МІНІСТЕРСТВО
ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра філософських
та соціальних наук
Реферат
Світова
культура і мистецтво
на
тему: «Культура та мистецтво
стародавнього Єгипту та Межиріччя»
Студента 3 курсу 16 групи
денної
форми навчання
Факультету
економіки
менеджменту
та права
Мошури
Максима Олександровича
Науковий
керівник -
кандидат
філософських наук, доцент
Боровська
Л.О
Київ
2013
План
ВСТУП
1.МИСТЕЦТВО СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ
1.1. Мистецтво Древнього царства
(300 - 2300 роки до н.е.).
1.2. Мистецтво Середнього царства
(21 ст. до н.е. початок 18 ст. до
н.е.).
1.3. Мистецтво Нового царства
( 16-11 ст. до н.е.)
2. КУЛЬТУРА ТА МИСТЕЦСТВО МЕЖИРIЧЧЯ
2.1. Релігійні втручання стародавніх
мешканців Межиріччя
2.2 Писемність, література і мистецтво
2.3 Правові кодекси і наукові
знання
ВИСНОВОК
ВСТУП
З незапам'ятних часів давньоєгипетська
цивілізація привертала увагу людства.
Єгипет, як ніяка інша древня цивілізація,
створює враження вічності й рідкої цілісності.
На землі країни, що нині
називається Арабська Республіка
Єгипет, у стародавності виникла
одна із самих могутніх і
загадкових цивілізацій, що століттями
й тисячоріччями притягала як
магніт увага сучасників. У той
час, коли в Європі й Америці ще панувала
епоха кам'яного віку й примітивних мисливців,
древні єгипетські інженери будували
іригаційні спорудження уздовж Великого
Нила, древні єгипетські математики розраховували
квадрат підстави й кут нахилу Великих
Пірамід, древні єгипетські зодчі зводили
грандіозні храми, велич яких не здатне
принизити час...
Історія Єгипту нараховує
більше 6 тисяч років. Збережені
на його території унікальні
пам'ятники древньої культури
залучають щорічно величезну
кількість туристів із усього миру.
Грандіозні піраміди й Великий Сфінкс,
величні храми у Верхньому Єгипті, багато
інших архітектурних і історичних шедеврів
- все це як і раніше вражає уяву всіх, кому
вдається ближче познайомитися із цією
дивною країною.
Сьогоднішній Єгипет - найбільша
арабська країна, розташована на північному
сході Африки. Це - надзвичайно привітна
країна. Гостей завжди зустрічають із
відкритим серцем. Вас із інтересом розпитають
про родину, роботу, про ваші враження
від Єгипту. Також сердечно запросять
вас у гості, хоча б на чашечку сподіваючись.
Мільйони мандрівників відвідували Єгипет
- багато хто приїжджали сюди знову й знову,
і зараз Єгипет - одна із самих популярних
країн миру в мандрівників із усього світла.
Месопотамією (українською – Межиріччя
або Дворіччя) називають область між ріками
Тигром і Євфратом. Ця територія зараз
переважно належить Іраку. Стародавня
Месопотамія – історична область, де згідно
з сучасними уявленнями раніше від усіх
на планеті складається державність.
Дуже довго ця цивілізація залишалася
практично невідомою науці. У XIX ст. відбулися
грандіозні археологічні відкриття в
долинах Тигру і Євфрату. Були розкопані
головні міста Месопотамії, розшифрована
писемність, що дозволило досить детально
реконструювати минуле Дворіччя.
Особливість найдавнішої політичної
історії Месопотамії полягає
в тому, що тут існувала не одна, а
декілька держав, які почергово домагалися
переваги в регіоні. У кінці IV –
на початку III тисячоліття до н.е. на
півдні Дворіччя виникли міста–держави
Ур, Урук, Лагаш, об'єднані істориками збірною
назвою Шумер (на ім'я народу, що жив там).
Дещо пізніше сформувалося і почало завоювання
царство Аккад. У III тисячолітті до н.е.
велика частина Месопотамії потрапляє
під владу Вавілонського царства. Потім,
з XVI ст. до н.е., посилюється міць Асірії
(її столиця – місто Ніневія). Після нового
недовгого піднесення Вавілона в VI ст.
