Лідерство як соціально – психологічне явище

1.1 Лідерство як соціально – психологічне  явище

Лідери  – та категорія людей, котрі не стоять на місці, а постійно рухаються  уперед швидше, ніж усі інші. (Олександр Алесюк).

Під лідерством (від англійського leader < lead – вести, керувати) зазвичай розуміють :

• здатність завдяки особистим якостям впливати на поведінку окремих осіб і груп працівників з метою зосередження їхніх зусиль на досягненні цілей організації;
• деякий невловимий феномен групової динаміки, що віддзеркалює бажання колективу під керівництвом лідера ефективно, реалізуючи творчі сили кожного, об’єднати зусилля для досягнення загальних для всієї групи цілей і завдань;
• набір характеристик чи системи рис, які притаманні тим, на кого впливають без примусу;
• вплив на поведінку підлеглих, як правило, через міжособистісне спілкування(комунікації);[14,c.220]
• одночасно процес і властивість: як процес лідерство є використанням непримусових важелів впливу для визначення цілей певної групи людей чи організації, мотивування поведінки в напрямі досягнення цих цілей і допомоги у формуванні культури цієї групи чи організації; як властивість лідерство є набором певних рис, притаманних тим особам, які усвідомлюють себе лідерами;
• мистецтво мобілізувати інших до прагнення дотримуватися загальних для всієї групи цінностей.[5,c.15]

Лідерство – це здатність впливати на індивідів  чи групу людей, що спонукає їх працювати  для досягнення цілей. Тому лідерство  є найважливішим фактором у системі  керівництва трудовими колективами  підприємств, що сприяє підвищенню ефективності їхнього функціонування.

Лідерство мало першорядне значення і на ранніх стадіях розвитку суспільства. У  процесі соціалізації людини лідерство  змінювало свій зміст, хоч основне  призначення – забезпечити групі  людей досягнення цілей – значною  мірою залишилося незмінним.

Лідерство – основний процес організації групової поведінки. Без лідерства немає  колективу ( групи).

В сучасних умовах лідерство засновано не на традиції, а логічно випливає з  психології людини, хоч основний принцип  вищості зберігається. Лідер неодмінно  має в чомусь перевищувати інших  членів групи (за рівнем знань, моральними чи фізичними якостями).

Лідерство – це історично сформована соціальна  потреба людей в організації  в процесі їхньої діяльності. Виявляючись  під час формування цілей, лідерство  фокусує в собі стосунки між членами  групи(колективу).

Лідер –  це людина, яка ніким не призначається  і яка висувається тоді, коли група  йде до мети, відшукуючи кращі шляхи  організації роботи, засоби досягнення мети.

Вирішальна  роль під час висунення групою лідера належить ситуації. Це і збільшення, і ускладнення групи за складом, і виникнення перепон на шляху  досягнення групової мети, і зовнішні чи внутрішні загрози, і конфлікти  в групі або провал офіційного керівника. В останньому випадку  майже завжди керівництво групою бере на себе неофіційний лідер.

В особливо складних умовах у досить численній  групі  один лідер іноді не в змозі забезпечити досягнення поставленої мети, тоді група висуває двох і більше лідерів. У цих випадках встановлюється ієрархія лідерів: очолює групу головний лідер, а потім ідуть лідери другого і третього порядку.

Якщо  ієрархія лідерів розвивається в  межах формальної структури, то вона має суттєвий вплив на керованість  групи і діяльність офіційного керівника.

Велике  значення для лідерства має суб'єктивний фактор— особисте прагнення до лідерства, жадоба влади, зиск, престиж тощо.

Для висунення  лідера важливо, щоб його уявлення про  норми і цінності збігалися з  уявленнями більшості членів групи. Лідера члени групи неодмінно  мають сприймати як «один серед  нас», іноді як «кращий серед нас».

