Логика научного исследования. 2

                                           1. Логічні функції науки 

   Наука як система знання виконує певні  логічні функції. Тоді, коли наука  існувала в формі нерозчленованого цілого, у неї взагалі не могло  бути ніякої логічної структури, тому що не було створено чітких наукових теорій з певною структурою, системою доказів  та ін. Фіксація деяких фактів, геніальні  здогадки, фантастичні уявлення - от що становить зміст нерозчленованої  науки. Логічну структуру наука  стала набувати, коли з неї почали виділятися окремі галузі з відносно строгими науковими теоріями.

   Набуття наукою логічної структури передбачає насамперед чітке визначення предмета її вивчення, особливості якого багато в чому визначають науку.

   Оскільки  науки відрізняються за предметом, мірою зрілості розвитку, можна говорити про своєрідність логічної структури  кожної науки, - Для логіки ж наукового  дослідження надзвичайно важливо  виявити логічну структуру побудови науки взагалі. Ця структура буде носити певною мірою характер ідеалу, до якого мають прагнути науки  в своєму розвитку.

   Не  можна виявити логічну структуру  науки шляхом порівняння структур різних галузей знань на всіх етапах їхнього  історичного розвитку і знаходити  загальне в їхній побудові. Є лише один шлях: розглядати сучасні зрілі  галузі наукового знання, в яких найбільш чітко виражена і уже  осмислена структура. На основі аналізу  цих галузей знання слід помітити тенденцію в розвитку структури  науки, що утворює реальний ідеал  наукового знання. Елементами логічної структури науки є:

   1) основи,

   2) закони,

   3) основні поняття,

   4) теорії,

   5) ідеї.

   Основи  науки. Потрібно виділити два види основ науки: ті, ідо перебувають за її межами, і ті, що входять у саму систему науки. Основою будь-якої науки і всього знання в цілому є матеріальна дійсність і практична діяльність людини. Перша становить об'єктивний зміст будь-якої науки, оскільки всі науки мають справу з відображенням закономірностей руху явищ об'єктивного світу. Друга - критерій істинності наукових теорій.

   Але ні сама матеріальна дійсність, ні практика як така не входять у систему будь-якої науки і навіть наук в цілому. Вони включаються в систему наукового  знання уже відображеними в свідомості людини: одне - у вигляді теорій, принципів, аксіом, законів науки, інше - в формі  певного логічного способу побудови і доказу наукових теорій. В першій відображені закономірності, властивості  об'єктивної реальності, в другій - у  формі логічних фігур закріплюється  практична діяльність людини.

   Основи  науки, що входять в її систему, становлять насамперед ті її теоретичні положення, які виражають загальні закономірності предмета даної науки, що розглядаються  якоюсь мірою з певного боку у  всіх її теоріях. Ці положення беруться за основу при логічній побудові даної  науки. Наприклад, в геометрії такими положеннями виступають її аксіоми, що розкриваються у вигляді визначень, постулатів, загальних понять.

   Крім  того, в структурі науки можна  виділити три блоки основ:

   1) ідеали і норми наукового пізнання: 2) наукова картина світу;

   3) філософські основи.

   Наукове знання регулюється певними ідеалами і нормами, що виражають цільові  установки науки. Це - ідеали і норми  доказовості і обґрунтованості  знання. Це ті основні форми, в яких реалізуються і функціонують ідеали і норми наукового пізнання на структуру наукового пізнання

   Другий  блок основ становить наукова  картина світу, яка вміщує в собі загальні уявлення про світ. Ця загальна наукова картина світу включає  уявлення про природу і суспільство. Уявлення про структуру і розвиток природи називають природничо-науковою картиною світу

   Третій  блок основ науки представлений  філософськими основами, що включають  в себе ідеї та принципи, які обґрунтовують  ідеали і норми науки, з одного боку, наукову картину світу - з другого. При цьому філософські основи науки забезпечують входження наукового знання в загальну тканину культури людського суспільства.

   Закони  науки. Якщо основи науки стоять на верхній сходинці ієрархії логічної структури науки, то закони - на найнижчій. Закони, по суті, виконують функцію фактичної бази науки: відображають предмет даної науки і носять всезагальний характер. Як факти закони носять достовірний характер: в процесі розвитку науки вони не спростовуються, змінюється тільки сфера їхнього застосування. Закони науки - об'єктивно істинні.

   Функції законів виступають принципами істинного  знання, що є в даній науці. Поняття "'закон" і "принцип" у науці  одноступеневі й важко розрізняються. Закон стає принципом, коли він виконує  логічну функцію в систематизації знання, служить вихідним положенням у побудові теорії, в дослідженні  нового знання. Закони становлять кістяк теоретичних побудов, а відкриття  закону - одне із головних завдань будь-якого  наукового дослідження.