до н.е. Межиріччя було завойоване північним
сусідом – Персією (Іраном).
Культура цих держав мала певні
відмінності, але чітко простежується
її спадкоємність, спільні риси. Месопотамію
часто називають колискою людської цивілізації.
Багато що з того, що становить сучасну
культуру і оточує нас в повсякденному
житті, виникло саме там.
1.МИСТЕЦТВО СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ
1.1 Мистецтво Древнього царства (300
- близько 2300 роки до н.е.).
Столицею Єгипту в епоху
Древнього царства було місто
Мемфіс, розташований на початку
дельти Нила, недалеко від сучасної
єгипетської столиці - Каїра. Мемфіс,
одне з найдавніших міст миру,
відігравав важливу роль в історії
єгипетської культури. Пам'ятники Мемфіса
зберегли нам найдавніші добутки єгипетської
літератури. Мемфіс рано став і провідним
художнім центром, що вніс величезний
вклад у єгипетське мистецтво. Період
Древнього царства був часом додавання
основних форм єгипетської культури, починаючи
від самої форми держави. Тоді ж, і саме
в Мемфісі, визначилися й головні завдання,
і характер єгипетського мистецтва, і
співвідношення його видів, поступово
зложилися основні типи архітектурних
пам'ятників. В історії єгипетського мистецтва
провідна роль належала архітектурі. Уже
під час Древнього царства були створені
грандіозні кам'яні будівлі - гробниці
фараонів, піраміди. Це прагнення забезпечити
особливу міцність культових споруджень
і особливо гробниць, було пов'язане з
найдавнішими віруваннями. Для історії
єгипетської архітектури велике значення
мало будівництво царських гробниць, на
спорудження яких витрачалися величезні
засоби. Саме тут застосовувалися технічні
винаходи, нові ідеї зодчих. Класичним
зразком такого роду споруджень є піраміди
фараонів 4 - й династії (27 в. до н.е.) Хеопса,
Хефрена й Микерина (греч. варіант їхніх
імен). Їхня відточена форма, заснована
на пропорціях “золотого розтину”, була
гранично лаконічна й нескінченно виразна.
Два елементи визначали закономірності
форми: підстава, квадратне в плані, і сходження
сторін в одній крапці, подібно тому, як
все єгипетське життя сходилося, сфокусувалася
в обожненому фараоні. Геніальна у своїй
простоті пірамідальна конструкція несла
художнє узагальнення самої суті єгипетського
суспільства, підлеглого безмежної влади
фараона.
Характерною рисою пірамід
як архітектурних міркувань було
відношення маси й простору: похоронна
камера, де стояв саркофаг з
мумією, дуже невелика, а підводили
до неї довгі й вузькі коридори.
Просторовий елемент був зведений до мінімуму.
Безроздільно панувала маса
всієї піраміди, у той час як
сама піраміда була завершальною
частиною величезного просторового
ансамблю: на березі Нила стояв
невеликий нижній заупокійний
храмик, від якого йшов довгий критий
коридор. Піднімаючись по схилі Лівійського
плоскогір'я, він підводив до верхнього
заупокійного храму, розташованому в підніжжя
піраміди. Ансамбль фараона Хефрена мав
гігантського сфінкса, якого єгиптяни
називали «батьком страху». Уважається,
що це було зображення Хефрена в левиному
образі (голова людини й тіло лева).
