Лізинг: правова характеристика

3

Вступ

Відповідно до законодавства України, (а це Цивільний кодекс України,

Закон України «Про лізинг», різних літературних джерел) лізинг – це

разом із іншим одна з форм надання майна у користування, яка виходячи із

притаманних її специфічних рис, має спеціальне правове регулювання.

Іншими словами можна сказати, що лізинг являє собою певний договір по

наданню в користування певних речей.

Дана тема є дуже актуальною, оскільки активне впровадження лізингу може

дати відчутний поштовх структурній перебудові реального сектора

економіки, оновленню основних фондів, розвиткові малого та середнього

бізнесу, індустріалізації виробництва. Проведення лізингових операцій не

вимагає від лізингоодержувачів одноразового витрачання великих

фінансових ресурсів на придбання основних засобів. Лізинг є ефективним

способом реалізації продукції підприємств, що виготовляють основні

засоби, за рахунок чого зростають обсяги виробництва. Тому лізинг як вид

інвестування та реалізації продукції досить поширений в усьому світі.

У формі лізингу здійснюється значна частка капітальних затрат у багатьох

розвинутих, перехідних економіках та економіках, що розвиваються.

Отже, необхідно визначити – що ж таке лізинг, тобто поняття договору

лізингу, визначити його зміст, що він собою являє, визначити сторони в

даному договорі, їх права та обов’язки, відповідно до яких вони

виступають суб’єктами лізингу, гарантії захисту прав сторін за

договором, що є предметом, об’єктом та суб’єктом лізингу.

Для того, щоб досконало вивчити договір лізингу, перш за все необхідно

звернутися до бази джерел, тобто до законів, постанов, декретів, указів

та до іншої додаткової літератури.

Відповідно до Господрського Кодексу України, а саме статті 292 «Лізинг у

сфері господарювання»:

1. Лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування

власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за

договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне

користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк

майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність

(господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у

відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати

лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

2. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг

може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення

лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

3.   Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для

використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу

на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Майно, зазначене в частині першій цієї статті, яке є державною

(комунальною) власністю, може бути об'єктом лізингу тільки за

погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до

закону.

Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні

об'єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних)

підприємств та їх структурних підрозділів.

Перехід права власності на об'єкт лізингу до іншої особи не є підставою

для розірвання договору лізингу.

Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та

інших законів.

Як ми бачимо з точки зору господарського кодексу, лізинг - це є

господарська діяльність, але проте ця діяльність заключається в наданні

в користування певного майна, коштів і т.д.

1. Поняття договору лізингу

Договір лізингу є видом договору оренди (власне і сама назва договору в

перекладі з англійської (Іеаsе) означає оренду), і до нього

застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням

особливостей, встановлених відповідними статтями ЦК України та законом.

Основні відмінності, за якими відмежовують договір лізингу від інших

видів орендних договорів, більшість науковців вбачає в можливій

наявності третьої сторони договору — постачальника майна, що надається в

лізинг, та специфічному характері предмета договору, яким можуть бути

лише основні фонди виробничого призначення.

Згідно з ЦК України (ст. 806) договір лізингу — це договір, за яким одна

сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій

стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить

лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої

домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно,

спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно

до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий

лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) [8].

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена

індивідуальними ознаками, віднесена законодавством до основних фондів.

При цьому земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі,

встановлені законом, не можуть бути предметом договору лізингу. Зокрема,

такими речами є об'єкти оренди державного майна, визначені в ст. 4

Закону України «Про оренду державного майна», крім окремого

індивідуально визначеного  майна державних  підприємств.  Майно,   що  є

в  державній власності, може бути об'єктом лізингу тільки за

погодженням з органом, який здійснює управління цим майном у порядку,

встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання

предмета договору лізингу лізингоодержувачу або лізингоодержувач

прострочив повернення предмета договору лізингу лізингодавцю, ризик

випадкового знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка

прострочила.

Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця

(постачальника) предмета договору лізингу був здійснений

лізинго-одержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність

перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості,

комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки,

заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в

експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору

лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та

лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність

за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу[8].

Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються

продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем

та продавцем (постачальником) (ст. 808 ЦК України).

У ЦК України зазначено, що особливості окремих видів і форм лізингу

встановлюються законом. З огляду на важливість відносин, що регулюються

договором лізингу, було прийнято спеціальний Закон України «Про 

лізинг»   від    16   грудня   1997   р.   №   723/97—ВР, який детально

регулює правовідносини лізингу.