Якості  особистості лідера мають за певними  параметрами деякою мірою перевищувати аналогічні якості інших членів колективу. У противному разі людина, рівень якої набагато вищий, ніж рівень її безпосереднього  оточення, буде сприйматися як виняткова  особистість. Її або зразу відкинуть  і вона опиниться в ізоляції, або  поважатимуть, звертаючись до неї  за порадами, але не сприйматимуть  як свою. Через те неформальним лідером  вона бути не може.

Основними рисами при оцінці лідера і його висуненні групою є ентузіазм, здібності, впевненість у собі, глибоке знання справи, почуття справедливості тощо.

У лідерстві  суб'єктивні та об'єктивні фактори, зовнішні та внутрішні умови тісно  переплетені, взаємопов'язані. Лідер  неодмінно має прагнути до лідерства  і надалі зберегти за собою цю роль.

Особистості лідера, як і всякій іншій, притаманна багаторолева структура. Кожна людина є громадянином своєї країни, членом сім'ї, членом трудового колективу, керівником і одночасно підлеглим. Це зумовлює велику кількість ролей, які виконує кожна окрема особистість. І чим більшою є сукупність ролей, які бере на себе одна людина, тим вищий рівень соціальної поведінки, тим більша суспільна значущість особистості. Проте сама по собі соціальна роль не пов'язується з індивідуальністю. Але разом з тим вона суттєво впливає на психологічну структуру особистості.

Лідерство слід розуміти передусім як організацію, планування і управління діяльністю групи. [1,c.145]

Лідерство стало об'єктом дослідження багатьох вчених, і нині сформульовано три  основних теоретичних підходи до розуміння лідерства.

1. Харизматична  дія (від "харизма" — благодать)  стверджує, що лідером може  стати лише людина, що має певний  набір особистих якостей, здатність  спонукати інших до високопродуктивної  праці. Починаючи з теорії "великої  людини" (зародилась ще в древніх  греків і римлян), яка стверджує,  що лідерами народжуються, а не  стають, робились спроби визначити  фізичні, розумові та індивідуальні  риси різних лідерів.

Хоча  вченим не вдалося сформулювати повного  набору якостей, якими повинні володіти ефективні лідери, все ж встановлено, що деякі якості є обов'язковими для лідера: високі розумові здібності, широкі громадські інтереси і зрілість.

Як і  керівництво, лідерство стало об'єктом  дослідження на початку XX ст., коли почав  з'являтись інтерес до управління як науки. Проте тільки у 30-40-ві роки вперше було розпочато вивчення цього явища  на систематичних засадах Ранні  дослідження мали на меті виявити  загальні властивості або особистісні  характеристики ефективних керівників, що зумовлювалося насамперед потребами  виробництва. Так виникла особистісна  теорія лідерства (теорія рис, теорія великих  людей), згідно з якою кращі з керівників мають певний набір природжених, спільних для всіх особистісних якостей. При цьому одні вчені виходили з позиції універсальності: розробляли єдиний перелік таких якостей, пропонували  визначати значимість кожної якості або групи якостей в загальній  оцінці залежно від рівня керівника, специфіки трудової діяльності. Такі набори рис ретельно фіксувалися  й розглядалися як основа для побудови системи тестів для відбору осіб, придатних для лідерства. Інші автори відстоювали позицію власного підходу - розроблялися набори необхідних якостей  залежно від конкретного типу розв'язуваної задачі управління та категорії  персоналу. Треті ставили ці власні набори в залежність тільки від категорії  персоналу.

2. Ситуаційна теорія визначає, що люди стають лідерами не стільки в силу своєї особистості, скільки завдяки різним ситуаційним факторам і відповідності взаємозв'язку між лідером і ситуацією. На думку американського вченого Фідлера, існують три критичні ситуації, які впливають на найбільш ефективне лідерство: 1) вплив посади — лідер, що має більше посадових повноважень, може значно легше вести за собою, ніж той, хто не володіє такими повноваженнями; 2) структура задач, або чіткість, з якою поставлені задачі можуть бути описані у порівнянні із ситуаціями; 3) взаємовідносини між лідером і членами групи, в тому числі — наскільки колектив довіряє лідеру і готовий іти вслід за ним.