   Основи, закони науки існують у формі  понять або їх системи. Наука відображає свій предмет у поняттях, без яких не можна побудувати жодної теорії. Поняття науки за своїм місцем і значенням неоднозначні. Є поняття  фундаментальні для даної науки; вони відображають загальні закономірності предмета, що вивчаються нею, і мають  відношення, по суті, до всіх її теорій. Є поняття, які відносяться тільки до окремих її теорій; вони відображають окремі сторони, моменти предмета даної  науки.

   Історія розвитку науки показує, що аналіз та перегляд вихідних понять інколи призводить до революційних змін у ній. Поняття  в науці виступає у вигляді  системи, що утворює теорію.

   Теорія  є найвищим рівнем синтезу знання. В ній воно досягає певної міри повноти і завершеності, набуваючи водночас безумовного характеру. Окремі поняття науки абстрактні і суб'єктивні. В теорії, яка є вираженням чогось цілого, тенденцією розвитку предмета, проявляється об'єктивність змісту понять науки.

   Теорія  – це особлива форма пізнання, що має свою структуру. Загальне для всіх теорій те, що вони є системою знань. Йдеться про те, що в науковій теорії судження і поняття певним чином пов'язані між собою, утворюють певну цілісність.

   Але не кожна сукупність понять і суджень  становить наукову теорію. Необхідно, щоб ця система знання описувала  і пояснювала явище, виявляла закономірні  зв'язки, знання яких необхідні для  практичної і теоретичної діяльності людини.

   Судження  і поняття в теорії становлять певну єдність, що знаходить своє вираження в об'єднуючому началі, яке відображає важливий для даної  сукупності явищ зв'язок. Таким чином, теорію можна визначити так: система  наукового знання, що описує і пояснює  певну сукупність явищ, дає знання реальних основ висунутих положень і зводить відкриті в даній  галузі закономірні зв'язки до єдиного  об'єктивного начала.

   Сучасна формальна логіка бачить в теорії мову - систему знаків, пов'язаних між  собою за певними, заздалегідь заданими правилами, і тільки з цього боку вона займається логічним аналізом теорії.

   Функція теорії - не тільки звести в систему  досягнуті результати пізнання, а  й служити шляхом до нових понять, законів, які глибше і повніше  відображають досліджуваний предмет.

   Слід  також відзначити, що починаючи з XIX ст. відбувається створення теорій, які об'єднуються в одну на основі єдиної ідеї.

   Для розуміння суті цього процесу  необхідно з'ясувати логіко-гносеологічну функцію ідеї, в якій органічно поєднуються два моменти, необхідні для науки: об'єктивно-істинне відображення дійсності і створення форм її перетворення із встановленням засобів практичної їх реалізації. Перший момент виражає споглядальну сторону знання, а другий - дієво-практичну. В ідеї вони злиті воєдино і завдяки цьому ідея виступає своєрідним гносеологічним ідеалом, до якого прагне пізнання. Зрештою, наука створює теорії для того, щоб творити ідеї - форми, в яких людина здійснює свою мету щодо перетворення дійсності. Щоб утвердити себе в світі, знання мусить стати ідеєю.

   В ідеї об'єктивне підноситься до рівня  мети і прагнень суб'єкта, створений  об’єктивно істинний образ стає його внутрішньою потребою, тим, що він  має внести в світ у процесі  своєї практичної діяльності. Це з  одного боку. А з другого - в ідеї цілі і прагнення людини набувають  об'єктивного характеру, і через  свою об'єктивну істинність, через  матеріальну діяльність самі стають об'єктивною реальністю.

   Щоб сформувати ідею, потрібні знання не тільки про об'єкт, а й про суб'єкт, його мету і прагнення, суспільні  потреби, про засоби і шляхи втілення теоретичного знання в життя.

   Ідея  виступає як ідеал у кількох аспектах: у ній в концентрованому вигляді  виражені досягнення наукового знання. Вона містить у собі прагнення  до практичної реалізації, до свого  матеріального втілення, містить  знання про саму себе, про шляхи  і засоби своєї об'єктивізації.

   Будь-яка  наукова ідея - історично минущий  ідеал пізнання, який з часом перестає бути ідеалом, а суб'єкт досягає  знання більшої об'єктивності і повноти  з більшими реальними можливостями для реалізації, а тому створює  новий ідеал.

