Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Культура українського козацтва

ЗМІСТ

ВСТУП……..………………………………………………………………………2

РОЗДІЛ 1.Характер розвитку культури напередодні та в добу козаччини...…3

1.1. Загальний перебіг культурних процесів періоду……..…………..3

1.2. Роль братств в розвитку культури та освіти……...………………6

РОЗДІЛ 2. Розвиток різних сфер культури ХІV-ХVІІ століть……….……...…9

2.1. Характерні особливості архітектури….…….………………...…..9

2.2.Зміни в розвитку народної пісенної творчості….…….…………13

ВИСНОВКИ…………………………………………………….…….…………15

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ….……..…………16

ВСТУП

Пропонована робота актуальна тим, що вона репрезентує доблесне минуле наших предків, їх культуру напередодні та в добу козаччини. Цей період дуже важливий для розуміння культурної спадщини нашого народу, оскільки відбувається виникнення нового стану – козацтва. А разом з ним сформувалась незалежна держава Гетьманщина. І незважаючи на те що цьому утворенню незалежним довго проіснувати не вдалось, та все ж таки дана доба залишила по собі неповторні культурні надбання. До них відноситься стиль «козацьке бароко», споруди часів якого і сьогодні дивують нас вишуканістю та пишністю форм, козацький фольклор чи музика, освітні заклади високого рівня та інші здобутки.

Метою реферату є розкриття загального перебігу культурних подій кінця14-17ст, основних факторів які на нього впливали. виокремлення та детальний огляд найбільш важливих сфер культури, та створення загального враження про культурний процес на Українських землях в цей період.

Для дослідження у роботі визначено наступні завдання:

Ознайомитися з особливостями перебігу культурних подій напередодні та в добу козаччини; Визначити вплив православних братств на розвиток культури та освіти на теренах України; Показати зміни в архітектурі та містобудуванні на межі ХІV-ХVІІ століть;З’ясувати зміни жанрового репертуару народної творчості за часів козацтва;

Для виконання реферату використано наступну літературу: «Тисяча років української культури: історичний огляд культурного процессу» М. Семчишина. Дана книга ознайомлює нас з загальним перебігом культурних подій на території України. «Історія українського козацтва нариси» В. А. Брехуненко, в якій міститься детальний опис архітектури козацької доби. Посібник «Українська література XVI-XVIII ст. і фольклор» М. С. Грицай. містить дані про розвиток усної народної творчості даного періоду.

РОЗДІЛ 1

ХАРАКТЕР РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ НАПЕРЕДОДНІ ТА В ДОБУ КОЗАЧЧИНИ

1.1.Загальний перебіг культурних процесів періоду

Починаючи з XIV ст. розвиток української культури стримувався тим, що етнічні землі нашого народу були розчленовані, опинилися під владою різних держав. У 1387 р. Галичину, а в 1434 р. Західне Поділля поневолило Польське королівство. З XII ст. угорські феодали намагалися встановити свою владу над Закарпаттям, і це їм вдалося. Наприкінці XIII — на початку XIV ст. землі Буковини потрапили під владу Молдавії. З 50-х років XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Подніпров'я; на початку XVI ст. більшість українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. На північному узбережжі Чорного моря запанували татари. Розшарпані українські землі опинилися під соціальним та національно-культурним гнітом. Планомірно велося духовне поневолення українського народу, приниження та викорінення української мови, звичаїв, традицій. Особливо тяжкими були експансія католицизму та спроби полонізації українців після об'єднання Польщі й Литви 1569 р. в єдину державу — Річ Посполиту.

Віра була основою світогляду, ознакою належності людини до певної культури та народу. Державною релігією в межах Речі Посполитої визнавалася лише католицька, православний люд виключався з громадського та суспільного життя. Страшного удару по українській культурі завдала Берестейська церковна унія 1596 p., яка проголосила єдність православної та католицької церков під верховенством Папи Римського, призвела до поділу українців на православних та уніатів. Чвари й незгоди між ними не вщухають і донині.

Якщо окремі українські феодали, заможні шляхтичі та міщани пристали до унії під тиском погроз, репресій або з огляду на свої станові інтереси, поступово відмовилися від свого історичного коріння та культури, яка здавалася їм "мужицькою", то козацтво, дрібні міщани та селяни залишилися прихильниками православ'я. Обурені нестерпним становищем "глупих русинів", вони не хотіли миритися з примусовою полонізацією та покатоличенням, розуміючи, що це загрожує самому існуванню народу та його культури. В освічених колах українців визрівало переконання в необхідності розвивати писемність, організовувати українські школи і друкарні, створювати підручники тощо.[3,248].