3. Синтетична теорія розглядає лідерство як процес організації міжособових відносин у групі, а лідера — як суб'єкта управління цим процесом. Основний зміст цього підходу у тому, що сам феномен лідерства розглядається як сумісна групова діяльність.

Лідерство як відповідне соціальне відношення включає чотири головні змінні : 1) характеристики лідера; 2) позицію, потреби  й інші характеристики його послідовників; 3) характеристику організації –  її мету, структуру, природу завдань, котрі має бути виконано; 4) соціальне, економічне і політичне середовище. Лідерство – це складне поєднання  зазначених змінних. Вплив лідерів  у підприємницькій діяльності з  погляду менеджменту виявляється  в зміні настроїв, формуванні бажань і уявлень про розвиток бізнесу  персоналом організації. [15,c.196]

Нині  лідерство як складний соціально  – психологічний процес групового  розвитку диференціюється за різними  ознаками.

1. За змістом діяльності : лідер-натхненник, що пропонує програму поведінки; лідер-виконавець, що забезпечує виконання вже прийнятої програми; лідер, який є одночасно і натхненником, і організатором.
2. За характером діяльності : універсальний, що постійно проявляє свої якості лідера; ситуаційний – якості лідера проявляються лише в певних, специфічних ситуаціях.
3. За стилем лідерства : авторитарний, демократичний, ліберальний. [2,c.427]

Як повинен  вести себе керівник підприємства, який є лідером? Які засоби впливу і стиль поведінки найбільш ефективні  для спрямування зусиль колективу  на досягнення цілей підприємства? Відповідь на ці питання дає теорія лідерства. Існує три підходи  до визначення значущих факторів ефективного  лідерства: з позицій особистих  якостей, поведінковий і ситуаційний.

Підхід  з позицій особистих якостей. Згідно з цією теорією (теорія великих  людей) кращі серед керівників володіють  певним набором "загальних для  всіх особистих якостей. Деякі з  них — це рівень інтелекту і  знань, приваблива зовнішність, чесність, здоровий глузд, ініціативність, освіта, впевненість у собі.

Разом з  тим не існує єдиної думки щодо набору якостей, які мають бути притаманні справжньому лідеру. Оскільки не існує  такого набору якостей, ефективність керівництва  має ситуаційний характер, хоч  особисті якості керівника мають  важливе значення в управлінні.

Згідно  з поведінковим підходом до лідерства  ефективність визначається не особистими якостями керівника, а його манерою  поведінки з підлеглими.

Основний  недолік цього підходу до лідерства  полягає в тенденції виходити з припущення, що існує якийсь один оптимальний стиль керівництва. Хоча дуже імовірно, що ефективність стилю  залежить від конкретної ситуації, і коли ситуація змінюється, змінюється і стиль.

Ситуаційний підхід. Особисті якості керівника  і його поведінка є суттєвими  компонентами ефективного керівництва. Проте в ефективності керівництва  вирішальна роль може належати ситуаційним  факторам: потребам і особистим якостям  підлеглих, характеру завдання, вимогам  і впливу середовища, а також інформації, якою володіє керівник.

1.2 Якості і риси, які  притаманні лідеру

Головні риси, які мають бути властиві лідерові в сучасній діловій організації, такі:

