Логистичні ланцюги

План

          Вступ ……………………………………………………………… 3

          1. Види матеріальних ланцюгів………………………………….. 5

     2. Логістичні ланцюги …………………………………………… 9

     3. Основні інструменти управління логістикою ……………… 12

     4. Види логістичних ланцюгів розподілу ……………………... 13

     5. Співробітництво, конфлікти та конкуренція

          в логістичних ланцюгах ……………………………………. 17

     Висновок  …………………………………………………………19

     Література  ………………………………………………………. 20

Вступ

     Логістика є досить молодою наукою, однак  вона вже пройшла певний історичний шлях розвитку. В економічній літературі можна зустріти кілька підходів до виділення етапів розвитку логістики. Аналізуючи їх, неважко помітити, що основна відмінність полягає в різному ступені деталізації періодів розвитку логістики, при цьому всі зазначені підходи дають змогу простежити зміну концептуальних підходів до цього нового науково-практичного напрямку. Виділяють три етапи розвитку логістики:

     Перший  етап (60-ті роки) – характеризується використанням логістичного підходу  до управління матеріальними потоками в сфері обігу. У цей період формується два ключових положення:

• існуючі ніби окремо потоки матеріалів у виробництві, зберіганні і транспортуванні можуть бути взаємопов’язані єдиною системою управління; 
  - інтеграція окремих функцій фізичного розподілу матеріалів може дати істотний економічний ефект.
• Задачі оптимізації фізичного розподілу вирішувалися і раніше. Другий етап (80-ті роки) характеризується розширенням інтеграційної основи логістики. Логістика почала охоплювати виробничий процес. У цей період відбувається:

     - швидке зростання вартості фізичного  розподілу;

     - зростання професіоналізму менеджерів, які здійснюють управління логістичними  процесами;

     - довгострокове планування у сфері  логістики;

     - широке використання комп’ютерів  для збору інформації та контролю за логістичними процесами;

     - централізація фізичного розподілу;

     - різке скорочення запасів у  матеріалопровідних ланцюгах;

     - чітке визначення дійсних витрат  розподілу;

     - визначення і здійснення заходів  для зменшення вартості просування  матеріального потоку до кінцевого споживача.

     До  взаємодії складування і транспортування  починає підключатися планування виробництва, що дозволило скоротити запаси, підвищити  якість обслуговування покупців за рахунок  своєчасного виконання замовлень, поліпшити використання устаткування.

     Третій  етап належить до сучасності й може бути охарактеризований так: 
- з’являються фундаментальні зміни в організації та управлінні ринковими процесами у всій світовій економіці;

     - сучасні комунікаційні технології, які забезпечують швидке проходження матеріальних та інформаційних потоків, дозволяють здійснити моніторинг усіх фаз переміщення продукту від первинного джерела до кінцевого споживача;

     - розвиваються галузі, які надають  послуги у сфері логістики;

     - концепція логістики, ключовим  положенням якої є необхідність інтеграції, починає визнаватися більшістю учасників ланцюгів постачання, виробництва і розподілу;

     - сукупність матеріалопровідних  суб’єктів набуває цілісного  характеру. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Види  матеріальних ланцюгів

     Матеріальні потоки визначені як вантажі, що розглядаються в процесі додавання до них різних логістичних операцій. Значна різноманітність вантажів і логістичних операцій ускладнює вивчення і управління матеріальними потоками. Вирішуючи конкретну задачу, необхідно чітко визначити, які саме потоки досліджуються.

     Найважливішими  ознаками класифікації матеріальних потоків  є такі: 
По відношенню до логістичної системи:

     а) зовнішній - це потік, який протікає в  зовнішньому щодо даної логістичної  системи середовищі. Цю категорію  складають не будь-які вантажі, що пересуваються поза підприємством, а лише ті, до організації яких підприємство причетне;

     б) внутрішній - це потік, що протікає у  внутрішньому середовищі відносно даної  логістичної системи.