   Ідея - це кінець знання і початок речі. Ідея реалізується не тільки в практичній, айв теоретичній діяльності людини. В будові науки ідея виконує синтезуючу функцію, об'єднує знання в певну  єдину систему теорій. Синтезуюча функція ідеї випливає з її природи. В ідеї відбито пізнання фундаментальної  закономірності, яке дає основу для  об'єднання понять і теорій. В ідеї знання досягає вищого ступеня об'єктивності, що створює умови для синтезу попереднього знання. 
 
 
 
 
 

                            2. Поняття логіки наукового дослідження 

   Логіка  наукового дослідження, що критично викладає історію числень і оцінок народного доходу країни, їх методологію  і результати, природно, вимагає, щоб  об'єкт дослідження - даний показник, що простежується нами впродовж майже  двох віків іменувався однаково упродовж усієї роботи. Історія наук і логіка наукових досліджень показують, що розвиток наших знань можливий тільки на основі представлень, які, проявляючись як лейтмотив, направляють усе наше мислення. Взаємозв'язане  обґрунтоване з'єднання таких засобів, дій і суджень називається  логікою наукового дослідження. Аналітикові може допомогти тут  і інструментарій системної методології, що дозволяє використовувати відомі принципи логіки наукових досліджень понятійній ієрархії науки. Ця методологія  примушує його за часткою завжди прагнути побачити загальне, тобто будувати ланцюжки. Нерідко при встановленні дати пріоритету відкриття виникали складнощі, пов'язані з тим що відомості про відкриття публікували  поетапно згідно логіці наукових досліджень. При цьому в окремих публікаціях  містилася лише частина відомостей про відкриття, наприклад, висувалася гіпотеза, наводилися дані про наукові  експерименти і контрольні перевірки  узагальнювалися експериментальні дані або давалося теоретичне обґрунтування  отриманих результатів. Справа нерідко  ускладнювалася ще і тим, що ці етапи  наукових робіт часто виконувалися різними ученими і колективами  учених.

   Питання про встановлення дати пріоритету стосовно подібної ситуації законом не був  врегульований. Рубрикація дисертаційної  роботи є діленням її тексту на складові частини, графічним відділенням  однієї частини від іншої а  також використання заголовків, нумерації  і тому подібне. Рубрикація в дисертації відбиває логіку наукового дослідження  і тому припускає чіткий підрозділ  тексту рукопису на окремі логічно  супідрядні частини. Зараз найбільшу  актуальність в економічній науці  нашої країни придбавають питання  трансформації нашого суспільства, як певної цілісної системи. У зв'язку з цим логіка наукового дослідження  висуває на перший план використання системного методу дослідження. Класифікація фактів господарського життя може бути проведена мінімум по дванадцяти підставах. Вибір основи в введенні рахунку зумовлений логікою наукового дослідження, в рахівництві інтересами осіб, що мають відношення до господарських процесів. Всяке моделювання, особливо складне, вимагає відповідної підготовки, попереднього з'ясування цілей і завдань моделювання, вибирання засобів і дій, обґрунтування цих засобів і дій. Взаємозв'язане, обґрунтоване з'єднання таких засобів дій і суджень називається логікою наукового дослідження.

   Зрозуміло, сам Кун міфологічного змісту науки не бачить і не припускає. Книга  його задумана і написана як трактат, з одного боку, в області логіки наукового дослідження, а з іншої - соціології науки тобто з метою  вивчення соціальних і соціально-психологічних  чинників, що детермінують науковий розвиток. Проте, спираючись на аргументацію Куна, неважко показати, в наскільки  значній мірі наука є не строго раціональним дослідженням співпадаюче  з власним ідеальним чином, а  не що інше, як міф і ритуал. При  цьому практика державної реєстрації наукових відкриттів йде шляхом встановлення так званого подвійного або множинного пріоритету відкриття.

   Питання це, безперечно, потребує подальшого вивчення, проте безперечним тут являється  те положення, що множинність пріоритету обумовлена логікою наукових досліджень і що потрібне нормативне рішення  про встановлення цього пріоритету. Найбільш актуальним тут являється, мабуть, питання про значення наукової гіпотези. Відзначається також, що гіпотеза виконує надзвичайно важливу  роль в науковому пізнанні і є  важливою формою на шляху до нового знання через припущення засноване  на аналізі фактичних даних, для  достовірного пояснення яких зараз  наявних знань недостатньо. Наукова  гіпотеза дозволяє визначити напрям дослідження і систематизувати  інформацію з цієї проблеми.