Боротьба українців проти асиміляції значно посилюється в останній чверті XVI ст. із появою братств. Вони згуртували навколо себе прогресивні сили, які рішуче виступили за розвиток національної культури. Велику роль у цьому відігравали братські школи та друкарні. Саме для шкіл І. Федоров видав у 1574 р. "Буквар", а в друкарні князя К. Острозького — славнозвісну Острозьку Біблію. Усього в Україні діяло 25 друкарень, 17 з них видавали книги українською мовою.[4,127].

Особливе місце в боротьбі проти нівелювання української культури посідала полемічна література, яка виникла в ході дискусій з прихильниками унії та католицизму. Важливим центром православної культури була Острозька школа. Вона стала першим світським навчальним закладом нового типу на зразок європейських.

На початку XVII ст. основним культурним центром стає Київ. Тут велику просвітницьку та культурну роботу виконували братство та осередок учених при Києво-Печерській лаврі. Продовжуючи традиції Львова та Острога, вони невтомно боролися проти асиміляторських заходів католиків та уніатів: українською мовою друкувалися букварі, граматики, словники, історична та полемічна література. Гетьман Війська Запорозького Петро Сагайдачний 1620 р. здійснив у Києві історичний акт: відновив Київську митрополію і всю православну ієрархію, яку 25 років тому було скасовано — замінено на уніатську.

Величезний вплив на відродження української культури справила Києво-Могилянська академія. Вона була першим навчальним закладом в Україні. Викладання тут велося національною мовою, з глибокою шаною до вітчизняної історії та культури, на засадах всестановості.

Намагання уряду Речі Посполитої полонізувати та покатоличити українців виявилися марними. Культурні осередки, братства, полемічна література, мережа шкіл, Академія сприяли розвитку національної самосвідомості українців, не дали загинути православній вірі та українській культурі.

Друга половина XVI — початок XVII ст. — час пробудження та відродження національної самосвідомості українського народу, високого громадянського змісту й патріотичного спрямування всіх культурних зачинань. Ці процеси були тісно пов'язані з політичними і культурними рухами в Європі, які дістали назву Відродження.

Ренесанс утвердив гуманізм, основними постулатами якого були встановлення справедливого суспільного ладу та пошанування людини як особистості. Понад усе ставилися людське щастя, високий рівень освіченості, свобода, закоханість у мистецтво. Феодальна ідеологія з її аскетизмом стала анахронізмом. Гуманістичні ідеї в Україну приносила національна інтелігенція, що навчалась у західноєвропейських університетах і поверталася на батьківщину. Це С. Оріховський, Мартин з Журавиці, П. Русин, Ю. Дрогобич, С. Кльонович та ін.

Але гуманізм в Україні був позбавлений соціальної спрямованості, економічної підтримки, як в Італії, тому не міг відігравати вирішальної ролі в культурному житті. Адже одним з нагальних завдань була боротьба за визволення з-під іноземного панування, проти примусового покатоличення та спольщення. Цьому завданню в Україні більшою мірою відповідали ідеї Реформації.

Реформація — одна з течій антифеодального руху, головний зміст якого полягав у обмеженні економічної та духовної влади церкви в національному самоствердженні народу. На українському ґрунті вона мала певні особливості, найголовнішими з яких були відродження національної культури; формування ідеології протистояння експансії соціальному та національному поневоленню; боротьба за світський характер суспільного життя; вивільнення науки з-під влади церкви; упровадження в письменство та освіту національної мови; релігійна толерантність, освіченість народних мас.

Отже, починаючи з ХІVст. Українські землі розділені і знаходяться під владою різних держав. Цей фактор негативно вплинув на перебіг культурних подій. Проте поява козацтва в кінці ХV оновили його та підняли на якісно новий рівень, збагативши неповторними надбаннями та цінностями.