     За  призначенням:

     а) вхідний - це зовнішній потік, який надходить у логістичну систему із зовнішнього середовища. В нашому прикладі він визначається сумою величин матеріальних потоків на операціях розвантаження;

     б) вихідний - це потік, який виходить з  логістичної системи і надходить  у зовнішнє для неї середовище. Для підприємства оптової торгівлі його можна визначити, поєднавши матеріальні потоки, які мають місце при виконанні операцій навантаження різних видів транспортних засобів. 
За умови збереження на підприємстві запасів на одному рівні вхідний матеріальний потік буде дорівнювати вихідному.

     Вхідні  або вихідні матеріальні потоки є формою реалізації циклічних зв’язків, тобто зв’язків, у яких вихід  з однієї мікрологістичної системи  одночасно є входом в іншу і  навпаки. Такі циклічні зв’язки мають найважливіше значення у процесі адаптації системи до динаміки зовнішнього середовища.

     За  ритмічністю:

     а) неперервні - на конвеєрних або автоматизованих  лініях у процесі виробництва, транспортування  матеріальних ресурсів трубопроводом  і т.д.

     б) дискретні - організація забезпечення потреб у формі складських і транзитних постачань, подача на робочі місця матеріальних ресурсів за умови дрібносерійного і середньо серійного виробництва, регулярне відвантаження готової продукції постійним контрагентам і т.д.

     в) бліц – потоки - це разові постачання, подача на робочі місця рідковживаних предметів і засобів праці.

     Залежно від предмета вивчення:

     а) продуктові - об’єктом вивчення (аналізу, планування) яких є переміщення конкретних продуктів і засобів праці.

     б) операційні - потоки матеріальних ресурсів щодо конкретних логістичних операцій.

     в) ділянкові - сукупні потоки, які розглядаються  на окремій ділянці логістичної  системи. Основою для їх розрахунку є операційні логістичні потоки.

     г) системні потоки - матеріальні потоки, які циркулюють в цілому у логістичній системі, їх параметри визначаються як сума ділянкових матеріальних потоків.

     За  натурально-речовинним складом:

     а) одно асортиментні;

     б) багато асортиментні.

     Таке  розділення необхідне тому що асортиментний  склад потоку суттєво відображається на роботі з ним. Наприклад, логістичний процес на оптовому продовольчому ринку, який торгує рибою, м’ясом, овочами, фруктами і бакалією, буде суттєво відрізнятися від логістичного процесу на ринку, який працює з одним найменуванням вантажу.

     За  кількісною ознакою:

     а) масові – потоки, що виникають в  процесі транспортування не одним  транспортним засобом, а їх групою;

     б) крупні – декілька залізничних вагонів, автомашин;

     в) середні – займають проміжок між  крупними і мілкими. До них відносяться потоки, які утворюють вантажі, що поступають окремими вагонами або автомобілями;

     г) мілкі – утворюють кількість  вантажів, які не дозволяють повністю використати вантажопідйомність транспортного  засобу і потребують при перевезенні  сумісництва з іншими, попутними вантажами.

     За  питомою вагою:

     а) тяжкі – потоки, що забезпечують повне використання вантажопідйомності транспортних засобів, потребують меншого  складського об’єму. Тяжкі потоки утворюють вантажі, у яких маса одного місця перевищує 1 тону (при перевезеннях водним транспортом) і 0,5 тон (при перевезеннях залізничним транспортом, наприклад, транспортування металу);

     б) легкі – представлені вантажами, які не дозволяють повністю використовувати  вантажопідйомність транспорту. Одна тонна вантажу легкого потоку займає обсяг більше 2м3 – наприклад, та бачні вироби в процесі транспортування утворюють такі потоки.

     За  ступенем сумісності утворюючих потік  вантажів:

     а) сумісні;

     б) несумісні.

     Ця  ознака враховується в основному  при транспортуванні, збереженні і вантажопереробці продовольчих товарів.