Виняткове місце в єгипетському
мистецтві займає знаменитий
Великий сфінкс. Основу Великого
сфінкса становить природна вапнякова
скеля, що за своєю формою
нагадувала фігуру лежачого лева й
була оброблена у вигляді колосального
сфінкса, причому відсутні частини були
додані з відповідно обтесаних вапняних
плит. Розміри Сфінкса величезна: його
висота - 20 м, довжина - 57 м. На голові Сфінкса
царська смугаста хустка, на чолі висічений
урей - священна змія, що, по віруваннях
єгиптян, охороняє фараонів і богів, під
підборіддям видне штучна борода, що носили
єгипетські царі й знать. Особа Сфінкса
бути пофарбовано в цегляно-червоний цвіт,
смуги хустки були сині й червоні. Незважаючи
на гігантські розміри, особу Сфінкса
все-таки передає основні портретні риси
фараона Хафра. У стародавності Сфінкс,
колосальне чудовисько з особою фараона,
повинен був вселяти разом з пірамідами
подання про надлюдську міць правителів
Єгипту. Велике місце в мистецтві Древнього
царства займали рельєфи й розписи, що
покривали стіни гробниць і храмів, причому
й тут у даний період були вироблені основні
принципи подальшого розвитку цих видів
мистецтва. У Древнім царстві вже застосовувалися
обидва види єгипетського рельєфу - і більше
розповсюджений барельєф і властивий
саме єгипетському мистецтву врізаний
рельєф, при якому сама поверхня каменю,
що служила тлом, залишалася недоторканої,
а заглиблювалися контури зображень. Були
відомі й два види техніки стінного розпису:
більшість розписів виконувалося темперою
по сухій поверхні, у деяких же гробницях
цей спосіб сполучається із вкладкою кольорових
паст у заздалегідь приготовлені поглиблення.
Фарби були мінеральні : біла фарба добувалася
з вапняку, червона - із червоної вохри,
чорна - із сажі, зелена - з тертого малахіту,
синя - з кобальту, міді, тертого лазуриту,
жовта - з жовтої вохри. Розпису в ряді
випадків відрізняються чудовим сполученням
фарб. У відомих зображеннях гусаків з
однієї гробниці в Медуме коричневі,
жовті й червоні тони фігур одних птахів
і сірі, чорні й червоні тони інших прекрасно
оттеняються ніжною зеленню рослин. У
період Древнього царства велике значення
одержало художнє ремесло.
Судини з різних порід
каменю - алебастру, стеатиту,
порфіру, граніту, яшми; ювелірні
вироби із золота, малахіту, бірюзи, сердоліку
й інших напівкоштовних каменів, а також
з фаянсових паст; художні меблі з коштовних
порід дерева - крісла, носилки, намети,
то з інкрустаціями із золота, те оббиті
листовим золотом, дерев'яні ложа з художньо
обробленими кістяними ніжками; виробу
з міді, бронзи, глини - такий лише короткий
перелік тих різноманітних предметів,
які вже вироблялися протягом Древнього
царства. Виробам художнього ремесла Древнього
царства властиві такі ж строгі й прості,
закінчені й чіткі лінії, якими відрізняється
стиль усього мистецтва даного періоду.
Такі контури й високих кам'яних циліндричних
судин для зберігання пахощів, і неглибоких
більших блюд, і різних ваз. Ця строгість
і шляхетність ліній не відволікають уваги
від головної принадності таких судин
- чудово обробленого каменю, з якого вони
зроблені. Строкатість брекчії, вигадливі
сполучення вершкових, білих, жовтуватих
хвилястих смуг алебастру, те паралельних,
те нерівних, матові зелені або темно-сірі
відтінки шиферу - все це як би підкреслюється
самою формою ваз. Обробка всіляких матеріалів
уперше освоювалася саме на виробах художнього
ремесла, які показували тим самим широкої
можливості декоративного використання
даних матеріалів; краса полірованих поверхонь
каменю й розмаїтість тонів блискучих
кольорових фаянсів спочатку були освоєні
в ремеслі, а потім використані в зодчестві
й скульптурі. З іншого боку, ремісники,
тісно пов'язані з народним мистецтвом,
були постійними провідниками його животворящого
впливу на твори професійного мистецтва.
Образотворче мистецтво Древнього
Єгипту, представлене архітектурою,
скульптурою, рельєфами й розписами,
найтіснішим образом пов'язане
із заупокійним культом. При
цьому провідним видом була
архітектура. Першим значним спорудженням
у ряді грандіозних царських усипальниць
була т.зв. східчаста піраміда фараона
Джосера в Саккара (28 в. до н.е.).
З дітищем зодчого Імхотепа
зв'язані два важливих моменти:
перший - створення цілого ансамблю,
що увібрав у себе комплекс
заупокійних храмів, молитовень і дворів,
що оточують 60 - метрову усипальницю. Ансамблевий
початок підкреслювався стіною яка
огороджує прямокутну територію заупокійного
комплексу; другий - втілення ідеї збільшення
гробниці по вертикалі. Виділення гробниць
фараона за рахунок різкого збільшення
масштабів відбивало зростаючу владу
«синів бога».