1.2.Роль братств в розвитку культури та освіти

Історія створення братств сягає давніх часів. Ще в Іпатіївському літописі за 1134—1159 pp. є згадка про "братчини", але до XV ст. вони не набули великого поширення. Діяльність братств активізувалась у XV ст. Це зумовлювалося пожвавленням релігійного життя, реформаторськими рухами в Європі, особливо гуситськими, економічним збагаченням мешканців міст, яким Магдебурзьке право дало можливість створювати цехові організації. Останні спочатку були суто світськими, а невдовзі набули яскраво вираженого релігійного забарвлення, їх головна мета полягала в обороні своєї батьківської віри. Найстарші з братств — Львівсько-Успенське (1439) та Віленсько-Кушнірське (1458).

Братства почали надавати допомогу парафіяльній церкві в оздобленні й організації урочистих богослужінь, на яких роздавали старцям щедру милостиню та пригощали всіх братчиків медом і обідом.

Великого значення братства надавали вихованню, формуванню моральних засад. Братчики не допускали сварок та пиятик, для всіх були обов'язкові дотримання дисципліни, повага та пошана до старших, чесність та люб'язність як до братчиків, так і до всіх людей. Благодійність була нормою життя братчиків, які в різний спосіб допомагали старим, бідним, немічним, хворим, вдовам, сиротам, ув'язненим, подорожнім виходячи щоразу зі своїх можливостей. Братства мали свої шпиталі — притулки для тих, хто не мав житла. Вони утримувалися за рахунок благодійних внесків та зборів.

Братства мали свою виборну систему. Старшим братом, головою братства, братом-скарбником, братом-ключником міг бути обраний тільки найдостойніший. За непослух братчики каралися своїм судом, якому надавались королівські привілеї.

Уже з перших своїх кроків братства зрозуміли, що освіта — найкраща зброя для захисту своєї віри, подальшої діяльності та утвердження в суспільстві. Тому при всіх братствах відкривалися й активно працювали школи, вихованці яких несли ідеї братства в маси. Під тиском прогресивних сил України польський король Стефан Баторій дозволив Віленському братству відкривати школи, а з 1585 р. це право поширюється на всі братства Великого князівства Литовського та Галичини. Того ж року зроблено перший набір до Львівської братської школи, а невдовзі такі заклади (близько З0) починають працювати у Рогатині, Городку, Перемишлі, Луцьку, Вінниці, Немирові, Кам'янці-Подільському, Кременці, Києві та інших містах.

У братських школах навчалися діти всіх станів, а також сироти. Вони утримувалися коштами братства за рахунок внесків; бідні та сироти вчилися безкоштовно. При цьому виключалася будь-яка несправедливість. "Навчати й любити всіх дітей однаково" — ось заповідь педагогів школи.

Головна увага приділялася слов'янській та руській (українській) мовам, вивчалися також як обов'язкові грецька та латина, що сприяло засвоєнню античної спадщини, осягненню тогочасної європейської науки і культури. Учні слов'яно-греко-латинських шкіл крім мов оволодівали програмою "вільних наук": діалектикою, риторикою, музикою, арифметикою, геометрією та астрономією. Окремі братські школи переросли у вищі навчальні заклади, як, наприклад, Києво-Могилянська академія. Викладачами працювали здебільшого українці: Тустановський, Ставровецький, майбутній митрополит Йов Борецький, Ю. Рогатинець, Стефан і Лаврентій Зизанії та ін. .[5,214].

Поширення шкіл пробуджувало національну свідомість, відроджувало українські традиції, сотні вихованців шкіл ставали вчителями, поширювали знання, формували у своїх учнів почуття власної гідності та непримиренності до покатоличення і спольщення свого народу.

При братствах працювали друкарні, зокрема Львівська, Віленська, Київська, Могилівська та ін. Вони залишили помітний слід у культурі свого народу: випускали різноманітну літературу, а що найголовніше — підручники. Братства заохочували самоосвіту серед своїх членів, всіляко допомагаючи в цьому. Вони були всестановими, приймаючи до лав усіх, хто бажав і міг щось зробити для розбудови української держави, її освіти і культури. Братства проіснували до революції 1917 р.

Таким чином, православні братства відіграли значну роль культурному процесі та розвитку освіти. За їхньої участі були відкриті навчально-освітні заклади високого рівня, що забезпечило подальший розвиток культури козацької доби.