     За  консистенцією вантажів:

     а) насипні – це вантажі, які перевозяться без тари (наприклад, зерно). Головна  їх ознака – сипучість. Можуть перевозитися в спеціальних транспортних засобах: вагонах бункерного типу, відкритих вагонах, на платформах, в контейнерах, в автомашинах;

     б) навалові вантажі – як правило, це вантажі мінерального походження (сіль, вугілля, руда, пісок і т.д.). перевозяться без тари, деякі з них можуть змерзатися, злежуватися, спікатися. Також  мають ознаку – сипучість;

     в) тарно-штучні – вантажі, що мають  різні фізико-хімічні властивості, питому вагу, об’єм. Це можуть бути вантажі  в контейнерах, ящиках, мішках, вантажі  без тари, дліномірні і і негабаритні  вантажі;

     г) наливні – вантажі, що перевозяться наливом в цистернах або наливних судах.

     Логістичні  операції з наливними вантажами, наприклад, перевантаження, збереження і інші, виконуються за допомогою  спеціальних технічних засобів.       Управління матеріальними потоками передбачає визначення параметрів траєкторії переміщення матеріалів, до яких належать:

     - найменування матеріальних ресурсів;

     - кількість матеріальних ресурсів;

     - початкова точка (вибір постачальника);

     - кінцева точка (вибір споживача);

     - час (в які строки потрібно  виконати замовлення і доставити продукцію). 
Завдання логістики полягає у тому, щоб організувати процеси переміщення, які у сукупності були б оптимальними для даної сфери і логістичної системи в цілому. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Логістичні ланцюги

     Для того щоб уявити шлях, яким переміщується матеріальний потік, використовують поняття логістичний ланцюг. Синонімами цього терміна в англо-американській літературі з логістики є логістичний канал (logistical channe), канал розподілу (distribution channe) та ін. В Німеччині досить поширений термін логістичний ланцюг (die logistische Kette), що утверджений одним з національних стандартів.

     Логістичний ланцюг (logistical chain) — це лінійно впорядкована кількість фізичних та/чи юридичних  осіб (виробників, посередників, складів  тощо), які виконують логістичні операції з доведення зовнішнього матеріального потоку від однієї логістичної системи до іншої чи до кінцевого споживача. У загальному випадку логістичний ланцюг об'єднує виробника та споживача, хоч часто має складну структуру. У логістичних ланцюгах виділяють такі основні компоненти: зовнішню (власне виробництво) і внутрішню (внутрішньовиробничу) логістику; збут продукції та сервісне обслуговування споживачів чи замовників. Ефективність логістичних зв'язків (мал. 1) набагато залежить від таких чинників, як інфраструктура підприємства, управління персоналом та його кваліфікація, розвиток технології виробництва, МТП підприємства, раціональна організація матеріальних, енергетичних та інформаційних потоків. Природно, що успішна дія зазначених чинників можлива за раціональної організації доставки вантажів та транспортно-складського господарства.

     На  практиці подана на мал. 1 принципова схема  трансформується у різні форми  залежно від схем організації  вантажопотоків, кількості посередників.

     Принципово  важливими є схеми організації вантажопотоків, показані на мал. 2. З них найкраща — транзитна (без вантажопереробки). Однак на практиці, тим більше в сучасних умовах, реалізація такої схеми не у всіх випадках можлива й ефективна. Підсумовуючи викладене вище, зазначимо, що логістичним вважається ланцюг, за яким рухаються товарний та інформаційний потоки від постачальника до споживача. В ньому виділяють такі головні ланки: постачальники матеріалів, сировини та напівфабрикатів, склади для зберігання продукції на стадії закупівлі, виробництво товарів, їх збут, включаючи відправлення зі складу готової продукції, споживачі готової продукції. Система логістики включає матеріальні засоби, що забезпечують рух товарів по логістичному ланцюгу (склади, вантажно-розвантажувальні механізми, транспортні засоби), виробничі запаси та засоби управління всіма ланками ланцюгів.

