Кредитование физических лиц

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра фінансів та банківської  справи

 

 

Бочерова Вікторія Олександрівна

КУРСОВА РОБОТА

з фінансово-кредитних  дисциплін

на тему: «МЕХАНІЗМ ОРГАНІЗАЦІЇ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ»

 

 

Спеціальність: 6.030508 – «Фінанси та кредит» («Банківська справа» )

 

 

 

                                             Науковий керівник: ассистент, к.е.н. Волкова В.В.

 

 

 

 

 

 

 

Донецьк – 2011

ЗМІСТ

 

Вступ   3

1. Економіко-правові засади  споживчого кредитування населення    5

2. Макроекономічний аналіз споживчого кредитування населення в Україні  16

3. Мікроекономічний аналіз споживчого кредитування населення на прикладі АКБ «ПриватБанк» 24

Висновки 32

Додатки …………………………………………………………………………..34

Перелік використаних джерел…………………………………………………  37

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Споживче кредитування є одним з найпоширеніших видів  банківських операцій у розвинутих країнах світу і є одним  зі стимулюючих факторів розвитку економік цих країн. Вітчизняні комерційні банки прагнуть до збільшення обсягів кредитування за такими програмами. Разом з тим дана практика призводить до зростання кредитних ризиків. Проблеми розвитку споживчого кредитування розглядаються в працях багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців.

У них досліджується  зміст і форми проведення споживчого кредитування, визначаються напрями  його розвитку в Україні. Проте у  науковій літературі недостатньо розглядаються  питання, пов’язані з ефективністю операцій споживчого кредитування.

Актуальність курсової роботи полягає в необхідності дослідження сучасного стану, структури та обсягів споживчого кредитування населення комерційними банками України, як нового суттєвого явища в економіці України 21 сторіччя, доцільності проведення оцінки ефективності різновидів споживчого кредитування та загального рівня порівняльної привабливості споживчого кредитування населення.

Об’єктом дослідження є – процес організації споживчого кредитування населення.

Предметом дослідження є – сукупність відмінностей, які виникають у процесі споживчого кредитування населення.

Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні важливості впровадження банківськими установами України продуктів споживчого кредитування населення України, розкриттю діючої практики розвитку банківських продуктів споживчого кредитування, а також пошуку напрямків удосконалення розвитку сегменту продуктів споживчого кредитування на основі систематизації існуючих тенденцій розвитку цього сектору.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

- розглянути правовий  аспект споживчого кредитування  в Україні;

- дослідити економічну сутність, класифікаційний розподіл та особливості процесу споживчого кредитування населення в Україні;

- визнатити тенденції  у секторі споживчого кредитування населення в Україні;

- провести аналіз послуг в кредитному портфелі споживчого кредитування АКБ “Приватбанк”(м. Дніпропетровськ), який є найбільшою банківською установою України.

Методами дослідження є – структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистистичний аналіз хронологічних рядів параметрів.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, дозволить покращити роботу зі споживчого кредитування установами банків; надасть  можливість комерційним банкам організувати їх діяльність у відповідності з цілісною системою управління кредитними операціями та кредитними ризиками, впровадити нові ефективні нетрадиційні кредитні пропозиції, і як наслідок, підвищити ефективность функціонування банківської системи в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ

 

Як свідчить світовий досвід, банківські операції з фізичними особами становлять близько третини загального обсягу всіх операцій, які проводять фінансово-кредитні установи країн із ринковою економікою. Одним із видів банківських операцій з фізичними особами є споживче кредитування, яке допомагає прискорити реалізацію товарів широкого вжитку і побутових послуг, збільшує платоспроможний попит населення, підвищує його життєвий рівень.

В економічній та законодавчо-нормативній  літературі на даний час немає  єдиного підходу до визначення сутності споживчого кредиту. Основними визначеннями терміну “споживчий кредит” представлені у таблиці 1.1. Автори додатково вказують, що в широкому розумінні - споживчий кредит – це кредит, який надається не тільки фізичним, але і юридичним особам на споживчі цілі, коли юридичні особи опосередковано надають кошти отриманого кредиту своїм працівникам у вигляді централізованого придбання для них квартир, дач, земельних ділянок під садівництво.