РОЗДІЛ 2

РОЗВИТОК РІЗНИХ СФЕР КУЛЬТУРИ ХІV-ХVІІ СТОЛІТЬ

1.2. Характерні особливості архітектури

Територія України обіймає різні природні регіони, кожний з яких має певні характерні особливості. Це зумовило пошуки майстрами архітектурних стильових ознак, характерних для певної місцевості. Визначаються два великих напрями: один продовжує традиції кам'яного будівництва XII—XIII ст., інший спирається на досвід розвитку народної дерев'яної архітектури. Але в обох легко простежуються стильові ознаки оборонних споруд — вузькі вікна-бійниці, замість бань — оборонні башти. Найяскравіші зразки — українська церква в Зимно, Троїцька церква у Межиріччі, біля Острога, та церква-фортеця у Сутківцях.

Для оборонних цілей використовувалися також господарські будівлі та церкви. Оборонні споруди зводилися з місцевих та привізних матеріалів, здебільшого з каменю й дерева. Фортеці будували місцеві майстри, які завжди враховували рельєф місцевості. Наприклад, у Кременці високі й міцні стіни оточували тісно забудований двір, у центрі якого стояла церква-фортеця, наче сторож, охороняючи вхід на Волинську низину. Оборонні комплекси будували у стратегічно вигідних місцях.

Найяскравішим зразком феодального замку можна назвати Хотинську фортецю: З0—40-метрові башти, стіни яких дорівнюють висоті 12—13-поверхового сучасного будинку, товщина їх — 5—6 м. Фасад замку декоровано орнаментом із червоної цегли, що нагадує народну вишивку.

Після звільнення від татаро-монгольської залежності починається активне спорудження церков і монастирів. Так, у Львові перебудовується вірменська церква і зводиться собор святого Юра, у Луцьку — собор Івана Богослова. Для архітектурних споруд цього періоду характерні відчутні впливи Молдавії та країн Балканського півострова, особливо в прикарпатських районах. В архітектурі середини XVI ст. відбуваються суттєві зміни.

Гуманістичні ідеї, які приходили в Україну, визвольна війна 1648—1654 pp. робили економічні, політичні та культурні зв'язки з країнами Західної Європи досить стабільними. Звідти йдуть передові ідеї, найвищі культурні досягнення. Оживає інтерес до своєї минувшини, виводиться твердження, що козаки успадкували кращі риси свого народу. Ці впливи торкнулися всіх ланок життя суспільства і особливо позначилися на культурному розвиткові України.

Зникають оборонні риси, будівлі перетворюються на звичайні житлові палаци. Це характерно не лише для зовнішніх форм. Змінюється комплекс у цілому: замки у Бережанах, Острозі, Кам'янці-Подільському та ін. Збагачення феодалів дає їм можливість споруджувати палаци з просторими дворами для лицарських турнірів, розкішними залами для прийому гостей і влаштування балів. З цією метою запрошуються іноземні спеціалісти.

Із прийняттям Магдебурзького права в Україні почалася регулярна забудова міст за європейськими зразками: у центрі, на площі, зводиться ратуша, а вся міська територія розбивається на прямокутні квартали. Землі обмаль, тому будинки по фасаду вузькі, у два-три поверхи, тягнуться до середини кварталу, на першому поверсі розташовуються службові або торгові приміщення, на другому — житло. Місцеві майстри виробили власний напрямок в архітектурі. Цей період залишив по собі пам'ятники великої мистецької і культурної вартості (забудова Площі Ринок у Львові та ін.).

У Центральній Україні — свої особливості. Для Подніпров'я характерна нерегулярна забудова, раніше прокладені вулиці не переплановувались, а будинки зводилися на садибі за смаком господаря. Тому міста мали живописний вигляд. Житло заможного господаря будувалося традиційно — хата на дві половини. Яскравий приклад — будинок Лизогуба в Чернігові.

У культовій архітектурі розвиваються дві течії: продовжують зводитись дерев'яні церкви, що характерно для лісових районів Карпат та лісостепової зони, а також розвивається кам'яне мурування. У містах храм тягнеться вгору через брак місця (храми Львова, Ужгорода та ін.). У сільській місцевості храми компактні, чудово вписуються в навколишнє середовище. Це церква Михайла в с. Білостоці, усипальниця Богдана Хмельницького у с. Суботові, де він був похований 1657 p., церква Миколи Притиска в Києві та ін.[4,341].