Відмітна риса єгипетського
образотворчого мистецтва його
канонічність. характерні особливості,
Що Оформилися, образотворчих форм,
композиційного рішення стають
обов'язковими для всіх наступних добутків
певного жанру, начебто портретна скульптура,
рельєф, розпис. При всім цьому єгипетське
мистецтво проходить і деяку еволюцію,
тому що щира художня творчість не може
не реагувати на зміни, які відбуваються
в духовній культурі суспільства.
У Древнім царстві виробляються
строго певні типи статуй: варта
з висунутою лівою ногою й
опущеними руками, притиснутими
до тіла (статуя Мікеріна з
богинями, статуя Ранофера); сидяча,
з руками, покладеними на коліна
(статуя Рахотепа і його дружини
Нофрет, статуя царського переписувача
Каи).
Для них характерні наступні
художні прийоми: фігури побудовані
зі строгим дотриманням фронтальності
й симетричності. Голова поставлений
прямо й погляд спрямований
уперед. Фігури нерозривно пов'язані
із блоком, з якого висічені, що підкреслюється
збереженням частини цих блоків у вигляді
тла.
Статуї розфарбовувалися: тіла
чоловічих фігур у червонясто-коричневі
кольори, жіночих - жовті, волосся
- чорні, одягу - білого цвіту.
Основний характер - урочиста монументальність
і строгий спокій. До цим загального для
всіх скульптурних статуй закономірностям
варто додати невеликий, але дуже істотний
штрих - портретні риси в передачі особи.
Неможливо переплутати особа переписувача
Каї з його ледве плоским носом і видатними
вилицями й особа царевича Рахотепа з
напруженими зморщечками в перенісся,
акуратними вусиками й пухкими губами.
Гордовита особа зодчого Хеміуна, ледве
повненьке, з маленьким, але енергійним
і твердим ротом і особа верховного жерця
Ранофера із правильно строгими й безпристрасними
рисами. Довершує індивідуалізацію канонічних
рис ретельна пластична обробка тіла:
молодого, фізично розвиненого або повного,
з в'ялою шкірою й зморщечками.
1.2 Мистецтво Середнього царства
(21 століття до н.е. початок 18 століття
до н.е.).
Мистецтво Середнього царства
являло собою складне явище.
В умовах відзначеної політичної
боротьби й фараони й номархи,
природно, використовували також
мистецтво. Ще перші фараони
– з Фів, бажаючи підкреслити
законність володіння престолом, прагнули
наслідувати пам'ятників могутніх
владик Древнього царства. Важливим
моментом з'явилося поновлення будівництва
царських гробниць знову у вигляді пірамід.
Першим почав споруджувати свою усипальницю
у вигляді піраміди той же Аменемхет I,
що зважився при цьому помістити її вже
на півночі, порвавши зв'язок із гробницями
предків, - крок досить важкий, якщо врахувати
світогляд древніх єгиптян. Прагнення
фараонів початку XII династії наслідувати
пам'ятників Древнього царства змусило
єгипетських зодчих повернутися до зразків
цього періоду. Планування пірамід і заупокійних
храмів початку XII династії, і їх взаємозв’язок
повністю збігаються з розташуванням
усипальниць фараонів V-VI династій.
Однак внаслідок економічних
умов, що змінилися, спорудження
гігантських кам'яних пірамід було вже
неможливо, що й відбилося на масштабах
і техніку пірамід XII династії. Розміри
цих пірамід значно зменшилися, наприклад,
піраміда Сенусерта I мала 61 м у висоту.
Будівельним матеріалом служив тепер
в основному цеглу-сирець, причому різко
змінився спосіб кладки піраміди. Основу
її становили вісім капітальних кам'яних
стін, яки насходились радіусами
від центра піраміди до її кутів і до середини
кожної сторони. Від цих стін під кутом
в 45 градусів відходили інші вісім стін,
проміжки ж між ними заповнювалися уламками
каменю, цеглою або піском. Піраміди облицьовувалися
вапняними плитами, що з'єднувалися один
з одним дерев'яними кріпленнями. Таке
облицювання в основному тільки й стримувала
будинок піраміди Середнього царства;
не дивно тому, що ці піраміди в цей час
являють собою купи руїн. Зрозуміло, у
момент спорудження пірамід недоліки
техніки були сховані облицюванням, і
зовні піраміди початку Середнього царства
точно відтворювали тип усипальниці царів
Древнього царства. Так само як і раніше,
до східної сторони піраміди примикав
невеликий у порівнянні із самою пірамідою
заупокійний храм, від якого йшов прохід
до храму в долині.