• мистецтво бути рівним, тобто здатність налагоджувати й підтримувати систему відносин з рівними собі людьми;
• мистецтво бути керівником, тобто здатність керувати підлеглими, долати труднощі та вирішувати всі проблеми, що приходять до керівника разом з владою та відповідальністю;
• мистецтво розв'язувати конфлікти — здатність виступати в ролі посередника між двома сторонами в конфлікті, врегульовувати неприємності, пов'язані з психологічними стресами;
• мистецтво обробляти інформацію — здатність побудувати систему комунікацій в організації, одержувати надійну інформацію та ефективно її оцінювати;
• мистецтво приймати нестандартні управлінські рішення — здатність знаходити проблеми та рішення в умовах, коли альтернативні варіанти, дії, інформація та цілі незрозумілі або викликають сумнів;
• мистецтво розподіляти ресурси в організації — здатність вибрати потрібну альтернативу, знайти оптимальний варіант за умов обмеженості часу та недоступності інших видів ресурсів;
• хист підприємця — здатність іти на виправданий ризик і на впровадження інновацій в організації;
• мистецтво самоаналізу — здатність розуміти позицію лідера та його роль в організації, вміння бачити те, як він впливає на організацію.

Керівників  фірм і компаній, зорієнтованих на інновації, називають "перетворюючими лідерами". Перелік особистих  рис перетворюючого лідера такий:

- бачення  ситуації, проблеми, тобто створення  у своїй уяві образу організації  та "перенесення" свого бачення  у свідомість персоналу, розробка  конкретних шляхів і засобів  досягнення мети;

• цілісність характеру — вірність слову, дотримування загальнолюдських норм моралі, єдність цінностей, мети і засобів її досягнення;
• віра в людей, зацікавленість у людях, довіра до людей, довіра людей до лідера;
• безкорисливість — служіння людям, відсутність сліпого кар'єризму, виважене використання особистих благ;

— прихильність (відданість) до організації: організація  — другий дім, підлеглі — це діти, усі блага — для організації;

• творчі здібності — пошук нового, перетворення існуючого на краще;
• твердість духу, висока вимогливість, право нагороджувати і карати, позитивне ставлення до єдиноначальності;
• уміння спілкуватися — ділове спілкування, інформування підлеглих, уміння вести душевну розмову, бути серед підлеглих, мати авторитетне оточення;
• уміння ризикувати — спонукання персоналу до інновацій, оцінювання інноваторів, поведінка з урахуванням ситуації;
• уміння знаходити елегантні та прості рішення складних проблем;

урівноваженість, уміння зберігати спокій у кризових ситуаціях, що спонукає оточуючих також  зберігати спокій та діяти продумано.

Проведене опитування 1500 менеджерів європейських компаній показало, що найбільш важливими  лідерськими рисами керівника є:

• спроможність формувати ефективну команду (96 %);
• прислухатися до думки колег і підлеглих (93 % );
• приймати самостійні рішення (87 %);
• залучати інших до виконання рішень (86%). [15,c.199]

Харизматичне  лідерство – це особливі соціальні  відносини між лідером та послідовником, де лідер виражає революційну  ідею, справляє незвичайне враження, а  послідовник сприймає цей напрям не завдяки своїй переконливості в імовірному успіху, а завдяки  винятковим здібностям лідера.

Стає  все більш зрозумілим, що здатність  полонити серця— це не характеристика керівника реr sе, а скоріше результат взаємодії багатьох факторів — характерних рис керівника й виконавця, їх поведінки, взаємовідносин між керівником та виконавцями, розвитку ситуації та характеру цілей, яких вони прагнуть досягнути. В літературі вказано такі характерні особливості прояву харизматичного лідерства:

• характер мети: революційний або реформаторський;
• характерні риси керівника: впевненість у собі, почуття переваги над іншими, потреба у впливовості або владі, сильна переконаність, творчість, енергійність, ентузіазм;
• поведінка лідера: здатність до концептуалізації та здатність передавати іншим бачення перспектив чи ідеології, вміння надихати й переконувати, використання нетрадиційних методів, красномовність;
• характерні риси послідовника: залежність, бажання самовдосконалення та зміни стану речей;
• поведінка послідовника: відданість, почуття обов'язку;
• взаємодія лідер - послідовник: проекція послідовниками на лідера ідеалізованих рис характеру та поведінки, ідентифікація (психологічне злиття) послідовників з лідером, надання лідером повноважень послідовникові;
• природа оточення: криза, непевність, зміни, втрати.[12,c.226]

У книзі  Дж.М. Коузеса та Б.З. Познера «Виклик лідерства» зазначається, що в діяльності лідера суттєвим є таке:

1.Мати  сміливу позицію: знаходити можливості; експериментувати й ризикувати.