   Такі  дослідження можуть бути продуктивні, якщо поняття форми руху і структурного рівня не вводяться apriori, а виникають  в результаті філософського узагальнення історії природознавства. Ми, проте, приймаємо інший підхід, властивий  швидше логіці наукового дослідження. Виникнення квантової хімії трактується як закономірний підсумок еволюції фізичного і хімічного знання, неминучості моделювання і висунення гіпотез і загальної тенденції до математизації природознавства. Вирішення цієї проблеми слід шукати передусім в ліквідації соціальних антагонізмів, розумній організації суспільства, а також в раціоналізації форм наукових публікацій, в організації зберігання і автоматизації пошуку інформації, у використанні сучасних методів. Зростаюче значення придбаває створення в широких масштабах довідкових праць - універсальних і галузевих енциклопедій, термінологічних словників. Сказане висуває на дуже видне місце логіку наукового дослідження. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                       3. Організація наукового дослідження з логічної точки зору 

     Наукове дослідження - це форма процесу пізнання, цілеспрямоване систематичне вивчення об’єктів дослідження за допомогою методів і засобів науки, яке завершується формулюванням нових знань про об’єкт дослідження.

   Основними етапами наукового дослідження  є наступні:

1. постановка завдання, попередній аналіз інформації, умов і методів вирішення даного завдання;
2. формулювання і аналіз вихідних гіпотез;
3. проведення експерименту, фіксація нових фактів, аналіз, узагальнення, інтерпретація отриманих результатів;
4. перевірка вихідних гіпотез на основі отриманих фактів і формулювання законів;
5. отримання пояснення або наукового передбачення.

   Процес  наукового дослідження має два  рівні: емпіричний і теоретичний. Емпіричний рівень - це досвідно-експериментальне пізнання. Предметом цього дослідження  є явища та їх взаємодія. На рівні  емпіричного пізнання суттєві зв’язки  ще не виділяються, тут фіксуються лише нові факти, і на їх основі встановлюється емпірична залежність явищ. Теоретичне дослідження - це оперування ізольованими теоретичними об’єктами або теоретичними конструктами. На теоретичному рівні  робляться теоретичні узагальнення, пояснення, обґрунтування нових  фактів, а також здійснюється передбачення щодо майбутніх фактів і подій. Теоретичне дослідження завжди пов’язане з  вдосконаленням і розвитком понятійного  апарату науки.

   Визначення  теоретичних основ розробки теми в наукових дослідженнях передбачає встановлення повноти висвітлення  її у раніше виконаних дослідженнях, обґрунтування наукової новизни  і необхідності подальшого вивчення. При цьому слід зібрати матеріал, провести його первинну обробку, узагальнити, дати теоретичне пояснення мети дослідження, зробити висновки, рекомендації.

   Вивчення  історії і сучасного стану  проблеми дає змогу уникнути дублювання дослідження, дублювання дослідження, помилок інших дослідників, а  також використати їх знання та досвід. Історія питання викладається слідом за теоретичними основами. Збирання, вивчення інформації здійснюється за літературними  джерелами, які відображають стан теми дослідження. Висування та обґрунтування  гіпотез завершує вивчення теоретичних  посилок до досліджуваної теми. На цьому етапі аналізується сучасний стан проблеми, окреслюється коло питань, що залишилися недослідженими. При  цьому висуваються і обґрунтовуються  гіпотези.

   Наукова гіпотеза - це теоретично обґрунтоване припущення стосовно результату вирішення  означеної проблеми і націлене на пояснення будь-яких явищ. За логічною структурою наукова гіпотеза може носити лінійний чи розгалужений характер.

   Організаційно-методична  підготовка передбачає розробку програми дослідження, складання плану дослідження, методики дослідження та робочого плану. На організаційній стадії здійснюється також робота зі створення умов, необхідних для виконання досліджень. При цьому вирішується питання  матеріально-технічної бази.

   На  стадії узагальнення, апробації і  реалізації результатів проводиться  літературний виклад висновків і  пропозицій наслідків виконаної  роботи, апробація їх у колективі  наукової організації, рецензування та експертиза, дослідне впровадження, коригування  і доопрацювання та реалізація кінцевих результатів.

   Отже, науково-дослідний процес є системним  впливом на об’єкт дослідження з  метою вивчення, виявлення способів удосконалення і оптимізації  його використання у практичній діяльності людей.

   До  наукових досліджень ставляться такі вимоги:

   -          актуальність проблеми;

   -          правильність конкретного визначення стратегії дослідження, його мети, завдань і предмета;

   -          організація і етапи проведення дослідження;

   -          доступність висновків і рекомендацій для використання їх в практичній діяльності.

   Наукове дослідження є складним, багатоаспектним, суперечливим процесом, який у кожному  випадку має свою логіку, методику та організацію.