В епоху середнього царства
( 21-18 вв. до н.е.) з'являється новий
тип заупокійного храму. Яркий
зразок-храм Ментухотепа I долині Деир
- ель - Бахари (західний берег Нила).
Перше, що кидається в очі
нововведення, зміна місцевості: не
в пустелі, а в скель Лівійського
нагір'я.
Друге - ускладнення композиції
заупокійного храму, що складає
із двох терас, розташованих одна над іншою
й завершувалась невеликою пірамідою.
Горизонтальне розташування терас,
підкреслені пологим пандусом, як би з
вертикальними портиками, що йдуть по
фасаду й з боків храму. За основним ядром
комплексу йде невеликий відкритий двір,
оточений колонадою. Додатковими елементами
цього архітектурного комплексу були
кам'яні розфарбовані статуї пануючи,
що стояли на дорозі, і сад із двома басейнами
перед першим залом.
Від заупокійного комплексу
Менхотепа I тягнеться ниточка до
храмової архітектури Нового царства,
одним з найбільш ранніх зразків якого,
був заупокійний храм цариці Хатшепсут
(нач. 15 ввека до н.е.). Він зведений уже
в знайомій нам долині Деир - ель - Бахари
архітектором Сенмутом, поруч із храмом
Ментухотепа I.
Сама головна новація - поховання
окремо від храму. Царська мумія
захована десь у схованці, у
горах. Ансамбль же складається
в цілому з тих же елементів,
що й храм «сусіда», але з
тенденцією до більшої грандіозності:
три тераси, що піднімаються
одна над іншою, мають більші масштаби;
найбагатше розфарбування, широкі використання
скульптур (понад 250 статуй), достаток колонад,
дерева й штучні ставки, що розміщалися
й на терасах.
Ідея просторово розвиненого
храмового комплексу, підлеглого
принципу центральної осі, найбільш повне
й зроблене вираження одержала в ансамблях
Карнака й Луксора на східному березі
Нила у Фівах, присвячених богові Амону
- Ра (16-15 ст. до н.е.). Основними елементами
складного й гармонійного цілого були
наступні об'ємні й просторові компоненти:
молитовня, коронний зал, відкритий двір.
Вони вибудовувалися по одній осі, що тривала
за стінами довгою алеєю зі сфінксами.
Чергування їх акцентувалося величезними
пілонами - входами, що представляють собою
плоскі трапецієподібні форми, що піднімаються
над іншими архітектурними обсягами храмового
комплексу. Перед пілонами розміщалися
величезні скульптурні статуї фараонів
і обеліски (т.зв. «голки фараона»).
Одним з найбільш зроблених
храмових ансамблів серед єгипетських
архітектурних пам'ятників є Луксорский
храм, що називався Іпет - Рес. У більшій
своїй частині побудований архітектором
Аменхотепом-Молодшим в 15 ст. до н.е.
1.3. Мистецтво Нового царства
( 16-11 ст. до н.е.)
Період Нового Царства складався
з декількох великих етапів,
що характеризують складні шляхи розвитку
культури цього часу.
Близько 17 в. до н.е. Єгипет
був завойований гіксосами - прибульцями
з Передньої Азії, через сторіччя
іноземні завойовники були вигнані,
а Єгипет знову об'єднаний у
потужну державу фараонами з
Фів, що перетворили Єгипет у найбільш
могутню державу середини 2 тисячоріччя
до н.е. Єгиптові була подвластна величезна
територія, у тому числі частково Передня
Азія й Нубія. Столицею знову стають Фіви,
де ведеться колосальне будівництво. Основне
храмове будівництво присвячується заупокійному
культу й богові Амону.
Найбільше поширення в період
Нового царства одержав тип
храму із чітким прямокутним
планом. Його ансамблевий характер
був розрахований на постійну
зміну вражень у численних
учасників урочистих релігійних процесій.