2.Вміти  виробляти спільне з працівниками  бачення цілей: самому уявляти  майбутнє; залучати до справи  інших.

3.Давати  змогу діяти іншим: стимулювати  співпрацю;підтримувати інших.

4.Моделювати  шляхи досягнення цілей: показувати  приклад;планувати окремі маленькі  перемоги.

5.Надихати  до праці інших: визнавати значущість  праці кожного окремого працівника;відзначати  досягнення працівників.

Серед характеристик лідерства важливо вирізнити такі.

Самоперевірка. Чесно оцініть себе, відповідаючи на наведені запитання. Подумайте, як ставляться до Вас ваші працівники, яким ви бачите самого себе (Додаток 1).

Сила  лідерства. Звичайно, одна особа сприйматиме лідерство іншої, якщо остання має певну владу або вплив.[4,c.320]

Існують вимоги і до політичного лідера.

У малій  групі (це може бути еліта верхніх  рівнів влади і ядро будь-якого  іншого керівництва) роль лідера полягає  в об'єднанні її учасників і  напрямі їх діяльності. Від нього  вимагається тісне особисте спілкування  з найближчим оточенням. При цьому  виявляються і грають організуючу  роль його особисті якості, уміння володіти ситуацією, ухвалювати рішення, брати  на себе відповідальність, робити вірний політичний вибір (людей, проблем, першочергових  завдань). Одночасно лідер повинен  уміти задовольняти інтереси групи, не виходячи за межі права і цивільних  норм і не ставлячи своє оточення в  залежність від своїх благодіянь. На відносини з групою і авторитет  лідера роблять значний вплив  особистий стиль його поведінки (авторитарний, жорсткий або демократичний).

Іншим виявляється  лідерство на рівні "великої політики", управління країною, політичних рухів. Від лідера такого масштабу потрібне об'єднання інтересів широкої  суспільної бази влади. Тут мають  значення не стільки особисті якості лідера, скільки його уміння формулювати  загальні політичні вимоги, виявляти високі критичні і конструктивні, творчі якості, спілкуватися з набагато ширшим довкола людей і переконувати їх.

Лідер в  цій ситуації віддалений від тих, кого він веде за собою. Його особисті якості виявляються для них слабкіше або зовсім втрачають значення, але  його лідерство отримує моральну оцінку. Він повинен зважати на неї. Його успіх або невдачі сприймаються вельми емоційно. Тому велике значення має здатність лідера уловлювати настрої, знати справжні потреби  людей і виражати їх інтереси. Тоді він стає символом руху, партії, суспільства.[7,c.130]

3.2 Рекомендації щодо здійснення  ефективного лідерства

лідерство менеджмент

Матеріали дослідження дають змогу конкретизувати специфічні вимоги до сучасного керівника  підприємства з урахуванням виконуваних  ним рольових функцій. Деякі якості у частини керівників розвинуті  гірше, ніж потрібно для ефективного  співробітництва з підлеглими. На думку опитуваних підлеглих, у керівників підприємств особливо не вистачає таких  якостей, як ввічливість і тактовність, обґрунтована сміливість при прийнятті  рішень, справедливість при розгляді конфліктних ситуацій, уміння враховувати  можливості виконавців.

Важливою  характеристикою є діловитість  лідера, яка проявляється у плановості, чіткій регламентації діяльності, високій  організованості, підприємливості, конкретності і оперативності в роботі, продуманому  розпорядництві і гнучкості у  розв'язанні поточних питань, умінні правильно  маневрувати виробничими ресурсами  і швидко перебудовуватися, якщо цього  вимагають інтереси справи.