Так, відповідно до цього Закону лізингом є підприємницька діяльність,

яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і

полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений

строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або

набувається ним у власність за дорученням і погодженням з

лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати

лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [2].

              За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або

зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

              До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм

(оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та

законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення

про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не

встановлено законом.

              Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Лізинг — це разом із іншими одна з форм надання майна у користування, 

яка,   виходячи   із   притаманних  їй   специфічних  рис,   має спеціальне правове регулювання. Воно здійснюється відповідно до гл. 58

ЦК, а також Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.; лізинг

морських (річкових) суден регулюється Кодексом торговельного

мореплавства України від 23 травня 1995 р. Окрім того на лізингові

відносини розповсюджується дія загальних положень про найм (оренду) (§ 1

гл. 58 ЦК), а якщо інше не встановлено законом — також загальних

положень договору купівлі-продажу (§ 1 гл. 54 ЦК), договору поставки (§

3 гл. 54 ЦК) з урахуванням спеціальних правил, законодавчо встановлених

відносно лізингу. Судова практика у даній сфері узагальнена в Листі ВАСУ

від 23 березня 1998 р. «Про Закон України «Про лізинг».

Відповідно до Закону України «Про лізинг» лізинг — це підприємницька

діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених

фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне

користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю

лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням та

погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна за умови

сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Лізинг

здійснюється на підставі договору лізингу, який опосередковує відносини

учасників лізингу. Визначення цього договору закріплене у п.1 статті, що

коментується. Закон «Про лізинг» і містить істотне обмеження щодо сторін

у договорі лізингу — ними можуть бути тільки суб'єкти підприємництва.

2. Форми та зміст договору лізингу

Договір лізингу повинен бути укладеним у письмовій формі, але її

недодержання не впливає на дійсність правочину. У разі, якщо об'єктом

лізингу є державне майно або договір лізингу передбачає залучення

державних коштів для забезпечення виконання лізингового договору

надаються державні гарантії, договір лізингу підлягає обов'язковій

державній реєстрації в порядку, затвердженому постановою Кабінету

Міністрів України від 16 червня 1998 р. Такий договір вважається чинним

з моменту йог: державної реєстрації (ст. 210 ЦК). Договори, які не

зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними (нікчемним)

(ст. 21 Закону України «Про лізинг», ст. 215 ЦК).

Залежно від форми здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим,

міжнародним тощо.

Зворотний лізинг — це договір лізингу, що передбачає набуття

лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг.

Пайовий лізинг — це здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на

основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або

кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи

свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може

становити більше 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна.

Міжнародний лізинг — це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами

лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав або в разі, якщо

майно чи платежі перетинають державні кордони.

Суттєва увага приділена законом і власне договору. Відповідно до ст. 6

Закону України «Про лізинг» договір лізингу може укладатись у формі

багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача,

продавця об'єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і

лізингоодержувачем. Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі

та відповідати вимогам законодавства України[2].

Істотними умовами договору лізингу закон визнає досить широке коло умов.

Так, відповідно до ст. 7 Закону «Про лізинг» істотними умовами договору

лізингу є:

      найменування сторін;

      об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;

      строк, на який укладається договір лізингу; розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;

      умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно із законодавством

України; умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача; умови страхування об'єкта лізингу; умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; умови реєстрації об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору;

умови дострокового розірвання договору лізингу;

      умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;

      відповідальність сторін;

      дата і місце укладення договору.

Варто звернути увагу на відносини власності, що існують при здійсненні

лізингових операцій, які відповідають загальним нормам щодо орендних

договорів. Так, згідно зі ст. 10 цього Закону об'єкт лізингу протягом

усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця. У разі

переходу права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до іншої

особи договір лізингу зберігає чинність щодо нового власника.

У договорі фінансового лізингу може передбачатися право викупу об'єкта

лізингу лізингоодержувачем після закінчення або до закінчення строку

договору, але не раніше строку, протягом якого амортизується 60

відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору

лізингу. Право власності на об'єкт фінансового лізингу набувається

лізингоодержувачем після сплати повної вартості об'єкта лізингу

відповідно до умов договору лізингу та законодавства України.

При цьому право користування об'єктом лізингу належить лізингоодержувачу

тільки на умовах, визначених договором лізингу.

У разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна

об'єкт лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача і

підлягає поверненню лізингодавцю, який може розпоряджатися ним на

власний розсуд. Порядок відшкодування збитків, завданих у зв'язку з

банкрутством лізингоодержувача, визначається згідно з умовами договору

лізингу та законодавством України.

3. Права та обов'язки сторін договору лізингу.

Права та обов'язки сторін договору детально визначені законом. Так,

лізингодавець має право:

1) здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації;

та цілеспрямованим використанням об'єкта лізингу лізингоодержувачем

згідно з умовами договору лізингу, вимогами та інструкціями продавця

щодо експлуатації об'єкта лізингу, а також відповідно до законодавства

України;

2)              вимагати повернення у безспірному порядку майна, переданого в

лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох

чергових строків;

3)              вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих

внаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору[10].

При цьому лізингодавець зобов'язаний:

      передати належне йому на праві власності майно в користування

лізингоодержувачеві або за дорученням лізингоодержувача відповідно до

його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір купівлі-

продажу майна з відповідним продавцем і передати майно в користування

лізингоодержувачеві;

      не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у

визначення специфікації об'єкта лізингу; набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі; своєчасно та в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'язання перед лізингоодержувачем щодо утримання об'єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору;

4)              прийняти об'єкт лізингу від лізингоодержувача після закінчення строку договору лізингу, якщо об'єкт не буде викуплено лізингоодержувачем.

Відповідно до ст. 123 Закону України «Про лізинг» лізингоодержувач має

право: відмовитися  від прийняття об'єкта лізингу,  який  не відповідає умовам договору, затримати належні лізингодавцеві платежі до усунення

ним виявленого порушення умов договору за умови попереднього

повідомлення лізингодавця; вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності при виконанні договору лізингу відповідно до умов договору; лізингоодержувач має право пред'являти продавцеві об'єкта лізингу всі права та вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу цього майна, зокрема щодо його якості та комплектності, строків передачі, гарантійних ремонтів тощо. Однак лізингоодержувач не має права припиняти дію договору купівлі-продажу між лізингодавцем і продавцем або змінювати його умови.

Лізингоодержувач зобов'язаний:

1)              прийняти та належним чином користуватися об'єктом лізингу,

утримувати його відповідно до погоджених сторонами умов договору, згідно з якими воно було передано, з урахуванням природного зносу та змін стану майна; своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодавцем графіком

виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору;

2) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу;

3)              у зазначені договором лізингу строки відповідно до його умов

надавати лізингодавцю відомості про технічний стан об'єкта лізингу та

свій фінансовий стан, доступ для перевірки об'єкта лізингу та умов його

експлуатації;

4)              у разі, якщо він не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу та не

продовжить строк його використання після припинення дії договору,

повернути об'єкт лізингу лізингодавцеві у стані, зазначеному в договорі.

З метою забезпечення інтересів суб'єктів лізингу під час виконання ними

лізингових операцій об'єкт лізингу та ризики, пов'язані з виконанням

лізингових договорів, ризики випадкового знищення або випадкового

пошкодження об'єктів лізингу підлягають страхуванню за домовленістю

сторін договору лізингу відповідно до законодавства.

При фінансовому лізингу всі витрати на утримання об'єкта лізингу,

пов'язані з його страхуванням, експлуатацією, технічним обслуговуванням

та ремонтом, несе лізингоодержувач, якщо інше не передбачено договором

лізингу.

При оперативному лізингу всі витрати на утримання об'єкта лізингу, крім

витрат, пов'язаних з його експлуатацією та поновленням використаних

матеріалів, несе лізингодавець, якщо інше не передбачено договором

лізингу.

Основним обов'язком лізингоодержувача є своєчасна сплата лізингових

платежів за користування об'єктом лізингу, які мають періодичний

характер. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж,

встановлюється за договором лізингу і може бути нерівномірною.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про лізинг» лізингові платежі

включають:

      суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

      суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;

      платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

      відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

      інші   витрати   лізингодавця,   передбачені   договором   лізингу.

Розміри, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів та умови їх

перегляду визначаються у договорі лізингу за домовленістю сторін

відповідно до вимог цього Закону та законодавства України. Лізингові

платежі відповідно до законодавства України відносяться на валові

витрати виробництва та обігу лізингоодержувача[9].

Спеціальні норми щодо реєстрації договору лізингу у визначеному

Кабінетом Міністрів України порядку встановлені для випадків, коли

об'єктом лізингу є державне майно або договір пайового лізингу, що

передбачає залучення державних коштів, чи для забезпечення виконання

лізингового договору надаються державні гарантії. Договори, не

зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними.