Споживчий кредит може надаватись як банками, та кредитними установами небанківського типу, а також юридичними і фізичними особами. В Україні кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кредит, є ломбарди (надають кредит під рухоме майно - дорогоцінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підприємства зв'язку (телеграми і телефонні розмови в кредит), торговельні організації (продаж товарів з розстрочкою платежу). Кредити своїм працівникам можуть надавати суб'єкти господарювання за рахунок спеціальних фондів, які вони створюють у результаті розподілу прибутку, що залишається в їх розпорядженні. Фізичні особи також можуть надавати кредит на споживчі цілі одна одній.

Таблиця 1.1.

Трактування поняття «споживчий кредит» у законодавстві України, та вітчизняній економічній літературі

Автор і/або джерело	Трактування
Панова Г.С. [1, с.112]	Споживчий кредит – це кредит, який надається фізичним особам на придбання  споживчих товарів та послуг і який погашається поступово. Споживчий кредит характеризує відносини, що виникають з приводу фінансування потреб кінцевого споживання. Суб`єктами споживчого кредитування у якості позичальників виступає населення, у якості кредитора – банки, кредитні спілки, підприємства виробники, торгівельні посередники.
Мочерного С.В. [2, с.176]	Споживчий кредит – це кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку , якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. Суб’єктами кредитних відносин являються фізичні особи (позичальники ) , а в особі кредитора виступають банки, інші кредитні установи ( ломбарди, пункти прокату та інші підприємства та організації ). Між банком та населенням може існувати й посередник, наприклад торгівельна організація, однак при цьому зміст споживчого кредиту не змінюється.
Сусіденко В.Т. [3, с.45]	Споживчий кредит – це кошти, які надаються комерційними банками громадянам України під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.
„Положенням про кредитування”(№ 246 1995 рік) Національного банку України	Споживчий кредит – це кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.
Скоморович І.Г. [4, с. 179]	Споживчий кредит – це вид кредиту, який надають фізичним особам у національній або іноземній валютах для  задоволення їхніх споживчих  потреб. Особливістю такого кредиту  є те, що метою його отримання  є не забезпечення прибутків, а задоволення певних споживчих потреб.
Мороз А.М., Савлука М.І. [5, с.113]	Споживчий кредит – це кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання. Джерелами погашення кредитів на споживчі потреби є доходи позичальників, через що погашення кредиту здійснюється у міру їх формування.

 

 

Окрім забезпечення соціальних потреб населення, споживчий кредит відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, який, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, прискорюючи отримання прибутку і доходів державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулювати грошовий обіг у країні.

До 2003 року Національним банком України споживчий кредит визначався як позичка, яка надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам - резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг, тобто реклама видачі споживчих кредитів в іноземній валюті порушувала Декрет Кабінету Міністрів „ Про валютне регулювання ”, в якому єдиним законним платіжним засобом на території України визначена національна валюта – гривня і , відповідно, ціна на території України на всі споживчі товари тривалого користування та послуги визначається в актах купівлі-продажу тільки в гривнях [6, с.4].

Постановою Правління  НБУ від 05.03.2003 р. №79 “Про внесення змін до Положення про кредитування”  було визначено, що споживчий кредит може бути виданий банком не лише в національній грошовій одиниці, а й в іноземній валюті. Крім того, скасовано дотримання цільового використання споживчого кредиту. Але цільовий характер використання споживчих кредитів може бути передбачений у кредитному договорі за згодою сторін. В процедурі надання кредитів скасовано колегіальність вирішення питання про надання кредиту незалежно від його розміру — банки приймають рішення щодо надання кредитів позичальникам відповідно до своїх статутів та внутрішніх положень, які регулюють кредитну діяльність.

Суб’єктами кредитних відносин при споживчому кредитуванні являються фізичні особи (позичальники ) , а в особі кредитора виступають банки, інші небанківські кредитні установи. Між банком та населенням може існувати й посередник, наприклад торгівельна організація, однак при цьому зміст споживчого кредиту не змінюється. Об’єктом кредитування є витрати, пов’язані з задоволенням попиту населення поточного характеру, в тому числі придбання товарів в особисту власність, а також витрати капітального (інвестиційного) характеру на будівництво та підтримання нерухомого майна. Враховуючи це, з нашої точки зору, найбільш економічно та організаційно обґрунтованим визначенням споживчого кредиту є його класифікація як невиробничого кредиту, тобто не призначеного для отримання додаткового прибутку, що може бути сформульовано як: „Споживчий кредит – це грошові кошти в національній чи іноземній валютах, які надаються комерційними банками та фінансовими установами, діючими згідно Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг„ [7, с.3] та отримавшими ліцензію Національного банку України чи Держфінпослуг України на проведення кредитних операцій банківськими [8, с.2] та небанківськими фінансовими установами [9, с.3], громадянам України на невиробничі потреби під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості”.