Діловитість означає деяку практичність, уміння одержувати максимум користі для  загальної справи при наявних  ресурсах, здатність твердо оцінювати  виробничу ситуацію і прогнозувати результати намічених дій. Діловий  лідер ставить завдання для підлеглих  з чіткими цілями, вміло підбирає виконавців, чітко розмежовує їх обов'язки, права і відповідальність, здійснює систематичний контроль, ефективно стимулює за хорошу роботу.

Рисою ділового стилю лідерства є професійне здійснення розпорядчої діяльності, наукова обґрунтованість рішень, що базується на високому рівні знань  і розвинутому інтелекті керівника. Високий демократизм управлінського процесу за ринкової економіки не може супроводжуватися створенням чисельних  рад, комісій та засідательською  метушнею, що нерідко веде до бюрократизму в роботі і втрати відповідальності посадових осіб за доручену ділянку.

За свідченням Лі Якокки, всім підручникам наперекір «... у корпораціях основну частину важливих рішень приймають окремі особи, а не комісії і комітети. Комісії необхідні – в них люди діляться один з одним своїми знаннями і намірами. Але коли комісії підмінюють індивідуальності — продуктивність значно знижується" [17,c.182]

Діловий керівник вміло користується різноманітними методами і прийомами стимулювання за високоякісну роботу і скупий на стягнення. До того ж пам'ятає, що, накладаючи стягнення на людину, не можна її принижувати. Відомий такий приклад  з історії Французької революції, що проголосила свободу особистості  і коли на повний голос заговорили про людську гідність. Шарлота Корде, що вбила одного із вождів революції — Марата, була заарештована і страчена на гільйотині. Коли її відрублена голова впала в корзину, кат Сансон підняв її і дав декілька ляпасів за вбивство Марата. За це кат був звільнений з посади, оскільки порушив закон: "Караючи, не принижувати".

Ефективність  лідерства залежить і від поведінки  лідера, специфічні риси поведінки  роблять поведінку одних лідерів  більш ефективною, ніж інших. Оскільки певні риси характеру важко змінювати, то мабуть легше знайти ефективною поведінку, навички, засвоїти певні  правила, перевірені багаторічною практикою.

Нині  в засобах масової інформації багато пишуть про корумпованість владних  структур і окремих керівників. У  цьому зв'язку слушні зауваження про  Макнамару (колишнього міністра оборони США) висловив відомий американський менеджер Лі Якокка: "Макнамара постійно стверджував, що босу слід бути більшим католиком, ніж сам Папа Римський, і кришталево чистим". На час відпустки він категорично відмовляється використати службовий автомобіль, хоча кожен уїк-енд надавались сотні прогулянкових машин іншим високопоставленим особам [16,c.68]

Лідер своєю  поведінкою повинен постійно демонструвати  чесність, певну мужність говорити правду підлеглим, колегам на роботі і вищестоящим керівникам, не боятися  признатися у здійсненні помилки. Про  це дуже виразно писала відома письменниця  Маріета Шагінян: «... люди, не бійтеся помилок, чесних помилок у своїй творчості, ми всі не Боги, ми живемо довге життя і не можемо не помилятися на важкому шляху життя. Але люди! Бійтеся брехні. Тому що брехня — це не помилка, це проступок проти самого себе і проти правди, переліт через ціль, свого роду лихвацтво думки — і у брехні, у допущенні брехні людина допускає нечесність" [6,c.170]