     3. Основні інструменти управління логістикою

     Організаційна будова логістичних ланцюгів може бути різною залежно від: 1) розмірів підприємств; 2) масштабів їх діяльності; 3) концепції управління; 4) матеріаломісткості; 5) галузі економіки; 6) кількості ланок; 7) схеми організації вантажопотоків. Крім того, на організаційну будову фірми впливають: а) межі сфери компетенції логістичних концепцій чи логістичних ланцюгів в організаційній структурі підприємства чи фірми; б) матеріальний та функціональний поділ сфери логістики; в) централізована чи децентралізована форма організації управління матеріально-технічним постачанням.

     Основними інструментами управління логістикою є: 1) її бюджет як складова частина загального бюджету фірми при плануванні її господарської діяльності; 2) показники логістики; 3) планування номенклатури товарів методом АВІ; 4) методи дослідження операцій. У розвинутих країнах до основних логістичних показників належать: 1) частота оборотності усіх запасів, яку визначають як відношення розміру товарообороту до обсягу складських запасів; 2) загальні витрати на матеріально-технічне постачання з розрахунку на одиницю товарообороту; 3) ступінь готовності постачальника (%), який визначають як частку від ділення обсягу потреб, що задовольняються в зазначений термін, на загальний обсяг потреб; 4) витрати на логістику (% від загальних витрат); 5) швидкість обертання матеріальних ресурсів по окремих складах; 6) витрати на відправлення одиниці продукції; 7) витрати на тонно-кілометр вантажів, що перевозяться; 8) завантаження складу та парку транспортних засобів; 9) ступінь ризику, пов'язаного зі складуванням запасів.  
 
 
 
 
 
 

     4. Види логістичних ланцюгів розподілу

     Одними  з логістичних утворень є канали розподілу, які є складовою частиною розподільчої логістики. Рішення про  вибір каналів розподілу —  одне з найскладніших і найвідповідальніших  рішень фірми. Кожен канал має  свої рівні збуту та витрат. Вибравши конкретний маркетинговий канал, фірма повинна використовувати його, як правило, протягом тривалого періоду. Необхідно розробити кілька варіантів шляхів досягнення ринку. На відміну від продажу, ці шляхи є каналами з одним, двома, трьома і більшою кількістю рівнів посередників. Формування каналу вимагає вивчення основних варіантів його можливої структури з урахуванням типу та кількості посередників. Управління каналом потребує відбору та мотивування кваліфікованих посередників. Для цього періодично проводять оцінку діяльності кожного окремого члена каналу, порівнюючи його минулі та поточні показники збуту. Через посередників пропонують свої товари ринкові більшість фірм. Кожен з посередників намагається сформувати власний канал розподілу. Канал розподілу — це сукупність фірм чи окремих осіб, які самі або з чиєюсь допомогою передають конкретний товар комусь іншому, право власності на товар чи послугу на їх шляху від виробника до споживача. Тобто - це шлях руху товару від виробника до споживача. В багатьох підприємців не вистачає фінансових ресурсів для здійснення прямого маркетингу. «Дженерал моторс», наприклад, продає свої автомобілі за допомогою 18 тис. незалежних дилерів.

     Навіть  якщо виробник, збільшивши капіталовкладення  у свій основний бізнес, може створити власні канали розподілу, він у багатьох випадках заробить набагато більше. При нормі прибутку від виробництва 20 %, а від заняття роздрібною торгівлею — близько 10 % фірма не виявить бажання безпосередньо займатися реалізацією продукції. Використання посередників пояснюється переважно їх неперевершеною здатністю забезпечувати широку доступність товару і доведення його до цільових ринків. Завдяки своїм капіталам, досвіду, спеціалізації та розмаху діяльності посередники дають фірмам більше того, чого вони за звичайних умов можуть досягти поодинці. На мал. З показано одне з основних джерел економії, яке виникає завдяки використанню посередників.

     Яким  чином дистриб'ютор зменшує кількість  необхідних прямих контактів? У варіанті а, наприклад, три виробники намагаються вийти на трьох клієнтів методами прямого маркетингу. Для цього потрібно 9 контактів. У варіанті б функціонують також 3 виробники через одного дистриб’ютора, який встановлює контакти зі всіма 3 клієнтами, а для системи встановлюється лише 6 контактів. Отже, посередники допомагають скоротити обсяг виконуваної на підприємстві маркетингової роботи.