Таким чином, на основі аналізу  викладених вище різних точок зору має-мо можливість сформулювати економічну сутність споживчого кредиту як: „Споживчий кредит - це невиробничий кредит, тобто не призначений для отримання додаткового прибутку, який надається для задоволення споживчих потреб населення (кредит фізичній особі) чи найманих працівників (кредит юридичній особі), під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості та сплачується за рахунок джерел, не пов’язаних з експлуатацією наданого кредиту”.

Правове регулювання  відносин між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і тими, хто надає послуги, здійснюється за допомогою законодавства про захист прав споживачів, що містить сукупність галузевих нормативних правових актів, у яких встановлюються основні права споживачів, визначається механізм реалізації та захисту цих прав, зокрема щодо гарантій, а також встановлюються юридичні наслідки порушення зазначених прав [10, с.602].

Одне з центральних  місць у споживчому законодавстві  України посідає саме Закон «Про захист прав споживачів» [11, с.3], який, необхідно визнати, є комплексним нормативним правовим актом. У ньому об'єднані норми цивільного та адміністративного права, представлені норми цивільного процесуального та фінансового права. 1 грудня 2005 р. ВР України прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів», яким Закон України «Про захист прав споживачів» викладено в новій редакції. Основною новизною цих змін є те, що нормами зазначеного Закону регулюються відносини із надання споживчого кредиту.

Закон визначає споживчий  кредит як кошти, що надаються креди-тодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Споживачем виступає фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника. Продукцією, в розумінні Закону, є будь-які вироби (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Таким чином, споживчий кредит це не тільки кредитування на придбання товару, а й на надання певних послуг [11, с.4].

Нормами ст. 11 Закону врегульовано права споживачів на випадок укладення ними кредитних договорів (зокрема, при здійсненні операцій з кредитування банківських рахунків споживачів), відповідно до яких кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві на придбання продукції, а споживач зобов’язується повернути їх разом із нарахованими відсотками.

Права споживача в  разі придбання ним продукції у кредит обумовлюються наступними документами та процесами, встановленими Законом:

1. Договір про надання  споживчого кредиту укладається  між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками [11, с.6].

2. Перед укладенням  договору про надання споживчого  кредиту кредитодавець зобов'язаний  повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження  кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий  кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між  ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової  ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну  вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

3. Кредитодавець не  має права вимагати від споживача  відомостей, які не стосуються  визначення його платоспроможності  та не є необхідними для  надання споживчого кредиту.

Персональні дані, одержані від споживача або іншої особи  у зв'язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого кредиту, можуть використовуватися виключно для оцінки фінансового стану споживача та його спроможності виконати зобов'язання за таким договором.

Не є порушенням положень абзацу другого цієї частини повідомлення кредитодавцем відомостей про споживача Бюро кредитних історій, яке займається збиранням, обробленням, зберіганням, захистом і використанням інформації відповідно до законодавства про формування і ведення кредитних історій.

4. Договір про надання  споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

У договорі про надання  споживчого кредиту зазначаються:

1) сума кредиту;

2) детальний розпис  загальної вартості кредиту для  споживача;

3) дата видачі кредиту  або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;

4) право дострокового  повернення кредиту;

5) річна відсоткова  ставка за кредитом;

6) інші умови, визначені  законодавством.

У договорі про надання  споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни  облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

5. До договорів із  споживачами про надання споживчого  кредиту застосовуються положення Закону [11, c.12] про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:

1) для надання кредиту  необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом;

2) споживач зобов'язаний  під час укладення договору  укласти інший договір з кредитодавцем  або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;

3) передбачаються зміни  в будь-яких витратах за договором,  крім відсоткової ставки;

4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

6. Споживач має право  протягом чотирнадцяти календарних  днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором.

Споживач також сплачує  відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.

Споживач не зобов'язаний сплачувати будь-які інші збори у  зв'язку з відкликанням згоди.

Кредитодавець зобов'язаний повернути споживачеві кошти, сплачені ним згідно з договором про надання споживчого кредиту, але не пізніше, ніж протягом семи днів. За кожний день затримки повернення споживачу коштів, сплачених ним згідно з договором про надання споживчого кредиту понад установлений строк (сім днів), споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка суми, належної до повернення кредитодавцем.