Фасад храму звертався до Нила, від якого
йшла дорога, обрамлена по сторонах кам'яними
сфінксами. Мірне повторення їхніх фігур
створювало спокійний ритм. Алея сфінксів
приводила до входу - кам'яному пілону
- грандіозної, сужающей догори у формі
трапеції стіні, розділеної вузьким проходом
усередині. Перед пілоном споруджувалися
колосальні статуї, обеліски. За пілоном
відкривався прямокутний у плані відкритий
двір, обнесений колонами. У Фівах були
зведені колосальні присвячені богові
Амону храмові ансамблі Карнака й Луксора.
Першим будівельником храму
в Карнаке в16 в. до н.е., був
- Аменхотеп Молодший, котрий уперше
ввів в архітектуру колонаду
двору. Завершальною ланкою ансамблю
храму був грандіозний Гіпостільної
залі розміром 103 х 52метра, споруджений
в 14-13 вв. до н.е., зодчими Іупа й Хатіаі.
Він являв собою цілий ліс потужних колон.
Центральний, більше високий ряд колон,
пропускав сонячне світло, що поступово
поглинався сутінком бічних рядів. Колони
Карнака й Луксора мали потужні капітелі
й уподібнювалися гігантським квітам
лотоса й папірусу, відтворюючи кам'яний
ліс, де людин почував себе билиною. У той
же час завдяки теплому золотавому тону,
ніжним фарбам розписів, красі рельєфів,
єгипетські храми Нового царства не робили
відчуття гнітючої моці каменю. Новий
характер придбали гробниці царів і заупокійні
храми. Гробниці фіванских царів розташовувалися
в схованках скелястих ущелин, а храми
зводилися на рівнині в підніжжя гір.
Заупокійний храм цариці
Хатшепсут (початок 15 в. до
н.е.), вибудуваний біля Фів, у Дейр-Ель-Бахри,
у тій же долині, що й храм Ментухотепов,
являв собою грандіозний ансамбль, що
складається із трьох колосальних терас,
об'єднаних пологими пандусами. Поступово
піднімаючись, храм вростає в товщу скель.
Мірний ритм колон і стовпів, що оточують
кожну терасу, знаходить відзвук у дивній
красі пустельної й дикої природи, що доповнила
утвір Сенмута - будівельника цього ансамблю.
Рельєфи стін храму цариці Хатшепсут оповідають
про подорожі, іноземних послів, тури,
що пускаються в плавання. Жіночі статуї
й портрети приватних осіб стають більше
пластичними, м'якими по пропрацьованості
обсягів. У живописі майстра Нового царства
також шукали сміливішого й складного
зображення навколишнього світу. Побут
знаті, полювання, бенкети, виїзди показані
надзвичайно барвисто. Ускладнилася композиція,
різноманітніше стали руху фігур, колорит
збагатився бузковими, рожевими відтінками.
У розфарбування фігур уводиться золотаво-рожевий
цвіт. Жінки в прозорих одягах представлені
танцюючими. (Розпис гробниці Нахта у Фівах,
кінець 15 ст. до н.е.).
Кінець XVIII династії (кінець XV - початок
XIV в. до н. ер.) - це період, що
мав виняткове значення в історії
єгипетського мистецтва.
Прагнучи підірвати авторитет
жрецтва, що опирався на культи
древніх богів, Аменхотеп IV висунув нове
навчання, оголосивши єдиним щирим божеством
сонячний диск під ім'ям бога Атона. Храми
старих богів були закриті, їхні зображення
знищені, а храмове майно конфісковане.
Фараон покинув Фіви й побудував собі
в середньому Єгипті, на тім місці, де перебуває
зараз селище Амарна, нову столицю, назвавши
її «Ахетатон», що значить «Небокрай Атона».
За назвою місця розкопок столиці Аменхотепа
IV весь період його царювання часто називається
«амарнським». Сам він також прийняв нове
ім'я - Ехнатон - «Дух Атона».
Природно, що не менш різкий
перелом повинен був відбутися
й у мистецтві, настільки тісно
зв'язаному в Єгипті з релігією.