Відомий російський політичний діяч Є. Гайдар якось зауважив, що коли про щось промовчати, підчистити, пересмикнути, то відверта брехня може видатись досить правдоподібною. Причиною зниження самооцінки керівників, спеціалістів та інших  працівників, відчуття невпевненості  в собі іноді стають численні негаразди  у нашому житті, зневіра від невизначеності у завтрашньому дні, стресові ситуації та невдачі. Соціальна психологія розробила  чимало слушних рекомендацій, як перебороти в собі негативні наслідки цього  явища. У зв'язку з цим потрібно, насамперед провівши самоаналіз, виявити  свої сильні і слабкі сторони і  відповідно сформулювати власні перспективні й найближчі цілі, а потім плани  і задачі їх реалізації. При позитивних результатах це стане додатковим мотивом продуктивної роботи, підвищить  рейтинг працівника у власних  очах, заставить думати про себе лише добре. Якщо ж фактичні результати не відповідають намірам і сподіванням працівника, то це стане сигналом того, що слід внести корективи у його діяльність, замість того, щоб нарікати на свою долю і неповноцінність.

Лідер повинен  постійно розвивати уміння управляти  своїми психічними і біофізіологічними механізмами, властивостями емоційно-вольової сфери, можливостями пам’яті та іншими властивостями організму. У цьому зв'язку заслуговують на увагу такі психологічні методи, як ауторинг, медитація, рефлексія, уроки релаксації, оволодіння вмінням знімати емоційне, психічне, інтелектуальне, біологічне та інші види навантажень, при необхідності включати компенсаторно-адаптаційний механізм особистості.

Відомий педагог А.С.Макаренко вважав неприпустимим  появу заклопотаного педагога на роботі. На його думку, він завжди повинен  передавати своїм підопічним мажорність настрою, заряд бадьорості і впевненості. Тобто лідер повинен постійно демонструвати спокій, урівноваженість, впевненість у собі. Ще Марк Твен радив уникати людей, які стараються підірвати віру в себе. На його думку, ця риса властива дрібним людям. Керівник повинен вірити у свою справу, бути сміливим, цілеспрямованим, рішучим і вміти ці якості демонструвати підлеглим. Суворість і вимогливість керівника ніколи не повинна переходити в зайву прискіпливість.

Зарубіжні дослідники стверджують, що навіть в  інженерній, чисто технічній сфері  діяльності часто тільки 15% успіху залежить від технічних знань керівника, а 85% від особистих якостей, його поведінки.

Ефективному стилю лідерства притаманний  високий рівень особистої культури керівника (лідера), знання норм міжособистого спілкування і дотримання правил службової етики. Такий лідер шанобливий до людей, особливо до жінок і досвідчених працівників, терпеливо відноситься до їх потреб, прагнень і запитів, вміє радитися з людьми і довіряє їм, критично оцінює власні досягнення.

Видатний  американський психолог Д.Карнегі  вважає, що необхідно виражати задоволення  при зустрічі з людьми, якщо ви хочете, щоб вони були задоволені, зустрічаючись  з вами. "Усмішка нічого не коштує, але робить багато. Вона збагачує тих, хто її одержує, і в той же час  ті, хто її віддає, не бідніють. Вона приносить щастя в дім, здійснює добрий вплив на справу і зміцнює  дружбу. Вона є відпочинком при  втомі, сонячним світлом при журбі  і кращим протиотрутним засобом при нещасті" [3,c.99]

В управлінській  діяльності велику (чудодійну) силу має  особиста привабливість лідера, складовими якої є:

1. Високі  моральні якості і характеристики.

2. Психологічні знання і уміння: комунікабельність і симпатичність, правильний підхід до зіркових і референтних груп, інтуїтивне вловлювання настання конфлікту.
3. Техніка самопрезентації — це вміння себе показати. Крім природного дару, треба мати спеціальні знання, оволодіти певними навичками самопрезентації, тобто технікою особистої чарівності.

Успішне лідерство вимагає добре знання підлеглих, усього колективу працюючих, що дає змогу вибирати саме ті методи впливу на працівника, які відповідають його психологічній структурі, цінним орієнтаціям, потребам і інтересам.

До того ж Ф. Тейлор зауважував, що помилка, якої припускаються 99 керівників із 100, полягає у спробі впливати зразу на велику групу людей, замість того, щоб впливати на них поодинці [10,c.187]