Посилюється інтерес до минувшини. Відновлюються стародавні храми. Так, П. Могила відбудовує храм Спаса на Берестові. Спроби наблизити образи святих до своїх співвітчизників стають нормальним явищем. Розвиток цивільного будівництва вводить у мистецький обіг скульптуру, почасти декоративну та надгробки; портретні риси в ній нівелюються. У скульптурних студіях робляться спроби вивчити натуру і йти за законами анатомії. У релігійній скульптурі намічаються ознаки побутового жанру. Ця епоха в українському мистецтві засвоїла гуманістичні ідеї як власне надбання. Людина стає провідною темою мистецтва, а реалізм — головною його якістю.

Отже, ми бачимо, що архітектура напередодні та в добу козаччини пройшла низку якісних змін. Утворився новий стиль «Козацьке бароко» характерний тільки для території України. Паралельно з ним продовжує розвиватись дерев’яне церквобудування У цивільному мистецтві в обіг вводиться скульптура.

2.2. Особливості розвитку народної пісенної творчості

Доба козаччини — період жорстоких воєн і безоглядної романтики, творення держави і формування нації. Суспільство висуває зі свого середовища героїв, борців за свободу та незалежність і йде за ними. Сколихнувся і піднявся весь етнос, щоб скинути ярмо поневолення. У цей складний і буремний час зароджується й набирає сили унікальне культурне явище — пісенно-поетичний доробок козацького середовища. Патріотизм, героїзм, мужність, презирство до смерті, волелюбність, миролюбність перелилися у поетичні рядки. Безіменні автори в думах і піснях у високохудожній формі зафіксували історію козацького руху.

Пісенно-поетична творчість поділялася на кілька жанрових груп: похідні пісні, історичні з оповіддю про персоналі, сімейно-побутові, ліричні, невільницькі. Для кожної з них характерні певні особливості.

Кобзарі виконували у той час кілька соціальних функцій. Перша суто творча — складання дум і пісень, в яких розповідається про звитягу козаків, друга — пропагандистська. Пісні складали не тільки кобзарі. У козацькому середовищі було багато освічених людей, майже кожен козак був письменний, тут зазвичай можна було зустріти випускників Києво-Могилянської академії чи інших навчальних закладів України та Європи. Окремі пісні не лише фіксують факт, а й виходять на рівень символічного узагальнення.

Доба козаччини і козацьке середовище гідно доповнили і збагатили надбання української культури великим циклом дум та історико-побутових пісень. Особливо популярними цього часу були лицарські пісні-думи, де оспівується звитяга козацьких ватажків та козаків-запорожців. Багато дум пов'язано із сільською тематикою, адже селяни були основним резервом поповнення козацтва.

Образ Б. Хмельницького є центральним у багатьох думах: як він у захмелілого Барабаша забрав грамоту Владислава IV із правами на привілеї козаків, про походи і перемоги, про зрадливу вдачу турків, про смерть Богдана. По цих та інших думах можна з певною вірогідністю скласти уявлення про настрій козацтва в часи найбільшої його активності. Більшість дум веде оповідь про конкретні події та історичних осіб. І. Франко провів цікаве дослідження: порівняв тексти дум із свідченнями літописців — події викладено тотожно. Симптоматично, що немає жодної думи або пісні, яка б зафіксувала історичний акт укладення союзу України з Москвою. Напевно, ця політична акція не була популярною в народі, відчувалися її гіркі наслідки.

Боротьба з національними і релігійними утисками — провідна тема багатьох народних дум і пісень. Вони в яскравих фарбах ведуть оповідь про грабунки польської шляхти та євреїв-орендарів, про зусилля козаків у боротьбі із цим лихом. Наприклад, з думи про Корсунську битву ми дізнаємось, як козаки полонили гетьмана Потоцького і продали в полон татарам, як від народного гніву втікали євреї-орендарі, як попа Якубу повісили на дубі та ін.[2,194]

Справжньою перлиною народної поетичної творчості стали невільницькі думи й пісні. У них звучить туга за батьківщиною, мрія про волю, жадоба боротьби з поневолювачами. У 60—70-ті роки XVII ст. кількість пісень збільшується, але художній рівень їх не перевершує твори невільницького циклу. Щоправда, розширюється жанровий діапазон, з'являються іронічні та гумористичні пісні. Але гумор, як правило, то гіркий, то злий, бо в ньому проступає гіркота самого життя.

