна виокремити такі:

    • концентрація і централізація банківського капіталу (невеликі банки неспроможні  надати необхідні кредити суб'єктам  господарювання;

    • наявність певної конкуренції між  кредитними інститутами;

    • інтеграція діяльності банків, зумовлена  потребою обслуговування міжнародних розрахунків;

    • перехід банківських установ  до системи електронних розрахунків у країні та за її межами;

    • кореспондентські відносини (договірні  відносини між банками з метою взаємного виконання операцій).

    Основним  кредитним інститутом у суспільстві  є банки. Вони діють водночас і  як покупці, і як продавці тимчасово  вільних грошових коштів, що існують у суспільстві. Банки здійснюють активні та пасивні операції.

    Активні операції банків це операції, за допомогою яких банки розміщують власний і залучений капітал. До них належать кредитні операції та банківські інвестиції.

    Кредитні  операції банків — це надання і погашення позичок. Банківські кредити класифікують за певними ознаками.

    1. За строками користування:

    • короткострокові (до одного року);

    • середньострокові (до трьох років);

    • довгострокові (понад три роки).

    Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено  умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту і відсотків за його користування.

    Короткострокові кредити надаються підприємствам у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва й обігу, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді.

    Середньострокові  кредити надаються підприємствам на оплату обладнання, поточні витрати, фінансування капітальних вкладень.

    Довгострокові кредити надаються для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення діючих основних фондів.

    2. За забезпеченням:

    • забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

    • гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

    • з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

    • незабезпечені (бланкові).

    3. За ступенем ризику:

    • стандартні;

    • з підвищеним ризиком.

    4. За способом надання:

    • одноразові;

    • відповідно до відкритої кредитної  лінії;

    • гарантійні (з наперед обумовленою  датою надання, у разі потреби, із стягненням комісії за зобов'язання).

    5. За строками погашення:

    • одночасно;

    • у розстрочку;

    • достроково (на вимогу кредитора або  за заявою позичальника);

    • з регресією платежів;

    • після завершення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

    Банківські  інвестиції — це вкладання банківських ресурсів, як правило, на тривалий строк. У більшості країн до банківських інвестицій належать вкладання в акції, облігації та інші високоприбуткові цінні папери.

    Пасивні операції банків це операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій. У країнах з розвиненою ринковою економікою за допомогою пасивних операцій формуються власні, залучені й емітовані кошти банків. Пасивні операції, пов'язані з розміщенням акцій, відрахуваннями з поточного прибутку і нерозподіленого прибутку, утворюють власні кошти банку. Ресурси банку формуються за допомогою залучення "чужих коштів" у формі строкових вкладів і на поточні рахунки, емісії кредитних грошей, акцептно-аваль-них операцій, створення умовних вкладів. У пасивних операціях центральних банків переважає випуск банкнот, у пасивних операціях інвестиційних банків — випуск і розміщення цінних паперів.

    Основні принципи кредитування: строковість, цільовий характер, забезпеченість, платність  кредиту.

    Принцип строковості означає, що позичку потрібно повертати в обумовлений строк.

    Конкретний  строк повернення позички залежить від форми кредитування. Наприклад, якщо у процесі кредитування користуються спеціальним позичковим рахунком, то взяті в борг кошти повертають щоденно, оскільки виручка від реалізації продукції в цьому разі зараховується на спеціальний рахунок (позичковий).

    Установи  банків можуть надавати відстрочку повернення позички, стягуючи за це підвищений процент.

    Від дотримання принципу строковості кредиту  залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення принципу строковості кредиту перетворює строкову заборгованість за позичками на прострочену. У разі порушення строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити підприємствам, як правило, не надаються.

    Цільовий  характер кредитування передбачає вкладення позичкових коштів у конкретні господарські процеси. Хоча в сучасних умовах комерційні банки переходять від кредитування об'єкта до кредитування суб'єкта, але цільовий характер кредитування зберігається, оскільки умови кредитування підприємств на витрати, пов'язані з основною виробничою діяльністю і капітальними вкладеннями, значно різняться. Крім того, різними є кредитні ресурси, які використовуються для коротко- та довгострокового кредитування. Неоднаковий підхід банку до вирішення питань про надання забезпечених і незабезпечених позичок.

    Принцип забезпеченості позичок має на меті захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Донедавна, коли банківську систему СРСР становили державні спеціалізовані банки, принцип забезпеченості зводився до матеріальної забезпеченості позичок. Кредити надавалися під товарно-матеріальні цінності й витрати виробництва і забезпечувалися заставою цих цінностей або продукцією, яка надходила у заставу в міру її випуску. У такий спосіб створювалися умови для повернення кредиту. З переходом економіки до ринкових відносин і створенням акціонерно-комерційних та кооперативних банків носієм гарантії повернення позички можуть бути, крім матеріального забезпечення, цінні папери — акції, облігації, векселі, страхові поліси, гарантії платоспроможності юридичних і фізичних осіб тощо. Комерційні банки можуть надавати так звані бланкові позички, що не мають реального забезпечення. Вони надаються під високий процент, оскільки пов'язані з високим ризиком.