     Члени каналу розподілу виконують ряд  дуже важливих функцій:

     1) дослідницьку — збирають інформацію, необхідну для планування та полегшення обміну;

     2) стимулювання збуту — створюють  та поширюють комунікації рекламування  товару;

     3) встановлення контактів — налагоджують  та підтримують зв'язок з постійними  покупцями;

     4) пристосування товару до вимог  покупців;

     5) проведення переговорів — намагаються погодити ціни та інші умови для подальшого здійснення акту передачі власності чи володіння;

     6) організацію транспортування та  складування товару;

     7) фінансування — відшукують та  використовують кошти для покриття  витрат;

     8) прийняття ризику — прийняття на себе відповідальності за функціонування каналу.

     Виконання перших 5 функцій пов'язане з укладанням угод, а останніх 3 — із їх виконанням. Виконання усіх цих функцій пов'язане  з фінансовими витратами. Кращому  їх здійсненню сприяє спеціалізація. Виконувати ці функції можуть різні члени каналу. Якщо частку цих функцій покладено на виробника, то його витрати відповідно зростають, внаслідок чого підвищуються ціни на вироблювану ним продукцію. При передачі частини функцій посередникам витрати виробника, а отже, і ціни на товар знижуються.

     Канали  розподілу складаються з кількох  рівнів, тобто посередників, що виконують  ту чи іншу роботу, пов'язану з наближенням  товару та права власності на нього  до кінцевого покупця. Оскільки таку роботу виконує і сам виробник, то він теж входить до складу будь-якого розподільчого каналу. Довжина каналу визначається кількістю наявних у ньому проміжних рівнів (мал. 4).

     Канал нульового рівня складається  з виробника, що продає товар безпосередньо  споживачеві.

     Однорівневий канал включає одного посередника. На споживчих ринках цим посередником буває роздрібний торговець, а на ринках промислових товарів - агент зі збуту чи брокер.

     У дворівневому каналі два посередники. На споживчих ринках такими посередниками  є оптовий та роздрібний торговці, на ринках виробничого призначання - промислові дистриб'ютори та дилери.

     Трирівневий канал має трьох посередників. Наприклад, у лісопереробній промисловості  між оптовими та роздрібними торговцями часто стоїть дрібний оптовик. Останній купує товари у великих оптовиків та перепродує їх невеликим підприємствам роздрібної торгівлі, які великими оптовиками, як правило, не обслуговуються. Існують канали з великою кількістю рівнів, але рідко. Чим більше рівнів у каналі розподілу, тим менше можливостей у виробника контролювати його.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     5. Співробітництво, конфлікти та конкуренція в логістичних ланцюгах

     Між учасниками одного каналу, а також  між різними каналами можуть існувати різні ступені співробітництва, а також конфлікти, конкуренція. Співробітництво переважає між членами одного каналу. Виробники, оптовики, роздрібні торговці допомагають один одному, і таке співробітництво їх, звичайно, сприяє отриманню більшого прибутку за той, який би кожен з них міг отримати поодинці. Завдяки співробітництву члени каналу мають змогу гостріше відчувати, краще обслуговувати та повніше задовольняти цільовий ринок. Проте нерідко в межах каналу виникають конфлікти. Іноді це конфлікти між фірмами одного рівня. Наприклад, багато дилерів фірми «Форд» у Чікаго скаржаться на те, що деякі їх колеги проводять агресивну цінову політику та рекламу в місті для збільшення свого збуту. Конфліктувати можуть і представники різних рівнів одного каналу. Так, кілька років тому виник конфлікт між «Дженерал Моторс» та її дилерами, коли корпорація намагалася в примусовому порядку домогтися виконання настанов у галузі технічного обслуговування, ціноутворення та реклами.