   У цьому процесі можна виділити певні етапи:

   -          визначення наукової проблеми і теми дослідження;

   -          формулювання мети і завдань дослідження;

   -          збір і обробка фактичного матеріалу;

   -          аналіз та оформлення результатів наукового дослідження;

   -          застосування на практиці.

   Першим  етапом дослідження є визначення його теми. Дійсно, позитивний результат  будь-якого дослідження значною  мірою залежить від правильної постановки та обґрунтування проблеми самого дослідження. У той же час практика свідчить, що доволі часто зустрічаються курсові  роботи, та й навіть дипломні роботи, у яких по суті немає ніякої проблеми. Їх автори обмежуються лише переказом  вже давно відомих теоретичних  положень.

   Значно  складніше знайти проблему (грец. - складність, завдання, перешкода), ніж її вирішити, оскільки для першого потрібна уява, а для другого - тільки уміння.

   Практика  свідчить, що якщо висунута проблема нічому не суперечить, то вона ризикує бути безплідною. Тому наукові дослідження  спрямовані на пошук нових, більш  прогресивних та ефективних способів вирішення завдань.

   Якщо  проблема поставлена обґрунтовано, то у неї вже намічений напрям дослідження.

   Зрозуміло, що не кожна проблема, сформульована  дослідником-початківцем може стати  проблемою справжнього дослідження. Нова проблема може бути успішною, якщо вона підготовлена попередніми дослідженнями з перекладознавства і суміжних з  ним галузей науки.

   Проблема  дослідження - це теоретичне або практичне питання, що має значення для розвитку перекладознавства і може бути розв’язане наявними засобами наукового дослідження.

   Проблема  має бути відображена в темі дослідження, яка показує рух від уже  досягнутого наукою, традиційного, до нових підходів у її вирішенні.

   Тема  дослідження відображає конкретний напрям наукової роботи, що забезпечує цілісність дослідження.

   Студент має право самостійно обирати  тему курсової, дипломної чи магістерської  роботи. Проте це не  завжди йому під силу, тому на допомогу у такому випадку має прийти науковий керівник. Він знайомить студентів з орієнтованою тематикою курсових, дипломних та магістерських робіт, вимогами та правилами їх написання. Саме науковий керівник допомагає студентові уточнити чи відкоригувати окрему тему дослідження. Як свідчить практика, успішність написання курсової, дипломної чи магістерської роботи багато в чому забезпечується саме особистим  зацікавленням студента до обраної теми дослідження.

   Першим  етапом розробки наукового апарату  дослідження є обґрунтування  актуальності досліджуваної проблеми, що передбачає:

   -          посилання на державні документи, в яких обумовлюється важливість розв’язання даної проблеми;

   -          визначення практичних потреб удосконалення певних складових перекладацького процесу;

   -          характеристику наукових знань, на збагачення і доповнення яких спрямоване дане дослідження.

   Практика  свідчить, що у курсових, дипломних  та магістерських роботах часто  допускається розмитість у формулюванні теми, в якій не зазначається, що треба  досліджувати. Це призводить до того, що об’єкт і предмет дослідження  не узгоджується з темою, а тема не конкретизується методами дослідження. Тим часом визначення цих складових наукового апарату є конче важливим, від них значною мірою залежить ефективність проведення наукового дослідження.

   Чим конкретніше сформульована тема дослідження, тим легше визначити  об’єкт і предмет дослідження, його мету та завдання.

   Об’єкт  дослідження - частина об’єктивної реальності, яка на даному етапі стає предметом теоретичного чи практичного дослідження.  

     Предмет дослідження - окремі сторони властивості, якості об’єкта, що досліджуються з певною метою. Предметом дослідження можуть бути зміст, форми, методи організації й проведення перекладацького процесу.

   Отже, об’єкт дослідження виступає загальною  сферою пошуку, а предмет те конкретне, що виявляється. Один  і той же об’єкт може досліджуватися в різних аспектах. Тому визначення предмета можна розуміти як вирізнення певної сторони дослідження, як припущення про найсуттєвішу характеристику об’єкта, що досліджується.

   Важливою  вимогою є відповідність предмета об’єкту дослідження. Предмет - більш  вузьке поняття, ніж об’єкт, він - частина, сторона, елемент об’єкта. Якщо об’єктом виступає процес навчання, то предметом  можуть бути методи, форми, зміст, умови  тощо.

   При визначенні об’єкта та предмета дослідження студенти часто допускаються помилки такого плану:

   -          неточність у визначенні об’єкта та предмета дослідження;