7. Право відкликання  згоди не застосовується щодо:

1) споживчих кредитів, забезпечених іпотекою;

2) споживчих кредитів  на придбання житла;

3) споживчих кредитів, наданих на купівлю послуги, виконання якої відбулося до закінчення строку відкликання згоди.

8. Споживач має право  достроково повернути споживчий  кредит, у тому числі шляхом  збільшення суми періодичних  виплат.

Якщо споживач скористався  правом повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат, встановлених в абзаці першому цієї частини, кредитодавець зобов'язаний здійснити відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення.

9. У разі реалізації  споживачем своїх прав, передбачених статтями 8 і 10 Закону [11, с.12], ці права діють і стосовно кредитодавця, що надав йому споживчий кредит для придбання продукції. Кредитодавець у такому випадку зобов'язаний повернути споживачеві суму вже здійснених ним виплат при розірванні договору купівлі-продажу (виконання роботи, надання послуги) або здійснити відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача.

10. Якщо кредитодавець  згідно з договором про надання  споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі:

1) затримання сплати  частини кредиту та/або відсотків  щонайменше на один календарний місяць; або

2) перевищення сумою  заборгованості суми кредиту  більш як на десять відсотків;  або

3) несплати споживачем  більше однієї виплати, яка  перевищує п'ять відсотків суми  кредиту; або

4) іншого істотного  порушення умов договору про  надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець  на основі умов договору про надання  споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

11. Якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення.

При цьому кредитодавцю забороняється:

1) надавати неправдиву  інформацію про наслідки несплати  споживчого кредиту;

2) вилучати продукцію  у споживача без його згоди  або без одержання відповідного  судового рішення;

3) зазначати на конвертах з поштовими повідомленнями інформацію про те, що вони стосуються несплати боргу або споживчого кредиту;

4) вимагати стягнення  будь-яких сум, не зазначених  у договорі про надання споживчого  кредиту;

5) звертатися без згоди  споживача за інформацією про його фінансовий стан до третіх осіб, які пов'язані зі споживачем родинними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача;

6) вчиняти дії, що  вважаються нечесною підприємницькою  практикою;

7) вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Таким чином, нова редакція Закону «Про захист прав споживачів»[11, с.2] врегулювала відносини, які складаються між кредитодавцем та позичальником (споживачем), що можуть мати місце під час виконання ними взятих на себе зобов'язань відповідно до укладеного кредитного договору .

В той же час, запровадження  норм, які регулюють права споживача  в разі придбання ним продукції у кредит створює можливість виникнення в діяльності банків певних ризиків під час укладення та виконання договорів про споживчий кредит із фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, що обумовлені нормами ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» [11, с.13].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ

 

Значну роль у задоволенні  споживчих потреб населення, підвищенні його життєвого рівня, забезпеченні соціально-економічного розвитку країни відіграє такий вид кредиту, як споживчий  кредит, що надається населенню.

У таблиці 2.1 представлено динаміку та структуру вимог банків за кредитами, наданими в економіку України.

Таблиця 2.1.

Динаміка та структура  вимог банків за кредитами, наданими в економіку України (на кінець періоду) [12]

Період	Кредитний портфель, усього	Кредити суб’єктам господарювання		Кредити фізичним особам
		млн. грн.	%	млн. грн.	%
2007	462149,10	236063,19	51,1	149212,81	48,9
2008	759686,00	409467,74	53,9	264210,31	46,1
2009	635422,01	347806,77	54,7	214850,36	45,3
2010	613285,07	476181,35	77,6	144121,52	22,4
01.09.2011	658109,05	530319,71	80,6	140120,50	19,4

 

Починаючи з 2007 року спостерігається  стрімке зростання споживчого кредитування, яке відбувалося навіть в умовах фінансової нестабільності, коли банки змінювали умови кредитування майже щомісяця. Так, у період з 2007 по 2008 рік обсяги наданих кредитів фізичним особам збільшились на 11499,75 млн.грн [12]. Але поступово, починаючи з 2009 року, обсяги кредитів почали зменшуватись. Як видно з таблиці 1.1 частка кредитів, наданих фізичним особам у 2009 році становила 45,3%, у 2010 році – 22,4%, у 2011 році – 19,4%. Спостерігається стрімке зменшення частки споживчих кредитів у кредитному портфелі та зростання частки кредитів наданих суб’єктам господарювання. Так станом на 01.09.2011 р. їх частка становила 80,6%, коли у 2007 році – 51,1%.

 

 

Таблиця 2.2.