     Конкуренція виникає між фірмами та системами, які намагаються обслуговувати  одні й ті самі ринки. Наприклад, універмаги, магазини, що реалізують товари за зниженими цінами, та підприємства роздрібної торгівлі, що торгують за каталогами, конкурують у боротьбі за гроші покупців. Внаслідок такої конкуренції споживач має широкий товарний вибір, більший діапазон цін та послуг. Можлива також конкуренція між комплексними системами, що обслуговують конкретний ринок. Наприклад, споживачі можуть придбати продукти харчування через традиційні канали розподілу, корпоративні мережі, роздрібних торговців та систему підприємств масового харчування.

     При формуванні каналу розподілу треба  постійно порівнювати бажане з досягнутим. Фірма-новачок часто буває організацією місцевого масштабу, що торгує на обмеженому ринку. Через обмеженість фінансових ресурсів вона, як правило, користується послугами вже існуючих посередників. А на будь-якому місцевому ринку кількість їх невелика: кілька торгових агентів, виробників, оптовиків, корінних роздрібних торговців, автотранспортних компаній і складських підприємств. Вибрати кращий канал не так уже й складно. Складно хіба що умовити одного чи кількох посередників на ринку займатися новим товаром. Якщо фірмі-новачку пощастить, вона зможе поширити свою діяльність і на інших ринках. При цьому їй знову доведеться працювати через уже існуючих посередників, тобто використовувати різні канали розподілу у різних районах. На дрібних ринках фірма може організувати збут свого товару безпосередньо роздрібним торговцям, на більших - діяти через оптовиків. У сільській місцевості вона може працювати з торговцями товарами мішаного асортименту. В одному регіоні країни фірма може надавати посередникам виняткові привілеї, оскільки всі торговці працюють тут саме на цих умовах; у другому — продавати свій товар через будь-які торговельні підприємства, які підійдуть їй для цього, і таким чином система каналів розподілу складатиметься під впливом місцевих умов та можливостей. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновок 

     Логістика як наукова дисципліна і практика може стати надійним помічником в  удосконаленні діяльності підприємств. Тому в Україні необхідно створити розгалужену мережу логістичних утворень, яка в нинішніх кризових умовах допоможе підприємствам швидше встановити нові господарські зв'язки. Такі утворення, як ніякі інші, спроможні швидко відновити виробничий ритм, зняти бар'єри у господарських стосунках.

     Система управління матеріальними потоками, що склалася нині в державі, більшою  мірою виявляє свою традиційність. При розробці логістичних моделей, орієнтованих на застосування в загальноекономічному просторі з територій незалежних республік, треба враховувати деякі їх особливості.

     1. Велика територія, що ускладнює  проектування логістичних моделей,  зумовлює збільшення кількості  запасів і транспортно-заготівельних  витрат.

     2. Нерозвинена інфраструктура (засоби  транспорту, зв'язку, обладнані склади, пакувальне обладнання). Поряд із сповільненням обороту матеріальних об'єктів це спричинює великі втрати, пошкодження матеріальних цінностей. Слід враховувати, що відсоток збереженості їх буде істотно нижчим порівняно із встановленими на Заході нормативами.

     3. Висока концентрація виробництва  та споживання на великих підприємствах,  з одного боку, це сприяє інтенсифікації  матеріальних потоків, а з другого  — сповільнює реакцію та гнучкість  у зв'язку із зміною потреб  клієнтів. Малі підприємства та кооперативи мають великі переваги в цьому, оскільки експлуатують переважно просте, універсальне устаткування та інструмент, нововведення не спричинюють у них тривалих і збиткових простоїв. Тому, застосовуючи концепцію логістики на українському ринку, малі підприємства слід розглядати як досить чутливі до інвестицій постачальників великих підприємств.

     4. Висока концентрація управління. Це знижує спроможність виробництва  вчасно реагувати на зміну  попиту. Концентрація управління  виявляється в обмеженій самостійності виробничих та постачальницько-збутових підприємств і організацій, в необхідності узгоджувати прийняті рішення з вищестоящими органами управління. У цьому малі підприємства мають важливу перевагу, оскільки в них зменшується час диспозиції за рахунок оперативності прийняття відповідних рішень, скорочення маршрутів руху документів, інформації.