І дійсно, уже пам'ятники, створені
на початку правління Ехнатона,
дуже сильно відрізняються від
усього попередньою свідомою відмовою
від канонічних форм. Розкопки Ахетатона
дали можливість установити загальний
характер основних його будинків. Храми,
як і раніше, були орієнтовані зі сходу
на захід, їхні території обнесені стінами,
вхід оформлений у вигляді пілона із щоглами.
Однак вони мали ряд нових рис, які були
обумовлені особливостями нового культу,
що відбувався під відкритим піднебінням,
і необхідністю спорудження храмів, як
і всього міста в найкоротший строк. Храми
Атона не мали характерних для Єгипту
колонних залів і, побудовані наспіх, в
основному із цегли, з невисокими пілонами,
вони не відрізнялися ні монументальністю,
ні художньою якістю. Колонади були зведені
лише до павільйонів перед пілонами. Чергування
ж пілонів і величезних відкритих дворів,
позбавлених портиків і наповнених рядами
незліченних жертовників, додало храмам
сухість і одноманітність. Розквіту, мистецтва
Ахетатона раптово був покладений кінець.
Реформи Ехнатона не могли закріпитися,
Тутанхамон, був змушений піти на примирення
зі знаттю й жрецтвом, відновивши колишній
порядок, а через чверть століття після
смерті Эхнатона, жерці повідомляють його
єретиком, руйнують його місто, а викреслюють
його ім'я зі списків «законних» фараонів
- в офіційних єгипетських хронічках після
Аменхотепа III значиться Хоремхеб. Значення
мистецтва Амарны не обмежилося часом
найближчих спадкоємців Ехнатона; воно
зіграло істотну роль і в додаванні мистецтва
періоду XIX династії, а тим самим і всього
мистецтва другої половини Нового царства
в цілому.
2. КУЛЬТУРА ТА МИСТЕЦСТВО МЕЖИРIЧЧЯ
2.1. Релігійні втручання стародавніх
мешканців Межиріччя
В Месопотамії, як і всюди
на Стародавньому Сході, релігія
та міфологія були панівною
формою осмислення людиною зовнішнього
світу та свого місця в ньому.
Однак, на думку американського
ассиріолога Л. Оппенхейма, набожність
тамтешнього населення була порівняно
невисокою, люди жили в долині річок-близнюків
«у надзвичайно помірному релігійному
кліматі, який визначався радше соціальними
та економічними, аніж: культовими координатами».
Пересічний громадянин займався у повсякденному
житті культовою практикою мало, цей обов'язок
лежав майже виключно на цареві та жерцях.
До того ж, як вважають дослідники, месопотамська
релігія в II тис. до н. є. «втратила свій
яскраво виражений общинний характер
і набула явних ознак ідеології, спрямованої
головно на освячення єдності монархії».
Населення Месопотамії не
розділяло світ на живий і
мертвий, реальний та ілюзорний.
Все, що можна відчути, виразити
чи просто уявити, воно наділяло
душею, здатністю мислити й діяти.
В його уявленні світ буквально кишів
найрізноманітнішими богами та духами.
Кожне місто чи село, кожна сім'я, кожна
людина мали своїх богів-покровителів
— великих, могутніх і мудрих, проте не
позбавлених людських пороків, здатних
навіть на аморальні вчинки.
Релігія та міфологія відображали
зміни в суспільному житті.
Так, перехід від кочового скотарства
до землеробства знайшов відображення
в релігійному міфі про сварку
між богом тваринництва Лахаром
і богинею землеробства Ашнан,
з якої переможцем вийшла Ашнан. Утім,
жіноче божество рано святкувало перемогу.
Коли в Касситську добу територіальна
община у Вавилонії змінилася патріархально-сімейною,
престиж більшості архаїчних богинь (виняток
становили богиня кохання Іштар та богиня
лікування Гула) підупав, «чоловік став
всесильним господарем не лише в земному
житті, а й у царстві богів». Спостерігалася
централізація культу, яка проявилася
не у відмиранні «старих» культів, а в
синтезі їх з новими богами. Релігійному
синкретизму сприяла традиція нав'язування
завойовником своїх культів підкореному
населенню та панування столичних культів.