Із занепадом козацької єдності з'являється новий персонаж — козак-нетяга. Замість романтики й героїчних подвигів цей злидар надає перевагу шинку, пропиває останні копійки. Про соціальне розмежування виразно розповідає дума про Ґанджу Андибера. Допоки на ньому були шапка-бирка, "вітром підбита", драні чоботи, "дуки-срібляники", Войтенко, Золотаренко та Довгополенко, представники аристократії, і господарка шинку не звертали на нього уваги. Коли ж після переодягнення дуки збагнули, що під видом козака-нетяги перед ними Фесько Ганджа Андибер, гетьман Запорозький, їх ставлення до нього різко змінилося. Немає значення, чи історична особа Ганджа, важливо те, що в думі відбилося соціальне розмежування в козацькому середовищі.[6,264]

Нові пісні створюються в нових історичних умовах, в іншому середовищі. Жанр думи майже зникає. Знищення гетьманщини 1764 р. пройшло непомітним в усній народній творчості, але знищення Запорозької Січі 1775 р. Катериною II викликало обурення й жаль і в народі, і в його піснях. Життя козацької доби закінчилося з набуттям козацькою старшиною статусу дворян.

Таким чином, ми бачимо,що усна народна творчість еволюціонувала збагатившись новими жанрами та репертуаром. Патріотизм, героїзм, мужність, презирство до смерті, волелюбність, миролюбність перелилися у поетичні рядки в багатьох творах, закарбувавши навіки у пам’яті народу славне минуле наших предків.

ВИСНОВКИ

Таким чином, дослідивши поставлені проблеми, за допомогою даної літератури можна зробити наступні висновки.

З кінця ХІV століття територія України була загарбана сусідніми державами. Це негативно позначилось на розвитку культури. Ще дужче ускладнило становище створення Речі Посполитої (1569р.), а також укладення Берестейської унії (1596р.). Проте тут на арену виходить українське козацтво, яке взяло на себе роль поводиря культурного відродження і піднесло українську культуру на якісно новий рівень.

Особливу роль у становленні культури відіграли православні братства, які велику увагу приділяли розвитку освіти. Вони створювали при монастирях церковно-приходські школи, при яких інколи діяли друкарні, що видавали підручники та наукові посібники для учнів. Деякі школи, як наприклад Київська братська школа стала пізніше могутнім осередком освіти європейського рівня на Україні. У такий важкий період національно-визвольної боротьби братські школи не дали Україні потонути у темряві неуцтва.

Архітектура на проміжку ХІV – кінця ХVІІ століть дуже змінювалася. Дерев’яне церквобудування все ж зберегло давньоруську основу, проте набуло нових рис. В кам’яному будівництві виник новий напрям – «козацьке бароко», в якому вміло поєднувались архітектурні тенденції західної Європи, та власні здобутки.

Дуже урізноманітнився репертуар усної народної пісенної творчості, виникли нові жанри, такі як: думи, балади, невільницькі пісні в яких оспівувалися мужність, сміливість, героїзм та патріотизм наших славних предків – козаків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

Історія культури Україн: навч. посібник / В. А. Бокань, Л. П. Польовий.- К.: Видавництво МАУП, 2002.- 252 с.
Тисяча років української культури: історичний огляд культурного процесу / М. Семчишин.- К.: Друга ріка, 1993.- 550 с.
Українська література XVI-XVIII ст. і фольклор / М. С. Грицай.- К.: Київський університет, 1969.- 113 с.
Україна : повна енциклопедія / авт.-упоряд. : В. М. Скляренко, Т. В. Іовлева, В. В. Мирошнікова та ін..- Х.: Фоліо, 2007.- 464 с.
Українська культура в історичному вимірі (IX-XVII століття) / Є. О. Акимович.- О.: Маяк, 2009.- 495 с.
Ілюстрована історія України з додатками та доповненнями / М. Грушевський ; пер. з рос. К. Ф. Салівон ; уклад. : Й. Й. Брояк, В. Ф. Верстюк.- Донецк: БАО, 2007.- 736 с.
Історія українського козацтва нариси : у 2 т. / авт. кол. : В. А. Брехуненко, Л. В. Войтович, О. Б. Головко та ін..- : 2006.- 800 с.

Культура українського козацтва 📙 Реферат → 🆔 133087