    У процесі кредитування підприємств  і громадян банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а  й обов'язкового виконання принципу кредитування — платності кредиту, тобто сплати процента за користування позичкою. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, його складовою, оскільки кредитна операція — це акт комерційного продажу на певний час грошових коштів. Рівень процентних ставок, що встановлюється комерційними банками, залежить від строку користування позичкою і ступеня ризику, що виникає у зв'язку з кредитною операцією. Що більший строк, на який надаються позички, і вищий ступінь ризику, то більша процентна ставка за кредити. За рахунок процентів банки сплачують свої витрати і одержують прибуток. Процент є також одним із засобів управління сукупним грошовим обігом.

    Основна маса кредитів видається під забезпечення. Існує кілька способів забезпечення позичок майном клієнта або зобов'язаннями третьої особи. Майно або зобов'язання, взяті як забезпечення, повинні бути високоліквідними, мати тривалий термін зберігання, стабільні ціни на закладене майно.

    Від того, наскільки закладене майно  відповідає цим вимогам, залежить обсяг позички, що видається банком. Розмір позички під заставу майна встановлюється у відсотках до ринкової вартості застави на момент укладення кредитної угоди. Перевищення ціни застави над сумою кредиту необхідно для компенсації ризику втрати, збитку, зміни цін на майно. У разі неплатоспроможності боржника кредитор має право реалізувати заставу з метою відшкодування з виручених коштів боргу клієнта і витрат з реалізації. Виручка від реалізації застави, що залишилася, повертається клієнтові. Якщо виручена сума недостатня, кредитор має право на фінансову претензію до позичальника.

    У банківській практиці країн з  ринковою економікою найпоширеніші такі носії забезпечення кредитів: гарантія, або порука, третьої сторони, переуступка контрактів і дебіторської заборгованості, товарні запаси, шляхові документи, нерухоме майно, цінні папери, дорогоцінні метали.

    Гарантія (порука) є обов'язком третьої особи погасити борг позичальника у разі його неплатоспроможності. Оформлюється гарантія (порука) як самостійний обов'язок гаранта або за допомогою передатного напису на вимогу боргу (індосаменту). Гарантом (поручителем) можуть бути банки.

    Переуступка контрактів. Цей спосіб забезпечення практикується у кредитуванні будівельних компаній або фірм, які регулярно постачають товари (надають послуги) за контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок чого надходження від замовника (покупця) виплат за контрактні роботи (товари, послуги) зараховуються на погашення заборгованості за позичками.

    Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передаванні банку рахунків, що потребують оплати за поставлені позичальником товари (виконані роботи, послуги). Існують два різновиди переуступки:

    • без повідомлення дебіторів —  грошові надходження від дебіторів передаються банку позичальником;

    • з повідомленням дебіторів —  дебітори здійснюють виплати безпосередньо банку.

    Забезпечення  товарними запасами. За такої форми як заставу використовують сировину, матеріали, готові вироби. Перевага надається товарам, якими торгують на біржі й ринкові ціни на які легко визначити. Умовою використання товарних запасів як застави є їх страхування.

    Існують два способи оформлення цього  забезпечення: під складські квитанції та під охоронні розписки. За першим способом заставлені товари вилучають у позичальника і передають на збереження складській компанії. Складські квитанції є забезпеченням кредиту. Після погашення позички банк виписує ордер на видачу товарів клієнтові. За другим способом товари перебувають на відповідальному зберіганні у позичальника, але контроль за ними доручається представникам банку-кредитора чи третім особам (наприклад, складській компанії). У цьому разі забезпеченням є охоронні розписки. Поширенішим способом збереження застави для позичальника є другий, оскільки перший пов'язаний з високими витратами, що позначається на вартості позички. Надання позички під охоронні розписки сприяє зниженню витрат щодо збереження застави, проте підвищує ризик банку і потребує високої надійності клієнта.

    Видом забезпечення кредиту товарними  запасами може бути вексель позичальника. Цей спосіб оформлення забезпечення застосовують при кредитуванні фірм роздрібної та оптової торгівлі. Банк-кредитор оплачує товари фірмі-постачальнику. Позичальник, отримавши товар, який юридичне належить банку, зобов'язується зберігати його до моменту погашення позички. Зобов'язання позичальника посвідчується векселем, який підлягає оплаті на вимогу (пред'явлення) банку-кредитора. Якщо партія заставних товарів продана кінцевому споживачу, то позичальник має право розпоряджатися виручкою тільки на підставі доручення банку-кредитора. Без доручення виручка зараховується на погашення позички.

    Забезпечення  шляховими документами використовується у кредитуванні експортно-імпортних торговельних операцій. У цьому разі заставою за короткостроковими позичками є документи, які підтверджують відвантаження товарів (коносамент і накладні). Коносаменти застосовуються для оформлення відвантаження товарно-матеріальних цінностей морським і річковим транспортом, накладні — іншими видами транспорту. Цей спосіб забезпечення кредиту оформлюється через індексування зазначених документів їх власниками на користь банку-кредитора. Умовою надання кредиту під забезпечення шляховим документом є страхування вантажу.

Кредитно- банківська система