Вплив політичних процесів
у містах-державах Месопотамії
на сферу релігійного життя
виразно проглядається в релігійному
міфі про вавилонського бога
Мардука. Згідно з цим міфом, до світоутворення
існував первісний хаос у вигляді страшних
чудовиськ Апсу, Мумму та Тіамат. Із хаосу
народилися боги, які вирішили впорядкувати
його. Коли про їхні наміри довідалася
Тіамат, вона вирішила знищити любителів
порядку, виставивши проти них кілька
страховиськ та переманивши на свій бік
одного з богів — Юнгу. Боги звернулися
за підтримкою до найсильнішого з них
— Мардука. Той зажадав, щоб боги визнали
його за старшого, коли він переможе Тіамат
та її посіпак. Безвихідь змусила богів
пристати на цю зухвалу вимогу. Мардук,
ясна річ, вийшов переможцем у смертельному
двобої з силами зла, після чого створив
із мертвих тіл Тіамат і К всесвіт, а з
глини, замішаної на крові Кінгу, коханця
Тіамат, виліпив людину. Так своєрідно
осмислила міфотворчість перетворення
Вавилона в політичний центр Месопотамії.
Виразно позначилася на релігійно-міфологічному
світогляді населення Месопотамії
також поява класів і держави.
Світ почав уявлятися шумеро-вавилонцям
космічною державою, соціальну
еліту якої становили боги, людям же випало
бути їхніми слугами й рабами. Держава-всесвіт
будувалася на засадах військової демократії.
Найважливіші питання в ній вирішувалися
на загальних зборах богів. Усі учасники
цих зборів мали право голосу, проте вирішальне
слово було за сімкою основних богів (бог
неба Ану, який головував на зборах, бог
родючості й життєвих сил Енліль та ін.).
Кожен з великих богів був самодержцем
у своїй небесній чи підземній резиденції,
їм слугувала орава дрібних божків і демонів
у складі візира, радників, писців, найрізноманітніших
челядників. Одним словом, месопотамська
релігія проектувала на небо земні порядки.
Релігія в Месопотамії була
поставлена на службу царській
владі, проголошувала її та
особу царя священною *. У Вави-лоні
на царство коронувалися перед
золотою статуєю Мардука, що символізувало
передачу царських регалій саме цим богом
(і забезпечувало відповідний суспільний
статус жерцям столичного храму). Обряд
коронації завершувався «священним шлюбом»
царя й верховної жриці, що символізував
шлюб Мардука з богинею Серпанітум. Цей
ритуал дістався вавилонцям у спадок від
шумерів, чиї царі на новорічне свято задля
забезпечення родючості землі й жіночої
утроби вступали в шлюб із жрицею храму
богині Інанни (шумерський прототип вавилонської
богині кохання Іштар). В архаїчний період
історії Месопотамії населення пов'язувало
цей ритуал зі здатністю вождя виконувати
свої прямі функції — якщо вождь втрачав
чоловічу силу, його вбивали, бо вважали
нездатним впливати на природу. Коли ж
влада вождя переросла в царську, жерці
замінили ритуальне вбивство на тимчасове
(на кілька днів) позбавлення царя влади
(іноді цей обряд спритні царедворці використовували
для організації двірцевого перевороту).
Все ж ідеологічна функція
месопотамської релігії зводилася
до сакралізації політичної системи. Релігія
ще не втручалась у сферу соціальної етики,
обслуговувала богів, а не соціальну еліту.
Вона ще не виробила ідеї про посмертну
відплату по ділах людини, яка є стрижневою
у світових релігіях. Церкви в Месопотамії
не існувало, жерці не оформились у церковний
клір, а були звичайними чиновниками, що
виконували специфічні функції.
2.2. Писемність, література і мистецтво
Найбільше досягнення культури
Месопотамії – писемність. Раніше
за всіх її створили шумери
в IV тисячолітті до н.е. Спочатку з'явилося
малюнкове письмо – піктографія. Поступово
окремими знаками почали позначати вже
не слово, а склади і звуки, а малюнки змінили
свій вигляд. Для письма використовували
глину – найпоширеніший природний матеріал
у Дворіччі. З ретельно очищеної глини
виготовляли табличку, напис наносили
паличкою або металевим стержнем. За формою
клиноподібних рисок писемність отримала
свою назву – клинопис. Готову табличку
обпалювали у спеціальних печах.