4. Суб'єкти та об'єкти лізингу

Лізинг (від англійського Іеаsе — оренда), як одна з прогресивних форм

забезпечення товаровиробників засобами виробництва, є порівняно новим

видом зобов'язань для нашої господарської системи. Як різновид оренди,

лізингові операції почали інтенсивно розвиватися в ряді країн (США,

Японія, країни Західної Європи) в період після другої світової війни.

Сьогодні вони стали невід'ємною частиною економіки у більшості

промислово розвинутих країн та багатьох країнах, що розвиваються[11].

Однією з причин повільного запровадження лізингу в нашій державі є

відсутність правових норм, покликаних регулювати ці суспільні відносини.

Щоправда, у ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність" від

20 березня 1991 р. зазначається, що банки можуть виконувати, зокрема,

таку банківську операцію, як придбання за власні кошти засобів

виробництва для передачі їх в оренду (лізинг).

Деякі основні положення щодо регулювання лізингу є в нормах Цивільного

кодексу України, що регулюють відносини майнового найму (статті 256—272)

та у Законі України "Про оренду державного та комунального майна" від 14

березня 1995 р. Проте зазначені норми не враховують (отже і не

врегульовують) особливостей проведення лізингових операцій у які

вироблені господарською практикою економічно розвинутих держав.

Прогалини у правовому регулюванні лізингових операцій деякою мірою

заповнив Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28

грудня 1994 р. (в редакції від 12 травня 1997 р.), в якому подано

визначення   понять   "лізингова  (орендна)  операція",   "оперативний

лізинг (оренда)", фінансовий лізинг (оренда)" та "зворотний лізинг (оренда)".

Під лізинговою операцією цей закон розуміє господарську операцію

фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання

основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним

особам (орендарям) під відсоток та на визначений строк.

Лізингові операції за цим законом здійснюються у вигляді оперативного

лізингу, фінансового лізингу та зворотного лізингу.

Суб'єктами лізингу відповідно до ст. З закону є: лізингодавець — суб'єкт

підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська

фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за

договором лізингу лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності,

який одержує в користуванні; об'єкти лізингу за договором лізингу;

продавець лізингового майна — суб'єкт підприємницької діяльності, що

виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власні майно,

яке є об'єктом лізингу. Істотними умовами договору лізингу є: об'єкт

лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки; строк,

на який укладається договір лізингу; розмір, склад та графік сплати

лізингових платежів, умови їх перегляду; умови переоцінки вартості

об'єкта лізингу згідно з законодавством України; умови повернення

об'єкта лізингу у разі банкрутства лізингоодержувача умови страхування

об'єкта лізингу; умови експлуатації та технічного обслуговування,

модернізації об'єкта лізингу та надання інформант щодо його технічного

стану; умови реєстрації об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта

лізингу чи його викупу після закінчення дії договору; умови дострокового

розірвання договору лізингу; умови надання відомостей про фінансовий

стан лізингоодержувача; відповідальність сторін.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може

бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому

числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини,

устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи

комунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку  щодо якого

немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

5. Види лізингу

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути

двох видів — фінансовий чи оперативний.

Фінансовим є договір лізингу, внаслідок укладення якого лізинго - одержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця   об'єкт   лізингу   на   строк,   не   менший   строку,  за   який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна містити не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю [2]. За кордоном саме фінансовий лізинг одержав переважний розвиток.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Оттавської конвенції про міжнародний фінансовий

лізинг - під міжнародним фінансовим лізингом розуміється угода, згідно з

якою одна сторона лізингодавець) відповідно до специфікації та умов, схвалених другою стороною (лізингоодержувачем), укладає договір

поставки з третьою стороною (постачальником), відповідно до якої

лізингодавець набуває промислової установки, асобу виробництва або інше

обладнання і вступає в договір про лізинг із лізингоодержувачем, надаючи

йому право використання обладання в обмін на періодичні платежі. Договір

оперативного лізингу відрізняється від договору фінансового лізингу за

двома критеріями: строком лізингу і наслідками закінчення строку лізингу

Оперативним є договір лізингу, внаслідок укладення якого

лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від

лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який

амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день

укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного

лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню

лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому

лізингоодержувачу за договором лізингу[11].

На відміну від договору фінансового лізингу строк договору оперативного

лізингу є тривалішим, адже він повинен бути не меншим строку, за який

амортизується 90 % вартості об'єкта лізингу. Наслідком спливу строку